Не для сторонніх очей

Не для сторонніх очей

Субота, 15 квітня 2017 г.
Проглядів: 394
Підписатися на комментарі по RSS

Щойно дізнавшись суть дорученої йому справи, молодший інспектор Перрі зрозумів, що на нього фактично повісили здохлого кота. Так молодий чоловік називав нудні й безперспективні розслідування, котрих цуралися досвідчені служителі закону. Затамовану досаду він, проте, зважився висловити лише дружині, від якої не мав секретів.

– Мусиш прийняти це випробування з гідністю, – розсудила Джейн, годуючи його супом. – Починати-бо слід із малого й майстерність відточувати на розплутуванні дріб’язкових злочинів.

– На дрібницях не просунешся по службі!

– Зате й не обпечешся завчасу. Ми ще молоді, все життя попереду. Бережи себе для мене й… – жінка погладила випнутий живіт, – для нього.

Від таких слів Перрі був просто змушений стати на горло власному самолюбству, хоч не можна сказати, що Джейн переконала його.

Зранку наступного дня, вже трохи перекипівши, інспектор ухвалив, як йому здавалося, соломонове рішення. Він старанно доведе до кінця доручену справу, а вже тоді… Або начальство збагне, що кваліфікованими кадрами розкидатися марнотратно, або ж він сам зверне на це увагу кого треба!

Настрій Перрі трохи покращився. З’явившись на роботу, він навіть прихильно кивнув черговому – старшому полісменові Стрему, званому за сиві вуса Моржем.

– Доброго ранку, сер! – прогугнявив Морж тягучою східною говіркою. – Погодка нині нівроку.

Надворі було вітряно, вогко й, на погляд Перрі, досить паскудно. Та, може, для моржів саме те?

– Ага, бадьориста, – чемно кивнув інспектор, звільняючись од плаща.

Морж, певно, сприйняв це як жарт і утробно запугукав. Відтак, роззирнувшись, перегнувся через стійку й довірчо пробурмотів:

– Чув, сер, вам доручили справу Блекуотера. То ви не переймайтеся. Наш старий її кому лише не підсовував. Усе не полишає його надія, що комусь поталанить урешті.

Перрі як стій заціпенів.

– А звідки ви…

– Та про це всі вже знають, сер, – вишкірив Морж свого єдиного зуба. – У нас, бачте, вже традиція така склалася: приходить новенький – то йому й утелющують оцю глобу. Своєрідна – хе-хе, – перевірка на міцність.

– І… що?

Морж усівся на місце, подзенькав у себе на столі склянками, явно вдоволений справленим враження.

– З усіх інспекторів не впорався ще ніхто. Може, ви будете першим, сер? – очі його глузливо зблиснули з-під кошлатих брів.

Перрі мимоволі скуйовдив чуприну, навіть не намагаючись дати раду веремії думок. Оце так поворот! Виходить, він усе витлумачив хибно! Не безглузду витребеньку, а справжню загадку доручив йому розслідувати шеф? Чи… нерозв’язну загадку?

– Хтозна, – кинув він рівним голосом. – До речі, Стреме, чи не зайдете до мене на дозвіллі? Маю чудове бренді. Заодно побалакаємо.

– Охоче, сер!

У кабінеті Перрі деякий час упорядковував відчуття, але згодом кинув цю безнадійну затію. Спробував-було читати матеріали справи, проте також відсунув теку. Потім! Спочатку треба послухати все з перших уст. Тільки от скільки доведеться ждати цього капосного старого?

Морж, однак, чекати себе не примусив. Уже через півгодини він сторожко постукав і тут-таки розчинив двері своїм опасистим черевом.

– Призволяйтеся! – інспектор наповнив чарки.

Старий дмухнув свою одним махом, тоді присів на стілець, щасливо сяючи червоною мармизою.

– То що там зі справою Блекуотера? – мовби знехотя поцікавився Перрі. – Я ще не надто вникав…

Морж недбало махнув рукою, косячись на пляшку.

– А, дурниці все це, сер.

Інспектор налив знову. Морж вихилив, задоволено крекнув і відкинувся на спинку.

– Загалом, у нас щодо цього думки різні, сер. Одні кажуть, що справа темна, з чортівнею. А другі впевнені, що нічого там узагалі нема особливого – самі збіги.

– А ви як гадаєте? – підмастив йому Перрі, не забуваючи про склянки.

– Я-бо… х-хе! А біс його зна… прошу вибачити, сер! Я чоловік маленький, але розважити полюбляю. І як би це вам…

– А ви почніть спочатку, – підморгнув інспектор. – І без поспіху.

Морж схвально глипнув на чималу пляшку й кивнув.

– Можна й спочатку, чергування моє скінчилося. То слухайте, коли так.

Лигнувши ще чарку, він хвацько розправив вуса й почав:

– Перший труп у маєтку Блекуотера слуги виявили менше року тому. Доти професор не мав жодних справ із поліцією, жив собі тихо, відлюдно… Та й удома його бачили рідко, ви ж знаєте цих учених, сер, в голові у них…

– Стривайте, Стреме, про якого професора мова?

– А! – похопився Морж. – Я ж забув, що ви чоловік приїжджий! Ну, професор Блекуотер був у нас фігурою визначною! Містечко-бо невелике, і вчений такого рівня…

– Зачекайте ще раз, – сприкрено обірвав його Перрі. – А чому був? Він виїхав?

– Гм… Можна й так сказати, сер. Виїхав – хе-хе – на постійне проживання в Царство небесне, сер. Переставився, себто. З рік уже минув.

Інспектор відчув хвилю збудження, що здійнялася од серця. Він зацікавлено подався до полісмена.

– А смерть його…

– Ні-ні, сер, нічого загадкового – якщо ви про це. Блекуотеру за шістдесят уже було. Слабував потроху – життя-бо старого добряче потерло. Знаєте, всі оті поїздки, експедиції, пісок, лихоманка…

Перрі нетерпляче хлюпнув із пляшки й спитав, поки Морж заливався хмільним:

– Блекуотер був мандрівником, чи що?

– Істориком він був. Цим, як його… о, археологом! Як тільки зима завіє – збирав манатки й вирушав за океан. До Єгипту, знаєте? Ну, піраміди там, верблюди, баядерки…

– Зрозуміло. То, кажете, слуги знайшли в домі труп? Мумію?

Морж заперечно покивав пальцем.

– Ні-ні, справжній труп! Свіжий.

– Ага, – пробурмотів Перрі непорозуміло. – Особу встановили?

– Аякже, сер! Небіжчик зальотним ведмежатником виявився, котрого давно вже поліція графства розшукувала.

– Грабіжник? – здивувався Перрі. – Гм, що ж можна було вкрасти у професора історії?

– Ну, не скажіть, сер! Ці археологи – вони ж старі могили розкопують. Подейкують, у давніх царів навіть труни були з золота!.. Може, й у нашого професора щось на чорний день було припасено… Тільки, як виглядало, поживитися злодій так і не встиг – тіло знайшли неподалік замкненого сейфу без жодних слідів насильства.

– Тобто нічого не пропало?

– Схоже на те, сер.

– А від чого ж помер грабіжник?

– Хтозна. Мабуть, мав слабке серце. Знаєте, як воно буває, сер – усі нерви напружені до краю, а тут раптом дошка рипне – і все…

Перрі замислено поскубав себе за підборіддя. В чому сіль історії? Адже він допіру не почув нічого таємничого чи незвичайного. Може, Морж містифікував його від самого початку, розкручуючи на випивку?

Тим часом Стрем, либонь, зауважив сумнів у його очах. Покректавши вдоволено, старий погладив собі черево й вів далі:

– Бачу, ви не дуже вражені, сер. Попервах і поліція навіть не стала відкривати справу – все-бо цілком ясно й зрозуміло, правда?

– Авжеж, – інспектор змусив себе всміхнутися. – Хіба що є одне «але»?

Морж схвально запугукав.

– Є, сер, і не одне!

Заінтригований Перрі потягнувся було по пляшку, проте старий спинив його:

– З вашого дозволу, я утримаюся, сер! Досяг кондиції, знаєте-бо, хе-хе.

– То на які «але» ви натякали?

– Ну, про інші трупи, звісно.

– Трупи? – Перрі відчув, як розгарячене алкоголем лице вкриває крижана остуда.

Морж, здавалося, сам не сподівався справити на молодого інспектора аж таке враження.

– Ага. П’ять чи шість. І місяця не минало, як новий додавався. Мабуть, довколишні бандюги, прочитавши про пригоду в газетах, зметикували, що професор привіз із мандрів чимало цінностей, і вирішили їх добути.

– Тобто, загиблі також були… е-е… кримінальними елементами? Всі?

– Як один, сер! Причому неабиякі фахівці в своєму ремеслі. Цюпа за ними давно плакала гіркими сльозами.

Перрі потарабанив пальцями по стільниці, неуважно втупившись у вікно.

– Дайте вгадаю, – промимрив він по хвилі, боячись почути ствердну відповідь. – Нічого не було вкрадено. І причини смерті виявилися цілком природними.

– Атож, сер. Наш коронер трупи ледь не на кісточки розтягнув – усе чисто. А сейф як був замкнений, так і лишився. Багатьом досі цікаво, що ж там такого цінного – та ба, спадкоємець якийсь далекий дозволу його відкрити досі ще не дав, – Морж нетвердо підвівся. – Так що тепер спробуйте самі розсудити, що тут і до чого. А я, з вашого дозволу, піду спочивати.

– Так-так, звісно… І дякую за розповідь!

– Вам спасибі, сер…

У дверях старий спинився й, провагавшись, мовив на прощання:

– Як на мене, сер, то попрацювала рука Провидіння. Чи ж нам, людям, втручатися в його задуми?

Коли Морж пішов, Перрі взяв негнучкими пальцями відкинуту теку й перечитав перший аркуш зведення.

В маєтку Блекуотера виявили черговий труп, ідентифікований за відбитками пальців як Джим «Шило» Джонсон, ведмежатник. Смерть настала через зупинку серця. Нічого вкрадено не було.

 

Вдома Перрі не став посвячувати Джейн у перипетії химерної справи, відчуваючи, що повіває од неї не зовсім безпечним душком. Дружина ж визнала мовчазність інспектора проявом професійної дбалості й не докучала, забезпечуючи чоловікові всеможливий комфорт.

Уже лежачи в ліжку, Перрі ще раз перебрав деталі цього незвично напруженого, божевільного дня. Після розмови з Моржем він з’їздив на місце пригоди, де облазив усі закутки й не знайшов нічого підозрілого. Будинок покійного професора не мав навіть сигналізації, ба й слуг там жило усього кілька – головно для підтримання порядку. Злочинці або зламували двері, або проникали через вікно – без жодних проблем. Але навіщо? Наскільки можна було судити, ані в домі загалом, ані в кабінеті небіжчика, де й знаходили трупи, не зберігалося нічого аж надто цінного. Сяке-таке столове срібло, китайська ваза, кількадесят черепків та статуеток у вітринах. І дебелий сейф у кутку – непохитний і монолітний, мов двері у засвіт. Що в ньому – направду не знав ніхто. Повірник професора запевняв, що всі родинні цінності його клієнт зберігав у банку. Вони-таки згадані в заповіті – нічого екзотичного, хоч загальна сума чималенька.

І все ж сейф ховав щось вельми важливе – принаймні, для професора. То було не звичайне сховище – подвійний сталевий ящик відкривався лише після набору відповідного числового коду. До того ж, якщо відчинені дверцята не зафіксувати, за хвилину автоматично зачинявся, змінюючи послідовність цифр на відому лише власникові – про це інспектор дізнався безпосередньо у фірмі, що виготовила сейф за спецзамовленням.

Звісно, там могло бути золото чи коштовності, вивезені з Єгипту контрабандою – таке траплялося серед археологів. Ось тільки професор Блекуотер, як з’ясувалося, був знаний у вченому середовищі як людина бездоганної чесності й залізних принципів…

Іще дужче заплутала інспектора бесіда з нарядчиком Стоуном, котрий був при професорові в останні хвилини життя. Вчений, за свідченням слуги, помер нагло, від серцевого нападу. Напередодні старий поводився як завжди, був спокійним і доброзичливим. А от коли відчув, що хвилини його злічено, запанікував – що, втім, не дивно на порозі смерті. Щоправда, останні його слова, котрі Стоун визнав маячнею, примусили Перрі засумніватися, що все так просто.

«Не торкатися сейфа… Печать.. Тільки темрява… Знищити навіки… Не встиг… Мудрість сліпців... Стерти на порох…» – ось що бурмотів помираючий – вірніше, що зумів запам’ятати переляканий нарядчик. Інспекторові вчувався в цих обривках якийсь потаємний, але незбагненний сенс…

Урешті Перрі забувся неспокійним сном, у якому повставали з мертвих давньоєгипетські фараони й переслідували його, розвіваючи похоронними биндами…

Прокинувшись, інспектор придумав, що робитиме далі.

 

– Ви знали Блекуотера? – професор Скріббс ретельно розпушив баки і склав руки на грудях. Був він маленький, кругленький і навіть сидячи дивися на Перрі знизу вгору.

– Ні, сер. Я з поліції…

– А-а, розумію! – ляснув Скрібс по бильцях пухкими лапками. – Це через оті грабунки, що про них писали газети.

– Саме так, – про те, що дві третини смертей залишилися для газетярів таємницею, інспектор волів не розповсюджуватися. – Тож у мене до вас – як до колеги Блекуотера, – кілька запитань.

– До ваших послуг, – прихильно кивнув коротун. – Може, бажаєте віскі з содовою?

– Ні, дякую. Отож, чи були в професора недоброзичливці?

– Звісно – як і в кожного серйозного науковця. Та, мабуть, це не зовсім те, що вам кортить почути. Ворогів старий Блек не мав.

Перрі зробив помітку в записнику.

– Мені відомо, що Блекуотер був практикуючим археологом. Чи досяг він чогось визначного на цьому поприщі?

Професор Скріббс сплеснув ручками й схопився на ноги.

– Як, ви не чули? Це ж було відкриття світового рівня! Не могила Тутанхамона, певна річ, проте з наукової точки зору щось вельми схоже.

– Ні, я ж… не фахівець, – почервонів Перрі.

– Блек відшукав у пустелі, неподалік од Фаюму, некрополь адептів давньоєгипетського бога Сета. Це щось на кшталт нашого диявола, знаєте-бо, хоча паралелі недоречні, звісно.

– І… що ж розкопав там професор?

– Ну, могилу верховного жерця Сетхотепа… А! – похопився Скріббс. – Ви натякаєте, чи знайдено якісь цінності? Сякі-такі надібки стрічалися, та з гробницею царя Тута їм не зрівнятися. Зате вченим до рук потрапили безцінні манускрипти…

Папіруси інспектора не цікавили, одначе йому на гадку раптом спало інше, чуте колись краєм вуха.

– А чи не було під час відкриття могили… гм, якихось нещасних випадків?

Професор зміряв його нищівним поглядом і вже відкрив рота, щоб, вочевидь, викартати за марновірство. Та останньої миті якось знітився, задумавшись.

– Знаєте, це дуже дивно, досі я навіть уваги не звертав, але… Справді, коли розпечатали гробницю, саме налетів буревій і… Словом, кількох робітників разом із професором завалило… Арабів так і не врятували, та й Блек постраждав – порізався склом від розтрощених окулярів… Однак нема лиха без добра – професор, за його словами, навпомацки пробрався до поховальної камери, дивом минувши пастки, розраховані на звичайних, зрячих людей, і зумів якось знешкодити їх...

– Що ви маєте на увазі під звичайними зрячими? – здивовано глипнув на Скріббса інспектор.

– Бачте, шанувальники Сета, яких уважали в тогочасному суспільстві ізгоями й боялися, об’єднувалися у своєрідну тоталітарну секту з дуже жорстокими, як на наш час, правилами. Адепт божества мусив бути вихолощений і позбувався очей. Усі жерці Сета були сліпими. Як вам таке?

Перрі пойорзав на стільці. В голові його невловимим метеликом запурхала якась напівсформована гадка, проте сенсу її інспектор усе ще не добирав.

– А як щодо прокляття пірамід? Чи не могло…

– Інспекторе! Ми ж цивілізовані люди! – дорікнув йому професор з усмішкою. – Мала місце звичайна випадковість, ото й усе!

«Щось забагато їх, випадковостей, – подумав Перрі. – Єгипет, гробниця – і смерті, смерті, смерті… Як тут не стати забобонним?»

Він зробив останню спробу порушити глуху стіну невідомого, що обступала його звідусіль.

– Професоре, перед смертю Блекуотер заповідав не відчиняти сейф, бурмотів щось про знищення, темряву, сліпу мудрість… – інспектор зачитав свідчення нарядчика. – Як ви гадаєте, чи не міг він натякати на щось?

Скріббс поміркував якийсь час, але врешті здвигнув круглими плечима:

– Важко сказати. Хоча… Сліпа мудрість може натякати на культ Сета, однак усе решта… Скидається на незв’язну маячню.

– Може, в сейфі зберігається щось із тієї гробниці?

– Якщо й так, то це не коштовність у звичному розумінні.

«Що ж тоді? – пронеслося в мозку інспектора. – Люди ж чомусь помирали... Майже напевно їх щось убивало. Але яким чином? Не крізь стінки ж!.. Значить, суть не у вмісті сейфа? Смертоносне щось – чи когось! – слід шукати деінде?.. І що це мені дає?»

Нараз Перрі випростався, заклякнувши.

«Трясця, як я раніше не подумав! Грабіжники ж цілком могли відкрити сейф, просто дверцята його автоматично зачиняються без фіксації!»

– Скажіть, а чи не може там бути якась… гм, стародавня речовина, отрута, наприклад? – напруженим голосом поцікавився він. – Усі ці смерті…

– Наука нічого не знає про подібні зілля. Минули-бо тисячі років! І взагалі, – Скріббс грайливо помахав пальцем, даючи зрозуміти, що розмова закінчена, – раджу дати мертвим спочивати в мирі й не шукати умислу там, де хазяйнує його величність Випадок. Таке життя, інспекторе!

 

Від професора Перрі повернувся в повній розгубленості. Що робити далі, він не знав. Пояснення смертям як не було, так і не передбачалося.

На думку спадало єдине, щонайбезглуздіше – відкрити той сейф, навіч поглянути на його вміст – і що буде, те й буде! Зрештою, не помре ж він од вигляду професорового скарбу! Зате хоча б щось з’ясується. Може, ящик треба просто замкнути у сховищі якогось банку од гріха подалі – та й по всьому?

Що довше міркував Перрі, то дужче переконувався, що це найшвидший і найпевніший шлях унести хоч якусь ясність у справу. Правда, сейф був приватною власністю, і на його відкриття належало мати дозвіл. Та його в разі чого можна було виробити й заднім числом. Переможців не судять.

Ухваливши, нарешті, компромісне рішення, інспектор зітхнув із полегкістю. Він нагадував собі Александра Македонського над гордієвим вузлом. Залишилося рубонути.

Наступного ранку Перрі з’явився до маєтку Блекуотера в компанії найкращого фахівця з розкриття сейфів, який лише знайшовся у штаті – колишнього ведмежатника, а нині експерта-консультанта на державній службі. Посвячувати його в деталі інспектор не став – чоловік мав відімкнути замок – і квит.

Не минуло й десяти хвилин, як майстер злому вже порався біля сталевої тумби, озброївшись стетоскопом. Процес обіцяв затягнутися, тож Перрі невдовзі надокучило спостерігати за його діями. Інспектор відійшов до вікна – і раптом побачив на під’їзній доріжці знайому пухкеньку постать. Скріббс! Що йому тут треба?

Професор дуже поспішав, майже біг, і від того здавався ще кумеднішим.

Перрі зустрів його в передпокої, але не встиг навіть розтулити рота.

– Я телефонував до поліції, та вас уже не застав… – випалив Скріббс, відфоркуючись. – Одразу збагнув, куди ви могли податися… І навіщо.

– Як це розуміти? – спитав Перрі холодно.

– Після вашого відходу я багато розмірковував… Мимоволі ви мене заінтригували, і… Словом, я дещо згадав…

– Думаю, це може зачекати, – зиркнув на годинник інспектор. – Зараз ми розкриємо сейф – і дещо, нарешті, з’ясується.

– Ні! – верескнув професор. – Ні в якому разі! Його не можна відкривати!

Перрі підозріло примружився.

– Це ж чому? Допіру ви казали, що не знаєте нічого про вміст.

– Тепер знаю!.. Вірніше, здогадуюся… – Скріббс пом’явся. – Вчора ви згадували передсмертні слова Блека… Я дещо зіставив… Правда виявилася неймовірною – і жахливою!

– То що там усередині?

– Я скажу. Але обіцяйте, що дослівно виконаєте інструкції Блекуотера.

– Які ще інструкції?

– Про мудрість сліпців і стирання на порох.

Перрі зблід, стиснувши губи в тоненьку лінію.

– Послухайте, сер, я не давав вам права…

– Це ви послухайте! – хоробро випнув груди професор, хоч виглядало це радше потішно. – На кону життя, багато життів. Старий Блек мимоволі розбудив силу, якій людина коритися не в змозі!

– Прокляття фараонів? – глумливо посміхнувся інспектор. – Пригадую, вчора хтось кпив із мене стосовно цього на всю губу.

– Це ніяка не містика, хай вам грець! – розлютився Скріббс. – Сучасна наука могла б пояснити вам усе на пальцях, якби…

– Що там? – повторив інспектор із притиском.

– Гадаю, глиняна дошка. Табличка з текстом. Вірніше, символом.

Перрі розгубився.

– І… це все?

– Сліпі жерці Сета практикували вельми моторошні таїнства. Багато почерпнули з джерел, про які нам навіть зараз краще не знати. Зокрема чи не єдині осягнули мистецтво гіпногліфії…

– Що-що? – Перрі ніяк не міг зрозуміти, серйозно говорить професор, чи навіщось морочить йому голову.

– Ну, ви ж чули про так званий гіпноз? Так ось, у давні часи сетопоклонники вміли впливати на людей системою певних потаємних знаків. Ті символи діяли безпосередньо на підсвідомість, достатньо було людині побачити їх.

– І ви гадаєте… – вирячив очі Перрі, змагаючись із лячним здогадом.

Цієї миті з кабінету Блекуотера долинув приглушений гуркіт – мовби впало щось важке.

– Чорт! – простогнав інспектор із розпачем. – Чорт! Чорт!

Професор миттю збагнув усе.

– Може, ще не пізно… Гайда туди! Але – жодного погляду на сейф, коли вам дороге життя! Де він знаходиться?

– В лівому кутку від дверей… Однак… що робити?

– Заплющуйте очі й шукайте вашого колегу. Тоді тягніть за двері й робіть штучне дихання. Треба примусити запрацювати серце!

– А ви?

– Хутчій!

Міцно зажмурившись, вони вдерлися до кабінету. Перрі відчував себе по-дурному, але якийсь глибинний жах усе ж змушував його коритися напучуванням Скріббса. Надто коли інспектор наштовхнувся на нерухоме тіло екс-ведмежатника. Змагаючись із нападами паніки, він поволік його назад, заледве втрапивши в двері. В коридорі заходився з силою натискати чоловікові на грудну клітку, як це роблять із потопаючими.

Зосередившись на цій майже безнадійній справі, Перрі геть забув про професора. Тільки коли потерпілий раптом болісно хлипнув і заходився хапати ротом повітря, мало не заплакав від полегші й зауважив, що старого нема поряд.

– Агов! Ви там живі? – покликав він у розчинені двері.

Щось дзвінко, розкотисто гуркнуло.

– Все гаразд, інспекторе!.. – якесь хрумтіння, кректання. – Можете заходити. Тепер безпечно.

Перрі боязко встромив голову в дверну пройму, поглянув крізь примружені повіки. Від побаченого до горла мимоволі підступив істеричний сміх. Скріббс задьористо танцював побіля сейфа, притупуючи й пихтячи від натуги.

Збожеволів?

– Що ви робите, професоре?

Старий спинився, важко переводячи подих.

– Те, що Блек мусив був зробити одразу, тільки-но натрапив у темряві на поховальну печать і збагнув, що то таке.

– Печать? Професор згадував якусь печать в останні хвилини…

– Авжеж. Дощечку з символом, що наказує людині померти – чи серцю спинитися, якщо хочете. Ідеальну запору для гробниці. Бідний безумець виніс її з могили Сетхотепа – без сумніву, з наміром дослідити. Він ужив, як видавалося, всіх можливих засторог. Не врахував лише, що може нагло згинути, наражаючи цим ближніх на страшну небезпеку…

Скріббс раптом похопився.

– А як там ваш… фахівець?

– Дихаю, – прохрипів експерт-консультант, увалюючись до кабінету; виглядав він кепсько. – Що трапилося, хай йому всячина?

– Ви втратили свідомість… гм, од ядучих міазмів із сейфу.

– Що там було?

Професор нахилився й згріб із підлоги жменю крупного червонястого порошку.

– Всього лише порох століть, друже мій.

Відтак висипав його цівкою крізь пальці й задумливо додав, мов справдешній священик:

– Що ж, як то кажуть, прах до праху…

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>