Таємничі супутники

Таємничі супутники

Вівторок, 24 лютого 2015 г.
Проглядів: 1190
Підписатися на комментарі по RSS

Наш обласний центр – дуже гарне місто. Правда – правда. Особливо взимку. Особливо під шаром снігу, що тільки-но випав. Ні, літом він також дуже гарний, і взимку, коли сніг лежить уже днів зо два, просто у ці моменти його краса дещо оригінальна. От наприклад, сніг, що пролежав один день, раптом стає з білого-білого, сірим-сірим – чаклунство, не інакше. А подекуди і зовсім почорніє – магія, а як ще це пояснити? Тому що усі наші міські заводи, котельні і фабрики виключно екологічно, на й всяк по іншому також, дуже чисті. Ніяких викидів в атмосферу не роблять, дим і сажу в атмосферу не викидають – правда-правда. А значить що? Правильно – магія. Інакше не пояснити. Дивне місто, просто переповнене самою різною магією.

А яке прекрасне воно все таки літом!  Коли листочки на деревах зеленіють, трава з землі виростає – чудо просто. Ідеш по травичці свіжій і скрипить, хрустить…, пластик, та поліетилен хрустять. А потім зробиш крок необачний і ррраз! Рухнув на спину, одразу обома кросівками в небесну вись. Ну так – обережно ходити треба. Тут же штука така, хитра – магія буквально скрізь. Піднімешся, обтрусишся – глядь, а з трави пляшечка зелененького скла котиться, ловить сонячне проміння і привітно відбиває їх тобі прямо в очі. Як, а двірники? В тому то й річ, що двірниками у нас не інакше привиди працюють. От привидів ніхто не бачив, а всі знають,  що є вони. Так і двірники… Кажуть люди, що іноді з‘являться, та й зникнуть без сліду… А так – дуже гарне місто. Чисте знов таки. Поки трава стоїть, та сніг лежить.

Але те чаклунство, літнє котре, воно не дуже таке й таємниче – від самих жителів іде. Тут же майже всі чаклуни. От стоїть собі галявинка чиста та гарна, або скверик кимось турботливо прибраний – не всі у нас у привидів та двірників вірять, самі прибирають. Сяде там компанія місцевих, ніч почаклує і все – на ранок чисте звалище. Тут тобі і недопалки, і пляшки, і насіння з пакетами, та чого там тільки немає – люди стільки з‘їсти і випити не можуть однозначно. А значить що? Зла магія. То чорнокнижники місцеві.

А от буває, зустрічається магія добра – стоїть лісочок з тополь, дорогу закриває пишними кронами. Непорядок? Ну звичайно! А як п‘яний хто розіб‘ється…, ні-ні, у нас п‘яні за кермо не сідають – правда-правда. Ну, буває, станеться, що сяде громадянин несвідомий за кермо і поїхав, весь собі такий нетверезий. Але тут одразу виникнуть з нізвідки, так із сутінок  напевне, що за кущами бувають, вискочать маги ці доблесні, об‘єднані орденом на ім‘я ДПС – і всього за пару папірців з портретами Шевченка або Лесі Українки констатують вашу криштальну тверезість і відпустять з миром. То тому, що тонкої душі маги ці, поезію дуже люблять. Лесю правда більше люблять – лірична в них сутність. От такі вони добрі – дав папірець і все, хитрий жест магічного жезла і ти тверезий. Згідно протоколу звісно ж. А Протокол – документ святий. Сказано там – тверезий, значить так воно і є. Портрети, правда, собі залишать – то на згадку про зустріч з такою вихованою людиною, цінителем поезії, ну а як інакше?

Місто наше буквально усе наскрізь магічне. І чаклуни добрі слідкують, щоб дерева  огляду не закривали – акуратно підріжуть крони, гілочки і дерево… , просто дуже старанні вони і тому, після них, не залишається ні крон, ні гілочок, ні самих дерев також. Стоять пеньки сухі і все. Зате аварійності на дорогах уже й нема… Та й то – недовго пеньки стоять. Душа чарівників наших не терпить порожнього місця. Місяців два-три і дивишся – замок гарненький там уже виріс, квіти різні навкруг, деревця там. Кажу ж – чаклунство, люди так швидко і гарно будувати не вміють. Не інакше ельфи то робили… Скажете – не буває ельфів? Ну як же – про квіти такі та деревця ніхто з людей і не чув ніколи, знов таки архітектура явно їхня, башточки, альтаночки, галявинки там. Ще не вірите? Зайдіть тоді у магазин ювелірний, гляньте на камінці прекрасні, потім нижче – на ціну з п‘яти знаків. Людина при  здоровому глузді такі не купить ніколи – то тільки для ельфів, великих цінителів прекрасного.

Маги славного ордену ДПС не одні у нашому місті. Є у них практично браття рідні, богатирі славні, рівні всі, як на підбір – орден могутній ППС. Беруть туди не простих людей, а лише тих, що пройшли два храми світлих – ПТУ та ВДВ називаються. Сутінками знову таки володіти навчені майстерно. От, буває, іде громадянин додому ввечері, п‘яний трошки, ну там, пива випив… А пиво наше штука зачарована – літр його наче й багато, два – добре, а три – мало вже,  як водка в Росії. От громадянин чотири і прийняв. А пиво, воно довго організмом не тримається, і йде тоді громадянин до кущика, що поближче. Аж раптом з сутінок, не інакше,тільки що не було ж нікого, вискакують богатирі славні, у «колічестві три штуки». І кажуть – «гражданін, ви нарушаєте обществєнний порядок». Мова у них трохи незрозуміла таки, от не ясно, яке «общєство»  у дві години ночі. От, якщо громадянин вихований, та ще й знає, що шанує орден ППС історію українську, особливо Грушевського, то покаже їм портрет історика нашого великого, і проведуть його тоді додому з почестями, портрет звісно собі залишать. Ну ви вже знаєте, на згадку. Але! Зустрічаються й погано виховані, кричати там починають, ображати богатирів. З такими проводять вони «воспітательно-разьяснітєльниє міропріятія», хвилин п‘ять, не більше, по ниркам і печінці, виключно з турботи про здоров‘я громадянина, щоб не пив більше. Ну так, добрі вони, богатирі славні, і служба в них тяжка дуже. По лиці знов таки не б‘ють, щоб красу не псувати. А ще за те інквізиція, ой, їх давно вже прокуратурою звуть, розсердиться може. А там люди високоосвічені, філософів цінять, особливо Григорія Сковороду… А звідки простому богатирю філософію знати? У ПТУ таке не вчать, у ВДВ тим більш… І йде тоді богатир до дядька Чорномора, про філософію розпитувати. Ну, розгнівається дядько, матом у три-чотири поверхи укриє, старий бо, нерви нікуди. А потім скаже – іди, «порішаю». Добрий тому що.

Чорнокнижників місцевих богатирі не чіпають, як правило. Багато їх тому що,чорнокнижників, і не ясно, хто кому «міропріятія» проведе. А коли мало – то бігають вони швидко. А богатирі бігати не люблять, ну так – 90 кг вагою, та й у храмі ВДВ, кажуть, набігались уже. Хоч кажуть люди знаючі, що коли 3 км за 12 хвилин пробігти не можеш, то краще не тікати, а одразу згадати про своє зацікавлення історією нашою, гетьманами славними Хмельницьким і Мазепою, та істориком і першим президентом Грушевським. То тільки, якщо знайомі чорнокнижники сидять, друзі там дитинства, то підійдуть богатирі, з ними посидять, на гітарі пограють – у храмі ВДВ навчились бо.

Добрі чарівниці нашого міста також турбуються про здоров‘я мешканців. Зранку раненько, люди на роботу ідуть, пом‘яті лицем, з мішками під очима та настроєм невеселим. Аж дивляться, сидять чарівниці наші, цілющим зіллям торгують, ще й недорого. Сидять вони недалеко від зупинки автобусної, у кожному районі вони є. Підійде до них трудяга, прийме на душу сто грамів зілля цілющого, скривиться там – ну так, ліки, вони завжди неприємні на смак. Проясніє тоді у нього погляд, розквітне душа, і поїде він на роботу славную, на діла хороші, землю рити, цеглу там тягати… А от буває з сутінок богатирі виникнуть, та й кажуть – ліцензії у вас немає. Що робити бідній  чарівниці, коли вона й слова такого не чула? Знов таки, портрет Грушевського в поміч тоді. Проведе  богатир рукою над пляшечкою, і все – не зілля там, а вода джерельна. Перевірять богатирі, чи й справді – по чарочці скуштують, не скривляться, дійсно таки вода.

Є у місті й фокусники. Мало того, що є, так ще й безкоштовно виступають. На вокзалах там, на ринках. Сидить фокусник, крутить руками три стаканчики пластикові, а народ підходить, вгадує, у якому кулька захована. Весело всім, цікаво. Добрі люди, фокусники. Буває, правда, у когось гроші зникнуть – то магія все, у нас без неї нікуди.

А як же оспівані у сотнях книг та фільмів упирі та вовкулаки, чи то пак, вампіри і перевертні, спитаєте? О, з ними все просто. Коли бажаєте перевертнів побачити, вийдіть на край мікрорайону, десь у поле трішки – там їх багато бігає. Кажете, то просто собаки? Ну самі подумайте, стільки собак не прокормиться у місті, тут не ліс і не поле, тут поживи мало. А вони всі таки добре вгодовані, кинеш хліб – не візьмуть. А значить точно – перевертні то. Близько до них краще не підходити, бо ще вкусять, і все. Ні, перевертнем не станеш, то байки, в от курс ін‘єкцій пройдеш, і пити пиво потім півроку не можна буде. Така страшна кара тим, хто перевертня чесного потурбує.

Упирі – ті хитріші, маскуються краще. Сидять вони у будівлях великих, часто з колонами (у нас на вершках колон досі серп з молотом залишився, кажуть, високо дуже, не дістати). Назви на цих будинках незрозумілі, магічні якісь – Міськвиконком, Держкомзем, Інвентарбюро, Жилміськбуд та інших багато. Упирі наші уже давно кров не п‘ють, на чисту енергію перейшли – тому у будинках цих завжди людей багато, у чергах стоять, а молоденькі уприці тихенько з кабінетів енергію з них тягнуть. Буває, перестарається яка, когось інфаркт і схватить. Вилізе тоді головний упир з крісла свого шкіряного, по шапці їх настукає, тобто нагримає суворо, і дивишся, черги вже й нема, за півгодини всіх прийняли. Досвід – велика сила тому що.  Головне заклинання упирське – «так положено». От питає людина у них, на кий дідько вам ця довідка, чи там чому чекати стільки – «так положено» кажуть. А хто хоче взнати, ким воно «положено», чи де це написано – «не знаю, у начальства питайте». А коли ви до начальства підете, то скаже вам упир мудрий стільки слів незрозумілих, що вийдете ви від нього упевнений на сто процентів, що так воно таки «положено». Таки досвід справді велика сила.

Є у нашому місті, як і у будь-якому іншому, будинки з багатьма поверхами. Райони, де вони збудовані, найбільш густонаселені, але називають чомусь «мікрорайони». Ну, у місті, де так багато різної магії, не можна без гумору. Будинки там гарні, прямокутні, високі знов таки, з балконами. Ремонтували їх всього років десять назад – практично новобудови.  Люди там різні живуть. В будинках тих, багато-багато квартир і сусіди добрі. Кого не спитай – усі скажуть, дуже добрі у мене сусіди.  Імен їх правда ніхто не знає, але хіба ж вони не праві? Не знаєш якщо людину, чому ж погане про нього говорити, правильно? Але так звичайно не скрізь. Є усякі невиховані громадяни, котрих всі більш-менш знають – хто музику гучно слухає, горілку часто п‘є, а хто напоказ живе багато, а хто просто з лицем протокольним вродився. Таких всі знають. Іноді, навіть ім‘я. Коли ім‘я знаєш, просто сваритись з сусідом веселіше, та й заяву в міліцію писати значно простіше. А чого б і не написати на грубіяна? Хай він і здоровається кожен день і посміхається ввічливо – от! Посміхається, ввічливий – значить, точно з ним щось не чисто, боїться, що в міліцію на нього напишуть, бандюга проклятий. Звичайно, не завжди так воно буває. Стається, дружать сусіди по-справжньому. За сіллю бігають один до одного, горілку разом п‘ють і музику разом гучно слухають. А потім знайомляться з нарядом міліції – якщо незнайомі приїхали. А так просто може поздоровкаються, за службу тяжку наллють господарі товаришу з структур силових. А чом би втомленому міліціонерові чарочку-другу не пропустить, якщо громадяни пропонують? Невдобно, знов таки, відмовити хорошій людині – від щирого серця ж, не просто так пропонують, а щоб товаришу міліціонеру на душі полегшало. Допомога ближньому, то наше все.

Так от люди і живуть потихеньку. Повно там різних.  Є виховані люди, є не дуже – всякі є. Як скрізь, взагалі-то. Люди як люди… Чи може у вас не так?

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>