Світло з Чистилища

Світло з Чистилища

П’ятниця, 14 квітня 2017 г.
Проглядів: 124
Підписатися на комментарі по RSS

Вони обидва лежали на двоповерховому ліжку. Сева був на першому, а його друг Андрій – на другому. Вони відпочивали після чергової вечірки в квартирі їх спільного знайомого. На п’яну голову Всеволода потягнуло на відверту розмову зі своїм другом:

¬¬– Ти знаєш, що я ненавиджу найбільше? – почав Сева.

– Що? – запитав Андрій.

– Неможливість змінити щось у цьому світі. – сумно сказав Сева

Андрій спробував змінити тему, й запитав про особисте:

– У тебе щось вийшло з тією кралею?

– Ми трохи побалакали та згодом вона звалила, навіть не станцювавши зі мною.

– У тебе завжди так – підсумував Андрій.

– Я ще зі школи я їх недолюблюю. Особливо таких… – Сева тряснув головою, намагаючись не зануритись у спогади

– Яких таких? – зацікавлено запитав Андрій

– Надлюдей, звісно ж. У мене з ними давні рахунки. Особливо з однією дівчиною – Настасією.

– Що це за дивне ім’я? – здивувався Андрій.

– Не дивуйся, її батьки-надлюди хотіли підкреслити її походження. Вона зі мною вчилася в одній школі, в одному класі.

– Тій елітній, про яку ти якось розповідав? – Андрій перевернуся й ліг на спину

– Так, саме про ту. Настасія не просто проігнорувала мої почуття, а розтоптала й посміялася з них та мене.

– Це як? – Андрію не сподобалась поза й він знову ліг на бік

– Вона взагалі вела себе розбещено. Говорила про всіх, що думає, робила різні пакощі й намагалася насолити людям, які їй не подобались. Зі мною мило розмовляла, коли їй щось було потрібно від мене. Гроші, подарунки, конспект. Я думав, що лише вона так себе веде. Однак, її друзі-надлюди виявились теж такими лицемірами й покидьками. У нас все скінчилось, коли вона почала бігати за однокласником, а мене просто кинула як сміття. Добре, що я тоді перейшов у іншу школу. – Сева намагався подумати про щось інше і не згадувати її

– Перейшов до 16-ї школи?

– Саме до неї. Ти навіть знаєш декількох з моєї колишньої школи. – він дриґнув, коли згадував його іншу школу

– Ти про Василя та його корешів?

–Так, ті ще пронири. Однак, я тобі не розповідав про іншого чувака.

Сева почав згадувати минуле, однак їх діалог перервав хлопець, який заглянув у кімнату:

– Сева, ось де ти. Пішли ще вип’ємо. – запросив один з друзів

Він ненавидів своє ім’я. Батьки назвали його Всеволодом сподіваючись, що він колись зможе вибитись у люди й продовжити рід у більш привілейованому стані. Однак, з самого дитинства все пішло зовсім у іншу сторону й шансів стати навіть нормальною людиною у нього не було. Усі його презирливо називали Севою. Окрім цього, він ще з того часу зненавидів надлюдей. Вони красиві, харизматичні, успішні, талановиті, й завжди при грошах. На відміну від нього. Надлюди примудряються мати успіх в багатьох сферах. Вони володіють численними талантами й надзвичайно легко засвоюють знання. Нічого з цього ніколи не було у Севи. Ні успіху, ні талантів, ні бодай малесенької перемоги. Він шукав причини цього у всьому, однак він зупинився на над людях, на фоні яких, простій людині неможливо досягти успіху. Влада увесь час пропагувала, що потрібно бути схожими на них, що прості люди еволюціонують до їх рівня. Сева всю цю пропаганду відмовлявся споживати й не соромився висловити своє невдоволення на весь клас. Він завжди відчував, що надлюди ставляться до нього й інших людей як до тварин, які лише заважають чи існують з якихось незрозумілих інших причин.

– Ні, ми будемо відпочивати – коротко відповів Сева й продовжив діалог – ще був інший чувак, надлюдина, з якою я зміг подружитися. Однак, лише на короткий час. Він поступив не менш підло, ніж Настасія. Усе починалось більш-менш гарно. У нас виявились спільні інтереси. Однак… Знаєш, у тебе було дивне почуття при розмові з людиною? Ну, коли вона усміхається тобі, однак його аура говорить зовсім про інше?

– Було таке декілька разів. – призадумався Андрій

– І в мене з’являлось, коли я розмовляв з ним. Однак, наше недовге знайомство закінчилось через баб. Він часто знайомився з ними й перепадало, а на мене взагалі ніхто не дивився. Одного разу ми обоє познайомились з дівчиною. Вона мені дуже сподобалась, однак йому вона теж сподобалась. Врешті-решт, вона почалась з ним зустрічатись, а ми посварились, ледь до бійки не дійшло. Однак, навіть після сварки, він глузував з мене при компанії над людей. Розповідав їм, який я поганий, такий-сякий й взагалі глузував з простих людей. Я випадково почув це й я остаточно змінив думку про нього й над людей. Через них, нас не чекає ні успіху, ні гарної кар’єри, ні грошей, ні гарних жінок.

– Ти впевнений у цьому? Мене твій тон напрягає – здригнувся Андрій

– Ще як. Мене взагалі задовбало це місто. Скрізь козли, що прості, що надлюди.

– Вони є всюди – константував Андрій

– Ні, не всюди. В Столиці такого немає. Я не разу не бачив з екранів, щоб там жили такі. Тим паче, тебе не здивувала різке зникнення майже всіх старих знайомих надлюдей? Вони всі різко переїхали до столиці. Ти тут не бачиш дивне? Ось я бачу. Треба валити звідси. Хоча би подивитись на велике місто.

–А що там робити? Ми й тут зайві, а ти про Столицю кажеш

– Як що? Ось там справжній успіх, справжня перемога, справне життя. Треба туди тікати з цього ЧИстилща. – у Севи почали блищати очі

– Як ти сказав? Чистилища? – здивувався Андрій

– Так, саме воно. Тобі не здається, що ми народилися саме тут не випадково? Можливо, це якась кара за гріхи в минулому житті?

– Ти що, з дуба з’їхав? Ти щось приймав сьогодні, що таке городиш? – Андрій не очікував таке почути

– Та ні, ти що. Тут все логічно. Ось надлюди це ангели, які прибули сюди як приклад для наслідування, а після певного часу, вони відправляються до Раю. А ми маємо або досягти чогось тут, ти просто гнити в цій дірі. Наше місто не схоже на Пекло, нам дали шанс на виправлення й вічне життя у Раю. Нам дали цей шанс и маємо скористатись їм. Треба потрапити до нього.

– Ти точно зійшов з розуму. Що ти за диковину читав на цей раз? Ой, досить про це. Я навіть не хочу собі голову нічим морочити.

Після цих слів, розмова обірвалася. Андрій й Сева заснули. Сева ще думав про Чистилище й спосіб вибратись звідси. Але, алкоголь брав своє, й через 10 хвилин Сева заснув.

Всеволод йшов на зустріч світанку. Він йшов через усе місто, бо не розрахував свої витрати й зовсім не залишив грошей на проїзд додому. Сева вийшов на головний проспект. Незважаючи на ранковий час, на вулиці було досить людно. Хтось їхав на роботу, хтось повільно плівся на навчання, хтось робив пробіжку. На задньому плані цю картину доповнювала чисельна пропаганда, яка висить по всьому місту. На білбордах, на стріт-боксах, навіть на стінах багатоквартирних будинків. Гарне та привабливе жіноче чи чоловіче обличчя поряд з яким надпис, який закликає розвиватися до надлюдини й обов’язковою з цитатою Ніцше. Ця пропаганда зазвичай висить на головних вулицях міста, особливо багато її на головному проспекті міста. Цей проспект фактично розділяє місто на 2 частини – для простих людей й надлюдей. Ці райони зовнішньо відрізняються один від одного. У лівій частині, яка забудована приватними будинками, живуть надлюди. Розташована вона біля місцевої ріки й поряд немає шкідливих підприємств. Там існують свої магазини, паби й кафе, куди забороняється вхід простим людям. За постановою влади, забороняються мати окремі навчальні заклади, тому люди й надлюди навчаються поряд. Вони вважали, що саме так зможуть мотивувати дітей простих людей до свого розвитку. Сева, який бачив усе це, роздумував:

«В інший час ці надлюди з нами навіть не церемонилися б. Просто знищили, бо ми є Unter, а вони Über. Однак, гуманізм взяв своє, тому нам доводиться довго страждати над своєю долею. Краще б відразу пустили кулю у лоба».

Біля Севи проїхала дорога тачка, з вікон якої висовувались мажори. У руках пляшки з алкоголем. Вони їдуть на максимальній швидкості, ігноруючи будь-які правила дорожнього руху й здригаючи ревом двигуна жителів навколишніх домівок. Сева презирливо подивився на них. Це була ще одна причина його ненависті до надлюдей. Він ніколи в житті не зможе так ганяти на тачці після величезного банкету з його численними друзями. У поганому настрої, він потопав додому. Опинившись вдома, він трохи перекусив й збирався поспати, однак він подивися на годинник – за 40 хвилин починалась перша пара в університеті. Сева вибрав поспати, ніж тягнутись на пари. Для нього досі залишається загадкою, чому він вибрав саме цей вуз, цей факультет. Бажання навчатись на цій спеціальності зникло вже першого ж тижня, тим паче, що ані перспектив, ані гарної роботи чи розвитку ця спеціальність не дасть. Тому свої дні між парами він коротає у компанії нових друзів, через алкоголь й дешеві розваги. У такий спосіб можна на деякий час забути про налюдей, про ситуацію навколо. Чи можна просто звалити з міста?

За декілька годин він прокинувся та подивився на годинник. На останню лекцію, він ще встигав, а після неї у нього з’явиться нагода потеревенити з друзями про вчорашню гулянку. У розмові, вони наполягали, щоб Сева розпочав щось нормальне робити. Влаштуватися на роботу, знайти хобі, врешті-решт, знайти себе на цьому факультеті. Сева послухався їх порад й вирішив пробувати так пожити. Можливо, щось зміниться у його житті.

 

Після тяжкої зими й сесії, після спроби нормально попрацювати, Сева ще більше зненавидів й надлюдей, й навколишнє місто, й свої нових друзів й самого себе. Окрім цього, він помітив переїзд нечисленних студентів-надлюдей у великі міста. Такий факт непокоїв Севу, який бачив у цьому змову. Це все посилило бажання піти у тотальний загул, пізнати смак справжньої пригоди й навіть дати по пиці одному з знахабнілих мажорів. П’яному це зробити легше. Так співпало, що в один день ранньої весни на руках у Севи була його зарплатня за місяць роботи, гроші, які він взяв у борг й змога піти з компанією, щоб отримати все, чого Сева бажав.

Вечір п’ятниці. У одного із приятелів вільна квартира на всю ніч. Сева, разом з другом пішли купувати алкоголь та діставати травку. Витрати вони навіть не рахували. Купляли усе, чого вони хотіли: дорогий віскі, горілку, коньяк й багато іншого. На хаті Сева роззнайомився з усіма, встиг випити й закурити. Вже за декілька годин Севі стало замало простої вечірки в чужій квартирі, тоді вони пішли у місто. Чи то трава, чи то дорогий алкоголь вдарив у свідомість Севі, але в його голові почала звучати лише одна фраза: «Забудь своє ім’я. Закрий очі. Go Insane».

За весь вечір й ніч Сева встиг позалицятися до випадкових дівчат на вулиці, розбити лобове скло дорогої тачки, випадково привласнити гаманець одного з друзів, ледь не побитися з одним з мажорів, при цьому дістати звідкись ніж й погрожував йому, потусити в клубі й багато чого іншого, що не варто знати читачу. Однак, після нової порції алкоголю й наркотиків, у нього зовсім зірвало дах. В його голові почали з’являтися химерні образи, почали вилазити старі думки, переживання й бажання, які підсилював алкоголь. Сформувалось лише одне бажання – раз і назавжди покинути це місто. Взявши з собою пляшку з віскі, він покинув своїх друзів й пішов у бік виїзду з міста.

Вже давно за північ… Сева йде прямою дорогою, яка з’єднує місто й міст через ріку, за яким починається його нове життя. Протягом півтори години він п’є й згадує минулі думки, ситуації, це підсилює його бажання покинути місто ще більше. Сева перейшов міст – тепер він на волі. Однак, у нього не було чіткого плану, як дістатися до великого міста. Незважаючи на це, він продовжував йти на зустріч новому життю. Раптово він помітив яскраве біле світло, яке наближалось до нього. «Нарешті! Це моє спасіння!»,– подумав про себе Сева. Саме таке світло бачать ті, хто отримав шанс на прохід до Раю. Він зупинився й розкрив руки на зустріч цьому світлу, за декілька секунд відбулося його персональне переродження.

Він прокинувся на лікарняному ліжку, спробував встати, але одночасно заболіла права нога й голова. Він доторкнувся до лоба й несподівано для себе виявив, що у нього повністю забинтована голова. Сева продовжив лежати, поки до нього не зайшов лікар. Він розповів йому, що його збила машина й сильно поталанило, що він не загинув на місці. За декілька тижнів, його виписали. З випискою Сева відчув певні зміни в собі. Його більше не турбували надлюди й взагалі він не міг згадати, хто вони такі. Прогулюючись рідним містом, він також помітив зміни. Там, де висіла пропаганда – висить звичайна реклама чергового бренду. Рекламу доповнювало обличчя моделі, однак не було ніякої пропаганди надлюдей. Він дивився на ровесників, які йшли по проспекту: красиві, гарно вдягнені, в цілому привабливі люди. Однак, Сева бачить простих людей, які нічим не відрізняються від нього. У нього не виникає ненависті до цих людей, тим паче, він не відчуває зверхнього ставлення від них. Діставшись додому, він почав усе осмислювати. Він зрозумів, що не існує ніяких над людей, ніякої пропаганди, ніякого розділу людей немає. Усе це, було лише його жорстким самообманом, з я ним він жив усі ці роки. Вперше у своєму житті, він не відчував себе «зайвою людиною».

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>