Вікно в потойбіччя

Вікно в потойбіччя

Вівторок, 13 жовтня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 3130
Підписатися на комментарі по RSS

 На дворі вже кілька днів лив непроглядний дощ. Володьо Ковач чаклував над клавіатурою вже третій день підряд, не лягаючи спати навіть уночі. Він не знав звідки брались сили. Усі: розрахунки всі записи вказували - розв'язок десь тут, а жадане вікно не відкривалось. Його підпухлі, червоні від безсоння очі напружено вдивлялись в екран. На небритому лиці застигло нетерпіння. Щось там у далеких нетрях Інтернету не ладилось. Його найпотужніший, восьми ядерний комп зависав, коли хлопець набирав потрібний код, а вивести його із цього підвішеного стану вартувало чималих зусиль. Навколо, у кімнаті, був повний безлад: незастелене ліжко, на скатертині, посеред стола кілька чашок недопитої холодної кави й завершував неприглядну картину, цигарковий сивий дим, який висів шарами над головою Володьо. Цю хмару диму живила тоненька цівка, що тяглась зі склянки, яка стояла на підвіконні й слугувала попільничкою. Недопалки вже не вміщались в стакан і були розкидані по всьому підвіконні.

- Ну, коханий, ще раз спробуй! – Володьо швидко вдарив пальцями по клавіатурі, вибиваючи, ніби на барабані дріб. На екрані замелькали , зарясніли різні картинки в перемішку з рекламою. Раптом на дисплеї все зникло, завмерло, потім засвітилось у два рази ясніше, системний блок загудів, якось, з напругою й потрібний портал відкрився. 

- Є, є ! – Аж підскочив хлопець. – Я його відкрив. Тепер шлях вільний. Ось вона вічна загадка людства. Я її розгадав. Ось воно дерево пізнання Добра і Зла. Я його знайшов! Я, відкрив вікно в паралельний світ. Залишилось тільки натиснути «Enter».

Він підняв пальця, але пальці затремтіли від хвилювання, і хлопець зірвався з місця. Він ухопив цигарку, що диміла на столі, глибоко затягнувся і став міряти кімнату кроками. Хвилювання й тремтіння в колінах не проходило. Він таки зробив це. П’ять років, як покинувши інститут і престижну роботу в столиці Володьо переїхав у це забите село над Чорним Черемошем, в стару дідову хатину, що стояла пусткою після його смерті. Грошей від проданої в Києві квартири хватило на ремонт хатини і на потужний комп’ютер, про який він мріяв давно. В інституті з його розробок відкрито насміхались. Грошей не дали і тему закрили. Тому Володьо пішов. Ще навчаючись на фізфаку, він задався ціллю вичислити задачі зі складовою четвертого виміру. Якось риючись в інститутських архівах, Володьо натрапив на цікаву формулу. Спроба розв’язати її сходу ні до чого не привела. Потрібен був потужний інструмент для розрахунків. В інституті йому в грошах відмовили. Тоді Володьо, перспективний молодий кандидат наук, покинув тему і поринув у розрахунки. Задача поглинула його повністю, його так затягло, що скоро він перестав ходити на будь яку роботу. Дружина спочатку намагалась боротись; просила, умовляла, плакала в істериці, та, зрештою, втомилась, забрала дітей і пішла до матері. Та Володьо був уже одержимий. Йому здавалось, що він стоїть на порозі найвизначнішого відкриття людства. Дружина розвелась, розміняла трьохкімнатну квартиру, та Ковача це вже не обходило, він увесь поринув у матрицю і в логарифми. Щоб купити чотирьох ядерного комп’ютера прийшлось продати свою однокімнатну квартиру на Троєщині.

 

Тут у селі його теж мали за дивака, але відносились до нього з побоюванням. Якось у ларьку, коли Володьо купував провізію собі на тиждень, він побачив як на нього косо поглядають односельці.

- Глянь, як схожий на діда, і погляд такий же тяжкий, і такий же відлюдько.

- Так, а старий Ковач знаним відьмаком був.

- Мабуть, і онук, на дідову доріжку став. Днями з хати не виходить, не інакше як «чорну книжку» читає.

 Та Володьо не звертав уваги, аби тільки не заважали працювати.

«І от тепер мені вдалося. Але чому так тремтять руки? Життя це дійсно матриця – створена Вищим розумом, можливо Богом. Як усе просто й геніально. І я вичислив цю матрицю. Дерево пізнання – це здається із Біблії і от я знайшов його корені.» - Тепер в кінець виснажений і знесилений він стояв на порозі потойбіччя і роздумував. Йому якось враз стало лячно й порожньо на душі.

 « Чи потрібне людству моє відкриття? Чи не станеться чогось непедбачуваного? Я своїм винаходом стер поріг між реальністю й світом, знайшов шлях у багатомірний простір, у паралельні світи. Тепер не потрібно буде будувати велетенських космольтів, космічних станцій, для подорожі в інші світи. Можна буде переміщатись за допомогою простого потужного комп’ютера, моделювати простір і пересилати думки.»

 

 Цигарка вже давно догоріла, а Володьо все ходив, і ходив із кінця в кінець по кімнаті.

« Зараз він натисне кнопку, і ніхто навіть не помітить, що це він – Володьо Ковач, відкрив вікно в потойбіччя. Тепер кожен користувач зможе спілкуватись з давно померлими людьми, зможе взнати своє майбутнє й майбутнє землі на багато років уперед. Те, що колись було доступне тільки небагатьом вибраним магам, тепер стане доступним кожному.»

 Володьо підійшов до комп’ютера, його руку як гіпнозом тягло до кнопки. «Enter» здавалось світив яскравіше за сонце. 

« Натисни, тисни! Всього разок клацни! І в інтернеті відкриється тисячі таких вікон.»

Володьо стояв, інша сила не давала зробити йому останній крок, і ніби скувала ноги.

« А чи треба воно тобі?» - волала свідомість.

Надворі зблиснуло. Над горами, у хмарах дощу, пройшло відлуння.

 « Я повинен це зробити й зробити сьогодні. Науку не зупинити.» - Він зробив зусилля, ступив крок і заніс руку над клавіатурою.

Ніч освітив спалах, і сильний розкат грому ляснув, здається, над головою. Володьо здригнувся й враз у будинку зникло світло. Екран став згасати.

- Ні, ні! – Ударив щосили по клавіші Ковач. Усе навколо потухло і тільки недопалки тліли на підвіконні, а через вікно влітали далекі зблиски грози.

- Невже, ще не час? Невже Він мені не дозволив? - Володьо в розпачі тряс комп’ютера, ніби, намагаючись витрясти з нього хоч краплю енергії. Враз він зупинився, поставив блок на місце.

- Та що це зі мною, я що вже вірю в містику? Дурня якась. Спокійно! Хоч би із глузду не з'їхати. – заспокоював він сам себе. – Спокійно, Володю! Усе ж залишилось на жорсткому диску, перечекаю негоду і взавтра, якщо не полагодять лінію, поїду до Коломиї. Там у комп’ютерному клубі я закінчу справу.

 Змучений кількома безсонними ночами він упав на подушку і за мить заснув. А між тим за вікном уже ревів Черемош, вивертаючи із дна велетенські камені й перегороджуючи русло. 

 Уночі сталась нечувана повінь. Ніби з гір хлинули всі запаси води від Біблійного потопу. Річка змінила русло і знесла все на своєму шляху. Пів села було змито, інша половина - затоплена бурхливою річкою.

 Коли через кілька днів страшна вода спала, на місці де стояла хата Ковачів, не залишилось навіть фундаменту. Пограничними, разом із приїжджими рятівниками обшукали майже увесь берег річки – серед загиблих Володьо Ковача не було. Уцілілі односельці тільки журливо хитали головами.

- Внук, такий же, як старий Ковач - чаклун. Бач, ніби випарувався з водою.

Серед різного непотребу, що викинула на берег розлючена річка, за кільканадцять кілометрів від села. хлопчаки знайшли потрощений системний блок від комп’ютера.

- Давай, Сергію, візьмемо, здамо на метал. Вуйко Степан різне приймає.

- Ні, я його розберу, повиймаю деталі. Може собі складу комп’ютер. 

- Тре тобі, Петре, то бери. Колишньому хазяїну воно вже, певне, не згодиться.

 Хлопчина розігнув погнуті боки, уже трохи поржавілого блока і поклав плату з жорстким диском собі до торбини.

А кілька місяців по тому, користувачі мережі ще довго наштовхувались на блукаючий спам: «Привіт від Володьо!»  

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>