Бонь Наталія

Гавань кохання

Понеділок, 30 вересня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 1957
Підписатися на комментарі по RSS

Його думки були кольоровими. Саме так. Кожна висвічувалась якимось кольоровим спалахом. Він звик до цього. У дитинстві дивував маму, бабусю, друзів. Ті лише руками махали, або знизували плечима. Дивувався, що не розуміють. Потім звик. Мовчав про це. А коли одного разу не стримався і намалював світ свої думок, клас і учителька так реготали…. З тих пір не брав до рук ні пензля, ні олівця.

– Якби я був художником, то я напевне б первершив своєю геніальністю самого Леонардо – спіймав колись світло-блакитну думку, блукаючи у своїх кольорових нетрях. Та не пробував. Став програмістом.

Хоч хдопець зовсім недавно перебрався у цей будинок за містом, але полюбив його відразу. Давнє помешкання добре зберігся. Господиня, подейкують, була не з бідних, берегла свою садибу. Свого часу вдало вийшла заміж за високопосадовця, тому дім реконструювався, ремонтувався, мав досить пристойний вигляд. Чому саме його продали так дешево, хлопець до цього часу дивувався. Пощастило, одним словом. Із радістю залишив свою міську квартиру разом із сумними спогадами про катастрофу, три домовини…  Думки відразу посівітліли. Спогади вже не так боліли.

Роман звичним рухом натиснув на клавішу – Що там мені пишуть? – майнуло світло-фіолетово.

− Напевне якась таємниця, адже фіолетовий – колір містичний…

 Монітор засвітився і…  Боже, яке гарне створіння! Хлопець аж рота роззявив. Сині-сині очі, темне волосся якимись дивакуватими буклями, матова шкіра, така ніжна, що видно, як пульсує кров на шиї по намальованій венами букві «А». Здригнувся під її поглядом. Уважним і ледь насмішкуватим. Синя сукня оздоблена химерним мереживом…

Далі…