Трохи передбачувано, але непогано. Може трохи недостатня мотивація… Сон і відразу відмова від мрії багатьох років. Не вистачає якогось яскравого завершального мазка /не штриха навіть, а мазка/.
хмммм… задумався і щось з цих роздумів буде. Є два варіанти розвитку: або продовжити тему «другої зустрічі» і вже після неї завершити, або залишити якийсь подаруночок Інні від потойбічних друзів, щоб вона і в щоденній реальності пам'ятала про зустріч в сні.
Залежно що саме ви розумієте під фантастикою. Науковою фантастикою звісно тут і не пахне, але потрапляння в потойбічний світ (через браму снів, уникнувши популярного ореальнення цього процесу) тяжко назвати ознакою реалістичного оповідання.
Залежно що саме ви розумієте під фантастикою. Науковою фантастикою звісно тут і не пахне, але потрапляння в потойбічний світ (через браму снів, уникнувши популярного ореальнення цього процесу) тяжко назвати ознакою реалістичного оповідання.
містика давно відокремилась від фантастики як такої.
звісно, якщо поділ бінарний: реалізм-фантастика, то це скоріше фантастика.
Дуже хотілося б, щоб це була фантастика, але, на жаль, це не фантастика - це реальна історія про те, як можна влаштувати поховання на Личаківському цвинтарі у Львові. Ну, а щодо фантастично-містичного сну героїні - на те він і сон, щоб бути містичним (особливо, якщо мучить совість). От якби сюжет повернути так, що подібний сон наснився чиновнику, який за хабара дав дозвіл на поховання, а прокинувшись, розкаявся, повернув гроші і відмінив всі дозволи, то тоді дійсно можна би було сказати, що це фантастика.
На сайті просто розміщений попередній варіант оповідання, на жаль змін вносити уже не можна, але в новішому варіанті, поляк доторкнувся до руки Хаменко і в неї і в реальному житті залишився знак, який наштовхнув її на відмову від задумки.
Додам у коментар варіант альтернативного закінчення (яке і є тим останнім мазком, який воднораз і відкриває захланну душу героїні і залучає твір до містичної фантастики):
Інна Хаменко отетеріло сиділа біля фонтану, надходив уже вечір, тіло затерпло від незручного сидіння. Поглянула на руку і та зразу запекла і на ній виділилась червона пляма. Стурбовано витягла мобільний телефон і подзвонила до дочки.
– Слухай, доцю, мені тут таке наснилося…
– Та і мені, мааамцю… я в труні була, закрита, це було щось страшне, а коли витягли – противний майже беззубий дядько, то сказали щоб я прохала тебе сильно-сильно, щоб ти поїхала і відмовилася від задумки.
– Ой не хочеться мені щось цього робити, все ж як би добре було нам всім....
– Та що ви мамо?! Мені сказали, якщо не захочете, то щоб ви глянули на свою руку… Що там?
Інна зиркнула на червону пляму і її тілом пройшла хвиля різкого болю і нестерпного жару.
– От паскуди, і тут слідкують…
– Що, що? Я не чую.
– Кажу, піду я до того чортового Авраменка, біс з ним, відмовлюся… ну принаймні від містечка на Личакові, здався нам той цвинтар, знайду на іншому місце в сто раз краще… – і вона при цих словах закусила від злості губу. – Пока.
Коментарів: 11
Дуже непогано.
Трохи передбачувано, але непогано. Може трохи недостатня мотивація… Сон і відразу відмова від мрії багатьох років. Не вистачає якогось яскравого завершального мазка /не штриха навіть, а мазка/.
А так… Власне мені — сподобалось.
хмммм… задумався і щось з цих роздумів буде. Є два варіанти розвитку: або продовжити тему «другої зустрічі» і вже після неї завершити, або залишити якийсь подаруночок Інні від потойбічних друзів, щоб вона і в щоденній реальності пам'ятала про зустріч в сні.
не ставлячи під сумнів художні характеристики твору, поцікавлюсь: а де саме тут фантастика?
втім у мене аналогічна претензія до усіх тутешніх творів.
Залежно що саме ви розумієте під фантастикою. Науковою фантастикою звісно тут і не пахне, але потрапляння в потойбічний світ (через браму снів, уникнувши популярного ореальнення цього процесу) тяжко назвати ознакою реалістичного оповідання.
Дуже гарний твір, але, як на мене, це скоріше містика, ніж фантастика. Втім, це не важливо. Зміст захоплює, легко сприймається...
містика давно відокремилась від фантастики як такої.
звісно, якщо поділ бінарний: реалізм-фантастика, то це скоріше фантастика.
На конкурс приймаються фантастичні оповідання у найбільш широкому розумінні слова "фантастичні". Жодних обмежень для експеременту.
Дуже хотілося б, щоб це була фантастика, але, на жаль, це не фантастика - це реальна історія про те, як можна влаштувати поховання на Личаківському цвинтарі у Львові. Ну, а щодо фантастично-містичного сну героїні - на те він і сон, щоб бути містичним (особливо, якщо мучить совість). От якби сюжет повернути так, що подібний сон наснився чиновнику, який за хабара дав дозвіл на поховання, а прокинувшись, розкаявся, повернув гроші і відмінив всі дозволи, то тоді дійсно можна би було сказати, що це фантастика.
На сайті просто розміщений попередній варіант оповідання, на жаль змін вносити уже не можна, але в новішому варіанті, поляк доторкнувся до руки Хаменко і в неї і в реальному житті залишився знак, який наштовхнув її на відмову від задумки.
Додам у коментар варіант альтернативного закінчення (яке і є тим останнім мазком, який воднораз і відкриває захланну душу героїні і залучає твір до містичної фантастики):
Інна Хаменко отетеріло сиділа біля фонтану, надходив уже вечір, тіло затерпло від незручного сидіння. Поглянула на руку і та зразу запекла і на ній виділилась червона пляма. Стурбовано витягла мобільний телефон і подзвонила до дочки.
– Слухай, доцю, мені тут таке наснилося…
– Та і мені, мааамцю… я в труні була, закрита, це було щось страшне, а коли витягли – противний майже беззубий дядько, то сказали щоб я прохала тебе сильно-сильно, щоб ти поїхала і відмовилася від задумки.
– Ой не хочеться мені щось цього робити, все ж як би добре було нам всім....
– Та що ви мамо?! Мені сказали, якщо не захочете, то щоб ви глянули на свою руку… Що там?
Інна зиркнула на червону пляму і її тілом пройшла хвиля різкого болю і нестерпного жару.
– От паскуди, і тут слідкують…
– Що, що? Я не чую.
– Кажу, піду я до того чортового Авраменка, біс з ним, відмовлюся… ну принаймні від містечка на Личакові, здався нам той цвинтар, знайду на іншому місце в сто раз краще… – і вона при цих словах закусила від злості губу. – Пока.
Передбачувано, але цікаво.