Ронін і Гарольд та уроки плавання

Ронін і Гарольд та уроки плавання

Неділя, 18 вересня 2016 г.
Проглядів: 698
Підписатися на комментарі по RSS

— Роніне, що ти робиш? Не займайся дурницями.

Ронін глянув на компаньйона і мовчки, проте з посмішкою, продовжив знімати штани. Недбало скинувши речі в одну купу, він побіг, набираючи швидкість, щоб краще відштовхнутися і якнайдалі стрибнути з берега у прозору воду. Сплеск — на всі боки розлетілися бризки.

Гарольд стояв на березі і нетерпляче поглядав на годинник, контролюючи час. Йому залишалося лише милуватися навколишньою красою. Зелені ліси до горизонту, блакитне небо, сонце. Як же те місце нагадувало далеку рідну Землю! Рідко вони зустрічали подібну схожість. Ностальгія закрадалася в душу, а декому в`їдалася в мозок, від чого він робив дурнуваті вчинки.

— Ну що? Наплавався?

Ронін нарешті виліз з води і вдягався.

— Оце так водичка — прохолодна. Дарма ти не захотів скупатися.

Його червоні щоки пашіли задоволенням, а краплини у волоссі виблискували у сонячному промінні.

— Ти ж знаєш, що так робити заборонено. Якщо хтось побачить, то можуть виникнути проблеми.

— О! Та не нуди хоч хвилину. Завжди бубниш — бу-бу-бу те, бу-бу-бу се. Ти —  зануда!

— Спочатку робота, — нагадав консервативний Гарольд. — Пам`ятаєш, що через дві години нам потрібно вийти на орбіту? А тобі ще звіт по доставці робити.

Ронін поплескав по плоскій теці.

— Ось де твій звіт.  Вже все готово. І зробив я його, між іншим, поки дехто чаював з нашим зеленим колегою. — Він багатозначно подивився на товариша. — А ти мені тут розповідаєш, що спочатку робота. — Гарольд почервонів. — Та насправді, — змовницьки продовжив Ронін, — я знаю, що ти не поліз у воду, бо не вмієш плавати!

Гарольд почервонів ще дужче.

— Ходімо вже, — буркнув він, — скоро почнеться буря. Ми не можемо проґавити "Вендспілс".

Їхнє завдання на цій планеті було виконане. Вони доставили обладнання для геологічних досліджень. На черзі зустріч з міжгалактичним крейсером "Вендспілс", який через три дні буде проходити в безпосередній близькості до Фікси-1. Тоді-то компанія "Р & Г" й повинна передати їм провізію, щоб поповнити запаси перед черговою далекою подорожжю крейсера.

Хоча Фікса-1 і схожа на Землю, але існував цілий ряд відмінностей. І потужна буря була однією з них. Кожні чотири дні планета поринала в непроглядний морок. Небо ставало фіолетово-чорним. Мов павутина, його вкривала густа вервечка блискавок, які освітлювали краєвид на короткі миті. На землю цілу добу без упину лився дощ. І все це супроводжувалося таким потужним вітром, що він залюбки здіймав у небо агрегати й машини, які не встигли сховати в надійні підземні сховища. Але ці бурі відбувалися чітко за графіком і тутешні дослідники легко змогли пристосуватися до подібних вибриків природи.

Найближча негода повинна налетіти вже незабаром, тому "Хом`як" мусив якнайскоріше забратися з планети і вийти на орбіту, де й чекатиме на крейсер. Можна було б перечекати бурю і тут, але плата геологам за сховище та харчування не входила в їхні плани. Гарольд, про всяк випадок, ще раз перевірив системи корабля, а Ронін — вантаж, який слід передати.

— Все в нормі, — відзвітував Гарольд.

— І в мене.

Гарольд взявся за керування і здійснив усі маневри, благополучно вивівши корабель у потрібне місце на орбіті Фікси-1. Необхідну роботу було зроблено, тому Гарольд нарешті розслабився. Попереду їх чекали три дні байдикування. На його пам`яті — це найлегша доставка за всі десять років існування фірми. Їм навіть летіти нікуди не потрібно.

— Ну, що ж, — промурмотів сонний Ронін, — бажаю нам приємного польоту. розбудиш мене, якщо знадоблюсь. А мій робочий день на сьогодні  закінчився.

Другий пілот, а за сумісництвом ще й менеджер і бухгалтер компанії вантажних перевезень "Р & Г", пірнув у каюту, де миттю поринув у сон. Гарольд ще раз усе перевірив та ввімкнув автоматичний модуль керування. Тепер і він міг відпочити.

 

Пройшло шість годин.

Ронін все ще намагався спати, але його постійно щось турбувало. Він вертівся з боку на бік і ніяк не міг облишити думати, що ж йому так заважало. В дитинстві на Землі докучали комарі і мошкара. Але тут їх не могло бути. Та й ліжко зручне. В голову лізли всілякі дурниці. Зрештою, він підвівся. Тіло боліло, а шкіра свербіла. Випивши води і, остаточно усвідомивши, що сну більше не бачити, відправився приймати душ. І лише  там він помітив неочікувану зміну, яка з ним відбулася — шкіра на плечах, шиї та животі стала яскраво червоною, ніби уві сні він її інтенсивно розчухував. Ронін уважно роздивився дивні ділянки на наявність укусів, але не знайшов їх. А потім почухав ліве плече, яке саме нестерпно засвербіло. На місці, де шкрябали нігті, залишалися характерні сліди кольору стиглої вишні. "От халепа", —  подумав Ронін.

Гарольд прокинувся від дивного вовтузіння, яке доносилося із сусіднього відділення. Він прислухався до загадкових звуків. Щось постійно гепало та стукало. А між цими ударами вгадувалися швидкі кроки напарника. "От нахаба, сам виспався, а мені не дає", — подумав Гарольд, підводячись на ноги.

— Ти що там, геть здурів? — крикнув він у коридор, сподіваючись суворим тоном заспокоїти горе-партнера.

— Думаю, тобі краще підійти, — почулось у відповідь, — але не дуже близько.

Не на жарт стурбувавшись, він направився до напарника. Ронін стояв у медичному блоці, розглядаючи гармидер, який сам же щойно і вчинив. Почувши, що Гарольд поруч, він повернувся.

— Як гадаєш, чим можна це помастити, щоб воно пройшло?

Шкіра Роніна стала плямистою. Рожеві та червоні ділянки займали приблизно сімдесят відсотків всього шкіряного покриву. Гарольд від несподіванки відскочив на кілька метрів.

— Що це за штука? — запитав він, вказуючи на Роніна.

— Якесь почервоніння. Оце прокинувся, а воно трохи свербить, то хочу кремчиком помастити, щоб пройшло.

— Кремчиком помастити? — перепитав приголомшений командир корабля.

Він відступив ще на кілька кроків і зачинив за собою прозорі герметичні двері, які вели до лікарняного відсіку.

— Е, ти що це робиш? — обурився Ронін. — Це почервоніння — звичайнісіньке. Нічого серйозного. Не зачиняй мене. Будь ласка!

— Чому ти завжди вляпуєшся в якесь лайно? І вважаєш, що я пущу під хвіст безпеку корабля через твою експертну думку? Це точно від води. Ти там щось підхопив. І як по твоєму нам тепер з`ясувати, що це таке? Трясця, ми в космосі! А ти завжди вважаєш себе розумнішим за інших. І правила жодні не потрібні. Для тебе вони не писані. Сказано ж — не можна на чужих планетах пхати носа в їхні екосистеми...

Гарольд від злості аж закипав. І сам зробився червоним, мов буряк. По кораблю ще довго розносилися його крики та звинувачення, претензії та ремствування. А потім настала тривожна тиша. Чоловіки посідали по різні боки дверей один навпроти одного і думали, втупивши погляди в підлогу.

— Гарольде, — згодом тихенько покликав Ронін, — думаєш все буде добре?

Командир підвів змучені очі і похитав головою.

— Якби ж я знав, то не розпинався б щойно перед тобою. Але будемо сподіватись.

— Гарольде! — Ронін звернувся з нотками тривоги в голосі.

— Що?

— Давай будемо щось робити, бо воно так свербить, що я ладен здерти шкіру.

Гарольд задумався ще сильніше. Їхній корабель мав таке-сяке медичне забезпечення, але, здебільшого, всі медикаменти призначались для лікування земних хвороб, а тут така ситуація, що взагалі не зрозуміло від чого рятувати хворого. Де гарантія, що потрібні пігулки знайдуться. Можливо, все дійсно не так страшно, але потрібно виробити план дій. Першочергове завдання — з`ясувати, що за недуга вчепилася до Роніна.

— Слухай, ми не маємо медичної освіти. Не знаю як ти у своєму економічному, але я з усілякими бактеріями і вірусами в інституті транспорту не стикався. Ми повинні точно визначити, що з тобою не так, щоб не застосувати те, від чого стане тільки гірше.

— Це і так зрозуміло. Я не збираюся ковтати все підряд. Мені погано, але здоровий ґлузд ще не пропав.

— Це добре. Це дуже добре. — Мозок Гарольда нарешті спромігся систематизувати ситуацію. — Що в тебе ще болить? Кажи все, що приходить в голову, все, що не так як завжди. В тебе свербить шкіра і вона дуже почервоніла.

— Я б додав, що продовжує червоніти.

— Що ще? Горло болить? Голова? Очі? Температуру міряв?

— Температура в нормі, нічого не болить.

— Давно міряв?

— Тридцять хвилин тому.

— Через тридцять повториш і скажеш мені. — Чоловік знову задумався, які очевидні параметри вони ще можуть перевірити. Та в голову більше нічого не лізло. — Будемо сподіватись, що в тебе звичайна алергія. Наявні симптоми один в один — це навіть я знаю. Та займімося пошуками. Не потрібно втрачати час. Якщо це не вона, то потрібно звузити коло можливих хвороб.

— Ти будеш шукати в комп`ютері, а я що робитиму?

— Теж шукатимеш. Коли ми купили і комплектували цей корабель, то я вкинув сюди такий великий червоний паперовий медичний довідник. Шукатимеш там. Він десь на полиці в цьому відділі. І не забувай про температуру.

Гарольд кинувся до пульта управління, де взявся перелопачувати інформацію про хвороби, які мають подібні симптоми. Це був пошук голки в копиці сіна. Побачивши тільки величезний перелік вірогідних недугів, чоловік розумів, що не здатен буде розібрати їх до кінця життя. Та й ліки, насправді, вони мали лише загальної дії. Якщо Ронін підчепив якийсь різновид віспи чи ще чогось, притаманного тільки Фіксі-1, то шанси на одужання примарні. Але він вперто відсортовував і відсортовував: алергія, атопічний дерматит, герпес, екзема, лишай, сифіліс, укуси комах. Той список був колосальним. Та навіть високий кров`яний тиск міг дати такі симптоми!

 

— Здається, у мене піднімається температура, — голос лунав здалеку, тому здавався тихим-тихим.

Гарольд глянув на годинник — минуло дві години.

— Ти чому мені не казав? Які зміни?

— Вона росла по десятій. Наразі збільшилась на пів градуса. 37,2°С.

— Ну, не так і багато. Це може бути і збіг. Щось знайшов у довіднику?

— Тут дещо про променеву хворобу є, але...

— Це точно не вона. У нас різних датчиків напхано на кожному кроці. Ти й кроку не встиг би ступити на борту, як ми знали б про радіацію. Що ще?

— Не знаю. Тут усе настільки страшне, що навіть думати не хочеться, що підхопив таке.

— Молися, щоб ти захворів на щось описане в цій книжці — тоді є шанс вилікуватись!

На кораблі знову запала тиша.

— Гарольде, — врешті донеслося до капітана, — якщо я помру, поховай мене на Землі.

— Ти що, схибнувся? Пиляти стільки світлових років з трупом на борту? Знаєш, який сморід ти розведеш? Максимум на що можеш розраховувати — кремація. А попіл —  у космос. Романтика.

 

Минуло ще дві години.

— Температура знову виросла. На пів градуса.

— Тепер це дійсно виглядає як симптом.

Гарольд почав викреслювати зі свого списку все, що не супроводжується підвищенням температури. Перелік дещо скоротився. Тепер він закінчувався на 187-ому пункті, а не на 263-ому.

Капітан підвівся, щоб розім`яти кістки. Та й потрібно було б поглянути на пацієнта. За хвилину він вже стояв перед входом до медичного блоку. І тепер Гарольду стало дуже страшно. Всі ті червоні плями на тілі напарника загрозливо потемніли, стали фіолетовими та синіми.

— Як почуваєшся? — поцікавився Гарольд удавано спокійним голосом.

— Нормально. Я б сказав — прийнятно. — Відповів Ронін. — Тобі не здається, що шкіра трохи потемніла?

— Може, злегка. Але майже не змінилась.

Ронін сидів у кріслі і повільно гортав сторінки. Він залишався в самій білизні, яка різала очі білизною на тлі посинілого тіла.

— Приляж поспи, поки я шукаю, — запропонував Гарольд, намагаючись зберігати спокій. — Ти казав, що знайшов якусь мазь. Думаю, можеш нею скористатися — гірше не стане. Що ж, — капітан розвернувся, — відпочинь, скоро побачимось.

Він знову залишив друга наодинці, а сам зачинився біля пульту керування.

— Фікса, Фікса-1, викликає "Хом`як". — Гарольд намагався не кричати, щоб Ронін не почув. — Фікса-1, трясця, відповідайте...

Командир відчайдушно намагався зв`язатися з планетою, яку вони не так давно залишили. Який же він був наївний, гадаючи, що зможе власними силами усунути таку серйозну проблему. А тепер його компаньйон, колега, єдиний справжній друг може врізати дуба. Фікса-1 не відповідала. Від нервового напруження Гарольд не одразу згадав, що там досі триває буря. Ще мінімум десять годин не буде зв`язку. Замість Фікси він вирішив зв`язатись з "Ведспілсом". У них на борту є найсучасніше медичне обладнання і діагностичне в тому числі. Їхня колимага не рівня міжгалактичному крейсеру. Там були передові технології та ліпші науковці. Вони, по суті, відкривали планети для широкого загалу. Колонізація жодної з них не починалася просто так. Їх обов`язково має відвідати акредитаційна експедиція, щоб перевірити умови і дати статус придатності до заселення. Не дивно, що подібні космічні судна споряджаються найкращим, що є у світової спільноти.

— Ми не можемо піти на це, — почув у відповідь на запит про допомогу Гарольд. — Занадто велика небезпека. Інструкції забороняють приймати на борт подібних пацієнтів.

Капітан не вірив власним вухам. Це звучало настільки несподівано, що просто не могло бути правдою.

— Але ж у вас є обладнання, можливості! Чи ви забули, що інструкції ставлять на перше місце цінність життя?

—  Зробимо все можливе, але тільки після того, як захворювання буде ідентифіковано. В іншому випадку, ми не будемо стикуватись і поповнимо запаси провізії в іншому місці.

— Нічого, що ви нам повинні продати пальне? Що це за підхід до роботи? І що, по-вашому, ми робитимемо з такою кількістю харчів? Між іншим, у них вкладено купу ресурсів.

— Так, ми вкрай стурбовані ситуацією, що склалася і розуміємо ваші емоції, але не можемо втручатися, щоб не привести до ще більшого колапсу. Тримайте нас в курсі. Якщо знадобиться наша допомога, то набирайте.

На цьому зв`язок перервався.

— Та ж мені зараз потрібна допомога! — крикнув капітан у темний монітор.

Почуте вразило Гарольда до глибини душі. Роніна кидали на призволяще. І робили це під не надто переконливим приводом. Корабель, який першим сідає на потенційно небезпечні планети, боявся взяти на борт хвору людину.

Ситуація погіршувалася і тепер потрібно розраховувати тільки на себе. Принаймні, найближчі десять годин. А потім вони повернуться на Фіксу-1, де напевно отримають допомогу. Або не отримають. Гарольд припустив, що колонізатори можуть заборонити посадку. Але це видавалось настільки малоймовірним, що Гарольд не хотів про таке і думати. Та все ж, побоюючись найгіршого розвитку подій, він вирішив не називати справжню причину, через яку "Хом`як" попросить дозволу на посадку. Але буде це ще не скоро.

 

Ронін сидів у своїй новій кімнаті і гортав довідник. Хоч як не хотілось собі зізнаватись, але стан його погіршувався. З`явилась сильна втома, температура зросла ще на пів градуса, почали боліти очі. Він вже давно змирився, що це зовсім не алергія. І вони гадки не мали, що з ним. Постійно з`являлись нові симптоми, тому без лікаря діагноз не поставити. На додачу, він ще наковтався різних пігулок тихцем він Гарольда. Прагнучи полегшити страждання, він, очевидно, наніс ще більшої шкоди.

Не додавало оптимізму й те, що лікаря в їх становищі знайти зовсім не просто. Було тільки два варіанти: Фікса-1 чи "Вендспілс". В жодне інше місце їм не долетіти. По-перше, пального на борту обмаль, а по-друге — часу, скоріш за все, ще менше. Тому рушати кудись, не дочекавшись крейсера, не було можливості. Та він прибуде тільки через два дні. Тому очевидним було повернення на Фіксу-1. Одразу після закінчення бурі.

З такими роздумами Ронін поринув у тривожний сон.

Гарольд перервав його відпочинок своїм криком.

— Роніне! Роніне, вставай! Чуєш?

Той розплющив очі, не розуміючи з просоння через що ґвалт. Капітан, одягнений в якийсь костюм-скафандр, шарпав його за плече.

— Ти зараз з мене всю душу витрясеш!

Гарольд полегшено видихнув і присів поряд на канапу.

— Мені здалося, що ти вже того...

— Якого "того"? Помер? — він самовпевнено хмикнув. — Не з тим зв`язались.

— Але тобі точно стає гірше! Плями вже темніші за чорні діри.

Ронін схопився на ноги та оглянув себе.

Партнер мав рацію. Червоний колір залишився хіба що лише на краях величезних фіолетово-чорних плям. А ще — все те добро почало набухати, рости як тісто. Ронін штрикнув пальцем в один з пухирів. Шкіра прогнулася під натиском.

— Я нічого не відчуваю! Воно не болить! Гарольде, шкіра відмирає! Я помираю! Зроби щось! Благаю!

— Заспокойся. Сядь. Дай, ще раз погляну.

— Я помираю... — простогнав знов хворий.

Ронін впав на канапу, знесилено опустивши додолу руки. Гарольд уважно роздивився новоутворення. Виміряв температуру.

— Друже, не хочу тебе засмучувати, та ситуація справді не проста. Але ти не помираєш, принаймні поки що. Та нам потрібно терміново щось вирішувати. Я зв`яжуся з планетою, сподіваюся вони не відмовлять в допомозі. А ти не панікуй. Зберігай спокій.

— А чого б це вони мали відмовити? Ти про що?

— Про те, що "Вендспілс" не захотів з нами зв`язуватись. Те ж можуть зробити і на Фіксі-1.

— Як не захотіли? Це ж... Та вони...

Ронін не знаходив слів.

— Головне, що стан не критичний і самопочуття більш-менш нормальне — це добрий знак, — підбадьорив товариша Гарольд.  — Ми прорвемось...

 

— Ми звичайна дослідницька станція, а не притулок для смертельно хворих космонавтів.

Гарольд був здивований обізнаністю Фікси-1 про становище Роніна: "Вендспілс" вже попередив їх. Та відступати не було куди.

— Ну то, принаймні, дозвольте приземлитись і заправитись. Більше ми нічого не просимо. Дайте нам пальне, щоб можна було дістатись в інше місце і знайти допомогу, бо тут з нею дуже туго.

— Ви не сядете на цій планеті. Якби на борту були якісь рідкісні мінерали чи тварини —  це можна було б списати на дослідження. Та оскільки вас вразив вірус... Вибачте, але ми не можемо так ризикувати.

— Всі ж проходять обеззараження. Це елементарна процедура! В чому проблема? Тим більше, що заразився він у вас на планеті. Скупався в озері. Це не щось іншопланетне.

— Зараз ви можете розповідати будь-які байки, щоб отримати дозвіл напосадку, але вірити на слово ми не збираємось. Ставити під загрозу цілу планету ніхто не буде.

Гарольд, не зважаючи на заборону, все ж збирався сісти. Але потім почув таке, від чого волосся стало дибки.

— І мушу нагадати, що ми дослідницька станція колонізаторського типу. Думаю, не варто пояснювати, що це означає.

Гарольду звело вилиці.

— Оскільки ви мовчите, то я уточню, щоб не виникло жодних непорозумінь — посадка вашого судна заборонена, а при її спробі "Хом`яка" буде збито. Сподіваюся, що ви знайдете вихід з цієї складної ситуації. Від цього всім стане краще.

Зв`язок перервався.

Фікса-1, хоч і була схожою на Землю, але, крім несамовитої бурі, вирізнялася і дуже малими розмірами. Колонію там не заснувати. Це лише прикриття. Там, звичайно, проводили різноманітні дослідження, але аж ніяк не з метою подальшого заселення території. Вони були лише заради науки і відкриттів, а фінансувалися за рахунок видобутку корисних копалин, зокрема, коритану — речовини, яка могла "заморожувати" старіння клітин. І кожна з копалин мала власний фор-пост з гарматами. А ними всипана вся планета. Тож, якщо їм сказали, що вони не сядуть, то так і буде. Хіба — ляжуть... мільярдами шматочків по всій території.

 

— Роніне, ми не можемо сісти. Якщо спробуємо — корабель буде збито.

Товариш мав жахливий вигляд. Тіло вкривали величезні бульки чорного кольору. Він ніби перетворився на негритянку з безліччю грудей від другого до четвертого розміру. Вони навіть на дотик були схожі. Та Ронін не падав духом. Він запевняв, що самопочуття значно покращилось. Пухирі, звичайно, дуже заважали рухатись, але у всьому іншому — жодних відхилень. Навіть температура нормалізувалась. Капітан тільки сподівався, що це не сумнозвісне полегшення перед смертю.

— Дивись, — сказав другий пілот з легким натяком на посмішку, — там якась рідина. І ще щось...

Гарольд уважно вдивлявся в чорні кулі, але нічого не побачив. Тоді Ронін вимкнув світло, дістав ліхтарик і направив його крізь один з пухирів. І тепер Гарольд побачив. Хоч важко було зрозуміти що саме, але всередині точно щось було. Якась субстанція, що злагоджено рухалася. Наче косяк риб чи колонія мурах.

— Чи не здається тобі, що ми зараз бачимо причину твоєї хвороби?

— А ти думаєш, чому я такий задоволений? Тепер зрозуміло, що це не вірус і не бактерії, а звичайнісінькі паразити.

— Роніне, схоже ти став першим землянином, який підчепив позаземних глистів. Залишилося тільки дістати їх. Думаю, це не стане проблемою. Зараз візьму ножа і повирізаю їх.

— Давай, краще ще раз зв`яжемось з Фіксою. Тепер вони мусять дати дозвіл посадку.

 

— Ми не можемо дозволити посадку.

— Ви геть там подуріли? — випалив Ронін, який цього разу стояв поруч з капітаном перед монітором. — В мені черви аж кишять. Ми вас усіх засудимо! Чуєте? Тепер у вас точно немає жодного права нам відмовити.

— У нас самих виникли серйозні проблеми. Тож зараз зовсім не до вас з вашими клятими червами. Думаю, самі якось впораєтесь. Це точно не смертельно.

— Я вимагаю назвати причину, через яку нам відмовлено в посадці, — сказав Гарольд. — Запитаю при нагоді у судді, що він про це думає.

— Та нам начхати на вас і на всіх суддів галактики разом узятих! До вироку ми просто не доживемо. Нас атакували якісь комахи. Їх укус викликає параліч. Половина персоналу в лазареті. Неможливо їх здихатись. Жодні засоби не допомагають. А тут ще ви зі своїми хробаками. У нас карантин. Крапка!

Черговий сеанс переговорів закінчився нічим.

— Ну, що ж, доведеться мені самому діставати з тебе цю погань, — констатував Гарольд.

Але інформація про нашестя комах наштовхнула його на роздуми. Щось пов`язувало ці обидва незвичайні випадки. І відповідь була проста, вона лежала на поверхні, перед самим їх носом. Що спільне може бути між комахами і невідомими паразитами? Гарольд дивився на стікаючого потом друга, згадуючи як той кинувся в прохолодну воду, щоб врятуватись від спеки. Саме тоді вони і влипли в цю історію.

— Роніне, потрібно перевірити, що воно таке. Ми мусимо ідентифікувати твоїх пасажирів.

Гарольд підніс портативний сканувальний апарат до одного з пухирів. Та як тільки холодна металева поверхня торкнулась до шкіри, обличчя Роніна перекосила гримаса болю. Великий пухир несподівано репнув і звідти, мов шпроти з банки, рівненькими рядами посипалися маленькі зелені стручки. Гарольд схопив шолом і підставив під потік паразитів.

— Що воно таке? — кричав Ронін, — що це?

Капітан мав одну здогадку, тому наказав хворому швидко бігти до ванної кімнати, де одразу встановив термостат на мінімум. Як тільки в приміщенні стало прохолодніше пухирі почали лопати один за одним, а зелені паразити заповнювати ванну. Спорожнілі чорні мішки пухирів самі собою відвалювались, оголюючи ділянки чистої рожевої і здорової шкіри.

Гарольд зачерпнув долонею зелену субстанцію і підніс до неї збільшуване скло.

— Знаєш, Роніне, така халепа, — з посмішкою мовив він, — могла статися тільки з тобою. Прийми мої найщиріші вітання. Ти став матір`ю!

 

Пізніше обоє друзів сиділи біля монітора і уважно вивчали інформацію, яку вдалося розкопати. На Фіксі-1 поширений тільки один вид амфібій. Його називають фіксі-жабою. Ніхто, зрозуміло, не досліджував її досить детально. Але з наявних джерел партнери дізналися, що навіть на Землі існують види, самиці яких метають ікру у воду, а самці потім ту ікру виношують у власній шкірі. Очевидно, що тут мало місце щось подібне. Але замість самця фіксі-жаби ікру, схоже, виношує представник іншого виду. Наприклад, якась рибина чи ссавець. Ронін просто опинився не в тому місці і не в той час, ставши інкубатором для нового покоління фіксі-жаб.

Це земноводне водилося в кожному з тисячі трьохсот двадцяти двох озер цієї крихітної планети. В безпосередній близькості до копалень. Дивно, що до цього часу ніхто з подібним не стикався.

— Але як ти здогадався? — поцікавився Ронін.

— Згадав, як ти вихваляв прохолодну воду. Схоже, їхнє народження можливе тільки при певній температурі навколишнього середовища. Коли я притулив прохолодний апарат до шкіри, то вони, очевидно, вирішили, що настав слушний час. А далі і так зрозуміло.

Гарольд продовжував читати про Фіксу-1, аж тут озвався Ронін, який ходив провідати своє потомство.

— Вони ростуть як на дріжджах.

Пуголовки, які густим потоком вивалились з Роніна, лише за дві години перетворилися на повноцінних дорослих жаб і зараз стрибали по всій вбиральні.

— І що нам з ними робити? — поцікавився Ронін.

— А давай, разом з продовольством завантажимо їх на "Вендспілс".

Обоє загиготіли, уявляючи як "вкрай стурбовані" кликали б на допомогу.

— По-хорошому, треба було б повернути їх на Фіксу-1. Не розривати ж їхні родинні зв`язки.

— Так, але у них там серйозні проблеми, ти ж чув.

І тут Гарольд усе зрозумів. До початку наступної бурі залишалося ще два дні. Він зв`язався з планетою.

— Як там ваші справи? — поцікавився капітан.

— Знову ви? Я вже казав, що в нас карантин.

— Так-так, звичайно, я лише хотів дещо уточнити.

— Що саме?

— А яка ситуація на інших копальнях? У них теж карантин?

— Ні, але посадку вам все одно ніхто не дозволить.

— Навіть, якщо я скажу, що знаю як вам зарадити?

На іншому кінці запала тиша.

— Оскільки ви мовчите, то уточню, щоб не виникло жодних непорозумінь, що за це я хочу отримати певну винагороду. — Знову тиша. — Зрозуміло, з почуттям гумору у вас туго. Та все ж допоможу. Попросіть, щоб вам  передали фіксі-жаб з навколишніх озер. Вони поїдять комах, а параліч не смертельний — якось розберетесь.

—  Ви ненормальні, просто психи!

Зв`язок перервався.

Ронін чекав пояснень від товариша.

— Всі ті жаби харчуються комахами, які зараз докучають головній копальні. Ми, очевидно, забрали виводок у космос, а ті що залишились, з якоїсь причини, не змогли впоратись з великою кількістю їжі. Тому популяція комах не була винищена, як завжди було до цього.

На екрані загорівся запит від Фікси-1.

— Ми набирали сусідні копальні, — прозвучав злий, проте стурбований і сповнений надії, голос, — кажуть, що у них не має ніяких жаб! Всі зникли. Знайшли лише кілька трупів.

Гарольд багатозначно подивився на партнера.

— А ось і відповідь, чому колонію комах не знищила решта жаб. В тому озері просто не залишилось інших земноводних. Схоже, вони вилуплюються, швидко, практично за лічені години, досягають статевої зрілості, відкладають яйця, а потім з`являються отруйні для них комахи. Фіксі-жаби їх їдять і одразу ж від цього помирають. А ікра до наступного приходу комах знову стає жабами. І так по колу. А ми всю ікру забрали. Якраз перед бурею. Схоже вона має зв`язок із появою комах. Гей, там на Фіксі-1, у нас є кілька зайвих фіксі-жаб, потрібні?

 

Напарники летіли до віддаленої планети, щоб виконати чергове замовлення. Ронін захоплено, вже в котре, перечитував статтю у "Червоному Марсіанині" про першого чоловіка, який виносив потомство фіксі-жаб. Фірма "Р & Г" отримала кілька вигідних контрактів, зокрема, і монополію на поставку обладнання на Фіксу-1.

— Знаєш, — мовив Ронін, розглядаючи власну світлину на першій шпальті видання, — нам пощастило, що ти не вмієш плавати. Але треба буде дати тобі кілька уроків, коли наступного разу навідаємось на Фіксу-1. Водичка там неймовірно бадьорить.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>