Ірина

Записник (Дискваліфіковано. Автор не проголосував)

Понеділок, 21 січня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2274
Підписатися на комментарі по RSS

“Я її зустрів. Мою неперевершувану і прекрасну Лану. Хто й знав, що саме тут, в такому місці, я її зустріну… Та ця зустріч перевернула весь мій світ.”

 

Ми чекали рудого, вже досить довго, хто знає скільки, адже для чекаючого кожна секунда довжиною в пів вічності. Він повинен був з’явитися, бо я це відчувала, та Ервад вже доволі почав хвилюватися. Він вже зайнявся в голові прокручуванням можливих варіацій де б ще можна взяти ті трикляті ампули такі необхідні для нашого переходу. Хоча, він, так як і мій любий брат, був категорично проти мого проникнення на землю дангеройців – та я знала, що треба іти і пішла би, навіть сама, бо одну ампулу я мала… для себе…

Рудий з’явився, з радісними новинами і щасливим пакунком для нас. Ми вийшли на вулицю, малий (рудий), йшов попереду нас, був нам як за проводиря, бо тільки він один зараз знав, як обминути всі імператорські пости. Не дай нам Небо, потрапитися їм на очі, бо виходити на вулицю після п’ятої арфи ¹ категорично забороняється – це один із “прекрасних” законів нашого імператора. Біда в тому, якщо ти раптом, якось там, опинишся на дворі після шостої арфи… от тоді ти можеш і потрапити під “геніальне” творіння імператорського конструктора, шансів вижити немає, бо воно своїм лазером здрібнює все до пилу, забираючи і його слідом за собою… тому то й вулиці у нас настільки чисті. Біля мене йшов Ервад, дивно мені було, чого ж він зі мною іде? Хіба на щось розраховує? Чи я йому щось обіцяла?.. Адже він прекрасно знав, що я  кохаю Грека, по якого ми, власне кажучи, і йдемо. Бо він зник, і вже доволі давно, хоча й раніше зникав, бо займався контрабандою товарів з Дангероїду до нас у Виртіру. Що таке, взагалі, Дангероїд? – складно сказати… Це, начебто, як інший вимір, як інший світ, зовсім інший, в порівнянні до нашого. Ось наприклад, наше Світило світить у нас раз в один кун ² з перервою до п’яти тендерів ³, а їхнє – постійно! В них є все те, чого в нас немає. В них є ліки від всіх хвороб, тому то й наші всі часто переходили туди, але не залишалися, бо то небезпечно. Жителі Дангероїду дуже відрізняються від нас, я не кажу про їхній великий зріст і достатню худорбу, в порівнянні з нами, та вони ж бо, навіть, мислять не так як ми всі. Тому то й наші всі довго не затримуються там, тай ампули на довго не вистачає.

Час вже перевалював за п’яту арфу, та дехто з людей все ще добиралися додому після робити, яку деякі, хоча більшість, мали дві. Я не спускала очей з малого і тільки зараз, чомусь, я побачила, як він подорослішав, як вміло він нас вів, як зупиняв нас відчуваючи небезпеку. Місто було темним, так як і всі будинки. Розповідали, бо я цього ніколи не бачила, що у Дангероїді всі будинки світлі. Може, вони світлі тільки від того, що там постійно світить Світило… хто зна. У нас теж трішки світло на вулицях, в основному від світла рекламних вивісок. Ось і зараз причепили одну, на пів будинку, навіть рудий завмер, бо і він її до того не бачив, так само, як і ми, тому на декілька секунд ми остовпеніли. На рекламі була жінка, нічого дивного – так?, та вона рекламувала ліки від кохання. 

Далі…