Сила пера

Сила пера

Неділя, 18 вересня 2016 г.
Проглядів: 811
Підписатися на комментарі по RSS

***

Вільям лежав у палаті реанімаційного відділення. У 59-річного письменника був сьомий інфаркт. Лікарі вже 12 хвилин боролися за його життя. Автор спав і бачив сон.

 

***

Вільям розплющив очі і побачив над собою високі крони кленових дерев осіннього лісу. Крізь гілки кленів пробивалося ранкове світло; на землю, кружляючи, падало червоне і жовте листя. Чоловік підвівся, озираючись. Навсібіч розкинувся кленовий ліс із пагорбами, ярами і кручами, помережаними струмками, що несли за течією падолист. Вільям обтрусився і ступив на стежку, що вела до вкритого кам’янистою кладкою шляху. Лісом шугали десятиголові сови і велетенські бабки з цапиними головами; птахи, схожі на орлів, із головами білок і бобрів. У чагарниках нишпорили вовкоголові їжаки, а пагорбами бігали зграї людоподібних вовків, переслідуючи зайців із головами коників-стрибунців. Вільям крокував стежиною, встеленою опалим листям, наближаючись до кам’янистої дороги; він слухав звуки лісу і на повні груди вдихав холодне осіннє повітря. Він впізнав це місце - світ навкруги нагадував фентезійне королівство Дрімвіль з його роману «Перший мечник королівства». Це осінній Кленовий ліс на околицях столиці королівства великих лицарів і магів.

«Чорт! Який дивний сон… Але чому я відчуваю холод  і запах зотлілих трав?.. Чудернацький сон…»

Вдалині з-за пагорба, вкритого кленами і замшілими валунами, з’явився загін вершників. Вершники на чорних конях у шипастій темній збруї, вбрані в чорні обладунки, мчали прямісінько на Вільяма. Відстань між ними стрімко скорочувалася – Вільям спинився і позадкував стежиною в бік найближчого яру. Вершники повитягали мечі і сокири, що справляли страхітливе враження через своє оздоблення – з їхніх рукояток звисали черепи людей та ельфів. Командир загону в чорному плащі й шоломі з чорною короною дивився на хлопця очима, що палали синім магічним сяйвом. Темний володар спинив коня в метрі від Вільяма, а його лицарі оточили хлопця і поволі звужували кільце, не зводячи з полоненого зловісних, похмурих поглядів.

- Ти… Ти Володар Трону Тіней Галарад 14-й! Я тебе впізнав.

- Тобі б - і не впізнати, Авторе!

- Оце так сон…

- О, ні… Це не сон. Це час роздачі стусанів, Авторе. Час прийняти гіркі ліки.

Темний король створив в долоні магічний файєрбол і жбурнув ним у чоловіка. Вільям широко розплющив очі від подиву і потужного удару та пекучого болю, що проштрикнув його до самісіньких кісток. Ударною хвилею хлопця відкинуло метрів на десять, він упав, приклавшись об стовбур клена, і покотився крутим схилом. Отямившись від болю в грудях, похитуючись, автор підвівся.

 

***

В палаті реанімаційного відділення лікарі продовжували боротися за життя пацієнта. Лікар знову приклав до грудей Вільяма дефібрилятор. Після чергового розряду пульс стабілізувався.

***

Лісову галявину оточували старезні тисячолітні дуби; в її центрі височіли кам’яні моноліти. У магічному колі священного місця сили стояв високий широкоплечий лицар у важких обладунках, довгому синьому плащі та шоломі з відкритим забралом. Королівський міньйон і перший мечник королівства, ветеран Першої Континентальної і Десятої Магічної війн заніс дворучний меч над чудовиськом, що лежало біля ніг героя в центрі кола, під тінню монолітних плит і стовпів. Чудовисько нагадувало пантеру, місцями вкриту лускою, місцями - пір’ям і чорною шерстю. Двадцять очей істоти, прибитої магією паралізації до землі, дивились на лицаря із сумом і водночас з якоюсь надією та очікуванням чогось жаданого. Лицар пустив дрібну сльозу. Чудовисько з рогатою деформованою головою скажено пінилося і по-котячому вихляло чорним шипастим хвостом – ті шипи, що тягнулися вздовж хребта і аж до кінчика хвоста, час від часу здригалися; істота важко і часто дихала і плакала.

- Ти готова, люба?

Чудовисько кивнуло, притискаючись до землі.

Лицар заніс меч, напруживши всі м’язи для швидкого удару. Він не хотів, щоби чудовисько страждало, смерть мала настати миттєво.

В лісі пролунало відлуння криків і цокотіння копит кінного загону. Лицар-паладин відчув магію творця цього світу, магічну ауру Автора, і опустив меч. В його очах заблищала надія.

 

***

Вершники без упину кружляли навколо Вільяма, не випускаючи його з оточення. Король зліз з коня і рушив до нього.

- Я не знаю, як ти потрапив у власний світ, але щойно я відчув магічну ауру Автора, то миттю облишив всі свої темні справи і вирушив сюди, аби взяти тебе за яйця!

- Гей, зачекай, старий чортяко! Я ж твій творець! Не смій до мене наближатись!

- Тепер ти в моїх руках! І ти мені за все відповіси!

- За що? Я ж створив тебе! Зробив тебе темним королем. Де твоя вдячність?!

-У мене одинадцять дружин – темних королев; усі вони безсмертні, володіють потужною магією, і я не можу їх здихатися! До того ж, усі мої королеви – вампіри, і щодня п'ють мою кров. А всі ще дивуються, чому я такий злий, і зганяю злість на народах Ста Королівств! І ось нарешті ти потрапив мені до рук! Тепер я тобі все пригадаю, Авторе!!!

Темний Володар заніс сокиру над його головою, але сокира вдарилася об магічний невидимий бар’єр, від удару полетіли іскри. Зі схилу на загін вершників нечисті налетів осяяний світлом магії лицар верхи на вороному коні. Торуючи шлях мечем, він збив на землю трьох темних лицарів, розірвав оточення, і спинив свого коня між Володарем Тіней і Вільямом.

- А ти де взявся?! – закричав Володар.

- Мене прислало саме провидіння, – відповів паладин.

В повітрі, кружляючи, засяяли сотні вогників, і поруч із паладином виникла жінка, вбрана у білу туніку грецького стилю, неземної вроди золотокоса білявка; її магічне світло засліпило вершників і змусило Володаря відступити, від сяйва темні лицарі попадали з коней.

- От чорт! Клята Муза!

Володар поспішно вкрив себе захисним покровом з виру тіней і зник у воронці телепорту.

Діва повернулась до Вільяма.

-Вибач, трохи запізнилася.

- Ти моя Муза?

Біля діви виникли ще дев’ять сяючих богинь, дивовижно вродливих, і цієї ж миті навпроти Муз з’явилося десять примарних істот, схожих на привидів. Примари, зіткані з чорної магічної енергії, висіли в повітрі, роззираючись навколо червоними, мов жарини, очима, а потім закружляли над Вільямом, відганяючи вершників Темного Короля.

- А це ще хто такі?!

- Ми – Кліпоти, – відповів один з примарних духів. – Ми - темне віддзеркалення твоєї творчості, духи, що живуть в темних закутках твоїх світів. Ми - та сила, яка існує лиш завдяки твоїй творчості і прагне вирватись на волю з твоєї уяви в реальний світ - на сторінки друкованих і електронних книг. Ми тіні створеного тобою життя, яке межує з реальним світом і твоєю свідомістю та пам’яттю. Ми будемо захищати тебе від будь-яких загроз, бо, доки ти існуєш, у нас є шанс і надія на матеріалізацію в реальному світі.

- Ми дамо тобі магічну силу і, куди б ти не вирушив, ми будемо слідувати за тобою, – сказала Муза. – Ми виконаємо всі твої бажання і щодоби заряджатимемо тебе магією.

- Лише накажи і ми знищимо будь-кого і будь-що в цього світі, – сказав Кліпот. – Ми - твій захист від усіх ворогів.

- Як мені повернутися в реальний світ? – спитав Вільям найближчу Музу.

- Рушай за нами! – гуртом сказали Музи.

Вільям, закутий у золочені лицарські обладунки, в шоломі, прикрашеному пір’ям Фенікса, скакав на білому коні сосновим лісом. Праворуч летіли десять сяючих світлом магії Муз. Вродливі, мов янголи, вбрані в білосніжні туніки, божественні діви лишали за собою слід із магічних іскор і золотого пилу. Ліворуч стелилися десять примарних Кліпотів, подібних і на мерців, і на демонічних привидів водночас; з-під чорних каптурів недобре блимали червонясті зіниці Кліпотів, а за ними тягнувся слід темного диму.

 

***

Вільям спускався в низов’я древнього осикового гаю. З круч до яру струменіли потічки, утворюючи ставок у низині. Між осиками і кущами стояли вкриті мохом та ліанами древні статуї лицарів. Вільям згадав це священне місце – тут проводили ритуали посвячення лицарі-маги давніх епох. Проте нині тут все змінилося. У низині розташувалася мармурова купольна споруда, що складалася з переплетіння сотень вирізьблених із каменю ліній та безлічі арок – усі вони сяяли магічним маревом веселкових барв. Вільям спинив коня перед найближчою аркою.

- Що це? Звідки в моєму світі споруда, придумана не мною?

- Могутнє зло із зовнішнього світу захоплює паралельні виміри, – відповіла Муза. – Це Портальний комплекс, подарований Імператором королям і архімагам цього світу, по суті - магічна пастка. Королівства отримали споруду, що дає їм можливість досліджувати інші світи – задля торгівлі та засвоєння нових технологій. У світ хлинув потік імпортних товарів і раніше незнаних ресурсів. Це змінило науку і економіку. Королівства збагатіли завдяки торгівлі з іншими світами. Але Портальний комплекс мав подвійне призначення. Це маяк і брама, що відкрила шлях Імперській армії. Дрімвіль став колонією Імперії, щоправда, із правами широкої автономії, 14 років тому. Королі можуть будь-якої миті зруйнувати купол, але тоді втратять можливість торгувати з іншими світами. І це трапилося з багатьма іншими світами, що раніше були вільними. Імператор будує в кожному вимірі якусь магічну чи техногенну споруду, котра дає місцевим народам щось, без чого ті вже не можуть жити, і тоді ті світи стають заручниками своєї слабкості і залежності від нових потреб.

- Усе це цікаво, та я хотів би знайти спосіб повернутись в до реального світу з цього задзеркалля, – сказав Вільям.

- Ти хочеш повернутись в реальність? – спитала Муза.

- Чи це можливо?

- Так. Але тобі потрібно повністю синхронізуватись зі своїм внутрішнім Всесвітом. Зараз ти використовуєш лише шістдесят відсотків своїх можливостей. Твою силу живить магічна підтримка моїх сестер Муз і Кліпотів. Ти маєш силу Паладина і Архімага, та це лиш тінь усіх твоїх можливостей. Ти Автор, тож здатен володіти магією божества в усіх своїх світах. За допомогою Магії Автора ти можеш змінювати реальність в усіх світах, які створив, і робити все, що забажаєш. Якщо ти отримаєш владу божества, то зможеш відкрити портал в реальність і повернутися у власний світ.

- Що для цього треба?

- Знайти перо Синього птаха і флакон чарівного Божественного чорнила. Тоді ти зможеш писати доповнення до своїх оповідань і корегувати історії у вже написаних книгах.

- Де знайти це перо з чорнилами? – спитав Вільям.

- Ми знаємо того, хто знає місця, де сховані ці артефакти.

- Сер Вільям, я прошу дозволити мені стати вашим охоронцем і взяти участь у вашому поході.

Вільям обернувся до лицаря-паладина, першого міньйону короля сера Ернесто. Той підійшов до Вільяма і опустився на одне коліно.

- Чому для тебе це так важливо? – спитав Вільям.

- А ви хіба не знаєте? – з блиском в очах відгукнувся лицар.

- Лілія?

- Так.

- Ти хочеш, щоб я змінив реальність, а разом із нею - історію твого життя?

- Так. Моя кохана навіки перетворена на чудовисько Володарем Королівства Мертвих Земель. Ви дали мені можливість перемогти зло, але завершили роман не хепі-ендом, а трагічною кінцівкою. Зло помстилося мені, розлучивши з коханою. Моє життя віднині - пустка. Душа моєї коханої страждає в тілі чудовиська. Моє серце розбите і я не знатиму більше щастя. Я гадав, що це кінець, але до нашого світу прийшли ви, і все змінилось. Ви написали цю історію. Ви можете її переписати!

- Якщо знайду перо і чорнила.

 

***

Вільям пришпорив коня і увірвався до порталу. Слідом за ним залетіла ціла зграя Муз і Кліпотів, а останнім до воронки порталу стрибнув верхи на рудому коні паладин-міньйон. Вільям опинився в темному тунелі і почав падати в безодню. Поряд з ним летіла Муза - вона простягала йому руку, намагаючись вхопити. 

- Щось не так! – кричала Муза. – Хтось із надпотужною магією зміг підключитись до нашого каналу нульового переходу і ввів корективи. Я втрачаю контроль над каналом... Тримай мене за руку! Тримай...

 

***

Вільям прокинувся в камері з великим ілюмінатором; за його склом виднілися зірки і край планети земного типу. Чоловік піднявся і підійшов до лазерних гратів. У коридорі на вході в камеру стояли вартові у чорних бронескафандрах, озброєні рушницями. Нагрудні панцирі варти виблискували емблемами Галактичної Імперії. Автор згадав цей свій світ. У далекому кінці коридору лунали чиїсь кроки, з сусідніх камер долітали крики арештантів і чулися звуки ударів та тріск електрошокерів. Лайка стражників раптом стихла, натомість кроки ставали гучнішими - хтось йшов коридором, і там, де він проходив, всі змовкали – і розпалені азартом тортур вартові, і напівживі, змучені в'язні.

До гратів наблизився чоловік у чорному мундирі із золотими нашивками, орденами і медалями. На плечах поблискували золотом погони, на шиї красувався золотий з емаллю хрест, як у офіцерів прусської армії. Чоловік мав обличчя Вільяма.

- Доброго вечора, шановний. Ви навіть не уявляєте, як я давно хотів з вами побачитись.

- Чому я тут?

- Вибачте, що вас телепортували саме сюди. Це задля вашої ж безпеки. За нашими даними, революціонери і повстанці, довідавшись про вашу появу, відправили на ваші пошуки свої найкращі підрозділи. Вас могли захопити і використати проти нашої держави. Ви тут вельми важлива фігура. Усі бажають вас отримати в якості абсолютної зброї тотального знищення. Ми ж цього не хочемо? Так?

- Так.

Лазерні грати зникли.

- От і добре. Ходімо, пане Вільям.

Високий чоловік у чорному мундирі йшов попереду, за ним прямував Вільям, слідом вартові та особисті охоронці віп-персони. Вони йшли коридорами із тисячами камер, де підлоги були заляпані кров’ю, а камери забиті мертвими і сильно помордованими в’язнями – і нарешті дісталися дверей орбітального космічного гіперліфта, що з’єднував космічну фортецю з поверхнею планети.

 

***

У палаті реанімації лікарі підключили чоловіка до системи штучного життєзабезпечення.

 

***

У просторому приміщенні з високими стелями і великими вітражами лунала легка музика. В повітрі відчувався запах ладану і екзотичних пахощів.

Вільям сидів за столом, вщерть заставленим делікатесами та напоями. Стюард-андроїд із виглядом жінки модельної зовнішності поставив на стіл велику срібну тацю з екзотичним молюском, прикрашеним ікрою. З усіх боків до столу квапилися  інші роботи, виставляючи нові наїдки, солодощі та фрукти.

Навпроти Вільяма в кріслі сидів його двійник в чорному мундирі і наливав у келих вино.

Позаду господаря палацу стояли десять гвардійців і один офіцер в чорній уніформі з кашкетом на сивій голові і темних окулярах.

- Ти знаєш, хто я? – спитав чоловік.

- Імператор Констант Гелбергштейн, Володар Галактичної Імперії... Я не закінчив це оповідання, відклав до рукописів, що чекають кращих часів. Цей Всесвіт не до кінця сформований у моїй уяві. Я часто занотовую документах цікаві ідеї, щоб не забути, але розвиваю не всі. Деколи виникають цікавіші ідеї, що потребують нагального розвитку – з них народжуються цілі світи.

- Ось це мене і турбує, чоловіче. – Імператор налив гостю вина і узявся за свій келих. – Ти пригощайся, не відмовляй собі ні в чому. Візьми келих. За нашу майбутню продуктивну цивілізаторську співпрацю. За світле майбутнє нашого Всесвіту!

- Чого тобі від мене треба?

- Яке дивне питання, особливо з вуст Автора. Чого може бажати Імператор Всесвіту з абсолютною владою і флотом та армією, які скоро підкорять всі паралельні світи?.. Усі твої світи...

- Ти знайшов спосіб захоплювати інші світи?

- На жаль, лише ті, що існують в твоїх неопублікованих оповіданнях. У друковані світи я не можу вторгнутись. Поки що. Мої вчені працюють над новим універсальним зоряним порталом.

- Хочеш ще більше влади, шматок лайна?

-Я хочу того, що мені досі недоступне, того, без чого моє існування пусте і моя влада обмежена. Я хочу отримати вічність. Я хочу безсмертя -і ти мені його даси. Доки я персонаж ненадрукованого роману, я лишаюся Кліпотом. Я не маю доступу до реального світу. Будь-якої миті я можу просто зникнути, якщо ти помреш раніше, ніж перенесеш мене і мій світ в реальність. Я знаю, що ти шукаєш. Ти вже знайшов перо Синього птаха, і тепер шукаєш чорнила. Ти прагнеш змінити хід історії своїх світів, виправити там всі помилки і зробити хороших персонажів щасливими. Хочеш наостанок, перед тим, як твоє серце зупиниться, подарувати усім своїм світам вічне щастя. І я не проти. Я тільки «за».

- То в чому ж тоді проблема? Я так розумію, що я вільний і можу шукати чорнила далі? Ну тоді я пішов. Дякую за ланч, – Вільям підвівся.

- Ні, чорт забирай! – Імператор грюкнув кулаком. – Ти підеш, коли я скажу «можна», і не сам! Тебе проведе спецпідрозділ моїх Міньйонів! А коли знайдеш чорнила, то повернешся до мого палацу і зробиш мене безсмертним. Полковник Борней буде координувати спецоперацію, а мій спецназ забезпечить твою безпеку і поверне тебе сюди, коли закінчиш пошуки.

- Йди до біса! – сказав Вільям і силою думки викликав Музу.

- Будь ласка, присядь, – Імператор зробив жест, запрошуючи гостя повернутися на місце. – Сядь і згодься на мою пропозицію.

За спиною Вільяма з’явилася божественна діва і створила портал. Гвардійці кинулись до нього, але він, показавши непристойний жест, стрибнув у портал. Муза прикрила його відхід магічним щитом, що спинив промені рушниць вартових. Портал зачинився. Муза зникла, засліпивши всіх світловим спалахом.

    

***

 

Вільям вилетів з порталу і покотився по дзеркальній підлозі. Піднімаючись, він оглянув приміщення, схоже на місток космічного корабля. На верхньому майданчику містка, на високій платформі бовваніло крісло Адмірала, оточене голографічними терміналами і мапами; усі вони утворювали напівпрозорий купол з екранів та вікон гала-комп’ютерів.

На нижніх майданчиках містка сиділи за панелями і терміналами управління та моніторингу пілоти, навігатори, інженери і офіцери інших технічних служб. Тролі чергували за комп'ютерами, джини, схожі на казкових духів, сиділи на місцях диспетчерів служби забезпечення флоту і армії, майже щохвилини виконуючи по три бажання якогось солдата, що дістав по колу від інших бійців чарівну лампу. З верхнього майданчику містка спускався чоловік зі знайомою ще з дитинства зовнішністю. Це був дід Вільяма, капітан торгівельного флоту. Діда давно вже не було в реальному світі, зате його візуальна копія жила в образі безсмертного героя бестселерів.

- Доброго вечора, пане Автор, – сказав сивий вусань-Адмірал, і обсмикнув чорно-синій кітель. На кашкеті блищала золота кокарда. – Ласкаво прошу на борт мого флагману «Ніка Самофрокійська»!

- Адмірале Вольфстар! Один з найперших вигаданих мною героїв із раннього періоду творчості. Я написав про вас цілий цикл фантастичних бойовиків!

-Поліно, принеси, будь ласка, чаю нашому гостю, – звернувся Адмірал до жінки-офіцера. – Відверто кажучи, адмірали і генерали дев’ятисот паралельних вимірів побоювались, що Імператор схилить вас на бік зла. Радий, що ви з нами.

- Скількох вимірів?

- А ви хіба не пам’ятаєте кількість написаних книг і рукописів з незавершеними історіями? Ви - наша остання надія на перемогу. Тепер тільки ви можете врятувати демократію і свободу в усіх своїх світах, - мовив Адмірал.

***

 

Вільям допивав чай і оглядав настільну голографічну мапу із зображенням паралельної Імперської галактики і помітками усіх фронтів, де флотилії Об’єднаних Вільних Світів стримували наступ Імперських флотів.

- Флоти Імперії наступають по всім напрямкам на 159 фронтах в фантастичних Всесвітах, із найпотужнішими космічними наддержавами людей і інопланетян. Імперський космодесант, користуючись порталами, захоплює фентезійні королівства. Важка бронетехніка Імперських військ рівняє з землею кавалерію і піхоту противника. Крейсери Імперських флотів ядерними бомбардуваннями стирають з лиця землі міста і селища. Імперські карателі зачищають підземні міста гномів вакуумними бомбами і хімічною зброєю масового ураження. Ескадрильї аерокосмічного флоту загарбників спалюють Ельфійські ліси і чарівні Лісові Фортеці та Замки променями, плазмою і напалмом. Мільярди поневолених цивільних в фентезійних і фантастичних світах імперські загарбники заганяють в трудові табори, шахти і на плантації. Імператор як ніколи близький до тріумфу, – сказав Адмірал.

- Вам відомо, де зараз може літати цей клятий Синій птах? – спитав Вільям.

- Наша військова розвідка відстежила його п’ять днів тому. Птах мігрує між вимірами, користуючись телепортами - і це далеко не всі можливості цієї божественної істоти. Зараз Синій птах перебуває на планеті Тервалайф, у районі Мінерального озера. Ми вже підготували шатл і спецпідрозділ наших елітних космодесантників-екстрасенсів, готових будь-якої миті вирушати в рейд.

- А що відомо про те, де можуть бути божественні чорнила?

- За даними нашої розвідки, чорнила зараз на планеті Вільгатош, у підземному храмовому комплексі. На жаль, у тій системі якраз розгорнули новий фронт; там місяцями не вщухають космічні сутички між флотиліями. Легіони космодесанту Імперії вже вторглися на планету Вільгатош і окупували сімдесят чотири відсотки її поверхні. Бій за мегаполіс, під яким розташований храмовий комплекс, усе ще триває. Наші війська стримують натиск Імперських штурмовиків на околицях і в підземеллях метрополітену мегаполіса. Якийсь час вони ще протримаються, то ж у нас є шанс вирвати перемогу з кривавих рук ворога.

        

***

Озброєний Вільям у позолоченому бронескафандрі летів на гравібайку дорогами і мостами мегаполіса. Праворуч мчали десять сяючих яскравим світлом магії Муз, ліворуч - десять примарних Кліпотів. Слідом за ним автотрасою задимленого і палаючого кварталу на гравібайку гнав закутий у панцир двадцять дев’ятого сторіччя паладин Ернесто. Обабіч паладина скакали два кентаври різної статі, забрані у панцир екзоскелетних скафандрів, виготовлених Музами. Не відаючи страху і втоми, Кентаври розчищали шлях офіцерам. Зграї Кліпотів також лютували, здіймаючи в повітря і жбурляючи на землю колони ворожої бронетехніки, розриваючи на клапті підрозділи ворожих штурмовиків. Духи захоплювали розум штурмовиків, космодесантників та водіїв гравітанків і змушували їх вбивати одне одного, або знищувати самих себе. Завдяки такій підтримці загін просувався до центру мегаполіса з блискавичною швидкістю. Пролетівши під залізничними та автомагістральними мостами, герої піднялись на пагорби, забудовані хмарочосами і крамницями. Хмарочоси палали; з них, немов чорний сніг, падав на землю попіл. Вулиці були вкриті трупами цивільних.

Вільям спинив гравібайк і, озираючись, просканував навколишні будівлі і підземні каналізаційні тунелі. Сканер висвітив каналізаційну мережу тунелів, а під нею, ще глибше - храм. У печерах, що з’єднували вхідні тунелі храму з каналізацією, сканер зафіксував рух невеликої групи людей. Людина, що очолювала групу, ведучи її до каналізаційного шлюзу, випромінювала енергію божественної магії.

- Під нами на глибині п’ятдесят два метри Імперські спецпризначенці тягнуть мою чорнильницю в лігво верховного Архімудака! – закричав Вільям, заводячи гравібайк.

- Ми їх теж бачимо, – крикнув у відповідь Кентавр, скануючи підземні тунелі каналізації та підвали хмарочосів; він розгорнув у інтерфейсі візора на шоломі голографічну мапу кварталу, вирахував всі ймовірні маршрути ворожої групи і помчав до хмарочосів. – Я знаю, де вони мають вийти!

Діва-кентавр, Вільям і Ернесто помчали за ним. У небі з’явилися три шатли Імперського спецназу; один вирушив до хмарочоса і приземлився на дах, два інших розвернулися і полетіли до шосе, де відкрили вогонь з променевих гармат по Кентаврам. Кентавр-штурмовик різко став на диби і відкрив вогонь у відповідь, але був миттю розстріляний, спалахнув і впав. Діва-Кентавр встигла спинитись в метрі від місця, де вибухнула ракета, і різко розвернулася; вона з’їхала з шосе на узбіччя і забігла в розтрощену крамницю на нижньому поверсі хмарочосу. Шатли пішли на зниження, скануючи крамницю і розстрілюючи розташовану поряд бензоколонку та паркінг. Діва-Кентавр відстрілювалась з укриття.

Тим часом Вільям та Ернесто спинили гравікари перед під’їздом того хмарочосу, на дах якого приземлився шатл. Вільям відчував енергетичну ауру флакону. З даху висотки по гравібайкам відкрили вогонь снайпери. Ернесто впав, отримавши поранення в плече та ногу. Стікаючи кров’ю, він спробував підвестися, але біль і пошкодження кістки уповільнили його рух. Вільям кинувся до Еренсто, та цієї ж миті снайпер бронебійною кулею з гаусс-снайперки зніс паладину половину черепа разом із бронешоломом. Забризканий кров’ю Вільям подався назад, до ганку будинку. Снайпери розносили бетонний ганок і сходи, що вели до дверей під’їзду. Вільям заскочив у під’їзд і рушив до ліфту.

- Усі ліфти в будинку, окрім того, що рухається з паркінгу на дах, заміновані, – повідомила Муза, раптом з’явившись позаду.

Сканер показував, що спецназівці вже дістались до підземної паркінгової зони і йдуть до ліфта. На даху їх чекає друга група спецназу, що охороняє шатл.

- Я не встигну, якщо буду підніматися на восьмидесятий поверх сходами! Допоможіть перенестись туди!

- Нема питань. Але мушу нагадати, що твій денний запас магічної енергії майже вичерпався. Твій біоенергетичний баланс знизився до мінімуму і заряд магічних сил становить всього п’ятнадцять відсотків. Відновлення заряду магії можливе або за добу, або миттєво, у місці сили, джерелі магії.

- Байдуже! Відчиняй портал! І зроби мене невидимим для зору і сканерів.

- Попереджаю - після цього упродовж доби ти зможеш відчинити портал лише один раз, і нас до автоперезарядки магії викликати не зможеш. Тож перед тим, як прийняти рішення ще раз, двічі подумай.

 

***

У шатлі, де сиділи спецназівці, виник портал, вмить засліпивши всіх. Вільям вискочив з воронки, вмазав у пику офіцеру і вирвав з його рук рюкзак з флаконом. Офіцер вчепився в рюкзак. Відкрився новий телепорт, і Вільям заскочив у нього, потягнувши за собою офіцера. Портал розширився і затягнув у воронку весь шатл.

 

***

Флагман Об’єднаного флоту Вільних світів під захисними щитами витримав іще серію ударів, а потім поле згасло і два лінкори залпами фронтального вогню рознесли корабель вщент. Міріади уламків корпусу з потоками друзок  прошили простір космічної безодні.

Там, де ще хвилину тому був корабель, відчинився портал. Вільям, віднесений ударною хвилею, летів в мороці безодні, перевертаючись  і важко дихаючи. Нарешті йому вдалося активувати реактивний ранець скафандра; хаотичні рухи припинилися і Вільям озирнувся, шукаючи шатл. Сканер виявив уламки шатла і рештки тіл екіпажу на відстані кількох кілометрів. Трупи пілотів і космодесантників швидко віддалялися. Вільям увімкнув ранець на повну потужність і полетів, маневруючи між уламками корабля. Сканер ідентифікував труп офіцера; наближаючись до нього, Вільям зменшив швидкість турбін ранця і схопив рюкзак мерця. У рюкзаку офіцера Вільям намацав флакон, витягнув його і дістав з герметичної поясної кишені блокнот і олівець. Скориставшись магією, він створив невелику прозору кулю з енергетичного поля і занурив у неї руки. В кулі діяла гравітація, тому чорнило не вилітало з флакона і не злітало з пера. Вільям заходився писати нові глави до своїх завершених і незавершених творів. Він писав, вивільняючи лють, писав, згадуючи про всіх своїх друзів і бойових побратимів, про всіх убитих і поневолених Імперським режимом.

 

***

У залі з колонадами із червоного мармуру над більярдним столом схилився Імператор. До зали, важко дихаючи, забіг прем’єр-міністр, ледь не впавши. Варта біля дверей на мить напружилась; та ідентифікація гостя сканерами пройшла успішно. Імператор озирнувся. Князь стікав потом і важко видихав.

- Ваша величносте, Парламент виступив проти вас!

- Як це?! – від люті лице Імператора взялося червоним; тієї ж миті до зали забігли семеро генералів служби безпеки і розвідки.

- Ваша величносте! У космосі і на всіх планетах Імперії виникають просторові і часові аномалії!

- Невідома сила змінює реальність!

- Що?!! – Імператор вкрився холодним потом.

- Ще годину тому ваша влада була абсолютною. А приблизно сорок три хвилини тому в нашій державі в усіх базах даних держслужб змінились всі закони. Кримінальний Кодекс, Адміністративний, Цивільний – усі. І ще у нас звідкись з'явилася Конституція!

- Конституція?! – Імператор зблід, витер лоба шовковою хустиною.

- У парламенті виникли опозиційні партії! Демократичні фракції зараз виносять на розгляд питання про встановлення в державі Конституційної монархії. Вашу владу хочуть обмежити до церемоніального рівня!

- Ввести надзвичайний стан! Задіяти гвардію і армію! Відправити в парламент всі каральні спецпідрозділи! Розстріляти! Заарештувати і замордувати! Спопелити всіх!

- Неможливо. Армія і флот перейшли на бік Парламенту. Переважна більшість Герцогів увійшли в склад опозиційної фракції. Фракцію очолив кронпринц і дев’ять ваших доньок-принцес. Вони готові йти до кінця заради вільного і прогресивного капіталістичного майбутнього країни. Внутрішні війська відмовились застосовувати силу проти дворянства і народу!

- Що сталося? - Імператор підійшов до робочого столу і провів долонею над терміналом. Стіни залу відразу замерехтіли мільйонами голографічних екранів. Державні телеканали та інтернет-сайти в онлайн-режимі висвітлювали події останніх кількох годин. Усі канали показували парламент і хаос на вулицях в столиці і в мегаполісах всіх центральних планет Імперії.

- Що ж відбувається? А... Вільям. Він таки дістався до чорнила раніше від мого агента.

- Ваша величносте, - мовив генерал спецслужби, – аномалії зникли, але реальність змінена. Ваша влада обмежена і більше не абсолютна. Реальна влада перейшла до Парламенту. Усі військові операції на всіх фронтах у нашому Всесвіті та паралельних світах припинені. Флоти і армії повертаються на бази в прикордонні і центральні світи Імперії.

- Чому ж він зробив шах, але не мат?

 

***

Вільям писав рядок за рядком, захопившись творчим процесом, творенням нової історії, заповнений ейфорією тріумфу, і навіть не помітив, як у флаконі закінчилися останні краплі чорнила.

У візорі шолому інтерфейс палав червоними аварійними вогниками. Паливо в ранці закінчувалось, так само, як і кисень в балонах. Навкруги була лише темна, безкрайня, тиха й холодна безодня космосу. Він летів, занурюючись у її глибини, все далі й далі від світла променів найближчої зірки. Падав у бездонну пітьму, зникав у ній, танув, тонув у вічній тиші, у темній глибині байдужої порожнечі...

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>