Родичі

Родичі

П’ятниця, 19 грудня 2008 г.
Мітки:
Проглядів: 2907
Підписатися на комментарі по RSS

Нерівне кам`яне плато було вкрите безладно розкиданими по всій поверхні невеличкими й величенькими шматками основної породи. Між ними проте зберігалося вдосталь місця і для земного корабля, котрий уже другу добу стовбичив на цій планеті непотрібним сріблястим недопалком, і для безформного, чорного, літаючого «щось», котре несподівано з`явилося у повітрі нізвідки, повернулося дупою до усіх разом законів фізики і прикам`янилося на кілька десятків сантиметрів над скелею, спершись на «тверде» повітря.

- А я думав, що знову будемо місяцями розглядати камінці під мікроскопом ,- Микола, котрий знаходився ближче до безформного шматка бруду (інакше це не виглядало), опустив вже занесену над якимось камінцем руку з альпенштоком, випростався і став витріщатися на прилетіле.

- Це ж яких мізків треба, щоби таке літало ?..- , Грицько сидячи навпочіпки, обережно визирав з-за іншого великого каменя, котрий поки що дозволяв йому залишатися невидимим.

Із ближчого до них боку «чогось» з`явився отвір, крізь який одна за одною випали й розпливлися скелястою поверхнею дві великих драглистих краплі зеленого слизу.

- Чому ми не почули «ляп» ?- Грицько не рухався з місця, воліючи краще вести перемовини з Миколою по рації.

- Яка гидота …- той мав нагоду роздивитися усю красу та чарівність зблизька.

- Контактувати будемо з кораблем чи його нежиттю ?

 

- І чого було летіти у цей закапелок?

- Хотів декого побачити.

- Кого б то?

- Свого діда.

- Котрий із них?

 

Обидві краплі несподівано злилися в одну, котра в свою чергу витягла довжелезного зеленого мацака і ледь торкнулася ним Миколиного скафандру.

Замість того, щоби якось відсунутися, Микола чомусь лишився непорушним. Кінчик мацака розгалузився начетверо й декілька раз лагідно погладив маківку суцільного круглого скла, ледь-ледь прилипаючи до нього й немов куйовдячи Миколину зачіску.

- Ти, мабуть, йому подобаєшся …- Грицько, ховаючись за каменем, продовжував спостерігати за тим усим.

Замість відповіді він почув у навушниках лише тихе шипіння і нерівномірне клацання з потріскуванням на задньому плані.

 

- Звідки знаєш, що він?

- Енергетичні показники.

- Скучив за родичем?

- Маю віддати шану.

- Все `дно він тебе не пізнає.

 

Микола чомусь не міг поворушити ні рукою, ні ногою. Йому позакладало вуха, немов після стрибку тиску, а у навушниках продовжувалося тихе шипіння.

Непотрібний альпеншток випав із правої руки й гучно задзвенів по скелі у мертвотній тиші спекотного вечора. Довжелезний мацак здригнувся й швидко повернувся до загальної купи слизу. Шипіння у навушниках зникло, з`явивши натомість шматки слів.

- Х…то створ…ив В…ас?

- Тоб…то ?- прохрипів Микола, не зовсім усвідомлюючи, чого від нього хочуть.

Великий купа слизу знову розділилася навпіл, а шматки слів поступово почали складатися докупи:

- Як народилося Ваше життя?

Дивна сила, котра тримала Миколу, почала слабшати, даючи йому можливість трохи поворухнути головою, ковтнути слину й відповісти:

- Ми, власне, досі не визначилися.

Після кількасекундної тиші надійшла відповідь:

- У нас ті самі проблеми.

Так само нечутно, як і прилетів, шматок бруду втягнув у себе обидві шмарклі, піднявся й розчинився у повітрі.

 

- Ніяк не звикну до цього.

- Ти мав йому пояснити.

- Про переселення душ?

- Про те, що ти його онук.

- І що він вже давно помер?

 

- Оце побалакали ,- Грицько вийшов з-за каменя ,- Уяви собі, колись та слизота буде твоїм родичем.

- Хто ж так робить ?- той уже займався гімнастикою, щоби хоч трохи розім’яти заціпенілі кінцівки ,- Не встиг навіть нічого пояснити.

- Може побоялися розповідати ,- Грицько підійшов до Миколи ближче й підібрав альпеншток ,- Або вважають, що нам не відома теорія реінкарнації.

- Не скоро тепер з ними побачимося ,- Микола закінчив вправи і поглянув на захід ,- Отже й робити тут більше нічого.

Сонце повільно ховалося за обрій. Обидва повернулися і крізь сутінки рушили назад до корабля.

 

***

 

- Навіть не привіталися «онучки» ,- пробурчав км, а потім почухався об найближчу гостру крайку і пересунувся на кілька міліметрів ліворуч, туди, де ще лишалося трішки сонця: енергія місцевого світила якнайкраще сприяла протіканню складних хімічних процесів.

- Просто не звернули на нас уваги ,- спокійніший і більший мн вже давно знайшов собі теплу місцинку і зсуватися з неї наступні декілька сот років нікуди не збирався.

Не були аморфними мінеральними масами на зразок обсидіану чи кременю. Складалися із кристалів, котрі могли народжуватися і вмирати, рости, живитися і плодити нащадків, інколи навіть близнюків.

- Коли ж то тепер повернуться ?- вечірня роса зволожила мох на північному боці км і тому стало прохолодно.

- Може наступного життя …- маючи більшу площу, мн добре нагрівався протягом дня, проте зараз також уже майже охолов.

Вогнена хвиля від двигунів злітаючого корабля розжарила їх обох до червоного. Але то також була енергія придатна до використання й підтримання життя.

- Обережно …- звалений реактивною хвилею мн упав на бік і підкотився майже до км ,- Так же можна і розколотися.

Він разом подолали останні декілька сантиметрів, котрі лишалися поміж ними, й притулилися одне до одного пласкішими боками, щоби хоч так, зберегти тепло й переночувати

- Уважнішим треба бути з родичами ,- тихо промовив км і посміхнувся у темряві сам до себе.

Мали безліч часу для міркувань про минулі та майбутні життя.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>