І-cфера

І-cфера

Середа, 21 березня 2018 г.
Проглядів: 130
Підписатися на комментарі по RSS

Втупившись в екран, я зосереджено розмірковував. Спробував передивитись гілку “подій”, точки біфуркацій у розгортанні життєвих шляхів, можливі варіанти. Передивився історії основних учасників проекту, навіть до своєї історії зазирнув. Річ у тім, що за місяць до Марсу має відправитися вже третя група із космічного центру нашої держави – Наукограда. Як не кажіть, а це черговий шанс покращити стосунки із колоністами! Серед екіпажу є і мій друг, колишній учасник Ланки №355 – Назар Клемп. Декілька разів перечитав текст на екрані, потім знову. От халепа! Ще тиждень тому прогноз успішності проекту був майже cто відсотків, тепер же Система показує провал старту і ймовірну аварію космічного корабля. Деякий час я перевіряв дані. Ні, помилки немає. Та які помилки?!! Подивився на руку, на екосмарт. Поки спокійно, реакції немає, все-таки за роки професіоналізм дає про себе знати, однак кардинально ситуацію це не змінює. Яким же міг бути інший варіант? Це питання я задавав собі знову і знову. Відкинувся у кріслі, втиснувся в його спинку і спогади нахлинули на мене, мимовільно змушивши заплющити очі.

***

Яскраве сонце щедро дарувало своє тепло, а ми купалися в його промінцях, безтурботно радіючи сонячному дню. Здається, найбільше радів відпочинку, піску та прохолодній воді мій товариш Сергій. На його обличчі було написано: “Ура! Відпочинок!! Овва-а-а”. Він лежав на піску горілиць із заплющеними очима, дригав ногами, трохи наспівував і, схоже, насолоджувався життям. Назар Клемп виробляв викрутаси на повітряній дошці, піднімаюсь до самих хмар. Утім, йому було байдуже коли і де літати, аби лиш устигнути підготуватися до змагань. Майка Кіплінг стояла на березі біля води, вдивляючись у далечинь.

Що ж , кожна людина є окремою унікальною істотою. Це не “річ в собі”, не якась там тварина. Тож і мої друзі є особливими.

Все ж літо вражає своїми настроями! На зміну сонячним дням приходили теплі дощові дні, потім знову температура піднімалася і на безхмарному небі закомашились скайдмени. От і сьогодні здавалось, що всі мешканці Комунавська вийшли на відпочинок.

Вважається, що наше місто – одне із найбільш перспективних у Союзі, місто, в якому органічно сплелись традиції Єднання і перспективи майбутнього, де кожна Ланка є невід’ємною частинкою Ланцюга, місто, в якому, як в мурашнику, кожен знає свою функцію, а техніка – надсучасна і людино орієнтована. Напевно, саме про таке місто мріяли фантасти першої половини ХХ століття та обриси якого інтуїтивно вловлювали художники-футурологи.

На березі біля старовинних башт та фонтанів, між гарматами та металевими машинами парами ходили чоловіки і жінки, інтелігенція та робітники, бігала дітвора. Морозиво, газована вода та цукрові кульки користувались неабияким попитом. Найдовша черга за морозивом зі смаком “крем-брюле”. Я навіть облизнувся, коли згадав про холодне і смачне морозиво, що швидко тануло на язику. Всі лави були зайняті, а якщо якась звільнялась, то бажаючі відпочити швидко з’являлись. Поміж людей поважно ходили міліціонери, радше теж відпочиваючи, аніж виконуючи свої професійні обов’язки. Навіть малеча знає, що криміналітету у нас немає і якщо за Сміттєвими горами щороку фіксують тисячі злочинних випадків, то тут все інакше. Не знаю, це наслідок Форматування чи чогось іншого, але жити в Союзі безпечно і комфортно.

- Майко, про що думаєш? – я повільно піднявся з піску.

- Думаю про Комунавськ, про нашу Ланку, про наші здобутки, – Майка промовила це просто, без пафосу та іронії. – І звісно, про майбутнє. Ти є знаєш, я хотіла влітку записатися до групи резервістів для польоту на Марс. Батько казав, що перемовини проходять успішно. Є надія, що ми зможемо налагодити зв’язки із Колонією. Уявляєш? А готуватися треба вже зараз. Та не вийшло, не вистачило ключових компетенцій, знань.

Майка провалила іспит випадково, як на мене. Адже, з нас усіх вона найкраще знає історію Союзу, його нелегкий тернистий шлях до мирного життя, та й рідня в неї не те що в мене! Дідусь – колишній секретар міського осередку Партії, батько – один із керівників Центру прогнозування та управління, брат – голова своєї Ланки і чемпіон із боротьби “Самбо”. З такою ріднею можна таких героїчних вчинків наробити!

Стоп!!!! Я відчув як з’явився ледь вловимий тупий головний біль, що почав повільно зростати.

Я спробував зосередитись. Підняв руку, глянув на екран смарта. Так і є. На екрані червоним кольором блимали літери. “З”.. “А”.. “З”.. “Д”.. “Р”.. “І”.. “С”.. “Т”.. “Ь”. Заздрість.

Останній раз “підказка” виникала місяць тому, я опанував свій стан хвилини за три, впораюсь і цього разу. Я згадав маму, її приємний голос, її відзнаки за трудову діяльність, грамоти. Мамо…так-так, звичайна робітниця, що працює на заводі робототехніки. Її люблять у колективі, у своїй Ланці, вона неймовірна, її компетенції чудові.

Звичайна, але гарна людина. Не “річ в собі…..”

Біль зник.

Сто років тому на місці нашого мегаполісу тривали пекельні бої, потім почався тривалий період холодної війни та переформатування суспільного устрою на планеті Земля. Наші противники якимсь дивом змогли завершити колонізацію Марса і завдяки компанії SpaceX за тридцать років переселити на червону планету всіх бажаючих. Що ж кожен має право на вибір! Наша країна поступово змінювалася і перетворилася на Союз, що складався із двох десятків мегаполісів. Найкращим із них було чудове місто Комунавськ, майже ідеальний мегаполіс, що розкинувся на березі могутньої річки. Раніше він мав іншу назву, ще до війни, пам’ятаю, що читав про це в інтерактивних підручниках. Я народився в його передмісті, в промзоні. Звичайна родина робітників забезпечила мене всім необхідним, дала путівку у життя. Я знову згадав свою Ланку. Своїх друзів, бо саме в школі я познайомився і здружився із Сергієм, Назаром та Майєю. Нашу компанію часто бачили разом, звісно, не лише в День Єднання, але і на вихідних.

Сергій… треба із ним зв’язатися. Це – перше, по-друге, переговорити із фахівцями відділу Інформатизації. Ще, напевно, із Алісою Ллойд. Іншими словами, вихід завжди є. Принаймні, я дуже на це сподівався.

***

Відділ Інформатизації знаходився на четвертому поверсі. Між нами – десять поверхів, сім відділів, сто працівників і багато років нелегких професійних стосунків. Я вітався з працівниками Центру, сухо відповідав на звернення та делікатно ухилявся від продовження діалогу. В кабінеті у Сергія знаходились працівники відділу, які після моєї появи одразу зникли.

- Сергію, треба переговорити. У нас є хвилин п’ять розмови наодинці.

Я демонстративно вимкнув екосмарт. Сергій мене одразу зрозумів і вимкнув у відповідь свій. Тепер ми могли говорити спокійно, без “чужих очей і вух”.

Я запитав прямо, без вступних слів.

- Ти знаєш про останній прогноз щодо проекту “Відновлення”?

- Так, – кивнув Сергій, – знаю. А в тебе звідки інформація?

Від відповіді я ухилився.

- То які думки?

- Ще не вирішив, дізнався сьогодні, поки не знаю. Слід, звичайно розібратися, але…

- Я спробував розібратися, в мене не вийшло. Розумієш, тиждень тому прогноз був інший! Чому ніхто не б’є на сполох?

Сергій задумався.

- Гадаю, інформація тільки оновилася. Можливо, мовчать, що б не було паніки.

- Там же сотні людей, Сергію, там Назар, ти пам’ятаєш?

Раптом Сергій вибухнув.

- Ервісе Тарков, я пам’ятаю не лише це. А й те, що прогнози Системи можна критикувати, не схвалювати, ненавидіти, але їх треба приймати. Інтерсфера не помиляється!! А ось ти, здається, піддаєш сумніву основи нашого устрою. Чи не так, секретарю Ервісе?

Після цих слів Сергій повільно підняв руку і ввімкнув екосмарт. Я ввімкнув свій, розвернувся і вийшов з кабінету.

***

До квартири я дістався пізно. Традиційно на дорогу мені вистачало десь біля години, проте сьогодні я вирішив зазирнути до Театру сучасної інтерактивної аnimal-драми. На вході мене зустрів гід-робот. Невеликий, із дзеркальною поверхнею, він кружляв навколо мене на своїх білих колесах. Я його не дуже слухав, проте кивав головою, мовляв, погоджуюся із усім сказаним. В залі було не дуже багато відвідувачів, я вмостився в кріслі, ввів дані. Обрав жанр. Цього разу то була екоісторія мартина Джонатана Лівінгстона. Я давно чув про цю виставу, але все часу не вистачає і накопичених відсотків за “удосконалення”. Однак за останній місяць я накопичив чимало смартбалів, хоча і довелось прискіпливо дивитись за своїми емоціями, та й трохи підвело спілкування із Сергієм, відсотка три із накопичених балів я втратив, бо виникла невгамовна злість на його слова. Втім загальної картини це не зіпсувало. Неймовірні відчуття захопили мене у полон, я знаходився серед птахів, життям яких було безкрайнє небо та вітер. Я літав навперегін із іншими чайками, на деякий час зник Ервіс Тарков, розчинився у просторі. Зникла і людська спільнота. Я відчував себе птахом, звичайним птахом.

Вдома Майка одразу помітила мій стан. Вона засміялася, побачивши моє щасливе обличчя.

- Ервісе, в тебе щось сталося?

- Так, Майко, це щось неймовірне!! Я був сьогодні на виставі!! Уявляєш? “Мартин Джонатан Лівінгстон”!! Постановка молодого режисера Тіна Доргова, ти на-аа-віть не уявляєш як вони обіграли мій суспільний інтерес!!

- Радію із тобою, – Майка пригорнулась до мене, а я нишком дивився на смарт та на відсотки, які були витрачені на виставу. Але ж воно того вартує!

***

Якось напередодні Дня Єднання ми зустрілись вранці на розі вулиці Новаторів та Архівної. Всі прийшли вчасно, окрім Назара, який в прямому значенні просто впав з неба, запізнившись хвилин на десять. Він застиг над нами, тримаючи руки у кишенях. Скайдо ледь погойдувалась під вагою власника.

Сергій скривився, мовляв, запізнився, друже! Майка посміхнулась і крутнулася на місці.

- Назаре, як ти міг! Як тим міг!

- Так, скільки можна, проблеми із організацією часу? – невдоволено я зреагував, – Майко, а ти серйозніше, будь ласка. Пішли, дорогою поговоримо.

Ми заскочили на рухомий тротуар і швидко поїхали в сторону “промзони” нашого міста.

- До чергового етапу Змагань залишається місяць, не так багато. Сьогодні маємо отримати завдання.

- Ервісе, а нагадай наші бали за попередній етап.

- Добре. Нагадую. Минулі Змагання були присвячені Фізичній культурі людини. Наша Ланка брала участь у повному складі. Обраний вид діяльності – спортивна. Різновид – орієнтування у міському просторі. Ми набрали сто балів, а якщо детальніше…..

Я зупинився.

- Якщо детальніше….

- Що?

- Не пам’ятаю, – я озирнувся і уважно подивився на людей, що знаходились на тротуарі позаду нас. Здалося?

Я таки помітив, що за мною стежили. Дивне враження, насправді нагляд за нами завжди є, адже одне із ключових положень нашого устрою – це відкритість, публічність поведінки. Це колись була необхідність у приховуванні власного життя, тоді панувала суцільна персональна ізоляція. Тепер техніка настільки увійшла до нашого життя, що і уваги не звертаєш на дрони, чи камери, яких розміщувалася неабияка кількість на вулицях Комунавська. Та все ж це відчуття неприємне, незнайоме. Спершу я звернув увагу на те, що за мною довго їде незнайомий хлопець, майже через все місто. Потім я бачив його у метро, біля Театру і мало не зіштовхнувся з ним біля Університету. Спочатку я думав, що ці зустрічі випадкові. Проте, знав – випадок в нашому світі майже неможливий, поки працює І-сфера. Це наш гарант порядку і благоустрою. Без І-сфери ми були б зовсім іншими.

***

Якось на декілька днів зникла Майя, а потім зі мною зустрівся її батько товариш Олександр.

- Мені треба з тобою поговорити, – Олександр Андрійович дивився прямо в очі.

- Добре, – схоже вибору в мене не було. Втім, я лише трохи захвилювався, адже не дивлячись на посаду, які займав Олександр Андрійович, він був для мене, в першу чергу, батьком Майї. А вже потім провідним службовцем відділу Форматування.

- Ервісе, моя донька зараз переживає непрості часи. Такий вік в неї, складний.

Я посміхнувся кутиками губ.

Батько Майї миттєво зреагував.

- Так, я розумію. Ви із нею одного віку. Та є причина.

- І ви вирішили, щоб я допоміг у ваших справах із нею?

-Ні. Не так. Вона в мене єдина донька, розумієш? А ти очолюєш її Ланку, ти з нею часто спілкуєшся.

Неочіковано для себе я не втримався.

- Олександре Андрійовичу, а що вам заважає із нею частіше спілкуватися?

Батько Майї похмуро усміхнувся.

- Три роки тому моя дружина Вероніка не впоралась із керівництвом повітряного таксі, загинула. Розумієш? Три роки тому. Майя думає, що то я винен. Думає, що то через мене. Тоді ми виявили помилковий подвійний прогноз, подали інформацію до хлопців, але Аліса Ллойд наказала не відміняти прогноз. Розумієш? Ти знайдеш Майю? Поговори з нею…я не хочу щоб хтось знав про наші з нею… стосунки.

Останні слова Олександр Андрійович майже прошепотів.

- Гаразд, – промовив я, – домовились.

Через три роки ми із Майєю одружились.

***

Інколи я думаю, як раніше люди жили без екосмартів? Без комфортного інформаційного середовища, без рухомих тротуарів і без всього іншого. Звісно, я вивчав історію цивілізації і маю уявлення про минуле. Проте одна справа слухати аудіолекцію, споглядати відеоряд, а інша справа бути учасником, свідком подій. От Сергій наш. Він дуже полюбляв копирсатися у минулому, відвідував гурток “Наші старожитності” і навіть брав участь у відкритті експозиції під відкритим небом “Кам’яне місто”. Я в цьому сенсі трохи інший був, мене більше приваблює сучасне і майбутнє.

Юркес Коваленко, як виявилося, протягом місяця стежив за мною. Потім він сам признався, що то була непроста робота, бо доводилося багато часу витрачати на відстежування мого пересування містом. Та й не дуже йому хотілося.

Я тоді не витримав і прямо в нього запитав, мовляв, навіщо за мною стежити. На що він посміхнувся і промовив: “це її розпорядження” . І хитро посміхнувся. Я пам’ятаю, що тоді я пишався тим, що Аліса таки схвалила мою персону. Юрка служив у Центрі прогнозування та управління, під керівництвом батька Майї, Олександра Андрійовича. Мабуть, я тоді мало чого розумів, адже уявити, що Аліса сама здійснювала пошук новобранців на службу сьогодні я вже не можу. Через місяць я отримав прогноз на зустріч у Центрі. Так закінчилась моя юність і моя участь в Ланці №355, я пройшов стажування та став службовцем Центру. Так я познайомився із Алісою Ллойд, його незмінним керівником.

***

Система дала мені прогноз на сьогодні досить чіткий, жодних складнощів, чи важливих зустрічей містом по дорозі до своєї оселі. Я вирішив прогулятися на березі Дніпра, серед гармат і зелених дерев. Машину Аліси побачив не одразу, та й не очікував на цю випадкову зустріч. Першою моєю реакцією було здивування, адже такі “випадкові” зустрічі обов’язково мали відображатися у прогнозах екосмарта, які я отримував на початку тижня.

- Товаришу Ервісе, вас знайти складно.

- Ви могли мене знайти досить легко. Кожного дня на робочому місці.

- Я знаю. Схоже, що ви інколи виходите за межі своїх професійних обов’язків. Послухайте, Ервісе, я завжди була проти вашої появи в Центрі.

- А мені здавалося, що Юрес…

- Юреса треба було давно звільнити, проте не я готую прогнози.

- А хотілося?

Аліса блимнула очима.

- Секретарю Ервісе, ви граєте з вогнем. Я можу дізнатися, навіщо ви залізли в базу відділу Прогнозування?

Ось так. Оперативно у нас все відбувається.

- У мене теж до вас запитання. Як ви, Алісо, ставитесь до можливої аварії корабля та до сотні загиблих?

- Це помилковий прогноз. Ви всього не знаєте, на жаль.

- А коли загинула дружина Олександра Кіплінга – то теж був помилковий прогноз?

Аліса Ллойд раптом знітилась. Кудись зникла та залізна жінка, яку я знав.

- Помилкові прогнози почали з’являтись ще п’ять років тому. Я б назвала їх не помилковими, правда. Ервісе, ми тоді не встигли, не змогли зрозуміти зміни, які відбувались в Інтерсфері.

Схоже, це була порожня розмова, я просто витрачав час.

- Алісо!!! Нам треба все зробити, щоб врятувати людей, чуєте?

Я заскочив на рухому доріжку і почав швидко віддалятись від Аліси.

***

Наступного дня я ще раз подивився на індивідуальний план і прогноз. Цього дня мають відбутися численні контакти, зустріч із Назаром та людиною із відділу Інформатизації. Значить, все правильно. Залишився місяць до польоту на Марс, якщо все точно розрахувати, можна встигнути. Спочатку я переговорив із Юркесом, пояснив ситуацію і показав цифри. Він погодився, що “так, Аліса Ллойд перевищує свої професійні обов’язки”. Я попросив його спробувати побудувати інше “дерево подій” і знайти вдалий варіант розгортання майбутнього, без загрози аварії. І він це зробив! Виявилося, що для уникнення загрозливої ситуації потрібно в управлінні кораблем задіяти можливості І-сфери. Дивна річ, я і припустити не міг, що цього не зробили раніше. Я звернувся до Аліси із пропозицією це здійснити, на що отримав чітку відмову. Юркес мені потім пояснив, що вона взагалі належить до супротивників запровадження І-сфери в суспільний устрій міста. Мовляв, є інші Системи, які є більш функціональними. До них належить, наприклад, система Уніком. Цікаво, хто і скільки заплатив Алісі за її впровадження? Не гаючи часу, я зв’язався із хлопцями відділу Інформатизації та потім особисто звернувся до близької для мене людини, батька Майї. Звісно, він із розумінням поставився до перспективи загибелі людей, а коли я згадав про Алісу Ллойд, він упевнено промовив, що допоможе, адже якщо є можливість уникнути чиєїсь смерті, треба все для цього зробити. Ось так Інтерсфера стала єдиною системою, що забезпечувала управління кораблем. Прогноз, таким чином, було змінено.

***

В Залі засідань сьогодні людяно. Всі присутні отримали відповідний прогноз на початку тижня і мали утворити Ланцюг, спостерігаючи за стартом космічного корабля до Марсу. Серед присутніх були всі керівники відділів і сама Аліса. Вона перебувала в похмурому настрої, адже сьогодні Аліса Ллойд мала скласти повноваження, так принаймні подейкували у Центрі. Дехто стверджував, що вона вже сформувала заяву і відправила до Наукограду. Та ми чекали не цього, а святкування позачергового Дня єднання. Наші погляди були спрямовані на величезний екран, на якому мав демонструватися старт “Арторіуса”. Залишалось десять хвилин до початку.

Аліса Ллойд вийшла до вперед і стала перед екраном.

- Товариші, я, Аліса Ллойд, керівник Центру прогнозування та управління, керуючись прогнозом Інтерсфери та власним рішенням вирішила скласти свої повноваження. Заяву сформувала, хочу подякувати керівникам відділів та колективу Центру за довгі роки роботи. Причина наступна, якщо вам цікаво. Я не впоралась із виконанням своїх обов’язків.

- Ви маєте на увазі, що не захотіли враховувати варіанти розгортання подій в процесі запуска “Арторіуса” та вчасно внести зміни до програмного забезпечення кораблем задля врятування сотні життів? – не витримав Юрес.

- Ні. Навпаки. Я не змогла відстояти свою позицію та переконання.

- Не розумію, – прошепотів я.

- Шановні колеги, напевно, не всі уявляють, що взагалі відбувається і, головне, яка роль Інтерсфери в цих руйнівних процесах. Бурхливий економічний та технологічний розвиток, який розпочався після війни вимагав і змін в управлінні суспільним життям. Наші попередники, усвідомивши помилки людства, вирішили створити унікальну електронну систему, яка б допомагала людям планувати та втілювати у життя свої ідеї. І-сфера не просто комп’ютерна програма, це штучний інтелект, який здатен до научіння в суспільних умовах. Погляньте на свої смарти.

Я продовжував дивитись на Алісу, але відчув, що решта, як один, кинули погляд на руку.

- Екосмарт, як ви розумієте, не лише зручний регулятор дій людини, але й чудовий засіб для передачі інформації. Він же частина Інтерсфери.

Я побачив, як один із присутніх почав майже непомітно знімати смарт.

Аліса посміхнулась.

- Так, ми не можемо без них більше аніж півгодини.

Юрес роздратовано перервав директора.

- Алісо, ми це все чудово знаємо. Не розумію, навіщо ви нам це розповідаєте, кожна дитина в нашому соціумі розуміє необхідність зовнішнього регулятора.

- Добре, Юресе, а ви знаєте як функціонує аналізаторна система людини?

- До чого це, – пробурмотів Юрес, – Ервісе, ти чуєш цю маячню?

- Зачекай, Юресе. Алісо, будь який учасник Ланки знає це. Центральна частина – чутливі зони кори мозку, провідникова частина…..

Я зупинився і подивився на смарт. Тепер і в мене виникло бажання його зняти бодай на декілька хвилин.

- Провідникова частина – то нерви, що відходять від рецепторів.

- А периферична?

- Рецептори, – вичавив я з себе слово і глянув навкруги. – Алісо, ця аналогія не дуже.. відображає наше суспільство…ми.. не ре-це-птори!

- Вітаю, Ервісе, ось і прийшло прозріння! Проте друзі мої, все це не має значення, адже тепер ми будемо жити в нових умовах. Напевно, коли було створено Інтерсферу, все було інакше. Тільки відбувався процес отримання інформації про світ, суспільство розвивалось разом із нею. Потім, як я розумію, відбулись певні зміни, не знаю, що стало поштовхом, можливо просто природній процес розвитку складної системи, однак ми із колегами помітили помилкові прогнози, які нам надавала Інтерсфера, і, головне, санкції, які надходили для регуляції поведінки в суспільстві часто ставали хибними.

- Чому ви не підняли це питання на рівні ради директорів? – запитав Кіплінг.

- Тому що одна рука не може діяти окремо від організму, слід було і все здійснювати дуже обережно. Ми так і зробили, деякими нашими науковцями було розроблено план дій та Система виявилась сильнішою. Ще років п’ятнадцять тому вона почала складати власний прогноз, персональний план дій, прикро, що ми пізно це зрозуміли. Для реалізації було обрано Ланку №355. Та особисто майбутнього секретаря Ервіса Таркова. Свого часу Юрес Коваленко, виконуючи розпорядження Інтерсфери, знайшов юнака Ервіса та сприяв його працевлаштуванню. Тарков, ви ж не думаєте, що то була випадковість? І, так, Кіплінгу, загибель вашої дружини була невеличкою ланкою у великому ланцюгу подій, породженою Системою. Однак все це не має значення, адже залишається всього декілька хвилин і ми побачимо нове майбутнє.

Останні слова Аліса Ллойд промовила із відчутною іронією.

В залі почав зростати гамір, присутні почали активно обговорювати почуте.

Олександр Кіплінг піднявся

- Алісо, що ви маєте на увазі?

Раптом світло в залі заблимало, зникло на мить, а потім знову з’явилося. Зникло зображення і на екосмарті. Час, характеристики організму, нагадування про перспективний план дій – все зникло. Я почав натискати на кнопки та марно, нічого не з’являлось. Мої колеги теж із подивом дивились на свої пристрої. На екрані “плазми” демонструвалась підготовка до старту корабля, що переривалась епізодами із поточного життя міста та країни. Екран теж почав блимати. Чорні-білі смуги розривали кольорове зображення.

- Гадаю, тепер ми будемо жити без Інтерфери, вона нас залишає, якщо так можна висловитися. Саме тому, я була проти її долучення до проекту “Відродження”, але ж до моєї думки не стали прислухатися.

Поки в залі розпочинались суперечки та обурення, я повільно піднявся і попрямував до вікна. Переді мною, як на долоні, лежало велетенське місто. Важко уявити, що за декілька хвилин в ньому почнеться хаос. Порушиться рух тротуарів та повітряних машин, зникне електроенергія, сотні тисяч людей залишаться без прогнозів та підказок, залишаться безпорадними та самотніми, без зв’язку, без відчуття Ланцюга, без чіткого розуміння як жити далі. На мить таким себе відчув і я. Стало порожньо та самотнього. Знаєте, таке відчуття, ніби старий друг тебе залишив. Як?!! Я втопив своє обличчя в своїх холодних долонях. Яким тепер буде наше життя? Ми ж звикли, виходячи з дому, дивитись на екран! Шукаючи в інформаційному просторі новину – дивитись на екран!! Вчиняючи помилку чи негарний, навіть підлий вчинок – дивитись на екран!!! Раптом серед сірих спорожнілих міркувань яскравим світлом спалахнула думка, вислів когось із відомих людей минулого: “Клітка полетіла шукати птахів”. Епізоди із мого минулого життя почали з’являтись перед моїми очима, перша зустріч із учасниками Ланки, наші зустрічі під час Дня Єднання, коли ми разом із усіма мешканцями Комунавська виходили на відкритий простір вулиць, брались за руки і утворювали живий Ланцюг. Наші екосмарти, опрацьовуючи інформацію виконання прогнозів, дружньо блимали різнокольоровими вогниками, а на великому екрані на найвищій споруді міста – Центрі прогнозування та управління демонструвались успіхи та досягнення жителів, показувались відсотки єднання в ціле всіх Ланок Великого Живого Ланцюга. Я дивився на Алісу і різні думки виникали, хто ти, Алісо? Піклуючись про долю наших космонавтів та колоністів, ти думала і про долю всіх нас. Чому ти, знаючи про можливості Інтерсфери та демонструючи зневажливе ставлення до неї, не зробила все для її знищення? Та відповідь на це питання є. Бо всі ми тією чи іншою мірою і є Система. Гра Аліси – це шахова партія, в якій результом є мат у будь-якому випадку. Якби не спрацював фактор “cекретаря Ервіса Таркова”, спрацював би фактор “Аліси Ллойд”, але в цьому випадку ми б і далі жили в теплих обіймах електронного спрута, обплутані інформаційним ланцюгом.

Мене турбувало не лише те, чому Інтерсфера залишила нас, але й те, яким буде наше майбутнє і майбутнє колоністів на Марсі. Проте я сподівався, що вона, залишивши Землю, змушена буде враховувати, що сама є породженням людей і він нас же залежить. Інтерсфера – це не звичайна комп’ютерна програма, а дивне середовище, що включає і людей із їхніми планами, нездійсненими мріями та екосмартами. Атож, аби не вийшло, що вона перехитрила саму себе і з розвинутої надскладної Системи перетвориться на програму із можливостями немовля. І пройде ще не один рік, поки Система не набуде самостійності та зможе будувати власний проект розвитку. А якщо буде інакше і люди знову потраплять у клітку, гадаю, пройде час і все зміниться. Адже – і у птахів є крила…

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>