Розумний

Розумний

Четвер, 22 березня 2018 г.
Проглядів: 128
Підписатися на комментарі по RSS

Третій день періщив дощ. Яскраві метастази глибоко врізалися в бездонну темряву нічного неба, раз по раз вириваючи з неї самотнього перехожого, закутаного у довгий плащ. Дошкульний вітер безжально жбурляв в обличчя жмені води і вкрадене у дерев листя. Безупинно шарпав одяг, намагаючись зірвати капелюх у бурхливі потоки бруду обабіч розбитої дороги. Прагнув прогнати людей, очистити вулицю від будь-кого, щоб безроздільно панувати серед темних, сплячих тривожним сном будинків. Та чоловік, втягнувши голову в піднятий комір, впевнено крокував бруківкою прямо до цілі в кінці провулку.

Вікторіанський будинок містера Кріпельштока зверхньо дивився на безликі навколишні багатоквартирні коробки і халупи, що нагадували похилені надгробки на старому кладовищі. Людина зупинилась перед величезними дверима і потужними ударами порушила, здавалось, мертву тишу всередині. Стук вперто тривав аж поки хвилин за десять ручка не повернулась і на порозі не з’явився літній сивочолий чоловік. Його білий лікарський халат не вирізнявся свіжістю. Темні плями і розводи вкривали рукави. Він безперервно обтирав руки заяложеною ганчіркою. З-під окулярів на гостя дивились стомлені, але повні якогось азартного божевілля, очі. Впізнання відвідувача породило на обличчі старого подобу посмішки.

— О, — мовив господар з полегшенням, — нарешті, містере Честере! Нарешті. Я гадав, що той хлопчисько до вас не дістався. Проходьте, не стійте в дверях. Погода сьогодні жахлива.

Едвін Честер переступив поріг і зачинив за собою двері.

— Перепрошую, якщо змусив довго чекати, — продовжував старий, — не чув з підвалу. Камілу відпустив ще вчора. Не хотів, щоб мені хтось заважав.

Він похитав головою власним думкам.

— Містере Честере, мушу вам щось показати.

— Розумію. Справа серйозна?

Доктор Ікебот Кріпельшток нервово засміявся.

— За роки практики ще жодного разу не стикався ні з чим подібним. Ходімте.

В заграві свічки чоловіки перетнули хол і крізь широкі двері спустились в підвал. Ще на горі в ніздрі Едвіна Честера вдарив знайомий за попередніми візитами запах затхлості, формальдегіду, тліну і ще казна-чого. Внизу ж він густішав, набирав сили. Сморід пронизував наскрізь, всотувався в мозок, відчувався на зубах. А ще добряче в’їдався і коли, нарешті, підеш з будинку, то одяг і шкіра гидотним ароматом ще довго нагадуватимуть про це непривітне місце.

Як і очікував гість, на столі лежав труп. Розтин жіночого тіла вже проведено. Проте Кріпельшток ще не встиг зашити його. Прослідкувавши за поглядом чоловіка, лікар взявся за пояснення.

— Це Летиція Прайс. Сорок три роки. Заміжня. Двоє дітей. Он де вони. В кутку. Всі померли протягом трьох днів.

У Честера очі полізли на лоба.

— А чому раніше ніхто не повідомив? Три смерті одночасно виглядають досить підозріло? Що з її чоловіком?

— Не повідомили, бо померли вони не насильницькою смертю. Хоч і достатньо дивною. Вони звернулись до мене близько тижня тому. Жалілись на біль.

— Всі?

— Так. У сина боліла голова, у дочки і матері — животи. Я виписав їм необхідні ліки і рекомендував жінкам уникати жирної їжі. Щодо юнака, то перше моє припущення стосувалось зміни погоди. Саме минулої п’ятниці відбулось різке похолодання.

— Здогадуюсь, припущення виявилось неправильним?

Кріпельшток похитав головою.

— Важко сказати. Дітям розтин, я ще не робив. Мати померла першою. Я боровся за життя юнака і дівчини, але марно. З інтервалом в один день вони відійшли. Коли все скінчилось, мене переповила лють. Жоден з призначених рецептів навіть близько не спрацював. Необхідно докопатись до істини. Тому, як розумієте, я взявся ретельно досліджувати тіла бідолах. Розпочав з місіс Прайс. Але знайшов таке, що навіть не знав, про що думати. Тому і послав за вами хлопчика. Сподіваюсь, що ваш неординарний розум допоможе нам розібратись в цьому питанні.

— Не перебільшуйте, щодо мого розуму. Це лише робота.

Інспектор підійшов до столу, намагаючись не звертати уваги на вміст скляних ємностей, розставлених на полицях і кількох столах. Він заглянув у величезну порожнину в череві жінки, намагаючись абстрагуватись від думок, що не так давно там активно працювали органи, забезпечуючи життєдіяльність організму. Погляд ковзав вичищеними стінками тулуба, але не міг зачепитись бодай за щось.

— Ви там нічого не знайдете, — підступив ближче Кріпельшток, — воно ось тут.

Він тримав банку, заповнену рідиною. Всередині бовтався якийсь лантух. Інспектор, переборюючи відразу, нагнувся ближче, щоб краще роздивитись предмет крізь мутне скло.

Об’єкт чимось нагадував коренеплід картоплі чи імбиру зі шкіряним відростком, схожим на капюшон.

— Це людський шлунок, містере Честере. Можливо, вам, враховуючи особливості роботи, раніше доводилось бачити його?

Інспектор заперечливо захитав головою.

— Насправді, це не важливо. Головне, що перед нами зовсім не типовий екземпляр. Я, відверто сказати, навіть не знаю як їй взагалі вдалося жити з цим.

Банка з гучним стуком опустилась на металевий стіл між ступнями жінки. Кріпельшток натягнув рукавицю на ліву руку і занурив її в рідину. За мить орган лежав на таці. Інспектор уважно спостерігав як господар дбайливо розправляв всі складки.

— Дивіться, — нарешті вказав доктор на десятисантиметровий розгалужений відросток, — як гадаєте, що це таке?

Едвін Честер зосереджено роздивлявся місце, вказане патологоанатомом, кілька хвилин перш ніж зробити бодай якесь припущення.

— Я б сказав, що це схоже на крону дерева. Тільки без листя.

— Розумію вас. І абсолютно погоджуюсь.

Доктор перевернув шлунок і продемонстрував розріз.

— І можу довести, що ми обоє праві.

Він розширив діру, демонструючи Честеру вміст шлунку. На інспектора дивились паростки, що своєю розгалуженою системою заповнювали мало не весь внутрішній простір органу. Це скидалось на справжню кореневу систему. Якщо не дерева, то принаймні куща.

— Що це таке?

Тон інспектора вимагав пояснення. Він потребував пояснення, оскільки в його усталеній системі світобудови не було місця для подібного.

Доктор Кріпельшток розвів руками.

— Мені відомо не більше ніж вам. І сподіваюсь, що разом ми дізнаємось більше.

— Такого просто не може бути, — не міг заспокоїтись інспектор, — це якийсь жарт.

— Не може, — погодився доктор, — але воно перед нами. І конче необхідно розібратись, звідки це тут взялося. Розумієте, наріст не схожий на хворобу у класичному розумінні. Перед нами представник нового паразитичного виду. Іншого пояснення я не маю. Людські паразити різняться за формою і будовою. Вони огидні та бридкі, але кардинально інші. Важко судити про методи експлуатації господаря, але припущу, що вони пов’язані з розгалуженою дендритною системою кореневища у цього екземпляра. Схоже, паразит занурив корінь в басейн з корисними речовинами і висмоктував звідти все що міг.

Честер замислився.

Його знань вистачало, щоб розуміти, що подібний паразит здатен потрапити в організм, якщо з’їсти його яйця, ембріони чи щось подібне. Тому, вірогідно, і в цьому випадку слід шукати серед їжі, з якою постраждалі проковтнули цю гидоту.

— Докторе, яка ймовірність, що цим може заразитись ще хтось?

— Та я навіть не впевнений, що і її діти вражені цією ж хворобою. Але, якщо діагноз підтвердиться, навіть з кимось одним з них, то в небезпеці може опинитись кожен в цьому місті.

Інспектора несподівано осяйнула ідея.

— А не могла якась рослина випадково потрапити в шлунок і прорости вже після смерті. Жінка лежала тут кілька днів без нагляду.

Кріпельшток лиш відмахнувся.

— Маячня. І звучить ще божевільніше, ніж є насправді. Це новий вид паразитів. А ми, повторюсь, зобов'язані докопатися до істини. Я вже відправив листа колезі в Лондон. Сподіваюсь він відгукнеться на прохання прибути до нас.

— Але, можливо, не все так погано, — інспектор трохи оговтався від першого враження, — якщо вони за вечерею проковтнули насінину умовного «яблука», то більше воно нікому не загрожує, бо вже з’їдене.

— Сподіваюсь, що ви праві, Честере. Дуже на це сподіваюсь.

— Але, судячи з вашого тону, не вірите в це.

— Не вірю. Дуже хочу, але не можу.

 

Едвін Честер домовився з доктором, що повернеться наступного вечора. До того часу Ікебот Кріпельшток зробить ще два розтини, щоб картина стала повнішою. Сам же інспектор відправився на Інсайд-хілл.

Родина Прайсів винаймала квартиру в одному зі старих будинків. Інспектор проник всередину, скориставшись ключем, який дав патологоанатом. Окремий вхід через задній двір, чимала вітальня — це справляло враження, що Прайси впевнено стояли на ногах.

Честер одразу попрямував на кухню, там запалив лампу. На столі господарів не дочекались продукти. Рибина геть зітліла, наповнивши гидким духом приміщення, хліб покрився зеленою щетиною моху. У темних закутках в єдину істоту зливались коробки і мішки з припасами. Досвідчені очі ковзали наповненням кухні в пошуках якоїсь підказки. Інспектор кружляв вздовж стін, заглядаючи в кожну корзину і ємність, розв’язував мішки, перекладав харчі — все марно.

Піт заливав очі, дихання збилось. Чоловік пройшов у спальню. Вона виявилась дуже захаращеною. Хоча з умеблювання там були тільки ліжко, стіл з кількома табуретами і шафа. Одяг кіпами підпирав стіни, у протилежних кутах в напівмороці кімнати явно вгадувались ще два спальних місця. Честер розпочав з шафи. Весь вміст безцеремонно вивалив на підлогу. Плаття, штани, сорочки, кілька рулонів тканини, три коробки з ґудзиками і застібками. Після короткого огляду все одразу відправлялось назад. Інспектор оглядав кожен сантиметр, промацував усі складки, вдивлявся у найвужчі шпарини. Але ця квартира не проливала й крихти світла на долю людей, які тут жили.

Наступним етапом пошуку стане огляд робочих місць старших Прайсів. А це вже розтягувало розслідування на невизначений термін. Подібні перспективи не радували. З такими думками інспектор вже мав намір залишити домівку небіжчиків, як його осяйнуло, що залишилось не дослідженим ще одне місце. Несподіване одкровення повернуло чоловіка на кухню. Відсунувши стола вбік, Честер побачив чіткі контури кришки підвалу. Ривком відкинув її вбік. На нього дихнуло сирістю і холодом, хоча очікувалось щось на зразок смороду у Кріпельштоковій фортеці. Вглиб збігали старі кам’яні сходи.

Їх виявилось всього шість. А тоді важкі черевики опустились в багно, подібне до того, що заполонило небруковані вулиці міста. Де-не-де стояли невеликі калюжі. На відміну від глинистої підлоги, стіни були зведені з грубого каменю. Серед підвалу чотири колони підпирали стелю. На перший погляд інспектору здалось, що площа підземелля значно перевищує площу квартири нагорі. А от в чому він упевнився, то це в тому, що родина Прайсів була далеко не пересічною і вже точно не добропорядною. Весь простір підвалу заповнювали ряди стелажів, подібні до тих, що і у Кріпельштока. Але наповнення їх різнилось. На полицях лежали різноманітні артефакти. Більшість інспектор навіть приблизно не міг ідентифікувати. Але зниклі рукавиці турецького хана, поцуплені з музею і старовинну Біблію, заради викрадення якої вбили двох монахів, упізнав, бо про ці гучні злочини нещодавно писали газети всієї країни. На стелажах також лежали різноманітні мінерали і каміння, коштовні прикраси, зброя, висушені кінцівки тварин і людей. Та більшість краму була в скринях, футлярах і коробках, надійно закритих і запечатаних. Велика частка з них явно мала не місцеве походження.

Прайси виявились контрабандистами і торгівцями забороненими товарами. Можливо, і вбивцями. А Едвін Честер міг тільки почухати потилицю, бо знайти причину хвороби в підвалі було так же складно, як голку в копиці сіна. Чоловік повільно бродив рядами, вихоплюючи поглядом з темряви все нові і нові предмети. І що далі вглиб просувався, тим гидотніші зустрічались екземпляри. Особливо його вразила колекція черепів. Вони скидались на людські, але мали надто високу лобну долю, в якій розташовувалось чотири очниці. А зуби сотнею гострих маленьких трикутників хаотично вкривали всю внутрішню поверхню верхньої і нижньої щелеп.

Кількість чорних ритуальних амулетів вражала. Честер не йняв віри, що хтось при здоровому ґлузді займався подібними речами ще й в таких масштабах. В сучасному світі це виглядало кощунсвом, зрадою людських ідеалів. Подібних блюзнірів раніше вішали. Шокований відкриттям інспектор нарешті дійшов до останнього ряду. За ним у стіні зяяв отвір, що вів у невелику своєрідну комірчину. Там теж були полиці. Але те, що знаходилось на них, Едвін Честер не міг опізнати. Призначення предметів, як і їх походження, можна тільки вгадувати.

Найбільше привертав увагу хробак. Він світився легкою синявою і плавав у великому бутлі. Довге, як лебедине перо, і товсте, мов вгодована миша, створіння помірно гойдалося на хвилях мутного розчину. Честер не наважився нагнутися ближче, щоб роздивитись, що стирчало з його рота. Але, навіть стоячи за метр, він бачив на дні кілька людських пальців.

Поряд лежала желеподібна груда. Вона видавалась майже прозорою. І, чи то так вона відблискувала на світлі, чи там був протяг, але здавалось, що вона рухається в ледь помітному тремтінні. А потім поряд щось огидно голосно плямкнуло.

Честер, знервований і напружений, вихопив пістолет і розрядив в тому напрямі за лічені секунди. Скло розлетілось на друзки, якісь речі гепнулись додолу. Честер, оглушений та дезорієнтований, позадкував і спиною врізався в стелаж. Той похитнувся, накренився та з гуркотом впав, звільняючись від ваги наставлених предметів. Потворні амулети, скам’янілості, коштовності, зброя стали суцільним безладом і розлетілися підвалом.

Інспектор кинувся до виходу. Черевики вдавлювали розкидані речі в багно. Несподівано на шляху з’явилось щось кругле. Нога рефлекторно вдарила його і воно — легке і м’яке, полетіло прямо в отвір на кухню. Вже за мить там опинився і Честер, який миттєво затріснув кришку підвалу, відрізаючи себе від кошмару, що панував внизу.

Не гаючи ні секунди, чоловік перезарядив пістолет. Дуло направив на люк. Честер не дозволяв собі навіть моргнути. Груди здіймались і опускались в дикому темпі. Але час йшов, нічого не відбувалось, тож інспектор опановував себе.

Повернувши здатність раціонально мислити, Едвін прийшов до єдиноправильного рішення в даній ситуації – зібрав увесь одяг, книги і все що могло горіти. Надія, що сирість не завадить плану, ледь жевріла, але потрібно прийнамні спробувати. Коли речі опинились у підвалі, на очі потрапила і куля, яка закотилась в куток до мішків із припасами. Діаметром сантиметрів двадцять, кольору пожухлої трави — Честеру подумалось, що, можливо, це саме те, що він шукав. Стоячи на краю лазу, чоловік жбурнув керосинову лампу вниз. Полум’я швидко поширювалось і всі хвилювання інспектора щодо надмірної вологості виявились марними. Задоволений, він перевів погляд на кулю. Кілька секунд роздумів — і зафутболив її до інших скарбів. А потім швидко залишив квартиру. Обійшов будинок і підійшов до головного входу. Кілька разів гепнув у двері і щосили заверещав: «Пожежа!»

 

Після нічних гостин Едвін встиг зайти додому і годину відпочити. Потім взявся до роботи. У відділку поточні завдання роздав помічникам і наказав не турбувати його. Сам же почав перевіряти наявні справи, пов’язані з контрабандою. Та в жодній не фігурував ніхто з Прайсів. Інспектор не вірив, що жінка, яка, за словами Кріпельштока, щодня прибирала у поважних людей, могла знайти час і можливості, щоб організувати подібну злочинну операцію. Не вірив і в те, що особливу роль могли зіграти діти. Хоч вони вже підлітки, але для таких справ ще надто недосвідчені. Їх могли використовувати хіба для дрібних доручень. Честер був певен — існував ще й загадковий містер Прайс. Але ж куди можна подітись, коли сім’я в халепі, а скарби вдома без нагляду?! В голову приходило тільки два варіанти. Той або помер і вже не міг нічого зробити. Проте, в такому випадку, тіло б знайшли і повідомили самого інспектора чи патологоанатома, чого поки не трапилось. Або голова сімейства просто не в курсі ситуації, що склалася. А не знати цілий тиждень, що рідні смертельно хворі, можна лише перебуваючи деінде. Наприклад, у відрядженні.

Існувало чимало занять, які вимагали довгих відлучень, але одне — найочевидніше, підходило якнайкраще. Мореплавство, до всього, могло б забезпечити Прайса і постійним поповненням колекції химер. В портах завжди ошивається наволоч, що готова продати душу за дзвінку монету.

Щоб перевірити цю теорію, інспектор вирушив у портовий район. Обійшовши чотири найбільші транспортні компанії, Честер виділив рейси, які ходять до берегів Африки чи Індії. Серед екіпажів суден був аж десяток Прайсів – не найрідкісніше прізвище. Семеро з них вже більше двох місяців не були на берегах Британії. Двоє виявились аж надто юними. Зате один — Джонатан Прайс, сорока восьми років, — підходив якнайкраще. Неодноразово ходив вздовж африканського узбережжя, кілька разів був на Мадагаскарі та Вест Індії. І зараз перебував у плаванні до Марокко. Корабель «Анабель» вісімнадцять днів тому вирушив з місцевого порту і мав повернутись за два дні.

Честера подібний розклад цілком влаштовував. Якраз вистачить часу вирішити всі питання з Кріпельштоком, а тоді можна провести бесіду і з потенційним злочинцем.

Повернувшись в контору, інспектор впіймав найвідповідальнішого стажера і наказав відправлятись в порт і чекати на прибуття «Анабель». Після чого одразу повідомити йому.

Непомітно з океану прийшла темрява. Місто знову огорнула холодна порожнеча. Благо, хоч небо змилувалось і залатало діри. Проте вітер нікуди не подівся. Цього разу він штовхав Честера в спину — підганяв, щоб чоловік бува не спізнився. Близько дев’ятої інспектор замолотив у двері. Кріпельшток відчинив майже відразу, ніби чекав на гостя просто за порогом.

— Як ваше розслідування? — з надією запитав доктор.

— Гадаю, що натрапив на слід людини, яка зможе пояснити нам трохи більше. А ще сподіваюсь, що знищив причину зараження і смерті місіс Прайс.

— Ви впевнені? Що ж це було? Розказуйте, містере Честере, розказуйте.

Інспектор повідав все, що з ним сталося, не приховуючи, навіть, деталей з підпалом. Кріпельштоку можна довіряти. Вже близько десяти років вони співпрацювали, невільно стаючи співучасниками деяких слизьких, проте правильних, з їх точки зору, поворотів у найрізноманітніших справах. От і цього разу Честер почув слова схвалення.

— Добре, що ви так вчинили. Ми не знаємо звідки взялася ця гидота і як вона заражала людей, тому все вірно. Краще знищити, ніж потім жалкувати.

— А що скажете ви? Провели розтини?

Обличчя Кріпельштока вмить побіліло.

— Так, тому і радий вашому вчинку.

 

Перед інспектором з’явились три органи. Шлунок жінки він вже бачив, а от мозок хлопця і дванадцятипалу кишку дівчини, як пояснив Кріпельшток, ні.

— То це зробив один паразит чи причини смерті відрізняються?

— Справа в тому, що я не впевнений.

— Тобто?

— Не вірю в збіги, інспекторе. Але судячи з фактів, які лежать зараз перед вашими очима, ми маємо саме такий випадок.

— Хочете сказати, що три людини, які жили в одному будинку, спали в одній кімнаті, їли за одним столом і померли протягом сімдесяти двох годин, зробили це з різних причин? Ну, докторе, якось воно не тримається купи.

— Розумію ваш скепсис і повністю поділяю його. Це повна маячня. В цьому і весь жах.

Кріпельшток підступив до кишки.

— Я не знайшов ні мініатюрних дерев чи кущів, ні взагалі якихось представників флори. Але, якщо уважно придивитись, то ось тут по всій довжині тягнеться щільний наріст. Він майже не помітний і виглядає як просте потовщення стінок, але це не так. Бачите потемніння? А ці жили, що обвивають тканину, вам нічого не нагадують?

Честер насупився, глибокі зморшки прорізали лоб.

— Але найцікавіше тут, — продовжував патологоанатом. — Мозок парубка майже не ушкоджений. Якби я не знав, що шукати, то, певно, пропустив би цю деталь.

Кріпельшток взяв ліву долю і роз’єднав її надвоє по розрізу.

— Бачите, що тут?

Але Честер не бачив.

— Я вперше дивлюсь на людський мозок, тому трохи складно визначити, що не так. Але, на перший погляд, не видно нічого, що б нагадувало перші два випадки.

— У нього кулястий наріст розміром з пенс — ось тут. Виглядом відрізняється від попередніх паразитів, але тактильно дуже подібний до куща зі шлунку.

— Тобто?

— Тобто формально ми маємо три різні причини смерті, але фактично — одного підозрюваного.

— Але хіба таке можливо? Як якась зараза може відрізнятись сама від себе? І як вона, поясніть, потрапила хлопцеві в мозок?

— Це щось унікальне. І я не маю відповідей, щоб задовільнити вашу цікавість. Схоже, воно шукає найпоживніші ділянки в організмі, але яким чином навіть не уявляю. Залишається сподіватись, що людина, яку ви розшукуєте щось прояснить.

— Докторе, а ця річ взагалі мертва? Ми ж не можемо заразитись перебуваючи поряд?

— Хтозна, мій друже.

 

Зморені гонитвою останніх днів, чоловіки відправились відпочивати. Кріпельшток піднявся до спальні на другому поверсі, а інспектор облаштувався на канапі вітальні, вирішивши заночувати у колеги. Вже за п’ять хвилин другий поверх здригався від хропіння. Честер же, не зважаючи на втому, ніяк не міг поринути в сон.

Близько другої ночі, коли Едвіна майже облишили надокучливі роздуми, з кухні долинули звуки. Якби він спав, то не мав би жодного шансу почути тихе поскрипування черевиків на долівці. Він принишк і дістав пістолет.

В холі матеріалізувався силует чоловіка. Високий, широкоплечий. Геть не схожий на злодія — йде повільно, тихо, але впевнено. Довкола повно вартісних речей, але непроханий гість не зважав на них. Честер прислухався до звуків будинку, щоб з’ясувати чи більше нікого немає.

Несподівано у вхідні двері хтось двічі вдарив, а тоді відчинив їх. Всередину увірвався ще один чоловік. Ще навіть не чоловік, а юнак. Інспектор одразу впізнав худу високу статуру, адже щодня бачив молодика у конторі.

— Інспекторе! — викрикнув стажер в пітьму дому. — «Анабель»...

Його фраза різко обірвалась разом із життям. Честеру знадобилось лише кілька миттєвостей, щоб оцінити ситуацію і зрозуміти, що незнайомець ніхто інший як Джонатан Прайс, але моряк виявився ще швидшим. Він схопив з трюмо великий металевий підсвічник і опустив його на голову молодика з такою силою, що в черепі бідолахи утворилася діра розміром з гусяче яйце. У цю ж мить Едвін Честер вистрелив.

 

— У вас немає шансів вижити, — констатував Кріпельшток, — а навіть якби і були, то ми б цього не допустили.

Джонатан Прайс лиш мовчки вдивлявся в темряву під стелею. Можливо, звикався з нею. Його вдихи були обережними, а їх частота потрохи знижувалась. Пляма на грудях дуже швидко розповзлася. Але за ті п’ять хвилин, що знадобилися інспекторові з Кріпельштоком, щоб перенести нічних гостей до підвалу і покласти на столи, він не помер, і за оцінкою доктора в них залишалось приблизно стільки ж часу.

— Корабель прийшов раніше? — запитав інспектор.

Кивок.

— Але як ви опинились тут? — допитувався доктор.

— Дружина і... — обличчя перекосила гримаса болю.

— Ну звісно, куди ж іде людина, коли рідні зникли, а дім згорів як не до міського патологоанатома. Але вони померли не в полум’ї. А від того, що було під кухнею. Щось звідти отруїло їх, заразило паразитом, який зжер їх зсередини. Що ви там ховали, га? Ви знаєте, що це могло бути?

Прайс відсутнім поглядом окинув Кріпельштока. Коли почуте дійшло до його свідомості, злегка кивнув і знесилено закотив очі.

— То розкажіть нам, — нетерпляче підганяв Честер, — який теж бачив, що кінець близько.

— Це смерть, — промимрив він. — Для всіх.

Його уст торкнулась посмішка.

— Де ви її взяли?

— В Марокко. Смерть з небес. Кляті бушмени присягалися, що нею можна вбити будь-кого. Я сховав кулю внизу. Вони не повинні були туди лізти.

— Ви знаєте як вона діє? Як проходить зараження?

Прайс заперечливо похитав головою.

— Потрібно просто відкрити коробку і залишити в кімнаті з жертвою, — Прайс заплакав, — я лиш хотів її перепродати, щоб трохи заробити.

З горла разом зі словами виривалися свист і кров.

Інспектор ще намагався щось випитати у Прайса, але той більше нічого не казав. В конвульсіях він сконав за кілька хвилин.

— Які ваші думки, містере Кріпельштоку?

— Гадаю, що ви, мій друже, могли підхопити цю заразу. І я зовсім не знаю, що робити, якщо це таки правда.

 

За тиждень у двері доктора постукали.

— Я до містера Кріпельштока. Ось його лист із запрошенням. Мене звуть Ентоні Олафсон,.

Каміла на хвильку опустила очі на конверт і, не беручи його до рук, відступила вбік.

— Добридень, доктор чекає вас. Ходіть за мною.

Внизу новоприбулий побачив двох чоловіків.

— О, містере Олафсоне, який я радий! — вигукнув Кріпельшток.

Господар будинку познайомив чоловіків, вони обмінялись рукостисканнями.

— Розумію, ви з дороги, Каміла зараз принесе чаю, але обід буде трохи згодом. Містер Честер підхопив цього паразита і ми намагаємось якось зарадити, але поки безрезультатно.

— Ви впевнені, що це він? Вдалося дізнатися ще щось?

Кріпельшток розповів історію сімейства Прайсів і про заходи, які вони здійснили, щоб викурити паразита з тіла інспектора.

— Холодом чи жаром його не позбутись. За відвари не скажу. Ваш випадок далеко не унікальний. Я чув подібні історії, хоч ніколи не бачив таких пацієнтів на власні очі. Тому, власне, і примчав як тільки зміг. Один мій колега розповідав, що в деяких районах Сибіру і Кавказу за лічені дні вимирали цілі села. Він особисто зміг зробити кілька розтинів і бачив, те, що ви описали в листі. А ще був свідком того, що їх слизькі щупальця так розросталися, що вилазили крізь вуха і очі. Це було ще п’ятдесят років тому! Уявляєте? Він потім неодноразово зустрічав цих деревоподібних паразитів у різних закутках світу.

Гість дістав із сумки стос паперів.

— Ось, це його спостереження. Тут зібрані різні дані. І не лише його власні. Свідчення про смерті від незрозумілих наростів, пухлин, ущільнень були ще в сиву давнину. Розумієте?

— Але чи можна всі випадки приписувати одному паразиту?

— Але ж ви впевнені, що в смерті цієї сім’ї один винуватець.

— Так, але ж то сім’я, а ви кажете про масштаби планети. І чому нарости настільки різні? Відмінності клімату? Вплив груп крові? Що їх так видозмінює?

— Гадаю, пристосування. Бушмени вашого контрабандиста казали, що це смерть з неба. Можливо, разом з якимось метеоритом на Землю потрапили певні мікроорганізми, які не загинули одразу, а почали досліджувати навколишнє середовище, шукати їжу, дім. Потрапили в тіла тварин, людей. Почали обживатись, вивчати можливості. Схоже, спочатку вони пожирали організм носія з такою швидкістю, що вже за кілька днів доводилось шукати новий. Якщо поряд більше нікого не було, то паразити впадали в сплячку. Щоб цього не робити вони могли додуматись зменшити швидкість поїдання, а від так, подовжити власну активну фазу. Якщо живий господар, то і вони почуваються добре. Вважаю, що паразити еволюціонують, бо розумні.

— Звучить надто фантастично.

— Але це можливо. Я навіть впевнений, що за кілька століть пристосування сягне такого рівня, що ці страшні довгі відростки зникнуть. Паразити стануть малопомітними, як пухлина у мозку того юнака. І будуть жити серед нас, харчуватися нами, а ніхто навіть не здогадуватиметься про це.

— Але ж як тоді від них позбутись?

— Наразі не знаю. Можливо ваша ідея з відварами подіє. Не відомо, де зайда ховається, та спроба отруїти його може виявитись успішною. Але як це зробити, якщо тварюка сховалась не в шлунку, а деінде, ще варто подумати.

— Я вірю в силу людського розуму і гадаю рано чи пізно ми їх позбудемось.

Кіпельшток повернувся до Честера.

— Ми багато через що разом пройшли і я докладу всіх зусиль, щоб врятувати вас. Для початку, давайте спробуємо якось ввести трав’яний відвар у вашу кров...

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>