Під три чорти

Під три чорти

Неділя, 15 березня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 3491
Підписатися на комментарі по RSS

Невідомо звідкіля уся ця чортівня приходить, та куди щезає. До того ж, дуже складно правильно визначити, що саме відбувається...?>

Люди щезають постійно, і нічого з цим не вдієш. І в дев'яноста дев'яти випадках зі ста, цим зникненням є досить банальні і прості пояснення. Але банальні вони лише у порівнянні з тим єдиним випадком, коли уся людська логіка відступає, і з глибини души спливають найстаріші, потаємні страхи.  Іноді достатньо єдиного випадку для того, щоб людина назавжди втратила спокій та душевну рівновагу.

                                               (Із підслуханого базікання п'яної людини у формі)

 

Неділю було спаплюжено. Тиждень напруженної праці і очікування: от прийдуть вихідні і нікуди не потрібно буде бігти! Можна буде відіспатися, а потім зануритися у духмяну ванну, поснідати - не поспіхом, схопивши кусень на бігу, а насолоджучись кожним шматочком, і запити усе бутилкою пива. А потім з насолодою запалити цигарку і насолоджуватися життям, спокоєм, і гарною весняною погодою... Авжеж, дурень – думкою багатіє.

            Усю ніч Олегу снилися якісь хаотичні та сумбурні сни: хтось за кимось ганявся, полював, переслідував. Не  сон - а суцільні символи, сакральні знаки, коротше – драстуй дідусю Фрейд, кличь Юнга – третім буде.

            Ранок, який як відомо, фарбує мури древнього та дуже далекого Кремля, нічим, окрім свого малярства не радував. Хтось дуже хазяйнуватий та страждаючий на безсоння вирішив що інші мешканці поспали вже достатньо... а може він просто у дитинстві мріяв бути пташкою... так оцей дятел почав з восьмої ранку довбати стіни перфоратором, спати було просто неможливо, з ванною також вийшов повний облом – води у крані не було. Виявився пустим і чайник. Коротше кажучи – води не було. Зовсім.  Хоч бери, та заводь собаку, замість умивальника.

            Але, так чи інакше, а по воду йти потрібно. Натягнувши джинси, футболку та сунувши ноги у туфлі, Олег посміхнувся дзеркалу, та захлопнув двері... Він не бачив, як  його відображення похмуро подивилось йому вслід, показало язика та скрилося десь у нетрях позадзеркалля...

 

            Чудовий ранок! Усі намагаються надолужити недосип робочого тижня. Ще не чутно дитячого гвалту, а повітря пахне тим чудовим запахом, який чим старіші ми стаємо, тим важче нам його відчувати.

Вдихнувши ці аромати літнього ранку, у Олега виникло бажання посміхнутися, та неначе в дитинстві, прожогом побігти до найближчого магазину, де, замість фляги негазованої води - узяти собі морозива, потім попити квасу біля бочки, що колись стояла під магазином, а потім, стоячи біля газетного павільону, роздивлятися марки та значки...

            На першому поверсі відчинилося вікно, і в ньому показалася баба Домна. Усі свої двадцять сім років Олег прожив у цьому будинку, і за всі ці роки вона ані скілечки не змінилася. Ця кремезна старуха, з татуюванням „Маха” на лівому зап’ясті. Вона так само виглядала і в ті часи, коли маленький Олежка ганяв на свому триколесному „гномі”, чи гасав по двору з саморобним луком граючи у „Робін Гуда” з такими-ж „поборниками честі та справедливості”. Вона постійно стирчала у вікні, галасувала якщо хтоси видирався на дерево, але завжди в неї можна було напитися води, аби не підійматися додому, і вона завжди була непідкупним суддєю в усіх сварках.

            Зараз, замість старої пліткарки, її почали шанобливо називати консєржкою, і навіть платили за те, що вона і так робила усе життя задарма. Як то кажуть, з любові до мистецтва.

На цій роботі, Домна знайшла новий сенс життя. Розквітла, і навіть характер у неї, здається, трохи покращав.

Чистота, порядок, тиша: «Ви до кого?», «Коли повернетесь?», «Витирайте ноги». Будь-які спроби місцевих забулдиг, вподобитися чотириногим „братам нашим меншим”, яким, як відомо, людські поняття санітаріїї абсолютно чужі і незрозумілі – припинялися її   важкою рукою. Олег сам був свідком того, коли один з місцевих лицарів граненого стакана, спробувавши „качнути права” у дурної бабки, був негайно відправлений у нокаут точним і сильним ударом. Для баби Домни не існувало ані авторитетів, ані такого сумнівного поняття як страх.

Але цього разу щось було не так. Ніколи ще Олег не бачив „залізобетонну леді” такою розгубленою. Вона кивнула головой на привітання Олега, трошки подумала і прогудила наче пароплав: - Олежка, а зайди-но до мене.

Олег пожавши плечима, хто його знає що там могло скоїтися, і розвернувся до підїзду...

Попри усю свою, понад стокилограмову вагу, та зовнішнью неповороткість, Домна вже стояла біля відкритих дверей очікуючи на Олега. Впустивши його до квартири, вона тут-же клацнула замком. Олег зробив вигляд, наче збирається зняти туфлі, але Домна замахала руками, і потягла його до кімнати. У Олега на якусь мить промайнула думка, що бабуся веде себе так, наче збирається його згвалтувати. У неї ще достатньо сили для того щоб скрутити когось і поміцніше ніж він... Олег помотав головою, - отакої, спершу сни чудернацьки, тепер бабку запідозрив у намірі згвалтування, а далі що? „Брудна Офелія із купкой маргариток...”? Позвала бо щось їй потрібно. Може їй меблі у кімнаті потрібно передвинути....

...Кімната як кімната. Старі меблі, телевізор накритий серветкою, велике дзеркало у важкій дерев’яній рамі, металеве ліжко, на якому  чудернацьким сніговиком височіла гора подушок. Біля стіни стоїть старий, поточений шашелем, дубовий стіл, обставлений стільцями.

 Поки Олег, стовбичив посеред кімнати, роздивляючись навкруги, Домна обережно прокралася на кухню, потім стрімко відчинила двері шафи, мабуть нічого нового там не побачивши, вона з полегшанням видихнула повітря, і почала по черзі відчіняти усі дверцята які попадалися їй на шляху. Діяла вона обережно, але методично, почавши з лівого кута кімнати, вона рухалася як чудернацька годинна стрілка. Олежка навіть задивився на її впевнені рухи. Ніхто в цей момент не здогадався б, що цій кремезній старусі нещодавно виповнилося вісімдесят років. Наостаннє вона заглянула під ліжко, та всівшись на нього поскаржилася Олегу:

- Тільки-но вивела тарганів, так нова якась пошесть завелася. Вже другу ніч спати не можу. Щось ходить, топає, дверима скрипить. Та щє й дятел цей, з пятого поверху... Тільки-но, під утро заснула – він свій перфокатор, чи як там його, включив. Бодай би його чорти узяли. Та ти сідай, я тобі зараз компотику наллю, він у мене вкусний, холодний... Домна пройшла повз дзеркала й вишла з кімнати. Олег скользнув поглядом по дзеркалу і йому стало моторошно: у той час як Баба Домна поралася на кухні, її відображення жило своїм життям. Спочатку воно стояло у профіль, так як відобразалилася Домна коли йшла на кухню, та ось воно повернулося обличчам до кімнати, знацшло поглядом Олега, повернуло голову у його сторону та привітно кивнуло...

- Ось, скуштуй, - Домна внесла у кімнату великий кухоль з компотом. Задзеркальна Домна посміхнулася, показала Олегу язика....і знову дзеркало стало дзеркалом. Справжня Домна нічого не помітила.

Олег розгублено узяв кухоль і видудлив увесь компот навіть не відчувши його смаку. Подякувавши, він поставив кухоль на стіл, та ткнувши пальцем у бік дзеркала невпевненно запитав: Бабо До..... Баб Машо, а у вас останнім часом із дзеркалом нічого особливого не відбувалося?

Домна з цікавістю подивилася на дзеркало, наче бачила його вперше, потім перевела погляд на Олега, відкрила рот наче збираючись щось сказати, закрила, знов відкрила... але гучне «А-апчхи» що пролунало з під ліжка, дуже еффектно заполонило незручну паузу, та на якийсь час відбило бажання як задавати питання, так і відповідати на них.

Домна почала поволі підводитися, але непроханий гість прудко вискочивши з під ліжка,  вже сидів на стільці весело гойдаючи копитцями, та шморгаючи рильцем з цікавістю роздивлявся, чи роздивлялось, навкруги. Домна заклякла напівдорозі, така собі Фрекен Бок у стоп-кадрі.

- Домночко, - подало голос чудернацьке створіння, - а чого ж ти мене не пригощаєш своїм компотиком? Може я облетів пів-галактики, і помираю зі спраги? І тілький чудо-напій прийнятий із твоїх рук може повернути мені сили та жагу до життя?! – останні слова розчути було важкувато, адже потворка похлопавши по карманах своєї тілогрейки видобуло пачку цигарок „Прима”, і саме намагалася запалити.

Олег тільки покачав головою, надмірний пафос та спроби шуткувати над Домною, ще ніколи не доводили до добра. А запалити у неї в хаті......

- А ти шо тут довбешкою своєю розмотилявся, га? Гадаєш, якщо такою дилдою вимахав, так і зробити з тобою нічого не можна? – чортеня, принаймні створіння найбільш було на нього схоже, зробило пальчиками „козу” у напрямку Олега, видвинуло нижню щелепу та цикнуло зубом. Вийшло дуже кумедно.

І тут, у „Фрекен Бок” замість стоп-кадру включили прискорену перемотку. Вона миттєво опинилася біля „дуже крутого та вельми дорогого гістя” і могутнім опотиличником змела його зі стільця, удар був настільки сильний, що бісенятко розмазало по стіні. Поки різнобарвна клякса сповзала на підлогу - Домна безупинку розповідала деформованому гістеві що йому буде замість „компотику”, куди його краще вживати, а також де знаходиться його галактика, уся його рідня, та ще багато цікавих речей. Життя у Баби Домни було насиченим, тому і розповідь була яскрава, виразна, і з дуже колоритними подробицями. Наприкінці промови Олежка навіть зааплодував. Шкода квітів не було.

За цей час «крутелик» відновив свою подобу, та пихнувши димом заревів густим прокуреним басом: - Нещасна! Ти підняла руку на посланця  Володаря безодні!  Світлоносний жорстоко покарає тебе за це!!! – далі його голос зробив „півня”, і „посланець безодні” замовк.

Ляпас був не дуже гучний. Але  достатній для того, щоб маленька тушка посланця, перетворилася на дуже навіть опознаний обьект, що літає, і після нетривалого польоту врізалася в гору подушок.

- Ти мене не лякай. Мені після війни вже нічого не страшно. А от тобі зараз непереливки буде. Це я тобі обіцяю! – Домна почала поволі наближатися до ліжка, засукуючи рукави халата, та плотоядно посміхаючись. Бісеня почало нервувати.

- А я шо? Я нічого. Це була перевірка, малесенький жарт. І не треба на мене так дивитися! – бісове створіння виставило подушку наче щит. – Ви мене лякаєте своєю антисоціальною поведінкою.

- Ах ти ж бісова тварюко. Я його лякаю! А хто мені спати не давав? – Домна вирвала з волохатих лапок подушку, та замахнулася на непроханого гістя.

- Ні, це не я, не я! - заверещав той, намагаючись заритися у подушки, якнайдалі від забіякуватої старушенції. – Я тут саме тому, щоб наказати того, хто заважає вам  відпочивати шановна Маріє Федорівно. – м’яким голосом та підлабузницькими інтонаціями проінформував він сторопілу бабку.

Домна недовірливо подивилася на „рятівника”, чия голова виглядала із груди подушок.

- Теж мені, рятівник. А хто ж тоді тупотів по хаті? – Домна підозріло подивилася на бісеня, але подушку опустила.

- І з дзеркалами хто бешкетував? – подав голос Олег, який до цього сидів і з відкритим ротом слідкував за розвитком подій.

- Я не бешкетував, і не тупотів, я проводив розвідку території, - гордо відповів рогатий „розвідник”, і побачивши що бити його більше не будуть, почав вибиратися із пухово-подушечної фортеці. – Марїя Федорівна сама мене кликала.

- І коли це я тебе кликала? – насупилася Домна.

- Ну не зовсім мене, - зніяковів чорт. - Але увесь тиждень, ви стільки разів промовили формулу виклику, з кожним разом усе сильніше і сильніше, що саме мене буквально витягнуло у вашу квартиру. Я так, прохожий що почув крики „Допожіть!” і виявився наближчим. – як тільки чорт перестав блазнювати, виявилося, що він доволі таки приємний співбесідник.

- Вибачте, не знаю як вас за імям. – Олег вирішив що пора усеж таки розібратися.

- В нас дуже важкі імена, тож називайте мене Кузьмою Феофілактовичем, як для вас, то просто – Кузенькою.

- Гм. Я подумаю. – У Олега промайнула думка, що цей.... Кузенька, почав до нього загравати. Пора звертатися до лікаря.

Домна розгублено дивилася на чорта, та нічого не могла второпати. – Які, прохожі, яка формула? Шо тут відбувається?

- Ви, шановно пані Маріє, не звертали уваги, скільки разів за добу ви чортихаєтесь? «Під ти чорти», «йди до біса», «бісова дитина», «бодай би тебе чорти узяли».... - Кузя так схоже зімітував Домну, що Олег мало не розхохотався. – А за ці два тижні, ви чортихалися більше ніж за весь минулий квартал. Ось А чи відомо вам, що означають усі ці фрази, що ви так безроссудливо використовуєте наліво і направо? Доводжу до вашого відома, дорогоціннійша фрау Маріє, що це стандартні формули виклику служби спасіння. Вони використовувалися ще за ті часи, коли ми усі дружно жили пліч о пліч, і ніяка паскуда навіть думки не мала, щоб почати ділити нас на «чисту» та «нечисту» силу. Ай, що там казати. Коля зявився цей навіжений шарлатан, купка негідників використала його для того, щоб отримати свій шматок влади. І почалися чорні часи геноциду. А ви, носитеся з його портретами як дурень з писаною торбою.  – Тут чорт, ткнув пальцем у бік хрестика, що Домна носила на шії. - Одне слово – зомбовані дикарі! – Шморгувши носом, Кузя із нізвідкіля достав чарку водки, і випивши занюхав її рукавом.

Але, усе це лірика. Давайте вирішо вашу проблему, та я піду. Холодно тут у вас. – Кузя усім тілом розвернувся до Домни, і з очікуванням подивився на неї.

Домна розгублено дивилася на Кузю.  – Яку проблему?

- Ту, із-за якої я тут опинився. У вас діялося щось таке, що вас дуже розлютило. Згадайте, що саме, найбільше визивало у вас відчуття дискомфорту. Адже була я кась причина усіх цих чортихань? Я вас дуже прошу прошу, хоч що небудь згадайте. Мені дозволено повернутися лише після того як я вирішу вашу проблему.

- А яка плата за твою допомогу?

- Та яка там плата,  – зневажливо махнув лапкою Кузя. – Я лише попрошу аби ви не зневажливо не згадували про наше чортяче племя. Ну і звичайно, чортихалися поменше. Бо дуже заважає.

Розмову перевало ричання перфоратору. Домна подивилася на Олега, потім перевела погляд на Кузю. – Знаю! Усе через цього ідіота. Зможешь чим небудь зарадити? Нікому спокою не дає. Його вже й попереджали, й благали. Навіть морду збиралися набити. Наче горохом об стіну. То може налякаеш якось, чи шо.

Кузя з цікавістю подивився на Домну. А що, це ідея. Як то кажуть взаємовигідна співпраця. Ходімо покажете!

Новенькі металеві двері, ламіновані під дуб Кузі дуже сподобалися. Він провів по гладенькій поверхні пальцем і поцокав язиком. – Гарні речі навчилися робити. ВІН там? – Домна кивнула головою. І коротенько розповіла що хазяї квартири найняли якогось гуцула аби той зробив їм ремонт. Той працює не дівлячись на годинник, і теперь ані дітей приспати, ані людям відпочити. Чорт співчуваюче покачав головою. – Не сумнівайтеся Маріє Федорівно, усе зробимо у найкращому виді. Йдіть до себе, я скоро буду. Хвацько підморгнувши Олегові, чорт пройшов крізь двері...

Увійшовши у квартиру вони побачили чорта, що з насолодою попивав компот прямо із трилітрової банки. Скосивши очі на Домну, він закотив очі показуючи наскільки гарний у неї компотик.

Поставивши пусту тару на стіл, чорт облизався і показав великого пальця. – Отакий компот. Справжній шедевр. Ну, дякую за у вагу, я пішов.

- А як же гуцул? Що, вже закінчив?  - Тільки й змогла видавити пані «кулінарний художник».

- А що гуцул? Я його з собою заберу. Мені як раз ремонт потрібно робити. Тай у пеклі для нього багато роботи знайдеться. Так шо дякую, і до побачення. Чорт вклонився і щез...

З того часу у баби Домни найстрашнішою лайкою стало «А бодай би тобі президент наснився», а Олег зацікавився історією релігій. Пропалого гуцула ніхто не шукав, ну і біс із ним.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>