Субтитри

Субтитри

Субота, 28 лютого 2015 г.
Проглядів: 1243
Підписатися на комментарі по RSS

Спочатку тобі смішно.

Ти йдеш до туалету, і, лише зачинивши двері, розумієш що сталося.

Без їжі людина може протягнути біля місяця, якщо пити воду. Чи не вперше тобі подобається суміщений санвузол. Можна пити з крану і спати у ванній. Батьки повернуться за три дні. А може й раніше – мобільний залишився у кімнаті. Якщо не відповідати, вони хвилюватимуться.

Щоправда, тобі доведеться якось пояснити, чому потрібно було сидіти у ванній.

 

Ти знаєш як все це сталося, але не розумієш чому. Чому ти взагалі вирішив подивитися «Вітчквін»?

На форумі любителів аніме тобі порадили новий серіал про вправну мечницю Юкі. Ти подивився сезон і нічого не зрозумів. Ти майже закинув ці пригоди, проте якось з’явилася нова тема. Користувач казав, що на роздачі сплутали серії, і треба дивитися у зовсім іншій послідовності. Але на питання «В якій?» він не відповів та зник.

 

Ти сидиш вночі за комп’ютером, вкотре оновлюєш стрічку соціальної мережі та бачиш нове повідомлення у темі про «Вітчквін».

«За п’ятнадцять хвилин це повідомлення буде знищено. У вас небагато часу, тож занотовуйте: 12. 1. 8. 6. 5. 22...»

Ти кажеш собі «Що за дурня?», але копіюєш цифри у файл та, трохи вагаючись, переписуєш їх у нотатник. Оновлюєш сторінку і більше не бачиш цього повідомлення.

Наступного ранку ти вмикаєш комп’ютер і не знаходиш файлу з цифрами. Проте в тебе залишається папір.

 

Отже, ти дивишся серіал у потрібній послідовності. Юкі перемагає одного ворога за іншим на шляху до Вежі Королів, але ти розумієш, що у пригодах захована зовсім інша історія. Іноді режисер робить стоп-кадр, і вона дивиться на тебе величезними червоними очима з-під чорної чівки.

Немов щось намагається сказати.

Ти вирішив розповісти про дивний серіал Іринці, а вона лише глузує з твоїх фантазій. То й нехай. Коли Іринчин сміх вщухає, вона дає пораду: зв’язатися через приват із користувачем, який розпочав тему про «Вітчквін», і розпитати його.

Проте ти не знаходиш його облікового запису.

А потім він знаходить тебе.

 

- Вітчквін треба дивитися зі спешлами. Тільки вони розкривають історію повністю.

- Це добре. То де їх шукати?

- Лише зі спешлами ти зрозумієш долю Юкі.

- Окі. То де посилання взяти?... Агов?

Ти шукаєш у Гуглі, Яндексі та, навіть, Яху – і на усіх сторінках бачиш лише сезон і ніяких спешлів. На форумі про спешли взагалі не чули, відправляють до Вікі, де про них ані слова навіть у історії редагувань.

Потім тобі приходить посилання від таємничого шанувальника мечниці.

Японський сайт з ієроглифами майже вішає тобі комп’ютер, проте ти знаходиш три файли. Вони дуже довго завантажуються на жорсткий диск. Врешті решт, ти відкриваєш перший спешл і бачиш великі очі Юкі, вона мовить щось, але ти не розумієш жодного слова, хоча під час переглядів трохи вивчив японську.

 

Ти маєш знайти аудіо чи субтитри. Краще субтитри, бо справжній поціновував не буде слухати хлопчиків та дівчаток з реліз-груп, а насолоджуватиметься роботою сейю, які довго вчилися володіти голосом.

Жоден ресурс із субтитрами не містить того, що ти шукаєш. Більш того: вони також не знають про спешли. А деякі навіть про такий серіал. Ти шукаєш українською, російською, англійською, та чорт з нею, польською, але відповідь завжди одна й та сама:

- Це що?

 

Ти знову отримуєш повідомлення:

«Четвертого о четвертій ранку на форумі з’явиться торент із субтитрами. Він буде відкритий до роздачі лише чотири хвилини. Не проґав».

Ти знову кажеш собі «Що за дурня?», але ж біля четвертої тихо вмикаєш комп’ютер, аби не розбудити батьків, і бачиш нову тему.

Субтитри лягають у папку до спешлів.

З цікавості ти оновлюєш сторінку і бачиш повідомлення «Такої теми не існує».

 

На першому спешлі Юкі дивиться у екран і розповідає як їй пощастило із Хазяїном Вежі Королів. Який він добрий, чуйний та лагідний. На останніх секундах ти бачиш дещо дивне і тиснеш паузу. Так, над мечницею примарою нависає чиясь тінь, а на її тілі – свіжі рани.

Другий спешл починається з темряви. Нічого не відбувається, але чути звуки. Б’ється серце, дуже швидко, немов у бігуна, і чути здавлене дихання.

Темрява зникає, ти бачиш усміхнену Юкі разом із дівчатами у прозорих білих сукнях. Вони мружать очі, п’ють чай чи каву з маленьких чашечок та їдять тістечка. Десь позаду майорить тінь і ти чекаєш на останні кадри. В них Юкі дивиться вгору, камера також піднімається – і ти стрімко тиснеш на паузу.

В мечниці немає ніг.

Спливають червоні субтитри «Допоможи мені».

Ти зриваєш навушники і йдеш на кухню випити склянку води.

Батьки помічають тебе і вимагають аби ти не сидів вночі за комп’ютером.

 

Ти гуляєш з Іринкою на головній площі. Вона сміється і просить купити смажені каштани. Над будівлею стоїть величезний екран, і на ньому з’являється Юкі і субтитри «Не йди до води».

- Дивися! – вигукуєш ти.

- На що? – перепитує Іринка. – Там реклама.

Ти пояснюєш їй що бачив героїню дивного аніме, і от зараз, дивися!

- Здається, хтось перегрівся, - Іринка намагається посміхатися, але ти бачиш біля очей малесенькі зморшки. – а ну, ходімо до набережної, на протязі побудемо.

Дорогою ти намагаєшся завести дівчину до кафе, посидіти у парку біля фонтана, проте вона впевнено веде тебе до річки. На екранах раз по раз ти бачиш субтитри.

«Врятуй мене»

«Не йди до води».

На переході біля набережної якийсь бовдур мчить на червоне і збиває Іринку.

 

Ти у лікарні, на дві хвилини тобі дозволили зайти до Іринки. Вона після операції лежить непритомна. Біля неї медсестри у білих халатах… білих прозорих сукнях…

Червоні очі дивляться на тебе, і на екрані з покажчиками тиску та пульсу спливає субтитр:

«Врятуй мене»

«Не дивися у дзеркала».

Ти миттю біжиш з палати під здивованим поглядом лікаря. Ви йдете до ліфту, двері відчиняються, і перше, що ти бачиш – дзеркало. У ньому відбивається твоє бліде обличчя та тінь, що тисне на твої плечі.

Знайомся: це – страх. Він тепер завжди з тобою.

Дзеркало розбивається.

 

Ти вдома. Батько пішов на роботу. Ти намагаєшся не вмикати комп’ютер, проте це сильніше за тебе.

Третій спешл повністю темний. На ньому ти бачиш лише субтитри, у яких Юкі розповідає історію свого життя. Ти не знаєш чи правду вона каже, чи заманює у чергову пастку. Розповідь переривається несподівано.

На екрані залишається субтитр: «Не дивися у очі незнайомцям».

 

Ти їдеш у трамваї і намагаєшся не дивитися на людей. Думками ти далеко від транспорту. Все що трапилося – чи є це випадковістю? А взагалі, чи існують ці субтитри?

«Не дивися у очі незнайомцям» - промайнуло на екрані терміналу, який стоїть на зупинці. Добре, не дивлюся. Але чому ніхто не бачить цих субтитрів?

«Треба стерти ці кляті файли, - думаєш ти, - повернутися з універу та стерти їх до бісів, до японських камі і Хазяїна Вежі Королів».

На виході з вагону ти мимоволі зустрічаєшся поглядом з дівчиною у білій куртці. В неї біляве волосся та сині очі.

І нічого не відбувається.

 

На парах ти раз по раз ловиш погляди дівчат. Ніхто не падає із переломами гомілок, не обвалюється штукатурка, не виникає бійки. Ти потроху заспокоюєшся, телефонуєш Іринці. Абонент не може відповісти. Мабуть, на процедурах чи спить.

Коли ти їдеш додому, у трамвая відвалюється дзеркало.

Вдома ти дізнаєшся, що дачу пограбували, і батьки мають поїхати. Мати просить поводитися себе чемно, батько каже, що дівчина у лікарні, тож чемність гарантована. Тобі не здається це смішним.

Ти дивишся на батьків, і бачиш тіні над ними. Зачиняєш двері, люстерко падає зі стіни і розсипається. Скельце влітає тобі у ногу. Ти висмикуєш, зазираєш в нього.

Ти бачиш в ньому червоні очі Юкі.

Комп’ютер завантажується дуже довго. Ти знаходиш спешли, видаляєш їх та знищуєш файли з кошика. Йдеш до кухні, ставиш чайник. Батьки залишили картоплю з м’ясом. Ти береш миску, вона вислизає з рук, хоча ти встигаєш перехопити її біля підлоги.

На екранчику микрохвильовки ти бачиш напис «програма 1», який змінюється на «Не став питання».

- Що за?! – крик вилітає з горла і застигає, бо у вікні, яке перетворилося із темрявою на дзеркало, ти бачиш тінь.

Тінь володаря вежі королів.

Їсти вже не хочеться.

 

Ти повертаєшся до комп’ютера, береш телефон. Не ставити питання? Добре. Але ж треба дізнатися як там Іринка. В універі зовсім про неї забув. Бовдур. На дівчаток заглядався.

- Добривечір. Я з приводу пацієнтки Коваль.

- Ви хто?

- Її друг. Хлопець.

- Вибачте, ми відповідаємо лише рідним.

- Але я ж немов рідний… Що, - ти хапаєшся за стіл. Це питання. – Ви можете… - і це питання.

- Зателефонуйте її батькам. До побачення, юначе.

Сигнал відбою у слухавці.

Ти не можеш одразу придумати як подзвонити родині Коваль так, щоб не ставити питання. Та й не дуже ти з ними знаходиш спільну мову.

Комп’ютер перезавантажується. Ти дивишся як з’являються чотири різнокольорових квадратики. На робочому столі файл.

Witchqueen.Special.4.lnk

 

Ти йдеш на кухню і вперто з'їдаєш картоплю. Вона із перцем, тож ти ще п’єш кілька чашок чаю. Намагаєшся не дивитися у вікно, розмірковуєш, може, варто взагалі лягти спати. Береш чергову чашку чаю і йдеш до себе.

Файл стирчить на робочому столі. Ти запускаєш сканування на трояни і лежиш на дивані аж поки не чуєш сигнал про завершення. Нічого не знайдено.

Лінк нікуди не зникає.

«Ну добре, - кажеш собі, - в найгіршому випадку доведеться перевстановити систему».

Розгортається віконце чату. Ти мимоволі дивуєшся сторонній програмі, причому давній програмі, яка змогла встати на сучасну систему. У чаті лише один співрозмовник.

Yuuki.

 

Ти бачиш як з’являються ієрогліфи, над якими починають спливати субтитри.

- Ти врятував мене, лицар. Твоє життя у небезпеці. Не відчиняй двері. Зачекай допомоги.

- Але ж я не ставив питання! Чому?

- «Що за?» Це питання. Зачекай допомоги. Не відчиняй двері. Зачекай.

- Скільки чекати? Скільки?

Чат згортається у трей, і комп’ютер знову перезавантажується.

 

Ти дивишся у вікно. Провулком проїжджає великий чорний автомобіль. Ліхтарі потроху вимикаються. Ти відсторонився, і бачиш у склі обличчя. Чорну чівку. Червоні очі.

Ти йдеш до туалету, і, лише зачинивши двері, розумієш що сталося.

 

Без їжі людина може протягнути біля місяця, якщо пити воду. Чи не вперше тобі подобається суміщений санвузол. Можна пити з крану і спати у ванній.

У дзеркалі над плечима ти бачиш мечі. Тіні за спиною немає.

Ти засинаєш у ванні, встеливши її одягом і великим рушником.

Коли ти прокидаєшся, у щілині під дверима бачиш промінчики сонця. Дивишся у дзеркало. Мечів немає, і вся нічна історія здається тобі повною маячнею. А от Іринчиним батькам ти так і не зателефонував.

Хай тобі грець.

І Юкі, і всім творцям «Вітчквін». Дурня. Чекай на допомогу? Та лишень виспатися треба було, щоб нічого за спиною не марилося.

Промінчик у щілині згасає.

 

Ти відчиняєш двері.

 

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>