Андрущенко Денис

Венеріанські щоденники

Четвер, 25 лютого 2010 г.
Мітки:
Проглядів: 2728
Підписатися на комментарі по RSS

За три дні до народження… вбивці і падіння вежі розуму…

Найглибша шахта України «Шахтарська глибока» працювала у звичайному режимі. І хоча глибина робіт іноді сягала 1294 метрів, сьогодні прокладали тунель значно вище...

Несподівано Тарас, пробурюючи тунель спеціальною машиною, зламав свердло.

– Петровичу, заміна потрібна!

Інші шахтарі допомогли зробити заміну. Та тільки Тарас продовжив бурити в тому ж місці, як нове свердло закінчило свій трудовий шлях.

– Та щоб йому! – розсердився Тарас і сам побіг до свердла. – Твою..!

У породі щось блиснуло від світла ліхтарів. Чоловік придивився, а потім покликав товаришів. Незабаром у їх руках опинився дивний гладесенький об’єкт – металева куля без єдиного пошкодження. Суцільна рівна поверхня срібного відтінку. Вона легко вміщувалась у долоні. Враження було, що куля без порожнин. Але й легка на диво була, не дивлячись на неймовірну стійкість до ударів. Станіславич не подумавши взяв викрутку та щодуху вдарив по ній зверху каменем – відскочила!  Вдруге викрутка зігнулась.

– Твою!.. – знову чортихнувся шахтар.

Та вони більше не мудрували. Скоро мав бути обід, і, піднявшись нагору, чоловіки показали знахідку іншим. Всі диву давались і шкірились. Тарас узяв із шафи лупу, з якою по перерві розгадував  сканворди, й уважно розглянув кулю. Жодної шерехатості! Ні одної щілини! Та найбільше дивувався Ваня Ткаченко – молодий ще хлопець, зі смішними чорними вусиками; мав скоро одружитись. Він зробив такий вираз обличчя, ніби білка, що знайшла у траві «Nuts». Це добряче повеселило компанію. Тоді Краснов – місцевий богатир – узяв ту кулю і збирався вгасити по ній молотком. Тарас хотів було заперечити, але Краснов ударив… і пожалкував. Могучий удар не завдав кулі жодних ушкоджень. Натомість куля розламала дерев’яну лаву навпіл. Регіт охопив кімнату, а Тарасові, якого охрестили Археологом, повернули його трофей

Тарас повернувся з роботи близько 9-ої вечора, принісши з собою сувенір. Він справді не знав, що із ним робити. Тим паче, сьогодні видали зарплату. Тому дивна знахідка відійшла на задній план. Тож повернімося до проблем буденних.

Далі…

Артам-книга

Субота, 20 лютого 2010 г.
Мітки:
Проглядів: 2894
Підписатися на комментарі по RSS

Ввечері, коли за вікном лила шалена злива, у просторій затишній кімнаті розверталась далеко не мирна сцена. Вагітна жінка, не зважаючи на великий живіт, підвелась і почала кидатися на чоловіка, як той буревій за вікном, посипаючи його слабкими ударами та усілякими предметами.

– І чого ти поліз у моє життя?! Мерзотнику! – кричала вона, скоро втративши голос.

– Ще скажи, що син тобі не потрібен! – відказав білявий чоловік, збираючись піти геть.

– Не потрібен! Це все помилка!

Раптом жінка схопилася за живіт. Чоловік одразу стрибнув до неї, всадовив на диван і не забарився викликати швидку…

****

Неспокійна ніч у місті. Знову місяць мляво намагався освітити героїв цього темного перфомансу. І лише одинокий худорлявий ліхтар, що згорбився від нудьги над вулицею, міг розгледіти своїм яскравим оком «акторів».

У вузькому брудному провулку не було видно і пацюка, що шарив серед сміття. І лише над входом у підвал тьмяно горіла вивіска «БАР». Фігура у накидці с капюшоном пірнула туди.

Офіціант не знав гостя, але одразу подав стакан і повну пляшку дорогого коньяку. Незнайомець налив собі сам, випив і зробив запис у дивній книжці – тонкій, але трикутній. Офіціант помітив на коричневій шкіряній обкладинці чудернацькі малюнки, але зовсім не мав бажання говорити до гостя! Ніби той так схотів… Потім відвідувач раптом оживився і з-під капюшона можна було побачити щасливу посмішку й кілька кривих зубів. Здавалося, незнайомець був узагалі потворним, а тому приховував свою зовнішність. Та чомусь усіх навколо це турбувало менш за все. Завтра ніхто в цьому барі не пам’ятатиме дивного відвідувача, проте не через похмілля.

Далі…