Шестилап

Шестилап

Субота, 28 лютого 2015 г.
Проглядів: 1270
Підписатися на комментарі по RSS

Два сонця, голубе і червоне, досягли зеніту. По смарагдовому небі кружляли ширококрилі аспідні ящери. Бузкові дерева похитувались під теплим подихом вітру.

— Тринадцяте зодіакальне! — вилаявся Сергій. У нього засіпалась права щока. — Все обридло! А вождя я б власноруч придушив! Тести на інтелект пройшов, а осел ослом!

— Ти і сам упертюх, яких мало, — криво посміхнувся Володимир.

— Справжній чоловік має бути цілеспрямованим, а не таким поступливим, як ти.

— Я не поступливий, а гнучкий! — обурився Володимир, підводячись з фіолетової трави. — Нащо головою пробивати стіну, якщо десь є двері?

— Досить, хлопці! — гримнула Ольга. — Контакт зривається, то ще й ви чубитесь!

— Скільки ще чекати? — запитав Сергій, звіряючись з планшетом. — Вони вже дванадцять годин радяться! Добре, що тут день довгий, стемніє не скоро.

— Подрімай, якщо хочеш, — порадила Ольга. — Мусимо дочекатись.

Із великого куреня, обвішаного грубими шкурами, повагом вийшло десяток аборигенів. Окрім набедерних пов’язок їх брунатні тіла прикрашали намиста із зубів. Суворий вираз облич тубільців не передвіщав нічого хорошого.

— Нарешті, — простогнав Сергій і увімкнув кіберперекладач.

— О, високоповажні, — привіталась Ольга зі старійшинами. — Маємо за честь почути відповідь. Сподіваємось принести додому радісну звістку.

— Нам потрібен ще час, — хмуро повідомив абориген з найбільшим намистом.

— Що-о-о? — Сергій скреготнув зубами.

— Звичайно, скільки завгодно, — запевнив Володимир. — Ми вас розуміємо.

— А поки, — вождь махнув рукою, — прийміть ось цей подарунок!

Підкоряючись його знаку із лісу вийшло четверо молодих аборигенів без намиста. Вони обережно принесли ноші із рудою пухнастою істотою. Очі у маленького звіра були заплющені. Вождь особисто передав тваринку Ользі і, відправивши молодь назад, разом із старійшинами сховався за шкіряними завісами.

— Яке миле, — зраділа Ольга і обережно погладила істоту по голові. Та тихо замуркотіла від задоволення, не розплющуючи очей. — Наче, спить.

— Схожий на кота, — посміхнувся Володимир. — Киць-киць...

— Який кіт? У нього шість лап! — вибухнув Сергій. — Що ми, тепер, гратися з ним повинні? Дали дитячу забавку, а ти й щасливий!

— Чого сердишся? Хоч якийсь прогрес у відносинах, — Володимир теж торкнувся м’якого хутра звіра, від чого муркотіння посилилось, увійшло в дивний ритм. — Сьогодні довірили Шестилапа, а завтра...

— Полетимо на Землю з ним, — закінчив Сергій іронічно. — А контакту з вуклофами доб’ється хтось інший, через років сто.

 

 

…Шестилап лежав згорнувшись калачиком біля центральної консолі бортового комп’ютера. Руде тільце яскраво виділялось на тлі сірих панелей та молочного туману, що клубився за ілюмінаторами. Мордочку істоти вкривав, наче ковдрою, пухнастий хвіст.

— І чому аборигени такі незговірливі? — задумливо проказав Сергій. —  Люди вже з двома негуманоїдними расами товаришують, а у вуклофів — дикунські забобони.

— Може, їм наші пики чимось не сподобались, — засміявся Володимир.

— Наче у них вони еталон краси…

— Привіт, хлопчики, — на пост управління кораблем увійшла Ольга.

— Привіт капітане! — дуетом відповіли члени екіпажу.

— При-и-и, — почулося з центральної консолі.

— О, чуєте! Шестилап теж вітається! — відзначив Володимир. — Молодчина!

— Якби не був соньком, може щось розумніше би видав, — зауважив Сергій.

— А я цієї ночі дивний сон бачила, — солодко потягнулась дівчина. — Наче йду по безкрайньому степу. Аж раптом — стародавнє українське село…

— І що далі? — підпер рукою голову Сергій.

— Нічого. Прокинулась. Але так приємно було! Добре що ми вже додому летимо!

— А ти уві сні випадково гарбузів не бачила? — хитро примружився Володимир.

— Ні.

— Ти ж по степу йшла, може вони десь неподалік росли?

— Не росли вони там, — відповіла Ольга. — Тільки стерня від зібраної пшениці.

— Ну, а потім, — не вгавав Володимир. — Біля хат, на городах?

— Здається, не бачила.

— А в коморах, вони могли бути?

— Можливо, — завагалась дівчина.

— Люба моя! — вигукнув Володимир, тамуючи сміх. — Я ж до кінця не вірив, що тобі снились гарбузи, аж доки ти це не підтвердила!

— От пустобрех, — зневажливо кинув Сергій. — І як тебе на корабель інженером взяли? Справжній чоловік має бути серйозним.

— Справжній чоловік дружить з фантазією, — парирував Володимир. — Він не повинен бути занудою. А ти як думаєш, Олечко?

— Мабуть, — мило посміхнулась дівчина. — Не знаю.

— Ма-а-а, — почулось від рудої істоти.

— А Шестилап швидко вчиться говорити по-нашому, — зрадів інженер.

Врочиста мелодія прокотилась залою. Сергій схилився над панеллю управління:

— Екіпажу — зайняти місця. Виходимо з гіперпростору. Ласкаво прошу на Землю!

У ілюмінаторах зачорніла безодня космосу, сповнена іскорками зірок.

— Тринадцяте зодіакальне! — Сергій грюкнув кулаком по консолі.

— Що таке? — занепокоїлась Ольга.

— Це не Сонячна система, ми — дуже далеко від домівки.

 

 

Обличчя Олі спохмурніло, вона розгублено запитала:

— Де ми?

— На іншому боці Галактики, — винувато пояснив Сергій.

— Чого так сталось? — голос Ольги став незвично вимогливим.

— Не знаю, — розвів руками Сергій. — Перед заходом у стрибок все було в нормі. Такого раніше зі мною не було. Я ж один з кращих навігаторів...

— От наш хвалько і дострибався, — упівголоса прокоментував Володимир.

— Зможемо дібратись на Землю? — стурбовано запитала дівчина.

— Не варто хвилюватись, — запевнив Сергій. — Проведу тести навігаційного обладнання, розрахую новий курс... Все буде в порядку!

— Дуже на це розраховую, — сказала Ольга суворо. — І попрошу надалі старанніше підходити до виконання службових обов’язків. Якщо такі прикрі випадки повторяться — зроблю запис в особову справу.

— Гаразд, — пообіцяв навігатор червоніючи. — Винен — виправлюсь.

— Ниш-ш-ш, — відізвався Шестилап.

— Ось бачиш — навіть він на тебе шипить! — посміхнувся Володимир.

— Не заважай, — розсердився Сергій, куйовжачи волосся. — Краще, займися спостереженням. Тут ще ніхто не бував.

— Самому цікаво у яку глухомань нас закинув.

— Я що — спеціально? — огризнувся навігатор.

— Тепер не будеш мене шпинати за дрібні несправності, — сказав Володимир із вдаваною зловтіхою. — Це серйозніше за поламаний кондиціонер.

— Те-е-е, — почулось від інопланетної істотки.

— Тихіше, хлопці, — попрохала Ольга, читаючи дані з комп’ютера. Її голос був підозріло бадьорим.

— Щось хороше? — з надією запитав інженер.

— Сенсори корабля показують: на ближній планеті величезні запаси уранової руди.

Екіпаж корабля миттєво згрудився за спиною капітана.

— Справді, — пересвідчився інженер. — Виходить, завдяки помилці навігатора, ми навіть у плюсі?

— А хто там зі мною лаявся? — зраділо нагадав Сергій.

 

 

— Я не сварюсь, — засміявся Володимир. — У нас із тобою здорова конкуренція.

— Ти легко вмієш находити всьому виправдання, — буркнув Сергій, повертаючись на робоче місце. — У цьому ти мастак яких мало!

Ольга встала з капітанського крісла і підійшла до навігатора. Щоки в неї горіли.

— Сергію, вибач мені, — проказала вона винувато. — Певно, я занадто грубо з тобою повелась. Навіть найсучасніше навігаційне обладнання, інколи, дає збої.

— Нічого, заслужив, — відповів навігатор.

— Точно не ображаєшся? — перепитала дівчина.

— Чого мені ображатись? — посміхнувся Сергій. — Ще й на таку красуню як ти?

— Чо-о-о, — долинуло від рудого чужопланетного сонька.

Ольга ще більше зашарілась і запропонувала:

— Хлопчики, давайте принесу щось поїсти?

— Було б доречно, — погодився Володимир.

— Якраз устигнемо перекусити до завершення розрахунків нового курсу, — звірився з комп’ютером Сергій.

Тільки Ольга вийшла, Володимир розвернув крісло до навігатора і примружився:

— Порушуєш угоду?

— Ні. Присягаюсь — це випадково!

— Ми ж домовились — без компліментів.

— Ти теж балансуєш на межі дозволеного, — Сергій насварив пальцем друга.

— Але не переходжу межі.

— Гаразд. Та знай — я теж пильную.

— Го-о-о, — видав черговий звук Шестилап.

Запала тиша, яку через кілька хвилин порушила Ольга. Вона повернулась із підносом бутербродів.

— Капітане, у мене все готово, — повідомив Сергій. — Чекаю дозволу на стрибок.

— А чого нам поспішати? — байдужим тоном проказав Володимир, втупившись у свій термінал. Його пальці відчайдушно танцювали на панелі управління.

— Можемо і зачекати трохи, — відказала Ольга. — В чому справа?

— Та, так, — непевно проказав інженер. — Одна проблемка.

— Знову жартики? — обурився Сергій. — Скільки можна?

— На жаль — ні. Дивна аномалія: реактор холоне, — неохоче пояснив Володимир, відкидаючись у кріслі. — Енергії на стрибок не вистачить.

 

 

Ольга відклала їжу. Вивела на капітанський термінал всі дані. Мовчки читала звіти системи енергозабезпечення. Сиділа покусуючи губи.

— Олю, я не знаю як це сталось, — хрипло зізнався Володимир.

Дівчина не відповіла.

— І не знаю, що в такій ситуації можна вдіяти, — продовжив інженер. — Адже з такою проблемою реактори ремонтують в спеціальному доці.

— Що ж тепер? — нервово потер скроні Сергій.

— Коли востаннє проводив технічну перевірку? — льодяним голосом поцікавилась Ольга. — І як часто мав це робити?

— Ну-у-у, — винувато протягнув Володимир. — Може, я дещо порушував терміни техогляду, та претензій до роботи енергосистеми ніколи не мав.

— Чому ігноруєш інструкції? — з біллю запитала дівчина. — Ти підвів екіпаж. Поставив під загрозу експедицію. А я так тобі довіряла!

Володимир зігнувся. Уперся лобом в панель керування та прикрив голову руками.

— Бо-о-о, — проказав Шестилап.

— Боротися! Правильно кажеш! — скочив з крісла Сергій. — Так просто не здамся.

— Треба щось діяти, — погодилась Ольга без ентузіазму.

— Для початку пошлемо сигнал про допомогу, — запропонував навігатор. — Найближчі кораблі, ймовірно, за тисячі парсек. Та використаймо і цей мізерний шанс.

— Добре, — довгі тендітні пальці капітана віддали наказ комп’ютеру. — Посилаю.

— Володимире, — звернувся Сергій до інженера. — Скільки зможемо протриматись до підльоту рятівників?

— Десяток років, — проказав Володимир не підводячи голови. — Якщо економити — більше. Дивлячись, як себе обмежити.

— Тринадцяте зодіакальне! — вилаявся навігатор. — Ми зістаримось за цей час.

— І деградуємо, — додав інженер сумовито.

— Їш-ш-ш, — почулось від інопланетної істоти.

— Не до їжі нам зараз, — відказав Сергій Шестилапу.

Оля підійшла до ілюмінатора. Дивилась в недосяжну тепер далечінь. Нишком витерла мокрі очі.

Раптом запищав комп’ютер, сповіщаючи про отримання відповіді на сигнал про допомогу. Володимир підвів голову і за мить його обличчя засяяло щасливою посмішкою:

— Поміч вже близько! Нам надзвичайно повезло: поблизу є корабель.

 

  

— Хлопчики, я вас ще більше порадую, — енергійно проказала Ольга, звіряючись із сканерами. — До нас летить не один корабель, а цілих три.

— Тобто, якщо котрийсь із них поламається, ми все-одно доберемо до Землі? — припустив Володимир. — Всі ж три не зможуть одночасно вийти з ладу.

— Не помічав раніше за тобою настільки чорних жартиків, — констатував Сергій.

— Це не гумор, а логіка.

— Я гадав, що після всіх невдач ти вже ніколи не будеш жартувати, — єхидно зауважив Сергій. — Хто б тоді нас розважав нісенітницями? Га?

— Не гакай на мене. Від твого голосу не хочуть рости орхідеї.

— В нас немає орхідей! — зробив великі очі Сергій.

— А я про що кажу! — не стримав сміх Володимир.

Оля і собі посміхнулась. Підійшла до інженера, поклала руку на його плече:

— Вибач, я нагримала на тебе. Ситуація була критичною. Я розгубилась і повела себе занадто різко. Така вже в мене робота. Та тепер усе буде добре!

— Нічого, з ким не буває, — почервонів Володимир.

— Давайте нарешті поїмо, — потер долоні Сергій. — Звірячий апетит!

— Ся-а-а, — відізвався Шестилап.

— І що він зараз сказав? — запитала усіх Оля, перед тим, як відкусити бутерброда.

— Апекс його знає, — махнув рукою Сергій.

— Будеш? — запропонував Володимир Ользі останній шматок сиру.

— Ні, не хочу, — посміхнулась дівчина.

— Дуже дякую, — проказав інженер до навігатора.

— За що? — підвів той голову.

— За те що відмовився від сиру на мою користь.

— Я не відмовлявся!

— Які проблеми? То відмовся зараз! Бо я вже їм його.

Настирним сигналом комп’ютер оповістив, що хтось викликає на зв’язок. Оля зайняла своє місце. Коли через хвилину подивилась на членів екіпажу — обличчя в неї стало блідіше гіперпросторового туману. Здерев’янілим голосом дівчина повідомила:

— Нас рятують… амаль-гамці. Ми в їх секторі!

Комп’ютер відкрив візуальний канал зв’язку. На людей вирячилась триока потвора з бегемотячою пащекою. Вгледівши людей та рудого Шестилапа, вона заверещала писклявим голосом. Кіберперекладач справно надав змісту її лементу:

— Віддайте нам когось із вас! Інакше — рознесемо на пил весь корабель.

 

 

В центральному ілюмінаторі виросла трійка чужинських крейсерів, схожих по формі на колючі плоди каштану.

— Тринадцяте зодіакальне! — в голосі Сергія бринів неприхований розпач. — Вони і справді нас уб’ють, якщо ми їх не задобримо! Амаль-гамці, при зустрічі, завжди вимагають котрогось із членів екіпажу в якості жертви. У знак поваги до себе.

— Оце вляпались, — Володимир глянув на капітана. — Гірше не придумаєш.

Ольга склала пальці в замок, аби не тремтіли і сумовито проказала:

— Є ідеї?

У залі керування гучно задзвеніла тиша.

— Віддаймо Шестилапа! — зненацька у навігатора загорілися очі. — Формально — він теж член екіпажу! Для Амаль-гамців цього достатньо.

— Але ж... — спробувала заперечити Ольга.

— Згадай, поки його не взяли на корабель — у нас все було добре! А без нього — знову повернеться удача! — виклав головний аргумент Сергій. — Ось побачиш!

— Я не вірю у містику, — Оля взяла Шестилапа на руки і ніжно погладила. — Не зганяй злість на бідній тваринці... Твоє слово, Володю.

— Маємо ним пожертвувати, — мовив Володимир співчутливо. — Іншої ради немає. Давайте, я віднесу його у рятувальну капсулу і ми пустимо її у бік чужинців.

— Ні, — спохмурніла Оля. — Я сама це зроблю.

Коли за дівчиною зачинився люк, навігатор сказав інженеру:

— Знаєш, вона занадто м’якосерда, як для капітана.

— Колись узагалі жінок на кораблі не брали. Вважались поганим знаком.

— Щось вона довго, — стривожився Сергій.

— Переживає…

Обличчя Олі, коли вона повернулась, було непроникливим.

— Запускаємо? — запитав інженер.

— Давай, — спроквола кивнула дівчина.

Корабель легенько здригнувся і через ілюмінатори було видно, як сріблястий циліндрик полетів у напрямі чужинських кораблів. Раптом із однієї колючки вирвався червоний промінь і вдарив у капсулу. Від спалаху усі примружили очі, хоча спеціальні фільтри не пропускали шкідливого випромінювання із космосу.

— Так йому і треба, — пробурчав Сергій.

— От гади, — скипів Володимир. — Не переживай, Олю.

Кораблі амаль-гамців прискорились і через хвилю їх не стало видно.

Приглушене «няв» заставило екіпаж повернути голови до капітана.

— Так, я не поклала Шестилапа в капсулу, — призналась дівчина. Вона швидко вийшла із зали та повернулась із рудою тваринкою на руках. — Замість нього в космос полетіли три розігрітих курячих тушки, з обрізаними крилами. Для інфрачервоних сканерів мало вистачити.

І тут Шестилап розплющив очі…

 

 

Нерозлучна пара сонць, голубе і червоне, заходили за горизонт. По смарагдовому небі кружляли дрібні жовтяві ящери. Бузкове листя дерев тремтіло під подихом вітерця.

— Тринадцяте зодіакальне! — вилаявся Сергій. — Що це було? Я заснув?

— Я теж бачив жахливий сон, — налякано озираючись проказав Володимир.

Оля глянула на Шестилапа. Золотисті очі насмішкувато дивились на людей.

Із великого куреня, обвішаного грубими шкурами, повагом вийшло десяток аборигенів. Незвичним був привітний вираз облич тубільців.

— Ми раді привітати нових друзів, — урочисто проказав вождь.

 

***

 

— Як ти здогадалась, що це тест? — сидячи уже в кают-компанії корабля поцікавився Сергій. — Незбагненна жіноча інтуїція?

— Знаю, — хитро примружився Володимир. — Наша Олечка, певно, проаналізувала все, що казав нам Шестилап під час гіпнотичного сну. Я сам здивувався, коли тепер пригадав та склав усі його слова докупи... І дійшла очевидного висновку!

— Ні, ви обоє помиляєтесь, — усміхнулась Оля і провела долонею по м’якенькому хутру Шестилапа. — Я і гадки немала, що це перевірка.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>