Інтерв'ю з легендою

Інтерв'ю з легендою

Четвер, 15 жовтня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 2912
Підписатися на комментарі по RSS
– Доброї пори доби, шановні юзери. Рада вітати вас на перегляді нашого чергового онлайну. Тема передачі: «Зустріч з легендою». Сьогодні ви подивитесь інтерв’ю із вітчизняною знаменитістю, не побоюся сказати «легендарним» письменником-фантастом Орестом-Вікторією Захарчуком. Нашій редакційній групі довелося добряче потрудитися, щоб розшукати Ореста-Вікторію та домовитися про інтерв’ю. Всім добре відомо про надзвичайну скромність подружжя. Крім того, після операції Орест-Вікторія дуже багато подорожує. Що ж, розпочнемо. 

– Доброго дня, Оресте-Вікторіє! – симпатична ведуча онлайну звернулася до героя передачі.

– Вітаю Вас! Вітання всім хто дивиться програму та всім моїм читачам – привітався зеленоокий юнак у білому костюмі.

– Зачитаю Вам найрейтинговіше питання, яке задають юзери: «Розкажіть, як ви написали своє знамените оповідання «Удвох назавжди»?» - продовжила ведуча.

– Уже важко згадати, з чого саме все почалося… Як кожен фанат фантастики, в дитинстві та юності я був одержимий ідеєю дверей. Я марив ними, – усілякими воротами, порталами, норами та тому подібними засобами скорочення відстані в часі та просторі. Ще починаючи від Буратіно, який знайшов заховані двері у комірчині тата Карла, Аліси з норою в Країну чудес. І як справжній графоман… Тьху, вибачте, як людина з особливими ставленням до створення літературних творів, не міг пройти повз можливість взяти участь у конкурсі фантастичних оповідань «Відкриті двері» чи «Відкрити двері». Я уже самостійно і не згадав би, допомогли дослідники творчості, які відкопали деталі цієї історії у терабайтах архівів Інтернету. Завдячуючи їм я став знаменитим. Так от, взяти участь у конкурсі хотілося, але жодних позитивних – креативних ідей на тему дверей на думку не спадало. Що й не дивно, оскільки уже на той час кількість літературних творів, в яких так чи інакше вона розкривалася, була гігантською. З’являлися у мене деякі думки, але або не настільки цікаві, щоб витрачати час на їх втілення у файлі, або такі глобальні, що потребували б написання цілого фантастичного роману. А на це ані часу, ані бажання не було. Скажу також, що і до того оповідання, і після нього написав багато більш цікавого і за змістом і за формою, а от, бачите, – став знаменитим завдяки отому посередньому, похапцем написаному оповіданнячку. Воно і відчинило нам, – мені та моїй дружині, – двері у вічність. І в прямому, і в переносному розумінні.

– Дуже цікаво! – не втрималася журналістка.

 – І от, коли вже термін подачі оповідань збігав, у останній момент, як це завжди буває, з’явився план оповідання, яке хоч і не зовсім відповідало темі конкурсу, але було зрозумілим для написання. Ідея була простою та позитивною. Якраз настільки, щоб не соромно було писати, і не настільки деградованою, щоб викликати реакцію відторгнення у журі конкурсу. Я в ті роки, зізнаюся чесно, був на межі перетворення в людину з особливими алкогольними потребами. І героями моїх творів були переважно люди з особливим ставленням до споживання алкоголю. А це не подобалося молодому поколінню читачів фантастики, серед яких було все більше людей з особливим ставленням до вживання наркотиків. У ті старі добрі часи таких людей, – як перших, так і других, – інакше називали. Але зараз ті лайливі слова ви навіть і не надрукуєте. Врешті, я перестав бути і людиною з особливим ставленням до створення літературних творів. Припинив також бути в групі ризику перетворення на людину з особливим ставленням до споживання алкоголю. Мабуть, завдяки цьому, а також завдяки любові до своєї дружини, я прожив таке довге життя. На час проведення операції по пересадці свідомості нам було 96 та 93 роки. Вибачте, – вживаю такий нетолерантний термін, – «любов». Ніяк не можу звикнути до сучасної політкоректності. Ви потім при редагуванні інтерв’ю напишете, як слід. А то ще потраплю в ряди людей з особливим ставленням до дотримання законів. В часи моєї молодості слова «любов», «кохання» мали позитивний смисл, нікому не спадало на думку, що вони можуть образити чиїсь почуття чи їх відсутність, чиїсь сексуальні схильності. Якими ми були дикунами... 

Так от, сів я та написав оповідання про пересадку особистості. Мабуть, ця ідея не була особливо новою. Але мій твір відрізнявся маленьким симпатичним, як тоді здавалося, нюансом, – описувалася не просто пересадка особистості з одного мозку в інший, – порожній, – а пересадка разом із особистістю коханої людини, з якою прожито багато років. Велика кількість спільних спогадів, на мою думку, повинна була підвищити ймовірність успішності такої операції. А взаємне кохання повинно було стати тими ліками, які зменшили б інтенсивність конфлікту між особистостями. Отаким нехитрим був рецепт цього твору. Ще, здається, зазначалося, що подвоєння особистостей можуть бути корисними в міжпланетних подорожах. І об’єм знань такий член екіпажу везтиме з собою вдвічі більший. Ще й не сумуватиме на самоті під час польоту.

А через багато років, коли наука на практиці дійшла до пересадки особистості, вчені, – завдяки ентузіастам-фанатам моєї творчості, – згадали про мене як одного з тих, хто першим запропонував ту ідею. І на знак поваги, в межах рекламної компанії, наші з дружиною свідомості пересадили в молоде клоноване тіло. Отож ми уже третій рік переживаємо другу молодість. Додам також, що нам пояснили ще один - реальний смисл пересадки обох свідомостей: з міркувань збільшення імовірності приживання в клонованому мозку хоча б однієї особистості. Насправді досить невеликий відсоток операцій завершився виживанням обох свідомостей. В багатьох випадках узагалі жодна з них не приживалася. Так що нам, вочевидь, пощастило.

– Дякую за ґрунтовну відповідь, Оресте-Вікторіє. Наступна група питань, яку ми об’єднали через схожість, – «Розкажіть, чи справдилися сподівання щодо ймовірності психічних розладів на ґрунті конфліктів особистостей? Були такі конфлікти? Як Ви їх подолали, чи досі конфліктуєте?»

– Я б сказав, що тут виникло дві, так би мовити, конфліктні точки. Перша, – це невідомі спогади: таємниці подружніх зрад, дошлюбні пригоди... А інша конфліктна точка спричинена тим, що все-таки жіночу особистість пересаджено у чоловіче тіло. Тому нам був необхідний деякий період взаємної адаптації до задоволення сексуальних потреб. Та й взагалі, попри багаторічне спільне життя у нас спостерігалися розбіжності культурних та спортивних смаках. Однак, як я і передбачав колись у своєму оповіданні, завдяки взаємним почуттям нам вдалося подолати ці всі суперечності та налагодити комфортне співіснування.

– Пане Оресте-Вікторіє, хотілося б почути також і пані Вікторії думки. Це бажання наших юзерів, – почути обидві особистості, – продовжила ведуча. 

– Зважаючи на будову голосового апарату, ми не можемо говорити різними голосами. Та й по правді кажучи, з чого ви взяли, що це пана Ореста особистість з вами балакала? – відповів зеленоокий юнак.

– То це були ви, пані Вікторіє? – здивувалася журналістка.

– Так, це я. Тільки мої думки озвучуються цим тілом. Поки я його не пробачу. Це є одним з пунктів нашої домовленості. Таким чином цього горе-літератора покарано за всі його зради, за всі його фантазії про інших жінок, за контакти з усілякими особами із підвищеними сексуальними потребами. Я ж то його любила, тільки про нього думала, тільки з ним себе уявляла. А він тільки те й робив, що зраджував мені на кожному кроці. 

– Вибачте, Вікторіє, а коли про створення знаменитого оповідання ви розказували, ці подробиці були вам давно відомі, чи пан Орест вам підказував? – ведуча вирішила повернути розмову в спокійне русло. 

– Насправді це третій варіант. Цей самозакоханий козел ще колись, 70 років тому передбачив оце інтерв’ю і вже наперед знав як відповідатиме на ваші питання.

– Цікаво, – це вже між нами, – може ви ще якось провчили свого чоловіка?

– На що ви натякаєте? – роздратовано перепитав юнак.

– Ну, можливо, ви тепер, хоч і в чоловічому тілі, надолужуєте згаяне за час багаторічної подружньої вірності? – пояснила інтерв’юерка.  

– Ці подробиці не прописані у нашій угоді. Якщо вам цікаво, – платіть і дізнаєтеся. Вважаю, що все передбачене контрактом ми виконали. До побачення. – юнак підвівся з дивану та зник за кулісами студії.

– Подякуємо пані Вікторії. Вибачаюся, Оресту-Вікторії. Пану Оресту-Вікторії. Що ж, шановні юзери – отаке несподіване завершення нашого інтерв’ю з легендарним письменником. – підсумувала журналістка. – Після рекламної паузи подивимося наступний сюжет. Не перемикайте!

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>