Домогосподарка

Домогосподарка

Вівторок, 6 жовтня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 3128
Підписатися на комментарі по RSS
Було це пізнього місячного вечора. Вона підійшла до нього, сіла на краєчок дивану і запропонувала рівним відстороненим голосом: 

- Давай розлучимось. 

Фільм на екрані саме наближався до фіналу, Стас поринув у нього з головою і спочатку навіть не зрозумів, точніше, не сприйняв слів дружини. Вона не стала йому заважати, терпляче чекала, і лише коли Стасів погляд випадково зустрівся з її, тим самим тоном повторила: 

- Давай розлучимось. Це стає банальним і безглуздим. 

Його брови здивовано поповзли вгору. Ні, він, узагалі-то, передбачав, що вона може здогадатися, але щоб це сталося так… Ані скандалів, ані докорів, ані нагадувань про обов’язки перед сім’єю… Та й сім’ї, власне, немає – їх, поки що, двоє. Розійдуться в різні боки – ніхто й не помітить, і гірше не буде нікому. Пару разів Маргарита заводила мову про дитину, але Стас лише з досадою відмахувався. І як вона не розуміє, що не час зараз, коли він вже просунувся так далеко у своїх дослідженнях. Зупинятися тепер ніяк не можна. Жодних сумнівів, що його гіпотези є вірними, і якщо він зуміє переконати у цьому Вищу Наукову Раду, їх Інститут Вивчення Аномальних Явищ стане провідним у світі, а його, Стасове, ім’я прославиться на віки. Він уже майже наблизився до розгадки паралельного всесвіту. Майже… Подумки він називав його Країною Фантазією. Чому на думку спадала саме ця зовсім дитяча назва, він не знав і не дуже над цим замислювався. Фантазія, то й Фантазія, чому б їй так і не зватися? 

Він марив контактом з ними, часто навіть ночував на роботі, але поки що всі досліди не давали результатів. Він дуже сподівався, що це всього лише «поки що». 

На що розраховувала Маргарита, виходячи заміж за вченого? Він ніколи не приховував від неї своєї професії, і вона, здавалося, з усім була згодна. Могла б і здогадатися, що йому не до дитини. Але… Жінки є жінки. 

З того часу, як вони одружились, Маргарита, здавалося, взагалі не цікавилась його справами. Вона й до знайомства з ним не мала певного роду занять, а після весілля й зовсім залишила спроби осісти на постійній роботі, ставши домогосподаркою. Він ніби й не заперечував, та одного чудового дня з’ясувалося, що йому немає про що з нею говорити. Що приготувати на вечерю, що скільки коштує на базарі, і що трапилось у черговій серії якоїсь мелодрами – от і все, що цікавило його дружину. Фактично, їх спілкування зводилося до якихось загальних фраз. Спочатку він ще намагався щось їй розповідати про свої дослідження й про Країну Фантазію, але вона лише дивилася на нього якось дивно і переводила розмову в інший бік – на якісь побутові, буденні, зовсім нецікаві йому речі. Він припинив будь-які спроби про щось із нею поговорити й лише мовчки дивувався, як йому взагалі спало на думку з нею одружитися. 

А потім трапилося те, що мало трапитись: він зустрів Єлизавету. 

_______________________ 

Вона була цілковитою Ритчиною протилежністю. Жвава, яскрава, товариська. А ще про все на світі мала власну незрівнянну думку, та це не дратувало, як у більшості подібних випадків, а лише ще більше до неї вабило. Стас і не зрозумів, якої саме миті він «утрапив»: з першого погляду, з першого слова, чи, може, завжди був закоханим у неї заздалегідь. Вона розуміла його ще до того, як він встигав щось сказати, живо цікавилась його дослідженнями, пам’ятаючи все, що він їй розповідав, краще, ніж він сам. Вона, безсумнівно, була його ідеалом, його здійсненою мрією, у її товаристві він відпочивав, забуваючи про все на світі. А життя тим часом повільно перетворювалось на жах. 

Із Риткою стосунки стали вже зовсім напруженими. Він був певен, що вона нічого не підозрює, але сам усією шкірою відчував свою провину перед нею, і від цього вона ще більше його дратувала. Що робить у його житті ця по суті зовсім чужа йому жінка? Його дружина… Для чого люди одружуються? Мабуть, щоб потім скаржитись на життя. 

Друзі кепкували за його спиною, із розумінням підморгували й відпускали вульгарнуваті жартики. І це також його дратувало. Можна подумати, він такий самий, як усі, й історія його типова. І Єлизавета… При самій згадці її імені серце билося швидше, й охоплювала дика злість на навколишній світ упереміш з нерозумінням – ну, як вона може порівнюватися з тим, що «як у всіх»? Як вона може вважатися банальною любовною пригодою? Та вона… вона… 

Дослідження помітно призупинилися. Точніше, зайшли в глухий кут. Його Країна Фантазія упливала від нього, і він не міг зрозуміти, де припустився помилки. Ліза співчутливо зітхала й підбадьорливо усміхалася. Маргарита мовчала і, як і раніше, ні про що не здогадувалась. А він уже замислювався про те, як би сказати їй усе і як-небудь покінчити з цим божевіллям. І кожного разу відкладав і гидливо кривився, уявляючи собі сімейний скандал, суди і розподіл майна. І от, будь ласка – все так просто й швидко, і зовсім не його ініціатива. «Давай розлучимось…» 

___________________________ 

- Що це тобі на думку спало? 

Він поглянув на неї, їхні погляди зустрілися, й раптом він ясно відчув, наскільки дурне й безглузде його запитання. Тоді він поставив інше – жорстоке, але без лицемірства. 

- Як ти дізналася? Звідки? 

- Здогадалася. 

Все. Продовжувати, вона, вочевидь, не збиралася. Він відкрив був рота й знову закрив його за відсутністю потреби – сказати не було чого. Будь-яка його фраза зараз прозвучала б по-дурному. 

- Тобі не треба вигадувати, що сказати, просто дай згоду, - підказала Маргарита. 

Стас отеретіло моргнув. 

- А-а… Так-так, звичайно, - кивнув він, а в душі ворухнулося щось. 

- Сьогодні ж я переїду, а на розлучення подам сама. Тобі зовсім немає про що турбуватися. 

Її голос проникав у його вуха, наче крізь вату, або крізь в’язкий щільний туман, і все це здавалося нереальним. На мить йому здалося, що реальність похитнулася й роспливлася, а Маргарита усього лише тінь – чи то була в його житті, чи не було. Хотів був запропонувати подумати, почати все спочатку, але думка як з’явилася, так і зникла. Якщо і не було в нього поваги до дружини, то не слід було зараз це підкреслювати. У даний момент вона на це не заслуговувала. 

__________________________ 

Після виходу Маргарити Стас ще довго сидів, наче загублений. Він, власне, і не помітив, коли вона пішла. Думки ворушилися в голові ліниво, наче розбуджений кіт. Він вільний… Маргарита подасть на розлучення… Він вільний, він може хоч зараз іти до Лізи. Назовсім. Проблема відпала… 

Він прокручував усе це в голові, вертів і так і сяк, і ніяк не міг зрозуміти, чому ця думка його зовсім не тішить. 

_____________________________ 

Єлизавета сиділа на дивані, закинувши ногу на ногу, і теревенила по телефону з подругою. 

- Загалом, Танюхо, я розчарована… Ні, він, звичайно, зараз цілком мій, ну, ти ж знаєш мою здатність підлаштовуватись. Але перспектив із ним зараз немає жодних… Та він зовсім з глузду з’їхав із цією своєю країною-фантазією… Так, уявляєш, він її так називає… Ну, так… Уявляєш, цілими днями лише про це й товче. Розум втратити можна… Ні, ну, я, звісно ж, роблю вигляд, що мені це цікаво, хоча у цих його розрахунках і вимірах нічого не розумію… Ну, ти ж мене знаєш… Так… Взагалі, я думала, що він не сьогодні-завтра знаменитість, відкриття зробить, і все таке. А він тільки й має ці свої фантазії в країні-фантазії. Ти уявляєш?! Коротше, все, Танюхо, з мене досить. От, як тільки він прийде, так одразу йому все й скажу… Ну, що робити, знайду собі когось перспективнішого, не вічність же ж мені пропадати у злиднях… Усе, бувай, я передзвоню. – І вона поклала трубку. 

___________________________ 

Майя Міран підійшла до високого, оповитого димкою порталу й зупинилася, ніби все ще розмірковуючи, піти їй зараз, чи затриматися на якийсь час. Врешті-решт, щось вирішила й різко витягнула руку долонею вперед – вже трохи забутий жест вітання. 

- Привіт, Марго, - долинув із туману, що охоплював портал, глибокий музичний голос. – Із поверненням. 

Молода жінка скривилася. 

- Не називай мене так більше. 

- Чому ж так? Набридло? 

- Жах як набридло! Ці тутешні імена, наче важкий одяг. Хочеться швидше зняти. 

- Навіщо ж брала інше ім’я? Твоє справжнє цілком підійшло б. Хоча воно у них і рідке. 

Майя стенула плечима. 

- Захотілося чогось новенького, оригінального. Здалося, що Маргарита… це звучить. І до того ж, у них воно, саме, є більш розповсюдженим, а нам же ж не слід вирізнятися. 

- У них? – із насмішкою перепитав голос. – Зазвичай, коли повертаються з паралельного світу, довго ще кажуть у розмовах про нього «у нас». 

Вона насупилась і похитала головою. 

- Я не скажу. Так і не звикла до нього за весь цей час. Не розумію я цього світу, Даріане. Нібито, на перший погляд і зрозуміти його неважко, і на наш він багато в чому схожий, а якщо придивитися, прислухатися – суцільна загадка. А чоловіків тутешніх мені й зовсім не зрозуміти. 

- Оце так, - здивовано помовчавши, промовив голос із порталу. – Я цілий день сьогодні тут на чергуванні, і з усіх дослідників, що повернулися, ти перша мені це говориш. 

Майя хмикнула. 

- Отже, вони з тобою нещирі. 

- Чим же тобі так чоловіки у паравсесвіті не догодили? 

- Та не те, щоб не догодили, просто, самі не знають, чого хочуть. Нібито, хочуть хазяйновиту й, відверто скажімо, не надто розумну дружину, а потім самим же нецікаво стає. 

- Треба було його справами більше цікавитись. 

- В ідеалі так, але ти ж знаєш, чим займається мій так званий чоловік. Тут вже без коментарів. Мені ж бо не слід було вирізнятися. 

Відповіддю їй була замислена тиша. 

- Як гадаєш, - нарешті спитав голос, - рано нам ще з’являтися? 

- Однозначно, рано, - рішуче заявила Майя. – Не готові вони ще. Вони, звичайно, шукають нас, хочуть із нами контактувати, але, повір мені, нічого доброго зараз не принесе нам цей контакт. У їхньому світі ще стільки недосконалості, що вони легко перенесуть її до нас. Нехай ще ростуть, удосконалюються, а там подивимось. 

- Хм… Ну, а дитину ж ти навіщо хотіла? 

- У їхніх жінок це основне бажання. Життєва мета, можна сказати. Якщо вже відповідати образу, то в усьому. 

- А якби він погодився? 

Майя усміхнулася. 

- Він би не погодився. 

- Ну, що ж… Ласкаво просимо додому, Майє. Ми врахуємо твої повідомлення і наступних спостерігачів пришлемо, я гадаю, років через п’ятсот. 

Майя заперечно хитнула головою. 

- Не поспішай, Даріане. Раніше, ніж через тисячу років, тут точно немає чого робити. 

І вона швидким кроком вирушила до порталу, що вже почав зникати. 

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>