Долина співучого піску

Долина співучого піску

П’ятниця, 19 грудня 2008 г.
Мітки:
Проглядів: 3367
Підписатися на комментарі по RSS

Гуркіт та сморід миттєво наповнили повітря Долини Співучого Піску. Здавалось, зграя велетенських звірів зібралась на полювання, зграя хижих та зголоднілих тварин, що тільки -но і чекали слушної нагоди щоби вирватися із клітки та довго бігти по землі, шматуючи все на своєму шляху та знищуючи осередки недоторканої природи Рожевої Планети. Завили хижаки сердитими голосами, затремтіли, зарухались. Звірі ці були незвичними, залізними. Це тільки збільшувало їхню силу, їхню жадобу до знищення, до руїни. Було їх біля двадцяти – залізних велетнів, які належали торгівельній компанії «Майбутнє для всіх!».Двадцять потужних бульдозерів, двадцять хижаків, які за коротку мить накинуться на Співучі Піски і перетворять їхній лагідний спів на хаос. Ще трохи – і Рожева Планета долучиться до числа планет, які втратили своє майбутнє, подарувавши його людям. Ну і, звісно, торгівельній компанії «Майбутнє для всіх!».

Зненацька сталось щось, що вгамувало залізний подих машин, і вони захлинулись своєю жадобою, замовкли всі, як один. Тепер це були не хижаки, а скупчення мовчазних машин.

Перед ними стояв юнак у зеленому одязі, із невеличким пристроєм у руках. Він посміхався, натиснув пальцем на червоний ґудзик пульту і залізні хижаки знову заговорили, однак вони виглядали вже інакшими, не такими страшними. Бульдозери почали по черзі розвертатись і повільно їхати геть від Долини Співучих Пісків. Потім пішов і юнак.

 

***

 

Василь Хвиля плентався за караваном бульдозерів і похмуро дивився навкруги. Проте Долина Співучого Піску мовчала, напевно техніка їй не сподобалася. Гуркіт моторів машин помірно розсіювався у повітрі, і більше нічого, біда та й годі...

«Дивно, жодних ознак життя, - думав Василь, - невже моя відпустка так безнадійно була втрачена? Прикро.

Добре хоч торгашам із компанії «Майбутнє для всіх!» дісталося як треба. Ба, волоцюги, захотіли тихенько прибрати до рук Рожеву планету, поки у нашій Конторі звітний період. Ні, шановні, без дипломатії тут не обійдешся. Та й руйнувати Долину не варто. Це вони поперед батька в пекло...».

Остання думка втішно розфарбувала невеселі міркування Василя і повернула йому посмішку.

Головного спеціаліста одного із відділів Дипломатичного Корпусу направили на Рожеву планету, оскільки на ній зовсім раптово виявили прояви життя (форми 2 –Б). Це відкриття було зроблено Техніком Компанії під час будівництва Полігону у Долині. Для Василя це стало цілковитою несподіванкою. Він вважав, що на Рожевій вже нічого виявити не можна, адже колись давно, принаймні років десять назад так і було. Василь тоді вивчив планету прискіпливо. І ось тобі маєш – Долина Співучого Піску...Буває ж таке!

«Що ж, відгоню машини до Бази, а потім повернусь. Може когось прихоплю із собою», – подумав Василь і прискорив ходу.

 

***

 

Наступного дня Василь повернувся із компанією тимчасових мешканців Рожевої. Компанія із п’ятнадцяти землян набилась до «Павука», надійного та швидкісного всюдихода, який був незамінним для руху по Рожевій. Гурт виявився веселий та балакучий.

- Я ж кажу вам, треба після обіду туди йти! - пояснював молодий вусатий Технік, активно жестикулюючи руками.

Коли Технік говорив, його вуса, як і руки, активно рухались.

- Я саме тоді їх бачив.

Егеж! Підтверджую! – кивав головою Малюк Юзек. – О третій годині!

- Ні! О п’ятій! – вигукнув хтось із пасажирів «Павука».

-Пхе! Зараз побачимо! - зарухав вусами Технік.

«Павук» швидко доїхав до місця призначення - Долини Співучого Піску. Пасажири хутко вилізли із всюдихода, і завмерли, дивлячись на живописну картину, яка постала перед їх очима.

Піщане море захвилювалось, танцюючи під спів вітру. До самого виднокраю простягнулось це дивне явище природи Рожевої Планети. Приємна мелодія почала посилюватись, і піщаний танок став ще більш хвилюючим.

Василь присів навколішки і пильно подивився на Пісок.

На перший погляд нічого особливого. Хіба що він схожий більше не на пісок, а на глину. Таку, як на Землі.

- Дивіться! - закричав Генріх, спец із Дослідницької Лабораторії їхнього Дипломатичного Корпусу.

Пісок-Глина почала потроху відступати від людей. А в далечині, в самому центрі моря відбувалось якесь незвичайне дійство: здавалось із його глиняних глибин почали підніматись невідомі істоти, вириватись із глиняного полону.

Ось з’явилось щось схоже на пелюстки велетенської квітки, яка розцвіла перед очима людей, запалала.

Раптом пелюстки квітки почали зменшуватись, вітер заспівав іншу мелодію, а натомість із глибин глиняного моря почав підніматись могутній велетень. Фігура, яка виросла перед людьми, була схожа на лицаря, закутого у залізні обладунки. Він тримав у руках довгого списа і щита. Ще коротка мить і воїн почав танути. Його спис почав перетворюватись на стовбур могутнього дерева, в різні сторони якого простягнулись гілки-руки. На дереві почали з’являтись маленькі брунки, які за мить перетворились на різнокольорові листочки. Ще трошки – і вітер зірвав їх і поскидав униз, у бурхливі хвилі глиняного моря. А стовбур дерева стрімко опустився і зник. Натомість на його місці вибухнула глина і перед спостерігачами з’явилась дивна картина – фонтан. Глиняні краплі розлітались навколо, повертаючись до Піщано-глиняного моря.

Раптом стало спокійно. Сила вітру поступово зникла, і перед людьми знову лежало Рожеве поле.

Долина Співучого Піску мовчала.

Василь теж мовчав. Потім промовив:

- Я знаю, що нам робити. Треба негайно знайти скульптора, гарного скульптора. Викликати із Землі, чуєте мене? Негайно знайти! І глину, нам треба глини...звичайної глини...із Землі...

- До біса тут скульптор? – не міг второпати Генріх. – Треба взяти трошки цього піску, чи глини, із Долини, дослідити, вивчити. Елементарний аналіз, які проблеми?

У відповідь Генріху тужливо заспівав вітер.

 

***

 

Скульптор Захар Іванич прибув на Рожеву за два тижня. То був кумедний чолов’яга, довгий, як жердина, із рудим неслухняним волоссям (він щохвилини намагався його приборкати невеличким гребінцем, але дарма, справа невдячна виходила), в нього були маленькі вусики та борідка. А усмішка щиро розпливалась на обличчі кожного разу, коли до Захара Іванича хтось звертався.

Скульптор довго намагався зрозуміти, що йому пояснював Василь, потім нарешті второпав і радісно заплескав у долоні.

Наступного дня знову став у нагоді всемогутній «Павук», але цього разу крім людей, в ньому в напрямку Долини Співучого Піску везли металевий ящик із глиною та галони із водою.

Землян зустрів теплий вітер та занепокоєні хвилі Піщаного моря. Захар Іванич почекав поки незвичайний вантаж винесуть із «Павука», а потім прийнявся за роботу. Його руки вправно грались із глиною, спрямовуючи її у відповідності до свого бажання та мистецького задуму. Досить швидко перед людьми почали з’являтись різноманітні фігури, які вражали своєю гармонією і красою.

Спочатку здавалось, що глиняні витвори не мали жодного впливу на стан Піщаного моря, і ось, нарешті , почалось очікуване дійство. Море захвилювалось, та це хвилювання не було проявом радості чи щастя, навпаки, здавалось, що руки Захара Іванича, створюючи нові композиції, завдають йому болю і страждання.

Василь не витримав і закричав:

- Припинити, негайно припинити.

Скульптор зупинився, із здивуванням подивився на розбурхане Піщане море, піднявся і зробив декілька кроків назад.

Піщано-глиняні хвилі ставали дедалі більшими. Від них повіяло небезпекою. Люди почали злякано переглядатись, а Василь помітив посмішку, що ледь зажевріла у кутиках губ Генріха.

- Генріху, що відбувається?

Посмішка стала виразнішою, від цього обличчя Генріха стало неприємним, холодним.

Василь, мало думаючи про наслідки свого вчинку, підскочив до нього і штовхнув на пісок. Впали вони разом – Генріх злякано вчепився у захисну форму дипломата, але це йому не допомогло. Василь розлючено допитувався:

- Генріху, в чому справа?

Чиїсь руки міцно вхопили Василя і потягнули назад, якомога далі від Генріха. Це Малюк Юзек, асистент із Лабораторії.

- Василю, ти розумієш, це ж аналіз. Звичайний аналіз, – пояснював йому Малюк Юзек, - ти ж знаєш, так роблять згідно до паперів .... вимог... без лабораторного вивчення об’єкт вважається... хлопці вивчають...там.. на базі...

Лабораторія! Звісно ж аналіз! Як він про це не подумав!

Раптом подих вітру став посилюватись, від різкого неприємного звуку всіх захитало, хтось закричав.

Піщане море почало підніматись вгору, за коротку мить перед людьми виросла Рожева стіна, ще трохи і вона впала вниз, а із цієї маси утворились тисячі кульок, які непорушно стояли всюди, до самого виднокраю. Але на цьому не закінчилося, кульки почали змінювати свою ідеальну форму. Пройшло декілька хвилин.

Перед землянами стояли Глиняні люди. Звичайно, вони були лише подібними до землян, але дуже схожими. Їх була незлічена кількість, неймовірна кількість. «Як зірок на небі», - збентежено подумав Василь.

Вітер раптом зник, розчинився у повітрі, а Глиняні люди почали розвертатись і поволі йти якомога далі від землян та «Павука», і досить швидко злились у далечині в одну велику глиняну масу.

Десь неподалік завили сердитими голосами залізні хижаки.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>