Зустріч з невідомістю

Зустріч з невідомістю

Субота, 8 вересня 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 2393
Підписатися на комментарі по RSS

Темний ліс... Карпатський ліс... Ви запитаєте чому саме карпатський? Бо там залишилися шматочки того пралісу, де рідко ступає нога людська, особливо ноги туристів-вандалів, що змітають усе на своєму шляху, а натомість засипають усе горами... ні не горами, а мертвими териконами зі сміття...

У цьому пралісі, де ще лісоруби не зуміли вигнати справжній древній дух, який підтримував життя його мешканців. Не звірів, хоч він їм теж потрібен, але не стільки, як мавкам, перелесникам, лісовикам, чугайстрам, хухам та іншим створінням, яких у народі називають нечистими.

Тобі здається, що божеволієш, але не від голоду і спраги, бо, чесно кажучи, завжди можна знайти ягоди і горішки, а вода в струмках завжди чиста і смачна, а від дивних тіней і звуків, що так схожі на довгі діалоги нереальних створінь. Звичайно, перша думка - десь дуже близько люди, але ліс густішав і густішав. Потім ти згадав бабусині розповіді про нечисту силу, але, як і колись, він вважав це все казками. Вже три дні, як ти відбився від групи і залишився сам-на-сам із собою і серйозно почав вважати себе божевільним, бо це було цілком раціональне пояснення!

Ось і закінчується третій день. Почало сутеніти і на траві виступила вечірня роса. Молочний туман почав обнімати древні стовбури дерев. Ти раптом бачиш дівочу постать. Протер очі, але вона не зникла. Ти далі не віриш, списуючи все на те ж таки божевілля, але вона не стоїть на місці, а йде до тебе. В душі все перемішалося велика радість, бо в тебе з'явився шанс врятуватися, а ще більший страх, якщо радість буде безпідставною...

Та вона підійшла дуже близько... Ти міг роздивитися її, безумовно, красиве обличчя, її дивний одяг, в якому вона була схожа на принцесу або князівну. Ти скочив на рівні ноги і попросив допомогти. Вона тільки кивнула головою і жестами показала, щоб ти ішов за нею. Вона вела тебе далі і далі в ліс, але ти не помічав цього. Її граційна хода, струнка фігура, а особливо волосся зеленавого відтінку заворожували. Вона, напевно була неформалкою, але що вона робила тут, у гущавині, досі залишалося загадкою.

Ти слухняно простував за нею, не помічаючи нічого: великого коріння, ожинників та інших перепон. Зачарований, ти не зміг втриматися і торкнувся її волосся, що спадало на спину, а точніше на місце, де в людей спина, бо в неї це була дірка, через яку було видно всі її нутрощі. Жах опанував твоє серце, спаралізував тіло. Спочатку згадалися зомбі, що такі популярні серед Голівудських режисерів , але в пам’яті почали виринати давно забуті, ті ж таки бабусині оповідки: це була мавка... Так-так саме мавка, лісовичка, що любила гратися людьми, вбиваючи їх. Вирішив тікати, але вона обернулася і подивилася прямо в вічі. Ти не зміг зрушити з місця. Вона знову кивнула, і ви рушили. Вона повністю покорила тебе. Ти почувався сліпим кошеням, Северином у владних руках Ванди. Востаннє ти відчував таке дуже давно, ще в школі, коли був закоханий у відмінницю Марічку, що мала чудове русяве волосся та бездонні голубі очі. Ти міг ходити за нею будь-куди, чесно кажучи, через це всі твої однокласники і не тільки однокласники насміхалися з тебе, а однокласниці таємно мріяли про таку прихильність. Ти навіть запросив її на танці, але захворів і ви не змогли зустрітися, але вона не образилась, а передала банку з варенням, до якої була прикріплена фотокартка. Та одного разу вона з  родиною поїхала на відпочинок і загубилася в лісі. Довго її шукали: прочісували ліс квадрат за квадратом, але ні її, ні тіла, ані будь-якого сліду не знайшли. Правду кажучи, її мати досі чекає, що двері відчиняться і в дім зайде Марічка - красуня, хоч минуло десять років і їй зараз мало б бути вже 23. В тебе досі в альбомі лежить її фотографія, підписана акуратними буквочками: «Для Тебе від Марічки. На добру згадку!».

Раптом мавка зупинилась і наказала чекати її тут. Місячне світло освітило лице, і воно здалося до болю знайомим, особливо очі, які світилися людською добротою... Знайомі людські очі... Її постать зникла за деревами і на відстані вона не могла контролювати тебе. І ти кинувся навтьоки.

Довго біг. Гілки драпали твоє лице, ожина спутувала ноги, ніби не хотіли тебе пускати, не хотіли, щоб ти врятувався. Ти впевнений, що це не просто так. Ти впевнений, що це ВОНА!

Наступив ранок, ти помічав, що на в цю пору всі ці голоси та тіні кудись пропадали, а на вечір з’являлися знову. Не зміг знайти місце, де залишив речі, тому просто бродив по лісі. У промоклому від роси одязі ти почував себе дуже жалюгідно. Про вчорашню ніч навіть не намагався згадувати, бо це все нагадує якийсь фільм жахів, знятий режисером-початківцем, під враженням від легенди, що десь почув або прочитав. Але, на жаль, це не короткометражка, а життя... Реальне життя!

 Найбільше ти боявся ночі, бо не хочеш знову потрапити під її вплив, але прагнеш зустрічі, бо не щодня зустрінеш мавку. Цілий день намагався згадати, на кого вона схожа. І чесно не пригадував нікого подібного на цю «відьму».

Почало сутеніти. Ти скочив на рівні ноги, почав бігти, бо вважав, що вона не знайде тебе! Каркали ворони, світили очима сови, що тільки-но розпочали нічне полювання. Ти прислухався до кожного звуку, бо вона могла прийти будь-якої миті! Прийти по НЬОГО! І раптом у кущах щось зашуміло, ти відскочив, але вибігла лишень мишка, на яку зразу накинулася сова... Ти почав думати про мишу і зрозумів, що на тебе, як і на неї, будь-якої хвилини може накинутись твоя сова – мавка. Ідеш насторожено, ні, не йдеш – біжиш! Освітлені місячним світлом, дерева миготять в тебе перед очима, але ти не бачиш їх. Раптом ти відчуваєш на собі чийсь погляд. Ти не розумів чому, але завжди знав, коли хтось спостерігає за тобою. Так було і цього разу. Ти обернувся і побачив її! Безшумно підкравшись, вона спостерігала за тобою! Вона хотіла побачити, як ти будеш боротися з незнаними силами, їй була цікава твоя реакція! Вона лукаво посміхнулась, і ти знову відчув, що твоє тіло більше не належить тобі, але очі, її добрі очі були такі рідні, настільки сповнені любові, що ти не міг повірити в те, що вони належать лісовичці. Вона повела тебе, напевно, ти повинен бути потіхою не тільки для неї, але і для її сестер! Вони пограються тобою, залоскотавши до смерті! Ти байдуже йшов за нею, бо розумів, що, мабуть, це доля – зустрітися з чимось вищим, колись таким не важливим для тебе, і померти завдяки цій зустрічі.

Та раптово почало сіріти, і вона почала просто танути в просторі, як ранковий туман. І знову випадок врятував тебе від смерті.

Ранок був холодним, і ти згадував Марічку, і як їй, покинутій тринадцятирічній дівчині,було в холодному лісі. І тут тебе осяйнуло! МАВКА- Марічка! Тоді все логічно, бо вона загубилася в лісі, тіла не знайшли. ЇЇ впіймали мавки, і вона стала однією з них. Ти впізнав її очі, її бездонні голубі ОЧІ! Ти знав, що мусиш зустріти її сьогодні! Ти не тікатимеш і не боятимешся! Ти не вийдеш з цього лісу без Марічки! Байдуже, що вона Мавка! Вона зможе жити в місті, але якщо ні.... Тоді він стане лісником, збудує будиночок на узліссі, і там вони заживуть разом!

Сьогодні ти ще нічого не їв, але голод тебе не турбував! Ти чекав вечора... А він не надходив, і, щоб зайняти себе, ти почав по-дитячому гратися гілками. І, як колись, по-дитячому ти усміхався просто, бо тобі було радісно! Чесно, ти давно не посміхався настільки щиро.

І ось такий довгожданий вечір... Знову таємничий туман обвив дерева. Ти благав долю, щоб вона знову дозволила тобі зустрітися з Нею. Нарешті її постать з’явилась на обрії. І ти несміливо промовив:

– Марічко... це ти?

Вона здригнулася і відсахнулась, але не втекла. Ви довго дивилися один на одного. Але це не мало значення, бо ти міг так стояти вічно... У душі мавки зрушилось давно забуте людське минуле. Вона не пам’ятала свого імені... Але він нагадав це! Він зачепив за живе!

Потім вона підняла руку, щоб щось показати, знову жестами, але ти взяв її долоню. І, здавалось, весь світ поплив під ногами...

Раптом вона прислухалась і відскочила: з кущів вистрибнув чоловік! Він був весь у вогняному волоссі. Вона кинулася тікати, але було пізно! Втратила час, тож він упіймав її! Ти кинувся на допомогу, але він безжально роздер її! Роздер твою Марічку!

Від розпачу підкосилися ноги, і ти вперше в житті втратив свідомість!

Отямився вже в лікарні! Тобі розповіли, що знайшли тебе в лісі за десять метрів від шосе. Ти був без свідомості дуже довго, тож думали про найгірше, але зараз вже все добре, тож за тиждень тебе зможуть виписати!

Після подій у лісі ти не зміг жити так, як раніше: знайшов книги з легендами, більшість вільного часу проводив вдома, боявся ходити до лісу, де дотепер проводив половину вільного часу. Друзі та родичі вирішили показати тебе психіатру, але той констатував, що все через стресову ситуацію і незабаром мине. Ти повністю поринув в навчання - тільки у роботі побачив свій порятунок!

Минув рік, і ти зміг тверезо оцінити ситуацію. Ти усвідомив, наскільки важливим уроком була ця мандрівка і що насправді важила для тебе Вона. Після цього її мати прийшла то тебе вся в чорному і сказала, що її Марічка померла! На неї неможливо було дивитися без сліз, а через місяць вона сама пішла за донькою. Ліс, де ти блудив, було «окультурнено» і ти міг не боятися того дивного чугайстра-вбивці, а твого психіатра було позбавлено ліцензії за некомпетентність.

 

P.S. Зупинилася машина, і з неї вийшов поважний чоловік, а з ним жінка, напевно , дружина, і двоє дітей.

– Фу, тату! Навіщо ти привіз нас у цю «диру»?

– А й справді, Сергію, ти, такий прискіпливий до умов, прихильник висококласного сервісу –  і цей жахливий готель?

– Ну, вибач,- пригнічено зітхнув він.

Їх гостинно зустріли у закладі, для них відвели найкращий номер. Весь день він провів із сім’єю: підтримав дружину (звичайно, без охоти) у сварці з покоївкою, а потім і з адміністрацією, заплатив за розбиті дітьми дзеркала, відвіз їх на підйомник, потім відвів на вечерю в готельний ресторанчик і повернувся в номер. Там він вийшов на балкон і з усіх сил крикнув:

– Марічко! - і сльози покотилися по його обличчю...

Коли повернулися дружина і діти, він спокійно сидів в кріслі і дивився в вікно, а душа його хотіла далі кричати:

– Марічко... Марічко... Марічко... Відгукнися, Марічко!...

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>