Я доведу, що він існує

Я доведу, що він існує

Субота, 28 лютого 2015 г.
Проглядів: 1225
Підписатися на комментарі по RSS

Атомний прискорювач нарешті затих.

Джеймс неспішно перевів втомлений погляд на календар. Сьогодні вже п’яте березня. До іспиту залишилося двадцять п’ять днів.

Тепер він все частіше згадував розмови з науковими керівниками.

‒ Молодий чоловіче, те що ви хочете зробити, просто неможливо.

‒ Це ж чому? ‒ Запитував він.

‒ Хоча б тому, що давно відомо, що ніякого паралельного світу не існує. Ви в дитинстві читали не ті книжки і забили голову непотребом.

‒ Ви помиляєтесь, ‒ відмахувався він, ‒ і я це доведу.

 

Пройшло п’ять років. До подачі звіту про роботу залишилося менше місяця, а його проект не зрушив з мертвої точки. Його чекала невесела доля. Керівник департаменту ще й подасть справу на розгляд наукової комісії, щодо доцільності цієї роботи. Можливо, його навіть візьмуть під арешт і вимагатимуть повернути всі гроші, витрачені на дослідження. А тоді – прощавай карʼєра науковця і життя, про яке мрія з дитинства.

Та він знав, на що йшов. Джеймс був впевнений у результаті.

Існує три загальноприйняті теорії про паралельні світи.

Перша каже, що десь в космічному просторі може існувати світ, максимально пов’язаний із земним ‒ часом, розвитком і подіями. Та космічні подорожі, які тривають вже понад вісімсот років змогли спростувати цю теорію. А точніше, перевести її в інше русло сприйняття. Квантове стиснення часу для швидкого подолання світових років космічного простору показало, що у вимірі часу не існує жодного світу схожого на наш. Більше того, доведено, що подорож у часі, якою її собі уявляє більшість людей, неможлива. А всі маніпуляції стосовно цього питання, введенням у розрахунки та теореми відносності часу щодо різних просторових об’єктів, легко спростовувались створенням такого поняття, як гіперчас, що чудово працює в великих масштабах. Рівняння Блоха-Рібенштейна чітко встановлює залежність одного від іншого і одночасно вбиває всі мрії про пошук паралельного світу в цьому напрямку. Крім цього, Танк Ху ще три століття тому пропрацював відомі на той час факти та інформацію про космос і висунув теорію, яка вже стала аксіомою. Наш всесвіт безкінечний. В ньому може існувати нескінченна кількість світів з нескінченною кількістю зірок, що можуть мати однакові з нашим світом параметрами. Але це не паралельні світи, що залежать один від одного і можуть впливати на подібних собі зміною власних параметрів, а лише світи, що мають максимально наближенні один до одного умови існування. А це дві великі різниці.

Ще одне місце, де шукали паралельний світ, знаходиться в голові у кожної людини. Вивчення мозку свого часу стало справжнім бумом серед наукової спільноти. Вісім століть тому сімдесят відсотків всіх наукових грантів йшли на дослідження цього органу. Зусилля не пройшли даремно і його продуктивність збільшили на десять процентів, що призвело до проривів у всіх наукових напрямках.

Паралельні світи почали шукати в підсвідомості у групи добровольців. Різноманітні стимуляції півкуль головного мозку призводили до відображення в уяві пацієнтів різних реальностей. Власне, це були різні світи. В кожен з них вводили певний подразник і спостерігали за реакцією. Отримані дані комбінувалися в моделі. Різниця між моделями була мінімальна, але вона була. Це дозволяло стверджувати, що в мозку людини існує одразу кілька реальностей і, залежно від подразника, свідомість обирає зручнішу для неї. Тобто, людина живе одразу в кількох паралельних світах. Та з часом моделі почали руйнуватися і давати збої. Зрештою, ці дослідження перейшли в область медицини і ні про які паралельні світи вже не йшлося. Добровольців із паралельними світами в головах визнали хворими на тяжку форму шизофренії, а всіх причетних до експериментів науковців позбавили ліцензій та посадили за грати.

Джеймсу залишалося спрямувати свої зусилля на пошуки паралельного всесвіту на Землі. Непростий варіант. Двадцять три мільярди жителів залишали мало місця для іншого світу. На планеті не залишилося місця, де не ступала нога людини. Кожен клаптик суші і більша частина морського дна зайнята сферичними житловими бункерами. Кожен з цих комплексів оснащений незліченною кількістю датчиків, що покривають без малого сто відсотків земного простору. Кожен квадратний метр перебуває під пильним наглядом Комітету Безпеки та Розвитку. Якби те, що шукає Джеймс, існувало, то така потужна і багата організація вже давно б знайшла його. Сховатися на нинішній Землі просто немає де.

Порівняння їх можливостей та ресурсів з власними звичайно засмучували вченого, але ще є майже місяць. Він обов’язково щось знайде.

В останнє перед виходом окинувши оком лабораторію, чоловік помітив, що один з енергетичних блоків блимає червоною лампочкою. Прискорювач давно вимкнувся, але блок показував протилежне. А ще червоне світло сигналізувало, що щось пішло не так. Джеймс знову ввімкнув атомний прискорювач, щоб перезавантажити його та усунути несправність. Інформаційне табло загорілося. Ноги бідолахи підкосилися, а обличчя зблідло. Температура всередині машини значно перевищувала норму і стрімко зростала. Часу шукати причини не залишалося. Він швидко вимкнув устаткування та живлення у всій кімнаті. Та м’яке гуркотіння апарату стало набирати гучності і Джейс зрозумів, що зусилля виявились марними.

Спочатку його очі прорізало яскраве світло, а вже потім по вухах вдарив звук вибуху.

Джеймс не встиг зрозуміти чи втрачав свідомість, чи ні. Він лежав на холодній підлозі. Руки тремтіли. Дихання збилося. Було страшно. Крізь монотонний писк нарешті прорвалися перші звуки. Швидкі кроки наближалися. Зрештою, над ним схилився підстаркуватий повний чоловік з сивими вусами та молодий хлопчина. Першого він не знав, а от Карл був лаборантом у сусідній лабораторії.

‒ Ти як, хлопче? Живий?

Джеймс хотів сказати чоловіку, що все добре, але це в нього не виходило. Він тільки зиркав очима то на одного, то на іншого.

Карл схопив його за плечі і добряче тряхнув.

‒ Джеймсе, ти чуєш мене? Ти можеш говорити? З тобою все нормально?

Джеймс кивнув головою. В грудях добряче калатало серце.

‒ Тримайся, ‒ вусань взяв його за руку, ‒ допомога вже близько. Медики будуть тут з хвилини на хвилину.

Лаборант швидко оглянув Джеймса і констатував, що зовні не помітно ніяких пошкоджень.

‒ Добре, ‒ нарешті видавив з себе і він.

Це дійсно було позитивним моментом, але про зруйновану лабораторію він так сказати не міг. Черговий провал не вселяв оптимізму.

Медики доволі швидко оглянули постраждалого і навіть не наполягали на госпіталізації. Кілька дрібних порізів не загрожували здоров’ю вченого. На черзі був допит агентства безпеки. Та він пройшов набагато спокійніше, ніж на те розраховував Джеймс. Більше запитань викликала не персона Джеймса, а саме несправний атомний прискорювач.

Люди почали розходитись. В кімнаті залишився тільки Джеймс і чоловік з вусами.

‒ Юджин, ‒ Джеймс потиснув простягнуту руку і представився сам.

‒ Чи ви не той самий молодий амбітний вчений, що шукає паралельний світ?

‒ Так, це якраз я.

‒ Ваша слава йде попереду вас.

Джеймс вловив краплину сарказму в словах та сперечатися в нього не було ні сили, ні бажання. Красномовний погляд, який він подарував чоловіку, ясно давав про це зрозуміти.

‒ Насправді, я не хотів зачепити вас особисто. Просто робота, за яку ви взялися, досить незвична і вже встигла викликати чимало розмов. Багато хто щиро бажає, щоб ви досягли певного результату.

Обличчя Юджина стало суворішим.

‒ Боюсь, що банальні бажання багатьох мені не допоможуть. Мені вже мало що може допомогти.

‒ Не опускайте руки. Я теж слідкую за вашими роботами, ‒ це зізнання геть не здивувало Джеймса, ‒ ви все робите правильно. Кожен ваш крок обґрунтований і враховує досвід попередніх невдач.

‒ Цікаво, що ви мені запропонуєте зробити після цієї невдачі, ‒ поцікавився Джеймс, обводячи лабораторію рукою.

‒ Головне ‒ не опускайте рук. Ви далеко не перші, хто зруйнував лабораторію. Добре, що все добре закінчилось. А, якщо ви дійсно хочете дістати пораду від мене, то зверніть увагу на рівняння Тіза.

Джеймс здивовано поглянув на чоловіка з вусами.

‒ Це те, що про викривлення матерії і простору відносно свідомості?

‒ Саме так.

Джеймс не збирався приховувати скептицизм відносно цієї пропозиції.

‒ Але це рівняння фактично не має ніякого відношення до моєї теми і, наскільки я пам’ятаю, його правильність досі не доведена.

‒ Ви абсолютно праві. Але, зважаючи на всі варіанти, які вже були вами відкинуті, на мій погляд, цей напрям залишається найбільш перспективним саме у вашій ситуації. Адже часові рамки звужуються. Можливо, у вашому рукаві приховані ще якісь варіанти ‒ не знаю ‒ але, на вашому місці, я б спробував попрацювати у цьому напрямі.

 

Зачинивши двері кабінету, з папкою під рукою, чоловік попрямував додому, щоб продовжити розгляд варіантів.

Що в нього залишилося? Насправді, небагато. Вчений відкинув близько дев’яносто дев’яти відсотків існуючих теорій та перевірив купу рівнянь. Ще залишилося опрацювати фантастичні записи про вплив на організм людини певних речовин, які, за старовинними записами, могли «змінювати людську свідомість і переносити її у інший вимір». Свого часу ці речовини називалися наркотиками і були поза законом. Зараз їх знайти практично неможливо. А якби і вдалося, то навряд чи Джеймсу пощастить знайти добровольця, який би погодився перевірити дію подібних препаратів на власному тілі.

Ще йому порадили звернути увагу на рівняння Тіза. Витративши півночі на детальний розгляд цього питання, Джеймс прийшов до висновку, який не додавав оптимізму. По-перше, очевидного зв’язку з власними пошуками він в ньому не знайшов. По-друге, це рівняння було, м’яко кажучи, «сирим». Все зводилось до того, що збільшення потужності могло змінити параметри навколишнього світу. Але це і так очевидно. Вплив подразника завжди буде викликати певні зміни у об’єкта досліджень. Треба тільки вірно підібрати подразник. Та тут пропонувалось впливати на свідомість. Але як це зробити? Через мозок? Але цей варіант він вже розглядав і відкинув. Яким чином ще можна вплинути на мозок? Струм, наркотики, портарування? Кожен варіант мав право на життя, але жоден з них не підходив.

Близько третьої ночі втома таки взяла своє і він відправився у ліжко навіть забувши, що планував сьогодні подивитися фінальний матч Чемпіонату Землі з футболу. Про цю подію він згадав тільки вранці, коли переглядав інформаційну стрічку.

«Скандалом закінчився фінальний матч Чемпіонату Землі з футболу. Вперта боротьба між 23 і 42 округами тривала до вісімдесят сьомої хвилини, коли гравці номінальних господарів змогли забити переможний гол. Та велика частина вболівальників ставить під сумнів взяття воріт. На їхню думку м’яч так і не перетнув лінію».

Як жителя 42 округу Джеймса засмутило це повідомлення. Під записом йшов відео-файл. Переглядаючи його знову і знову чоловіка заповнював гнів та невдоволення. Ніякого взяття воріт не було. М’яч не перетнув лінію. Та гравці суперника, як і їхні вболівальники, були впевненні в справедливій перемозі. Для Джеймса це був шок. До всіх проблем додалося ще й це. Ті люди були просто сліпими…

І тут він зрозумів.

 

30.07.2925

Джеймс стояв перед радою вчених. Його час настав. За столом сиділи головуючий та опоненти. Всього шестеро. Позаду зібралася повна аудиторія. Півтори тисячі людей планували стати свідками або геніального прориву в науці, або ганебного провалу, якого ще не бачив світ.

Близько двох годин чоловік вів комісію шляхом, який він пройшов за ці п’ять років. Геніальні теорії та сміливі припущення без жалю відкидалися та спростовувались. Нарешті Джеймс дійшов до рівняння Тіза і всього, на що воно його надихнуло.

‒ Все зводиться до того, що потрібно знайти правильний чинник, який своїм впливом сформує паралельний світ. Це буде інша реальність у існуючій реальності. Від неї будуть залежати сприйняття і подальші дії. Що може вплинути на свідомість людини, крім прямого впливу? Відповідь очевидна. Як і очевидно, що ми з вами вже давно живемо в паралельних світах не усвідомлюючи цього. ‒ Він зробив багатозначну паузу і додав. ‒ Цим подразником є інформація.

Аудиторія оживилася і за спиною Джеймса почулося жваве обговорення.

Голова комісії, дещо спантеличений, переглянувся зі своїми колегами.

‒ Хотілося б побачити чи почути якесь продовження та пояснення.

Джеймс чекав на це.

‒ Зараз я донесу до вас свою думку простим експериментом. Та для цього мені потрібна допомога.

Доповідач попросив, щоб в аудиторії зберігалась цілковита тиша. Він запросив двох членів комісії підійти до нього. Вони сіли один навпроти одного за невеликий стіл, який завбачливо поставили серед аудиторії. Далі чоловікам зав’язали очі і попросили дивитися на стіл прямо і нічого не чіпати руками.

Деймс дістав яблуко і поклав на стіл перед людьми. Коли пов’язки зняли, Джеймс запропонував кожному з членів комісії написати на папері те, що він бачить перед собою. Кожен з них виконав прохання, після чого яблуко накрили темною тканиною. Коли всі повернулися на місця, Джеймс приступив до пояснення того, що ж тут щойно відбулося, попередньо поглянувши на записи.

‒ Що ж. Можу сказати, що ці два чоловіки живуть у паралельних світах.

Аудиторія загуділа ще більше.

‒ Я попросив написати кожного, що він бачить перед собою і кожна людина в цій аудиторії може підтвердити, що жодного фокусу тут не було. Але що ж ми отримали? ‒ Джеймс підніс над головою записи. ‒ Дивлячись на один і той же предмет, кожен з них бачив різні речі. Один написав, що бачить червоне яблуко, інший ‒ жовте.

Зал загудів в суперечках. Джеймс продовжував.

‒ Чимало людей, які сиділи за спинами вчених, можуть підтвердити їхні слова і будуть праві і навіть можуть відстоювати свою правоту. Але якщо запитати якого кольору було яблуко у людей, які сиділи збоку, то вони скажуть, що чітко бачили, що воно червоно-жовте. Від точки зору залежить, що ми бачимо. Наш мозок впевнений, що він бачив і не хоче миритися з думкою когось іншого, адже він впевнений. Так само відбувається з усім іншим. Одні й ті ж факти подані з різних точок зору формують паралельні світи у головах людей і, відповідно, у суспільстві. Ми постійно живемо в протистоянні світів. В кожної людини є власний всесвіт, тому що в нього є своя правда.

Проста істина, яка була відома кожному, викликала бурхливу реакцію. Люди аплодували. Це був успіх. Голова комісії щиро висловив захоплення сміливістю парубка, який взявся за таку важку тему і зміг довести її до логічного кінця.

Пізніше, коли люди вже почали розходитись, Голова підійшов до Джеймса.

‒ В своїй доповіді ви сказали, що до вірного рішення вас наштовхнуло рівняння Тіза. Але у вас немає жодного пояснення, як саме воно впливає, тим паче тут не йдеться про жодне викривлення простору чи тому подібних речей.

‒ Схоже, що так. Доведеться вигадати власні рівняння.

Чоловіки посміялися і Джеймс нарешті залишився сам.

Він підійшов до стіни пошани і почав розглядати фотографії видатних вчених, які колись працювали в центрі. Можливо, колись і він опиниться на цій стіні! За мить посмішка зникла з його обличчя. А все тому, що з фотографії на нього дивилося знайоме обличчя. Це був повний чоловік з вусами, який допоміг після вибуху в лабораторії. Текст під фото повідомляв, що це Юджин фон Тіз. Роки життя: 2578‒2661. Джеймс знов посміхнувся. Схоже, що він зміг таки знайти підтвердження існування паралельного світу. Світу, який живе поряд з нами.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>