Траєкторії

Траєкторії

П’ятниця, 15 лютого 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2104
Підписатися на комментарі по RSS

Експеримент із кулькою був проведений сорок років тому інтернаціональною командою фізиків на чолі з Альбертом Брегом. Помішаний на детермінізмі, вчений побудував у своїй лабораторії експериментальний стенд. Чудернацькою серією трубочок і жолобків спускалася невеличка металева кулька. На кожному етапі її швидкість, прискорення, температура та ряд інших фізичних параметрів ретельно фіксувалися сотнями вимірювальних приладів.

Кожного разу  фізики запускали кульку з однаковим початковим прискоренням і кутом нахилу. І кожного дня кулька проходила чітко визначену траєкторію. Брег і сам вже не розумів, навіщо затіяв експеримент, як одного разу сталося щось дивне.

Запущена з тими ж початковими даними кулька, володіючи такою ж швидкістю, прискоренням і температурою, як і сотні разів до того, раптом різко змінила напрям, підстрибнула вгору, розгаратала скляну трубку і з глухим стуком приземлилася на підлогу.

Враховуючи кількість вимірювань, про помилку не могло бути і мови. За всіма відомими нам фізичними законами, навіть враховуючи новомодну теорію струн, кулька ніяк не могла вилетіти з жолоба, і, тим більше, пробити міцне скло. Ніяк не могла. Справді.

***

Тетяна стояла на колінах посеред храму і молилася. Її очі були заплющені, дихання залишалося рівним, тільки серце шалено вистукувало, видаючи надмірне хвилювання.

Остаточне рішення покинути монастир Братерства Фіолетового Полум’я вона прийняла лиш вчора і вже сьогодні почала сумніватися у тому, що справді хоче піти. Тут їй було по-справжньому добре. Щоденні молитви заспокоювали і відволікали від болючих спогадів. Фізична праця на свіжому повітрі допомагала від безсоння і нічних кошмарів. Настоятельниця монастиря довгими вечірніми розмовами зцілювала біль утрати, і зараз, через два роки після свого приходу у монастир, Тетяна відчувала себе як ніколи здоровою і сильною.

Полум’я на вівтарі горіло мірно та впевнено, як і належить святому вогневі. Сьогодні Тетяна молилася не так, як завжди. Вона не просила миру у всьому світі, їжі для усіх голодних і припинення всіх війн. Натомість вона благала, щоб її чоловік знову став молодим і здоровим, а її донечка, її маленька красуня знову була живою.

Тетяна знала, її молитви втілити неможливо, але хіба раніше вона просила про щось реальне?

Закінчивши молитву, жінка встала з колін і мовчки вийшла з храму. Прихопивши залишений біля дверей саквояж, Тетяна востаннє окинула поглядом похмуре монастирське подвір’я, келії, де вона прожила майже два роки, та легкі куполи храму, що стриміли вгору, немов язики полум’я. Потому важко зітхнула і вийшла за ворота, де її вже чекав заспаний таксист. Закинувши саквояж на заднє сидіння, Тетяна назвала робочу адресу чоловіка, і машина повільно рушила.

***

Тим часом, Арсен Петрович, Тетянин чоловік і генеральний директор холдингу, що належав колись її батькові, сидів у шикарному кріслі і намагався зняти бюстгальтер з Каті, співробітниці відділу продажів. Бюстгальтер ніяк не піддавався тремтячим пальцям, дівчині довелось закласти руку за спину і самій розстібнути неслухняний гачок. Білі чашечки зісковзнули на підлогу, Арсен Петрович хрюкнув від задоволення і уп’явся носом у чималенькі Катині груди.

Спати із босами було для Каті не в новинку. У кожній новій компанії вона таким чином добивалася посади заступника, а потім підсиджувала і самого директора. Остання фірмочка злилася з холдингом, і Катя з начальника перетворилася на дрібного менеджера, отримавши заодно новий фронт робіт.

Зустрічі з генеральним директором вона добивалася довгих два роки. Преференції з його боку могли підняти її до заввідділу, а то й вище, все залежало від того, наскільки гарно вона зіграє свою роль сьогодні увечері.

Катю ненавиділи колеги. Їй закидали, що всього вона добилася виключно через ліжко, та дівчина знала, що це далеко не так. Секс був лиш одним зі способів досягнення цілі.

Її мати у свій час закинула кар’єру заради сім’ї і з самого дитинства налаштовувала дочку на реалізацію того, чого не змогла добитися сама. Катя не підвела. Золота медаль у школі, вступ поза конкурсом до престижного університету, червоний диплом і престижна робота вже на третьому курсі знаменували хороший початок стрімкої кар’єри.

Рано дізнавшись, що кваліфікація не завжди означає підвищення, Катя не цуралася жодних методів отримати своє. З кимось можна було переспати, когось навпаки подражнити і кинути. Комусь не вистачало похвали, комусь – твердої валюти. Обман, шантаж, підкуп і лицемірство не були для Каті чимось неприйнятним. Для неї існувала лиш мета. Засоби вартували набагато менше.

Звісно довелося йти і на певні жертви. У школі вона зустрічалася із однокласником Ігорем. З ним все сталося уперше і згадки про нього досі наповнювали Катину душу забутою ніжністю. Та в один прекрасний день Катя зрозуміла, що чоловік і сім’я стануть завадою на її шляху і якомога м’якше пояснила це Ігорю. Той спочатку трохи посумував за колишньою нареченою, та скоро одружився з дівчиною з паралельного класу. Поки Катя вчилася і працювала, він встиг сходити в армію, влаштуватися на роботу механіком, а потім заснувати свій невеличкий бізнес.

А вчора він написав Каті у електронку, мовляв, розвівся рік тому, справа процвітає, переїхав у столицю. Чи не хоче вона, Катя, зустрітися з ним за чашкою кави, потеревенити про старі часи? Лист Катя видалила, не відповідаючи.

Арсен Петрович бабрався із спідницею, чим робив Каті боляче. Сидячи у нього на колінах, дівчина не відчувала там ніякого напруження. Це і не дивно, Арсен Петрович уже немолодий, а останнім часом його ще й підточила хвороба. Характер його від того кращим не став, усі його підлеглі скрипіли зубами, поки він бігав по офісу, бризкаючи слиною і вигукуючи прокляття на адресу кожного, хто ставав у нього на шляху.

Знову не справившись із застібкою, Арсен Петрович спробував розірвати замок. Міцна тканина не піддалася старечим м’язам, уп’явшись Каті у шкіру. Тоді чоловік засунув руки під спідницю і шершавими пальцями почав стягувати трусики. Катя скривилася від суміші болю і огиди. З рота Арсена Петровича текла слина, дихання ставало все швидшим, на шиї надулися потворні судини. Катя рвонулася і зіскочила з крісла на підлогу.

Арсен Петрович заверещав, як різаний. Він наказував негайно повернутися і робити те, що він скаже, інакше він не тільки звільнить дівчину, а натурально зрівняє її з землею. Якраз пора було посміхнутися і спрямувати агресію у потрібне русло, та Катя застигла на місці, понад силу тамуючи у собі злість.

Арсен Петрович тим часом схопився на ноги. У його очах світився звіриний блиск. Він поволі наближався, випльовуючи погрози. Він лякав найстрашнішим для Каті – знищити її кар’єру. Після його листів жодна компанія не прийме Катю на роботу, жоден банк не видасть кредит. Якщо він захоче, її не візьмуть навіть прибиральницею, драяти туалети. І якщо вона не кине свої ігри і не роздягнеться прямо зараз, бачить Вогонь, він це зробить.

Арсен Петрович боляче схопив Катю за кисть, а вона, несподівано навіть для себе схопила зі столу фотографію у важкій рамці і з розмаху зацідила йому по обличчю. Арсен Петрович зупинився, не розуміючи, що відбувається, а дівчина вже підносила руку для наступного удару.

Катя гамселила до тих пір, поки не стомилася рука. Арсен Петрович вже не погрожував, а просто тихо скавучав десь унизу, прикриваючись бюстгальтером.

Закінчивши, Катя відкинула залишки рамки вбік і вилетіла у коридор. Скло рівномірно вкривало дорогий паркет. З підлоги посміхалося щасливе сімейство: чоловік, дружина і маленька донечка. Арсен Петрович повільно піднявся і рвонув було до дверей, та його погляд натрапив на фото. З очей бризнули сльози, він схопився за живіт і прихилився до дверей, тихо схлипуючи. Нарешті заспокоївшись, підняв із підлоги фото, акуратно поклав його на стіл і кинувся за Катею, сам не розуміючи навіщо.

***

Поки Катя, задихаючись, бігла униз сходами, її свідомість працювала на диво ясно і чітко. Вона розуміла, що її кар’єрі кінець. Разом з роботою, вона втратить і найману квартиру в елітному районі, і кредитну машину. Можливо, її заощаджень вистачить, щоб прожити у столиці кілька місяців. Це якщо їй не пришиють фінансові махінації і не запроторять за ґрати років на десять. У тому, що в Арсена Петровича є впливові друзі у силових структурах, сумніватися не доводилося.

Як не дивно, думка про те, що будована нею все життя піраміда повільно валиться, не викликала у Каті особливого розпачу. Натомість вона відчула тільки полегшення. Вискочивши на вулицю, Катя побігла у напрямку міського парку. Накрапав дрібний дощик, асфальт був вогким і слизьким. Катя зняла туфлі і побігла босоніж.

Заглибившись у парк на кілька сотень метрів, Катя повернула на бокову стежку, послизнулася і на повній швидкості впаялася у здоровенного негра.

***

Мбонга перші кілька миттєвостей просто стояв і дивився, як тендітна дівчина відлітає на кілька метрів назад. Лиш тоді до нього дійшло, що треба щось робити. Він підійшов до Каті, підняв її на руки і всадив на найближчу лавочку. Ляля діловито прослухала дихання, намацала пульс і порахувала про себе до шістдесяти. Тоді підняла повіку і спробувала роздивитися щось у світлі тьмяного ліхтаря.

– Знепритомніла, – коротко підсумувала дівчинка і хряпнулася на лавочку поруч з Катею.

– І що тепер? – приречено запитав Мбонга.

– Що-що? Сидимо чекаємо. Не лишимо ж ми її у такому стані в нічному парку.

– Не лишимо, – погодився Мбонга, сів поруч з Лялею і почав чекати.

Хлопець виявив, що знову почувається розгубленим, як колись, у дитинстві, в себе на батьківщині. Його батько-король обожнював приймати військові паради. Мати кохалася у прийомах і званих вечерях. Його обидва старших брати померли у дитинстві, тож молодий принц залишався єдиним спадкоємцем престолу, що йому категорично не подобалося.

Звісно ж, у цьому були свої переваги. Хлопець отримав прекрасну освіту, вчителів для нього запрошували з усіх куточків планети. Він знав кілька мов, розумівся у філософії, історії та культурі. Мбонга хапав усе на льоту і єдиним, що давалося йому надміру важко, була наука управління.

Поки мова йшла про індивідуальні якості, Мбонга був кращим за всіх, та коли йому доручали командування чи то невеликим воєнним загоном, чи навіть групою дітей, він неодмінно усе псував. Найбільше у світі він боявся стати новим королем.

Мбонга втік із резиденції, де гостювали його батьки під час іноземного візиту, два роки тому. Зв’язавши до купи кілька простирадл, він спустився додолу і легко перескочив високу огорожу. Якийсь час він просто біг навмання нічними вулицями, а тоді, заскочивши у темний парк, звернув із доріжки і почав шукати прихистку у кущах.

Перші кілька днів після втечі були найгіршими в його житті. Кишенькових грошей вистачило зовсім ненадовго. Він спробував збирати пляшки, як бездомні навколо, але всюди лежав сніг, і компанії не пили пиво на вулицях.

Насилу він знайшов комірку під теплотрасою, залишену техніками. Вона врятувала його від холодної смерті. Скоро почалися сильні снігопади, і у деякі дні Мбонга просто боявся виходити на вулицю. Та голод робив своє і вже скоро він почав шукати об’їдки у смітті. Менше ніж через місяць, насилу оклигавши від серйозного отруєння, він не витримав і приповз до консульства своєї держави, знайшовши адресу у безкоштовному довіднику. Там на нього чекав сюрприз.

Спочатку Мбонга помітив новий прапор над будівлею. Потім, величезний транспарант «Хай живе демократія! Смерть тиранам!», натягнутий через усю стіну. Придивившись, він побачив, що над дверима, де мали висіти портрети королівського сімейства, нашвидкуруч прикріплене фото худорлявого чоловіка у воєнній формі. Мбонга впізнав у ньому колишнього воєнного міністра, звільненого за хабарництво і не розстріляного виключно з доброти короля.

Представившись заробітчанином, Мбонга запитав, що сталося на його батьківщині. Чоловік у костюмі не сказав нічого нового. Тирана скинуто, влада до виборів належить воєнному комітетові на чолі з Лідером Нації. Окремі загони королівської гвардії ще чинять опір, та їм залишились лічені дні. Мбонга хотів було запитати, що сталося з його батьками, але не став.

Раптом він зрозумів, що йому на це глибоко плювати. Він не любив ні батька, ні матері, та і вони не особливо звертали на нього увагу, заклопотані державними справами. Батьківщина пам’яталася Мбонзі лиш безплідними пустелями, бідністю та нескінченними війнами, у яких знищувалося усе, створене за короткі періоди миру.

Мбонга навіть зрадів, що склалося саме так і що його не розстріляли разом з батьками. Та разом з тим, він втратив останню надію, останній шанс повернути старе життя. Замість палаців, вишуканих страв і захоплених очей підданих, йому судилося ціле життя гнити у підворіттях, харчуючись гнилим м’ясом. Перед очима стало темно.

Безцільно рухаючись тротуаром, Мбонга обернувся до широкого проспекту, по якому стрімко гасали машини, та зрозумів, що йому не стане сили навіть кинутися під колеса. Все, на що він здатен, це лягти на лавочку, скрутившись клубочком, і чекати, поки смерть прийде до нього сама.

Мбонга підійшов до зупинки і побачив там красиву жінку. Зазвичай, люди сторонилися Мбонги. Його запах відлякував їх, та цій було все одно. Несамовито стискаючи у руках телефон, вона дивилася перед себе байдужим поглядом.

Хлопець зрозумів, що в неї у житті сталося щось страшне. Забувши про свої власні проблеми, Мбонга несамовито захотів допомогти комусь іншому. Він підійшов до жінки і почав, було, говорити. Він хотів процитувати їй свого вчителя філософії, розповісти, що проблеми - це лише крок вперед і що такій гарній жінці просто не до лиця сум.

Жінка не відводячи погляду із порожнечі, дістала із гаманця купюру і простягнула її Мбонзі. Той став як укопаний. Чітке усвідомлення того, що відбувається, виникло перед ним у всіх фарбах.

Опинившись у новому світі із новими правилами, він досі бачив себе принцом. Будь-яка жінка була б рада поговорити з особою королівської крові. Та жодна не хоче зв’язуватися із бомжем.

Досі вважаючи себе принцом, Мбонга сторонився брудної роботи і дешевого житла, в той же час живучи під теплотрасою і харчуючись об’їдками. Для принца його теперішнє становище - це кінець. Та зовсім не кінець для молодого здорового хлопця. Мбонга стиснув у руці купюру і пішов, оглядаючись на жінку. Біля неї він побачив юнака у білій тозі з фіолетовою вишивкою, що тихо говорив, протягуючи глянцевий буклет.

Озирнувшись востаннє, Мбонга пообіцяв собі, що наступного разу, коли зустріне незнайомку, зможе їй сподобатися. Ця дивна ціль вдихнула у замучене тіло нові сили і Мбонга майже побіг засніженою бруківкою у напрямку до своєї нової мрії.

Першим місцем, куди він зміг влаштуватися, була робота підсобника на будівництві заміських будиночків. Фізична праця подобалася Мбонзі, виконувати накази йому було до снаги набагато більше, ніж віддавати їх самому. Чолов’яги перший час намагалися розговорити дивного колегу, але Мбонга відповідав односкладовими фразами, тож скоро його залишили в спокої.

Враховуючи відсутність документів, хлопець не міг розраховувати на велику зарплату, та цього вистачало, щоб знімати ліжко-місце у гуртожитку і абияк харчуватися. Добросовісного і кмітливого працівника скоро помітили. На той час він вже міг вільно спілкуватися новою мовою і час від часу давав корисні поради щодо планування і технологій. Давалися взнаки прослухані лекції з архітектури.

***

Одного зимового вечора Мбонга прогулювався нічним парком. З часу його втечі пройшов уже цілий рік. Справи йшли непогано, недавно його перевели на роботу в місто і навіть виробили якісь документи. Він уже заробляв достатньо, щоб знімати однокімнатну квартиру на околиці. До їжі Мбонга був невибагливий, ні алкоголю, ні тютюну не потребував, вдягався виключно у магазинах вживаного одягу, тож зарплати йому повністю вистачало.

Задумавшись, він набрів на свою стару комірку і з цікавістю заглянув усередину. Нахилившись униз, він уперся в переляканий погляд двох диких оченят. Із землянки на нього дивилася маленька дівчинка.

Мбонга не знав, що зробити, чи сказати. Він відійшов на кілька метрів, щоб дівчинка не вирішила, що він хоче завдати їй кривди, і розгублено зупинився. Дівчинка не наважувалася ні вийти надвір, ні сховатися назад у землянку. Її очі невідривно слідкували за хлопцем. Ляля ніколи не бачила чорношкірих наживо, особливо на такій близькій відстані. Цікавість на якийсь час пересилила страх, і Ляля тихо спитала:

– Ти хто?

– Я тут жив колись, – розгубився Мбонга.

– Ти хочеш своє житло назад?

– Ні-ні, що ти, – замахав руками хлопець, – я просто прийшов подивитися. Якщо хочеш, я можу піти і більше ніколи не повертатися, хочеш?

Ляля якийсь час помовчала. Сама не знаючи чому, вона не боялася високого чорного юнака. Навпаки, вона навіть  відчула до нього симпатію. Чи не уперше за довгий час у неї питали, чого вона хоче.

Мбонга ще трохи постояв і спитав перше, що прийшлося на думку: – Ти голодна?

Ляля насупилася. Вона не їла нормально вже кілька днів. З іншого боку, негр міг виявитися маніяком, котрий заманює маленьких дівчаток до себе, а потім розрізає їх на шматки. Маньяки завжди виглядають, як порядні люди.

– Ти поведеш мене до себе додому?

– Та ні, навіщо? - посміхнувся Мбонга виставивши свої білі зуби. - Тут є кафе неподалік. Я там обідаю у вихідні. Контингент не дуже, зате дешево.

Ляля насупилася, обдумуючи пропозицію, тоді коротко кивнула і вилізла з комірки. Мбонга підгодовував дівчинку кілька тижнів, ні про що не питаючи. Зрештою, вона заговорила сама.

***

Своїх батьків-наркоманів вона залишила кілька місяців тому. Батько першим підсів на голку, потому не витримала і мама, після чергового нервового зриву встромивши у вену шприц з мутною рідиною.

Ляля виживала як могла. Регулярно ходила на ринок, продавала щось із домашнього начиння і купувала харчі. Одного разу після такого походу, Ляля застала обох батьків тверезими і схвильованими. По телевізору у всій красі демонстрували жертв останньої авіакатастрофи. Серед загиблих була десятирічна дівчинка, дочка відомого бізнесмена. Очевидно, усвідомивши, що вони так само можуть втратити дочку, батьки вирішили зав’язати.

Батько знайшов випадковий підробіток на будові, мама зашивала людям одяг за мізерну плату. Ляля допомагала батькам, як могла. Вона готувала, прибирала і робила всю хатню роботу, тільки б батьки були з нею і не втікали у полон дурману. Батьки сварилися, кричали, били посуд, але терпіли.

Просвітлення тривало досить довго, та одного дня, повернувшись зі школи, Ляля застала на ліжку два напівживих тіла. Вони мляво рухали кінцівками і тихо стогнали. Коло ліжка лежав шприц і почорніла ложка.

Ляля зібрала речі, кинула останній погляд на весільне фото, що висіло на стіні, і вирішила запам’ятати батьків саме такими: молодими, усміхненими і здоровими. Потому відкрила на кухні обидві конфорки і побігла на залізничну станцію, де через кілька хвилин відправлялася остання електричка до столиці.

***

З Мбонгою Лялі подобалося. Незважаючи на свою зовнішність і манеру вдягатися, як бомж, молодий принц був розумним та ерудованим. Він міг годинами розповідати різні історії про далекі країни і древніх імператорів. Зрештою, Ляля настільки перестала його боятися, що переїхала до нього жити. Заради цього Мбонга навіть винайняв двокімнатну квартиру.

Молодий принц і далі працював будівельником, Ляля пішла до школи, а потім готувала і прибирала в квартирі. Вечорами вони разом дивилися телевізор або переповідали одне одному прочитані книги. Часом вони гуляли парком, проходячи повз землянку, що стала їм обом на якийсь час рідним домом.

У одну з таких прогулянок, вони буквально наштовхнулися на Катю, спричинивши цілу низку дивних подій.

***

Першим у тонку смужку освітленого місця зайшов Арсен Петрович. Вигляд він мав жалюгідний. Вим’ятий і заляпаний кров’ю костюм, божевільний погляд і вираз нестерпного болю на обличчі. Він побачив Катю і повільно побрів до неї. За кілька кроків до лавочки він гепнувся на коліна і далі поповз так, благаючи у Каті пробачення за все, що сталося. Він говорив щось про важку хворобу, мертву доньку і дружину, що втекла в монастир, залишивши його самого. Ще він казав щось про смертельну втому та купу обов’язків у компанії, відмовитись від яких йому не дає обіцянка, дана покійному тестеві. Вважаючи, що Катя просто не хоче з ним говорити, він підповзав все ближче і ближче, на очах у нього виступили сльози.

– Вона непритомна, - подала голос Ляля. Як виявилося – дарма. Почувши її, Арсен Петрович різко обернувся і втупився у дівчинку поглядом, немов побачив привида. Потому він, не встаючи з колін, швидко наблизився до Лялі і спробував її обійняти. Перелякавшись, Ляля з усієї сили садонула його ногою в живіт, і обійми відразу обм’якли. Арсен Петрович, прошепотівши наостанок: «Вибач, Марічко...», осів на асфальт. З його рота витекла тонка цівка крові.

Ляля опустилася на коліна і спробувала намацати пульс, потому піднялася і винувато насупила лоба.

– Мертвий.

Мбонга оглянувся по боках, перевіряючи, чи ніхто не бачить, і швидко підхопив Арсена Петровича на плечі.

– Я віднесу тіло у наш сховок. Там його ще довго ніхто не знайде.

– Надягни на нього свій одяг, - раптом знайшлася Ляля, - якщо навіть знайдуть - приймуть за бездомного і навіть справи не відкриють.

Мбонга підкорився і скоро зник у гущавині. А до ліхтаря підійшла розгублена жінка.

– Ви не бачили мого чоловіка, - спитала вона, оглядаючись, - мені сказали, він побіг сюди, та я не можу його знай…

Коли погляд жінки упав на Лялю, вона різко втратила дар мови. Її рот почав відкриватися і закриватися, немов у рибини, викинутої на сушу. Та незнайомка, на відміну від чоловіка, не полізла обійматися, а лише загадково посміхнулася. Коли з гущавини вийшов Мбонга, одягнутий у затісний костюм Арсена Петровича, вона посміхнулася ще ширше.

Цікавішою була реакція Мбонги. Ніби впізнавши у жінці стару знайому, він раптом підтягнувся, виставивши уперед груди. Переступивши через бордюр, він підійшов до незнайомки, схилився на коліно і поцілував їй руку. Та у відповідь погладила його по голові і піднявши голову угору сказала:

– А ти знаєш, я так і не вірила у тебе до сьогоднішнього дня. І не вірила, що молитви можуть здійснюватися отак, буквально. Звісно ж, я не чекала, що Арсен, одужавши і помолодівши, змінить колір шкіри, а Марічка - колір волосся. Та це дрібниці. Переживу. Пішли… додому.

З темряви вийшов хлопець у джинсовому костюмі. Він теж когось шукав. Побачивши Катю, він кинувся до неї.

– Що сталося? – спитав він перелякано.

– Просто знепритомніла, – стомлено відповіла Ляля – Ви подбаєте про неї?

– Подбаю, – відповів хлопець і Ляля зрозуміла, що чомусь йому вірить. Вона коротко кивнула і кинулася наздоганяти Мбонгу, що заговорившись із жінкою, поволі віддалявся темною доріжкою.

***

Арсен Петрович розплющив очі від сильного світла. Усе навколо горіло фіолетовим. Вогонь був холодним, навіть крижаним. Листя, шматки картону і навіть одяг Арсена Петровича згорали без сліду, не лишаючи ні попелу ні диму. Уперше за останній рік його не болів живіт. По цьому Арсен Петрович зрозумів, що помер.

Видершись нагору, Арсен Петрович помітив, що стоїть голий. Він зауважив, що зовсім не соромиться свого тіла, висушеного хворобою. На душі було легко і затишно. Не лежали тягарем на серці думки про доньку, не треба було тягнути на собі важку махину холдингу, прикидатися сильним і здоровим.

Він зробив кілька кроків по м’якому лежалому листі. Навколо нього розбігалися останні фіолетові пломені. Перед ним стояв юнак у просторій тозі. Таку ж він простягнув Арсену Петровичу. Чоловік накинув на себе приємну на дотик тканину, взявся з хлопцем за руку і слухняно пішов за ним кудись на схід, де крізь хмари пробивалися перші промені фіолетового світила.

***

Після дивного випадку, вчені спробували продовжити експеримент. Вони виставляли ті самі початкові умови, довго перевіряли і калібрували кожен прилад, досягали в кімнаті тієї ж температури, вологості і атмосферного тиску, але більше жодного разу вони не змогли примусити кульку котитися своєю звичною траєкторією. Кожного разу результати були іншими. Здавалося, що вирвавшись одного разу за межі скляних стінок, кулька зрозуміла, що фізичні закони – зовсім несуттєве обмеження, і порушити їх може кожен, навіть жалюгідний шматок металу. Головне лишень зробити перший крок.

У мене в шафі досить лежить мініатюрна копія цієї кульки. Я б не пожалів грошей і на оригінал, та він, як відомо, безнадійно втрачений. Ходять чутки, що кулька в один день просто зникла з герметично закритої металевої шафи. І знаєте, я цим чуткам вірю.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>