Попутниця

Попутниця

Четвер, 6 квітня 2017 г.
Проглядів: 448
Підписатися на комментарі по RSS
«Вона відмовила мені в збоченій формі!». Інет-фольклор

Наш трейлер вже вирулював з заправки, коли ми помітили Її. Дівчина стояла на пероні причального модуля з табличкою в руках, де ієрогліфами космолінгви було накреслено потрібний напрямок. Мішкуватий комбінезон не приховував привабливих форм; а жест, яким вона підправила волосся, був бездоганно-еротичним. Відкрита посмішка та заклично піднята рука, довершили образ. Схоже, панянка діяла прицільно, «змалювавши» нас ще в кафе.

Не треба пояснювати, що Інструкція суворо забороняла брати пасажирів. Але за негласними правилами, ми старалися своїх не полишати на трасі. Не секрет, що сонцевських (вихідців з Сонячної системи) не надто шанували в доступному Космосі. Представники Стародавніх Рас демонстративно натякали на «периферійну локацію» нашого світила та молодість (точніше, недорозвиненість) нашої цивілізації. Нас презирливо іменували неофітами, космічними вискочками, салагами всесвіту і таке інше.

Проте людство не вдоволене другорядною роллю, вперто шукає своє місце під Сонц... Центром галактики. Наші масово вербуються в Інопланетний легіон, «на вахту», відправляються на заробітки і худо-бідно влаштовуються в Розвинених системах Галактичного союзу. Вони не цураються ризикованої та вожкої роботи, від якої відмахуються місцеві клони і біооандроіди. Космічна спільнота вже може оцінити експансію нахрапистих «неофітів»…

От і наша дівчина ... Що занесло тендітну панянку в цей неблагополучний сектор? Тут сновигають різні підозрілі особи, наприклад, кентавріанці, що здатні «винести мізки» кому завгодно. Про їх космоциганський гіпноз багато чого розповідають…

 

Зітхнувши, я пригальмував фуру і натиснув клавішу подачі шторм-трапа. Схоже, дівчина була готова саме до такого розвитку подій; вона хвацько перемахнула леєр огорожі і, не затримуючись у кесон-камері, через кілька хвилин з'явилася в рубці.

– Агов, командире, вашому екіпажу стюардеса не потрібна? – привіталась вона звичною фразою космостопщиків.

– Ну, якщо пройдете кастинг ... У нас відбір суворий.

– Готова ризикнути. А поки що, буду вдячна якщо підкинете до ... прозвучала назва невеликої станції в 2-х парсеках від основних ешелонів.

– Майже по дорозі. Познайомимося?

– Згода. Мене звати Наталі. В її очах грали бісики, а рукостискання виявилося цупким, майже чоловічим.

Я хмикнув і глянув на другого пілота. Його очі горіли, а положення тіла нагадало стійку мисливської собаки. Він був явно «за».

Наталі швидко освоїлася в кабіні. Скептично оглянула торпедо з приладами управління, ненав'язливо поцікавилася тягою, площею фотонного відбивача і тоннажем фури.

– Я розумію, в кабіні у нас тісно, та якщо ви ... – почав, було, я.

– Але «спальник» на тягачі є, – поспішив вставити свої п’ять космоцентов напарник.

Дівчина у відповідь посміхнулася.

– А там… ложе під балдахіном з хрусткою ланолевою білизною?

Напарник хмикнув, та незворушливо продовжив «ділові перемовини».

– А як будеш розраховуватися, подруга?

Збентежити її виявилося непросто.

– Домовимося, хлопчаки, у мене все з собою, – попутниця кивнула у бік… чи то свого наплічника, чи то відображення в дзеркалі.

– Бачу, ви відчайдушна дівчина ...

– Так. Життя змушує бути такою ... винахідливою.

Чесно кажучи, нам було не по дорозі… Та, хто ж відмовиться від такого бартеру? Звірившись з лоцією, я ввів в бортовий комп нові координати. І ми жваво взяли старт ...

 

Ревіння маршових двигунів, схоже, анітрохи не дратувало нашу попутницю: «щоби не псувати зачіску» вона навіть не наділа шоломофона. Зручно влаштувавшись на порожньому кріслі штурмана, новоявлена стюардеса ... сама зажадала кави. Ми трохи оторопіли від подібного нахабства, але ... в очах попутниці читалася не просто «надія», а «серйозні перспективи», і я слухняно включив вакуумну кавоварку.

Напарник, застібнувши на куртці верхній гудзик (чого він не робив навіть в присутності високого начальства) прилаштувався поруч Наталі. Пожираючи її очима, він взявся травити байки (що, на його погляд підміняло залицяння). Анекдоти не вирізнялися оригінальністю: наприклад, як землянин опинився в купе в компанії «чужих», про жадібних космоінспекторов, та чоловіків, що раптово повернулися з Далекого пошуку. Наша «стюардеса» виявилася завидною слухачкою: її дзвінкий сміх постійно звучав як перебивки між його нехитрими байками.

Це вже потім прийшло розуміння, що формула Сократа: «Говори, щоб я тебе побачив» не завжди справедлива. А тоді ... попутниця просто заворожила нас простотою в спілкуванні, ставши за короткий час «своєю в дошку».

Напарник кілька разів відлучався, напевно щоб прибратися в «спальнику» і перевірити «клінтони» – стінові фіксатори, які успішно використовувалися для сексу в невагомості. (Недарма серед далекобійників ходить жарт: «добре зафіксована дівчина не потребує попередніх ласк»). Він настільки «перейнявся», що приволік заначену флягу арагорського спирту. (Оскільки при цьому на свою пайку не претендував, я вирішив не втручатися). Націдивши порцію, він простягнув стаканчик «стюардесі».

– Пригубити, подруга, але до дна.

– Я, взагалі-то, замовляла каву, – резонно заявила попутниця, але не відмовилася й від спирту, хвацько перехиливши кілька стаканчиків міцної пахучої рідини.

– Оце по-нашому, – з повагою глянув на неї напарник, хитаючи головою.

Злегка сп'янівши, дівчина почувалася по-свійськи і, скинувши десантні черевики на рифленій підошві, поклала ноги на приладову панель. Позбавлені грубої оболонки, її ступні виявилися вузькими і витонченими, а модний лак, що світився, блікував на курсовому моніторі. У пам'яті спливла десь прочитана фраза про «жіночі ступні, які лоскочуть своїми кігтиками нестійкі чоловічі душі». «Наїзд» на власну душу я по-справжньому відчув ...

На щастя наша тусовка не позначилася на безпеці руху і, завдячуючи справному автопілоту, до місця ми добралися благополучно. Пристебнутий ременем безпеки, напарник нетерпляче совався в кріслі: схоже, подумки він уже давно впорався з зіпером на її комбінезоні ...

Але, як то кажуть, «не так сталося, як гадалося». Раптом в кабіні почалася формена чортівня: щось на кшталт картинки з гоголівського «Вія». Попутниця повільно підвелася в кріслі та смачно потягнулася. Її тіло поступово трансформувалося: шкіра потемніла, ніс перетворився на хоботок, а витончені ніжки перетворилися у мосласті перетинчасті лапи. Ми заціпеніли від несподіванки, та «графиня ізмєнівшимся ліцом» була налаштована рішуче.

– Ну, хлопчаки, готові до подвигів?

– Так ви ... це ...

– Чого закисли! Фізіологія у всіх гуманоїдів – схожа. Відмінності лише в деталях, ну і ... в розмірах, ясен перець.

Важко було зрозуміти, чи дійсно вона заохочувала «до подвигів», чи блефувала або просто підсміхалася ...

– Подібна не означає ідентична! – Резонно зауважив напарник, з острахом поглядаючи на неї знизу-вгору.

– Ну, як знаєте, гордівливі сонцевські козаки, тоді я пішла…

По всьому, наші бажання ще не перетнули порогу нерозбірливості. Оговтавшись, першим, напарник взявся проводити попутницю. З собою він тишком-нишком прихопив монтіровку «на випадок, якщо буде приставати». Та сцена прощання представників різних Світів закінчилася мирно. Напарник відкинув люк технічного відсіку, і особи випурхнула назовні, помахавши нам … лапкою.

Повернувшись у кабіну, напарник утер піт з лиця і, як мені здалося, перехрестився ...

– Слухай, ну як ці кентаврійці вміють транспонувати зовнішність! Ні, ти прикинь, – гарячкував він, – все не так просто: тут явне сканування підкірки інавіювання. Мені, наприклад, завжди подобалися фігуристи жінки, так вона і не косила під худу «модельку».

Що я міг заперечити, якщо й сам ганебно «повівся». І те – правда, все було при ній: відкрита посмішка, ладна фігура і ніжки. Все на мій смак…

А може ... ми просто засумували, місяцями кочуючи по трасах за відсутності жіночого товариства. Я тоді ще процитував вголос:

Над чорним носом субмарини

Зійшла Венера у нічному небі.

Її, забуті ласкою мужчини,

Мов жінку ми чекаємо до себе.

– Сам придумав? – Напарник з подивом глянув на мене, – ну, ващє ...

– Ні, – заспокоїв я його, – це Костянтин Симонов, поет був такий ду-уже

давно. Я лише переклав ...

– Зрозуміло. Лишається тішитися, – підбив він підсумок, – ми явно не перші, хто став жертвою емпатичного навіювання. Причому більшість мабуть наші – сонцевські ...

– Точно! Це риси нашої ментальності: плутати власні мрії з дійсністю. Просто «Соляріс» якийсь!

– Що, що?

– «Солярис» Станіслава Лема. Роман… з часів класичної фантастики.

– Щось тебе пробило на цитування древніх авторів…

– Стародавні митці багато в чому мали рацію. Промайнули тисячоліття, а люди та їх відносини мало вирізняються від таких у… давньогрецьких трагедіях.

– Правда, декорації навколо… дещо змінилися.

– Згоден. А знаєш… треба порадіти, що наша Наталя виявилася звичайною космостопщицею.

– В сенсі?

– А, прикинь, аби вона виявилася еко-інспектором, чи то… активісткою асоціації Зелених!

– Нічо-собі! Так ... у нас же все тіп-топ. За накладними, вантаж – відвали породи з подрібнених териконів.

– Гріш ціна усім накладним, якщо такі як вона з легкістю сканують вміст черепушки!

– Тепер зрозуміло, чому фірма використовує пілотів втемну, не долучаючи до погрузки. Стивідор опечатав вантаж, і погнали ...

– Так усім спокійніше. Прикинь, якщо ти в курсі чим під зав'язку набита фура: відвалами породи, сміттям із закритого звалища або бурштинової рудою з ресурсного астероїда, то можеш ... десь і бовкнути зайве.

– Та отож!

– Навіть зараз краще помовчати, аж раптом вона тут «жучків» натикала, така собі… кентаврійська Мата Харі!

– Це так ... Харя у неї, ще та.

– Будемо сподіватися, що це лише припущення, а Наталка – звичайне відв'язне дівчисько, що подорожує...

Похмурий напарник зайняв крісло першого пілота, а я відправився редагувати запис панорамних камер, що контролюють кожен дюйм внутрішнього простору. За час великих перегонів ми стали віртуозами цієї процедури. Навіщо контролерам трансагентство знати кого (і куди) ми прокотили в кабіні. Хоча, схоже, в цей раз «прокотили» саме нас.

Щоб надолужити згаяний час, ми розвернули фуру і, врубивши «антипелєнг», рвонули на граничній швидкості. Вібрація була сильною, але її безрозмірні черевики, що залишилися нам на згадку, навіть не поворухнулись. Вони явно були «з чужого плеча».

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>