Важко бути поетом

Важко бути поетом

Субота, 28 лютого 2015 г.
Проглядів: 1260
Підписатися на комментарі по RSS

Таблетки, таблетки, таблетки,

Вірні друзі поета й поетки

Денис Х.

 

Як зазвичай це бувало після бурхливої вечірки, Денис прокинувся ближче до полудня. Розколювалася голова і в роті пересохло. Розплющивши очі, він змусив їх поволі звикали до денного світла. В животі щось бурчало.

- Ось тобі і «жодного похмілля» та «відсутність побічних ефектів», - відзначив Денис. – Де ж мої ранкові транквілізатори? Швидше вип’ю, швидше й «відпустить».

Звівшись на ноги, він ступив кілька невпевнених кроків і зупинився.

- Ще й ноги болять. Добряче вчора натанцювався. Якось би до душової дошкандибати. Чому зі мною завжди так? Не можу, як нормальна людина: щоб все в міру та все культурно. Обов’язково щоб до ранку та до поросячого вереску. А сьогодні ж потрібно вірші писати.

 

Якщо проспав ти до обіду

Сніданок свій віддай сусіду

 

- Який ідіотизм! - скривився наш герой, продовживши свій шлях та осмислюючи щойно придумані рядки. – Скоріше б щось відновлююче ковтнути. Скоріше б…

Ранкова аптечка зберігалася саме в душовій.

- «Стимулятор мозкової діяльності», «Стимулятор настрою», «Стимулятор самопочуття», «Стимулятор творчості – Твоя муза», - Денис перебирав флакони у пошуках необхідного. – Це не те…, і це не те!

Врешті, наш герой відшукав потрібний медикамент. Це був «Бадьорий ранок. Супервідновлювач функцій організму після вживання транквілізаторів». Відкривши флакон, він витрусив на долоню одну пігулку.

 

Якщо не знаєш дозування

Страждатимеш тоді щорання

 

- Ні, однієї, мабуть, буде мало, - подумав Денис, дивлячись на себе в дзеркало. Видобувши другу, він закинув таблетки до рота. Набрав у стакан води, ковтнув капсули і запив їх.

- Мамо моя рідна, на кого я схожий: спухлий, очі кров’ю налиті, як в бика. Митець… Поет… І просто красень!

Не в силах відірватися від умивальника він так і стояв, обіпершись на нього та дивлячись в дзеркало.

- І просто красень! Навіть невелика щетина – і та личить. Підкреслює мужність, чоловіче начало. Недарма дівчата вчора так і липли. Синьоокий блондин: очі як озера, брови як шнурочки, губи, як бутон троянди, тільки ніс трохи дисонує. От назбираю грошей, зроблю собі красивого носика, -  філософствував Денис, роздивляючись своє відображення в дзеркалі. – Он і губки уже виправив, і підборіддя, і надбрівні дуги… Але, все-таки, губки the best. Трохи спочатку було неприємно після операції. Таке відчуття, ніби хтось за губу вхопив та відірвати хоче. А потім звик. Ні, як не крути, таки красень. Це навіть з поправкою на те, що зранку трохи «не в формі», так би мовити. Та й ніс, якщо придивитися - теж так нічого. Шкода, в профіль не видно. Треба більше дзеркал. Справді, чому на всіх стінах дзеркала не встановити? Слушна думка… – Мабуть, стомившись від такого емоційного спічу, Денис замовк  і продовжив любуватися собою мовчки. При цьому він спочатку тільки крутив головою та корчив різні гримаси, а потім просто дивився на себе, навіть не моргаючи. Через кілька хвилин він, врешті, вийшов із ступору.

- Що ж, тепер можна спожити щось і для душі, - вирішив наш герой, оглядаючи вміст аптечки. – Чи, може, сісти щось пописати, не навантажуючи печінку? Які все-таки дурні думки в голову приходять! Як це - бути поетом і не навантажувати печінку? Коли і кому це вдавалося? Так, я поет! Поет повинен писати. А щоб сісти і писати потрібно: а) стимулятор мозкової діяльності – одна таблетка, стимулятор творчості – мінімум дві, а краще три. Проте, з флакону «Твоя муза» на долоню випала тільки одна, остання капсула.

- А щоб тобі! - вилаявся Денис. - І що тепер робити? Поки замовлення з аптеки принесуть – це ж півдня мине, не менше. На одній таблетці «Музи» далеко не заїдеш. Вірніше, багато не напишеш.

Компенсувати стимулятором мозкової діяльності? Можна спробувати. Сумнівно, що це вирішить проблему, та нехай. Нову порцію пігулок було закинуто до рота. Тепер – на кухню. Без ранкового коктейлю до комп’ютера не варто і наближатися.

 

Ні, не напишу я поеми,

Коли з таблетками проблеми

 

- Здається, медикаменти починають діяти, - з задоволенням відзначив Денис. – І в голові посвітлішало, і двовірші складаються не такі вже й жахливі.

 

Коли з таблетками все good

Вірші із мене так і пруть

 

Діставши з холодильника трилітровий пакет з написом великими літерами «Ранкова бадьорість. Напій вітамінізований з мікроелементами. Зі смаком яблука», Денис налив великий стакан жовтуватої рідини, випив його та поплівся до компа. При цьому він мугикав собі під ніс щось приблизно таке:

 

Щоб почуватися відмінно,

Вживайте, дітки, вітаміни

Щоб почуватися чудово

Смокчи таблетку, не розжовуй

 

- Може порадувати себе чимось з обіднього раціону? - подумав він, витягуючи шухляду комп’ютерного столика. Там зберігалися пігулки, які він зазвичай випивав на обід та ввечері. - Ні, напевно, для обідніх пігулок ще рано. Дочекаюсь, поки подіють ранкові, а потім зорієнтуюся, чого ж не вистачає. Ех, голова ніби вже і не болить, а все одно такий стан, що жити не хочеться. Коли ж цей клятий «Бадьорий ранок» подіє? Можливо, не жартують досвідчені поети, кажучи, що пити його потрібно ще звечора. Доведеться, при нагоді, спробувати таку систему.

Поки комп’ютер завантажувався, Денис сидів з заплющеними очима, обіпершись ліктями на стіл та масуючи пальцями скроні. Покращенню самопочуття це зовсім не допомагало, але ж і зайнятися було чимось потрібно. За кілька секунд комп’ютер завантажився. На екрані з’явився порожній віртуальний аркуш паперу, документ з назвою «Новий вірш1».

Щоб написався гарний новий вірш, Денис урочисто продекламував заклинання власного виробництва:

 

О прийдіть до мене, рими,

Щоб вірші були крутими,

Не зачовгані, нові

Рими-римочки мої!

 

На кілька секунд він завмер, мабуть, очікуючи нашестя не зачовганих рим. Оскільки чарівну мантру було повторено вдруге, а, по хвилі, і втретє, то неупереджений спостерігач зробив висновок, що рими до нашого героя не поспішають.

 

Щоб написався гарний вірш

Таблетку проковтни скоріш

 

- Ні, вірші писати ще рано, - розчаровано підсумував Денис. - Пігулки ще не подіяли.  Гляну, що там пишуть мені рецензенти.

«Написано просто, проте від душі і щиро. Теж ціную передовсім щирість як в поезії, так і в прозі».

«Не щодня натрапиш на такий чудесний твір, тут тобі й кохання аж до зашпорів у душі, і кляті будні, й іронія, й природа. Тут усього потроху і всього багато, всього до знемоги і всього так мало. Прекрасно, просто прекрасно. Я захоплений і вражений».

- Хвалять і хвалять! – скривився наш герой. - Усе як завжди. І як витончено хвалять! Ще й не зважаючи на те, що я поет тільки восьмої категорії. Не одразу і завважиш, що цю рецензію не людина написала, а спеціально розроблена програма зі штучним інтелектом, іншими словами – бот. А чого насправді варта твоя творчість – окрім ботів нікому невідомо. Не віриться, що твої вірші всього лиш восьмої категорії. Тішить тільки, що  буває ще гірше: дев’ята, десята, не кажучи вже про цілковитих початківців з дванадцятою категорією. Але як зорієнтуватися у якості своїх віршів? Непристойно читати чуже, якщо це не класика. Непристойно коментувати чуже. Кажуть, навіть незграбно похваливши, можна образити митця. Саме тому всю критику і в музиці, і в літературі, і в малярстві віддано на відкуп ботам.

- Цікаво, чому ніколи не набридає, коли тебе хвалять? Приємно це все читати, але, з іншого боку, то марна трата часу. Краще прогляну новини мистецької фармакології.

Денис завантажив сайт фармацевтичної корпорації, вибрав інтерактивний режим спілкування. На екрані з’явилося 3Д зображення бадьорого сивочубого дідуся з акуратно підстриженою борідкою. На носі старого, невідомо чому (адже всі вади людського зору навчилися лікувати ще в позаминулому столітті), красувалися старовинного дизайну окуляри.

«Мабуть, це тонкий натяк, що вся рекламована фармацевтика шкодить зору», - відзначив Денис.

- Доброго дня, Денисе! – привітався дідусь.

- Доброго!

- Якщо дозволите, я розпочну із загального огляду новинок?

- Мене цікавлять тільки стимулятори мозкової діяльності

- В цьому сегменті також є багато новенького. Наприклад: «Піфагор +» - посилення математичних здібностей. Всього один курс препарату, і ви зможете перемножувати в умі числа від одного до десяти.

- Круто! Та математика мене не цікавить.

- Наступна новинка: «Оракул форте» - покращення інтуїції, аж до здатності перед-бачення майбутнього, – продовжив дідуган, демонструючи невеличкий флакон.

- Цікава штука, може собі колись і замовлю.

-  Зауважте: жодної хімії, тільки витяжки з олімпійських трав.

- Сказав, пізніше! Зараз не до того. Що далі?

- «Фантприпущувач турбо» - спеціально для фантастів, як новачків, так і досвідчених майстрів, стимулятор генерації фантастичних припущень.

- Не цікавить.

- Краплі для очей «Нова палітра», це для художників. Забезпечує використання нових, і не просто нових, а модних кольорів.

- Далі!

- Свічки «Натхнення XXX», - для людей всіх творчих професій.

- І що, користуються попитом, оці свічки?

- Не повірите, розбирають. По десять упаковок беруть. Потужна штука! Якщо сьогодні замовите, то нової партії з Китаю два тижні доведеться чекати.

- Два тижні – надто довго. Для поетів, нормальних поетів - не верлібристів, щось є у вас?

- Спеціально для поетів, новинка, після клінічних випробувань на тваринах та добровольцях: «Метафоратор».

- Який ще такий «Метафоратор»?

- Стимулятор метафоричного мислення.

- Якого-якого?

- Метафоричного! Що таке метафора, здається, усі поети повинні знати.

- Я ж поет, а не критик. Мені теорію знати не потрібно. Я і без метафор чудово обходжуся.

- Дарма! Метафора – це душа поезії.

- Я думав рима –душа поезії.

- Всім відомо, що рима – то лице вірша.

- Лице, то лице. Крім метафоратора, для нашого брата-поета, є ще щось?

- «Віршомазтер про»!

- О, а це що таке? 

- Потужна річ! Оптове постачання до їдальні спілки письменників.

- Мені б щось таке, щоб вийти на новий рівень. Бо на своєму восьмому я уже третій рік, і ніяк на сьомий не вдається перебратися. А після сьомого вже й шостий, до спілки письменників включать.

- Важкий випадок. В старі добрі часи вас назвали б нездарою. А враховуючи сучасні можливості фармакології - і третій рік на восьмому рівні!

- Мені фахівці казали, що так буває. Часом кілька років не можеш на вищий щабель здертися, а потім як прорве, по одному рівню в рік люди долають.

- Як казали в древності, дай Бог, дай Бог!

- Ти, діду, древність не приплітай. Подумай, що мені купити?

- Спробуйте «Віршомазтер про»! Гірше не буде!

- Добре, візьму дві упаковки, а краще три. Яке дозування?

- Зараз, прочитаю інструкцію… Якщо ви поет восьмої категорії, то за годину до написання вірша вам слід з’їсти дві пігулки. Замовлення буде доставлено сьогодні протягом дня.

- Спасибі за допомогу та оперативність! – подякував Денис.

- І на останок, хочу ще один продукт вам запропонувати. З лінійки спеціального харчування.

- Сік?

- Ні, спеціальний йогурт для поетів: «Поемотоксикоз», деякі дотепники ще називають його «Спермотоксикоз».

- Ні, йогурту не потрібно. Досить «Віршомазтера». До побачення! – і Денис розірвав зв'язок із сайтом фармацевтів.

Марно просидівши кілька хвилин в очікуванні приходу віршів, він врешті знайшов собі заняття:

- Чому б не подзвонити своїй вчорашній музі, з якою до ранку витанцьовував? Б’янка, здається так її звати? Може вона вже прокинулася? Хоч подивлюся на неї тверезими очима, а то щось усе як в тумані - і риси обличчя, і фігура… - Денис запустив необхідну програму, знайшов нікнейм подруги та послав виклик. За кілька секунд на екрані з’явилося зображення співрозмовниці:

- Доброго ранку, моя квіточко, моя Б’яночко! – улесливо привітався наш герой, лише після цього зауваживши, що подруга виглядає якось не так феєрично ефектно як вчора. І груди маленькі, і обличчя без жодних ознак хірургічного втручання. Чи просто вона зранку  ще без макіяжу? А вчора, під впливом препаратів, здавалася міс-досконалістю.

- Доброго! Але розмови у нас не вийде!

- Чому ж не вийде?

- Я не можу спілкуватися з людиною, яка в перший же день знайомства мене обманула. Навіщо ти вчора казав, що є поетом четвертої категорії? Я зробила пошук і все дізналася.

- Вибач! Це щоб справити враження…

- Не гоже мені спілкуватися з поетами восьмої категорії.

- Чому це?

- Я поетеса третьої категорії!

Денис шоковано розкрив рота, не знаючи, що відповісти. Фантастика! Він всю ніч танцював з поетесою третьої категорії. Оце так поворот сюжету! І як діяти далі? Між ними ж прірва!

- Я невдовзі перейду на сьому. От вип’ю три упаковки «Віршомазтера».

- От перейдеш – тоді поговоримо, а поки що – до побачення!

- Почекай, не вимикайся, - можна тільки одне питання?

- Одне – можна.

- Тільки ти не ображайся, скажи – чому ти груди не збільшиш, над обличчям не попрацюєш? Ти ж третьої категорії, в тебе є можливість!

- Якщо хочеш знати, я груди спеціально зменшила з п’ятого розміру до першого. А косметичною хірургією не користуюся, щоб страждати від власної недосконалості. Страждання породжують високоякісну поезію, хіба ти не знав? Крім того, кажуть, при маленьких грудях, краще кровопостачання мозку. Це теж сприяє написанню гарних віршів. Ще питання є?

- Ні нема, - вичавив Денис.

- Тоді, прощавай!

- Па! – спромігся видати наш герой уже згаслому зображенню Б’янки. – Он воно як! Це ж на які жертви люди йдуть заради вищої категорії. А вчора вона здавалася фантастичною, і не помічалося, що бюсту нема, що до обличчя скальпель не торкався. Вчора здавалося, що в наших взаємин є перспектива. А сьогодні: «Прощавай!» Де справедливість? Що не кажи, важко бути поетом. А ще важче, поетом восьмої категорії. А найважче, бути поетом восьмої категорії зранку після бурхливої вечірки ще й після приниження поетесою третьої категорії.

 

Та не діждетесь вороги

Бо не страшні мені тортури

Здолавши прірви й скелі-мури

Я переможу в боротьбі

 

- Непогано! – оцінив Денис щойно вигадані рядки. - Треба записати. До речі, як час летить! Пора спожити щось на обід! – згадав наш герой і потягнувся до шухляди з обідньою фармацевтикою.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>