Стережися домогосподарки!

Стережися домогосподарки!

П’ятниця, 15 лютого 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2123
Підписатися на комментарі по RSS

- Кажу чесно – заздрю тобі, Лерко, - промовляла захмеліла жінка ледь за тридцять. – Все в тебе є: багатий чоловік, кар’єра. Умнічко ти наша...

Помацала тканину її сукні.

- Це тобі чоловік подарував? Дорого, певно. Хороший він в тебе.

- Так, хороший... Скоро забуду, як він виглядає.

- Весь час на роботі. Зрозуміло... Але ж він тебе забезпечує. Могла б сама не працювати.

- Краще вже на себе покладатися. Але, чесно кажучи, втомилася. Завтра з ранку знову лекції, нарада... Навіть розслабитись як слід не можу.

Знаєш, Галю, кому я заздрю? Нашій Саньці. Я б теж хотіла півдня спати, робити те що хочу й коли хочу.

- А ти, Олександро, кому заздриш? – спитала Галина.

- Нікому.

- Як це? Того не може бути. Я заздрю Лерці, та – тобі, а ти, напевно, мені заздриш.

- З чого?

- Бо в мене чоловік є, а в тебе – нема.

- Теж мені, щастя велике – твій Вася! Навіщо мені той п’яничка? Я геніїв, що зловживають, відшиваю, а Вася – посередність.

- Не кажи... Він хороший, і ти мені заздриш.

- Добре, заздрю, - позіхнула Олександра – Буває, кожен з нас хотів би опинитися на місці іншого.

- А якщо уявимо, що це – реально? Сьогодні – Різдво, магічна ніч. В цей час збуваються мрії. Зараз загадаємо бажання, а потім вип’ємо магічного глінтвейну, зготованого за спеціальним таємним рецептом. Ну, що? Готуємо напій?

 

*     *      *

 

Валерію розбудив головний біль.

Матір рідна! Пів на одинадцяту! Проспала пари! Оце погуляли... І кімната... якась дивна. На Саньчину схожа.

Що вчора було? Теревенили, пили „магічний глінтвейн”, загадали якісь дурнуваті бажання. Невже...

 

*     *      *

 

- Лерочко, я їду - не хотів тебе будити.  Все ж таки вставай, бо інакше спізнишся на пари.

„Пари....” – промимрила Галя. – „Які пари? Вона, начебто, вже не студентка. І чому Лерочко? Лерка!!!”

Рвучко розплющила очі. Оце клас! Замість її вбогої хрущоби – простора кімната із євроремонтом. Збулося бажання...

 

*     *      *

 

Коли Олександра розплющила очі, подумала, що й досі спить, і сон цей – не з приємних. Її кімната дивним чином зменшилася, зникли полиці й шафи з книжками, комп’ютер....

Що вони втрьох утнули вчора? Магічний глінтвейн.... Невже жарт перетворився на реальність, і зараз вона – ДОМОГОСПОДАРКА?!

 

 

ДЕНЬ ПЕРШИЙ

 

Валерія – Олександра

 

Кілька годин пішло на прибирання. Не може вона сісти за роботу, коли знає, що на кухні – гори посуду, підлога й полиці вкриті шаром пилу, а на підвіконні причаївся павучок!

На письмовому столі – теж безлад: якісь журнали, книги, роздруківки. На комп’ютері  – тека з добіркою текстів про майя. 

Зайшла у пошту  – руки самі набрали пароль. От дивина! „Богемна” Саня співпрацює з досить серйозними виданнями. Є, звісно,  й „жовті”, та більшість – цілком респектабельні. Три – літературні. Листів не отримано.

Почала проглядати файли Олександри. Безліч статей у різних варіантах, оповідання, нариси, вірші... Тексту про майя нема. Цим і  слід зайнятися.

Вимкнула комп’ютер та відкрила теку. За годину закрила, розгублена. Матеріали були надто різнорідними. Роботи відомих науковців, іспанських хроністів... Поруч – роздруківки зі сумнівних сайтів, вирізки з „жовтої” преси. Як усе це поєднати?

Що робила Санька, коли текст „не йшов”? Казала – дихає повітрям. Марна втрата часу! Але... Все одно нічого в голову не лізе.

Отже – до Маріїнського парку. На годину.

В парку виявилось на диво затишно. На землі – пухнастий білий сніг, зовсім несхожий на брудну грязюку, що лежить під ногами у місті. Такий саме сніг – на деревах. Сутеніло швидко. Небо набуло оксамитово-синього кольору. Запалали ліхтарі, і парк перетворився на палац Діда Мороза.

Олександра блукала доріжками, вкритими снігом. Вона була неначе в казці.

Настала ніч, але йти додому не хотілося. За старовинним фонтаном і сходами – вогняна арка. Будинки вдяглись у святкове вбрання із гірлянд. Валерія зробила крок до мерехтливого півкола...

Посеред Хрещатику осяяло, що треба робити зі статтею - спростувати популярні міфи.

... О десятій невдоволена собою Лера відсунулася від монітору. Писати „легку” популярну статтю виявилося далеко не так легко, як здавалося. Фрази виходили якимись кострубатими, надто довгими, переобтяженими термінами. Для газети треба по-іншому. Та як?

Закрила файл з рукописом, відкрила один з текстів Саньки. Фактаж - як в наукової статті, при тому – легкість викладу. Майстриня! Цікаво - куди пішов цей твір?

Зайшла у пошту. Нове повідомлення. Головред якихось там „Див світу”.

„З жалем повідомляємо – надіслані матеріали не дотягують до рівня нашого видання”.

От нахаба! Це ж про ту статтю, яку вона щойно читала! І таких відмов – безліч. Олександро, що ж ти так... Не вмієш за себе постояти.

Відповідь писалася сама собою.

„Мені важко сперечатися з шановним паном. Звісно, всі автори Вашої газети закінчили історичний факультет Університету з червоним дипломом, мають досвід співробітництва з такими виданнями, як „Наукове життя” та „Неймовірно, проте очевидно”, до того ж, у написанні статей користуються працями всесвітньо відомих науковців.

Доведеться запропонувати цей матеріал іншим виданням. Можливо, „Наукове життя” зглянеться....”

...Лягала спати далеко за північ – після віртуальної лайки справа над статтею пішла краще. Чорновий варіант є. Інше – завтра...

 

 

 

 

Олександра – Галина

 

- Що це! – Вася гримнув кулаком по столу. – Що це за бурда?

- Це – не бурда. Це – суп. Смачний.

- Смачний?!! Батьки таке свиням давати соромилися!

- Трохи мутнуватий. Проте... це ж не головне.

- Вивертає від такого їдла! Давай друге!

З’їв ложку каші, замислено втупився в Сашу.

- Галко, тебе що, хтось підмінив? Ти ледь розучилась готувати.

Олександра з’їла трохи. Справді гидко! Підгоріла, та ще і без солі.

Чоловік був шокований – навіть скандалити забув. Проковтнув дві ложки, кинув тарілку з недоїдками, і, гримнувши дверима, пішов з кухні.

„Пронесло!...” подумала Саша. Зарано...

- Що це!!!

Злякана, кинулася до кімнати.

- Що це, я тебе питаю?!! Пил витерти ліньки?! Цілий день вдома сидиш!

- Який пил? Де пил?

- Ось! Дивись!

Вася провів пальцем по поверхні полиці. Залишилась ледь помітна смужка.

- Не бачу, - чесно відізвалась Олександра. Подібними дрібницями вона не переймалася.

- Здуріла!!! – замахнувся чоловік.

Саша розлютилася – за себе і за Галку. Витримувати це КОЖЕН ДЕНЬ?!

- Прибери руки! Тебе що – батьки вчили бити жінок?

Хвилину-другу мовчки стояли навпроти. Вася здався першим – опустив голову, знітився та й пішов до своєї кімнати.

...Олександра мила посуд, прибирала. У квартирі було тихо. Надто тихо.

Обережно зазирнула до кімнати „чоловіка”. Вася не спав, не втішався „заначкою”. Сидів за ноутбуком, щось писав.

Нещодавно подруга жалілася, що чоловік надто багато часу проводить на сайтах знайомств. Тихо підійшла ближче, зазирнула. На соціальну мережу не схоже.

Васько не помічав її – гупав по клавішах. На моніторі з’являлись рядки тексту.

- Що пишеш?

- Листа до коханки! Не бачиш!

- Оповідання? Повість?

- Тобі яке діло?

- Я, мабуть, наговорила всякої дурні. Пробач.

- І мені пробач. Жалкую, що так вийшло. Сьогодні з хлопцями... того... відсвяткували. На роботі – фігня, в дорозі – пробки. А тут ти – з неїстівним обідом...

- Навіщо тобі та горілка? Пиши.

- Я б писав, якби ти мене не діставала: „Поговори зі мною, мені нудно”. Чи гірше – якісь дурні ревнощі. Пам’ятаєш, як влетіла до кімнати: „Жінку шукаєш! Закрий свою виглядку, бо я її зараз розіб’ю!”? Після такого і янгол запив би.

- Це – не привід. До речі, що ти думаєш робити далі з текстом?

- Не знаю. Мабуть – до редакції.

- А мені почитати даси?

Васько писав фантастику. Трохи наївну, переобтяжену технічними подробицями. Проте – як відредагувати, підучитися, можливо, щось путнє і вийде.

Олександра хотіла сказати це все, та, на щастя, вчасно схаменулася. Надто серйозно задля домогосподарки! Як би – простіше...

- А на конкурси ти пробував?

- Які? І.... звідки ти про них знаєш?

- Санька якось казала. Навіть хвалила один. „Зоряна вежа”, здається.

- Добре. Коли допишу, може, спробую.

 

Галина – Валерія

 

Галина насолодилася справжньою кавою. Потім – розібрати Лерчин гардероб. Костюми - надто офіційні. Не йти ж на роботу у вечірній сукні! Ось, здається, саме те, що треба...

Тепер – макіяж. Якомога яскравіше. Все. Можна дзвонити по таксі.

Коли Галка урочисто впливла на кафедру, лаборантка застигла у ступорі.

- Валеріє Олександрівно, з вами все гаразд? – за хвилину вичавила з себе.

- Краще не буває! Що у нас сьогодні, дорогенька?

„Я справлю фурор у цьому курнику!” – думала, як лаборантка белькотіла щось про Давню Грецію, нараду...

- Лекція почалася сім хвилин тому. Студенти чекають. Слід поквапитися, - долинуло до неї.

- Почекають! Керівництво не запізнюється! Зробіть мені кави – я змерзла в дорозі!

Поки готувалася кава, Галина думала, як читати лекцію. Здається, тема – Давня Греція. Може, у Лерки щось є?

- Грецію мені! Негайно!

Лаборантка, як на диво, зрозуміла – сунула до рук грубезну теку.

...Поважно зайшла до лекційної зали. Студенти витріщили очі, по рядах пішов шепіт.

„Дивна реакція”, - подумала Галина і, балансуючи, рушила до кафедри.

- Тема сьогоднішньої лекції – Греція! Записуємо план. „Гомер...”

Бліда дівчинка з першого ряду підняла руку.

- Що тобі?

- Валеріє Олександрівно, пробачте, але Гомера ми вчили на минулій лекції. Сьогоднішня тема, здається, класичний період.

- Не смій зі мною сперечатись! Бач, яка розумна! Гомер в нас хто? Класик. Виходить, класичний період – про нього. Усім зрозуміло?

Рядами студентів пройшла якась хвиля. Потім стало тихо, і Галина почала читати.

З півгодини молодь поводилася пристойно. Галка зачитувала текст аркуш за аркушем. Вимовивши „Агамемом” чи то „Охомен”, вона чула підозрілі звуки, схожі на придушені ридання або регіт, але в цілому все було нормально.

Жінка розслабилася. „Не така вже й тяжка справа – викладання. І чого Лерка завжди каже, що їй ніколи?”

Бліда нахаба знов підняла руку. Галка вдала, ніби не помітила.

За хвилину з’явилось ще дві-три руки, далі – все більше і більше. Мить-друга – й зала загула.

- У чому справа!

- Чи не могли б ви диктувати нам повільніше? Ми не встигаємо записувати список, - попрохав хлопець в окулярах.

Галина вдивилася в текст. Вона зараз читала таке, що в ніякі ворота не лізло. Стовпець якихось прізвищ, назв, незрозумілі скорочення, цифри.

Вони хочуть повільніше? Добре. Буде чим зайняти час до дзвоника.

За двадцять хвилин студенти знову збунтувалися.

- Вісімнадцять джерел! Неможливо! Ми не встигнемо опрацювати це за тиждень!

- То – ваша проблема. Працюйте. Список у вас є. До речі, ще не повний.

Зачитала ще декілька прізвищ і назв. Знов – нахаба:

- Валеріє Олександрівно, це Ви вже диктували!

Дістала! Треба на місце поставити.

- Як я бачу, ти мене уважно слухаєш. Тоді скажи мені, будь ласка, як звати грецьку богиню любові.

- Афродіта, - відповіло дівчисько, не вагаючись.

- Ні! Венера! Венера Мілоська! А тобі – двійка за урок. Чи... того... мінус десять балів.

Від вибуху врятував дзвоник на перерву.

... Галина третій раз наводила красу. До наради було безліч часу.

Після лекції відбула це два семінари. Теж – невелика робота. Сидіти, підтакувати, виставляти бали. Тим, хто каже все гладенько – вищі, хто затинається – нижчі. Щоправда, без казусів не обійшлося. Худорлявий хлопець запитав про якогось „онука Персея”. Хто отой Персей, цікаво знати! Відповіла з розумним виглядом: „Брехня! Не було у Персея онуків”.

Як нудно! Встигла вже і пообідати в кафе, і продивитись всі журнали мод з в шухляди лаборантки. Декілька разів пройшлася коридорами. Можливо, хтось з чоловіків...

Чоловіки були якимись заклопотаними. Ганяли кабінетами зі стосами паперів, не звертаючи уваги на Галину. І як Лерка день за днем таке витримує?

- Валеріє Олександрівно, час йти до ректора, - перервала думки лаборантка.

У приймальні було небагато людей: суха, мов тріска, жінка, дівчина, ледь старша за студентку, і красивий, імпозантний чоловік. Той втупився в Галю, немов узрів диво, потім підсів до неї на софу.

- Чудово виглядаєте, Валеріє.

- Як завжди.

Виставила ногу у тонкій панчосі, повела плечима, посміхнулася... І тут...

Пролунав дзвоник, і до приймальні напхалося повно людей. За мить прочинилися двері кабінету – ректор запрошував до себе.

Розмістились за довгим столом. Галина сіла поруч з імпозантним красенем, близько до ректора. Той здивовано глянув на неї й спитав:

- А... Вам не холодно, шановно?

Посміхнулася – Найбільший Бос помітив – і схилилась над записником.

- Тема наради, - оголосив ректор, - „вдосконалення кредитно-модульної системи”. Прохання виступати з пропозиціями.

Сусід з жалем відвів погляд від декольте Галини, витяг з теки папери, почав проглядати.

Спочатку говорила суха жінка – пропонувала залишити стару систему. Потім якийсь молодик закликав перейняти досвід США. Галка нудилася. Нарешті, підвівся сусід.

- Дубень Петро Іванович, проректор з кредитно-модульної системи, - представився він.

Галя стрепенулася – „проректор!” – і почала уважно слухати.

- Я пропоную свою авторську систему, - почав той, - Максимальна кількість балів за семестр дорівнюватиме сумі, одержаної шляхом складання всіх балів, отриманих на семінарських, практичних, індивідуальних заняттях, виконанні усіх видів самостійної роботи, індивідуально-дослідницьких проектів та модульних контрольних робіт. Отриману суму ділимо на сто. Це число буде коефіцієнтом.

Кількість балів, отриманих студентом протягом семестру, дорівнюватиме сумі балів за всі види робіт, виконані студентом, поділеної на коефіцієнт. Наприклад...

Графіки й таблиці з теки пішли по руках. Викладачі проглядали їх, стенали плечима...

Піднялась схожа на студентку дівчина.

- При всій повазі до шановного Петра Івановича, мушу сказати, що запропонована система – сира, і впроваджувати її ще рано. До того ж, обрахунок балів забиратиме у викладачів багато часу. І, головне, за цією системою отримати високий бал нереально навіть для відмінників. Ось мої розрахунки...

Галина скипіла – як сміє та мала критикувати поважну людину!

Ледь дочекалась до кінця промови.

- Не слухайте її, Петро Івановичу, найкраща з пропозицій – ваша. Давайте приймемо її. Одноголосно.

- ВИ так вважаєте? Справді? – запитав ректор з сумнівом у голосі.

Дівчина з гнівом зиркнула на неї, а декілька викладачів перезирнулись з подивом.

Голосувала Галя за Петра Івановича....

Поверталася пізно. Опісля наради проректор запросив посидіти в кафе – віддячив за підтримку у дебатах. Чоловіка вдома не було. Галя встигла прибратися. Хотіла щось зварити, та згадала, що Вітя – багач...

Чоловік з’явився о десятій, хитаючись – не від горілки, від утоми. Галя  була вже у вечірній сукні.

- Ми йдемо до ресторану, - наказала.

- Не сьогодні, люба. Ледь тримаюсь на ногах.

Бунт було придушено.

У ресторані їй швидко набридло. Все класно: вишукані страви, музика, улесливий офіціант.... Та кавалер – зовсім ніякий. Сидить – слова не вичавиш.   Жадібний: не замовив лобстера (дуже кортіло дізнатись, що це). І що Лерка у ньому знайшла? Є варіанти краще. Ось, наприклад...

Галя ковтнула вина, окинула поглядом залу. Кілька подружніх пар, юні закохані й поважний чоловік, що сидіть сам-один. Мабуть, самотній.  Багатий - дорогий костюм, недешеві наїдки. Я якщо...

- Я відійду на хвилинку. Не сумуй, - бовкнув Віктор. Як вчасно!

Зачекала, доки скриється, підсіла до поважного.

- Чи не пригостите даму?

Далі було весело. Вони пили вино, розмовляли, сміялися. Принесли лобстера – той виявився здоровенним раком – і вона їла його просто пальцями. Поважний витирає її руки білою серветкою. Потім – вона у нього на колінах. Розлючений Віктор. Ще якісь чоловіки. Сварка. Вулиця. Машина. Ніч.

День пройшов вдало.

 

ДЕНЬ ДРУГИЙ

 

Олександра – Валерія

 

Олександру розбудив будильник. Надворі – темінь. Як рано!

Знов заплющила очі, та раптом згадала: вона – у Галчиному тілі. Вася...

Вчора півночі розмовляли про фантастику. Він давав їй читати власні твори, вона знайшла сайт „Зоряної вежі”, кілька порталів...  Пили міцний чай...

Після третьої Вася згадав, що завтра – на роботу. Та заснути їм вдалося не одразу...

Як він? Чи давно прокинувся? Доведеться підійматись теж – подавати сніданок.

Увімкнула світло. Що це за кімната? Не Галчина, проте – і не її. Отже, вона – вже не Галя. А хто? Напевно, Лера. В той вечір їх троє було...

 

Саша полізла до шухляди по робочі плани: дізнатись, що вивчають Лерчини студенти, підготуватись – хоч трохи.

Працювати заважала лаборантка.

- Валеріє Олександрівно, я все розумію. Викладачі – теж люди. Одразу після свята на роботу – це знущання! А призначати ректорат – то зовсім.... До речі, сьогодні засідання кафедри. Ви пам’ятаєте?

 

Олександра диктувала довжелезну лекцію з розгорнутим планом, безліччю цитат. Студенти нудилися: хтось позіхав, хтось грався зі мобільником, хтось дописував домашнє завдання... Греція лишалася для них абстракцією, переліком питань на залік...

- Хто з вас читав щось про Грецію? Художнє?

Тиша.

- А в Греції хтось був?

- Так. У Афінах, - обізвалась одна дівчина.

- Парфенон бачила?

- А навіщо він мені – той Парфенон? Його на хліб не намастиш.

- Звичайно, можна жити і без Парфенона. Але без нього світ стає біднішим...

Аркуші з лекцією злетіли на підлогу. Саша не помітила – імпровізувала. Пригадувала свої статті про Грецію, те, що читала і бачила. Спочатку студенти дивилися з подивом, потім відклали конспекти, мобільники...

Дзвоник пролунав зненацька.

„Все!!!”

На перерві підійшли старости груп.

- Валеріє Олександрівно, дякуємо. Було дуже цікаво, але... Як ми готуватимемося до семінару?

Підібрала аркуші.

- Тримайте! Не забудьте повернути!

Роздруківка пішла по руках.

В коридорі чекала бліда дівчина.

- Валеріє Олександрівно, спасибі, - промовила вона і додала:

- Сьогодні було... класно!

 

- Добрий день! Тема засідання: „Затвердження „Положення про вдосконалення кредитно-модульної системи щодо оцінювання знань студентів”. Документ прийнято на ректораті вчора. Зачитую текст...

- Який дурень це склав! – вигукнула одна із викладачок.

- І хто затвердив? Валеріє Олександрівно, де ви в цей час були? Ми ж домовлялися... – додала її колега.

Саша вчиталась в рядки документу. Маячня. Мабуть, не обійшлось без Галки. Треба виправляти.

- Всі вивчають документ і вносять зауваження. Потім я йду зі всім цим до ректора.

- Не розумію Вас, шановна, - сказав ректор. - Вчора ви чи найгарячіше за всіх підтримували саме цей проект, сьогодні – відкидаєте з нищівною критикою. Якщо в Вас були певні зауваження, треба було їх вчора і висловлювати. Зараз вже пізно – кафедра не може відмінити рішення, прийняте на ректораті.

- А якщо... ми не затвердимо той документ?

- Тоді у вас будуть великі проблеми. У всіх. І у Вас – в першу чергу. До речі, готується наказ про зовнішній вигляд й викладацьку етику...

Додому Олександра брела пішки. На душі – паскудно. Підставила Лерку! Хоч не вона – Галка, все одно...

Чоловіка ще не було. Пощастило! Швидко зготувала бутерброди – йому і собі, заварила чай та сіла за комп’ютер. Треба переробити лекції. Хоч цим допоможе...

Чоловік прийшов пізно. Кинулася було до кухні – частувати. Той її немов не помічав. І добре! У неї ще повно роботи...

Хапнула з тарілки бутерброд – і знов до справи.

 

Валерія – Галина

 

 До п’ятої Лера встигла все: і прибрати квартиру, і зготувати обід, і купити якісних продуктів в супермаркеті. Грошей, щоправда, ледь вистачило. І як ті домогосподарки викручуються!

Тільки роззулася, як на порозі – чоловік. Тверезий.

- Треба поговорити, - сказав він.

- Я згоден – так далі жити не можна. Ти не повинна вбиватися на кухні, рахувати копійки, витримувати мої п’яні істерики. Ти варта іншого. Кращого.

Що я, простий хлопець, можу  тобі дати? Думав – нічого, тому  й пив, і знущався – з безсилля. Та сьогодні раптово відчув – не хочу більш бути невдахою.

Я стану писати серйозно, пробиватися до видавництв, пробувати себе в конкурсах. Кину до біса цю дурну роботу...

- Навіщо? В тебе й після неї безліч часу. А як ще кинути пити...

- Навряд вийде... Хлопці... вони не зрозуміють.... Як мінятись – змінювати все!

- Так, це розумно, але... Наївно думати, що ти одразу станеш автором бестселерів. Нам треба на щось жити. Та й освіта не завадить.

В мене є подруга, Валерія. Вона – викладач вузу та зав.кафедри, а її чоловік має свій бізнес. Я попитаю, чи не знайдеться у нього для тебе вакансії, а Лера допоможе вступити до вузу, на заочне. Тебе яка спеціальність приваблює?

- Щось по комп’ютерах, мабуть.

- Добре! При вузі є курси. Звісно, платні, та Лерка позичить, як на діло. Закінчиш, влаштуєшся до Віктора на фірму. Будеш працювати в офісі й писати. А далі – хай буде як буде! Ти згоден?

 

Галина – Олександра

 

Галя прокинулася опівдні. Дуже боліла голова.

Що було вчора? Ресторан... Вона – в подобі Лерки. Гарного мена відірвала, Лерка їй буде вдячна. Не порівняти з її Віктором-занудою!

Треба на роботу. Як не хочеться! І будильник чомусь не дзвонив...

Розплющила очі. Що ЦЕ?! Бібліотека?!! Невже вона СПАЛА тут?! Це ж не можна! В книжках – чужі думки, вони можуть погано впливати. Може, через це і голова болить?

Кімната видається знайомою. Це ж... помешкання невдахи Саньки! От халепа!

Єдина радість – можна ще поспати. Саня, здається, ніде не працює. І чоловіка у неї нема...

...Дві години потому опухла Галина виповзла на кухню попоїсти.

 Скільки продуктів пропадає! Сметана згодиться тільки на млинці, з творогу час робити бабку... Мерщій до справи, бо о четвертій – серіал!

О шостій Галя вимкнула чорно-білий телевізор. Далі що? Взяла якусь книжку. „Історія Індій”. От дурня! У назві – помилка. ІндіЯ – не ІндіЇ. І Олександра ось таке читає!..

А що у тій теці на столі? Матеріали до статті про майя. Так, статті... Саша десь там підробляє журналістикою. Теж мені, робота! В неї не гірш вийде.

Витягла одну із роздруківок.

„Базовою одиницею політичної структури майя у класичний період була невелика політія номового типу під керуванням спадкового володаря – ахау... У політичному сенсі держава складалася з одного ахауліля...”

Якісь матюки.

Взяла інший аркуш.

 „Тольтеки створили 13 кришталевих черепів... Після загибелі Атлантиди артефакти переїхали до Лубаантуну, міста давніх майя...” Це вже краще!

Знайшла ще кілька зрозумілих текстів. Тепер – скомбінувати, як колись у курсових. Від першого беремо початок, з другого – середину, з останнього – кінцівку. Це і це викидаємо – задовго. Набрати на комп’ютері – і все!

Комп’ютер довго не хотів вмикатися, потім пригадувала, як створити новий файл. Клавіатура попервах теж пручалася, та вже за півгодини Галя друкувала досить швидко. Ще година – і текст був готовий.

Здається, треба кудись відіслати. Що за позначка блимає? Лист. Від „Наукового життя”.

„Шановно Олександро Павлівно, Ваша стаття буде надрукована у третьому номері часопису.”

Адреса! Натиснути на „прикріпити”...

Ще й восьмої нема. Не перевтомлюється Санька! І їй за це ще гроші платять?!!

Галя знов вмостилась перед телевізором.

 

ЕПІЛОГ

 

- Леро, я багато шкоди тобі вдіяла? – несміливо запитала Олександра.

Це була їхня перша зустріч після перевтілення. 

- Ти? Не дуже. Оцінки зависила, та і до ректора не треба було йти, але в цілому – більш-менш. Не порівняти з домогосподаркою. А тобі вона щось заподіяла?

- Розірвала контракт з „Науковим життям” – надіслала туди маячню. А от з „Дивами світу” вийшло добре - завдяки твоєму листу. Він, звичайно, трохи різкуватий, проте на редактора подіяло. Зараз я у них – постійний автор. Дякую! 

Та й на Галину я не ображаюся. Шкоди вона наробила добряче, але ж стільки смакоти наготувала!

- А я... Навіть чути про неї не хочу, але довелося. Нещодавно дзвонила мені – після всього!

- Так, вона мені хвалилася. Казала – ти роботу поміняла.

- Дякуючи їй. Та й вдома...

Віктор пізнав у одному з клієнтів кадра, до якого Галка клеїлася. Угода зірвалася, вдома – скандал. 

Та  це дрібниці! Ось  нарада ...

Той Петро Іванович – дурень з амбіціями. На нараді він хотів просунути черговий божевільний проект. Я повинна була цьому протидіяти. До моїх слів могли прислухатись, та Галка усе зіпсувала...

Владу захопили „домогосподарки” з науковим ступенем, а моя кар’єра пішла шкереберть. Багато хто вважав – я продалася. На додачу, той старий козел почав до мене залицятись...

Врятувало диво. Познайомилась з милою жінкою – упорядником наукового збірника. Їй сподобалась моя стаття. Сказала, що „писати легко про важке – то вищий пілотаж”, і запросила викладати в себе в вузі.

Я ж тієї легкості саме в тебе навчилась, Саню! Це ти мені допомогла в складну  хвилину – навіть не знаючи того.

- Я теж зіткнулась з „домогосподаркою” – у ролі критика. Вона радить мені краще вчити історію, бо ... „астеки жили на Юкатані  і у них були спільні жінки”. А також – прибрати „канцеляризми і повтори” з... давньоастекського тексту!

- Ти як?

- Звикла. А Вася – зламався.

Спочатку загорівся – почав писати роман,  влаштувався на нову роботу, кинув пити. Галині це все не подобалося. Чоловік приходив пізно, втомлений, не приділяв їй уваги. Почалось – спочатку: „Мені нудно!”, потім – „У тебе хтось є!”

Добила участь у „Зоряній вежі”. Вася не зміг пережити критики, а Галя, замість того, щоб підтримати, розбила комп’ютер. Й пішло...

- Чоловік звільнив його за пиятику. Шкода ... Але ж - сам винен. Мав шанс на інше життя – і не став боротись. Що з ним зараз?

- Галя з ним розійшлася. В неї вже інший.

- А сама вона як?

- Що їй станеться! Варить борщі, жалиться на бідність, вважає себе дуже розумною й дивується, чому їй не щастить.

- Домогосподарка – страшна сила!

- Стережися домогосподарки!

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>