Фретка

Фретка

Четвер, 7 лютого 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2408
Підписатися на комментарі по RSS

Удар… Потужний удар збоку в щелепу,

І ось я лежу обличчям в пилюці на безлюдній, далекій планеті. За моїми плечима безліч проблем та неприємностей, а все, про що я можу подумати, то лише як же боляче б’є біопротез.

Чорт, я ніколи нікому не довіряв, ні в якій ситуації, не дивлячись на події, що відбуваються навколо мене. Та що там казати, я не довіряв власне навіть самому собі, не знав, як повів би себе в різних ситуаціях. Хоча пережив такі моменти, про котрі більшість лише читали в пригодницьких книжках. Вислизаючи з найтісніших облав поліцейських та прикордонників, тікаючи від найкращих слідчих галактики, стравлюючи мафіозні клани між собою, найменше всього я хотів би, щоб все завершилося саме так. Обманутий телепнем з рівнем інтелекту між псом та мавпою.

- Зараз підеш зі мною, ти мені ще знадобишся. – Вимовив з неприхованим зухвальством покидьок, що мене тільки но нокаутував, при цьому забравши мій пістолет.

- Хм, цікаво для чого? – Процідив я крізь зуби, переборюючи біль.

- Шеф дав тобі пароль, введеш його, зрозумів! – В наказовій формі, з випуленими очима сказав мій недавній партнер.

- А чи не легше було дочекатися поки я сам його введу, а тоді вже мене вирубати? – Я засміявся переборюючи біль, так, що це більше нагадувало єхидне хіхікання, а не мій рідний заливний сміх.

- Короста, як я сам не допетрав, - мій супутник почухав потилицю та подивився зі злістю на мене, доповнюючи свій ненависний погляд солідним ударом ногою. –Вже не так смішно, правда?

- Ти кретин, та завжди ним був. – Я намагався якнайсильніше образити співбесідника, переборюючи тепер біль у животі. – Думаєш це так просто зійде з твоїх рук, кхе-кхе, гадаєш ні в кого не виникне запитань?

- О, не хвилюйся. –  Пихато піднявши голову догори він продовжив. – Я все продумав, я повернуся, тут ти не переживай, літаю не гірш тебе, пов…

На цьому моменті цей телепень різко замовк. Я хотів був підвести голову, щоб з’ясувати причину цієї приємної зміни, проте мені полегшило завдання те, що він зваливсь неподалік на землю . Трохи вище правового ока в нього красувався отвір у черепі, з якого лився кривавий струмок. Переборовши пронизуючий біль та підвівшись я оглядівся по сторонам оцінюючи нову обстановку.

Трясця, з вогню та в багаття, щоб його чорти забрали! Мене зараз насторожує лише одне, чому він і мене не пристрелить, чому повільно йде сюди. У своєму білому балахоні обвішаному всілякими релігійними цяцьками, обведеним по контурам чорними фарбами, та в глибокому каптурі. Це був той, про зустріч з котрим на цій планеті жалкуєш більше, ніж про аналогічну зустріч зі зграєю хижих рептилій на Болотяних планетах, чи з ордою озлоблених піратів у відкритому космосі. Брат Ордену. Гірше за це могло бути хіба що зустріч з двома такими особами, не кажучи вже про загін. Та його одного мені для повного щастя вистачало. Нічого, одного разу колись викрутився з лап Ордену, викручуся й зараз.

Я швидко вихопив пістолет з руки мертвого бовдура, що тепер прикрашав своїм бездиханним тілом пустельний ландшафт цієї проклятої планети. Чому я не стріляю? Щось заважає мені натиснути на спусковий гачок, якесь дивне відчуття, що буває інколи відвідує людину, примушуючи її перебувати у ступорі.

В нього в руках стара, пошарпана гвинтівка, а він спокійно йде, навіть не цілячись. Можливо в нього був всього один патрон. Розклад справ вказував на те, що він мене в принципі врятував, але на всяк випадок я направив на нього дуло своєї зброї. Та не думаю, що я ще не стріляю через свою вдячність, знаю, що такі як він нікого живим з цієї, ніби священної, планети не відпускають. Чому ж не можу вистрілити? Ні, тут щось інше…

- Привіт, як справи, як сім’я, як тобі тут погода? – Я намагався не виказати свого страху цьому войовничому ченцю, котрий наблизився вже зовсім близько. – Ой, вибач, я забув, вам же не можна одружуватися, як же мені прикро. Чесно. Я не поставив тебе у незручне становище, а то тут всі одружені, дітей завели, а ти один холостяк.

- Він також? – холодно вимовив монах та кивнув в сторону трупа, у його голосі було щось до дріботіння знайоме.

- Не переживай, таким як він розмножуватися протипоказано. – Видавив з себе посмішку та міцніше стиснув пістолет.

- Отже я залишився таким же веселим, та ще й одружений, обзавівся дітьми. – знову монотонно сказавши мій, ніби й рятівник, понуривши голову.

- З тобою все нормально?

- Повір, не гірше за інших.

- Просто ти тільки но зморознув якусь дурницю.

- Що я це ти?

- Не знаю, як у вас в Ордені заведено, там вино, горілка, трава чи може якісь веселі грибочки, але тобі не здається, що в когось не всі в дома?

Досі понуро похилена голова в каптурі давала мені розгледіти лише гостре підборіддя ченця, але в одну мить він різко зірвав з себе головний убір.

Почуття які я відчув складно описати. Одночасно мене оповив жах, тваринний страх, неймовірне здивування, всі емоції одночасно змішалася в одну примушуючи мене відчувати себе крихітним, жалюгідним створінням, яке нічогісінько не тямить у цьому нескінченному на загадки та несподіваності житті. Потім почав шукати пояснення, хапався за якусь логіку, як наче це була моя рятівна соломинка, схопившись за котру я міг видертися з глибокої прірви емоційного краху моєї душі. Можливо це просто оманлива галюцинація, хто знає, що тут за токсичні речовини можуть бути. Ні, не підходить, таке міркування занадто куце та просте для мене. Можливо це все через…ні, цілковита маячня. Переді мною стоїть моє віддзеркалення, себто я сам, але в чудернацькому вбранні монаха. Деякі відмінності все ж я спостерігаю. Стоп, згадай де ти знаходишся, підійми у своїй пам’яті ту недавню розмову, на яку вже встиг повісити ярлик непридатності. Точно, це є та причина, божевілля якесь, може все ж це галюцинація…

- Бачу ти збентежений. – Промовив він, себто воно, чи я, не впевнений у жодному варіанті. – дозволь пояснити, можливо не найлегша інформація для сприйняття, та все ж…існує багато теорій…

- Не обтяжуй себе непотрібною розмовою. - Я гордо підвів на нього погляд, розуміючи сенс цих слів, на мить я відчув себе якщо не господарем ситуації, то хоча б того, хто в курсі. Приємне відчуття, щоб його. – Існує багато теорій про цю планету, одні здаються логічними, але не здатні розкрити повноту загадки, інші здаються повним божевіллям, проте вони дають краще представлення ситуації…

 

***

 

Три тижні тому. Планета Земля.

Не знаю чому, але мені подобаються такі місця. Тиха, невелика та затишна кав’ярня зустріла мене смачним запахом місцевих напоїв та страв. Так, звісно кава тут була на першому місці по замовленню, але я її не особливо полюбляв, добре, що асортимент включав інші варіанти.

Однак я тут не для відпочинку. Мій пильний погляд обходить все приміщення у пошуках. Неподалік сидить щебетлива парочка, хлопець явно нервує і намагається справити враження на свою симпатичну співбесідницю. Трохи далі сидить середнього віку чолов’яга, що попиває свою фліжечку кави читаючи вранішню газету. У кутку сидить старенький, худий на вигляд засмучений тип. Здається це мій клієнт.

- Перепрошую, ви часом не …? – Я був почав звернення, намагаючись справити враження ввічливої особи.

- А, це напевне ви назначали мені зустріч? Що ж, вітаю-вітаю… – Відповів він скрипучим голосом.

- Як мені вас величати? – я присів до його столику.

- Знаю, у вас прийнято звертатися по імені по-батькові, проте мені було б приємно почути з ваших уст моє прізвище.

- Добре, пане Рабинський, я хотів з вами зустрітися, щоб обговорити…

- Орден. Вибачте, що перебиваю, але по суті я можу розповісти небагато.

- Це засекречено? -  Проте в мене промайнула інша думка: грошей хоче, старий щур.

- Ні, просто я вважаюся одним зі спеціалістів по цій темі, однак мої знання мізерні, так мізерні. Тому по суті молодий чоловіче.

- З Орденом можна торгувати?

- Оце інша справа. Так, Орден це не до кінця замкнена організація, їм також потрібно їсти та пити, так, їсти та пити, отак-от. Тим більше, вони вже мали практику таких контактів з іншими торгівельними компаніями, що ж заважає їм мати з вами контракт. Інша справа, чим ви їх зможете зацікавити.

- Ну це вже наші проблеми. – Я вирішив не зволікати та задати співбесіднику головне для мене питання. – Чи є щось, що могло б спричинити непорозуміння з Орденом, окрім торгівельного контракту?

- Хм, звичайно, це релігійна організація: ритуали, обряди, там все як належить, але не думаю, що вам якось вийде їм накапостити, ні, не думаю. Хоча є один досить важливий факт. – Я сконцентрувався, зрозумівши, що швидко вивів розмову з цим експертом у потрібне для мене русло. – Планета Компіталес, можливо чули?

- Ні, не доводилось. – Я вправно ховав брехню у своїх словах. – Вона, напевно священна чи під табу?

- Щось тому подібне. Невелика, проте гравітація майже така ж як на Землі та з солідним відсотком кисню у атмосфері. Колись там було життя, а потім загадковим чином пропало. Коли Орден, тоді до речі ще група учених, його знайшов, це був незаселений світ. На ній нічого немає, окрім безмежної пустки, так, нічогісінько. Мертвий степ та аванпости ченців. Нічогісінько більше. Наблизите свої торгівельні кораблі хоча б у той район, вважайте, що Орден вам оголосив тотальну війну, так тотальну, отак-от.

- І в чому ж сіль? Що примушує їх так агресивно захищати цей шмат піску?

- Існує багато теорій про цю планету, одні здаються логічними, але не здатні розкрити повноту загадки, інші видаються повним божевіллям, проте вони дають краще представлення ситуації. Вам розкрити суть детально чи загально?

- Знаєте, я не астрофізик. – Тоді мені здавалося, що науковий бік проблеми не є таким вже важливим. – Можу обійтися без складних гіпотез та теорій.

- Я не буду вдаватися у глибину багатосвітової інтерпретації квантової механіки і теорії суперструн, тим більше це ще не до кінця вирішені наукові проблеми. – Рабинський перевів дух. – Ви, як і всі інші представляєте наш світ у трьох площинах…

- Висота, ширина, довжина, зараз ви мені будете розповідати про четвертий вимір, себто час. Старезна, однак, теорія.

- Проте найлегша для сприйняття, так, найлегша, найпростіша. Є думка, що четвертий вимір це існуючи паралельно трьохвимірні простори, яких налічується безкінечна кількість…або число обмежене за теорією суперструн, в тім це не так важливе як найголовніше, так, найголовніше, найважливіше!

- Що ж? – Я запитав без особливої зацікавленості, розуміючи, що починаю чути божевільну маячню.

-  Навколо цієї планети безліч аномалій, хто каже це чорні дірки, хтось доводить що це навпаки, білі дірки, тобто зворотні сторони чорних, є думки, що там наявні і ті та інші. – Його очі округлились, а худі та висушені руки жваво зажестикулювали, що мене трохи лякало. – Коротше кажучи, є багато доказів, що у районі цієї планети справжні гравітаційні каруселі, що неодмінно призводить до розривів простору та часу, тобто цілком можливе перетинання двох, чи навіть більше, паралельних світів!

- Клас. – Вираз мого обличчя демонстрував байдужість, хоче в серединні я трохи побоювався цього дивака. – Це значить, що прибувши туди можна опинитися в іншому, паралельному світі?

- Так! – Рабинський на мить зупинився, помітивши, що привернув увагу нечисленних відвідувачів кав’ярні, перейшовши на більш спокійний темп. – За ці ідеї мене засміяли, а коли я намагався далі їх відстоювати оголосили про моє виключення з Академії наук, так, вигнали мене, отак-то. Але ви розумієте властивості паралельного світу? Звісно що ні. Просто існує теорія, що це можуть бути безліч можливих альтернативних розвитків історії, від мізерних до глобальних. Або просто існування нашого світу у кожну мить розтягнутого до безкінечності.

- Постривайте, занадто багато теорій та гіпотез. Краще нарешті скажіть, навіщо Орден так самовіддано захищає цю планету?

- Тому що там вірять, що якщо якась жива матерія туди потрапить, а потім їй закортить покинути цей район, то це може спровокувати всесвітній колапс, та призвести до кінця, так, гаплик всьому буде, отак-от.

- Чому саме жива, а якщо метеорит залетить ненароком?

- Я ж казав, гравітаційні каруселі, метеорити туди не можуть залетіти. Інша річ, це розумна істота на зорельоті. Якщо Орден когось помітить у цьому районі, хі-хі, я йому не заздрю, отак-от. 

 

***

 

Теперішнє. Планета Компіталес.

Я повільно відходжу до свого невеликого, але маневреного зорельоту. У моїх руках міцно стиснений пістолет, спрямований прямо на загрозливу постать ченця. У моїх думках є лише одне бажання, виконати завдання і мерщій кивати п’ятами. Проте я можу вистрілити. Не просто стріляти у самого себе, дуже не просто.

- Його прізвище Рабинський, так? – Інший я звернувся до мене. – Працював тут років зо п’ять  тому, пам’ятаю здружився з магістром, обіцяв донести до громадськості проблему планети, та чому саме потрібно її обходити десятою дорогою. Втім ми його тримали на відстані гарматного пострілу, тобто дуже далеко, від планети.

- Якщо ти альтернатива мого життя, то яким же бісом тебе занесло в Орден? – Мені раптом стало досить цікавим цей момент.

- Ну…- Він нахмурився. – Колись давно ти був в цих місцях, десять років тому?

- Так, я тоді повеселився на славу. – Моє обличчя освітила посмішка. – Ввесь Орден в дурні пошив, проте до цієї планети й близько не підлітав, якщо ти про це.

- Я… - Чернець мав засмучений вид. – Ти пам’ятаєш хто був тоді з тобою?

- Звичайно, Каракатиця, Царство йому небесне, та Ганна. Тоді правда вона ще не була моєю дружиною. – Від спогадів у мене стало тепло на душі.

- Тобто Ганна жива? – З подивом запитав він.

- Звичайно, ти що не чуєш. У нас ще й двійко дітей.

- А от для мене Ганна та Каракатиця загинули, коли я невдало маневрував поміж флотом Ордену. – Він на мить заплющив очі та стиснув зуби. – Тоді мене, ледь живого, підібрали ченці. Вони запропонували невеликий вибір: шлях очищення та вступ до їх лав, або смерть. Я погодився на перше, і не жалкую про це ні на мить. Орден дав мені надію, мету життя, коли я вже був втратив будь-яку віру, та й взагалі був готовий на самогубство. Тепер моє життя – служіння Ордену, моя мета –  бути на цій планеті до кінця своїх днів та не допускати, щоб такі як ти покидали це місце.

- Для мене це смішно. Я не представляю як тобі, себто мені, так промили мізки, щоб я повірив у цю маячню.

- Але ж ти стоїш переді мною, а отже цю планету ми захищаємо недаремно. Ми острів моральності та порядку у цьому всесвіті хаосу. Моє життя, це служіння, а хто ти, контрабандист? Авантюрист та шахрай? І ти смієш називати мої переконання смішними?

- Хочеш засмучу? Я вже давно не контрабандист, а сімейна людина, яка чесно заробляє собі на хліб. Ганна зробила мене таким, вона витягла мене з того болота.

- А що ж тоді ти тут робиш, га? - він розреготався. – Що ти тут, сімейна людина, забув?

- Мій син, розумник та спритник, захворів. Генетична хвороба, від неї в свій час помер ще малим мій брат, ну ти маєш бути в курсі. Так от, лікування не з дешевих.

- Наївна історія. Коротше кажучи, ти знову взявся за справу заради грошей на лікування сина?

- Мені запропонували, я погодився. Вибору особливого і не було.

- Отак взяли і подзвонили тобі?

- Ні, я йшов собі по вулиці, до мене під’їхало авто. Запропонували сісти та відвезли до Шефа.

- Отак прямо до нього? Значить справа була дійсно вважлива, або ти спритно все вигадуєш.

 

***

 

Чотири тижні тому. Планета Земля.

Дрібні краплини дощу барабанить по віконному склу автомобіля на якому мене везуть. Я не заручник, тут я добровільно, точніше тут бути змушений прикрими обставинами.

Ось уже вежа. В цій високій будівлі веде свою діяльність, далеко не завжди законну, один з наймогутніших місцевих бізнесменів. Всім він відомий за досить оригінальним прізвиськом Шеф.

У Шефа в розпорядженні більше нечистих банкнот, ніж у інших аукціонерів Корпорації, на його службі більше кривавих головорізів, ніж у якогось диктатора на Карибських островах. Одним словом Шеф, це людині якій дуже не рекомендовано переходити дорого, а тим більше відмовляти його проханням. Зазвичай це досить негативно відображається на організмі.

Виходжу на останній поверх зі швидкісного ліфту. Ех, тут лише картини та скульптури в коридорі коштують більше, ніж невелике місто разом з його жвавим населенням. Відомі події, що відображаються на них, примушують на мить задуматися. Ну можливо когось про їх неоднозначне значення та підсумки в історії. Я особисто чомусь завжди роздумував про їх вартість, та те, скільки користі вони могли б принесли, якби їх продали та пожертвували на який небудь дитячий будинок, чи на початковий капітал підприємства. А от портрети мене напружували та гнітили, адже Шеф вибирав як на підбір якихось дядьків з гнівним поглядом та стисненими губами, чи то від злоби, чи то від якоїсь болячки. Я загалом не в курсі.

Ось і кабінет володаря цього багатоповерхового палацу. Все банально, знову ті ж скульптури та картини, гадаю просто їхня вартість вплинула на місце перебування - не в коридорі чи на першому поверсі, а саме тут. Ну і кілька охоронців з серйозними мрмизами. За столом (я не розбираюся можливо з червоного дерева, ну я так думав, тому що це б додало ще більше банальності до загального, коштовного та солідного інтер’єру) сидів власне він.

Шеф це в міру повний, підстрижений наголо чолов’яга середнього віку у дорогезному костюму та обвішаний коштовними цяцьками. Він справляв враження серйозного бізнесмена, однак занадто помішаного на розкоші. Коротше кажучи, таких я називаю просто: багатий гавнюк.

Він перехилив свою поголену голову зі стовбичачими вухами з одного боку на інший.

- Привіт, завжди приємно побачити знайоме обличчя. – Його голос був глибоким та розміреним.

- Добрий день вам, Шеф. – Я його не боюся, просто мені чомусь не сильно хочеться показатися брутальним. В зворотному випадку, як я вже казав, це може негативно відобразитися на здоров’ї.

- Я чув у тебе в сім’ї сталося лихо. В мене самого син мало не помер в свій час від болячки. Благо я мав достатньо коштів, щоб врятувати його. – Він підійшов до клітки з домашньою твариною та вказав на неї. – Знаєш хто це?

- Це ласка, якщо я не помиляюся звичайно.

- Ні. – Він перевів погляд з тваринки на мене. – Це в природі їх називають ласками, а коли вони  в клітках, одомашнені - фретками. Ти знаєш чим вирізняються ласки? О ні, мовчи, я сам. Ласки можуть проникнути крізь найтісніші отвори, втікати від найшвидших псів, це надзвичайно прудкі та спритні тварини. Я знав одного контрабандиста. Він був справжньою легендою. Міг викрутитися з найтісніших облав, нахабно тікав з-під носа галактичних патрулів. За це його прозвали Ласкою. Але потім він одружився, обзавівся дітьми, його одомашнили. Він став як і ця тваринка - Фреткою. Проте у цього звірика завзятість та моторність нікуди не поділися. Розумієш до чого я веду?

- Це, припущу, натяк на мою біографію. Однак навіщо я вам знадобився?

- Мені начхати на всю твою біографію. Окрім одного епізоду. – Він підійшов до вікна. – Ласка мав репутацію зірвиголови, але ніхто не очікував, що коли він нарвавшись на флотилію Ордену, зможе не тільки залишитися в живих, а ще й пошити в дурні їх всіх. Десять років тому тобі вдалося майже неможливе, ти на повній швидкості пролетів прямо через весь їх флот, що славився відвагою та нещадністю. – Шеф міцно стиснув кулак. – Це зробило тебе легендою, але одночасно це було твоє останнє завдання. Після цього тебе, на жаль, одомашнили.

- У вас якісь справи з Орденом, як я розумію?

- А ти кмітливий. Твоє сімейне лихо випадково відбулося одночасно з тим, як флот Ордену збив один дуже, дуже важливий для мене зореліт, який перевозив ну не менш важливий вантаж. Зореліт впав на планету під назвою Компіталес. Пси Ордену фанатично її стережуть. Навряд чи їм, з їхньою релігійною промитістю мозку є якась справа до підбитого зорельоту. Вони просто вбили пілота, розвернулись та пішли. Не запитуй як це стало відомо. Якщо ти здогадався, твоє завдання: дістати мені цей вантаж, точніше кейс у скрині пілота. Пароль я тобі дам. Спроможешся це виконати, заплачу стільки, що сина не тільки вилікуєш, а й у Оксфорд вчитися відправиш. Зрозумів? Є запитання?

- Тільки одне. А скільки коштують ті картини у коридорі?

 

***

 

Теперішнє. Планета Компіталес.

- Ти хоч розумієш, що заключив угоду з дияволом. Шеф напевне захоче замести сліди своєї діяльності. – Чернець єхидно на мане поглянув.

- Навіщо? Ти ж не в курсі, що за ці десять років корпорації стали займати ще більш домінуюче положення. Шеф же, як один з крупних аукціонерів тепер несильно підзвітний поліції та нашому малодієвому уряду.

- Все одно, нерозумно покладатися на його обіцянки.

- А в мене ніби є вибір. В останній час занадто багато випадковостей стали псувати мені життя: хвороба сина, яка загострилася одночасно з проблемою Шефа, ця планета, на котрій перебуваєш ти. І оце треба так статися, щоб ми перестрілися саме в цьому місці, в цей час?

- А що, як ця зустріч не зовсім випадкова?

- У сенсі?

- Орден давно та не без успіхів розвиває серед своїх членів здібності. Називай їх як хочеш: екстрасенсорика, біотика чи парапсихологія. Однак я відчув твоє прибуття на Компіталес, мене прямо потягнуло до цього місця.

- Хм, ти мене відчув прямо як близнюк? Це трохи кумедно.

- Це частина якогось плану, правда? – Раптово мій релігійний двійник наставив на мене дуло гвинтівки, хоча у його діях я не бачив твердих намірів.

- Не второпав.

- Тільки но мені надійшло повідомлення, що на одну з наших систем напали пірати. То ж відповідай, це частина вашого плану?

- Не розумію про що ти.

 

***

 

Три тижні тому. Планета Земля.

Металопластикові двері відчинилися. Переді мною на порозі стояв Тур. Він був відповідальним за проведення операції по поверненні втраченого кейса. Холодний розрахунок, раціоналізм, цинізм та відсутність сорому та моралі – це були головні риси, котрі в ньому особливо цінував Шеф.

Ввесь час він проводив на конспіративній квартирі у глибині робочих кварталів. Саме сюди я навідався. Місце, де зароджувався черговий зухвалий план, покликаний відстояти інтереси Шефа, мало чим відрізнялося від убогих навколишніх помешкань. Проте тут ніхто не заважав розробляти карколомні ідеї.

- Ти поговорив з ним? – хрипучий голос Тура різав слух. – Є щось корисне для справи?

- Ні, твій Рабинович сказав не більше загальновідомого, та ще додав якусь маячню, яка зовсім не знадобиться у справі. Не дарма його вигнали з Академії наук, цей тип справжній псих.

- Тим не менш, я надіюсь ти притримувався легенди.

- Так, так, я представник треклятої фірми, що хоче продавати різнокольорове багно жителям систем під контролем Ордену.

- Добре. Є відомості, що він пов'язаний з магістром Ордену.

- Отже який план, комбінатор?

- План зухвалий.

- Розповідай, які божевільні думки прийшли у твою холодну, прагматичну, розважливу голову?

- Перше, ми під виглядом торгівельної компанії прилетимо до штаб-квартири Ордену на переговори. Вона розташована на космічній базі неподалік від Компіталес. Про це вже домовлено, вони відбудуться через три тижні. Друге, у нас у розпорядженні спеціаліст по технологіям, колишній шпигун. Під час перемовин він проникне до систем бази та візьме під контроль їхні радари.

- Звучить реально. Це сарказм, як ти зрозумів. Я надіюся в мене буде більш продумана роль, ніж прилетіти, забрати кейс та полетіти.

- Ні, не хвилюйся, це найцікавіше. Після того, як радари Ордену осліпнуть, здогадатися вони не повинні, на сцену виходиш ти. У нашому зорельоті буде спеціально замасковане місце, де буде один зі швидкісних та маневрених шатлів.

- Один зі?

- З тобою буде напарник. Ти його знаєш, це Заєць.

- О ні, він же кретин! Йому ж ніби відірвало руку та ноги під час невдалої пригоди. Він поза грою.

- Він замінив понівечені кінцівки на біопротези. Тепер бігає ще швидше ніж на рідних ногах.

- Серед всіх контрабандистів геть шукати гіршого. Він телепень, ба гірше, він вважає при цьому інших дурнішими за себе. Цей тип обов’язково щось утне, я йому віри не йму.

- Інші контрабандисти твого калібру або вже мертві, або за гратами, або ж відійшли від справ, як ти. Заєць літає не гірш тебе. Звичайно ми можемо примусити когось повернутися до професії, ти тільки скажи.

- Ні, мене одного досить, що там далі?

- Полетите на планету разом. Звідти, як ти зрозумів, порізни. Орден не залишить не заміченим факт проникнення на свою священну планету, та поки будуть гнатися за Зайцем, ти, Фретко, спокійно полетиш у зворотній бік. На додаток ми профінансували піратський набіг на підконтрольну Ордену систему. В кінці-кінців ти приєднаєшся до нашого, ніби торгового корабля.

- От тільки Заєць у тебе розрахунковий матеріал. Я не проти, менше дібілів – здоровіша нація.

 

***

 

Теперішнє. Планета Компіталес.

- Я гадав, що зможу тебе переконати приєднатися до Ордену. Але я бачу, що це дарма, хоч це був твій єдиний шанс. Ти вірний своїй родині. – Чернець рішуче прицілився у мене. – Ти маєш розуміти, я не можу відпустити тебе, ти можеш призвести до кінця, кінця всього.

- Подумай про мого сина, мою сім’ю, в деякій мірі вони тобі не чужі! – Я кричав йому у відповідь, теж тримаючи його на прицілі.

-  Ні, ти помиляєшся. Орден - ось хто моя сім’я. Твоє життя інше, чуже, воно не має для мене значення. Значення має лише збереження порядку у Всесвіті. Ти ж цьому порядку загроза.

- Значить ми знаємо, що маємо зробити. – Я приготувався натиснути на спусковий гачок.

- Так, знаємо.

Серед пустельних дюн мертвої планети пролунав постріл…  

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>