Проста логіка

Проста логіка

Вівторок, 3 лютого 2015 г.
Проглядів: 1392
Підписатися на комментарі по RSS

За останнє десятиліття  на землі катастрофічно зменшилась кількість добрих справ, і ангельський світ це неабияк збентежило. Архангели взялися масово перевіряти ангелів.

Жила собі в Києві звичайна родина: тато Сергій, мама Вікторія та дочка Аня. Один з архангелів викликав до себе усіх трьох ангелів-охоронців, щоб проаналізувати ситуацію на прикладі однієї родини.

- Ну, розкажіть, як ви працюєте зі своїми людьми? – звелів Архангел.

Ангел Сергія ніяково розпочав:

- Та як завжди… Навіюємо добрі думки, звертаємо їхню увагу на все добре й прекрасне.

Ангел Вікторії додав:

- А коли збираються щось не те бовкнути, то затуляємо роти… або відволікаємо чимось, - тут же виправився він – насильно примушувати людей до якихось дій ангели не мають права.

- Але щось тут не так, - заперечив Архангел. – Розкажіть про конкретні добрі справи, зроблені або не зроблені.

- Не зроблені, - уточнив ангел Ані.

- Добре, не зроблені. Розкажіть хоча б про останні з них. По черзі.

 

Першим почав знову ж таки ангел Сергія:

- Учора мій підопічний їхав машиною. На одному перехресті завагався, куди краще повернути. Я підказав, що на одній вулиці може бути пробка, в якій він застрягне – і він поїхав іншою.

Там, біля світлофору, велосипедист збив молодого хлопця і зник, покинувши його напризволяще. Юнак не міг сам дати собі раду, бо одна нога була зламана. І ніхто з пішоходів йому не допоміг. Він хотів викликати швидку, але й телефон було пошкоджено.

Я буквально вмовляв Сергія, щоб допоміг. Дорогою він мав проїхати приватний медичний заклад, про який не знає, але сам хлопець підказав би. Усього діла – посадити потерпілого в машину і підвезти на кілька кварталів. Але відмовки, як завжди! Перша, що хлопець, либонь, п’яний – то я порадив підійти й понюхати. П’яну людину, яка допилась до того, що вже валяється на вулиці, чутно за кілометр. Не послухався. «Це не моя справа, взагалі, чого я? йому інші допоможуть, а я взагалі-то поспішаю». І проїхав мимо.

- «Інші допоможуть», - зітхнув Архангел. – Нічого нового за стільки віків. Але ж де ті інші, якщо людина все ще потребує допомоги? Якщо можеш ти допомогти, то навіщо чекати інших? Це ж така проста річ, а люди ніяк не можуть зрозуміти…

Ангел Сергія винувато опустив голову.

- Що в тебе? – Архангел звернувся до ангела Вікторії.

- Майже те саме. Дуже заклопотана жінка. Не має часу дати пораду новій робітниці.

В їхній фірмі нова дівчинка. Сидять вчотирьох в одному кабінеті. Новенька запитує, як правильно виконати за комп’ютером одну операцію. Всі троє колег мовчать – їм ніколи відповісти, в них своя робота. Усім трьом ангели одне й те саме говорять: підкажи ж! І у всіх трьох одна відмовка: та ніколи з новенькими возитись.

А справа там була така, що в тому конкретному випадку можна було зробити не так, як завжди виконувалась та дія. Виключення з правила. Зрештою дівчина обурилась, що їй не відповідають, і Вікторія сказала: зроби так-то. Але не пояснила, що надалі так не треба робити. Я їй знову підказую: поясни, як правильно, бо наступного разу наробить лиха усім. А вона все своє: мені ніколи, в мене й так багато роботи!.. Але роботи й справді надто багато, - закінчив ангел свою розповідь, ніби спробувавши виправдати жінку.

- І теж нічого нового, - зітхнув Архангел. – «Ніколи»! Ну, а в тебе що? – звернувся він до третього підлеглого.

- Та майже те саме, - відповів ангел Ані. – Школа. Зменшена копія того самого суспільства.

Однокласниця попросила пояснити щось із нової теми з математики. Аня вирішила: а чого я, а не хтось інший, коли я й так зайнята? Та я її вирішив переконати не словом, а ділом. Однокласниця звернулась до вчительки за поясненням, а та попросила допомогти не когось, а саме Аню.

- Подіяло?

Ангел непевно знизав плечима:

- Та не дуже… Дещо Аня зрозуміла, однак завалила розумний висновок масою обурень.

Архангел замислився. Таки важко з людьми, ой, важко!

- Було б легше, - засмучено сказав ангел Вікторії, - якби люди пам’ятали, що ми, ангели-охоронці, оберігаємо їх перш за все від них самих і їхніх помилок. А вони думають, що наша справа – з’являтись тоді, коли їм загрожує небезпека. Або ще краще – тоді, коли їм щось заманеться, і ми нібито негайно маємо виконати забаганку… Вони вже забули, що думки з добрими порадами – то наші слова.

Інші ангели активно підтримали колегу. Архангел зосереджено роздумував.

- Що ми маємо, - зрештою промовив він. – Батьківські погляди накопичуються і ще з більшою силою проявляються в дітях. Нині ми, найвірніше, маємо результат за кілька поколінь.

- То що робити?

- Певно, міняти тактику і починати працювати не з окремими особистостями кожен окремо, а усі разом – з цілими родинами. Треба показати батькам, що діти – їхнє продовження, і якщо вони самі не робитимуть добрих справ, то й діти добрими не виростуть. З усіма передбачуваними наслідками.

Ангели загомоніли між собою, обговорюючи нову задачу.

- Але, - наголосив Архангел, - це лише метод! А мета та сама: привчити людей до простої логіки – якщо саме ти і саме зараз можеш зробити добру справу, то ти мусиш її зробити! Це зрозуміло? Ну добре, йдіть, працюйте. Про результат повідомите.

 

Перший навчальний семестр для школярів традиційно завершився новорічними святкуваннями. Для молодших – театралізована вистава, для старшокласників – дискотека.

Було вже за десяту вечора, коли Аня з однокласницею Алісою вийшла зі школи. Мама суворо наказала їй не йти пізно ввечері самій, а з Алісою майже до самого дому по дорозі.

В найбезлюднішому місці – на доріжці між двома широкими дворами дев’ятиповерхівок – Аліса раптом послизнулась і впала.

Навряд чи дівчата почули хрускіт кістки в нозі – а от ангел Ані, що йшов позаду них, виразно почув результат свого втручання. На цю травму він отримав від Архангела особливий дозвіл – це означало, що ангел-охоронець Аліси не мав права втрутитись і вберегти її від перелому. Усім ангелам неприємні такі ситуації, однак останнім часом жоден не може без них обійтися.

Аліса спершу зойкнула, а потім застогнала від болю. Аня, що засміялась була, стривожилась.

- Вставай! – майже весело порадила вона, намагаючись підбадьорити передусім себе.

Аліса спробувала, але знову впала, ще сильніше скрикнувши від болю.

- Що таке?!

- Ань, здається, я зламала ногу! – простогнала однокласниця.

Обом стало страшно. Що робити??

- Спокійніше, - порадив ангел своїй підопічній. – От якби була машина, то Алісу можна було б відвезти в лікарню.

- Машину б треба…- повторила Аня вголос. – І в лікарню…

Аліса тим часом намагалась додзвонитись до мами, але в тієї, певно, розрядилась мобілка, бо весь час «абонент поза зоною». Ангел ще вдень про це подбав – самотня жінка працювала в супермаркеті до одинадцятої вечора, а зарядний пристрій лишився вдома.

- Чуєш, виклич швидку! – порадила Аня.

Ангел відразу ж злетів до неба і в лічені хвилини здійняв над містом хуртовину, щоб не так швидко приїхала та швидка.

Аліса тим часом набирала номер. Гудки, а потім в трубці озвався втомлений жіночий голос. Аліса з надією майже закричала в трубку:

- Алло! Це швидка? Мені здається, я зламала ногу… Послизнулась на вулиці, впала, а тепер не можу на ногу ступити… Що? Так, у ступні дуже болить… Гик… - вона раптом гикнула від холоду – не без допомоги ангела, звичайно. – Адресу? Я надворі… Гик… Між Сковороди сімнадцять і Грушевського двадцять сім… На стежці… гик… між подвір’ями… Добре. Дякую.

- Ну що? – нетерпляче спитала Аня.

- Сказала: ну, чекайте. Гик… Ну й мерзенна тітонька! Здається, вона вирішила, що я п’яна, бо гикаю. А хіба не ясно, що як людина на вулиці… гик… як на вулиці зламала ногу, то сидить на холодному снігу. А якщо сидить… гик… сидить на снігу, то їй холодно. Так неохоче пообіцяла… Гик… - В голосі Аліси раптом прорізалась лють: - Зате самі там точно якраз святкують!

Аня мерзла не менше за однокласницю, але ангел переконував її, що вона не має права кинути подругу напризволяще. Хто їй допоможе? Навколо майже нікого немає, люди далеко, аж біля під’їздів будинків, та й з них більшість уже в такому стані, що й на цілих ногах не тримаються – лячно просити їх про допомогу. І до того ж, Аліса погодилась піти з Анею задля її безпеки – отже, залишити її було б повною невдячністю. І Аня слухняно тупцяла поряд з Алісою, не висловлюючи варіантів кудись піти за допомогою.

Чекання було нестерпним. Хвилини тягнулись повільно, а от купи снігу обабіч доріжки, розчищеної вдень двірниками, росли на очах. Алісу з подвір’я вже, певно, й не видно.

- Вони не приїдуть! – Аліса ледь не плакала. – Треба щось робити, бо померзнемо тут!

- У твого тата є машина, - знов підказав ангел. – Подзвони йому.

- У мого тата є машина, - повторила Аня. – Я подзвоню йому.

Однак в її голосі чулась невпевненість. Тато на роботі на корпоративі, так що повертатись додому планував на таксі, а не на власному авто. Та все ж вона подзвонила.

- Алло! Тату, таточку… У мене тут проблема, потрібна твоя допомога… Твоя машина… Ми з однокласницею йшли додому, а вона впала і зламала ногу! Ми викликали швидку, але вона не їде… Вона не додзвонилась до батьків, там телефони вимкнені!.. Ну ти ж знаєш ту доріжку між дворами, якою я до школи ходжу? От ми зараз на ній… Добре, - на обличчі Ані відобразилось полегшення. – Добре, ми почекаємо.

- Ну що? – спитала Аліса, щойно Аня закінчила розмову.

- Пообіцяв щось придумати. Щоправда, він вже нетверезий, за кермо може й не сісти… але якщо пообіцяв щось придумати, то щось придумає.

Дівчата вже знудились від холоду і втоми; в Аліси навіть біль у зламаній нозі ніби зменшився. Ангел спинив вітер і трохи зігрів дівчат – їм здалося, що мороз послабшав, але було вже байдуже. Вони зробили все, що могли, і тепер лишалося просто чекати.

Людей в такий пізній час вже й на подвір’ях не було видно. Тому дівчата навіть трохи злякались, коли побачили постать, що наближалась до них. Але вже за мить переляк пройшов, бо стало ясно, що сюди йде жінка. А потім виразно побачили Вікторію.

- Мама! – зраділа Аня. – Мамо, ми тут!

- Бачу, бачу, - жінка наблизилась до них. – Ну й морозище! І як же ви тут, бідненькі?...

- Мерзнемо, - буркнула Аліса під ніс.

- Аню, давай, допоможеш мені довести її до під’їзду будинку. Спробуй встати, - звернулась Вікторія до потерпілої.

Удвох вони звели Алісу на одну ногу і, підтримуючи з обох боків, повели.

- Чому ж ти відразу мені не подзвонила? – дорікала мама Ані.

- Бо ми спочатку викликали швидку, а потім я подумала про татову машину і подзвонила йому… Це ж він тобі додому передзвонив?

- Ну звичайно! Попросив мене довести вас до будинку, а сам під’їде туди на таксі.

- А потім? Відвезе Алісу в лікарню?

- Ну, певно…

- На таксі? Це ж дорого! Він же не любить витрачати зайві гроші…

- Потерпить один раз! – сердито сказала Вікторія. – Зрештою, що важливіше: гроші чи людина? Аби лиш сам не їздив у нетверезому стані, бо вже колись мав пригоду…

Жінка замовкла напівслові. Аня відчула, що мама сердиться, тому не стала ні про що розпитувати.

До будинку дістались не дуже швидко. Аня змела сніг із лавки біля під’їзду, і удвох з мамою вони посадили Алісу на розчищене місце. Мама подзвонила татові:

- Ми вже коло будинку, Грушевського двадцять сім. Добре, бувай. – Вона натиснула на відбій і повідомила: - Зараз виїжджає. Хвилин за десять буде тут.

- А якщо приїде швидка? – непокоїлась Аліса.

- Якщо ще досі не приїхала, то вже не приїде. Розумієте, дівчата, коли викликаєте швидку або таксі, або ще якусь службу, треба вказувати точну адресу. «Між такими-то будинками» - для них такої адреси не існує. Ви ж не дали адреси конкретного будинку, чи не так? Ну от тому й не їдуть… Втім, щоб ти не турбувалась, я передзвоню і скасую виклик.

Вікторія набрала 103 і поговорила з диспетчером. Судячи з розмови, на виклик Аліси дійсно ніхто не збирався їхати.

А після розмови Вікторія звернулась до дівчини:

- А своїм ти, Алісо, дзвонила? Вони в курсі того, що сталось?

- У мене тільки мама, і в неї розряджений телефон, я не можу додзвонитись…

- Набирай ще, - порадила Вікторія. – Що більше мами бачать пропущених дзвінків, то сильніше турбуються і швидше реагують.

Цього разу довго чекати не довелось. Спершу в двір завернула машина з ліхтарем таксі на даху, а потім під’їхала до потрібного під’їзду. З неї вийшов Сергій – страшенно веселий, бо напідпитку.

- А от і я! – голосно сказав він. – Де постраждала дівчинка?

- Та тихше ти! – озвалась Вікторія. – Пізно вже, не кричи під вікнами. Тут вона. Давай, Алісо, я допоможу тобі сісти в машину…

- Е, не в цю! – раптом захвилювався Сергій. – Друже, - це до таксиста, - проїдь трохи вперед, я свою відчеплю…

Тільки тепер усі побачили, що Сергієву машину привезли на буксирі. Щойно вона була відчеплена, таксист, не зволікаючи, поїхав собі.

- Ну ти й придумав! – сказала Вікторія здивовано й захоплено водночас, допомагаючи Алісі всістись на заднє сидіння. – І як ти водія вмовив?

- Заплатив. Все одно дешевше, ніж туди-сюди ганяти на таксі. А от в травмопункт її ти повезеш.

- Та я вже зрозуміла, - сказала Вікторія, зачинивши дверцята за Алісою і переходячи наперед.

- А я піду додому.

- Вже не поїдеш на свій корпоратив?

- Та ні, офіційну частину я відбув, досвяткують там без мене. Заступник за всім простежить.

Почувши слово «додому», Аня ледь не сказала, що вона теж піде. Але ангел затулив їй рота і взявся знов виховувати – дорікати і заохочувати:

- Що ж ти так? Не можеш побути з подругою до кінця пригоди? Тим більше, найважче вже позаду. Поїдь із ними, побачиш, де травмопункт знаходиться і як там надають першу допомогу. Раптом ще коли згодиться?

- Мамо, я з вами! – вигукнула Аня і швидко сіла поруч з Алісою; поки мама не натиснула на газ та поки сама не передумала.

- Ну то зустрінемося вдома, - попрощався Сергій.

Вікторія відвезла Алісу до найближчого травмопункту. Поки медпрацівники надавали допомогу, Алісина мама, повернувшись з роботи і підзарядивши телефон, вийшла з донькою на зв’язок; вислухавши, що сталось, пообіцяла негайно приїхати. Вікторія з Анею не стали чекати, поїхали додому; Аня за порадою ангела підбадьорила однокласницю якимось жартом.

 

- То як успіхи? – спитав Архангел.

Перед ним знову стояли троє ангелів-охоронців тих трьох людей, що були єдиною родиною. Двоє ангелів промовчали. Працював над усім цього разу ангел Ані – йому й доповідати.

І він почав:

- Якщо не зважати на всіх незадоволених особливим дозволом, то певний успіх є. Моя підопічна змушена була зробити добру справу, отже тепер вона має досвід і наступного разу вагатиметься менше. Окрім того, я вклав їй думку про те, що подрузі може допомогти тільки вона, отже вона й має допомогти. Це сталось у відповідний час, коли моя підопічна була максимально готова до цієї думки прислухатись. Це теж згодиться на майбутнє. Вона ще юна, але я тепер вірю, що до старості зможу її виховати людиною, яка не просто матиме добре серце, а ще й робитиме добрі справи.У мене все.

- Добре, - Архангел був задоволений. – Добре. Наша ангельська праця ще має сенс.

- Хвилиночку, - втрутився ангел Сергія. – А незадоволених особливим дозволом не послухаєте?

- Говори.

- Через особливий дозвіл я попустив своєму підопічному скоїти гріх, без якого можна було б обійтися – дати хабаря таксистові і змусити його ризикувати, порушуючи правила його роботи. В тій ситуації я міг умовити свого підопічного один раз витратити на таксі більше грошей, ніж хотілося б… І він сам рятував би дівчину, без допомоги своєї дружини… До речі, ангел того таксиста теж просив передати своє незадоволення цим особливим дозволом. Та й ангел Аліси, як мені відомо, теж…

- Так, - підтвердив ангел Вікторії, - він мені дуже дорікав, що цей випадок підірвав віру Аліси в добро і ускладнив його стосунки з нею. Каже, що після цього вона неохоче прислухатиметься до його порад, бо тепер переконана, що добра якщо від когось і дочекаєшся, то лише від товаришів по нещастю. А не у всіх нещастях трапляються такі товариші… Але щодо мене, то я не маю претензій до особливого дозволу. Моя підопічна не замислюючись зробила добру справу, не коячи при тому гріхів.

- Ти сказав, не замислюючись? А як же тоді з нашою основною думкою про добрі справи? Вікторія її не прийняла?

- Так, вона навіть не задумалась над тим, а чи треба це робити, а чи може вона, а чи хоче… Просто зробила – і все. Не вкладав я їй ніяких думок – це було б недоречно. Зате я побачив її серце, і тепер знаю, як привчити її до добрих справ – не до розуму звертатись, а до серця. Не переконувати в необхідності певного вчинку, а дати їй відчути цю необхідність. Тепер і я вірю, що й моя підопічна не безнадійна.

- Гаразд, - сказав Архангел. – Все-таки це хороший результат, незважаючи на всі «але». Працюйте й далі тими ж методами, тільки тепер не за планом одного, а домовляйтесь між собою на рівних. А ми з іншими Архангелами вирішимо, як  застосовувати сімейний метод з мінімальною кількістю особливих дозволів.

Ангелів не дуже втішило таке рішення. Вони зрозуміли, що до всіх їхніх завдань та задач додалась ще одна – берегти мир у родині, оскільки деяких людей тільки рідні можуть навчити добрим справам.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>