Примушення до миру

Примушення до миру

П’ятниця, 19 грудня 2008 г.
Мітки:
Проглядів: 3017
Підписатися на комментарі по RSS

- Отже, - з притиском сказав Президент, - ви все-таки ставите нам ультиматум.

З блакитного сяєва - як завжди, по незначній паузі - долинув приємний баритон:

- Ми вже запевняли, що жодним чином не маємо наміру зашкодити Землі чи землянам. До того ж, наскільки ми розуміємо, в даному разі йдеться саме про ваше побажання.

Запала тиша. Але щойно Президент зібрався щось сказати, як Прибулець заговорив знову.

- Крім вищезазначеного, ми мусимо вказати, що поняття ультиматуму передбачає виконання однією зі сторін певних вимог. Проте жодних вимог ми вам не висуваємо: незалежно від згоди присутніх тут представників Землі, ми змушені будемо вчинити те, що необхідно нам для власного порятунку.

Ось воно, подумав Голова, вслухаючись у голос. Хоча що – «воно»? І що – «ось»?

 

Можливо, найдивнішим з усього був саме цей голос, слова якого кожен із них чув своєю рідною мовою. Але взагалі-то див вистачало на будь-який смак - із того самісінького моменту, як 28 червня, о 06.28 за старим добрим Гринвічем, супутники та наземні радіообсерваторії на значній території планети прийняли впорядковані послідовності сигналів.

Чотири короткі серії імпульсів із приблизно півхвилинними паузами негайно спричинили легку паніку у верхах оборонних структур Євразійської Федерації, Європейського Союзу та Сполучених Штатів Атлантики і Австразії. Що сталося у відповідних структурах Гегемонії Китаю, як завжди, лишилось невідомим.

Те, що передача велася з однієї точки, стало зрозумілим майже одразу. На встановлення того факту, що ця точка наближається до Землі, наздоганяючи планету «згори» над площиною екліптики - пішло ще кільканадцять хвилин.

За дві до одинадцятої ранку (GMT +2) Голові Центральної Ради Федерації доповіли про розшифровку сигналів. Пакети імпульсів першої серії досить легко розгортались у натуральний числовий ряд, другої та третьої – в ряди парних та непарних чисел, ну а четвертої, «звісно ж» (як висловився керівник негайно створеної Групи Контакту, академік і вічний критик Голови в ліберальних газетах) – у ряд простих чисел. Ті самі дані лягали в ці хвилини на столи і в Брюсселі, Вашингтоні та Бейджингу.

У неймовірній метушні, яку ці новини зчинили по всьому світові, важко було сказати, хто перший закликав до позачергового зібрання Генасамблеї ООН. Як висловився один із європейських оглядачів, людство вперше за кілька десятиріч відчуло себе чимось єдиним – і реліктова організація, що вже давно була лише символом удаваного рівноправ’я держав, якнайкраще пасувала цьому раптово виниклому відчуттю.

Проте ще до кінця Першого дня все змінилося знову, і спочатку про це знали лише чотири особи на Землі.

 

Голова не мав жодного сумніву, що завжди пам’ятатиме, як це сталося.

Розпорядження щодо завтрашнього вильоту до Нью-Йорка, де містилась незмінна штаб-квартира ООН, вже було віддано. Він завершив розмову з сім’єю і збирався нарешті прилягти в робочій спальні поруч із кабінетом – аж раптом опинився у зовсім незнайомому місці. Чи, точніше, це місце опинилося довкола нього, ніби невловимим стрибком змінився план у телетрансляції кубкового матчу.

Він рефлекторно випрямився у кріслі, яке з’явилося під ним (чи він з’явився у ньому), і підвів очі. Він ще встиг здивуватись, коли побачив нікого іншого, як Генерального Секретаря ЦК Партії КНР Хао Чженя – і тільки потім звернув увагу на щось ліворуч. Щось, на що дивився, повернувши до Голови ліву половину обличчя, і товариш Хао Чжень.

Голова теж подивився туди - і не побачив нічого, окрім блакитного сяйва. Воно було нерізке, але сфокусувати погляд на ньому не було жодної можливості. Зате неможливо було не сфокусуватись на голосі.

- Пані й панове, - сказав приємний баритон. – Ми перепрошуємо за безцеремонність, із якою втрутились у ваше приватне життя. Будь-які вибачення не можуть, безумовно, бути достатніми в такі ситуації. Однак ми сміємо сподіватись, що катастрофічна ситуація, в яку ми потрапили, слугуватиме деяким виправданням нашим діям.

Голова, не відриваючи погляду, дивився на блакитне сяйво навскоси через величезний (круглий, як помітила якась часточка його розуму) стіл. У подібних ситуаціях, як він теоретично знав, мозок може кілька секунд відфільтровувати зображення як нереальне. Тут, однак, нічого такого, що можна було б назвати зображенням, не спостерігалось. Тому нереальним для нього виявилося саме те, що було б цілком звичайним за інших обставин: лише за кілька секунд він раптом помітив, що за круглим столом діаметром із добрих сім метрів, крім нього й Секретаря Хао сиділи ще двоє осіб.

Він уже не здивувався, коли впізнав їх: праворуч - Президент СШАА Джеральд Джейсон, ліворуч – Верховний Комісар ЄС Ліліан Аньє.

Четверо людей у дивному залитому світлом приміщені, де не видно було ні стін, ані стелі, ані джерел цього самого світла. Четверо, що вважались наймогутнішими на Землі – принаймні, мали законне право такими вважатись. Пізніше Голові здавалося, що всі вони помітили одне одного одночасно. І що саме в цей момент знову залунав баритон Прибульця, чиї слова перевернули долю людства.

 

- Це вторгнення, - безапеляційним тоном бойового офіцера прорік Джейсон.

Четверо керівників могутніх блоків дивились один на одного.

- Наші експерти, - переконливо, як на теледебатах, продовжував Президент, - прорахували сценарії розвитку подій. На їхню думку, вторгнення розпочалося ще в момент передачі сигналів. Згадайте деякі пояснення, які ми почули… там. Технологія миттєвого переміщення матеріальних тіл, обмежений радіус дії – окей, але чому, маючи такі можливості, вони спочатку звернулись до нас примітивним радіо?! Усе просто: вони хотіли, щоб усі їх помітили.

Він обвів присутніх суворим поглядом. Четверо сиділи у максимально захищеній - як вважалося - кімнаті для переговорів на мінус третьому рівні, глибоко під коробкою старої будівлі штаб-квартири ООН.

- Моделювання, виконане незалежно на суперкомп`ютерах Пентагону та одного з наших університетів, показує, що факт зникнення стратегічних озброєнь по всій планеті (це речення Президент вимовив, ніби огидну лайку) за даних умов приховати буде нереально. Жодна можлива інформаційна стратегія з імовірністю більше 90 % не дасть відвернути громадськість від тієї очевидної думки, що таке зникнення пов`язане з Прибульцями. Поширення ж подібних думок майже напевно потягне нестабільність в усіх блоках та провідних державах, де зосереджено абсолютну більшість промислового та наукового потенціалу світу.

Голова скоса подивився на Хао Чженя. Судячи з виразу обличчя китайця, той був присутній щонайбільше на кіносеансі, причому фільм дивився вже вдесяте. Натомість смагляві вилиці Аньє, яка дивилась просто в стіл перед собою, напружились, ніби вона стиснула зуби. Очевидно, так воно і було.

Реакція співрозмовників – точніше, слухачів – не сховалася від Президента.

- Ми не маємо довіряти їхнім заявам, - роздільно сказав він. І ще раз обвів усіх поглядом.

- Перепрошую, - раптом заговорив Хао Чжень, - про які саме заяви йдеться?

Всі обернулись до нього. Ніхто ніколи не чув, щоб Секретар Чжень говорив англійською. Більше того, подумав Голова, про таке його вміння нічого не знала навіть розвідка Федерації. І, судячи з обличчя «залізного Джея», розвідка Штатів теж.

Утім, Президент СШАА швидко опанував себе – все-таки це була його робота.

- Ми, звісно ж, не піддаємо сумніву їхню здатність ліквідувати з поверхні Землі всі ядерні заряди. Як і те, що вони знають, де все це знаходиться. Усі ми мали тому достатньо переконливі докази.

Авжеж, подумав Голова. Коли баритон Прибульця став розкривати місця розташування пускових шахт та мобільних установок, особисто його втішало лише одне: «залізний Джей» та Ліліана, судячи з їхнього вигляду, теж не знали доброї третини військових таємниць на нібито підлеглих їм територіях. Хіба що за обличчям товариша Хао, як завжди, прочитати будь-що було абсолютно неможливо.

- Але, - продовжив Президент, - ми не маємо ніяких підстав вірити запевненням у тому, що їхній корабель, принцип дії якого вони нам не зможуть наразі пояснити (він вимовив це глузливим тоном), зазнавши аварії, природу якої вони теж не збираються нам пояснювати, може бути приведений у дію за допомогою накопичених нами запасів збройного урану та плутонію - у спосіб, який нам годі втямити.

Сарказм у його голосі сягав космічних глибин.

 

За двадцять чотири години, як і обіцяв голос Прибульця, всі вони знову опинились у тій самісінькій кімнаті-без-стін, що й напередодні. Різноманітні записуючі пристрої – останні досягнення земної науки – нікуди не поділись із ґудзиків, запонок та зажимів для краваток, і, судячи з усього, надійно виконували свої функції. Голова, утім, мав так само надійне відчуття того, що зиску з цього не буде.

Президент дав промову. Узгоджений протягом безсонної ночі текст описував складні взаємини всередині людства, а головне – той неминучий хаос, який опанує планету, коли на ній зникне ядерна зброя – єдиний фактор стримування і стабільності у світі тотальної недовіри.

«Єдине, що ми можемо – вигадати трохи часу», - сказав Президент, коли вони готували цю промову. – «І трохи впевненості. Нехай вони покажуть, що насправді їхні наміри зовсім не такі, як той балшіт, котрий ми від них почули».

Тепер він завершував свій спіч згадкою про два фактори, які, очевидно, випустили з уваги ці такі обізнані у земних справах і мовах Прибульці: ліквідація ядерної зброї призведе до того, що кожен, хто має можливості, почне якнайшвидше її відновлення – адже на Землі достатньо АЕС із ядерним паливом, як і покладів природного урану. І той, хто встигне першим, не забариться використати свою перевагу, доки вона лишається перевагою. Крім того, на планеті існує ще й неядерна зброя масового знищення. Війна на тотальне знищення, війна хімічна і біологічна – ось що готують Землі Прибульці, і вони, лідери Землі, добре це розуміють, хоч і не бачать можливості протидіяти воістину диявольському (Джейсон, звісно, так і сказав, хоча в схваленому ними чотирма варіанті промови цих слів не було) планові Прибульців.

Нехай вони знають: людство не здається.

Коли Президент завершив промову, перед ним стояла склянка води. Як вона з’явилася, не помітив ніхто. «Залізний Джей» сів, і тільки тоді побачив її – але навіть не торкнувся.

- Ми розуміємо ваші аргументи, - сказав баритон Прибульця. – Безперечно, ми могли б вилучити і згадане вами ядерне паливо (Президент шумно видихнув), однак це, наскільки ми розуміємо, означатиме зупинку 40 % енергогенеруючих потужностей Землі (Аньє з надією підвела голову). Проте що не потягне негативних наслідків, то це – вилучення разом із ядерними зарядами і взірців хімічної та біологічної зброї, про яку ви так доречно згадали. Ми раді будемо гарантувати вам цей акт.

 

- Отже, - з притиском сказав Президент, - ви все-таки ставите нам ультиматум?

 

- Об’єкт не спостерігається вже тридцять годин, - металевим голосом сказав Президент. – Як і будь-які… прояви.

Нагорі, над будівлею ООН, спливав у небо спекотний липневий Четвертий день від Контакту.

- Кожен із нас знає, - продовжив Джейсон, - що стратегічні… засоби зникли двадцять вісім годин тому. Наскільки ми розуміємо, по всій планеті. Відтак, панове, ми перебуваємо в найбільшій кризі, якої зазнавало людство за час своєї історії.

Він відпив води зі склянки і подивився на Комісара Аньє, яка, опустивши очі, крутила в пальцях платиновий футляр від ексклюзивного «Паркера». Голова відчував себе таким само блискучим і пустим, як цей футляр - він не спав як слід уже чотири доби.

- У нашій мові, - раптом мовив Секретар Хао, - поняття «криза» записується двома ієрогліфами. Окремо ці ієрогліфи означають «небезпека» і «можливість». Ви про це знаєте?

Голова не знав. Він помітив, що Комісар ствердно нахилила голову, і одночасно різко, ніби дуелянт, що вітається зі своїм супротивником, кивнув Президент Джейсон. Хто б міг подумати – наш доблесний вояка теж, виявляється, поліглот.

- Небезпека, - повільно артикулюючи англійські слова, повторив китаєць, зробив паузу, і так само чітко додав: - Можливість.

- Можливість для чого? – тихо спитала Аньє.

Китаєць не відповів. Зате Голова раптом згадав, що ж він хотів сказати.

- Одну хвилинку, - сказав він. – Ми досі не розуміємо головного. Зараз найкращі вчені планети сушать голови над тим, коли очікувати нападу - але чи не повинні ми розглянути всі варіанти?

- Ви хочете сказати, - недовірливо перебила його Аньє, - що їм справді потрібен був наш плутоній?

- Я в це не вірю, - чесно визнав Голова. – Але скажіть і ви мені: навіщо їм було спілкуватись із нами, з нами чотирма?

- Звідки ви знаєте, що лише з нами? – роздратовано кинув Президент.

- Можливо, не лише, - легко погодився Голова. – Справа не в тому. Справа в тому, для чого потрібне було це… шоу з проханням дозволу на те, що вони цілком могли зробити і так? Що вони, більше того, врешті-решт і зробили?

Президент рвучко підвівся.

- На мою думку, - відкарбував він, - зараз не час для філософії. На все добре, панове. Виклик від будь-кого з вас по Лінії Вищого Пріоритету буде прийнятий у Білому домі в будь-який час доби. Не сумніваюсь, ви віддали такі самі накази.

Він стройовим кроком вийшов із кімнати.

 

Декоративний камін на пів-стіни давав цілком реальне тепло. Здавалося, що коньяк у бокалі на низькому столику всотує його в себе і випромінює облагородженим світлом.

Голова Ради Федерації відпив і відчув, як світло розливається всередині.

Він відпив ще коньяку. Секретар Хао, опустивши очі, розгладжував пальцем сиву борідку.

- Коли ми обговорювали становище після першої… зустрічі, - сказав Голова, - Ви сказали, що криза - це не лише небезпека, але й можливість.

Китаєць ледь помітно кивнув.

Голова залпом допив коньяк.

- Якщо це була акція з... роззброєння - значить, ми в принципі можемо чинити їм опір. У такому разі ми повинні негайно переозброюватись, і одночасно - намагатись якомога більше дізнатись про них. Що для нас, за відсутності майже будь-якого знання, означає - дізнатись про Всесвіт, - одним духом проговорив він.

Старий китаєць замріяно дивився у штучне полум`я каміна.

- Якщо ж вони таки не готують напад, - продовжив Голова, - то ми все одно не заспокоїмось. Цивілізація настільки вища за нашу неодмінно сприйматиметься як загроза. Відтак, ми вже не зможемо бачити загрозу один в одному. І... людство муситиме об`єднати свої зусилля в ім`я пошуку істини.

- Я б сказав - в ім`я законів економіки, - промовив усесильний правитель найзакритішої мегаімперії планети . - Проривні дослідження за нинішнього рівня науки неможливі силами не лише будь-якої окремої країни, але й будь-якого з провідних блоків. Ви знаєте краще за мене: справі завадить навіть не нестача ресурсів, а конкуренція і породжена нею закритість.

Голова встав, зробив кілька кроків до каміна, повернувся і долив собі коньяку.

- Боги з машини? – ніби сам у себе, спитав він. – Спецоперація з примушення до миру? Використати страх і агресію людей, щоб об’єднати роз’єднане людство… Цікаво, а вони не бояться, що через сто чи тисячу років ми таки знайдемо їх, і спустимо цю агресію з ланцюга?

Секретар Хао знизав плечима:

– Гадаю, - сказав він, - людству буде цікаво це дізнатись.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>