Всіма жіночими чарами

Всіма жіночими чарами

П’ятниця, 19 лютого 2016 г.
Проглядів: 1018
Підписатися на комментарі по RSS

Літній день, хоч і святковий для Деона Ашкате, щасливого нареченого, видався похмурим. Небо над лукою захмарене, вітер різкими нальотами ніби намагається позривати мішені для стрільби з луків.

Передвесільні магічні ігри для хлопців – нареченого та його найближчих друзів – давня зерландська традиція. Власне, її вже майже ніхто не дотримується, оскільки магія – річ добряче забута, та родина нареченої наполягла, щоб весілля відбувалося за давніми звичаями.

Ця вимога цілком зрозуміла. Батьки Міри Кліо – власники корпорації, що випускає чарівну косметику. Жіноча магія взагалі виявилась витривалішою за чоловічу… Скажімо, сімейний бізнес Деонової родини – виробництво звичайнісіньких автомобілей. І хто б у них цікавився магією?

Проте передвесільна гра Деону сподобалась. Хлопці стріляють з лука в колесо-мішень, розділене десь на десяток секторів із передбаченнями. Така собі ворожба. Сектори можна надписати самим, однак діяла головна умова: негативних пунктів мало бути стільки ж, скільки й позитивних; дозволялось також, щоб позитивних було на один більше. Втім, як запевняла Міра, щось погане в цій грі випадало вкрай рідко – за історичними свідоцтвами.

Одне погано – друзів у Деона не було. Звідки в сина олігарха друзі, коли він з дитинства – з головою у сімейних справах? Так що на грі компанію йому складав лише молодший брат – він же за сумісництвом і найліпший друг – Юффар. Який, до речі, зустрічався із Міриною сестричкою Мічель.

Юнак якраз стояв над мішенню:

- Ну що, стрільцю? Готовий?

Деон натяг тятиву, прицілився і спокійно мовив:

- Готовий!

Юффар розкрутив колесо, і Деон вистрілив.

«Хоч би взагалі в нього поцілив…» - устиг подумати; ніколи ж раніше з лука не стріляв.

Глухий стук розвіяв його сумніви – стріла влучила в мішень.

- Є! – радісно повідомив Юффар. – Зараз, зупиниться…

Підійшовши ближче, Деон спохмурнів. Стріла стирчала в одному з поганих чорних секторів. Коли мішень зупинилась, прочитали: «Неприємність».

- А що загадував? – поцікавився Юффар.

- Як пройде весілля.

- Неприємність на весіллі? Ну, це несмертельно!

- Сподіваюсь. Не дивно, що мені від початку було невесело, - спробував пожартувати Деон. – Ну що, стріляй, та ходімо?..

- Шановні хлопці! – почувся раптом жіночий голос.

Хлопці здивовано перезирнулись. До них наближалась незнайома, по-діловому одягнена жінка. «Журналістка, - зі злістю подумав Деон. – Хто її сюди пустив, на обряд, де крім нареченого та його друзів, нікого не має бути?»

- Ви хто? – спитав він уголос, коли жінка наблизилась. Захекана – так поспішала!..

- Вибачте, що потурбувала… Сіена Маркамі, секретарка родини Кліо, - жінка показала посвідчення. – У мене термінова справа…

Деон подивився простягнутий йому документ. Дійсно, печатка Кліо.

- Ви ж знаєте, що Міра сама не могла попросити…

- Авжеж не новина!

Те, що наречені припиняють спілкування від заручин до весілля, було не чиєюсь примхою, а непорушною зерландською традицією. Нібито так закохані перевіряють щирість почуттів і вчаться більше цінувати одне одного. Найцікавіше те, що після весіль усі молоді подружжя схвалюють цей звичай.

Однак чи треба було про це нагадувати? Деон скептичним тоном, та навіть невдоволеним виразом обличчя, натякав незваній співбесідниці: «Давай ближче до справи».

- Отож вони послали мене… Ну тобто, її родина. Мають одне прохання.

- Яке?

- Ви ж збираєтесь дарувати Мірі подарунок для вибору нареченого, так? – жінка не так питала, як стверджувала. – І звичайно, збираєтесь його помітити, як домовлялись із Мірою… Але вони потім вирішили зробити інакше. Їхня родина користується чарівною косметикою, отож Міра визначить саме ваш подарунок за допомогою магії. Тобто, мітити його не треба.

Деон спохмурнів:

- Вона передумала? Дуже дивно…

- Ну, я так розумію, то не вона, а її батьки… А втім, - жінка розвела руками, - подробиць мені ніхто не розповідав.

- Добре. Я зрозумів.

- Добре, тоді я побіжу, бо маю ще багато справ. Вибачте, що потурбувала.

Деон мовчки провів її поглядом. А тоді повернувся до не менш спантеличеного Юффара:

- Давай, твоя черга. Стріляй і ходімо. Я вже хочу все це закінчити.

Юффар відійшов на потрібну відстань, і Деон розкрутив мішень.

Цього разу щось сталося не так. Юффар вистрілив, але в районі колеса все закінчилось тріском. Деон на мить скривився, відчувши, як руку вкололо щось дрібне й гостре.

- Що сталось? – Юффар підбіг ближче.

- Звідки я знаю? Зараз побачимо.

Коли колесо спинилось, виявилось, що із нього стирчить вже тільки уламок Деонової стріли; другий її шмат лежав на траві. Юффарову стрілу ледве знайшли на чималенькій відстані від мішені.

- А все-таки я влучив, - сказав Юффар. – У той самий сектор! Там лишився слід, ти бачив?

- Бачив. А що задумував? – ворожіння Деону було нецікаво, але він знав, що брат все одно про нього заговорить.

- Як уникнути неприємності, яка випала тобі.

Деон пхикнув:

- Ну і як ти це розтлумачиш? – кивнув у бік мішені.

- Я? Хіба я ворожбит? Всі тлумачення в книзі написані…

- В тій, що ти всю ніч вивчав?

- Не вивчав, - образився Юффар, - а просто читав. Але якщо ти хочеш почути мою думку… Може, я усуну неприємність?

Деон зібрав уламки обох стріл.

- Гаразд, - сказав Юффар, - я знайду в тій книзі тлумачення.

- Та нема чого шукати! Просто треба було спершу витягти мою стрілу, а тоді вдруге стріляти. А та ідіотка відволікла, ми цього й не зробили.

- Ну, може й так…

Щаслива наречена тим часом була зайнята не менш приємними передвесільними клопотами. В той же день, коли Деон з Юффаром ворожили, сестрам привезли пошиті замовлені сукні: для Міри – білосніжну весільну, для Мічель – просто святкову, ніжного світло-зеленого кольору. Дівчата приміряли їх в парадній залі свого розкішного будинку.

- Знаєш, Міро, я тобі заздрю, - зізналась Мічель.

- У тебе теж чудова сукня! І вона тобі дуже пасує!

- Та я не тому… Просто… Ти виходиш заміж.

- То й що? Ти ж наступна! Чи може, Юффар не зробить тобі пропозицію, а? – Міра лукаво підморгнула сестрі.

- Та зробить, звичайно, але ж то коли буде, а ти вже зараз ідеш! А крім того, - Мічель трохи знітилась, але договорила, - я ж сумуватиму за тобою!

Розмову перебив дзвінок у двері.

- Кого ще принесло? – насупилась Міра.

Звісно, дівчата не побігли відчиняти двері – це ж обов’язок служниці. Але прислухались.

Якийсь час із передпокою долинали жіночі голоси, а потім в парадній залі з’явилась служниця – збентежена.

- Пані Міро, там до вас гостя, каже, від родини Ашкате…

Гостя, не чекаючи на запрошення, пройшла до зали.

- Вибачте, що я до вас без попередження!.. – задивилась на Міру: - Ой, пані, ви така гарна! Певно, і з чарівною косметикою? Тоді можна сказати, що ви буквально чарівна!..

- Ви, власне, хто? – перебила Міра, намагаючись приховати розгубленість.

- Ой, вибачте, будь ласка! Я забула відрекомендуватись… Найора Сібі, секретар родини Ашкате… Ось моє посвідчення…

Міра поглянула на документ.

- Я маю доручення… - жінка помітно хвилювалась. – Мене просили вам дещо переказати… Дещо особисте, що стосується вашого, шановна пані Міро, весілля.

- То мені вийти? – грубо спитала Мічель. Не сподобалась їй ця гостя незвана!

- Ні-ні, що ви! Якщо ваша сестра не проти…

- То я вас слухаю! – нетерпляче нагадала Міра.

- О так, звичайно! Я від Деона – він дещо просив переказати… Ну, вам же за традицією не можна спілкуватись… Отож, він звелів передати вам одне прохання, - жінка зробила паузу, а потім нерішуче мовила: - Він просив на весілля не використовувати чарівну косметику.

- Чому це?! Ми ж з ним все обговорили, домовились!..

- Здається, передумав не сам Деон, а його батьки… Але подробиці мені невідомі. – Жінка раптом заквапилась: - Добре, прекрасна пані, я вам переказала прохання, а тепер вибачте – мушу бігти. В мене ще тих доручень, справ…

Дівчата не без задоволення випроводили гостю за двері.

- Гадюка! – Мічель крадькома показала язика зачиненим дверям.

- Дивно якось… Чого це їм раптом спало на думку?.. Може, ще й весілля відмінять? – невесело пожартувала Міра.

- Чого ти переймаєшся? Наче хтось розбере, яка на тобі косметика! Ну звичайно, якщо ти нею не чаклуватимеш…

- Воно-то так, але якщо не виконати прохання… Та якщо батьки Деона образяться… Хтозна, як це позначиться на нашому шлюбі.

- Я думаю, нічого страшного не станеться.

- Але ж яке приниження! Вся наша родина буде… Буде чарівна, а я!..

- Міро, ти…

- Так-так, я чую, що ти кажеш! Але все одно прикро.

Міра замовкла – немає сенсу продовжувати розмову. Мічель все одно твердитиме, що нема чого хвилюватися. А може, вона дійсно має рацію?

Ще три доби пролетіли в передсвяткових клопотах. І нарешті настав цей щасливий день.

Святковий бенкет організували на літній віллі родини Кліо. Гостей була сила-силенна.

За традиційним сценарієм Деон з’явився, як завойовник, з погрозами зруйнувати будинок, якщо йому не віддадуть найкраще, що є у цьому домі. Йому пропонували різні коштовності, але він лише кривився, поки не побачив Міру, яка вийшла «поглянути крадькома на нахабу». Деон відразу зажадав цю дівчину, бо вона і є найбільша коштовність.

Мірині батьки вдавали розпач від того, що «забирають, крадуть єдину дочку!» - виходило надто не натурально; взагалі з них були найгірші актори.

Тамада, немов відчувши недоліки гри, перейшов до головного:

- Батьки плачуть і дівчина налякана через вас, розбійники!

- Батьків утішимо багатими дарунками, і дівчину не образимо – маємо для неї подарунок, який їй сподобається! – відповів Деон.

- То показуйте свій подарунок, але знайте – є тут ще охочі забрати цю панну з собою. І вони теж мають коштовні подарунки для неї. Отож покличемо панночку – чий подарунок вона сама вибере, з тим і піде з батьківського дому.

Потім за наказом тамади принесли стіл.

- Хто має дарунки для панни – викладайте сюди! – голосно звелів тамада.

На столі з’явились три предмета: біла порцелянова статуетка казкового Снігового Кота, пляшечка парфумів та срібне кольє. Ці речі виклали не самі претенденти на наречену – інакше б всі побачили, де чий, і нічого було б вгадувати – а довірені люди.

Покликали Міру. Дівчина вийшла чомусь бліда, трохи налякана. З тривогою подивилась на Деона – він не зрозумів, чому.

Міру турбувало те несподіване прохання не використовувати чарівну косметику. Вона так і не наважилась піти проти волі Деонової родини, але щоб не почуватися зовсім не в своїй тарілці, все-таки використала чарівну туш для вій – якщо примружитись, стане видно почуття оточуючих.

Втім, і без справжніх чарів Міра виглядало чарівно. Ніхто дійсно не міг розгледіти, що косметика – звичайна. Правду знала тільки Мічель.

- Сідай сюди, дівчино, - звелів тамада, - і вибирай, чия ти будеш від сьогодні. А ви, шановні гості, їжте й пийте, танцюйте й веселіться! І ви теж! – це до Деона та його «розбійників».

А далі народна традиція вимагала, щоб нареченій ніхто не заважав, не відволікав, а головне – не підказував. Впіймають на підказках – ганьба для кандидата в наречені, при чому така ганьба, яка не забувалась після весільних урочистостей, а лягала на молодого чоловіка прикрим тавром. Так що за Мірою стежило не менше шести незнайомих чоловіків, представників зацікавлених осіб.

Гості повернулись до танців і столів, а Міра сіла вирішувати свою задачу. Вона уважно оглянула кожну із запропонованих речей, шукаючи умовну позначку – літеру D. Не знаходила. Привітна посмішка, з якою вона сідала за стіл, швидко змінилась тривогою.

Передивившись усі предмети тричі, дівчина нарешті запідозрила, що тут щось не так. Спробувала подивитись на подарунки крізь чарівну туш – чи не лишились на них якісь сліди, відбитки почуттів? Але ні, та й зрозуміло – це ж тільки речі, звідки в них почуття? Тоді Міра, примружившись, оглянула банкетну залу.

Більшість присутніх нічого не помітила й не зрозуміла – люди спокійнісінько веселились. Двоє молодих чоловіків радісно злились. Міра упізнала їх – колишні залицяльники, яким вона дала відкоша. Наче змирились, а виявилось, готували підступ?.. Дивно, що змовились між собою…

Виходить, її обманули, щоб вона не вгадала подарунок нареченого! І схоже, не тільки її… Мічель та Деон з Юффаром уже встигли розповісти про все своїм родинам; обидві подружні пари, посилено імітуючи святковий настрій, обговорювали прикру ситуацію. Міру від імені Ашкате попросили не використовувати магію, а Деона, очевидно, не ставити на подарунок умовний знак – нібито прохання Кліо… І її, і Деонові батьки ледь стримували безсилу злість на своїх нерозумних дітей.

Одне лише обнадіювало: Міра бачила в Юффара і Мічель щире, аж до горіння, бажання допомогти, врятувати своїм старшим весілля. Хоч би ці двоє справді щось придумали!

Один із спостерігачів певно щось запідозрив:

- То який ваш вибір, пані? Який подарунок приймаєте?

- Я ще не вибрала.

- Довго думаєте.

- А ви мене не квапте! – огризнулась Міра. – Між іншим, я маю право думати три дні.

Це була правда. Традиція давала дівчині три дні для прийняття остаточного рішення, і двом багатим родинам нічого не коштувало продовжити бенкетування на цей строк, однак навіть якщо Міра піде на це – що зміниться? За ці три дні до неї все одно нікого не підпустять. Навіть їжу носитимуть в зачинену кімнату, просовуючи крізь неширокий отвір…

Вона знову схилилась над подарунками. Це може бути Сніговий Кіт. На одному з побачень вони з Деоном їхали машиною в центрі міста і побачили афішу приблизно двохсотої екранізації казки з цим персонажем. Міра розповіла тоді, що в дитинстві дуже жаліла зачарованого Снігового Кота, який, закохавшись у звичайну кішку, здолав злі чари і став знову нормальнім котом.

Але з іншого боку – колись Деон обіцяв подарувати найблискучіше кольє, яке знайдеться в усій Зерландії…

У тім-то й справа, що тут вгадувати надто ризиковано – треба знати напевне. І кожний, навіть найменший і найбезглуздіший спогад видається підказкою, на яку однак не можна покластись.

Міра ще якийсь час сиділа, замислившись, а потім раптом зауважила, що Мічель та Юффара вже немає в залі.

Розлючений Деон поривався шукати винуватців і вирішувати проблему «по-чоловічому». Не сталось цього лише завдяки пораді Юффара почекати. Принаймні – поки він поговорить з Мічель. Деон погодився, вирішивши, що брат щось придумав.

А в нього насправді поки що ніяких думок не було. Тобто корисних думок. Та він все одно запросив Мічель на танець, але не дотанцювавши, вони з’ясували, що хочуть терміново подихати свіжим повітрям. От тільки сумочку Мічель прихопить…

Узявшись за руки, хлопець та дівчина йшли садовою доріжкою.

- За нами хвіст, - тихо повідомив Юффар, озирнувшись на кілька секунд.

- Ну, якщо це гості, вони не знають наш сад досконало. Зараз відірвемось.

Вона ніби й не кваплячись відвела хлопця не надто й далеко, але переслідувачі зникли з поля зору.

- Тепер можемо говорити. Тільки краще все одно якомога тихіше.

- Добре. Скажи, завдяки чарівній косметиці можна визначити, де чия річ?

- Ні. Але якщо ти знаєш, що саме дарував Деон… Знаєш?

- Звісно!

- Тоді ще не все втрачено. Є чарівна губна помада, білого кольору… Завдяки їй можна сказати щось людині так, щоб ніхто інший не почув. У давні часи дівчата використовували її на лицарських турнірах – підтримували своїх коханих непомітно для оточуючих. – Тут Мічель раптом захихотіла: - А якщо з такою помадою послати повітряний поцілунок, то хлопець відчує його, як справжній.

- Ой, не треба мені лекцій з історії. У тебе є така помада?

- Так, - Мічель посмутнішала. – У мене в сумці цілий вагон чарівної косметики. Міра так переживала, що на своєму весіллі без неї… А я подумала: може, якраз на самому весіллі з’ясується, що сталася якась помилка, і Міра захоче перефарбуватися… Навіть не знаю, чому не запропонувала їй щось прихопити, а взяла сама. А виходить – наче знала, що знадобиться. От тільки як я нею скористаюсь? Стежитимуть!

Мов на підтвердження її слів, на доріжці знову з’явились спостерігачі. Мічель, урвавши розмову, схопила Юффара в обійми і почала цілувати.

Хлопець раптом відчув незвичайну ніжність. Ніздрів ледь торкнувся приємний запах парфумів – такий легкий, що мимоволі подумалось, наче то пахнуть квіти в саду. А сам сад Кліо уявився раєм, де вони удвох із Мічель, і будуть разом навіки…

І що найцікавіше: Юффар чудово зрозумів, що так діє на нього чарівна косметика – але був зовсім не проти, щоб вона так діяла.

Розрахунок дівчини спрацював: збентежені інтимною сценою, спостерігачі відступили подалі, і хоча все ще перебували в полі зору, однак розмову уже навряд чи почули б. Мічель перервала поцілунок, і Юффару на кілька секунд погіршало. Схожий стан виникає, коли в людини минає тимчасове запаморочення.

- Вибач. Це просто чари… Я не стала фарбувати губи червоною помадою, бо вона викликає жагу і пристрасть, а це не зовсім доречно на багатолюдній урочистості. То я вже рожевою – від неї тільки ніжність…

- Я зрозумів. Але не гаймо часу. Отже, біла помада в тебе є…

- Але як нею скористуватись, я не знаю. Втім, поки не бачать, знайду…

Вона довго шукала в сумочці, зрештою дістала із неї не лише білу, але й ту саму рожеву помаду і дзеркальце. Закривши сумочку, почала підфарбовувати губи. І якраз вчасно, бо до них наближався один із спостерігачів. Ну а що? Може, після поцілунку треба підправити макіяж?.. Жодних підозр. Аби тільки не придивлялися до другої помади, затиснутої в тій же руці, в якій Мічель тримала й дзеркальце…

Нараз Юффар спохмурнів, бо чолов’яга йшов просто до них. Явно щось хотів сказати…

- Ось ви де, пані Мічель, - сказав він. – Ваша мати хоче вас негайно побачити, послала мене розшукати вас…

- Ой, ну що їй треба? – вдавано обурилась Мічель. – Як за малою дитиною… Підіть та скажіть, що зараз іду!

Повагавшись, чоловік повільно рушив туди, звідки прийшов, а Мічель продовжила фарбування губ, хоч тепер це насправді, без жодної гри, виглядало нервово.

- Як тобі вдається все так вчасно і влучно робити? – подивувався Юффар. – Природжена актриса!

- Інтуїція. Кажуть, до речі, теж давно забута жіноча магія. Добре, ходімо вже, раз я обіцяла.

Вона сховала речі в сумочку, однак білу помаду лишила. А потім взяла Юффара за руку і вклала ту рятівну паличку йому в долоню. Так вони повільно пішли доріжкою, тримаючись за руки; потім Мічель відійшла від нього зірвати якийсь листочок з дерева, просто так, ніби закортіло потримати листочок в руках. Юффар миттю сховав помаду в кишеню. І поки їх знову ніхто не бачив, обійняв дівчину і пошепки спитав:

- А губи нею обов’язково фарбувати?

Тут Мічель не втрималась і розсміялась уголос.

- Ну а для чого по-твоєму призначена губна помада? – дівчина щосили намагалась стримати сміх.

- Так. І що саме я маю робити?

- Просто помаж губи. Товстого шару не треба, і трошки згодиться. А потім стань десь так, щоб твої очі бачили Міру. І скажи, що треба.

- Ясно. Тільки нікому не кажи, добре?

- Ну звісно, не казатиму.

Вони повернулись до бенкетної зали і відразу розійшлися. Мічель пішла до матері; виявилось, що після сьогоднішніх нервувань вона погано себе почуває. Мічель заспокоювала, мовляв, буде все гаразд.

А Юффар пішов до чоловічої вбиральні. І наскільки зміг побачити, нікого зайвого тим походом не зацікавив.

Перед дзеркалом мазнув губи, пильно придивився до відображення. Наче не видно, що помада, от тільки чи вистачить?.. «Якщо нічого не вийде, спробую більше», - вирішив хлопець.

В залі він узяв келих вина. Ходив з ним, як йолоп, шукаючи хоч якийсь куток, із якого бачитиме наречену. Щоправда, для спостерігачів придумав відмазку: шукає Мічель. Теж інтуїція підказала? Жіноча магія, щоб їй…

Нарешті місце знайшлося. Поглянувши, чи ніхто не дивиться, Юффар нарешті підніс до губ келих, але замість ковтнути тихо сказав:

- Міро, подарунок Деона – білий котик.

Юффар стояв так, що Міру бачив у профіль, однак все одно було надто помітно, як вона просяяла, почувши новину. Чомусь повагавшись ще кілька секунд, урочисто оголосила:

- Я вибираю Снігового Кота!

І тамада ще урочистіше закликав:

- Підійди, хоробрий розбійнику Деоне, і забери дівчину – вона сама захотіла піти з тобою!

Ім’я в цьому заклику обов’язково мало прозвучати. В усіх відлягло від серця; тільки оглянувши ще раз гостей крізь туш, Міра побачила неймовірну лють у Деонових суперників. А так вам і треба ще раз, негідники!

Свято стрімко й весело покотилось далі. Ніхто не помітив, як із бенкетної зали вислизнув Юффар – побіг змивати помаду. А коли повернувся, до нього підійшла Міра – чмокнувши в щоку, тихо сказала:

- Дякую.

Хлопець почервонів, а потім висловив образу Мічель: мовляв, чого не попередила, що Міра упізнає його голос?

- Та це ж і так зрозуміло! – розгублено виправдовувалась Мічель. – Та не соромся – ми ж тепер одна родина! – вона засміялась.

Потім вони ще обговорили, чи на своє весілля не відмінити традицію мовчанки. Вирішили, що мабуть не треба, а просто будуть уважнішими до витівок конкурентів.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>