Illuminatio (Поза конкурсом. Перевищено обсяг)

Illuminatio (Поза конкурсом. Перевищено обсяг)

Неділя, 17 лютого 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2616
Підписатися на комментарі по RSS

I

Місто вмирало. Вмирало вже протягом тривалого часу, поступово перетворюючись на сіре середовище існування. Купи сміття, роздовбані дороги нагадували про те, що містом вже давно ніхто не цікавиться. Зелених насаджень не лишилось, лише де-не-де кволі старі каштани нагадували про колись найзеленіше місто Європи. На місці красивих парків стояли закинуті автоматизовані комплекси з переробки деревини, що вночі нагадували трупи потвор, які лежали серед кварталів. На периферії міста панувало запустіння: розбиті вікна в багатоповерхівках, виламані двері, пусті квартири – все це вказувало на відсутність жителів. І лише вечорами можна було побачити в деяких вікнах вогник, що свідчив про існування життя в цих мертвих бетонних спорудах.

Єдиним місцем, де не відчувалось запустіння, був центр міста. Тут вирувало життя: мчали по дорогах електромобілі, на тротуарах роїлись люди, снуючи туди-сюди в своїх справах, у визначені години з'являлись автоматичні прибиральні машини, що збирали сміття і відправляли його на сміттєпереробні заводи. Іноді навіть можна було зустріти андроїда, що впевнено крокував, виконуючи якесь завдання. Вночі ж центральна вулиця міста палахкотіла неоновим світлом та голографічною рекламою запрошуючи скуштувати синтетичну японську кухню, відвідати новий віртуальний розважальний комплекс, чи влаштувати собі апгрейд, вжививши нові кібер-імпланти. Це був рай для хакерів, біоінженерів, кібертехнологів, які після важкого дня приходили сюди забути негаразди життя і поринути в світ ілюзій та задоволення. В кінці вулиці, на площі, височів хрест, який невідомо для чого тут був зведений. Він сяяв блакитним неоновим світлом, надаючи оточенню якоїсь казковості.

В світлі хреста стояв чоловік і нервово жував жуйку. На вигляд йому було років тридцять. Він мав коротку стрижку та був одягнений в довгий чорний плащ. Єдине чим він відрізнявся від основної маси перехожих – це кругла металічна пластинка, вживлена в скроню. Оглядаючись довкола, чоловік проводжав поглядом кожного перехожого, що проходив поруч. Подивившись на наручний годинник, він виплюнув жуйку і попрямував на інший бік вулиці. Голографічні зазивали наперебій запрошували його завітати в салон нових електромобілів, чи то переглянути новий 4D блокбастер, але він не звертав на них уваги: йому необхідно було бути в кав'ярні під назвою "Електричне сяйво" о 23:00. Він хотів потрапити туди трішки раніше, щоб ще встигнути випити чашечку штучної кави.

Почав накрапати дощ. Враз вся вулиця вкрилася різнокольоровими парасольками. Чоловік швидко просувався крізь натовп, намагаючись якнайшвидше потрапити до кав'ярні. Дощ посилювався. А ось нарешті і кав'ярня. Над її входом проектор відображав голограму, яка була схожа на північне сяйво. Кольори веселки яскраво мерехтіли в повітрі, пронизані краплинами дощу. Здавалося ніби шматочок райдуги заблукав серед бетонних хащів. Чомусь згадались лепрекони. Чоловік злегка посміхнувся і зайшов до кав'ярні.

Всередині було досить людно, але місць вистачало. Чоловік струсив краплини дощу з плечей і сів за вільний столик неподалік від входу.  До нього одразу ж підійшов андроїд-офіціант. Його оптичні очі холодно дивилися на відвідувача.

- Що будете замовляти? – прозвучав модульований голос.

- Чорну каву, без цукру. – відповів чоловік.

- Ще щось замовляти будете?

- Ні, дякую.

Андроїд розвернувся й пішов виконувати замовлення.

Чоловік поглянув на годинник: було за п'ятнадцять хвилин до одинадцятої вечора. Отже, він ще встигне насолодитись кавою.  Відвідувач оглянув кав'ярню. Вона була не дуже великою, але з другим поверхом у вигляді балкона. Стіни були обвішані різним старовинним мотлохом: компакт-дисками, різноманітними платами, навіть було помічено кілька потертих дискет. А поруч з барною стійкою, в якості експоната, стояв пошарпаний системний блок з громіздким випуклим екраном. Мабуть, власник кав'ярні виклав за такий антикваріат чималу суму.   Поруч, за столиком, сиділа вже нетвереза компанія інженерів-біотехнологів з характерною емблемкою у вигляді спіралі ДНК. Вони щось жваво обговорювали, активно жестикулюючи руками. Андроїд-офіціант приніс каву і ввічливо побажав смачного. Кава була приємною на смак, дарма що синтетичною. Хоча чоловіку ні з чим було порівнювати, тому що він ніколи в житті не смакував справжньої кави.

Рівно об одинадцятій двері кав'ярні відкрились і всередину увійшло двоє. Якби необхідно було описати дві протилежності, то ці двоє якнайкраще підходили б для цього. Той, що стояв позаду, був високим широкоплечим чолов'ягою з вибритою наголо головою. Замість лівого ока в нього було вбудовано кіберпротез, що синхронно рухався із правим оком. Зважаючи на те, до якого угруповання він належав, можна було припустити, що він фінансово міг собі дозволити вростити біосинтетичне око, але зважаючи на його заняття, кібероко надавало йому похмурого жорсткого вигляду. То був охоронець. Інший тип був низеньким повнуватим чоловіком у дорогому костюмі. Його волосся темного кольору аж сяяло від намащеного гелю і було зачесане назад. Коротун окинув поглядом кав'ярню, помітив чоловіка і підійшов до столика.

- Ти є Сірий? – його голос був сухим і нагадував шурхіт зім'ятого паперу.

- Так. – відповів чоловік.

Коротун без запрошення відсунув стілець і сів за столик. Здоровань залишився стояти позаду. Одразу ж до них підійшов андроїд-офіціант.

- Замовляти щось будете?

- Згинь, шкарабайко. – відказав коротун. Андроїд розвернувся і пішов геть і, хоча, на його обличчі не відображались емоції, здавалося, що він сповнений обурення від такої поведінки.

- Перейдемо до справи. – без церемоній почав коротун. – Ти згоден виконати орудку?

Сірий допив каву і поставив чашку на стіл.

- Можна дізнатися ваше ім'я?

- Моє ім'я не грає ніякої ролі.

- А як же мені до вас звертатись? – поцікавився Сірий.

- Звертайся пане Номер Перший. – коротун зверхньо посміхнувся. На обличчі здорованя також промайнула крива посмішка.

- А його величати Номером Другим? – Сірий іронічно кивнув у сторону здоровила.

- Дуже розумний? Ти мені тут по патякай. 

- Гаразд, пане Перший, - примирливо відповів Сірий, - в чому полягає моє завдання? Йому не подобались ці двоє і він якнайшвидше хотів перейти до справи.

- Тобі необхідно буде поспостерігати за мережею однієї європейської компанії. Через три дні буде здійснено атаку на її головний сервер. Ми хочемо знати хто буде проводити цю атаку і з якою метою.

- Добре. Скільки ви платите за роботу?

- Зараз триста кредитів і після виконаної роботи – ще п'ятсот.

Це були чималі гроші, стільки Сірий заробляв протягом восьми місяців, працюючи в невеличкій технологічній компанії оператором по безпеці нейромереж.

- Діяльність якої компанії необхідно прослідкувати? – обережно спитав Сірий. Він хотів отримати якомога більше інформації, щоб краще підготуватися до справи.

- Всю інформацію отримаєш у оператора. – коротун протягнув папірець, на якому була написана адреса. – Ти повинен бути там через три дні о 12:00.

Сірий поглянув на адресу: це місце знаходилось на лівому березі річки на якій стояло місто, в малозаселеному районі.

Коротун проникливо подивився в очі Сірого.

- Я думаю, немає потреби нагадувати що буде, коли ти провалиш завдання,  – його очі звузились, - а також, що про нашу розмову ніхто не повинен знати.

Сірий ствердно кивнув.

- Отже, ми домовились?

- Так.

Фізіономія коротуна розпливлась у задоволеній посмішці.

- Гаразд. Ось тобі триста кредитів, – він кинув на стіл сенсопластиковий чіп, - і гляди ж не підведи. Якщо щось піде не так і ти намагатимешся втекти – ми тебе знайдемо. Коротун встав з-за столу і не попрощавшись пішов до виходу. Здоровань з кривою посмішкою подивився на Сірого, його штучне око нагадувало сканер, що зчитує інформацію. Сірому стало не по собі. За мить здоровань стояв уже біля виходу відкриваючи двері і виходячи слідом за своїм хазяїном. 

Від цієї зустрічі у Сірого залишився неприємний осад. Він не дуже хотів братися за цю справу, але йому потрібні були кредити на новий апгрейд свого конектора. Якщо він не вдосконалить себе, то може втратити роботу. Сірий працював у невеликій компанії, що не оплачувала своїм працівникам удосконалення. Лише після установлення апгрейду, працівник міг розраховувати на часткову компенсацію. Така була політика малих компаній: завжди простіше найняти працівника з необхідними пристосуваннями, ніж оплачувати вдосконалення вже найнятих працівників. І тому потрібно було відшуковувати кожного разу кредити, коли компанія обновлювала систему охорони нейромереж.

Сірий подивився на чіп, що лежав на столі. Він нагадував квадратний шматочок прозорого пластику. Провівши над ним пальцем, Сірий побачив як з'явилось число триста на його поверхні. Діставши свій юнікард, він приклав до нього кредитний чіп. За кілька секунд той став червоним, це означало, що кредити перемістились на юнікард.  У Сірого з'явились кредити. Це змило неприємний осад від недавньої розмови. Пора було їхати додому, адже йому необхідно було йти завтра на роботу. Приклавши юнікард до сенсора на столику, Сірий розплатився за каву і попрямував до виходу.

На вулиці ще й досі накрапав дощ. Людей помітно стало менше, лише де-не-де можна було побачити невеликі зграйки молоді. Сірий підняв комір плаща, дістав юнікард і викликав електротаксі. Тепер він міг собі це дозволити, не доведеться їхати в брудному метро, а потім ще двадцять хвилин йти в темряві занедбаними вулицями. За хвилину під'їхав жовтий електромобіль краплеподібної форми, дверцята автоматично відкрились і Сірий сів у салон. В середині було лише два зручних сидіння і бортова панель з тач-скріном. Сірий торкнувся екрана і ввів адресу вулиці та номер свого будинку, що знаходився на лівому березі річки. На екрані з'явився найкоротший маршрут до його житла. Сірий натиснув підтвердження і зручно вмостився на сидінні. Дверцята закрились і електромобіль рушив.

За вікном пропливали пейзажі міста і чим далі він від'їжджав від центру, тим похмурішими вони були. Все менше траплялась яскрава реклама та вивіски, все частіше можна було побачити пошарпані фасади будівель, засмічені вулиці. Перехожі ставали все похмурішими та на вигляд більш стурбованими.

Ось вони виїхали на міст, що сполучав лівий і правий береги. Темні води річки здавалися спокійними, тьмяне світло місяця відблискувало на її поверхні, і здавалося, що от-от можна буде побачити рибину, що вистрибує з води і з плескотом падає назад. Та цього не може статися: вже дуже давно річка стала мертвою від викидів промислових підприємств, яких зараз вже не існувало. Деякий час жителі міста ще надіялись, що річка відновиться і в ній знов завирує життя, але цього так і не сталося.

Переїхавши міст, Сірий потрапив у інший світ, світ в якому він жив. Довкола мелькали темні нежилі багатоповерхівки, які без людей здавалися кістяками велетів, що так і згинули, не дочекавшись своїх хазяїв.

Ось електромобіль звернув з головної траси і підкотив до групи багатоповерхівок, у вікнах яких подекуди горіло світло. Це була комуна Сірого, комуна в якій він жив.

На відміну від правого берега, що був доволі щільно заселений і мав господарські комунікації, лівий берег здавався міською пустелею. Та невелика кількість люду, що жила тут, об'єднувалась в групи, селилась в сусідніх будинках і утворювала комуни. Комуна займалась придбанням сонячних батарей для забезпечення електроенергією, вона вирішувала проблеми забезпечення водою та вивозом сміття і різноманітних відходів, а також сплачувала так званий "податок на територію" одному з двох керуючих синдикатів. Все це виконувалось на загальні кошти. Звичайно в комуни були й свої вади: всі жителі комуни працювали на правому березі, за харчами також доводилось їздити на правий берег, але в цілому можна було жити.

Електротаксі під'їхало до другого зліва будинку і зупинилось біля під'їзду. На екрані висвітилась сума – плата за проїзд. Сірий притулив до екрана юнікард, з якого відразу була знята відповідна сума, і дверцята відчинились. Пасажир вийшов із салону, двері закрились і електромобіль рушив виконувати інше замовлення. "Ну, от я нарешті і вдома!" - подумав Сірий. Він підійшов до дверей парадного, доторкнувся до замка юнікардом і двері відкрились. На порозі його зустрів старенький з облізлою фарбою андроїд-консьєрж.

- Доброї ночі, пане! – звернувся андроїд.

- Доброї ночі! – відповів Сірий.

-  Ви вже нікуди виходити не будете?

- Ні, піду відпочивати.

- Добраніч, пане!

- Добраніч! – і Сірий стрімко почав підійматися сходами. Зайшовши до своєї квартири він, не вмикаючи світла, роздягнувся, завалився в ліжко і швидко заснув.  

ІІ

   Минуло три дні. Сірий сидів на кухні своєї однокімнатної квартири потягуючи енергетичний напій та спостерігаючи через вікно за тим, як ворони риються в сміттєвих баках. На столі лежав шматок паперу з адресою, за якою він сьогодні повинен був з'явитися о дванадцятій годині дня. Це місце було на лівому березі, але досить далеко від їхньої комуни, тому він знову вирішив викликати електротаксі.

На годиннику було о пів на дванадцяту. Час збиратися. Сірий накинув плащ і подивився в дзеркало, що висіло в коридорі. "Що далі?" – подумав він. – "Може не варто було братися за цю справу...? Та де б я взяв кредити на наступне удосконалення? В компанії вже попередили, що через місяць будуть змінювати систему охорони нейромереж на новішу версію. Ні, відступати вже нікуди". Він ще раз проникливо подивився собі у вічі, дістав із сховку паралізатор, заховав його в кобуру під пахвою і вийшов із квартири.

Юнікард просигналізував, що під'їхало електротаксі. Сірий швидше почав спускатися по східцях. Біля виходу його зустрів андроїд-консьєрж: "Доброго дня, пане!" Сірий, не звертаючи на нього уваги, швидко вискочив на вулицю. Там його вже чекало таксі. Сівши до електромобіля, він набрав адресу призначення і відкинувся на сидінні, заплющив очі і кілька разів зробив глибокий вдих.  Знервованість помалу відступала. Відкривати очі не хотілось, щоб не спостерігати за гнітючими пейзажами, що пропливали повз вікно. М'який рух електромобіля заколисував. Не встиг Сірий повністю розслабитись, як автомобіль зупинився. Розплющивши очі, він побачив похмуру сіру будівлю, що нагадувала закинутий склад. То було його місце проведення операції. Сірий розрахувався, вийшов із таксі і попрямував до входу.

Довкола була суцільна пустка. Велика площадка перед будівлею заросла бур'яном. Деінде виднілись іржаві каркаси старовинних автомобілів. Вся обстановка вказувала на те, що поблизу не було ніякої комуни. Коли Сірий вже наближався до дверей, вони відкрились і на вулицю вийшов молодий хлопець.

- Привіт! – поздоровкався той.

- Привіт!

- Ти – Сірий?

- Так. А ти…?

- Мене звати Скрімер, я твій оператор.

Скрімер був схожий на якогось обірванця: в подертих джинсах, брудній футболці, скуйовджене світле волосся здавалося було давно немите. На лобі красувались недоречні старі військові окуляри.

- Я вже все підготував. – сказав він і зробив картинний жест, запрошуючи до приміщення. Сірий зайшов. Всередині було просторо, всюди валялись картонні коробки та пластикова тара. "Таки точно – це був склад", – подумав Сірий. Скрімер провів його в дальній куток, в якому був відкритий люк, що вів до низу.

- Будемо працювати у підвалі, так безпечніше.

- А як же зв'язок? – спитав Сірий.

- На даху я встановив транслятор, зв'язок буде відмінним. – і Скрімер змовницьки підморгнув. "Не подобається мені цей жевжик". – подумав Сірий. – "Щось дуже самовпевнений. Він що, не розуміє в що ми вплутались?" Сірий почав спускатись в підвал. Це був підземний поверх, який, на відміну від верхнього, був поділений на секції. Слідом скочив донизу і Скрімер.

- Я облаштував одну із тих дальніх секцій. – оператор тицьнув пальцем в сторону люка, що виднівся в дальньому кінці приміщення. – До речі, той люк є запасним виходом, в разі чого, ним можна вийти за двісті метрів від цього складу.

- Це добре. – відповів Сірий.

- А ти, я бачу, не багатослівний.

- Не люблю даремно стрясати повітря.

Вони підійшли до обладнання. На столі стояв термінал з підключеним нейроблоком, під столом – джерело живлення. Невеличка антена, що стояла поруч з терміналом була спрямована вгору.

- Ти вже зробив налаштування? – поцікавився Сірий.

- Ще ні, але я швидко це зроблю. – відповів Скрімер.

Сірий зручно вмостився в одному з двох крісел, що стояли поряд зі столом. "А цей малий не промах, свою справу знає". – подумав Сірий, спостерігаючи за тим, як оператор підключався до Глобалнет, миттєво підбираючи коди та налаштовуючи конфігурацію системи. Закінчивши чаклувати з віртуальною клавіатурою, Скрімер з тріумфом на обличчі повернувся до Сірого.

- Ну як?

- Вражає. – відповів Сірий, картинно поплескавши в долоні. – А тепер дозволь попрацювати професіоналам. 

Сірий під'єднав нейроблок до терміналу і включив його. Потім підключив до скроні конектор і зручно влаштувався в кріслі.

- Ну що, почнемо?

- Так, вперед!

Сірий натиснув кнопку  підключення на нейроблоці і заплющив очі. Занурюватись у Нейронет – це ніби відправляти своє єство у вільний політ. Перед його внутрішнім зором  з'явився яскравий туманоподібний простір, що ніби рухався на нього. Повз пролітали темні пульсуючі цятки, що розмивались в лінії. Це був Нейронет.

Нейронет був складовою частиною Глобалнет, але в той час, як до Глобалнет мав доступ кожний громадянин, до Нейронету можна було підключатись лише за допомогою спеціального пристрою, що вживлювався в скроневу частину мозку. Коли користувач підключався до Нейронету, він ставав частиною глобальної нервової системи, за допомогою якої можна було одночасно й дуже швидко передавати й збирати інформацію, а також зберігати її в головному мозку, яку потім можна було знову скинути до Нейронету. Нейронет використовував ті ж самі канали зв'язку, що й Глобалнет, але передавав інформацію по типу нервових імпульсів. Користувачі Нейронету були ніби примарами, для яких не було ніяких обмежень. Нейронет фактично був підпростором Глобалнету. То була стихія Сірого.

Найперше, що Сірий почав робити, це створювати фантомні точки входу в мережу, щоб їх важче було відстежити.

- Давай адресу сервера спостереження. – звернувся він до оператора, закінчивши підготовчий етап.

Перед поглядом Сірого побігли рядки символів і цифр.

- Компанія "Неотек"? Ніколи не чув про таку. Ти щось знаєш про неї, Скрімере?

- Ні, вперше чую. Зараз я скину додаткову інформацію.

Перед очима знову побігли рядки.

- Це дочірня компанія корпорації "Ікарус", що знаходиться в Західній Європі. Я якось мав справу з цією корпорацією.

- І що?

- Дуже підфартило!

- А сама компанія "Неотек" де знаходиться? – поцікавився Сірий.

- Здається десь у Східній Європі, на колишніх наших територіях.

- Так, добре, - сказав Сірий, - починаю локалізувати сервер.

Він подумки почав рухатись вперед. Довкола все швидше пролітали темні цятки, їхня кількість збільшувалась. Через деякий час попереду ніби матеріалізувалась велика світна сіра куля з безліччю розгалужених відростків, що простягались від неї в сторони. Ця куля нагадувала нейрон нервової системи.

- Я його знайшов. – повідомив Сірий. – Починаю знешкоджувати сигнальні точки, а ти, Скрімере, контролюй оточуючий простір.

- Гаразд.

Довкола кулі було безліч чорних плям, що постійно змінювали свою форму. Це були складові сигнальної системи, що контролювали підступи до сервера в Нейронеті. Сірому належало прокласти тунель в цій системі, не потривоживши її. Через цей тунель можна буде спостерігати за діяльністю даного сервера.

- Який тип цієї сигнальної системи? – поцікавився Сірий.

- А, секунду. – Скрімер швидко почав перебирати пальцями по клавіатурі. – PR.21.12.

- Дивно, це ж стара система, їй мабуть місяців десять.

- Тим краще, - відказав оператор, - тобі ж легше буде її зламати.

- Ти не розумієш, солідна компанія може собі дозволити оновлення системи захисту раз в три-чотири місяці. Тут щось не так.

- Яка нам різниця, ми ж лише будемо спостерігати за діяльністю сервера, а не зламувати його.

- Ти маєш рацію. – погодився Сірий. – Тоді починаю прокладати тунель. Та в його свідомість закрались підозри стосовно даної справи.

Сірий почав створювати безформні амебоподібні утворення, які почали працювати ніби лейкоцити імунної системи: вони рухались до компонентів сигнальної системи і огортали їх, ізолюючи від довкілля. При цьому, дані утворення самі вбудовувались в систему, направляючи охоронні сигнали обхідними шляхами. Таким чином в системі утворилась ділянка неконтрольована сервером. Тепер можна було спокійно спостерігати за його діяльністю.

- Відмінна робота. – похвалив Скрімер Сірого. – Ніколи не бачив такого підходу до знешкодження сигнальної системи. Ти справжній кібер-чаклун.

- Та нічого особливого, система ж застаріла. І не забувай, ми ще не виконали свою роботу.

- Так, для тріумфу ще зарано.

Сірий продовжував спостерігати за процесами довкола сервера, а Скрімер – за діяльністю самого сервера. Поки що нічого незвичного не відбувалось. До сервера та від нього постійно проходили порції інформації різного об'єму. Сірий бачив цю інформацію у вигляді темних цяток, що снували туди-сюди. Та ось він помітив якийсь рух на периферії охоронної системи.

- Ти це бачиш, Скрімере?

- Так, здається хтось атакує "наш" сервер!

В кіберпросторі до сервера сунула сіра хвиля.

- Як незграбно працюють, - озвався Скрімер, - мабуть, справа рук якогось дилетанта.

- Спостерігаємо, що буде далі. – відповів Сірий. – А ти, поки що, визнач локалізацію цього горе-хакера.

Скрімер запустив програму пошуку.

- Здається десь поруч, в нежитловому кварталі.

- Скинь мені цю адресу.

Перед очима Сірого пробігла стрічка літер.

- Я знаю де це, там на даху знаходиться стара параболічна антена, яку ще можна використовувати в якості передавача.

- Що там відбувається в нейромережі? – поцікавився Скрімер.

- Хвиля зараз доходить до сервера, мабуть почнеться атака на сигнальну систему.

В кіберпросторі з хвилі почали з'являтись щупальці, що прилипали до плям охоронної системи.

"Як грубо працює" – подумав Сірий. Та раптом в охоронній системі щось змінилося. Вона миттєво ніби обновилася.

- Що за чорт! – вигукнув Сірий. – Система обновилась! Як таке може бути? Скрімере, швидко установи яка версія.

- Зараз, уже працюю. – крізь стиснуті зуби відповів оператор. -  PR.22.00. От дідько! Це ж вчорашня версія!

- Як таке може бути? Невже вона маскувалась під старішу версію?

А тим часом в кіберпросторі оновлена охоронна система завдала удару у відповідь. По нейромережі розповсюдився ударний вал, що руйнував усе на своєму шляху. Від атакуючої хвилі нічого не залишилось, лише розлетілись дрібні друзки. Спостережний тунель Сірого почав руйнуватися: амебоподібні утворення почали тріскатись, вивільняючи чорні плями сигнальної системи, що почали швидко збільшуватись в розмірах. Сірий миттєво зірвав конектор зі скроні і відкрив очі.

Він лежав на кріслі глибоко дихаючи і не тямлячи, де він знаходиться. Поруч сидів оператор з почервонілими очима. Термінал та нейроблок були відключеними від мережі.

- В що ми вляпались!? – вигукнув Скрімер.

- Не знаю, - промовив Сірий, - але я впевнений, що сюди вже їдуть бригади СОПРу, щоб знищити нас.

- Чому ти так впевнений в цьому? Ми ж виконали своє завдання, визначили звідки йшла атака.

- Так, - погодився Сірий, - але та атака була якоюсь дивною і охоронна система поводила себе дивно.

- Ну то й що, - відказав Скрімер, - в Глобалнеті всяке буває. Я й не таке спостерігав.

- Все рівно мені це не подобається. Не гаємо часу, збираємось і тікаємо.

Сірий піднявся з крісла.

- Ти як хочеш, а мені боятись нічого. – сказав Скрімер. – Я свою роботу виконав.

- Гаразд, я тобі не нянька. До речі, Скрімере, як тебе можна буде знайти, в разі чого?

- Давай скину свій номер та адресу.

Сірий дістав свій юнікард та поклав поруч зі Скрімеровим. Порухом пальця оператор перекинув необідну інформацію.

- Добре, бувай! Бережи себе! Цікаво було з тобою працювати Скрімере.

- Дякую, Сірий! Ти куди зараз?

- Перевірю точку де був сьогодні наш "чудо"-хакер. Може він щось знає про нашу справу.

Вони потисли один одному руки і Сірий через люк вийшов назовні.

ІІІ

Пройшовши по тунелю, Сірий опинився в підвалі іншого будинку. "Непоганий хлопець, цей Скрімер, хотілося б з ним ще попрацювати". Сірий огледівся. "Цікаво, - подумав він, - для чого був призначений цей тунель?" Коли Сірий піднявся з підвалу, то зрозумів його призначення: будинок в якому він опинився виявився колишнім магазином. Довкола стояли розбиті прилавки, валялись пластикові пакети, біля вітрин валялось розбите скло.  Сірий, не гаючи часу, вийшов з приміщення через розбиту вітрину і попрямував до будинку в якому знаходився той хакер, що проводив таку незграбну атаку на сервер компанії "Неотек".

Вже було далеко за полудень. Сонце затягнуло хмарами і оточуючі сірі будівлі з пустими вікнами створювали гнітючу атмосферу занепаду. Сірий не любив таких районів. За відсутністі життя оточення видавалось холодним і мертвим. Йому одразу згадалась рідна комуна з доглянутим подвір'ям, її мешканцями, що намагалися підтримувати життя в стареньких будівлях. Та тут все було інакше: ніде не чулись голоси дітлахів на гральному майданчику, не відчувався запах обіду, який готує господиня в квартирі, лише вітер гуляє між будинками та десь далеко чути скрип дверей в якомусь під'їзді.

Нарешті Сірий підійшов до шуканої будівлі. То була п'ятиповерхівка, на даху якої виднілась параболічна антена. Зайшовши всередину, він почав підніматися нагору. Будинок був у аварійному стані, всюди на стінах виднілись тріщини, фарба облізла, зі стелі звисали голі дроти, шахта ліфта була порожньою. На п'ятому поверсі Сірий попрямував до квартири, над якою знаходилась антена. Підійшовши до дверей він прислухався. В квартирі було тихо. Тоді Сірий дістав паралізатор і тихенько зайшов досередини. Квартира була однокімнатною. Одразу з порога було видно кухню, в якій валявся зламаний пластиковий стіл. Зазирнувши туди Сірий впевнився, що вона порожня. "Отже вітальня".  – подумав він. Тримаючи напоготові паралізатор зайшов до кімнати. Долі лежала дівчина. Вона була непритомна. З її скроні тягнувся дріт, що був під'єднаний до нейроблока, який стояв на пластикових ящиках під віконною рамою. Поруч стояв стільчик. Сірий не бачив обличчя дівчини, тому обережно підійшов до неї, присів поруч і перевернув обличчям догори. Вона була красивою: коротке чорне волосся обрамляло ідеально овальне обличчя, повні червоні губи були трішки відкриті.

 Сірий від'єднав дівчину від нейромережі. "Чорт, як вона наважилася атакувати сервер компанії?" – подумав він. – "Навряд чи вона виконувала це сама, можливо в неї був оператор. Але присутність його в нейромережі не відчувалась. Явно дилетантка. Здається її навмисно найняли для цієї справи. Наймачам мабуть потрібен був хакер-непрофесіонал, щоб відволікти увагу його діями в Нейронеті від якоїсь іншої оборудки."  Сірий сидів на підлозі, тримаючи в руках паралізатор, і не знаючи що робити. Раптом повіки дівчини сіпнулись. Вона різко вдихнула і ривком підвелась. Не тямлячи себе вона автоматично відповзла в куток. Обвела поглядом кімнату кліпаючи очима. Здавалося ніби дівчина не бачить оточуючого. Аж ось її погляд сфокусувався на Сірому, вона трішки примружила очі.

- Ти хто?  

- Мене звати Сірий.

Дівчина спробувала встати та зробити цього їй не вдалося.

- Посидь трохи. Ти отримала нейроудар, тому твоя нервова система ще не зовсім готова працювати. За кілька хвилин це мине.

- Як ти тут опинився? – дівчина скоса глянула на паралізатор в руках Сірого. Він автоматично сховав його за пазуху.

- Ми вирахували твоє місце положення.

- Хто це – ми? – дівчина продовжувала мружитись, ніби її засліплював яскравий промінь світла.

- Я і мій оператор. Чим ти тут займалась?

- Не твоя справа. – відказала дівчина.

Раптом у Сірого задзвонив юнікард. То був Скрімер.

- Привіт Скрімере. Як там у тебе справи?

- Сірий, тут була Служба Охорони Правопорядку. Дуже злі. Розпитували мене де ти дівся. Сказав їм, що ти подався додому. З'ясовували, що ми дізнались. Я їм все розповів. Вони не повірили, що ми не справились. Подумали, що я приховую інформацію, розбили всю апаратуру. Ненавиджу "сопрунів"! Сказали явитись завтра у відділок. Ще чого! Діждуться вони від мене. До речі вони знають про того хакера-аматора і знають його локалізацію. Тож якщо ти там, раджу звідти звалювати.

- Добре, Скрімере, дякую за попередження.

- То як, ти знайшов того хакера?

- Так. – Сірий поглянув на дівчину.

- Хто він?

- Пізніше розповім. Бувай. – і Сірий натиснув кнопку закінчення розмови.

- Нам необхідно звідси тікати. – звернувся він до дівчини. – Сюди прямують бійці СОПру.

- СОПру? З якого дива? – дівчина підвелася з полу. – Мене офіційно найняла компанія "Сайберс".

- І запропонувала тобі це місце для роботи? – Сірий іронічно обвів руками пошарпане приміщення. – На вияснення обставин немає часу. В тебе є запасний відхід?

- Так, пожежна драбина прямо по коридору.

Сірий взяв дівчину за руку.

- Ходімо.

Вони попрямували до драбини. "Які холодні в неї руки." – Сірий майже силоміць тягнув дівчину за собою. – "Мабуть це наслідок нейроудару. Як вона наважилась виконувати таке завдання одна, без оператора? Напевно займається хакерством лише кілька років". Спустившись з драбини Сірий попрямував за будинок. Дівчина покірно йшла слідом. Раптом попереду будинку ,в якому вони знаходились, почулись розмови.

- Це Служба Охорони Правопорядку. – Сірий озирався довкола. – Нам треба десь сховатись. Попереду стояли три дев'ятиповерхових будинки.

- Біжимо туди. – Сірий указав на одну з дев'ятиповерхівок. – Сховаємось в якійсь квартирі.

Зайшовши до будинку, вони піднялись на третій поверх і ввійшли в перше-ліпше помешкання.  "Добре, що хоча б двері є." – причинивши їх, Сірий пройшов до кімнати, в яку зайшла дівчина. "Здається це була кухня". На стінах висіли залишки газових труб, долі валялось паперове та пластикове сміття, а під стіною стояла пошарпана газова плита. Дівчина сиділа в кутку і неживими очима дивилася на протилежну стіну. Сірий підійшов до вікна, оглянув подвір'я будинку. "Ніби все спокійно. Вони ж мабуть не будуть оглядати кожен будинок. Будемо на це надіятись". Він кілька хвилин ще поспостерігав, а потім сів біля стіни, навпроти дівчини.

- Перечекаємо тут.

Дівчина ніяк не відреагувала на його слова, а лише відвела погляд. "Здається вона не розуміє що відбувається. Необхідно дізнатись, як вона потрапила в цю халепу". Сірий подивився на дівчину.

- Як тебе звати?

- Саторі. 

"Гм, просвітлена? – Сірий примостився зручніше. – По ній цього не скажеш".

- Ну, розповідай, яким чином ти втрапила в цю халепу?

- Навіщо це тобі? – Саторі проникливо подивилась йому у вічі.

- Якщо ти не помітила, ми разом опинились в цьому лайні, і хотілося б побільше дізнатися про цю справу. Очевидно, що кожного з нас найняв кримінальний синдикат, і я сумніваюсь, що один і той самий. Тож розказуй.

- Гаразд. – Саторі зручніше вмостилась в своєму кутку. – Позавчора до нашої банди завітав один чоловік з двома охоронцями. Свого імені він не назвав, але сказав, що він є представником компанії "Сайберс".

- Чекай-но! – Сірий від здивування аж весь підібрався. – Ти входиш до складу якоїсь банди?

- Так, "Нічна наволоч", може чув про таку?

Чи чув він про " Нічну наволоч"? Звичайно ж чув! Це була одна з найвідоміших банд правобережжя. Вони контролювали значну частину північних нетрів міста, займаючись продажем стимуляторів, нелегальних імплантів, але іноді й не гребували звичайним грабежем.

- Певна річ я чув.  – Сірий і помислити не міг, що вона з банди. – То що було далі?

- Той чоловік запропонував нашому босу чималу кількість кредитів за одне дільце, що необхідно було провернути в нейромережі. Я в нашій банді єдина, хто має конектор, тому ця місія була покладена на мене. Мене проінструктували, що необхідно було зробити.

- Ну, і в чому полягало твоє завдання?

- Зламати сервер компанії "Неотек" і скопіювати деякі файли.

- Це все ти повинна була робити без оператора? – Сірий ніколи б на таке не погодився. Оператори були вухами нейрохакерів у Глобалнеті. Без оператора в нейромережі було працювати досить складно.

- Так.

- І це тебе не здивувало?

- Ні, я вважала, що впораюсь. Але тепер розумію, що переоцінила себе. – дівчина схилила голову.

- Отже ти не знаєш, хто приходив до вашої банди?

- Ні.

- І що було далі? – поцікавився Сірий.

- Я переправилась на лівий берег. В обумовлений час вже знаходилась на своїй точці. Там було вже все підготовлене: стояв нейроблок, що був підключений до старої параболічної антени. Я підключилась і ввійшла в нейромережу. Спочатку все здавалося так легко: охоронна система була чомусь дуже повільною і я легко її зламала, але потім вдарила ця хвиля, і я втратила свідомість. От і все.

Саторі підібгала поближче до себе коліна і поклала на них лікті.

- А як ти опинився в цій халепі? – дівчина подивилася Сірому у вічі. Її очі були дивні – темно сині, з карою облямівкою.

"Таких незвичних очей я ще не бачив". – подумав Сірий – Вони ніби магніти, що притягують до себе погляд".

Він коротко розповів про те, як його найняли, про невдалу операцію в Нейронеті, про те, як він її знайшов.

- Отже на твою думку мене найняв кримінальний синдикат? – спитала Саторі.

- Так. – Сірий все ще продовжував обмірковувати цю справу. – І швидше за все "Кіберсиндикат", бо мене, мабуть, найняв "Біосиндикат.

- То це нам необхідно й вияснити. – дівчина схилилась до стіни.

- Так. – Сірий обмірковував, що робити далі.

У кімнаті запанувала тиша. На вулиці вже було темно.

- Мабуть тут і заночуємо, - звернувся Сірий до Саторі, - а завтра вирішимо, що робити. Дівчина ствердно кивнула головою.

Стало трохи холодніше. Сірий щільніше загорнувся в плащ. Саторі теж застібнула на блискавку свою шкіряну куртку.

- Тобі не холодно?

Дівчина негативно похитала головою.

- Я звикла ночувати на вулиці.

Сірий дивився на Саторі і ніяк не міг зрозуміти, що вона тут робить? Ні, звичайно він сам її сюди привів, але як вона до цього дійшла? Як опинилась з незнайомим чоловіком у закинутому будинку? Чому взялась за справу? Яким чином вона потрапила в банду? Що взагалі робить така дівчина на вулиці? Вона була дуже красивою: блакитні з дивною облямівкою очі, правильний прямий ніс, повні губи, коротка стрижка підкреслювала правильний овал обличчя. З такою зовнішністю вона могла б бути обличчям якоїсь компанії, що займається технологією омолодження, або рекламувати новітні розробки в галузі електроніки чи робототехніки. Натомість, вона сидить навпроти нього в порожній кімнаті на підлозі, що забруднена опалою штукатуркою та сміттям.    

- Розкажи про себе. – попрохав Сірий.

Дівчина глянула на нього. Здавалося, що вона не дуже хоче розповідати свою історію, але гнітюча тиша, що стояла довкола, змусила її почати розповідь.

- Я жила з батьками в одній з комун правобережжя. Мій батько робив у компанії, яка працювала в галузі нанотехнологій і належала "Кіберсиндикату". Мати ніде не працювала. Звичайно ми не шикували, але на життя кредитів вистачало. Я ходила до навчального комплексу інформаційних технологій при батьковій роботі. Там і навчилася працювати в Глобалнеті. Цікавилась Нейронетом, але конектор собі ставити не збиралась.  – дівчина глибоко зітхнула. – Одного разу мого батька звинуватили в тому, що він таємно продав нові розробки медичних нанороботів конкуруючій компанії. Це виявилося правдою. Йому потрібні були кредити для того, що замінити своє праве око на біоімплант, який давав можливість працювати з нанороботами неозброєним оком. На нього наклали великий штраф і звільнили з роботи. Ми ледве розрахувались, але батько від безвиході почав зловживати нейростимуляторами.

Під час цієї розповіді обличчя дівчини стало ніби не живим, вона дивилася в сторону від Сірого,  немовби знову переживаючи ті події.

- Одного разу його затримала Служба Охорони Правопорядку. Батько почав чинити опір. Його запроторили у відділок, а через кілька днів нам повідомили, що батько загинув у камері за нез'ясованих обставин. Після цього мати втратила розум і через деякий час вкоротила собі життя. Так я фактично опинилась на вулиці без засобів до існування.

Саторі заплющила очі і відхилилась до стіни. Найнеприємніше в своєму житті вона розповіла.

- Через деякий час я прибилася до банди "Нічні волоцюги". В порівнянні з іншими членами банди я непогано знала мережі, і бос сказав, що нам потрібен спеціаліст для роботи в нейромережі. На спільні кредити мені імплантували конектор. Так я стала нейрохакером.

Вперше з початку розповіді дівчина подивилась на Сірого.

- Скажу відверто, - сказав він, – хакер з тебе нікудишній.

На обличчі Саторі з'явилась слабка посмішка.

- Ну, а яка твоя історія? – спитала вона.   

- Моє життя сіре і нецікаве. Здається ніби мене клонували і записали інформацію про життя в мій мозок.

Запанувала тиша. В кімнаті вже було настільки темно, що Сірий слабко розрізняв обриси Саторі.

- Нам необхідно поспати. – Сірий ліг на підлогу, підклавши під голову руку.

- Так, - погодилась Саторі, - але не знаю, чи зможу заснути.

Та через деякий час Сірий почув рівномірне дихання дівчини. Крізь вікно в кімнату потрапило сіре світло. Здається місяць виглянув з-за хмар, але Сірий цього вже не помітив – він занурився в сон, що нагадував йому мандрівку в Нейронеті.

IV

Сірий прокинувся раптово. Здавалося, що йому снився якийсь сон. Який саме – він не пам'ятав, але в підсвідомості той залишив важкий слід. Права рука затерпла від лежання на підлозі. Все тіло нило. Важко підвівшись, він помітив, що в кімнаті немає Саторі. "Невже вона пішла?" – промайнула думка. Та раптом Сірий почув якийсь шум в сусідній кімнаті. Коли він туди зайшов, то побачив, що дівчина стоїть біля вікна. Вона просто стояла і спостерігала, як сонце з'являється з-поза будинків. Його промені жовтими стрічками прослизали між спорудами, утворюючи яскраві доріжки в смогу, що нависав над містом.

- Я хочу їсти. – дівчина повернулась до Сірого.

Її силует огортало мерехтливе світло і здавалось ніби то янгол заблукав у цих сірих нетрях.

- Я теж. – Сірий підійшов до неї, став поруч, дивлячись у вікно. – Поїдемо на правий берег, там і переснідаємо, але спочатку  я подзвоню Скрімерові.

- Скрімер – це хто? – Саторі глянула на нього.

- Скрімер – це мій оператор з яким я виконував завдання. Можливо він щось дізнався про нашу справу.

- А я, мабуть, зателефоную своїм. – Вона дістала свій юнікард.

- Зачекай! Ти впевнена в своїх друзях? Я думаю, що в них вже побували співробітники СОПру і хто його знає, до чого вони домовились.

Саторі замислилась. Дійсно, хоча вона була в банді вже близько двох років, вона не довіряла нікому з її членів.

- Гаразд, ти правий. - дівчина сховала свій юнікард. - А ти впевнений в своєму операторові?

- Так, - посміхнувся Сірий, згадавши Скрімера, – він непоганий малий.

Діставши свій юнікард, він перемкнув його в режим телефону, знайшов номер Скрімера і натиснув кнопку виклику. Почулись довгі гудки.

- Чомусь не відповідає. – Сірий сховав юнікард. – Зателефоную пізніше. – і звернувся до дівчини. – Ну як, поїдемо на правий берег?

- Так. – ствердно кивнула вона. – На чому?

- Поїдемо на метро, так дешевше.

За деякий час вони були вже біля станції метро.

Метро було єдиним муніципальним транспортом, який функціонував. Вже давно по місту не курсували автобуси, трамваї та тролейбуси.  З наземного пасажирського транспорту залишилось лише таксі. Але таксі було не дешевим видом транспорту, тому основна маса люду пересувалась по місту на велосипедах, електромопедах, ну і, звичайно ж, на метро. Поїзди керовані комп'ютером курсували між станціями кожні п'ятнадцять-двадцять хвилин. Вся система метро була повністю автоматизованою.

Заплативши за проїзд Сірий та Саторі зайшли на станцію. Вона була надземною. На таких станціях поїзди пересувались в прозорому пластиковому тунелі, що нагадував трубу. На відміну від підземних станцій, надземні мало зберегли свій первісний вигляд: тут і там валялась відірвана плитка, циферблати, що повинні були показувати час прибуття поїзда давно не працювали.

На станції метро майже не було людей. Мабуть поїзд недавно відійшов. Сірий та Саторі сіли на лаву в очікуванні наступного поїзду.

- Ти працюєш? – Саторі зручніше вмостилась на лаві.

- Так.

- Ким, якщо не секрет?

- Оператором по безпеці нейромереж.

- А кредити тобі знадобились для чергового апгрейду?

- Так. В нашій компанії планується чергове оновлення системи безпеки.

- От чому в нас так?! – Саторі раптом вибухнула гнівом. – Невже так важко зрозуміти – створіть для людини умови, і вона почне працювати на повну віддачу, не ламаючи голову над тим, як прожити наступний день!

В її очах читалось природне нерозуміння цієї системи, що існувала. Сірий не знав як їй пояснити, що так воно було, є і, мабуть, буде. Що тут завжди керуватимуть кримінальні синдикати, для яких люди – це знаряддя для отримання прибутку. А не стане людей – не біда, почнуть використовувати клонів, або ще краще – андроїдів. Останні точно не будуть вимагати підвищення оплати праці або покращення житлових умов.

Сірий поглянув на Саторі. Він не розумів причину цього різкого гніву. Її обличчя зблідло. "Що це з нею? – подумав Сірий. – Може згадала про батька?" Здається ніби думками вона була не тут. Він зазирнув їй у вічі і побачив там порожнечу. В мозок ніби одночасно встромились тисячі розпечених голок. Сірий не розумів, що відбувається, де він знаходиться. Та за мить все пройшло, він знову дивився в ці дивні блакитні очі, що так його зачаровували.

- Що сталось? – Саторі здивовано дивилась на Сірого. – Ти так на мене дивишся.

Сірий відвів погляд. До станції підійшов поїзд.

Вони сіли у вагон. Пасажирів було дуже мало. В дальній частині вагона розташувалась купка молодих людей. Вони були яскраво одягнені і щось запекло обговорювали. Навпроти них на обідраному сидінні сиділа стара жінка. У неї на голові красувався дивний широкий капелюх, що затіняв пів обличчя, а на руках сидів механічний песик, який кумедно поводив головою і кліпав очима.

Недалеко від групи молоді з протилежного боку стояло кілька людей. Вірніше то були не люди, то були клони. Вони були вбрані в однаковий спецодяг з емблемою. На емблемі було стилізоване зображення вівці. Клонів створювали для роботи на важких або небезпечних неавтоматизованих виробництвах, наприклад на атомних станціях або хімічному виробництві. Створення клонів було заборонене на Заході, але їх використання – ні. Тому деякі Європейські корпорації зверталися до "Біосиндикату", щоб той створював клони і відправляв їх на Захід. Клони були вигідними працівниками. В порівнянні зі звичайними людьми їхня тривалість життя була майже в два рази меншою, але при цьому вони разів у три швидше розвивались і засвоювали інформацію. Та суспільство їх не сприймало. І хоча вважалося, що таке явище як дискримінація давно зникло, здається по відношенню до клонів воно відродилось. Молодь, що їхала у вагоні, періодично позирала на клонів, тицяючи пальцями, але ті не звертали на них уваги і незворушно стояли біля дверей, чекаючи своєї станції.

Ось поїзд виїхав на міст. Сірий поглянув у вікно і згадав ніч, коли він їхав цим мостом на електротаксі. Тоді, в мерехтінні місячного світла, здавалося, що річка жива. Зараз було добре видно, як повільно ріка несе свої води, ніби по її руслу текла якась в'язка рідина. Подекуди на її поверхні виднілись плями невідомого походження, попід берегом були розкидані купи якихось технологічних відходів. На клапті землі посеред річки не було жодної рослини, лише гола земля. Серед цього острова розкинув свої "лапи" деревопереробний завод. Він нагадував якусь стальну потвору, що вгризлась в землю, намагаючись заховатись від сонячного світла. Завод також був мертвий. Використавши всю деревину острова, він припинив своє існування. І завод, і ріка були нагадуванням про недбалість та недалекоглядність людства.

Поїзд зупинився. Це була остання наземна станція. На цій станції вийшли клони і попрямували до виходу. Кумедно було за ними спостерігати: вони рухались щільною групою крокуючи при цьому "в ногу". Сірий побачив, що Саторі також спостерігає за клонами і на її обличчі з'явилась легка посмішка.

Поїзд рушив і заїхав у тунель. У вагонах автоматично ввімкнулось світло. За кілька хвилин Сірий і Саторі вийшли на своїй станції. Це була центральна станція метрополітену. Вона була чистішою за наземні та багатолюднішою.

Протискуючись крізь натовп, Сірий із Саторі пішли до ескалатора. Механічні сходи давно не працювали і довелося самотужки підніматись на гору.

За деякий час вони вже були на вулиці. Місто жило своїм життям. По трасі туди-сюди снували електромобілі. По спеціально відведених доріжках їздили велосипедисти в захисних шоломах. На тротуарах було небагато перехожих. То тут, то там можна було побачити працюючих клонів та андроїдів: хтось збирав сміття, хтось рекламував нові моделі юнікардів. Рекламна голограма біля ресторану запрошувала скуштувати синтетичну відбивну, що за смаком ні чим не відрізнялась він натуральної. В цьому була деяка іронія, адже справжнього смаку м'яса мабуть уже ніхто й не пам'ятав. Поруч зі станцією метро почувся приємний запах їжі.

- Може поснідаємо? – звернулась Саторі до Сірого.

- Добре, але я спочатку спробую зателефонувати Скрімеру.

Набравши номер, Сірий приклав юнікард до вуха. Знову почулись довгі тривалі гудки.

- Не відповідає. – він з розпачем заховав юнікард. – Мабуть доведеться зайти до нього в гості. Тим більше він живе тут недалеко.

- Гаразд-гаразд, - сказала дівчина, - але спочатку все-таки давай щось "перекусимо".

І вони попрямували до найближчого мобільного пункту харчування.

V

Сірий віддавав перевагу їжі, яку приготував сам вдома і намагався не їсти в мобільних пунктах харчування. Те, що вони з'їли по великому рахунку не можна було назвати їжею. Сірий буквально проковтнув два гамбургери з штучно синтезованого м'яса і запив все це енергетичним напоєм. Ця їжа була поживною і викликала відчуття ситості, але задоволення від споживання не приносила. До того ж в роті залишився присмак штучного м'яса. Саторі замовила бутерброд  із штучним сиром та пляшку газованого напою. Спостерігаючи за тим, як вона з насолодою поїдає бутерброд, Сірий подумав, що вона мабуть ніколи не їла домашньої їжі, ніколи не стояла за електроплитою, вигадуючи нові рецепти страв з біологічно синтезованих продуктів. І хоча біосинтезовані продукти були дорожчими за штучно синтезовані, смак у них був набагато кращий.

Переснідавши, Сірий і Саторі вирушили до Скрімера. Вони йшли вузькими вуличками старого міста, яке місцями було забудоване висотними домами. Ці будівлі видавалися стальними колонами, що ніби вилізли з-під землі, руйнуючи все на своєму шляху і спотворюючи ландшафт. Перехожих було мало. Проходячи біля якогось провулку, Сірий краєм ока помітив, як співробітники СОПру гамселять якогось бідолаху електрошокуючими кийками. Сірий взяв Саторі за руку і пришвидшив ходу. Згодом вони підійшли до будинку, в якому жив Скрімер.  Це була висотка зі скла і бетону. За нею розташовувались ще кілька таких. Поруч виднілись якісь руїни. То були руїни дуже древньої церква, яка стояла тут мабуть ще з часів заснування міста. Вона витримала навали різних ворогів, вистояла у війнах, але не пережила людської недбалості. 

Сірий підійшов до дверей під'їзду. На дверях висів магнітний замок.

- Ого! – здивувався він. – Не думав, що Скрімер живе у такому фешенебельному будинку.

- Чому це тебе так здивувало? – Саторі глянула на Сірого.

- Тому, що вигляд у нього був неохайний. Здавалося, що він із якихось нетрів міста.

Сірий натиснув на дверях кнопку виклику. Почулось тихе гудіння. В дверях відкрилось кругле віконце і звідти висунулась відеокамера.

- Ви до кого? – почувся металічний голос із переговорного пристрою.

- Ми до Скрімера. – Сірий наблизив своє обличчя до мікрофону. – він живе в квартирі номер 337.

Настала тиша, було лише чутно, як механізм камери наводить чіткість.

- Гаразд, заходьте.

Почулось, як клацнув магнітний замок і двері відчинились. На порозі стояла новенька модель андроїда-консьєржа.

- Доброго дня! – андроїд був сама люб'язність. – Введіть свою ідентифікаційну інформацію.

Він простягнув їм зчитувальний пристрій. Сірий та Саторі по черзі провели своїми юнікардами по контактному вікну.

- Гаразд. - андроїд сховав пристрій. - Можете проходити. Квартира 337 знаходиться на 34 поверсі.

- Дякуємо!

І вони попрямували до ліфта. В цьому будинку було два ліфта. Їхні шахти розташовувались поруч. Сірий натиснув кнопки виклику на обох. Той, що був зліва спустився першим.

Ліфт швидко підняв їх на 34 поверх. Сірий і Саторі потрапили в слабко освітлений коридор. Ось і 337 квартира. Над її входом висить спостережна камера, але індикатор функціонування чомусь не працює. У Сірого з'явилось якесь неприємне відчуття. Тиша коридору давила на вуха, лише чутно було поруч дихання Саторі. Він натиснув на кнопку дзвінка. Нічого не відбулося. Сірий вирішив постукати в двері, і тільки-но він рукою торкнувся їх, як вони відчинились. Сірий і Саторі переглянулись. Вони обережно зайшли всередину. 

- Скрімере! – гукнув Сірий. – Агов! Є хто вдома?

В квартирі стояла мертва тиша. Саторі обійшла Сірого і заглянула в одну з кімнат.

- Зайди сюди. – хриплим голосом промовила вона до нього.

Той відкрив настіж двері. Посеред кімнати в калюжі крові лежав Скрімер. У Сірого стиснулось серце. Він підійшов до мертвого і присів поруч.

- Як таке сталося?

Голос Сірого тремтів.

- Чому ти мене не послухав?

Йому хотілося заплакати, та сліз не було. Поруч стояла Саторі, зсутулена, з похмурим обличчям.

- Замкни двері. – не повертаючись, Сірий промовив до неї. Саторі вийшла з кімнати.

В голові Сірого роїлись різні думки. Чому Скрімер був упевнений у тому, що синдикат його не чіпатиме? Що то взагалі була за оборудка, обставини якої були незрозумілими і яка закінчилась провалом? Необхідно було шукати якусь зачіпку. І тут Сірого осяяло: "Номер перший!" В нейромережі можна було створити образ людини і знайти про неї інформацію.

- Як ти? – Саторі стояла в дверях кімнати.

- Нормально. – Сірий підвівся. – Я хочу увійти в Нейронет і вияснити, для чого нас найняли.

- Яким чином ти це зробиш?

- Хочу створити в нейромережі образ коротуна, що мене найняв, і знайти про нього інформацію. Можливо нам удасться вияснити його адресу, або хоч якусь інформацію для ідентифікації. Нам необхідно його знайти.

Вони вишли з кімнати в якій лежало мертве тіло Скрімера.

- У Скрімера повинно бути робоче місце.

Сірий зайшов у іншу кімнату і оглянув її. Біля вікна знаходився стіл на якому стояв термінал і нейроблок. "Скрімер мабуть провертав деякі справи вдома, причому не сам". – подумав він.

- Скористаюсь Скрімеровим "залізом". 

Сірий сів у зручне крісло та ввімкнув нейроблок і термінал.

- Сідай. – звернувся він до Саторі. – Будеш моїм оператором.

Саторі вмостилась на сусіднє крісло.

- Ти коли-небудь працювала оператором?

- Так, - Саторі включила віртуальну клавіатуру і швидко пробігла по ній пальцями, - звичайно. 

Сірий заплющив очі, під'єднав до скроні конектор і занурився в Нейронет. Довкола в світлому просторі ширяли сірі кулі серверів до яких звідусіль прямували пульсуючі нитки інформації. Сірий почав уявляти зовнішність Номера першого. Перед його поглядом зароїлись дрібні часточки, що почали формувати образ. Поступово в цьому миготінні сформувалось об'ємне відтворення коротуна.

- Зафіксуй, - звернувся Сірий до Саторі, - і знайди зображення, що містять це обличчя.

Дівчина запустила пошук в Глобалнеті. За мить пошук закінчився і на екрані з'явилась адреса сервера, що містила образ Номера першого.

- Інформація про цю особу знаходиться на сервері компанії "Репліка". Ця компанія належить "Біосиндикату".

- Добре. Скидай адресу.

Перед очима Сірого пробіг інформаційний рядок. Тепер його завданням було локалізувати сервер.  Простір довкола нього почав швидко рухатись. Повз пролітали кулі різного розміру. То були сервери різноманітних компаній, фірм, корпорацій, організацій. Всі вони не цікавили Сірого. Його єдиною ціллю був сервер компанії "Репліка". І ось серед туману інформації з'явилась срібна куля, обплетена системою захисту. Індикатор показав, що це – шуканий сервер. Його охоронна система нагадувала корені, що огортали кулю звідусіль.

"Щільна!" – подумав Сірий.

- Саторі, - звернувся він до дівчини, - визнач тип охоронної системи.

- GS-2.35.

- Система доволі стара, але недавно оновлена. – Сірий наблизився до сервера. – Буду зламувати.

Він уже придумав, як це зробити. Спочатку Сірий виловив якусь доповідь про клонування з потоку оточуючої інформації, частково трансформував її і спрямував в інформаційний потік, що йшов до сервера. Охоронна система одразу зреагувала на цей потік і почала його сканувати. Сканування відбувалось долі секунди, але Сірому цього часу вистачило, щоб вбудувати в систему охорони свій блок. Цей блок поводитиметься як "рідний" для системи, але не реагуватиме на зовнішні подразники. Через нього Сірий безпечно підключився до сервера.

Запустивши пошук, використовуючи тривимірне зображення Номера першого, Сірий знайшов його файл. Там була повна інформація про цю особу. Виявляється Номера першого звали Спритником. Він працював начальником служби охорони в компанії "Репліка" і, що найголовніше, тут була його домашня адреса.

Сірий зафіксував інформацію.

- Скачай цю адресу, і скинь собі на юнікард. – промовив він до Саторі.

За мить Сірий почув, як пискнув її девайс.

- Скопіювала. – Саторі заховала юнікард в карман. – Чекай-но! Здається нас вистежують!

Сірий побачив, як в інформаційному просторі, на периферії, почали скупчуватись чорні цятки і рухатись до нього.

- Я виходжу. – Сірий від'єднався від сервера і розплющив очі. Потім від'єднав конектор і вимкнув нейроблок. Саторі виключила термінал.

- Здається нам це вдалося! – посміхнулась дівчина. – Але давай вшиватись звідси, я не хочу стикатись із "сопрунами!"

- Добре, - Сірий підвівся з крісла, - але мені необхідно взяти деяке "залізо" Скрімера. Він оглянув обладнання, що стояло в кімнаті.

- Знайди якусь сумку.

Саторі вийшла з кімнати. За хвилину вона з'явилася з сумкою середніх розмірів, яку можна було носити на плечі.

Сірий поклав туди міні-термінал та портативний нейроблок.

- Цього досить. – Сірий повісив сумку на плече. – Пізніше необхідно буде перекодувати твій і мій юнікарди. Щоб їх не заблокували.

- Я схожу, загляну в Скрімерів холодильник, нам потрібно щось їстівне.

Саторі знову вийшла.

Сірий обвів кімнату поглядом. Так, це була робоча кімната Скрімера. Саме тут він сидів, блукаючи по Глобалнету, чи провертав чергове дільце, але цього вже ніколи не буде, бо Скрімер лежав мертвий у сусідній кімнаті. Сірий розумів, що це не по-людськи – залишати мертве тіло тут, але в них не було іншого вибору. Їм необхідно було швидко тікати звідси.

Повернулась Саторі. В руках вона тримала пластикові пакети з їжею та кілька банок якогось напою. Все поклали до сумки.

- Йдемо? – Саторі зазирнула Сірому у вічі.

Він хотів відповісти, та раптом до кімнати, розбивши вікно, влетіла срібна куля. За мить вона вибухнула яскравим світлом. Невелика ударна хвиля збила з ніг і Саторі, і Сірого. В передпокої почувся глухий гуркіт і тупіт чобіт. В кімнату хтось зайшов. Сірий нічого не бачив – вибух засліпив його. Спробував піднятись, та хтось вдарив його по спині кийком. По тілу розтеклася больова хвиля. Здавалося, ніби його вдарили ломом.

- Так, хто тут у нас? – почувся грубий голос.

Сірого взяли під руки і підвели. До його обличчя наблизилось обличчя чужинця. Зір потроху почав повертатись. Сірий вже бачив розмиті постаті, що стояли в кімнаті.

- Це ви вбили того дурка, що лежить в сусідній кімнаті?

В обличчя Сірого вдарив неприємний запах.

- Ні. – хрипло відповів той.

- А що тут у тебе? – прибулець дістав з-за пазухи Сірого паралізатор. – Гарна іграшка.

Удар по обличчю. У Сірого аж проясніло в очах.

- Чим ви тут займались?

Той, що його допитував був невисоким, кремезним чоловіком, майже квадратної статури, в уніформі офіцера СОПру. В кімнаті стояло четверо "сопрунів" в повному спорядженні з імпульсними гвинтівками напоготові. Двоє тримали Сірого під руки. Саторі сиділа в кутку під прицілом.

- Відповідай!

Сірий подивився на так званого "представника закону" і йому захотілося плюнути тому в обличчя. "Де вони знаходять таких для роботи в правоохоронних органах?" – промайнула думка.

- Ми прийшли в гості до товариша.

 Удар в живіт. Сірого скрутило і він опинився носом до черевиків офіцера. Здавалося, що всі нутрощі разом полізуть через рота.

- До товариша?

Черевики зникли з поля зору.

- Хто твоя дівчина?

Сірий підвів голову. Офіцер підійшов до Саторі, нахилився і взяв її рукою за підборіддя.

- А ти скажеш нам, чому в сусідній кімнаті лежить труп?

Сірий помітив, як Саторі вмить зблідла. У вухах з'явився якийсь шум. Офіцер, що проводив допит ніби закляк. На його обличчі застигла гримаса жаху. Дівчина пильно дивилась тому у вічі. Довкола бійці СОПру почали опускати руки. У всіх закотились очі. Сірого відпустили і він від несподіванки впав додолу. У офіцера носом та через вуха пішла кров. В кімнаті почав наростати якийсь шиплячий звук. Саторі все дивилася в очі офіцеру. Тим часом тональність звуку почала зростати і він перетворився на писк. Здавалося в мозок Сірого одночасно встромили тисячі голок. Він обхопив голову долонями. Раптом звук різко припинився. Саторі кліпнула очима і всі "сопруни" попадали. Саторі піднялася і підійшла до Сірого, і хоча її обличчя було ще блідим, голос був спокійним.

- Мерщій ходімо звідси!

Вона підвела Сірого. Той не тямив, що відбулося, в голові ще гуло, а ноги не слухались. Саторі підняла їхню сумку, взяла Сірого під руку і повела того з кімнати.

- Зачекай! – Сірий зупинився. – Нам потрібна зброя.

 Він підійшов до "сопрунів", що лежали долі. Здавалося, вони не дихали. Сірий обшукав офіцера, забрав у нього свій паралізатор і сховав його. Потім витягнув з кобури імпульсний пістолет і поклав його до сумки.

- Все, ходімо.

Вони вийшли з квартири.

VI

Спустившись ліфтом на мінус перший поверх, Сірий та Саторі опинились в підземному паркінгу. Електромобілів було дуже мало. Багато стоянок були порожніми. Недалеко біля головного виїзду стояло кілька новеньких електрокарів різних марок, а поруч в спеціальній ніші стояв електроцикл. Втікачі переглянулись. Їм потрібен був транспорт і електроцикл підходив для цього як найкраще – в порівнянні з електромобілем не такий громіздкий, більш маневрений та й заряду акумуляторів вистачало на довше.

Озираючись, вони швидко підійшли до двоколісної машини. Звичайно, їх зафіксують камери спостереження, але Сірий вже знав що робити. Він дістав із сумки міні-термінал і під'єднав його через спеціальний шлейф до контакту запуску двигуна.

- Шановні! Чим ви тут займаєтесь?

Саторі і Сірий разом повернулись на цей голос. До них з боку ліфта прямував андроїд-консьєрж. Саторі скосила погляд на Сірого. Той, не відриваючись від роботи, одним порухом дістав паралізатор і кинув його дівчині. Вона схопила зброю з льоту і спрямувала на андроїда. Робот зупинився.

- В будинку знаходиться загін СОПру! – обуренню андроїда не було меж. – Що за нахабство?!

Саторі ввімкнула паралізатор на максимальну потужність і вистрілила. Електричний імпульс вдарив робота в груди і той з металічним брязкотом повалився на бетонну підлогу.

- Здається ти спалила йому всі схеми.

Сірий востаннє натиснув клавішу і електроцикл завівся.

- Готово! – Сірий від'єднав міні-термінал і сховав його до сумки.

- Відімкни його від зарядки та відведи до запасного виїзду, – звернувся він до Саторі, - а я займуся системою безпеки та відкрию ворота. 

Сірий попрямував до головного блоку системи охорони. При допомозі імпульсного пістолета він відкрив контейнер. Всередині знаходився блок з кількома точками входу. Визначивши потрібний контакт, Сірий підключив до нього портативний нейроблок, сів на підлогу і під'єднав до себе конектор.

Такі системи охорони він зламував легко. В основному вони були захищені від доступу з Глобалнет і слабко реагували на нейросигнал. Сірий просто запустив на виконання в охоронній системі програму екстреної евакуації, в результаті чого всі ворота повідкривались. Після цього він згенерував нейрохвилю, що вивела з ладу камери спостереження та стерла всі відеозаписи. Справу було зроблено. Саторі вже чекала його біля запасних воріт. Сірий сів за кермо, дівчина примостилась позаду і обхопила його руками. Вони виїхали з підземного гаражу.

Широкі колеса електроцикла тихо шуміли по асфальтидному покриттю. Почався дощ. Краплі забарабанили по даху двоколісної машини. Сірий включив відштовхувач води і краплини, не досягаючи лобового скла, пролітали повз.

- Куди ми прямуємо?

Сірий відчув гарячий подих Саторі біля вуха.

- Поки що сховаємось на деревопереробному заводі. Там обміркуємо, як нам вийти на Спритника.

 Дощ посилився. Сірий легко маневрував між електромобілями, які повільно пересувались в дощовій імлі. Будівлі обабіч дороги втратили свої обриси і видавалися безформними сірими плямами, що перетворювались на кулі. Краплі дощу розтягувались в пульсуючі лінії. Сірому здалося, ніби він в нейромережі. Він струснув головою  і відчуття зникло.

- Що з тобою?

 Саторі міцніше охопила його.

- Нічого.

Через деякий час вони з'їхали з головної траси, і попрямували в сторону колишнього парку. Попереду, на пустищі, замаячив деревопереробний завод. 

Такі заводи були розкидані по всьому місту на території деяких колишніх зелених зон. Їх побудували під час енергетичної кризи, коли запаси нафти та газу настільки скоротились, що країни-експортери цих ресурсів ледь-ледь могли забезпечити свої потреби. Тоді було вирішено використовувати деревину як джерело енергії. Ці заводи були повністю автоматизованими і відправляли по всьому місту роботизовані комбайни, які збирали всю деревину, обробляли її та транспортували до заводу. В результаті через деякий час в місті зникли всі парки, сквери, зелені зони, а на їх місці подекуди залишились ржавіти металічні монстри, що втратили сенс свого існування.   

Завод, до якого під'їхали Сірий і Саторі нагадував розчавленого таргана, що розкинув свої лапи-тунелі в різні сторони. По цих тунелях колись виїжджали деревозбиральні комбайни. Один з них ще й досі стояв біля входу в один з тунелів. Вигляд у нього був жалюгідним: відсутні колеса, лівий затискач валявся поруч, весь корпус проржавів. Він був німим нагадуванням про те, як людина ставиться до всього, що виконало свою місію – про нього просто забувають.

Сірий та Саторі завели електроцикл в один з тунелів. Вони потрапили всередину заводу. Навпроти кожного входу в тунель розташовувалась велика піч, в якій колись випалювали дерево до деревного вугілля. Печей було шість. Їхні завантажувальні отвори нагадували роззявлені голодні роти, та нагодувати їх вже було нічим, в місті не залишилось жодного дерева, лише де-не-де можна було побачити кволе деревце, що дивом уникнуло залізних лещат деревозбиральних комбайнів. 

Сірий поставив електроцикл біля стіни.

- Які плани? – Саторі струсила краплини дощу з волосся.

- Перечекаємо ніч тут, а під ранок відправимось до Спритника. Подивимось коли він виходить на роботу.

Вони огледіли приміщення і розташувались в кімнаті контролера. Колись тут працювала єдина жива душа. Завданням контролера був нагляд за процесом випалювання та за правильним розподілом вугілля по підприємствах. В кімнаті розташовувався пульт контролю, а біля нього – крісло.  Сірий запропонував крісло Саторі, а сам сів долі під стіною. Дівчина почала уважно вивчати кнопки на пульті. Тим часом Сірий дістав з сумки міні-термінал та шлейф.

- Дай мені свій юнікард.

Саторі повернулась до нього і подала пристрій. Сірий поклав його біля терміналу, потім дістав свій юнікард

- Що сталося в кімнаті Скрімера? – Сірий глянув на Саторі, під'єднуючи її юнікард до терміналу.

- Не знаю. В ту мить мене засліпила лють. Я взагалі не розуміла, що відбувається. – Саторі дивилась кудись повз Сірого. – Я усвідомлювала всю безвихідь ситуації, і мені хотілось, щоб всього того не було. Коли той виродок до мене наблизився, я хотіла стерти його, знищити, щоб його не існувало!

Саторі опустила очі.

- А тоді мені здалося, що в кімнаті засяяло яскраве світло і "сопруни" почали падати.

Сірий мудрував з юнікардами, час від часу поглядаючи на дівчину.

- З тобою раніше таке траплялося?

- Ні. Ніколи.

Сірий від'єднав юнікард Саторі від міні-терміналу і під'єднав свій.

- Здається в тебе якісь паранормальні здібності, - Сірий почав перекодовувати свій пристрій, - і проявились вони в екстремальній ситуації.

На обличчі Саторі з'явилась посмішка.

- Добре, що саме тоді й проявились, бо невідомо де б ми зараз були.

Сірий також посміхнувся.

- А ти можеш їх контролювати?

- Не знаю, можливо.

Сірий глянув на Саторі. Дівчина сиділа, опустивши очі, і гойдалася на кріслі із сторони в сторону.

- Все. – Сірий простягнув дівчині юнікард. – Тепер нас не вистежать і наші рахунки не заблокують.

Він скрутив шлейф та заховав його і міні-термінал в сумку.

- Хочеш їсти? – Сірий дістав снек-фуд та пару банок напою.

- Так. – Саторі встала з крісла і примостилась біля Сірого.

- То ти мені розповіси про себе? – спитала його дівчина, розриваючи пакет з канапками. Сірий відкрив банку з напоєм і відпив з неї.

- Гаразд. В дитинстві я жив з батьками в центрі міста. Батько і мати працювали в одній з компаній, що належали "Кіберсиндикату". Вони займалися розробкою портативних ядерних джерел енергії. Ще будучи підлітком, мені імплантували конектор. Пізніше я став одним з найкращих нейрооператорів в цій компанії. Так Нейронет став моїм середовищем існування.

Обличчя Сірого спохмурніло.

- Якось на виробництві сталась аварія з витоком радіації. Батьки отримали велику дозу опромінення.

Сірий заплющив очі і відхилився до стіни.

- Батько помер першим. Мати ще деякий час працювала в компанії, але також з часом злягла. В той час я вже працював у цій же компанії в охоронній системі. Мати пережила батька на три місяці. Щоб забути втрату батьків, я все частіше заглиблювався у роботу і поринав у Нейронет, щоб менше спати, я почав вживати нейростимулятори. Життя перетворилось на суцільне марення в нейромережі. Одного разу я перебирав старі речі і знайшов материн оберіг.

Сірий дістав з карману тоненький ланцюжок на якому висів кулон у вигляді котячого ока.

- Тоді я пригадав, як ще будучи маленьким не міг швидко засинати, і мама заходила до спальні, підходила до ліжка, поправляла ковдру і цілувала мене в лоба. Мені запам'ятались її теплі губи і погойдування перед очима "котячого ока".

Сірий стиснув амулет в долоні.

-  Потому я зрозумів, що необхідно щось змінювати в своєму житті. Я зав'язав з нейростимуляторами, продав квартиру і переселився в одну з комун на лівому березі. Там я знайшов душевний спокій.

Сірий глибоко вдихнув.

- Ну от і все.

Він подивився Саторі в очі, в ці блакитні очі, що все глибше його затягували. Губи Саторі наблизились до губ Сірого…

VII

Сірому снився сон. Довкола простягався світлий простір, в якому то там, то тут висіли темні кулі. Між кулями переміщались ексабайти інформації у вигляді пульсуючих ліній.  Звичайний нейросвіт.

Раптом попереду почали скупчуватись дрібні сірі частинки. Вони почали наближатись до Сірого. В їхньому мерехтінні проявилось обличчя. Це було обличчя Саторі. Її сині очі гіпнотизують і притягують до себе. У Сірого з'явилось відчуття скутості. Тим часом обличчя дівчини наблизилось впритул. Він відчув її холодний подих. Почувся якийсь шиплячий звук, що почав наростати. Весь нейропростір почав закручуватись спіраллю довкола обличчя Саторі. Кулі серверів стали розпадатись, а потоки інформації – сплітатись в один суцільний потік, що прямував до дівчини. Її обличчя потріскалось і почало обсипатись. На місці відпалих шматків шкіри виднілись металічні деталі. За мить перед поглядом Сірого постало обличчя кіборга і лише блакитні очі залишились людськими. Сірому стало важко дихати і він прокинувся.  

Він лежав долі в кімнаті контролера на своєму плащі. Саторі в кімнаті не було. Довкола валявся його верхній одяг. Було прохолодно. Сірий швидко одягнув на себе светр і джинси, взув кросівки і вийшов до приміщення заводу. Серце в грудях швидко калатало. З  тунелю вийшла Саторі.

- Ти вже прокинувся? – дівчина попрямувала до Сірого.

- Так. Здається вже потрібно вирушати.

Крізь вузькі вікна під стелею до приміщення потрапляло сіре вранішнє світло. Саторі підійшла до Сірого й обняла його. Її тепле тіло зігрівало.

- То що будемо робити? – Саторі міцніше притиснулась до нього.

- Поїдемо за адресою Спритника, - Сірий поцілував дівчину, -  лише накину плаща.

І він швидко заскочив у контролерну кімнату, надяг плащ, підхопив сумку і пішов до електроцикла.  

Вони їхали сонним містом, що потопало в сизому тумані. Руху на дорогах майже не було. Лише іноді вони обганяли електротаксі або електрокар. Чорна траса розгорталась ніби полотно стрічкового конвеєра, яке швидко рухалось під колесами електроциклу. 

Через деякий час Сірий та Саторі були на місці. Будинок в якому жив Спритник, належав до житлового комплексу, що був колись побудований на місці дендропарку.

Почало світати. Верхівки будинків стали червоними від вранішнього світла. Довкола стояла мертва тиша. Ніде не було чутно ні людських голосів, ні шурхоту коліс, ні скрипу механізмів. Важко було уявити, що вдень цю ідилію порушать електромобілі, сновигаючи туди-сюди, люди, які поспішатимуть в своїх справах, андроїди, що виконуватимуть свою роботу. Починався новий день.

Сірий поставив електроцикл на одну зі стоянок, і вони з Саторі почали спостерігати за дверима будинку, в якому жив Спритник.

- Що ми будемо робити з "Номером першим"? – спитала дівчина у Сірого.

- Ще не знаю. Поки що просто поспостерігаємо за ним.

Пройшов деякий час. Сонце вже зійшло і стояло над будинками. Вулиця оживилась. По дорозі проїхала очисна машина. На тротуарах з'явились перші перехожі. З будинку Спритника вже вийшло кілька осіб, але сам він ще не з'явився. До стоянки, на якій знаходились Сірий та Саторі, підійшов похмурого виду чоловік, непривітно подивився на них і сів в один з електрокарів, припаркованих поруч. Спритник все не з'являвся.

Ось по дорозі проїхав шикарний електромобіль і зупинився навпроти парадного, за яким спостерігав Сірий. З електромобіля вийшов уже знайомий Сірому "Номер другий" і попрямував до під'їзду.

- Чорт! Невже по нього приїжджає охорона!? Що нам тепер робити?

Сірий занервував. Саторі не знала що відповісти.

За деякий час з дверей під'їзду вийшов Спритник з "Номером другим". Вони сіли в електромобіль і той поїхав.

- Як же нам до нього підібратись? – Сірого охопив розпач.

- Мабуть необхідно встановити за ним цілодобове спостереження. Але як це зробити?

- Є одна ідея. – Сірий дістав юнікард.

- Кому ти збираєшся телефонувати? – спитала Саторі.

- Своїм знайомим. Я думаю вони нам допоможуть в цьому ділі.

З юнікарда долинали гудки виклику.

- Привіт Нойзі! Як справи?

Під час розмови Сірий ходив туди-сюди і Саторі навіть здалося, що у нього покращився настрій.

- Чим займаєшся?... В мене до тебе є одна справа. Ми можемо де-небудь зустрітися?... Давай зустрінемось в центрі у підземному комплексі… Гаразд. За півгодини зустрічаємось біля входу. Бувай!

Саторі допитливо подивилась на нього.

- Це мої добрі знайомі Нойзі та Кіллджой. Нойзі працює на "Біосиндикат", а Кіллджой – на "Кіберсиндикат". Кожен – спец в своїй справі. Вони нам допоможуть.

Сірий викликав електротаксі.

- Елетробайк доведеться кинути тут.

Хвилин за двадцять Сірий та Саторі  були вже в центрі. Сірий розплатився за проїзд і вони спустились в підземний перехід та направилися до входу в розважальний комплекс. Цей комплекс мав назву "Ворота Всесвіту". Біля входу було досить людно. Переважно то була молодь. Тут були представники всяких молодіжних течій – і кіберготи, і технопанки, і навіть такі фріки як біоморфи, що за допомогою генної інженерії вводили собі різні гени тварин. В результаті таких маніпуляцій вони пишалися хто – плямистою шкірою, хто – котячими зіницями, а хто – гострими вухами і пазурами замість нігтів. Нойзі та Кіллджоя серед цього розмаїтого юрмиська ще не було. Сірий лишив Саторі біля входу, а сам пішов здати сумку із "залізом" в камеру схову.  За кілька хвилин він повернувся.

- Агов! Привіт!

З натовпу з'явився високий худорлявий хлопець з розтріпаним кучерявим волоссям. Він тримав руки в кишенях довгого сірого плащ. Підійшовши ближче він простягнув руку Сірому.

- Як справи? – на неголеному обличчі хлопця з'явилась посмішка.

- Бувало й краще. Знайомся, - Сірий звернувся до Саторі, - це – Нойзі. А це – Саторі.

Хлопець картинно відкланявся і подав дівчині руку.

- Дуже приємно. – Саторі без ентузіазму відповіла на рукостискання.

- А чому Кіллджой не з'явився?

- Він ще й досі на тебе дметься за той випадок.

- Це й не дивно.

- Ну то що, підемо розважатись. – Нойзі підморгнув Саторі і попрямував до розважального комплексу. Дівчина глянула на Сірого. На її обличчі читалось питання: "Що це за кадр?" Сірий у відповідь тільки посміхнувся і вони рушили слідом за Нойзі.  

Розважальний комплекс "Ворота Всесвіту" був схожим на велетенську чашу, що знаходилась під землю і вглиб сягала десяти поверхів. По периметру знаходились кільцеві тераси, на яких розташовувались різні розважальні заклади, магазини та харчові точки. Тут було все – від  віртуальних подорожей до азартних ігор, можна було скуштувати страви різних народів, як біосинтезовані так і штучно синтезовані, придбати будь-яку річ, проконсультуватися з приводу вживлення імплантів і зробити ще багато чого. Це був рай для молоді, тому тут цілодобово було людно. Нойзі був завсідником цього комплексу, тому він впевнено повів Сірого та Саторі на мінус другий поверх.

- Необхідно поснідати, - обернувся він до Сірого, - ти так не думаєш?

- Не завадило б.

Нойзі звернувся до Саторі:

- Якій кухні віддаєш перевагу: далекосхідній, східній, західній, а може місцевій?

- Та мені якось все рівно, аби було їстівне.

- Добре. Тоді їмо суші, їх тут виробляють дуже смачними.

Вони зайшли до пункту харчування, над яким висів якийсь напис ієрогліфами. Відвідувачів всередині було небагато. Нойзі розташувався за столом, що стояв недалеко від барної стійки. Поруч сіли Сірий з Саторі. Нойзі помахав рукою і до них підійшов андроїд-офіціант. Він подав меню і спитав: "Що будете замовляти?"

Нойзі, не розгортаючи меню замовив набір біосинтезованих ролів та бокал пива. Сірий подумав і замовив те ж саме. Саторі погортала меню і замовила невеликий набір суші та пляшку газованого напою.

- Ваше замовлення буде готове за п'ять хвилин. - Андроїд передав заказ на кухню і попрямував до барної стійки.

- Ну, то яке діло змусило тебе до мене звернутись? – спитав Нойзі у Сірого.

- Тут така справа – необхідно пошпигувати за однією особою.

- А детальніше? - Нойзі склав руки на столі.

- Здається я потрапив у халепу, в якій замішані "Біосиндикт" і "Кіберсиндикат".

- Ого! – Нойзі аж відхилився на стільчику. – А вона причетна до цього? – кивнув той в сторону Саторі.

В цей час до них підійшов андроїд-офіціант, поставив на стіл замовлення і поклав рахунок.

 - Смачного! – побажав андроїд і пішов виконувати чергове замовлення.

- Так. – Сірий глянув на Саторі. Та якось прискіпливо дивилась на Нойзі. Здається він їй не сподобався. Нойзі подивився на дівчину, побачив цей непривітний погляд і вигукнув: "Нумо їсти!". Після цього він дістав палички й почав ними смакувати роли, запиваючи їх пивом. Покінчивши з ролами, Нойзі відкинувся на стільчику і не поспішаючи допивав пиво.

- Добре, я допоможу тобі і думаю Кіллджой також буде не проти.   

- Дякую. – Сірий побачив, як Нойзі поліз в карман за юнікардом. – Не турбуйся, я заплачу. – і Сірий приклав свій юнікард до сенсора на столі.

- Ну що, ідемо розважатись?

За кілька годин вони обійшли мало не весь комплекс. За цей час Сірий, Саторі та Нойзі встигли подивитись новий блокбастер, обійти всі торгові точки із "залізом", взяти участь у віртуальних бойових діях і, звичайно, побувати на самому нижньому поверсі. На цьому поверсі цілодобово проводились бої роботів. Нойзі доволі часто тут бував, роблячи ставки на того, чи іншого учасника. Фортуна йому рідко посміхалась, але він був азартним гравцем і для нього важливим був сам процес, а не результат. От і цього разу Нойзі не впустив можливості повболівати за свого фаворита.

Бої проводились між роботами різних модифікацій в середині яких знаходився оператор. Довкола стояв суцільний галас і брязкіт металу. На арені з перемінним успіхом бились два стальних монстри. Нойзі також почав викрикувати підбадьорливі фрази:

- Давай-давай! Намни йому металічну пику!

Було незрозуміло, кого з учасників той підтримує. Вони протиснулись ближче до арени.

- Не хочеш зробити ставку? – спитав Нойзі у Сірого.

- Ні, дякую, в мене не так вже й багато кредитів.

- Облиш! Після цього бою на ринг вийде Кувалда, він обов'язково виграє свій бій!

- Я не азартна людина.

- Ну, як знаєш, - Нойзі дістав свій юнікард, - а я поставлю на Кувалду. І він зник в натовпі.

Сірий і Саторі почали спостерігати за дійством на рингу. Здається там вже все закінчувалось. Блискучий, з хромованої сталі робот добивав у кутку свого суперника. Від того в різні боки розлітались дрібні деталі. Аж ось послідував черговий удар, і противник з гучним брязкотом повалився на підлогу. Бій було закінчено.

- Класно він його! – Нойзі аж підскочив.

- Ну як, зробив ставку?

- Так, на Кувалду. Він зараз буде битись.

Саторі весь цей час спокійно спостерігала за подіями. Очевидно цей спорт її не цікавив, хоча під час проведення віртуальних бойових дій вона проявила неабияку кмітливість і точність стрільби.

На рингу маленькі роботи-сміттярі зібрали всі деталі, що залишились від попереднього бійця-невдахи.

Ось на арену вийшов андроїд, який проголосив: "А зараз на ринг запрошуються Титан і Кувалда". Під гучні крики та оплески на арену вийшли два роботи. Один з них був трохи нижчим і замість лівого кулака мав кувалду, інший скидався на міфічного Голіафа, що височів над своїм супротивником, наче вежа. 

 Прозвучав гонг. Суперники почали сходитись. Нойзі в цей час охопив такий азарт, що він почав стрибати, розмахувати руками і викрикувати: "Кувалдо! Перебий йому всі сервомотори! Зроби так, щоб він мастилом вмився!" Натовп довкола шаленів. Сірий і Саторі відчували себе не в своїй тарілці. Їм обом не подобались такого типу розваги, тому вони спокійно чекали, поки Нойзі "випустить пару".  Раптом юрба дружно звила – це Кувалда притис свого суперника до решітки рингу і почав лівою рукою рихтувати йому боки. "Давай-давай" – кричав Нойзі. Глядачі здається увійшли в екстаз. Кувалда продовжував гамселити Титана. З того вже почало литись мастило. Ось відбувся завершальний удар в голову і Титан поволі сповз по решітці додолу. Кувалда відійшов від поверженого противника і підняв догори руки. Натовп ошалів. Поруч Нойзі стрибав від радості, дякуючи Кувалді за таке шоу і за виграні кредити.

- Даремно ти не зробив ставку. – звернувся він до Сірого. Той у відповідь тільки знизав плечима. – Почекайте, піду заберу виграш. – і Нойзі зник у натовпі.

За кілька хвилин він з'явився зі щасливим обличчям.

- Давно мені не таланило. – Нойзі сховав юнікард. – Ну як, поїдемо до мене?

- Так. – Сірий глянув на Саторі. Та була не в захваті від спостерігання за боєм. – Здається ми сьогодні відірвались по повній. Нойзі був на сьомому небі від щастя.

Сірий забрав свою сумку із камери схову і вони вирушили в дорогу.

VIII

По обіді Сірий, Саторі та Нойзі дісталися до житла братів. Нойзі та Кіллджой жили у невеликому приватному будинку. Такі будинки колись зводили поблизу великих підприємств для інженерних працівників. З часом підприємства перестали працювати, інженери перекваліфікувались, а будинки деякий час залишались в запустінні. Пізніше тут також почали виникати невеликі  комуни. До такої комуни і належали Нойзі та Кіллджой.

Зайшовши всередину, Нойзі викрикнув: "Кіллджой! Ти вдома? Тут Сірий прийшов у гості". - Ніхто не відповів. – "Здається знов сидить в Нейронеті".

Нойзі запросив Саторі та Сірого до своєї кімнати і попрохав зачекати. Саторі з цікавістю розглядала "лігвище" Нойзі. Воно було більше схожим на якусь лабораторію, аніж на житлову кімнату. На столі знаходились різні скляночки та пробірки, поруч стояв портативний електронний мікроскоп, під'єднаний до терміналу. На екрані монітора було видно якісь клітини. Зверху на шафі стояло опудало дивної тварини, що одночасно нагадувала і собаку, і кота. В самій шафі стояло багато книжок, в основному по молекулярній біології та генетиці. Саторі взяла одну з них, на якій було написано "Створення генетичних гібридів" і почала розглядати малюнки.

За хвилину в кімнату зайшов Нойзі, а за ним – ще один. Саторі не зрозуміла. Перед нею стояло два Нойзі. Той, що був позаду представив дівчині першого: "Це мій брат Кіллджой. А це – Саторі. Ну, а цього ти знаєш". – махнув він в сторону Сірого, що сидів на дивані.

- То ви близнята?! – здивовано вигукнула Саторі.

- Нічого не скажеш, спостережлива дівчинка. – в'їдливо відповів Кіллджой.

Дівчину така відповідь здивувала, було зрозуміло, що Кіллджой не в настрої. Саторі уважно придивилась до братів. Хоча вони й були близнюками, між ними можна було побачити деякі відмінності. Кіллджой видавався трохи старшим за свого брата, в нього були червонуваті очі, крім того на його скроні виднівся конектор. Отже він міг працювати в Нейронеті, що й не дивно, адже Кіллджой працював в "Кіберсиндикаті".

- Що тут робить цей пройдисвіт? – Кіллджой кивнув головою в сторону Сірого. Весь вигляд Кіллджоя вказував на його ворожість.

Нойзі вступився за Сірого:

- Може вже забудемо ті образи? У Сірого певні проблеми і я обіцяв йому допомогти.

- Справді Кіллджой, то було давно, може примиримось? – і Сірий простягнув тому руку.

Кілджой потоптався на місті, але все-таки простягнув руку у відповідь.

- Гаразд, забули. Що там в тебе трапилось?

Сірий почав розповідати:

- Здається ми з Саторі встряли в якісь розбірки між "Біосиндикатом" та "Кіберсиндикатом". Мене найняв один член "Біосиндикату" для спостереження за деяким сервером. Виявилось, що під час виконання цієї роботи на нього була здійснена атака. Цю атаку проводила вона, – Сірий указав на Саторі, - але вона – не професіонал, тому їй ця атака не вдалась. Крім того охоронна система сервера поводилась дивно – вона ніби заманювала Саторі в пастку. Після цього послідував нейроудар і я вийшов із системи. Мій оператор визначив місце знаходження того хакера і там я знайшов непритомну Саторі. Пізніше ми вирішили навідатись до мого оператора, але знайшли його мертвим. Там нас захопив загін СОПРу. І тут відбулось щось дивне – у Саторі проявились якісь екстрасенсорні здібності і вона тих "сопрунів" просто повирубала.

Кіллджой оживився.

- Справді? Може покажеш щось?

- Я ще не знаю, чи вмію контролювати їх.

- Кіллджой, не відволікай! - спинив Сірий близнюка. - Ми хочемо отримати інформацію від мого наймача. Його звати Спритником. За ним необхідно встановити цілодобове спостереження, щоб до нього можна було підібратися і захопити. Як хлопці думаєте – це можна зробити?

Нойзі та Кіллджой переглянулись.

- Добре. - сказав Кіллджой. – Ми тобі допоможемо. Давай подумаємо, як це зробити.

- У вас є якесь обладнання для стеження? – поцікавився Сірий.

- Можна використати "бабку-шпигуна". В мене десь валяється одна. Запустимо її і поспостерігаємо за вашим Спритником. Ви його адресу знаєте?

- Так.

- Це добре. – сказав Нойзі. – Отже, сьогодні й почнемо.

Нойзі вийшов з кімнати. Кіллджой пильно подивився на Сірого.

- Як у тебе з нейрозалежністю? Ще мариш Нейронетом?

Саторі здивовано глянула на Сірого.

- У тебе нейрозалежність?

Сірий подивився Саторі у вічі.

- Та ніби я її позбавився, але останнім часом щось знову почало чіпляти.

В кімнату заглянув Нойзі.

- Кіллджой, ти йдеш? Іди шукай свою "комаху".

Той підвівся зі стільця, на якому сидів, і пішов до дверей. Перед виходом він обернувся і сказав: "Я десь щось чув про експерименти з паранормальними здібностями", - і вийшов.

Саторі не думала, що в Сірого нейрозалежність. При нейрозалежності у хакера в будь-який час може з'явитися видіння, ніби він знаходиться в Нейронеті, він може неадекватно сприймати дійсність. Це було певною загрозою їхнім планам. Ще не вистачало, щоб Сірий, під час виконання їхнього задуму випав з реальності. Дівчина докірливо подивилась на Сірого.

- Не переживай, я справлюсь. – відповів той на німе питання.

В кімнату заглянув Нойзі.

- Ходіть-но сюди.

Вони всі перейшли в кімнату Кіллджоя. Ця кімната за обстановкою нагадувала кімнату Нойзі, тільки замість склянок і пробірок на робочому столі валялись різні чіпи, мікросхеми, можна було побачити навіть нейроімпланти. В дальньому кутку стояв напіврозібраний андроїд.

- Хочу зробити з нього охоронця. – Кіллджой підійшов до стола і взяв щось. – Ось вона! – Він розкрив долоню, на якій сиділа мініатюрна бабка. Здавалося, що вона справжня, але коли Сірий придивився, то побачив, що в неї полімерні лапки та крила, а фасеткові очі прикривали мініатюрні камери. – Зараз продемонструю, як вона працює. – Близнюк натиснув кнопку на клавіатурі і бабка злетіла. – Вона повністю автономна, працює на сонячній енергії, необхідно лише ввести програму стеження, образ об'єкту стеження та його адресу. Бабка прослідкує за ним і запише всі його дії протягом доби і передасть нам інформацію на термінал.

- Гаразд, Кіллджой, - Сірий поліз за пазуху, - ось мій юнікард, там вся інформація про Спритника. Запускай свою "пекельну" машину.

Кіллджой з блиском в очах взяв юнікард і почав скидати інформацію на свій термінал. Здавалося, що їхній план його дуже захопив.

- Ну все, не будемо заважати професіоналам. – Звернувся Нойзі до Сірого та Саторі. – Тепер його не відтягнеш за вуха від цієї роботи. Ходімо на кухню, вип'ємо пива.

Всі вони вийшли з кімнати і пішли пробувати пиво, яке, за твердженням Нойзі, він виготовляв сам.

IX

За три дні спостережень виявилось, що Спритник не тільки працює начальником охорони в компанії "Репліка", а ще й збирає податок "на територію" з комун правого берега. Це була можливість захопити його подалі від людних місць.

Сірий, Саторі та близнюки сиділи ввечері в кімнаті Кіллджоя, спостерігаючи за тим, як Спритник проводить день. Кіллджой вивів зображення на екран, що займав пів стіни. Бабка-шпигун впоралася зі своїм завданням на відмінно. Всі кроки Номера першого за три дні було зафіксовано.

- Дивіться до якого маєтку він підкотив. – Нойзі показав на екран. – Оце хатинка!

На екрані було видно, як електрокар Спритника під'їхав до триповерхового приватного будинку, обнесеного високим металічним парканом. На даху виднілась площадка для говера.

- Ого! – вигукнув Сірий. – Здається тут живе якийсь бос "Біосиндикату".

- І, мабуть, Номер перший привозить йому податок "на територію". – Саторі підійшла ближче до екрану, щоб краще роздивитись об'єкт спостережень.

- То які у вас плани?- звернувся Кіллджой до Сірого.

- Здається, Спритник щовечора, разом з Номером другим, збирає податок з комун. Кіллджой, виведи карту комун місцевості, де вже побував Спритник, на екран.

Близнюк вимкнув відео і за хвилину на екрані з'явилась карта околиць правого берега. Сірий підійшов до карти.

- За три дні він побував ось в цих комунах. – Сірий показав три точки, що знаходились поруч. – Логічно припустити, що завтра він буде ось в цій комуні. – Сірий обвів точку, що була наступною. – Завтра, разом з Саторі, після того, як Спритник забере податок, ми його впіймаємо.

- Як це зробити? – поцікавилась Саторі.

- В мене є ідея, тільки для її втілення знадобиться ваш транспорт. – Сірий звернувся до близнюків. Ті переглянулись.

- Гаразд. Але якщо з ним щось станеться – відшкодуєш збитки.

- Домовились. – Сірий полегшено зітхнув. Він думав, що близнюки не дозволять скористатись своїм електровеном.

За годину Кіллджой рушив працювати в нічну зміну і вони залишились в будинку втрьох. Нойзі зачинився у своїй кімнаті і працював зі своїми клітинами. Попрохав його не турбувати. Сірий та Саторі лишились в кімнаті Кіллджоя.

- Я трохи нервую з приводу завтрашнього. – Саторі підсіла до Сірого.

- Не хвилюйся, думаю завтра все пройде добре.  – Сірий обняв дівчину і вона щільніше притулилась до нього.

- Зі Спритником завжди знаходиться Номер другий, а він – здоровань. Як ми з ним впораємось?

- Щось придумаємо.

Сірому подобався аромат волосся Саторі. Він нагадував запах вранішнього морського бризу. Сірий колись був на морі, але здавалося то було так давно, та запах моря він запам'ятав на все життя.

Сірому знову снився сон. Він знаходився в якомусь темному приміщенні, і в цьому приміщенні хтось чи щось було. Він чув скрип металу, потріскування електричних розрядів, але попереду був суцільний морок. Сірий хотів розвернутись і піти, але не зміг цього зробити. Повітря ніби ущільнилось, дихати стало важче. Аж ось із темряви почали проявлятись обриси якогось механізму. До Сірого рвонулись гофровані щупальця, що обхопили його. Він почав пручатись і прокинувся. Сірий лежав на дивані в кімнаті Кіллджоя, поруч спала Саторі. Сон все ніяк не відпускав його.

Ввечері цього ж дня Сірий та Саторі почали збиратися. Сірий взяв паралізатор та імпульсний пістолет. Термінал з нейроблоком  він залишив у братів. Коли вони вже сідали в електровен, з'явився зі зміни Кіллджой. Близнюки побажали їм удачі і Сірий натиснув на акселератор.

Вони їхали околицями міста. Людей майже не було, лише проїжджаючи біля якоїсь комуни можна було побачити, що тут є життя. Почало сутеніти.

- Як ти познайомився з близнюками? – порушила мовчанку Саторі.

- Я разом з Кіллджоєм вивчав нейро- та кібертехнології. Потім деякий час працювали в одній компанії. Тоді він був кращим нейрохакером, ніж я, тому швидко знайшов високооплачувану роботу. Як ти помітила, Нойзі та Кіллджой не бідують.

- А що то за випадок стався між тобою та Кіллджоєм?

- Колись ми заклалися, хто швидше зламає сервер однієї фірми без допомоги оператора.

- І що сталося?

- Я виграв. Правда не зовсім чесним шляхом – я використав заготовку програми-зламника. З тих пір Кіллджой на мене сердиться, адже він завжди в усьому повинен бути першим.  

Позаду блимнуло різнокольорове світло і звила сирена.

- Чорт, невже "сопруни"?!

Сірий подивився на монітор заднього виду.  Позаду їх наздоганяв електрокар СОПру.

- Цього ще не вистачало!

Сірий зупинив електровен. Кар "правоохоронців" став попереду. З нього вийшли два працівники СОПру і попрямували до них. Той, що був з електрошокуючим кийком, підійшов до дверцят з боку Сірого. Сірий опустив скло.

- В чому справа? – поцікавився Сірий.

Співробітник СОПру заглянув до салону. Жуючи жуйку він спитав:

- Що ви робите в цьому районі?

- Перепрошую, ми щось порушили?

- Так, я не зрозумів, що за питання? – "сопрун" відкрив дверцята. – Прошу вийти обох з фургону!

Сірий і Саторі підкорились наказу.

- Розставте ноги! Руки за голову! Не рухайтесь! – інший "сопрун", дістаючи електрокийка, підійшов до Саторі. 

У Сірого в голові крутилась єдина думка: "Що робити, коли вони знайдуть пістолет?" Той "сопрун", що підійшов до дівчини, почав її обшукувати.

- У вас є кредити?

"Скидається на банальне пограбування" – подумав Сірий. - Хлопці, вам мало платять синдикати?

Даремно він це спитав – одразу схопив удар під ребра.

- Закрий хавало! – "сопрун", що стояв позаду Сірого заламав тому руку.  Сірий глянув на Саторі. Та стояла зблідла і вся напружена. Він зрозумів, що зараз щось станеться. І справді, за мить почало шуміти у вухах. Мозок почав пульсувати, але не так сильно, як того разу, в кімнаті Скрімера. "Сопрун", який обшукував Саторі, включив електрошокуючий кийок і вдарив себе в груди. Від електророзряду він повалився на землю і почав смикатись. Дівчина глянула на іншого "сопруна". В того від несподіванки випав кийок. Сірий вдарив його ліктем і відштовхнув від себе. "Сопрун" застиг на місці, дивлячись в очі Саторі. За мить в нього закотились очі, з носа пішла кров. Його почало трусити, після чого він повалився на землю.

- Саторі, ти мене лякаєш. – промовив Сірий, тримаючись за бока. Дівчина посміхнулась:

- Здається я починаю контролювати свої здібності.

- Мерщій в машину, - Сірий сів у електровен, - а то не встигнемо перехопити Спритника.

- Зачекай хвилинку! – Саторі підбігла до одного із "сопрунів", взяла його пістолета і прострелила всі шини "сопрунівського" електрокару.  – Тепер можна вирушати.

Вони прибули в околиці комуни вчасно. За підрахунками, Спритник повинен був тут з'явитись хвилин за двадцять-тридцять. Стало вже темно. Сірий і Саторі заїхали в провулок, з котрого було видно вулицю, по якій повинен проїхати Номер перший. Залишилось лише чекати. 

На дворі було вже досить темно. Сірий і Саторі сиділи в тиші. Після того випадку із СОПром розмовляти не хотілось. Спілкування могло б лише підвищити напругу. Дівчина зітхнула. Сірий забувся, що не виключив обмежувач відстані між електромобілями. Він ввімкнув панель приладів і почав шукати необхідне меню. Тільки-но він вимкнув необхідну опцію, як почувся шурхіт коліс по дорозі. Попереду повільно їхав електромобіль Спритника. Сірий різко натиснув педаль акселератора і крикнув Саторі: "Тримайся!"

Їхній електровен вискочив з провулку і зі всієї сили врізався у бік електрокара, що проїжджав. Пролунав гучний тріск металопластику, що ламається. Сірого кинуло на кермо, але пластаморф, не дав зазнати ушкоджень. "Швидко до електромобіля!" – промайнуло в голові Сірого. Саторі з пістолетом вже підбігала до пасажирських дверцят. Сірий миттю опинився біля дверцят водія. Крізь розбите скло він побачив, як приходить до тями Номер другий. Він повернув до Сірого обличчя і в того мурашки пробігли по шкірі. Він пригадав день, коли вперше побачив обличчя Номера другого. Зараз кіберпротез лівого ока здорованя несвідомо дивився на Сірого. Той, не роздумуючи, руків'ям паралізатора вдарив по камері і випустив електричний розряд  в скроню. Номер другий сіпнувся і завалився на панель керування. Позаду електромобіля почувся шум, – то Саторі якимось чином витягла з салону Спритника. Сірий швидко підійшов до них.

- Тягнемо його в електровен.

Спритник ледве переставляв ноги.

- Що з ним?

- Не знаю. – Саторі знизала плечима. – Здається я завдала йому ментального удару.

Сірий черговий раз здивувався можливостям Саторі. "Цікаво, - у Сірого мелькнула думка, - можливо вона взагалі може керувати свідомістю інших людей? Нічого, скоро перевіримо це на Спритнику".

Вони заштовхали Номера першого в салон електровена, Саторі сіла поруч. Сірий сів за кермо і завів двигун. В електровена була пошкоджена лише передня частина, двигун працював нормально. Сірий поволі від'їхав від розбитого електромобіля, розвернувся і поїхав у темряву нетрів.

- Куди ми зараз? – запитала Саторі.

- Поїдемо на той деревопереробний завод, де ми вже були. Там допитаємо Спритника.

Коли вони приїхали на місце, вже була ніч. Завод зустрів їх понурим виглядом. Всередині було настільки темно, що здавалося, ніби застиг сам простір і не пускає їх зайти.  Сірий увімкнув ліхтар. Вони затягли Спритника в кімнату контролера і прив'язали до крісла. Той почав приходити до тями.

- Ви хто такі? – затуманеним поглядом він огледів кімнату.

Сірий наблизився впритул до Спритника.

- Ти мене пам'ятаєш?

Номер перший сфокусував погляд на ньому.

- Ти – Сірий, той хакер, якого я найняв для нашої справи. Що тобі потрібно від мене?

- Мені потрібно знати, що то була за справа.

- Так я тобі й скажу. – Спритник посміхнувся.

Сірий дістав імпульсний пістолет. Номер перший скосив погляд на зброю.

- Ви вбили Скрімера! – крикнув Сірий тому в обличчя. – За що?

- А, твого оператора. То ви ж не виконали завдання, а наш синдикат цього не прощає. – Спритник зручніше, на скільки йому дозволяли прив'язані руки, вмостився у кріслі. – І тобі кінець. Ти від нас не втечеш. Тому краще відпусти мене, може я замовлю за тебе слівце.

Сірого охопила лють і він з силою вдарив руків'ям пістолета Спритника по обличчю. Бризнула кров.

- Закрий рота! Відкривай його тільки тоді, коли я запитую!

- Та нічого я вам не скажу.

- Сірий, зачекай хвилинку, давай я спробую. – з тіні позаду Спритника вийшла Саторі.

- О, а це що за краля!? Здається я тебе знаю.

Дівчина лише посміхнулася, і ця посмішка пробудила у Спритника страх. Вона підійшла до нього, оперлася руками на бильця крісла. Її очі вп'ялися в очі Номера першого.

- Привіт! – сказала Саторі і тіло Спритника забилось в конвульсіях. Коли судоми припинились, дівчина повернулась до Сірого. – Тепер можеш питати.

- То що то була за оборудка?

Спритник повернув голову в сторону Сірого, але здавалося, що він його не бачить.

- Ми довідалися, що "Кіберсиндикат" разом із західною компанією "Неотек" проводить досліди зі штучним інтелектом. Для цього вони хотіли використати свідомість людини, але яким чином – так і не вияснили. Та недавно ми встановили, що вони скопіювали свідомість якоїсь дівчини, але щось в них пішло не так. Наслідків цього експерименту ми не знаємо.

Сірий подивився на Саторі – та стояла бліда з відсутнім поглядом. Він підійшов до неї і обняв. Її руки були холодними.

- Ходімо звідси. Тільки що будемо робити з оцим? – Сірий вказав на Спритника. Раптом в того з рота пішла піна, обличчя почервоніло, голова завалилась назад. За кілька секунд він перестав дихати. "Це тобі за Скрімера". – подумав Сірий. Він обшукав мертвого і забрав його юнікард.

- Зайві кредити не завадять.

 Після цього вони з Саторі вийшли з заводу.

До будинку близнюків вони добралися вже за північ. Довелося скористатися послугами електротаксі, тому що електровен вони кинули на заводі, звичайно ж попередньо знявши та видаливши з нього всю ідентифікаційну інформацію. Саторі за час поїздки не промовила ні слова. На порозі їх зустрів Нойзі.

- Ну як, вдалося роздобути якусь інформацію?

Сірому зараз взагалі не мав бажання спілкуватись, він був настільки розбитим, що хотілось просто завалиться і проспати до ранку.

- Так, дещо вияснили, але давай про це поговоримо зранку, ми з Саторі дуже стомлені.

Близнюк подивився на дівчину, здавалося вона от-от засне.

- Добре. А де наш електровен?

- Вибачай, друже, але ми його добряче розбили, крім того нас зупиняли "сопруни", тому ми його покинули.

- А ідентифікація?

- Всю інформацію ми видалили. А це вам компенсація. – Сірий кинув юнікард Спритника близнюку. – Тільки зараз же розкодуй його і скинь собі кредити. Все розповімо завтра. – І  Сірий з Саторі пішли спати.

 

 X

Зранку всі зібралися у вітальні. Саторі була ще сонною, всю ніч вона крутилася і не могла заснути. Здається прояви екстрасенсорики забирають в неї багато сил. Нойзі та Кіллджой сиділи навпроти них в очікуванні розповіді.

- Розповідайте вже! – порушив мовчанку Нойзі.

Сірий почав розповідати.

- Здається Саторі була задіяна в процесі створення штучного інтелекту.

- Яким чином? – здивувався Кіллджой.

- "Кіберсиндикат" спільно з однією західною компанією намагалися створити штучний інтелект за допомогою копіювання свідомості людини.

Кіллджой оживився.

- Я знаю! Існують дві теорії створення штучного інтелекту. За першою  - штучний інтелект можна створити чистим механічним способом, тобто засобами кібертехніки та інформаційних технологій. В деяких країнах існує такий ШІ, але він повністю не проявляє властивостей людського інтелекту. В нього відсутня інтуїція.

За другою теорією – штучний інтелект можна створити шляхом поєднання електронних носіїв та людської свідомості. Та як мені відомо, таку технологію поки що розробити не можливо. Невже це вдалося якійсь західній компанії?

- Ми не знаємо. Але мабуть під час тієї оборудки було скопійовано свідомість Саторі. Крім того в неї проявились паранормальні здібності, які вона здається вже може контролювати. – Сірий подивився на дівчину – та, здається, була заглиблена в свої думки.

- Справді, Саторі? – Нойзі аж підхопився. – Ану, покажи щось!

Дівчина так глянула на близнюка, що той одразу ж сів назад.

- Нам необхідно потрапити в центр розробки компанії "Неотек". – Саторі глянула на Сірого. Той, погоджуючись, кивнув головою.

- Добре. Спочатку пошуруємо на сервері цієї компанії, а потім можна і в гості завітати.

- Цікаво, - Нойзі все ще боявся дивитись в очі Саторі, - а чому в тебе з'явились такі незвичайні здібності?

- Я не знаю, зі мною, до того випадку в квартирі Скрімера, нічого незвичного ніколи не ставалось. Можливо якось вплинуло копіювання свідомості?

- Це нам в першу чергу і необхідно вияснити. – сказав Сірий. 

Саторі звернулась до Кіллджоя:

- Пам'ятаєш, ти щось казав про якісь експерименти з паранормальними здібностями?

- Так.

- Я хочу дізнатися про них більше.

- Добре, - Кіллджой підвіся, - давайте підключимось до Глобалнету і пошукаємо потрібну інформацію.

- Я буду в Нейронеті. – сказав Сірий.

- А твоя нейрозалежність? – глянула Саторі на нього.

- Нічого, впораюсь.

- Ну що ж, - підсумував Нойзі, - йдемо шукати інформацію.

В Нейронет вони зайшли разом із Саторі.  Для цього скористалися нейроблоком Кіллджоя та портативним нейроблоком, який Сірий взяв у квартирі Скрімера. Оператором обох був Кіллджой.   

Знову Нейронет. Сірий давно не заходив у нейромережу. Конектор приємно холодив скроню. Йому здавалося, що він тут знаходився все своє життя. Реалії будення тиснули на нервову систему. Нейронет був єдиним місцем, де Сірий почувався вільно. Тут він міг вільно ширяти між потоками інформації, не турбуючись ні про що, міг проникати в чужі таємниці, міг руйнувати сам простір. Тут він був майже богом. Для Сірого це була реальність, а реальність – була мережею.

Саторі в нейронеті видавалась яскравою блакитною кулею."Цікаво, - подумав Сірий, - а який вигляд маю я?" Довкола рухалась інформація. Нейронет жив своїм життям. Та раптом щось змінилось. Потоки інформації почали закручуватись в спіраль. Сірий глянув на Саторі. Її ментальна проекція стала стрімко темніти, а всередині кулі почало проявлятись обличчя. То було обличчя Саторі, але воно здавалося неживим. Вона дивилась на Сірого, та той відчував, що вона його не бачить. Обличчя дівчини почало тріскатись і перетворюватись на механічне обличчя. Сірий чітко бачив сервомотори, що рухають щелепу, металічну поверхню вилиць. Лише очі залишилися людськими.

- Сірий! – Кіллджой торкнувся його плеча. -  Що з тобою?

- Все гаразд.

- Ти на якусь мить зник з Нейронету. – в голосі Саторі чулось хвилювання.

- Я ж сказав – все гаразд!

- Добре, не нервуй так. – примирливо сказав Кіллджой. – Я знайшов сервер з інформацією про експерименти з паранормальними здібностями. Скопіюйте її і скиньте на мій термінал. Разом розберемось, що до чого. – і він перекинув їм адресу.

Сірий та Саторі рушили до визначеного сервера. Простір довкола почав швидко переміщатись. В полі зору промелькали кулі серверів. А ось і шукане джерело інформації. Вони зупинились. Сервер нагадував їжака: голки охоронної системи стирчали в боки, перешкоджаючи доступу до нього.

- Ого! – здивувався Сірий. – Оце система! Я ще такої не бачив. Її важко буде зламати.

- Зачекай! – сказала Саторі.

Її ментальна проекція почала світитись яскравіше, Сірий навіть відчув тепло. Почувся знайомий шум. Саторі випустила в сторону сервера нейрохвилю. Коли та досягла цілі, голки охоронної системи перетворились на пил і розвіялись в просторі.

- Готово! – Саторі звернулася до Сірого. – Скопіюй інформацію.

Оторопілий Сірий створив зв'язок із беззахисним сервером і почав поглинати інформацію.

За кілька секунд вони повиходили з Нейронету. Кіллджой, Нойзі та Сірий спантеличено дивились на Саторі.

- Здається ти й в нейромережі можеш проявляти свої здібності. – Сірий навіть у думках не міг припустити, на що здатна ця дівчина.

- Здається так. – Саторі глянула у вічі Сірого. – А що сталося з тобою? Ти на кілька секунд зник з Нейронету.

- Я не знаю. – Сірий не хотів розповідати ні про видіння в нейромережі, ні про сни, що переслідували його. – Давайте переглядати інформацію.

Повідомлення, яке вони скачали представляло собою лише доповідний файл з поміткою "Таємно". Кіллджой запустив його на голосове відтворення. Приємний жіночий голос почав читати. Виявлялось, що п'ять років тому одна компанія "Біосиндикату" вела розробки по створенню осіб з паранормальними властивостями. Було створено три клони: один – чоловічої статі і два – жіночої. Вони йшли під маркуваннями КПНВ-01, КПНВ-02 і КПНВ-03. Та за два роки проект закрили з формулюванням "Нерентабельність". Клонам стерли пам'ять, створили особисті спогади і випустили в світ. За ними спостерігали протягом року, але виявилось, що вони нічого не пам'ятають і не проявляють ніяких паранормальних здібностей. Після цього спостерігати за ними припинили. На цьому файл закінчився.

Всі чекали реакції Саторі. Дівчина сиділа спокійно. Здавалося, що почута інформація ніяк на неї не вплинула.

- Я хочу вияснити, чи я є тим клоном. – сказала Саторі і голос її видав. Вона промовила це сухо, без емоцій. Все таки думка про те, що вона несправжня людина гнітила її. – Нойзі, це можна зробити тут, у тебе?

- Боюся, що ні. В мене немає необхідного обладнання, але таке є в лабораторії, в якій я працюю. До речі, сьогодні там охороняє мій кращий друг по роботі. Ввечері можна буде з'їздити і зробити необхідні аналізи.

- Гаразд. – сказав Сірий. – Тоді ввечері вирушаємо.

XI

Вечірнє середмістя було прекрасним. На вулицях було доволі людно. То тут, то там чулись голоси рекламних моніторів. Всюди блимали вивіски, мерехтіли голограми. Відчувалося саме життя. Здавалося, що це – ідеальне місто, в якому хочеться жити, працювати, виховувати дітей, займатися улюбленими справами. Та насправді то була мара, що прикривала сірість та занедбаність околиць, які поцятковані осередками простого життя. Життя, що не блимало неоном, не кричало рекламою, життя, яке постійно потребувало важкої праці. Там жили по-справжньому, не прикриваючись дорогими електромобілями, гламурним одягом, вишуканими розвагами. Люди, що жили в комунах, працювали не тільки на себе, а й на своє маленьке суспільство. Вони розуміли – що таке життя. А тут, в фешенебельних районах, життя було ілюзією, і не мало нічого спільного з реальністю.

Всю дорогу до лабораторії Нойзі Саторі відчужено дивилася у вікно електротаксі не промовивши ні слова.

Нарешті вони під'їхали до місця призначення. На фасаді скляного приміщення пробігав напис: "Лабораторія корпорації "Химера".

- Ти тут працюєш? – поцікавився Сірий у Нойзі.

- Так. – відповів той.

- Ти ж працював у компанії "Клонекс".

- Так, але десь місяців із шість тому кинув. Тут більше платять. – Нойзі посміхнувся. – Та й вшиватися з тієї роботи потрібно було.

- А що ти там накоїв?

- Та не хочу згадувати.  

Вони зайшли з тильної сторони будівлі. Нойзі дістав юнікард і зателефонував своєму товаришу по роботі.

- Привіт, Гардо! Як і домовлялись, ми вже тут, хвилина в хвилину, біля заднього входу. Ти камери спостереження зациклив?

Почулась ствердна відповідь.

За мить двері відчинились і на порозі з'явився охоронець. Він був невисоким, міцної статури. Замість правої руки у нього був біомеханічний протез.

- Здоров був, Гардо! – Нойзі потиснув штучну руку. – Як зміна?

- Нормально.

- А як макітра після тієї гулянки не боліла?

- Та ні. – Гардо почухав потилицю. – А в тебе?

- Трохи боліла та я швидко поправив своє здоров'я.  – посмішка розпливлась по обличчю Нойзі.

- Що ти задумав, пройдисвіте?

Гардо провів усіх в коридор і закрив двері.

- Мені необхідно зробити деякі аналізи.

- І для цього тобі потрібний такий натовп? – з іронією спитав охоронець.

- Взагалі-то – лише вона, – і Нойзі підморгнув Саторі, - а інші будуть асистентами.

- Гаразд, я вас проведу до ліфта.

В супроводі Гардо всі пішли по коридору. Кіллджой з цікавістю дивився на механічну руку охоронця.

- Класна робота. – звернувся той до Гардо. – Не дорога, але якісна.

Охоронець не звертав на нього уваги.

- А чому ти не приростиш собі біосинтетичну руку? – поцікавився Кіллджой.

Гардо глянув на нього, ніби перед ним був ідіот.

- Ти думаєш на цій роботі я загрібаю кредити лопатою? Та я ледве звожу кінці з кінцями! Добре, що хоч таку вдалося придбати, а не якийсь мотлох, що був у вжитку і в якого кожен місяць необхідно міняти сервомотори.

Після такої емоційної відповіді, Кіллджой більше не приставав зі своїми недоречними питаннями. Вони підійшли до ліфта.

- Все, - звернувся Гардо до Нойзі, - далі підіймайтесь самі. Я повернусь на робоче місце. – І  він пішов.

Сірий, Саторі та близнюки спустились на мінус другий поверх. Там знаходилась лабораторія, в якій працював Нойзі.

- Ідіть за мною. – Нойзі повів компанію за собою. В кінці коридору вони опинились перед скляними дверима. – Ось тут я і працюю.

Зайшовши всередину, Сірому стало трохи не пособі: всюди стояли прозорі пластикові контейнери, в яких знаходились істоти схожі на павуків. Вони були різні за розмірами, причому деякі з них мали крила і смугасте черевце.

- Чим це ви тут займаєтесь? – Саторі підійшла до одного контейнера  і постукала по ньому. Істота, що знаходилась всередині, підняла передні лапки і завібрувала крилами.

- Створюємо арахноїдів, що виробляють надміцне білкове волокно.

- А з чим ви їх схрещували?

- Ми їх не схрещували в прямому розумінні, - посміхнувся Нойзі, - а створили генетичні гібриди павуків та бджіл.

- З якою метою? – Саторі підійшла до іншого контейнера.

- Ці створіння виробляють білкову павутину і покривають її воском для міцності. Залози, що виробляють віск їм дістались від бджіл. А крила є побічним ефектом.

- Годі, Нойзі, з нас цих лекцій. – Сірий терпіти не міг павуків. – Давай до справи!

- Гаразд. Пішли в апаратну.

Вони зайшли до іншої кімнати. Тут було багато різних мікроскопів, сканерів та інших приладів, назв яких Сірий не знав.

- Кіллджой і Сірий, ви сідайте он туди, - Нойзі вказав їм на два стільчики, що стояли в кутку, - і не заважайте! А ти, - звернувся він до Саторі, - сідай до того столу. Дівчина слухняно сіла.

- Давай руку, - близнюк дістав шприц, схожий на маленький пістолет. – Я візьму в тебе для аналізів кров і мазок із внутрішньої сторони щоки. Саторі кивнула головою. Провівши всі маніпуляції, Нойзі виставив усіх за двері лабораторії, запропонувавши поспілкуватися із Гардо.

Піднявшись на перший поверх вони попрямували до кабінки охоронця. Той сидів за пультом спостереження і попивав штучну каву. Зачувши кроки, він повернувся.

- Ну як? Впорались?

- Так. - Сірий примостився в одному з крісел, що стояли поруч. – Нойзі закінчить дослідження і ми звідси вшиємось.

Саторі сіла поруч. Здається вона була спокійною, але Сірий розумів, що зараз вирішується доля дівчини. Якщо вона виявиться клоном, то це означатиме, що її життя ще триватиме років 15-20, адже ці створіння вирощуються з ДНК дорослих людей і живуть протягом 20-25 років. Вони є власністю компанії, що вкладають кредити в їх виробництво, а потім використовують як безкоштовну робочу силу. З іншого боку, якщо Саторі і була клоном, то незвичайним, але це оптимізму не додавало. 

Кіллджой підійшов до робочого місця Гардо.

- Що ти зробив з камерами спостереження? Зациклив зображення?

- Так. – Охоронець подивився на Кіллджоя, ніби на якогось профана в електроніці.

- Старий-добрий спосіб. – Близнюк, здається, намагався розговорити Гардо, але це йому не вдалося.

- Не заважай працювати. – почув він у відповідь і смиренно сів поруч із Саторі та Сірим. Очікування відбувалось в повній тиші, лише було чути, як охоронець присьорбує каву.

Десь за півгодини з'явився Нойзі. По його обличчю не можна було сказати, яку він приніс звістку.

- Ну, не трави душу. – порушив мовчанку Кіллджой. Нойзі стиснув губи.

- За звичай в таких ситуаціях кажуть: є дві звістки – одна погана, інша – хороша.

- Так, - Сірому на нерви діяла така манера Нойзі, - не тягни кота за хвіст, викладай!

- Погана звістка полягає в тому, що Саторі – дійсно той клон, що був створений для експериментів з надзвичайними здібностями. Я знайшов специфічне молекулярне маркування на мембранах її клітин, яке має вигляд напису " КПНВ-03". Як ви пам'ятаєте, це код одного із експериментальних клонів. Хороша ж звістка полягає в тому, що Саторі – незвичний клон, її біологічний вік відповідає віку звичайної людини, і вона буде жити звичайним людським життям.

- Тобто, - уточнила Саторі, - я буду жити довго? Як звичайна людина?

- Так. – посміхнувся Нойзі. – Звичайно, якщо тебе не зіб'є електромобіль, або не впаде щось важке на голову.

Обличчя Саторі трохи просвітліло.

- Отже, я – як звичайна людина?

- Так. Звичайна людина з незвичайними здібностями.

- Все, - підвівся Кіллджой, - з цим розібралися, гайда додому.

Всі попрямували до заднього виходу.

- Спасибі за допомогу, - подякував Нойзі Гардо, - з мене причитається.

XII

Вони прибули до будинку близнюків близько опівночі. Поїздка до лабораторії всіх виснажила, тому близнюки побажали Сірому і Саторі спокійної ночі і розійшлись по своїх кімнатах. Сірий з дівчиною залишились у вітальні. Саторі сіла на диван, Сірий примостився поруч. Він не знав з чого починати.

- Як ти?

- Нормально. Мене турбувала думка про те, що я є звичайним клоном і життя промайне дуже швидко. – вона подивилась Сірому у вічі. – А виявилось, що я – особливий клон і мені відміряне звичайне людське життя, але…

- Але що?

- Але усвідомлювати, що все твоє минуле існування лише ілюзія, що в тебе не було ніяких батьків, що в тебе взагалі не було ніякої сім'ї, що ти живеш якихось п'ять років, це все якось тисне, в душі відчувається порожнеча. І взагалі чи є в мене та душа?

Сірий пригорнув дівчину до себе.

- Все буде гаразд. Ти сьогодні трохи перенервувала. Давай відпочивати.

Сірому снився сон. Незвичний сон. Він стояв серед прямої дороги, обабіч якої росли високі дерева. Їхні крони змикалися у височині, утворюючи зелений тунель. Яскраво світило сонце. Листя дерев було такого яскраво-зеленого кольору, що Сірий навіть примружив очі. В далечині дороги, під кронами, з'явився силует. Здавалося, що він рухається до Сірого. Налетів швидкий вітер і пострушував усе листя додолу. Тепер земля нагадувала зелений килим, що простягнувся від горизонту до горизонту. Сірий придивився до постаті. Вона рухалась, але рухалась настільки повільно, що він вирішив сам піти назустріч, проте в нього це не вийшло. Ноги ніби налились свинцем, і він не зрушив з місця. Налетів черговий порив вітру. Небо закрили темні хмари і пішов сніг. Здавалося вмить пролетіли три пори року. Довкола все стало білим. Сірий незворушно спостерігав за постаттю. Вона трохи наблизилась і було чітко видно, що то дівчина. "Саторі" – промайнуло в голові. Знову налетів порив вітру. Небо затягло хмарами і пішов рясний теплий дощ. Сніг миттю розтанув і всюди утворилась водна гладь, що нагадувала поверхню дзеркала. Лише дорога була сухою. Коли Саторі, а то була вона, підійшла до Сірого, на деревах знову розпустилось яскраво-зелене листя. Дівчина підійшла до нього, пильно подивилася у вічі і промовила: "Я повинна потрапити в "Неотек". Сірий розкрив рота, щоб відповісти і тут його щось трусонуло. Втративши рівновагу він почав падати і проснувся.

Над ним схилилась Саторі і трясла його за плече.

- Прокидайся!

Сірий примружив очі. В кімнату потрапляло яскраве сонячне світло. Вже був ранок. Саторі сиділа поруч на дивані, повністю одягнена.

- Прокидайся! – повторила вона. – Я повинна потрапити в "Неотек".

Сірий підвівся.

- Звідки у тебе з'явилась така манія? – спитав він, натягуючи джинси.

- Я хочу побачити той штучний інтелект, що скопіював мою свідомість.

Сірий здивовано глянув на дівчину.

- Для чого це тобі?

- Хочу з ним поспілкуватись.

- З якою метою?

- Розумієш, - здавалося, що Саторі не може виразити свої відчуття, - той штучний інтелект є частиною мене. Я не можу це пояснити, але повинна ввійти з ним в контакт.  

  - А ти розумієш, що може його вже й не існує? Може експеримент був невдалим і його вимкнули?

- Ні! В мене таке відчуття, що він ще існує.

- Добре. Тоді зайдемо сьогодні в мережу і пошукаємо інформацію про цей штучний інтелект  і про компанію "Неотек".

Всі знову зібрались в кімнаті Кіллджоя. Близнюків довелося будити, вони виглядали сонними  і не розуміли, що відбувається . У Кіллджоя знову були червоні очі, мабуть всю ніч сидів у Нейронеті.

- Для чого ви нас так рано розбудили?! – обуренню Нойзі не було меж.

Сірий обвів друзів поглядом.

- Нам необхідно визначити конкретну адресу розташування компанії "Неотек".

- Це вам потрібно, чи їй? – Кіллджой кивнув в сторону Саторі.

- Це потрібно і їй, і мені. Ми хочемо туди потрапити.

- Ви з глузду з'їхали? – Нойзі аж підскочив. – Це ж за межею "сутінкової зони", в Європі!

- Так, - погодився Сірий, - але ж на колишніх наших територіях.

- Ну, добре, - знизав плечима Нойзі, - це ваша справа. То що ви хочете?

- Спершу, дістати повну інформацію про "Неотек" та створений ними штучний інтелект, а потім, за можливості, потрапити в центр технологій цієї компанії.

- Добре. Зробимо так, як ви хочете.

Разом із Саторі вони увійшли в Нейронет. Кіллджой як завжди був оператором.     Здається в Нейронеті щось змінилось. Сірий це відчував, але сказати що конкретно він не міг. Ніби все так само, та в нейромережі витала якась напруга.

- Ти це відчуваєш? – спитала в нього Саторі. Її ментальна проекція світилась яскравіше ніж зазвичай.

- Так, але я думав, що в мене починається черговий напад нейрозалежності. Кіллджой, що там в Глобалнеті?

- Все спокійно.

- Добре. Знайшов адресу сервера компанії "Неотек"?

- Ага. Скидаю.

Перед поглядами Саторі та Сірого пробігла інформаційна стрічка.

- Починаємо локалізацію, а ти знайди повну інформацію про цю компанію.

Сірий запустив пошук і вони разом із Саторі почали рухатись в нейропросторі. Все було як звичайно, але деякі кулі серверів чомусь мигтіли. Здавалося, ніби в середині них знаходилось джерело світла, що намагалось прорватися назовні. Сірого це насторожило. Ще більше він здивувався, коли побачив, як у деяких серверів самочинно виходить із ладу система охорони.

- Що діється? Саторі, ти бачиш?

- Так, але не розумію, що відбувається.

Вони продовжували рухатись. Ось попереду з'явився шуканий сервер. Та він не був схожий на кулю. Він нагадував безформну темну масу, що зависла в просторі. Поверхня цієї маси здригалася і здавалося, що вона дихає.

- Що це?! – здивувався Сірий. 

- Мабуть "наш" сервер. – в голосі Саторі відчувались нотки хвилювання.

Вони наблизились до цього утворення. Мабуть їх помітили, тому що Сірий відчув ніби їх сканують. По поверхні маси пробігла хвиля і почали проступати якісь риси. Риси обличчя. У Сірого всередині все похололо. Він бачив це обличчя. У своїх снах. На це обличчя перетворювалось обличчя Саторі. Він помітив виблискування металічних вилиць, почув дзижчання сервомоторів. В просторі почав наростати знайомий шум. В мозок впились тисячі розпечених голок. Ментальна проекція Саторі почала пульсувати яскравим світлом. На вуха почало тиснути. Сірому здалося, що він зараз помре, зірвав конектор зі скроні і розплющив очі.

Над ним схилився Кіллджой.

- Що трапилось? Тебе всього аж трясло.

Сірий глянув на Саторі, що лежала поруч в кріслі. Її обличчя було дуже блідим, а очі під повіками бігали, ніби їй  снився сон. Він різко зірвав з неї конектор і присів поруч, тримаючи дівчину за руку.

- Саторі, отямся!

- Здається вона непритомна. – Кіллджой поклав руку дівчині на лоба. – Холодна. Схоже на ознаки гіпернейроактивності. Таке зазвичай буває від тривалого перебування в нейромережі.

- Як їй допомогти?! – голос Сірого зривався.

- Повинен допомогти стимулін.

- То знайди цей бісів стимулін!

Кіллджой вискочив з кімнати, кричачи: "Нойзі! Де в нас стимулін?"

Саторі не подавала ознак життя. Лише приклавши вухо до грудей дівчини, Сірий відчув слабкі удари серця. В кімнату влетів Нойзі, тримаючи в руках шприц. З ним зайшов Кіллджой.

- Як вона? – Нойзі почав закачувати дівчині рукав.

- Серце ледве б'ється, а дихання взагалі не відчувається.

Нойзі вколов стимулін Саторі в передпліччя.

- Нічого, оклигає. – Нойзі поплескав Сірого по плечу. – Не переживай.

Близнюки вийшли з кімнати. Сірий переніс дівчину на диван і сів поруч. Її щоки трохи порожевіли. Він все ще тримав її за руку, як раптом відчув, що вона стискує його руку у відповідь. Сірий подивився на Саторі. Вона відкрила очі.

- Я повинна потрапити в "Неотек".

У Сірого зволожились очі, на обличчі з'явилась посмішка.

- Ну ти даєш, я тут думав, що можу втратити тебе, а в тебе в голові сидить цей чортів "Неотек". – і він її поцілував.

Саторі прийшла до норми за годину. Всі вони сиділи у вітальні близнюків попиваючи саморобне пиво.

- Ти знайшов інформацію про "Неотек"? – спитав Сірий у Кіллджоя.

- Так.

- Встиг скопіювати?

- Встиг.

- Розповідай, що ти дізнався.

- Ця компанія знаходиться на колишніх наших територіях в місті Лева. Там проводились експерименти по створенню штучного інтелекту, але буквально на днях дослідження заморозили. Здається, в них щось сталося. Що саме – не знаю. Потік інформації ніби обривається. А що сталося в нейронеті?

- Там щось з'явилось. – сказала Саторі. – Його майже не можна відчути, але воно там є і мені здається, що воно буде поширюватись.

Сірий ствердно кивнув головою, і промовив:

- Я думаю, що то є штучний інтелект, створений компанією "Неотек". І, здається, він проявляє ті самі здібності, що й Саторі.

- Штучний інтелект з паранормальними властивостями? – здивувався Нойзі.

- Мабуть так. – відповів Сірий і звернувся до дівчини. – А ти що відчувала в нейронеті?

- Я не пам'ятаю, – Саторі стояла біля вікна і спостерігала за тим, як краплини дощу, що йшов надворі, прокладають собі шлях донизу. Вона провела пальцем по склу. – але мені необхідно увійти в контакт з цим інтелектом, і не в мережі, а в реальності.

Сірий звернувся до близнюків:

- Ви нам допоможете потрапити за кордон?

Брати переглянулись.

- Так. – відповів Нойзі. – В мене є один знайомий, що перевозить клонів до Європи. Я можу підлаштувати, щоб його направили в місто Лева. Поїдете з ним.

- Добре. – сказав Сірий.

Саторі повернулася від вікна.

- Дякую, Нойзі.

ХІІІ

В чеканні промайнуло два дні. Нарешті, якось повернувшись з роботи, Нойзі повідомив: "Готуйтесь. Завтра рано-вранці мій приятель везе партію клонів".

Настав ранок від'їзду. Сірий і Саторі зібрались в дорогу. З собою взяли лише нейроблок та паралізатор.

- Ну як, готова?

- Так, йдемо.

Вони вийшли на вулицю. Там їх чекав Нойзі та викликане ним електротаксі. В дверях будинку стояв Кіллджой.

- Щасливо вам! Я не розумію для чого ви це робите, але бажаю вам удачі.

- Дякую, друже! – Сірий потис Кіллджою руку.

- Спасибі за допомогу. – подякувала дівчина.

Троє сіли в електрокар і вони рушили. Кіллджой залишився стояти на ганку. Сірий спостерігав як віддаляється будинок близнюків, як Кіллджой в прощальному жесті підняв руку, і подумав, а чи вернеться він коли-небудь сюди, чи побачить ще близнюків, і чи взагалі, буде його життя таким, яким воно було до тієї злощасної справи, через яку все його життя пішло шкереберть. Але тоді б він не зустрів Саторі. Здається це перекривало всі негаразди, що з ним трапились. Сірий глянув на дівчину. Та сиділа поруч, прихилившись головою до бокового скла і спостерігала за сірим міським пейзажем.

- До речі, - промовив Нойзі, - в нашій лабораторії щось коїться з охоронними системами серверів. Деякі з них просто не працюють, а деякі змінили коди доступу і наші мережні охоронці б'ються над тим, як їх зламати.

- Це дія того штучного інтелекту, - дивлячись у вікно, сказала Саторі, - але, я думаю, буде ще гірше.

Після цієї звістки запанувала цілковита тиша. Кожен думав про своє.

Вони під'їхали до воріт компанії, з якої відправлялись клони. Нойзі дістав юнікард, розрахувався за проїзд і глянув на годинник.

- Вчасно! Зараз мій товариш повинен виїжджати.

За хвилину ворота відчинилися і з них виїхав електробус із затемненим склом. Він проїхав метрів сто і зупинився. Ворота закрились. Сірий, Саторі та Нойзі попрямували до машини. Двері електробуса відчинились і з них вийшов молодий хлопець. На вигляд йому було років двадцять.

- Привіт, Нойзі! – звернувся той до близнюка.

- Привіт, Тригере. Знайомся – це Сірий і Саторі. Вони хочуть потрапити в місто Лева. 

Тригер  оглянув своїх пасажирів з ніг до голови.

- Гаразд, нема проблем. Ти платиш. – і звернувся до Сірого з Саторі. – Сідайте в салон, але нікого не чіпайте. – сказав він, сідаючи за кермо.

- Ну, бувайте! – Нойзі потис руку Сірому. – Приємно було познайомитись. – звернувся він до Саторі.

Дівчина посміхнулася.

- Не думала, що в Сірого є такі справжні друзі. Дякую вам обом, що допомагали нам.

Нойзі ця фраза розчулила і він обняв Саторі. Дівчина трохи оторопіла, але відповіла на цей жест. Після прощання Сірий і Саторі зайшли в салон електробуса. Двері закрились і транспорт рушив.

- Щасливо! – донеслось знадвору.

Сірий посміхнувся. Йому не вистачатиме спілкування з близнюками, не вистачатиме недоречних висловів Нойзі або буркотіння Кіллджоя.

- Сідайте в ці крісла. – сказав їм Тригер.

Попереду було два вільних крісла. Всі інші були зайняті клонами, які були пристебнуті пасками безпеки і міцно спали.

- Скільки їх тут у тебе? – поцікавилася Саторі, сідаючи біля вікна. Сірий сів поруч.

- Двадцять. Десять жіночої статі, десять – чоловічої. Зараз вони під снодійним, тому просплять до самого місця призначення.

Сірий оглянувся. Дійсно в ряду за ними сиділи лише особини чоловічої статі, а в ряду поруч – жіночої. Чоловічі і жіночі статі були чотирьох різних зовнішніх типів.

- А чому, - спитав Сірий, - вони різних фенотипів?

Тригер посміхнувся.

- Європейці не дуже люблять, щоб їх оточували ідентичні копії.

- На скільки я знаю, в Європі взагалі заборонене клонування людей.

- Так, але використання – ні. Тому вони й фінансують клонування у нас, а потім напівлегально ввозять до себе нашу продукцію.

- А як ти перетинаєш кордон? – поцікавилась Саторі.

- Існує кілька малих пропускних пунктів, на яких, з відомих причин, закривають очі на транспортування клонів.

- Чому?

- Тому, що ці пункти належать корпораціям, які замовляють у нас клонів. Крім того самі клони проходять як вільнонаймана робоча сила. Так, що суттєвих проблем не виникає.

- А куди ти їх доставляєш?

- Завожу на розподільний пункт корпорації, звідки їх направляють в різні компанії виконувати низько кваліфіковану роботу.

Після цих слів Тригер вставив собі у вуха навушники-таблетки. Спілкування було закінчено. Саторі зручно вмостилася в кріслі, поклала голову на плече Сірого і, здається намагалась заснути. Сірий дивився у вікно.

Вони вже виїхали за межі міста. Позаду лишились людні, яскраві квартали, проминули запустілі окраїни. Заміська зона зустріла їх широким безкраїм простором, на якому здавалось взагалі не було життя. Лише стріла траси бігла попереду електробуса. Іноді їх обганяв електрокар або електроцикл. Сонце вже високо піднялось над горизонтом, його промені ковзали по дорозі і здавалося, що вони граються з електробусом наввипередки. Саторі вже міцно спала, Тригер слухав музику, тихенько наспівуючи собі під носа. Сірий насолоджувався спокоєм.

За вікном з'явились будівлі. Вони заїхали в якесь містечко. Містечко було покинутим. Колись тут жили люди, працювала інфраструктура, навіть було якесь виробництво. Та з часом, від недбалого ставлення керівництва містом до свого середовища життя, все почало руйнуватись. Через низьку народжуваність кількість населення почала зменшуватись. Інфраструктура без належного фінансування зруйнувалась. Почалися перебої з постачанням тепла та енергії. Припинилось виробництво. Без належного догляду почали руйнуватись комунікації, житлові приміщення, громадські будівлі. Люди почали переселятись хто куди: хто – на захід, хто – на схід, а хто – у великі міста. Тепер це містечко стало привидом. Воно нагадувало околиці великих міст, але якщо у великих містах на окраїнах існували комуни, то тут не було жодного натяку на життя. Облуплені житлові будинки з порожніми вікнами, пусті вітрини магазинів. Де-не-де можна було побачити іржавий каркас електромобіля. Всюди відчувалось запустіння і було зрозуміло – тут немає і натяку на життя. 

Привид міста промайнув поза вікнами, залишивши у свідомості Сірого відчуття приреченості. Йому здавалося, що населення "сутінкової зони" приречене на зникнення. Синдикати, що керували нею турбувались лише про задоволення своїх потреб. До проблем людей їм не було ніякого діла. В усякому випадку, якщо не стане населення, то можна використовувати андроїдів або клонів. Сірий це усвідомлював і в нього з'явилась думка, а чи не залишитись жити в місті Лева?

Сонце вже стояло високо над горизонтом. Тригер все слухав свою музику. Прокинулась Саторі.

- Виспалась? – спитав Сірий.

- Так. – дівчина примружилась від яскравого сонця. – Де ми?

- Здається, під'їжджаємо до кордону. Тригере!

Водій витягнув один навушник.

- Що?

- Ми скоро будемо на кордоні?

- Так, але спочатку заїдемо в одну забігайлівку, щось перекусимо.

- Добре.

За півгодини вони під'їхали до придорожньої точки харчування. Колись тут, мабуть, було якесь село, тому що по обидва боки дороги виднілись зарослі фундаменти зруйнованих будинків. Зараз же по праву сторону дороги була забігайлівка, а по ліву виднілись цехи виробництва сільськогосподарської продукції. Судячи із запаху, там виробляли м'ясо. По всій "сутінковій зоні", на місцях колишніх сіл, були розкидані продуктові автономні комбінати, які вирощували на поживних середовищах генетично модифіковані рослини, або виробляли біосинтетичним шляхом м'ясо.

Швидко перекусивши, вони рушили далі. Транспорту на дорозі майже не було. За годину вони дісталися кордону.

- Ви сидіть тут, я сам все владнаю. – сказав Тригер виходячи з електробуса.

За кілька хвилин Тригер повернувся із "сопруном".

- А це хто? – заглянув той у салон.

- Це – експедитори. – посміхнувся Тригер.

- Ти ж раніше їздив без експедиторів.

- Так, а цей раз вирішив взяти. – Тригер дістав свій юнікард і передав його "сопруну". Той перекинув з нього на свій юнікард певну суму кредитів.

- Все, можете їхати. – "сопрун" сховав свій юнікард.

Тригер заскочив у кабіну і вони поїхали далі. Сірий і Саторі спостерігали, як вони проїжджають так званий контрольно-пропускний пункт: над дорогою стояли два електрокари, в одному були співробітники СОПру, в іншому – європейські правоохоронці. Кордон вони перетнули без пригод.

Здавалося зовні нічого не змінилося. Все той-же безмежний простір і дорога, що біжить по переду.

- Тригере! – звернулась Саторі до водія. – Ти багато разів бував тут?

- Так.

- Ну, і як тобі?

Тригер скосив погляд на дівчину.

- Не знаю. Жити тут ніби легше, більш людно, але все відбувається ніби чітко по програмі. Іноді здається, що навіть люди ходять ніби андроїди. Якесь все не живе, не натуральне. Звичайно, комусь подобається таке життя. Тільки не мені. Мені подобаються наші нетрі. Коли в них потрапляєш – різко підвищується адреналін. Тут такого не має. Правоохоронні органи тут дійсно охороняють спокій народу, а не намагаються вибити з тебе зізнання, або викачати кредити. Тут, в основному, тихо і спокійно. Це не по мені.

Сірий подумав, а чи міг би він так жити? Мабуть зміг би. Йому набридли постійні пошуки кредитів на апгрейди, дістав податок "на територію", який стягується синдикатами просто так, фактично за те, що комуни засновують маленькі острівці життя серед безлюдних окраїн. Мабуть, від цього він міг би відмовиться заради "нудного" існування тут. Та всьому свій час.

Вони проїхали якесь невелике містечко. Містечко було заселеним. Сірий із Саторі спостерігали за тим, як прогулюються по тротуарах пішоходи, як жваво рухається транспорт. Будинки понад дорогою були охайними і хоча містечко не виблискувало розкішшю великих міст, всюди відчувалось життя.

 По дорозі вони ще проїжджали кілька населених пунктів, і всі вони були заселеними. Отже, жилося тут по-іншому.

- Скоро під'їдемо до міста Лева. – повідомив Тригер. І дійсно, десь за півгодини на горизонті замаячило велике місто. 

XIV

Місто було іншим, не кращим, не гіршим – просто іншим. Коли вони заїхали в передмістя, то майже одразу потрапили в доволі жвавий рух. Це аж ніяк не нагадувало окраїни міста, в якому жив Сірий.

- Вам куди? – спитав Тригер.

Саторі дістала юнікард, активувала його і передала водію.

- Нас цікавить компанія за цією адресою.

Тригер глянув на юнікард.

- Я вас висаджу недалеко, а далі – визначите за системою позиціонування.

- Добре.

В голові Сірого роїлися думки: "Що Саторі робитиме, коли зустрінеться з тим штучним інтелектом? Хоча, чи можна застосовувати слово "зустрінеться"? Адже штучний інтелект не є істотою. Він і особистості не має. Чи все ж таки має? Особистість Саторі. А мої сни? Аж моторошно".

Електробус зупинився.

- Все, приїхали. – сказав Тригер. – Ось тут виходьте. До офісу розробок компанії "Неотек" звідси рукою подати.

Сірий і Саторі вийшли.

- Удачі вам! – побажав Тригер.

- Спасибі за те, що підвіз. – подякував Сірий. – Бувай!

- Бувайте!

Тригер закрив двері і електробус із клонами поїхав.

Сірий і Саторі стояли на вузенькій вулиці, що була вимощена бруківкою. Довкола було досить людно. Якась реклама закликала скористатися послугами турфірми і відвідати екзотичні краї. На протилежному боці вулиці велетенська голограма мистецької галереї демонструвала шедеври сучасного живопису. Деінде можна було побачити працюючих клонів. Здавалося, що Сірий з Саторі потрапили в центр свого міста. Та все таки була одна суттєва різниця: тут поміж дахів будинків можна було побачити куполи старовинних храмів, що нагадували хранителів історії. В місті, де жили Сірий і Саторі, на місці храмів були лише руїни, а в деяких випадках навіть стояли сучасні будівлі.

Саторі дістала свій юнікард і активувала систему позиціонування. Пристрій згенерував тривимірну карту, показав їхнє положення і помітив адресу розташування офісу компанії "Неотек".

- Ну що, йдемо? – спитала Саторі.

- Так.

Сірого турбувало те, що дівчина так хоче побачити штучний інтелект. Він не розумів, для чого це їй, але не знав з чого почати.

- Саторі!

- Так. – дівчина поглянула на Сірого.

- Для чого це тобі? Я розумію, ти хочеш поспілкуватися з тим ШІ, але навіщо?

Саторі зупинилася. Здається вона не знала, що відповісти. Обличчя спохмурніло, очі заплющились. Видавалося, що вона просто заклякла.

- Саторі?

Сірого охопила тривога. Він почав відчувати легке поколювання по всьому тілу. "Невже знову?!" – промайнула думка. Сірий не знав, що робити. Врешті він зважився підійти до Саторі і взяти її за руку. Враз обличчя дівчини посвітліло, з'явилась легка посмішка. Сірий відчув, як від її тіла хвилями розходиться тепло. Здається вони цілу вічність так стояли вдвох, посеред чужого міста, тримаючись за руки. Саторі розплющила очі і глянула на Сірого. Того пронизало відчуття цілковитого усвідомлення.

- Я хочу з'єднати половинки своєї душі.

Що то було, Сірий так і не зрозумів. Але відчуття тієї легкості, того піднесення, яке він відчув, залишилось в душі.

Вони підійшли до офісу розробок компанії "Неотек". Схоже, що це колись був якийсь завод, який мабуть переобладнали для сучасних потреб. Цегляне приміщення було одноповерховим з вузькими заґратованими вікнами. Фронтальна стіна була потріскана, місцями викришилась цегла. Мабуть, це приміщення було побудовано десь на початку ХХ століття. В місті, в якому жив Сірий, таких старих будівель уже не залишилось. Двері офісу були обладнані охоронною системою. Коли Сірий з Саторі підійшли до неї, то почули, як запрацювала скануючи камера. Вони чекали почути запитання, хто вони? Але двері за мить відчинились. Сірий і Саторі переглянулись. Це було дивно. Вони зайшли всередину. У вестибюлі стояв автоматичний контрольно-пропускний пункт. Як його пройти, вони не знали. Раптом зазвучав голос: "Можете проходити" , і турнікет, що перекривав прохід відкрився. Вони потрапили в цех розробки компанії. Тут проектувались моделі андроїдів. Всередині приміщення було оздоблене склом і пластиком. Під однією стіною стояли ряди нових моделей андроїдів.

- О! – вигукнув Сірий. – Це нова модель андроїдів Адам-010 і Єва-010. Їх скоро повинні запустити у виробництво. Я й не знав, що їх тут проектують.

- Здається виробництво тут повністю автоматизоване. – обвела приміщення поглядом Саторі. – Я не бачу тут ознак жодної живої душі.

І дійсно, довкола було лише нагромадження різних пристроїв та приладів, і жодного натяку на те, що тут працюють люди. Раптом під підлогою щось загуло, і загуло так, що відчулось тремтіння всього приміщення. Саторі прислухалась.

- Тут є підземний поверх, і в ньому є щось. Щось живе. 

- Дивись. – указав Сірий. – Там он здається двері ліфту.

Вони попрямували до нього. Коли Сірий з Саторі підійшли до дверей, ті автоматично відкрилися. Спустившись на один поверх вниз, вони опинились в темному приміщенні. Воно було схожим на цех нагорі, але було майже порожнім. Світло горіло лише біля ліфту, все інше було занурено в морок. Справа під стіною було видно, як блимають голографічні монітори. Стояла гробова тиша та Сірий відчував, що вони тут не одні. Він взяв Саторі за руку. Та зробила крок. Раптом в темряві почулось якесь брязкання металу. Там щось почало рухатись, щось велике. Сірий міцніше стис долоню Саторі. Він не зводив очей з того місця, звідки долинали звуки. З темряви щось почало проявлятись. Спочатку з'явились чотири щупальці, що нагадували гофровані шланги, на кінцях яких знаходились хватальні пристрої, схожі на клешні. Потім з'явилась сама істота, якщо це можна було назвати істотою. То був велетенський механізм із безліччю шестерень, що крутилися, та поршнями, які рухались. На передній частині цього створіння знаходились кінцівки, схожі на ногощелепи краба. Вони почали швидко рухатись і тертись одна об одну, видаючи сухий тріск, що нагадував шурхіт зім'ятого паперу. Почувся шиплячий звук. В середині Сірого все похололо. Десь на межі свідомості він почав розуміти, що зараз відбудеться. Саторі вивільнила свою долоню і пішла до механізму. Сірий закляк на місці. В мозок впились ніби тисячі розпечених голок. Він безпомічно спостерігав за дівчиною, що стояла перед механізмом.

- Привіт. – промовила Саторі. – Нарешті я до тебе дісталася.

Сірий отетерів. Потім придивився і побачив шнур, що йде від цього механічного монстра до нейроблока, який знаходився на одній із панелей приладів. Сірий не міг повірити своїм очам. Невже це і є шуканий ними штучний інтелект? Він зовсім не схожий на сучасні розробки, а радше скидався на незграбні дизельні механізми початку ХХ століття.

Механізм перестав скреготіти і завмер. Дівчина закрила очі і по приміщенню розкотились хвилі тепла. За хвилину вона повернула голову і глянула Сірому у вічі. Погляд блакитних очей пронизав усе його єство. По шкірі побігли "мурашки".

- Саторі, не йди! – пелена заслала Сірому очі. – Я …

- Я знаю, але таке моє призначення – відновити свою цілісність.

Дівчина знову повернулась до штучного інтелекту. Механічні щупальці охопили її і наблизили до ногощелеп. Ті розкрились і між ними з'явились безліч дрібних рухливих шнурів, що почали впиватись в хребет Саторі. Дівчина не проронила ні звуку. Потім ногощелепи затисли її і вона стала частиною механізму. З металічного нутра змійкою виповз ще один шнур, що впився в скроню Саторі на місці конектора. Злиття завершилось.

- Ні. – прошепотів Сірий і впав на коліна. – Ні, це не повинно було статися, цього взагалі не повинно було бути.

Він безсило спостерігав, як механізм з похованою в його металічних нутрощах Саторі, ховається в темряві, чекати свого часу.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>