Важкі будні сім'ї вампірів

Важкі будні сім'ї вампірів

Субота, 15 квітня 2017 г.
Проглядів: 329
Підписатися на комментарі по RSS

1

Сім’я вампірів збирається до сну. Перед тим, як відправити дрібноту спати, мама-вампірка кличе малих на кухню. Як на свої 200 років, вона виглядає досить привабливо. Чорні легінси обтягують стрункі ноги, коричневий фартушок з величезним, як тарілка, зображенням вампірського смайлика (смайлика з іклами) довершує опис її одягу. Подивившись на її миловидне обличчя з довгими, як це зараз модно, тоненькими іклами, на зелені очі та руду шевелюру, можна зробити висновок, що не так давно не один вампір обламав свої ікла в спробах підкорити її холодне серце.

– Нумо, усі швиденько випийте свою порцію крові і бігом по норах, – звертається вона до дітей. – Скоро світатиме, а ви ще ані крові не пили, ані не помилися. Рюкзаки до школи зібрані? Нате, пийте поки тепла, – Ламія (так звати вампіршу) ставить на кухонний стіл два горнятка з кров’ю.

– Я не хочу пити кров, – починає пхинькати Дімітру – маленьке зеленооке вампірятко, на вигляд – років шести.

У цей же час, старша дочка, років дванадцяти, забігши на кухню, одним духом випиває підігріту кров і, залишивши на столі не помите горня, зникає за дверима.

– Офеліє, ану назад! – зловісно вишкірившись, верещить мама. Її крик, мабуть, добре чутно не тільки в найдальших закутках замку, але й на найближчих горах. Не дивно, що Дімітру злякано замовкає і починає чи то зображати пиття крові, чи то, насправді, пити її. За секунду двері відчиняються, впускаючи Офелію.

– Ну, що ще?

– Як це, «що ще»? Як ти до мами говориш? А горня хто замість Тебе митиме? У нас служниць нема! На ранок засохне і хто відгризатиме?

Не чекаючи, поки мама закінчить виголошення повчальних сентенцій, Офелія прожогом хапає горня зі столу, вихором телепортується до мийки, за частку секунди встигає помити горня і так само вихором знову зникнути за дверима.

– Офеліє, повернися! – цього разу трохи тихше, але все ще досить голосно гукає вампірка-мама.

– А цього разу що? – роздратовано перепитує Офелія, знову з’явившись у приміщенні.

– А сказати всім «Спокійного дня», або «Надобрийдень» не потрібно?

– Надобрийдень! – луною повторює дочка і знову зникає в нетрях замку.

– От бачиш, як треба кров пити? Як Офелія, секунда – і горня порожнє! Бери з неї приклад! А ти уже хвилин десять цідиш ту кров і ще й половини не випив.

– Зате Офелія – товстунка.

– Ніяка вона не товстунка, а ти будеш чахликом, якщо кров не питимеш.

– Мамо, я більше не можу.

– Не будеш пити кров – так і залишишся маленьким. Усі твої однокласники виростуть, перейдуть у старші класи, а ти залишишся у першому. Хочеш, щоб так сталося?

Малий тихенько:

– Ні, не хочу.

– Тож, пий до дна.

– Мамо, я справді більше не можу, чесно! – На очах Дімітру з’являються сльози.

– А плакати не треба! Вампіри не плачуть. Ти ж вампір чи ні?

– Вампір.

– Не чую!

– Я вампір!

– Отож! Добре, залишай, можливо, тато доп’є, – змилостивлюється мама.

У цей час в приміщення безшумно заходить чи може просто плавно-повільно залітає на мінімальній висоті голова сімейства – вампір Влад. Мабуть, він почув шум та вирішив, що пора і собі підживитися. Влад лисий та повнуватий, вдягнутий у чорний халат. Змалюємо його портрет: маленькі сірі очі за круглими скельцями окулярів, невеликий ніс з горбинкою, який його власник називає орлиним, зовсім не гармоніюють з щоками розміру XXXL та подвійним підборіддям. Тоненькі губи з жовтуватими іклами, що стирчать поверх них, теж не наближають свого володаря до еталонів вампірської краси.

– Привіт, кохана! А що у нас є смачненького? – випромінюючи позитив та поблискуючи іклами, він, мабуть, сподівається на щедрість дружини. Перетнувши кухню, Влад відкриває холодильник та зазирає всередину.

– А хтось обіцяв, що після шостої не їстиме! – нагадує вампірка з такою інтонацією, що не зрозуміло – чи вона відмовляє своєму судженому у доступі до скарбів холодильника, чи саркастично знущається з його порушеної обіцянки.

– Так, Ламіє, після шостої не можна їсти, але чому ж не можна їсти після сьомої? – все ще занурившись у холодильник, виправдовується Влад. Відповідно, нам невідомо, чи встиг він моргнути оком перед тим, як відповісти на непросте питання. Скоріш за все, таку дотепну відповідь він придумав наперед або, що ще вірогідніше, вичитав у інтернеті.

– А ще хтось обіцяв разом з дітьми робити вечірню гімнастику! – не зупиняється вампірка. – Це я тут, літаючи біля вас, струнка-дзвінка та прозора. А декому не завадило б трохи жиру позбутися.

– З понеділка розпочнемо. Максимум – з вівторка. Понеділок – важкий день, важливих справ починати не можна.

– Ну-ну! Побачимо. Недовго лишилося. А хочеш підкріпитися – допий кров після Дімітру.

Влад допиває залишки крові та гидливо кривиться.

– Яка гидота, не дивно, що дитині не подобається.

– А звідки я кращої візьму? В селі он одні бабусі з дідусями залишилися. Нема молодої крові. А оце безвіз буде, то й старих як мітлою змете.

– Тоді потроху варто переходити на порошкову кров.

– Фу! Це ж хімія!

– Чому ж таким тоном: хіііімія! – перекривляє дружину Влад. – Весь світ поступово на порошкову кров переходить. Тільки ми в своїх Карпатах застрягли у середньовіччі. Людей на всіх не напасешся! Взагалі, зараз світова тенденція – толерантно ставитися до людей, пити їхню кров тільки тоді, коли вони самі того попросять. Так що потрібно погуглити, почитати відгуки, вибрати виробника, якого хвалять.

– Ото сядь, почитай і вибери. Звісно, критикувати легко. Як там люди кажуть: говорити – не мішки носити. Під приводом роботи над дисертацією ти зовсім відсторонився від сімейних справ. Докторська докторською, а діти тата не бачать. Скільки це буде тривати? Сидиш за компом до обіду, а потім спиш до опівночі. А коли тільки не відчиниш двері, то шахи на моніторі. Чи може ти докторську по шахах пишеш?

– А давай ми в неділю стейки підсмажимо!? – майстерно змінює тему Влад. – Так, як я люблю, щоб крові багато, щоб коли кусаєш – то вона аж чвиркала з м’яса. Давненько ми стейків не смажили. І дітвора залюбки їстиме.

– У неділю моя мама в гості приїде або прилетить. Хоча, яка різниця? Каже – внуків давно не бачила. Святковий обід доведеться організувати. Тому стейки приймаються.

– А можна скасувати: і стейки, і маму? Натомість я весь день голодуватиму та займуся гімнастикою вже від сьогодні.

– Можна скасувати, але не цього разу.

– Це жорстоко! – як дитина, пхинькає Влад.

– Життя, взагалі, жорстока штука! – «втішає» чоловіка Ламія.

– А вічне життя – це ще жорстокіше!

– Коротко кажучи, ти мене зрозумів: у неділю нікуди з дому не втікаєш, ніяких рибаловель-полювань та несподіваних наукових конференцій. Випромінюєш ввічливість та доброзичливість.

 

2

Як любить казати у таких випадках Влад: «День Т підкрався непомітно», що означає настання дня приїзду тещі. Господарі ще, як то кажуть, нарізали салати, а теща була уже на порозі.

– Доброго вечора, діти мої, доброго вечора, онуки. Як я давно вас не бачила, як ви всі повиростали. Я навіть не знаю, що більше виросло за час моєї відсутності: ви чи черевце вашого батька, – видала привітальну тираду гостя.

– Доброго вечора, мамо. І ви теж чудово виглядаєте, – з максимальною іронією відповів Влад. Насправді, теза про гарний тещин вигляд була як мінімум суперечливою. Теща виглядала якраз настільки гарно, щоб її світлиною лякати неслухняних дітей.

Діти, привітавшись з бабусею, зникли в нетрях замку.

Минає деякий час, поки Ламія з Офелією накривають стіл, а Влад смажить стейки. Гостя, в цей час, інформує присутніх про злочинну діяльність і, не менш злочинну, бездіяльність кровопивць в уряді, вампірів у параламенті, про техногенні катастрофи, тероризм та неадекватно малі пенсії. ЇЇ промова кишить риторичними запитаннями на зразок: «Коли ж вони нарешті нап’ються?», «Скільки можна смоктати з народу?», «Чи вони вважають себе безсмертними?», «Як можна прожити на таку пенсію?»

Урешті, для святкової трапези все готове і сімейство сідає до столу. Стіл прикрашає таця з апетитними паруючими стейками. Усі вампіри беруть собі по шматку м’яса.

– А стейки, мушу тобі сказати, пересолені, – повідомляє мама свою дочку. Та стоїчно мовчить.

– Ні, то такий шматок просто попався. Насправді – недосолені. І перцю забагато. А в чому ти маринувала?

– А на мій шмак, штейки офігенні, – не перестаючи жувати, заперечує Влад. Проковтнувши, він звертається до сина:

– Дімітру, стейк смашний?

– Угу, – киває нащадок, напхавши повного рота.

– А тобі як, Офеліє?

Офелія, в якої теж повний рот, відповідає жестом долоні, що означає 50 на 50.

– Що ж, виростеш, приготуєш собі смачніші, – ображається батько.

– А я тобі, Ламіє, розкажу, який я маринад роблю. В журналі «Вампір-Експрес» прочитала. Береш третину склянки соєвого соусу, третину склянки оливкової олії, склянку щойновичавленого лимонного соку*, три столові ложки сушеного базиліку, пів столової ложки свіжої дрібно нарубаної петрушки, чайну ложку меленого чорного перцю, чайну ложку білого перцю, чайну ложку подрібненого перцю чилі.**

–Ти все запам’ятала? – не приховуючи іронії, перепитує дружину Влад.

– Не перебивай, будь ласка. Отже, змішуємо всі компоненти в блендері протягом 30 секунд, заливаємо маринадом наше м’ясо і залишаємо в холодильнику на 8 годин.

– Наступного разу обов’язково скористаємося вашим рецептом, – єхидно обіцяє зять.

Добряче підкріпившись, гостя вирішує взяти паузу:

– Йду я пройдуся вашими покоями, подивлюся, що у вас змінилося з часу мого останнього візиту.

– Який виявився не останнім, – тихенько коментує Влад.

– Я все чула! Все чула! Зараз такі слухові апарати, що можна на полювання ходити. Хоч китайські, але чути все виразно.

– Справді, чутливі, – погоджується зять.

– Невже, Владе, ти наївно сподіваєшся, що доживеш до мого останнього візиту. Ці вампіри – як діти. До речі, гляну, що там діти роблять.

– Я оце зазирнула випадково у вашу комору – звідки там стільки порожніх пляшок? Ви що, п’єте? Стільки пляшок – це ж алкоголізм. У мене в столиці є лікар знайомий, я недавно в нього племінників підшивала. Я відвезу вас до нього. Стільки порожніх пляшок – жах! Жах!

Влад стійко вислуховує тираду тещі.

– Давайте перейдіть до наступних зауважень, бо забудете, що мали сказати, – врешті не витримує він. Терплячість ніколи не була козирем вампірів.

– Не забуду, в мене склерозу нема. Чому діти замість того, щоб займатися чимось корисним – сидять у планшетах? Як ви їх виховуєте? Що з них виросте? Ви контролюєте, чим вони займаються?

– Мені здається, що настав час солодкого столу! – обриває тещу Влад. – Мамо, що ви будете? Чай чи каву?

– Каву, але легеньку, з кров’ю. Якщо вип’ю міцної – не зможу заснути. – міняє платівку гостя.

 

3

Врешті, гостина закінчилася. Теща відправилася спати (їй рано-ввечері в дорогу). Влад з Ламією закінчують прибирання. Коли вітальня та кухня набули буденного вигляду, за вікном давно вже був білий день. Влад знесилено впав на диван.

– Що, заморився? – співчутливо питає Ламія.

– Краще б я тиждень гімнастикою займався.

– Співчуваю.

– Я оце аналізую сьогоднішню ніч і ніяк не можу зрозуміти, який був у ній вампірський екзистенційний сенс? Чому я мав посміхатися, ящо мені невесело? Слухати те, що слухати не хотів? Знаєш, я починаю заздрити людям, з їхнім коротким життям. Відмучився своїх 70-80 років, якщо раніше з тебе кров не вип’ють, і вперед вперед ногами. А тут 400-500 років доводиться страждати.

– Ну, не таке вже й даремне твоє страждання. Ніч ще не закінчилася.

– Я правильно зрозумів, на що ти натякаєш? Тоді інша справа і сенс таки є! Не гаймо часу!

 

Примітки:

* Звертаю увагу, що спеціально чи випадково теща неправильно вказала кількість лимонного соку, правильний об’єм – третина склянки!

** Також, збоченцям, які захочуть скористатися вищевказаним рецептом, повідомляю, що з певних міркувань автором пропущено ще два інгредієнти: пів столової ложки сушеного часнику та одна чайна ложка дрібно нарізаного часнику.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>