Коло

Коло

П’ятниця, 19 грудня 2008 г.
Мітки:
Проглядів: 3132
Підписатися на комментарі по RSS

- Чому? Чому ти валяєшся на бетонній підлозі і чуєш віддалений звук сирени, яка ще хвилину, всього лиш хвилину тому видавалася тобі ангельським співом? І чому твоя ліва долоня лежить в калюжі, а праву ти взагалі не відчуваєш? І що заважає тобі підняти ці важкі повіки? Кажи мені!!! Кому як не мені ти це скажеш? Ти п’яний? Відповідай!!!

- Я не п’яний, ти ж знаєш. Ти прекрасно знаєш, що п’яним я тебе ніколи не чую. П’яним я не можу тебе чути... Я чую Френка чи Остапа, але не тебе.

- Грець із тим Остапом! То в чому справа?.. Так... От так... Правильно... Розплющуй очі... Ще трішки... Різкість... Ну чого опустив? Господи, і що це за інтимне червоне світло? І ця сирена: вона стає гучнішою. Вставай, нам треба дізнатися. Вставай!

- Ти ж знаєш як мені було важко відкрити очі. Знаєш?! І, мабуть, здогадуєшся, що я вже звідси не встану, як би ти не кричав. Я не можу, розумієш?

- Розумію, але ця сирена – вона мене нервує. І що це за червоне світло?.. Стоп! Це ж інститут. Це твій клятий інститут. Що ми робимо в твому бісовому дослідницькому інституті?

- Інститут? Так-так, впізнав все-таки. Хоча там багато чого змінилось. Чекай, я ще раз відкрию очі.

- Що за дим? Не закривай! Не закривай! Чому ти закрив?

- Вибач, немає сил...

- Що ти замовк? Не спати! Не спати, я сказав!

- Чорт, не кричи.

- Андрію, що ми в біса робимо на цій підлозі твого інституту. Що за сирена? Що з тобою?!

- Не кричи – я згадав (легка посмішка). Це реакція.

- Реакція?! Що за реакція? До чого тут реакція? Що сталося в цьому інституті? Ти ж знаєш, як я його не люблю. В мене завжди було недобре відчуття на рахунок цього Центру. А ти мене не послухав! Не послухав свого старого приятеля, що стільки для тебе зробив...

- О, не кричи. Я все пам’ятаю, тільки, будь-ласка, не кричи – в мене зараз вибухне голова... Зрештою, вона не стане першою, що тут вибухнуло.

- Андрію, ти можеш чіткіше говорити? Спокійно поясни, що тут сталося?

- Друже, повір, це вже не має жодного значення. Тим більше я не маю права тобі сказати. Ти просто не захочеш цього знати. Пробач, якщо щось не так. Облиш свою цікавість, давай просто поспимо.

- Андрію, ти мене лякаєш. Ти лякаєш свого старого друга. Востаннє ми з тобою спілкувалися в того психа, що намагався переконати тебе, що твоїх вірних друзів, усього хору твоїх голосів не існує. Він хотів вбити нас, він хотів вбити мене. Тоді ти був на його боці. А зараз просиш пробачення? Очевидно все дуже серйозно.

- Ти правий.

- То дай мені, своєму другові, чітку відповідь на просте питання. Зрештою, я це заслужив. Хіба не так? Андрію, скажи, що тут сталося?

- Ти заслужив цього не знати, але якщо наполягаєш?

- Так, кажи!

- Я б тобі навіть показав, якби міг. Я б показав тобі листок, що має бути в моїй лівій кишені. І ти б зрозумів! Не багато б зрозуміли, але ти знаєш математику, квантову фізику, теорію ймовірностей... А далі, я б тобі показав зворотню частину листка. Там небагато – всього лиш одна фігура – коло. І два значення...

- Коло, ну до чого тут коло? Поясни…

- Не перебивай мене, будь-ласка, мені й так важко.

- Вибач, продовжуй.

- І два значення: t і Т0. Значення t еквівалентне 46 хвилинам. А То рівне 15,42 за київським часом...

- Ти можеш мені чітко сказати, що тут сталося?

- Тут? Сталося? Які ми серйозні... (Посміхається) Пам’ятаєш я говорив тобі про заплановане дослідження? Серію експериментів?

- Так, там було щось про будову атома і викривлення.

- Точно! В тебе хороша пам’ять. Так от, ми хотіли викривити частину простору для проведення фундаментальних досліджень, що стосуються самого феномену викривлення і будови вимірів. Але... Але реакція цікава штука. Інколи вона виходить з-під контролю. На восьмій годині нашого третього експерименту, реакція почала швидко змінюватися і ми вже не могли контролювати її розвиток. В таких випадках науковці отримують унікальні дані. Розвиток реакції був настільки стрімким, що просторово-часовий вимір викривився і мало утворитися коло. Оперуючи даними, я зміг вичислити, що викривлення стосуватиметься значної частини простору, а часова стріла перетвориться на часове коло. Розумієш? Коло з довжиною в сорок шість хвилин. Немає майбутнього, немає минулого є просто сорок шість хвилин. І я навіть не знаю чи ми говоримо вперше на цю тему чи в мільйонне. Я навіть не знаю чи ми живі, чи просто частинки нескінченної картини в сорок шість хвилин. (Відкриває очі). Бачиш цей годинник? Якщо він йде добре і якщо мої розрахунки є правильними, то нам залишилося дві-три хвилини з цього циклу. Тому давай трішки поспимо, адже ми, мій старий друже, є найбільш нещасними людьми на цій планеті. Тільки ми знаємо, що пів п’ята ніколи не настане...

Так зупинився світ. Ніхто навіть не помітив, як став частиною нескінченного кола часу з довжиною в майже сорок сім хвилин. І не важливо хто ви. Не важливо де ви. Не важливо, що ви робите. Кого любите, а кого ненавидите. Сидите чи стоїте. Говорите чи мовчите. Читаєте. Думаєте. Слухаєте. Це не важливо. Тому що пройде сорок сім хвилин і все повториться знову. Хтось сказав би, що це пекло. Хтось скаже, що це рай. Але, панове, ми ввійшли у вічність сорока семи хвилин - вітаю.

…Чому? Чому ти валяєшся на бетонній підлозі і чуєш віддалений звук сирени, яка ще хвилину, всього лиш хвилину тому видавалася тобі ангельським співом?..

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>