Єльніков Дмитро

“Колумбійській золотий літачок”

Понеділок, 30 вересня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 1871
Підписатися на комментарі по RSS

Гойдало. Тут, на цій планеті, щільність води була майже втричі нижчою, аніж у води батьківщини. Відтак океанську хитавицю відчувалося, щойно корабель, пройшовши крізь атмосферу, сів на воду. Відчувалося, себто, навіть на борту корабля. У човні ж і поготів.

Чотири човни. По десять чоловік у кожному: водій, озброєний охоронець в червоному та восьмеро в’язнів-пасажирів.

Від корабля до безкінечної, рівної смуги узбережжя, що біліла піною прибою, залишалося кількасот метрів (футів, ярдів?). Корабель належав до легкого типу, – це був спеціяльно переобладнаний для транспортування “вилучено-ізольованих осіб” борт, початково призначений для перевезення груп робітників (“технічний обслуговуючий персонал”) на планети-штольні. І все ж таки, тонни ваги його із вогнетривких сплавів давали відповідну осадку у рідкій тутешній воді. Ніби велетенський морський звір, корабель погойдувався на хвилях, глибоко занурившись черевом та підставивши спину з матовим відливом сонячному промінню.

А втім, ніякого сонця у цей день на поверхні планети не було. Зірка залишилася по той бік од низького хмарного неба, яким зі сходу на захід з великою швидкістю усе пливли, клубочилися й безкінечно мінилися за формою і розміром сірі і сиві важкі хмари. Вітер, що рвав із них клапті на горі, був сильним навіть тут, унизу, - раз по раз він кидав бризками з гребенів хвиль в обличчя людей у човнах. Хмарний потік шириною від обрію до обрію затуляв небо щільною запоною, а позаяк плинув потік низько, небо втратило свою заокругленість і стало пласким. Відтак, для стороннього ока витворювалася фантасмагорична картина: корабель, човни і люди у човнах поміж двох площин – хмарного неба вгорі та океану внизу. Земля із білопінним прибоєм біля узбережжя була згодом, але також безмежна…

Далі…