Для паніки немає приводів

Для паніки немає приводів

Середа, 4 березня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 3323
Підписатися на комментарі по RSS
З кожної кризи є простий і красивий неправильний вихід
З Інтернету, перефразовано автором
1
 
У нашого космольота вибухнув реактор. Цього й слід було очікувати. Рано чи пізно. Адже всім було відомо про конструктивні дефекти реакторів восьмого покоління. Всім відомо про виникнення нестаціонарних процесів у робочій камері при зміні споживання енергії. Ще й інтенсивність цих процесів зростає на пізніх термінах експлуатації. Та кому це зараз цікаво? Усі реактори рано чи пізно вибухають. Така їхня доля. Тому, коли гучномовці об’явили тривогу першої категорії та невідворотність вибуху реактора через три хвилини, на космольоті жодної паніки не спостерігалося. Екіпаж був добре навченим. Тому всі діяли чітко, згідно інструкцій. Командування крейсера зайняло місця у космоскутері. Звісно, всі вони врятуються. До найближчої планетної бази можна за тиждень на космоскутері добратися. Це при запасі кисню та харчів на місяць. Гірше нам – простим смертним. Кому дісталися прості одномісні рятувальні капсули. З ресурсом забезпечення життєдіяльності 120 годин. А ще мені пощастило: мою капсулу було подано в шлюз вчасно, до вибуху. В шостому десятку. За моїми підрахунками 30-50 капсул так і не встигли покинути космольот. Жаль. Але для паніки немає приводів. Адже все було зроблено згідно інструкцій. А за результатами запиту у метабазу, при дотриманні інструкцій шанси на виживання зростають на 15-25 %. В залежності від складності конкретної ситуації. Ще зробив запит у метабазу, з метою визначення шансів на виживання у капсулі індивідуального порятунку при заданих відстанях до найближчих орбітальних та планетних поселень, заданій частоті польотів автоматичних та пілотованих апаратів у околицях катастрофи. Відповідь на запит: ймовірність виживання 0,265 %. Небагато. З врахуванням дотримання інструкцій це буде близько 0,3 %. Все одно небагато. Але для паніки немає приводів.
Не встиг вилетіти із шлюзової камери, як… Вірніше, тільки-но встиг вилетіти, як космольот вибухнув. На три секунди раніше розрахункового часу. Але я встиг відлетіти досить далеко. Та все одно капсулу прискорило, як пилинку. Потім удар відчув. На щастя – не смертельний. Капсулу здеформувало. Зіткнувся з чимось. Або з кимось. Або з уламком космольота, або з іншою капсулою. Ногу защемило. Закритий перелом за результатами сканування. Але лікування доведеться відкласти. Віддав команду знеболити. «Та немає зла без добра», ­- як казали древні. Швидкість руху капсули теж значно зросла. Відповідно, зростає ймовірність дотягнути до якогось населеного об’єкту. Але, водночас, знижується ймовірність бути знайденим рятувальниками. Погасив осьове обертання капсули, яке виникло при ударі. Спробував визначити напрям руху. Скорегував траєкторію з метою потрапляння в околиці орбітальної станції, яка виявилася найближчою у напрямку руху капсули. При наявній швидкості, долечу туди через три місяці. А ресурс капсули 120 годин. Але для паніки немає приводів.
 
Дивно, що капсула витримала зіткнення. А скільки довелося чути легенд про її ненадійність. Особливо скаржилися на ілюмінатори. Один великий навпроти очей і два невеликих навпроти живота. Останні, кажуть, для полегшення проведення розтину знайденого тіла. Щоб не виймати його. Приєднують спеціальні рукави гумові з рукавицями на кінцях. Патологоанатоми засовують в них руки і проводять розтин. На деяких планетах цю роботу виконують спеціальні роботи. Тоді рукавів жодних непотрібно. Маніпулятори роботів виконано таким чином, щоб герметично закривати ілюмінатори. А потім здійснюється мрія кожного космонавта. Капсулу скидають на найближчу зірку. Що може бути прекраснішого, аніж бути розпиленим на елементарні частинки, щоб потім світлом-фотонами знову полетіти у всесвіт. А деякі варвари скидають капсули з тілами на планети-газові гіганти. І тоді, замість перетворення у світло, ваше тіло приречене на повільне занурення в бездонний водневий океан. Ще й при температурі ненабагато вищій абсолютного нуля. Аж поки і вас і капсулу не розчавить страшенний тиск, зробивши завбільшки з камінець, чи, вірніше, льодяник. Ух! Аж мороз по шкірі! Яке варварство! Непогана смерть, на мою думку, вибухнути разом з космольотом. Але інструкції забороняють. Адже наш екіпаж було спеціально склоновано для експлуатації цього космольота. І сам він будувався на наших очах. Тому не дивно, що всі ми знали його «як свої п’ять пальців». Ще одна приказка древніх. Щось є у тих приказках, через що вони тисячоліття пережили. Так, ми всі росли разом, в одному інкубаторі. Техніки, енергетики та навіть прибиральники. Всі були як одна сім’я. Що ж тепер буде? Скільки нас виживе? Чи є якісь шанси потрапити на інший космольот? Адже інші екіпажі теж клонувалися під конкретні космольот. Чи є попит на техніків-реакторників четвертої категорії? А ще кажуть, що скоро перейдуть на використання реакторів дев’ятого покоління. Чи дозволять перекваліфіковуватися? Багато питань та мало відповідей.
 
Ввімкнув радіо. В ефірі тишина. Сигнали SOS вже передано. Як космольотом перед вибухом, так і капсулами. Передавати їх постійно – даремна трата енергії. Розмов теж не чути. Поряд бачу летять ще три капсули. Одна продовжує обертатися навколо осі. Певно втратила герметичність. Що ж, жаль пасажира. Якби не це обертання, можна було б зісканувати її номер та дізнатися хто це. Та який сенс у тій інформації? А ще, якби не це обертання, то можна було би пристикуватися до неї та спустошити її енергоакумулятори. Можливо і кисню там ще трохи залишилося. Віддаляється вона потроху. Пілот не робить корекції траєкторії.
 
Ото ж, ще дві капсули летять поряд зі мною паралельними курсами. Ймовірно їх більше. Інші просто поза сектором огляду ілюмінатора. Мовчки летять. Ніхто нічого не говорить. Контроль емоційності. Ось головне досягнення цивілізації. Мабуть і я вимкну радіопередавач. Зекономлю енергію.
 
2
 
Кисень закінчується. Залишилося ще на 10 годин. Дивно. В автономному польоті я 60 годин. А згідно з документацією його повинно вистачати на 120. Висновок: або я споживаю більше аніж передбачалося, або система проблема в системі життєзабезпечення. Теж два варіанти: або негерметична або недозаряджена. Ймовірніше останнє. Але я ж перевіряв. Згідно інструкції. Раз у півроку. Все ж для паніки немає приводів. Хоча це дещо зменшує відсоток ймовірності виживання. Жаль, звісно, що кисень закінчився раніше розрахункового часу. Доведеться помирати. Але то жарт, ви розумієте. Тому що давно минули часи залежності людини від складу атмосфери. Переходжу на споживання кисню з жирових запасів організму. Запускаю імплант генерації кисню в тестовому режимі. Все працює в межах норми. Герметизую систему дихання. Відчуття не зовсім приємні, але для виживання це необхідно.
 
3
 
148-а година польоту. Енергія закінчується. Але хіба це привід для паніки? Доведеться переходити у анабіоз. Не вдасться його уникнути. Це означає, що потім, після пробудження ймовірні провали пам’яті, депресія та інші «радощі» післяанабіозного відновлення.
 
4
 
За величезним пультом управління космольота, який знаходився перед не менш велетенським монітором, на своїх звичних місцях знаходилася чергова вахта: заступник капітана, черговий штурман, його помічник, черговий енергетик теж з помічником. Про незвичність моменту свідчила хіба що одночасна присутність на своїх місцях капітана та його заступника. Деякі крісла перед пультом залишалися порожніми, їх «власники» бували тут лише в кризових ситуаціях або під час навчань.
 
- Лейтенанте Джонс, доповідайте про знахідку, - капітан звернувся до зображення офіцера на моніторі.
- Сьогодні, о 5-ій годині 34 хвилини та 15 секунд, радар зовнішньої системи спостереження засік три невідомих об’єкти, які наближалися до орбітальної станції. Виявилося, що це три рятувальні капсули з космольоту «С1244 – Адмірал Нельсон».
- Значить – це клони, - якось приречено видихнув заступник капітана, здоровенний бритоголовий мужчина з пишними вусами.
- А як вони сюди залетіли? «Адмірал Нельсон» вибухнув досить далеко звідси,- перепитав капітан, офіцер значно менших габаритів у порівнянні із своїм заступником, але теж зовсім не легковаговик.
- Очевидно, що після того, як спрацювало попередження про вибух реактора, розпочалася евакуація екіпажу. Ті капсули, що вилетіли із шлюзових камер першими, не зазнали впливу вибухової хвилі, але й не мали шансів долетіти сюди. Ті, що вилетіли запізно, були або спалені або здеформовані настільки, що ніхто не вижив. Але існувала також вибірка капсул, яка набула ефективного прискорення не зазнавши руйнування. Мабуть це вони і є.
- Треба було розстріляти їх з плазмової гармати. Позбулися б зайвої мороки з цими клонами, - вставив заступник капітана.
- Не перебивайте, Савчук, - наказав капітан.
- Хоча це зробити ніколи не пізно, - вже тихо пробурчав собі під ніс заступник.
- Вони живі? В якому стані тіла? Що з ними зараз?
- Врятовані перебувають в стані анабіозу.
- Де вони зараз.
- Поміщені в карантинну камеру. Необхідно вирішити, що з ними далі робити. Виводити з анабіозу чи ні.
- Немає у нас інших клопотів, як клонів з анабіозу виводити, - знову пробурчав Савчук.
- А хто вони за спеціальністю, можна встановити, чіпаючи тіла?
- Хіба що дати запит у метабазу Корпорації Освоєння Галактики, - запропонував черговий штурман.
- Які ваші думки та пропозиції з цього приводу, панове, - звернувся капітан до присутніх.
- Хоч це і не зовсім в тему, але зауважу, що система порятунку екіпажу в кризових ситуаціях довела свою ефективність, - після деякої паузи першим відповів черговий енергетик.
- Біда, що створюють оті кризові ситуації одні, а рятуватися-виживати в них доводиться іншим, - не виходячи з образу воркотуна зауважив Савчук. – Цілком серйозно пропоную викинути їх назад та розстріляти з плазмової гармати. Або, якщо жаль плазмового заряду, то вистрелити-відправити їх в район вибуху назад. Але краще розстріляти. Чого їх жаліти. Корпорація ще наклонує.
- Нічого іншого, від вас Савчук, ніхто й не очікував, - сказав капітан. – Але, Савчук, зауважу, що ви неправильно трактуєте третій закон Ньютона.
- Як це? При чому тут третій закон Ньютона? Дія викликає протидію. Не розумію, капітане, - Савчук був явно спантеличений зауваженням.
- Правильно, дія викликає протидію. Але бездіяльність не викликає бездіяльність. Ось у чому, Ваша помилка.
- Тепер зрозумів, - засміявся Савчук.
- Але наступна реабілітація та адаптація цих клонів все-таки становлять для нас проблему, - зауважив штурман.
- Скоріше за все вони не володіють якимись цінними знаннями чи спеціальностями. Інакше, вони входили б у число вибраних, які рятуються у космоскутері, - вставив помічник енергетика.
- Логічна думка, - погодився капітан. – А ви що думаєте, лейтенанте Джонс? - він знову звернувся до зображення на моніторі.
- Я думаю, що з анабіозу виводити їх недоцільно. Пропоную підзарядити батареї капсул та передати їх на найближчий космольот Корпорації.
- Батареї капсул розряджені? – запитав капітан.
- Настільки, що ймовірними є порушення режиму підтримки анабіозу. Я віддав команду підтримувати заряд на мінімальному рівні.
- Слушна думка, лейтенанте. Мабуть так і вчинимо. При огляді капсул нічого незвичайного не виявлено?
- Ні, капітане.
- Хтось ще хоче висловитися?
- А я би ще й розробників та виробників реакторів восьмого покоління з плазмової гармати розстріляв. Це ж така доля і нас може спіткати. Скільки ще у нас ресурс надійної роботи? – Савчук звернувся до енергетика.
- Ви ж знаєте, що не існує надійних алгоритмів оцінки надійності реакторів, - відповів той. – Крім того, для усіх присутніх зарезервоване місце на космоскутері.
- Крім мене, - вставив помічник енергетика.
- І мене, - не змовчав помічник штурмана.
- Так, і у нас теж немало тих, хто буде літати у цих капсулах, як казали древні «вперед ногами», без практичних шансів на виживання.
- Все ж, на наших космольотах, гарантовано порятунок значно більшому відсотку екіпажу, аніж на космольотах Корпорації Освоєння Галактики.
- Я думаю, що якби у нас було об’явлено перед вибухову тривогу, то такої організованості, як на цьому «Адміралі Нельсоні», не спостерігалося.
- Савчук, я думаю, як принциповий опортуніст, взагалі відмовиться у космоскутер сідати, - спробував підшпилити помічника капітана головний енергетик.
- Зате я не відмовлюся ваш космоскутер із плазмової гармати полоскотати, - не поліз за відповіддю в кишеню Савчук.
- Якийсь Савчук одноманітний, все йому б тільки з плазмової гармати постріляти, - спробував пожартувати черговий штурман.
- Це тому, що у нас нема анігіляційної гармати, - відповів на звинувачення Савчук.
- Зрозуміло, значить Савчука в космольоті самого не залишати. В капсулу і, як він сам висловився, - «вперед ногами», - підсумував капітан.
- А що значить «вперед ногами»? – запитав присутніх помічник чергового енергетика.
- У древніх трупів вперед ногами носили. А живих, відповідно, вперед ногами не рекомендувалося носити, - пояснив Савчук.
- Це згідно якої теологічної доктрини? - перепитав поменерг.
- Невідомо. Точної інформації не збереглося.
- Ще будуть якісь пропозиції по суті? – перебив капітан. Але пропозицій не було. Тоді він продовжив: - Вважаю, доцільним проведення учбової тривогу. Щоб усі освіжили пам'ять та трохи політали в капсулах.
- Пропоную, щоб за легендою космоскутер теж вийшов з ладу і весь командний склад теж згадав як воно вперед ногами літати, - сміливо запропонував поменерг.
- Підтримую, - зареготав Савчук.
- Я розумію, що місця в космоскутері для помічника енергетика не передбачено. Але це не моя провина і не треба мене через це змушувати залізати в рятувальну капсулу, - втрутився капітан. – Чи може ще хтось підтримує пропозицію поменерга.
- Якщо серйозно, то пропоную, не стовідсоткову евакуацію екіпажу. Інакше самі собі створимо критичну ситуацію. Вважаю оптимальним участь в навчанні половини екіпажу, - запропонував головний енергетик.
- Згода. Але прослідкувати, щоб наш ініціативний поменерг Джу-Лі прийняв обов’язково прийняв участь в навчаннях, - погодився капітан.
- А це часом не упереджене ставлення до підлеглого? – поцікавився Савчук.
- Можливо й так, але необґрунтована відміна наказу, це підрив авторитету командира, - відповів капітан.
- Не потрібно, з цього робити проблему, - озвався опальний поменерг. – Самому цікаво політати у рятувальній капсулі, а то під час минулих навчань якраз був на вахті.
 
5
 
 Вихід з анабіозу справа не з приємних. Галюцинації, спотворення сприйманого зображення. Це коли мозок нормально переніс стан анабіозу. А що казати, коли анабіоз відбувався з порушеннями енергозабезпечення? То ж, наш герой, технік-реакторник четвертої категорії, почувався зовсім кепсько. Особливо, зважаючи на те, що всі стимулюючі та знеболюючі підпрограми на час стабілізації свідомості були заблоковані. Біль був настільки нестерпним, що часом він просто втрачав свідомість. Але врешті, системи обезболювання та стимулювання розблокувалися, і врятованому полегшало.
- Де я?! Хто я?! – запитав він себе, і з жахом зрозумів, що знає чи не пам’ятає відповіді на ці питання.
- Запустити програму тестування стану пам’яті? – прийшло запитання звідкись із глибин мозку.
- Хто це?
- Система тестування та відновлення мозкової діяльності людини. Версія 15.1.
- Тестуй, – погодився хворий і тут же втратив свідомість.
- Коли він прийшов до тями, його вже чекало питання.
- Доповісти про результати тестування пам’яті?
- Доповідай.
- Непошкодженими залишилося 6 відсотків інформації. Запропонувати переглянути повний звіт про тестування?
- Давай.
Перед очима хворого почали рухатися стовбці з нулів та одиниць. «Двійковий код» - зауважив порятований. Але зміст написаного залишався зовсім не зрозумілим. Значить я колись вмів це читати.
- Припини. Нічого не розумію, – наказав він системі тестування.
- Пропоную запустити програму відновлення спогадів.
- Запускай.
Робота програми відновлення спогадів вигідно відрізнялася від роботи програми тестування пам’яті. Замість втрати свідомості врятований бачив сон, щоправда образи в ньому змінювалися з калейдоскопічною швидкістю, і вхопитися за щось конкретне було неможливо. Важко було також визначитися також і з тривалістю сну, -, і якщо б хтось про це запитав дати відповідь на питання: «Скільки спав? «П’ять хвилин, чи п’ять діб?» - він би не зміг. Розбудив його вже знайомий «голос»: «Робота програми відновлення пам’яті завершено». «Початковий відсоток неушкодженої інформації 6, 013». Програмою відновлено 1,114 %. Загальний відсоток відновлення пам’яті 7,127 %. Пропоную ще раз запустити програму відновлення спогадів.
- Для паніки немає приводів. Запускай.
]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>