Головний інстинкт

Головний інстинкт

П’ятниця, 19 грудня 2008 г.
Мітки:
Проглядів: 3183
Підписатися на комментарі по RSS

Я засмучено йшов повз пам’ятник Грушевському. Цікаво чи міг він на початку 20-го століття здогадатися що таке станеться?

На мені було старе поношене пальто з кишені якого стирчала жовта газета. Розказувала вона цілком неймовірні речі для жителя початку 21 століття, але не для мене. Я часто пригадував заголовки і носив її наче фетиш: "Йа креведко. Втрата статі", "Кракен зохаває нас", "Поради бувальців, як здолати Ктулху", "Деградація чи прогрес? Розмови обо всьом і ні о чьом", "3лобний пятниццо вирвался на свободу?".

Говорили вони щось справді неймовірне, дивно що на початку 21 століття так мало людей вірило в кракена, але спілкувалося його мовою, мовою падонків, албанскій в народі, жило його життям і вмирало його смертю. "Йа креведко" – стало поширеним висловом, який ніс значно більше, ніж люди розуміли під ним. Втрата статі. Кракен таки зохавав мозок більшості і врешті вони не могли визначити до якої статі належать, він підкорив їх підсвідомість і звідти легко маніпулював свідомістю. Дивно, навіть смішно, але на протязі кількох поколінь людство безкровно і безглуздо вимерло. Воно просто втратило, загубило свій основний інстинкт – продовження роду, на зміну йому прийшла ілюзорна безстатевість. Люди забули, що треба робити, а що не треба, інтернет забрав час, а незабаром і життя. Всі вимерли, залишилися лише недоїдки суспільства. Ті нещасні, які не мали засобів на існування і до глобального поглинання інтернетом були викинені на сміттєзвалище своїми ж братами по крові – людьми.

Вони, навіть не сподіваючись на це, опинилися за непроникним щитом бідності і, якщо не брати до уваги того, що більшість з них вимерло через хвороби і забруднену екологію, то ті, хто залишився, дали життя таким волоцюгам як я.

Я мав щастя народитися у Львові, покиненого більшістю жителів ще до того, як закінчився цей катаклізм, чи краще сказати завоювання. В приміщенні заводу Полярон львівські науковці, суттєво випередивши вчених з ООН таки змогли запустити андронний колайдер і він викресав іскру чорної дірки, яка поступово стала засмоктувати всі навколишні предмети. Але видно не судилося… дірка скоро зачахла, а боягузливі міщани втекли і так й не повернулися, бо вже надходив час "третього покоління Кракена" і якщо втекти ще була сила, то повернутися ніхто не зміг.

Ті ж, що залишилися у Львові, створили свою невеличку общину. Вони, ну і я серед них, навчилися контролювати енергію чорної діри, яка втративши активність розпочала безцільне невидиме блукання містом. Люди відійшли від технології, бо боялися повторити долю своїх попередників, в життя втілився якийсь дивний симбіоз людини і незрозумілого явища, викресаного на Поляроні.

Але, не зважаючи на це, мені було сумно. Я жив у найтемніший час людської цивілізації і жалів, що не побачу дня, який наступить за ніччю. Мені не вдавалося назвати причин чому я забрався так далеко від нашої стоянки. Вона ж була навіть не у Львові, а за містом, біля грибовицького сміттєзвалища. Таке розташування було виправдане розміщенням там нашої єдиної зброї – в давнину люди називали її абсентом. Там росли трави полину, а також був склад спирту. Що ми робитимемо у випадку, коли спирт закінчиться – ніхто не міг сказати. Інших необхідних складників напою в нас не було, але зате було колись безневинне, а тепер, після змішання рідин із несанкціонованих таємних викидів відходів з хімічного заводу на звалище, токсичне джерело, вода якого при реакції з настоянкою полину активізовувала головний галюциногенний складник полину – туйон і напій діставав зелене внутрішнє світло, напій не відбивав і не заломлював світло, як і чорна дірка, але на відміну від неї світився власним сяйвом. Мабуть, через цей яскравий зелений колір і застосування настоянки з полину ми й прозвали цей напій абсентом, тому що ефект від нього був не те що іншим чи сильнішим, він був мегасильнішим – викликав зорові і звукові галюцинації в яких ми могли ховатися від всепроникаючих флюїдів свідомості Кракена, злобного Ктулху, що виліз з міфів давніх народів, втрапив у байки Лавкрафта, а потім через масову літературу та інтернет добрався в мову і до свідомостей людей, розчинивши їхній розум та інтелект.

Тож не можна було з певністю казати бачив я справжній пам’ятник Грушевському чи лише його бліду копію в моєму мозку, яка надзвичайно правдоподібно спроектувалася в реальність. Але була одна ознака за якою можна було визначити реальність навколишньої дійсності – це зелена смуга що непомітно розтягувалася серединою неба. Це означало що абсент діє слабо. Я її бачив. Це означало, що я вже не один.

Люди не хотіли жити. Навіть, незважаючи на те, що вижили. При утворенні чорної дірки весь світ відгородився від нас і хотів банально знищити, але не встиг – він відгородив нас, сам же задихнувся в єресі. Але ми теж не хотіли жити. Те що я назвав всепроникаючим флюїдом Ктулху витав у повітрі і хоча ми й уникнули прямого контакту з кракеном, але він якимось чином проник і в наш мозок.

Мені було прикро, та жоден з общини не виростив за останній час дітей. Ми просто не хотіли стосунків – лише мололи язиками. Ви б послухали наші солодкі промови в честь любові, дружби, кохання. Лише слова і ніякої дії. Та і як я міг любити жінок. Вони не були принцесами з моїх фантазій, у них не росло за спинами крил і вони не співали ангельськими голосами, вони теж не могли кохати мене, бо я був скептичним циніком і самозакоханим егоїстом. Я класифікував це, як вплив Ктулху, він забрав у нас відчуття реальності, ми ж хотіли клин клином вибити і надали своєму життю ще більшої нереальності, але видно не судилося, образ ідеального життя, мимо нашої волі вкорінився у свідомості і прирік нас на таке ж повільне і безглузде вимирання як і решту людства. Хоча якимось далеким загубленим клаптиком підсвідомості я розумів, що вся проблема у мені й мені подібних, у нашому прагненні до висот недоступних, та я гнав цю думку чим далі, бо вона ображала мій егоїзм.

Я був не один. Я знав, хто був біля мене. Їх було навіть двоє.

– Хто ви такі? – поспитав я, не очікуючи та й не бажаючи відповіді.

Як я й сподівався ніхто не відповів. Вони були неповторно красивими – людські ідеали і мені вдалося їх побачити, тут, раптово, біля пам’ятника Грушевському за кілька десятків метрів від чорної дірки, яку я не міг побачити, але не міг не відчути, навіщо вона сюди приблукала саме в цей момент – це питання було надто складним.

Я зрозумів що мене привело сюди.

– Та не може такого бути, – сказав я сам собі і цим двом людцям в ангельській подобі.

Невже бажання вмерти, і до того ж швидко й безболісно виявилося сильнішим за жагу життя? Чомусь побутує дивна думка, що якщо вмерти невідомим методом то це буде менш болісно. Я не вірив. Але невже, бажання жити – вмерло?

– Так, – відповів один з прибульців.

– Тобі цього не може бути відомо, тебе послав Кракен, ти креведко, середня стать, середній розум, узагалі все середнє – ідеал філософствувань, а практично – непотріб. Ти б вмер оригінально. Бо ти не відчуваєш любові до життя. Ти не розумієш життя, тому й втікаєш в смерть, – обурився я потоком слів.

– Гиииии, а ти відчуваєш?

Я задумався, невже і я став таким же як вони, таким же невизначеним і заплутаним у життєвих векторах?

– Стрибни у дірку, Ктулху тебе чекає. Він підготував тобі всі сили світу, щоб ти зміг втілити свою міць і гнів, вбий його! Невже звір у тобі не рветься на волю? Чи може ти хочеш ангела? Кракен усе тобі дасть.

– Звір у мені давно здох, – я різко розвернувся, – собаки, мені не треба ангелів, мені треба жінка, а жінок в нас вдосталь. Я створю сім’ю, я чоловік – глава роду і в мене є жінка – моя опора і допомога, я знаю різницю і жоден Ктулху не зітре меж між нами. І це не є неволею дії чи пережитками традицій – це життя, моє життя і я виживу, не знаю навіщо, але виживу, як вижили мої діди, прадіди та інші предки аж до глибини віків, а ви вимрете і ваш Ктулху теж згниє в своїй чорній дірі. Таким чином я переможу вашого демона, а ненависть залиште собі, ниці почвари.

Я, повний сили й енергії, повернувся і пішов в напрямку Грибовичів, знав, що йти ще довго, але відстань зараз мене хвилювала найменше.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>