Барліг Олесь

Під поглядом зелених пащ

Неділя, 17 лютого 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2119
Підписатися на комментарі по RSS

Мені подобається бурштиновий присмерк. Цей бурштиновий присмерк. Що як і належить усьому бурштиновому – перебуває у нескінченній суперечці не тільки відтінків, а й кольорів. Коли дивишся на янтар, то в останню мить думаєш про те, що це кров рослин. В цьому камені, що ніби розсмоктує у собі (як льодяник) сонячне світло, завжди зібрана діорама. Це може бути будь що – маленькі бульбашки, заручники законів фізики, що прямували назовню, але були узяті у полон часу. Або сміття, яке стало частиною скарбу. Або тонкі смужки – темно-коричневі, майже чорні, чи навпаки – молочно-білі, схожі на вени, частини мінеральної кровоносної системи. Так і тут – біля вікна бурштин насичено-жовтий, наче напівстиглий лимон, а трохи поодаль, ніби на його гілку прищепили помаранчу – колір гусне, теплішає, і поступово, ближче до ліжка, ні, не загорається багряним, стає кольором отих коричневих цяток на груші Бере Боск (які вже тільки і зустрінеш, що на претензійних натюрмортах 21-го століття). А Ліна, попри усю тривіальність цього порівняння – таки метелик, бурштинова бранка. Хоча, вона зі мною не погодиться. Назвала би себе Володаркою Мідної гори, що втиснулась у цей трикімнатний будиночок.

Далі…