Повернутися на сторінку

Коментарів: 13

  1. Перший твір, що мені сподобався. Гарна пригода кактуса. wink

    Але мені жахливому, хотілось би кращого стилю. rolleyes

    Успіхів.

  2. а мені не сподобалося

    дівчинка тішиться, що батька два тижні лікуватимуть в лікарні через її дурну витівку

    це якось... аморально чи що -- аж не смішно =(

  3. 2Жахолюб

    Що не так зі стилем?

    2engineer

    Сперечатись не буду, бо ви маєте право на власну думку і власне сприйняття. Але одне все-таки хочу уточнити.

    Чому витівка дівчини вам здалась дурною? Адже в оповіданні багато йдеться про шкідливість татових експериментів - то чому ж дівчина не може їм завадити?

  4. Мені здається трохи сирим...

  5. справа не в тому наскільки розумним був вчинок дівчинки (хоча, якщо подумати, то хтозна як взагалі могло обійтися для батька її втручання -- заміна палива це не іграшки -- а якби двигун вибухнув і йому півголови знесло? -- та це таке -- не суттєво), а в тому до чого це призвело і як вона на це відреагувала

    радіти тому, що через тебе батька забрали на два тижні в лікарню? -- дивно

    я розумію, що оповідання мало б бути смішним, але це надто не смішно

    нехай оповідання розважальне і все таке, але які висновки з нього можна зробити?

    роби як тобі краще, а те, як твої вчинки впливають на інших то дурниця?

    я таке на зовсім розумію

    незважаючи на несерйозний тон оповідання, веселого в ньому мало

    якщо коротко -- дівчинка регулярно обманює батька, якого (знову ж через її витівку) лікуватимуть психіатри, а потім він повернеться зовсім іншою людиною

    дівчинка поводиться вкрай аморально, але оповідання виставляє цю аморальність як дотепність

    оце й мені не подобається

    дівчинка вже не маленька -- все мала б розуміти

    а в оповіданні її зневажливе ставлення до батька мало б викликати сміх чи що...

  6. Охохох! Насправді на початку оповідання вказано, для кого воно написане. Воно для тих читачів, яким у сімнадцять років доводилось ховати горілку від батька-п'яниці. Чи приміром тікати з хати, коли до занадто релігійних батьків щодня приходять такі ж занадто релігійні знайомі, і вони щодня(!) активно обговорюють близький кінець світу. Мені, знаєте, захотілось над такими божевільнями посміятись. А ви - просто не та цільова аудиторія, от і все.

  7. Не так погано, якщо міряти критеріями дебютного твору (дебютного в найчистішому сенсі цього слова, тобто першого доведеного до завершеного стану, а не першого опублікованого). Оповідання, я так розумію, замислювалося як гумористичне, і деякі місця справді викликають посмішку (мені би таких місць хотілося побільше, але всьому свій час, насправді гарний гумористичний стиль — складна річ, над якою треба довго працювати, тож не варто бути суворим та упередженим). Пасаж із психіатричною лікарнею, який викликав таке обурення з боку попередніх коментаторів, мені не здається аж таким однозначним. У мене є дві гіпотези: по-перше, автор може не дуже-то знати, що таке психіатрична лікарня в наших умовах, в чому полягає лікування і що означає "повернутися іншою людиною"; по-друге, автор може на особистому досвіді розуміти, як насправді невесело та важко жити під одним дахом з ексцентричним диваком на межі психічного порушення і як хочеться подеколи збути його на руки бригаді в білих халатах або довести нейролептиками до стану вищезгаданого кактуса, аби лиш трохи видихнути (але ж в межах суто гумористичного оповідання таке знання ніяк не передаси, тут треба вдаватися до складнішої драми). Отож, хоча зараз оповідання і здається мені сируватим, якщо автор працюватиме над собою, зможе вийте на непоганий рівень, думаю.

  8. Мені, знаєте, захотілось над такими божевільнями посміятись. А ви - просто не та цільова аудиторія, от і все.

    Авторе, не переживайте, спроба висміяти фанатизм вдалася. І гумористичний елемент присутній. Проблема оповідання в наступному: конфлікт є, а його чітких наслідків - ні. Дівчина радіє тимчасовому відпочинку від того бардаку, що творився вдома. Розуміє, що батько скоро повернеться, тому й не сильно за нього переживає. Наслідків лікування може дійсно не усвідомлювати, а може й усвідомлює - для віку на межі підліткового і юнацького періоду певна жорстокість чи байдужість характерні. Але: що змінилося у світогляді дівчини чи у житті її сім"ї? Нічого (бо батько скоро повернеться і все, за словами ГГ, почнеться знову), і з цим варто щось зробити. А ще натякнути, що дівчина співчуває батькові, але сподівається, що біда чомусь навчить.

    Авторові - успіхів на конкурсі!

  9. Охохох! Насправді на початку оповідання вказано, для кого воно написане. Воно для тих читачів, яким у сімнадцять років доводилось ховати горілку від батька-п'яниці.

    Але оцінювати будуть не тільки ті читачі, ви ж це розумієте?

    Наприклад, я.

    Отже, ситуація така, що автор не впорався із демоном сюжету - початок значно цікавіший за кінець. Були події, були описи, був конфлікт - приїхали психіатри і всіх забрали.

    слоган твору: здай тата в психушку?

  10. слоган твору: здай тата в психушку?

    Аж ніяк, бо якби був такий слоган, дружина або дочка самі б викликали лікарів. Але тут це зробив хтось, і для сім'ї так склались обставини, і це принесло їм полегшення.

    Якби в схожій родині насправді сталось так, що божевільного тата забрали до лікарні, не знаю, чи сім'я б раділа, але полегшення таки відчула б - хай це тисячу разів аморально, але це реалії життя. На щастя, описана в оповіданні ситуації в реалі неможлива. smile

  11. Авторе, набирайтесь терпіння, бо критикуватиму! Якщо починатимете злитися – пам’ятайте, що критиками стає хто? Правильно! Тож, поїхали.

    Коли читав оповідання, то постійно відчував чиїсь знущання. Здається, є тільки 2 варіанти: або автор знущається над читачем, або я, як читач, приречений несамохіть знущатися над текстом. Другий варіант видався мені більш імовірним, тому намагатимусь бути максимально коректним.

    Пробачте, але твір мені зовсім не сподобався. Знову ж таки, прошу звернути увагу на те, що саме мені. Адже я – далеко не взірець об’єктивності.

    Перше – сюжет. Скажений кактус? Якщо він не просто бісить змучених буденністю мешканців, а скажімо, несе в собі певний асоціальний світогляд, філософію чи хоча б кусень сатиричного символізму – я його з радістю приймаю. А коли він нічим не відрізняється від заморських «помідорів-убивць», то варто зауважити, що останні – це, якщо не треш, то категорія «б» точно.

    Я б не казав, що слоганом твору є фраза, запропонована Чернідаром, але те, на що звертає увагу більшість читачів – спокійне ставлення до запроторення батька до психлікарні (навіть не просто спокійне, а радість), справді потребує перегляду. Хіба той батько вже такий тягар? Чи хіба він іде у хоч якесь порівняння з батьком-алкоголіком? Он навпаки, доцю поривається зранку поцьомати; матюкає, хіба, в адресу хімії і дружину слухається (в усякому разі доволі чемно з нею обходиться). Його направду шкода. А те, що дружина і донька розуміють, що його пакують несправедливо, адже самі ганялись за тією рослиною, і при цьому спокійно мовчать – то вже треба їм терапії трішечки. Ще й доця міркує: «Рай»... (аби її ніхто більше зранку не цілував, єхидну таку!). Слава богу, що винахідникові не довелося жити у сталінські часи: так би не стало людини й не згадав би ніхто, коли один з низки ображених сусідів донос в органи заніс би.

    Але читати моралі я тут морального права не маю (пробачте за каламбур). Тож далі трохи про стиль.

    Мені особисто стиль не сподобався через такі алогічні моменти:

    Мурз здивовано дивиться на хазяйку, аж підскочив з переляку, коли будильник упав на ліжко. В мене одразу склалось враження, що вони того Мурза лише сьогодні завели. Бо мій, приміром, Менсон першим чує мелодію будильника і починає нявкати, ба навіть більше – першим знаходить у кімнаті мобілку, коли мені телефонують, незважаючи на те, що маю різні мелодії для різних абонентів. Тож і Мурз мав би звикнути до особливостей того будильника.

    Спочатку Іра думає, що будильник може впасти на голову, а потім зауважує: «Добре, що не на голову?» - чи доречно повторюватися?

    Та й взагалі: будильник запрограмовано вражати голову? Тоді про батька свої слова забираю назад, він – прихований маніяк.

    Іра перед школою похитала головою: «ну, буде знову вселенська війна», але на уроці чомусь «страшенно злякалася смс»: «певно, таки третя світова війна». Тут або градація війн її лякає, або дійсно страждає на спонтанні невмотивовані фобії.

    Батьки все воюють, воюють, воюють. Повірте, різні назви тих воєн не додають оригінальності. Варто б використати інші метафори.

    Батько – недосвідчений у домашніх справах, тому не зміг організувати ретельні пошуки. Виходить, начальники карного розшуку – всі як один профі домашніх справ? Чи, можливо, я не зовсім у курсі, що то за «домашні справи» такі? Може, треба було б зазначити, що він не надто добре знає обстановку в помешканні?

    Приїхала бригада психіатрів? Я абсолютно не спец у медицині, але пам’ятаю, як хлопця з нашого гуртожитку забирали в психлікарню. Його в’язали санітари, а не лікарі. І якщо я в цьому помиляютьсь і виїжджають дійсно лікарі (самовіддані, адже зробили висновок про наявність психічного розладу з одного лиш повідомлення сусіда про галас), то чому вони одразу, на місці, без огляду пацієнта ставлять діагноз, визначають строки лікування і навіть прогнози щодо розвитку захворювання?

    Хіба висвітлення в інтернеті та новинах сприяє забуванню подій? Тоді всі гучні скандали ми б мали забувати одразу. Що... яка стрілянина в супермаркеті? Який Титушко? Гонгадзе... щось таке пригадую...

    Загалом такі нарікання. Прошу автора не засмучуватись, а сприймати цю критику, як і її автор – з посмішкою, адже помилки є в нас усіх і я бачу, що цей твір все-одно на голову вищий за багато моїх власних творінь.

    Тому щиро бажаю успіху і зростання!

  12. Гумор, гумор, гумор. Задача проста на перший погляд, але надміру складна, як до того взятися серйозно. Адже жоден з дослідників так і не сформулював чіткої теорії, з чого сміються люди. Звісно ж, почуття гумору – річ суб’єктивна, але єдиною рисою, спільною для всіх гумористичних творів є дія, котра відбувається неправильно. Починаючи від клоуна, що вдягнув штани задом наперед і закінчуючи Елізою Дулітл, що у вищому світі сипле діалектизмами – всі гумористичні герої повинні робити щось не те, щось не так і щось не туди, інакше сміятися ні з чого.

    Тут невірно поводиться батько головної героїні. Він з одного боку геній, але з іншого – ексцентричний дивак, помішаний на своїх винаходах і, до того ж, здається безробітний і висить на шиї у дружини. Літаючі будильники, ходячі кактуси, кіт, що ховається у ванній від чергових вибухів, все це може бути в біса смішним, але водночас і доста печальним.

    Трагікомедія від власне комедії відрізняється одним – розв’язкою. Якщо в кінці все добре і клоун усміхнено кланяється глядачам – це комедія. Якщо він помирає і з його трупа за звичкою сміються сусідські діти – це трагікомедія з усіма наслідками.

    Проблема з ідентифікацією цього оповідання в тому, що кінцівки у ньому немає, як такої. Головний герой не обіймає дружину з дитиною, показуючи їм свій новий винахід, ракету, якою вони полетять у відпустку на Марс, але і кактус не вбиває дружину сусіда, тож замість поліції приїжджають санітари і забирають дивака у божевільню. Дружина з дитиною безмежно задоволені, розуміючи втім, що радість їхня триватиме недовго.

    Між комедією та трагедією один крок, тонка стилізація, вивірені до дрібниць фрази і події. Це задача, яку взагалі складно реалізувати з наскоку. Автору цього твору, на жаль не вдалося вибудувати ні першого, ні другого. На жаль, бо матеріалу однозначно вистачить. Божевільний дослідник у класичних творах розглядається, як позитивний герой, написати про страждання його оточення було б оригінально і цікаво. Інша справа, що робити це варто було б по-іншому.

    Плюс до всього кульгає стиль і ритміка. Почитайте оповідання вголос. Фрази, на котрих запинаєтеся, однозначно варто переписати.

    Порада: уявіть себе на місці кожного з героїв твору. Напишіть оповідь від імені кожного з них. Дайте відповідь на кілька питань, на кшталт: батько сам розуміє, що став сім’ї обузою? Як до цього ставиться мати? Які проблеми були в минулому і чому жителі божевільні досі там? На жодне з таких питань у вашому творі відповіді не знайти. А дарма.

    Рекомендації до ознайомлення: Мері Шеллі, Франкенштейн. Класики забагато не буває.

  13. Ну, тут я скажу тільки, що в топі цього однозначно не було.

Повернутися на сторінку
Прокоментуйте!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Коментувати без реєстрації

(войти без комментирования)

Ім’я та сайт використовуються тільки при реєстрації

Якщо ви вже зареєстровані як коментатор або прагнете зареєструватися, укажіть пароль і свій діючий email.

(обов’язково)