Коментарів: 14

1. 2011-12-09 в 19:39:23 | Coren
   

   Все це нагадує ниття читача, якому раптом стало нічого читати. Старе перечитувати - набридло, з нового того ж рівня нічого не попадає під руку, тому займаємося хвицанням бордюрів, биттям пляшок з-під пива, воланнями спраглого в пустелі. Тут уже зовсім тішитися починаєш, що зостаєшся пристарілим графоманом, прешся з простого змагання на конкурсі, радієш із успіхів інших учасників, їздиш вряди-годи на конвенти не автографами відбуватися, не стогнати перед аудиторією нижчих істот, а попити пива, полазити серед яток, просякнутися запахом фарби, знайти у кожному новому Майстрові свого найкращого читача...

   І ніби непогана людина пан Дівов, а все то камінці з вершини вниз кидає, то когось витягти до себе нагору прагне, чорт його знає, чого йому треба. Одних слава і талант псують зарозумілістю, а інших чомусь муляють. Таке враження, що нема на п"ядесталі спокою переможцям. Чи то неминуче скотишся, чи сам себе гризеш, що нікуди далі йти.

2. 2011-12-09 в 20:22:01 | skaerman
   

   Чим, як на мене, добрі статті у Дивова - вони не дають самозаспокоїтися ані молоді, ані вже знаним письменникам.

3. 2011-12-12 в 13:13:03 | Наталка Ліщинська
   

   Хороша стаття - дякую за переклад. Нет в мире совершенства! Могла би поспівчувати їхньому станові справ, якби годна була би шкодувати того, хто мені сів на голову та їде зверху, звісивши ноги.

   У нас процеси схожі, але значно слабше виражені й кризою добряче підірвані. А й, як не дивно, головний мінус українського видавничого бізнесу (стан зародка) в даному випадку химерно спрацьовує в плюс. Російськомовна штампована продукція здомінувала наш книжковий ринок, от українські фантасти десь в андеґраунді пишуть, бо ніякої конкуренції з російським Цехом просто не існує, Цех нашого масового читача зібрав біля свого чтива, привчив до стереотипної продукції й забрав - давно вже. А чи в підпіллі, чи під тиском, обставинами, які треба переборювати, чи без надії сподіваючись завжди краще пишеться, відчайдушніше, кров"ю, по-справжньому, хоча звучить це дико і котроверсійно. А частина наших, яких Дивов влучно припечатав абревіатурою МТА, найчастіше обирає тактику "пєрєбежчіка" - починають писати російською, сподіваючись, що їх пригріють російські видавці, оскільки до своїх годі проштовхнути й одноразові "нєнлєнкі", і добрі тексти. Одні обирають долю метеликів-одноденок, інші пишуть вперто своє. Отако покрученим дивом існує в нашій країні когорта справжніх фантастів - нікому не потрібних, крім нечисленної, але цінної аудиторії своїх читачів, і пишуть ці диваки, бо не можуть інакше.

4. 2011-12-12 в 16:25:17 | skaerman
   

   Наталко, із російськими видавцями ситуація надпроста. Зазвичай людина деякою мірою прагне обміняти час, який витратила на написання тексту, на гроші. Російський видавець може запропонувати початківцю гонорар як мінімум в 10 раз більше, ніж український, наклад в 2-5 разів більший, і систему розповсюдження. От і вся арифметика.

5. 2011-12-13 в 10:31:46 | Наталка Ліщинська
   

   Звичайно. Але німці платять ще більше. Британці - також. Тут, щоправда, можна сказати, що я мови, мовляв, не знаю. Тільки більшість і російської добре не знає, хоча самовпевнено думає навпаки. Не знає настільки, щоб бути письменником - це маю на увазі. Є особисте спостереження: рідною пишеться значно краще. Є також не спостереження, а підозра: щоб хороше, класно писати російською, краще там жити. Я вже мовчу про те, що це непатріотично. Але ця причина більшістю вважатиметься смішною, тож залишу її для власного вжитку.

6. 2011-12-14 в 10:55:47 | Зипа
   

   Наталко, імхо, все ж таки варто говорити про реальний стан речей, а не про ідеальний (як мало б бути).

   А реальність така, що 90% українців - білінгви. Хтось більшою мірою, хтось меншою.

   Ситуація ця має як свою мінуси, так і свої плюси. Проблема більшості патріотично налаштованих українців - помічати мінуси і зневажати плюси.

   Шевченко Тарас Григорович став меншим патріотом від того що писав російською?

   така данність - українці у своїй більшості добре розуміють російську, а багато хто і добре нею володіє. І для багатьох, так вже сталося, російська не є нерідною.

   Так, треба виховувати наступне покоління, для якого українська буде рідною. Для цього, в тому числі, треба і самим писати українською і розбудовувати український простір - аби людині було що читати рідною мовою.

   Але це лише одне із завдань яке може поставити перед собою письменник.

7. 2011-12-14 в 14:15:43 | Наталка Ліщинська
   

   І я білінгвічна (хоча насправді більшелінгвічна). Усе, що Ви, Зіпо, написали, знаю, бо на Марсі не живу та цю суку-реальність бачу щодня. Тільки російською є кому писати, то чому ж не можна мені бодай запропонувати іншим українським авторам не відвертатися від рідної мови? Я погане щось пропоную? Чи це настільки тупо з мого боку: не прогинатися під таку реальність? І до чого тут ТГШ7 Він живе зараз, у нашому часі, в наших умовах? Ми з ним можемо поспілкуватися на цю тему? Він щось петрає у нашій реальності? Ви точно знаєте, що би сьогодні робив ТГШ? І я не знаю. Тож облишмо улюбленого класика у спокої, будь ласка.

   Вибирають більше грошей і більші наклади, поступаючись своїм - на здоров"я. Мені це не подобається, але то їхній вибір. Сама ж не литиму воду на чужий млин. І не соромлюся цього, і наполягатиму, що краще писати українською, ніж польською, російською, англійською, якщо ти вважаєш себе українкою (-цем).

   А проблема більшості патріотично налаштованих українців в тому, що вони в меншості на своїй землі. І навіть за нормальні, ніяким боком не дотичні до пазуристого націоналізму, патріотичні погляди чомусь повинні посунутися, бо, бачте, реальність така. То буду змінювати її, як можу, а не свої погляди.

   Факт, це лише одне із завдань, які перед собою ставлю. А що в мене тих завдань більше, можна переконатися, прочитавши мої тексти.

8. 2011-12-14 в 20:08:45 | skaerman
   

   Ну, все ж таки, у нас не настільки добре знають західні мови, а от українською чи російською більшість володіє на рівні "можу деяку історію зв'язати". Хоча вся та ж більшість володіє розмовною, а не літературною мовою, це також факт.

   Є також не спостереження, а підозра: щоб хороше, класно писати російською, краще там жити.

   Мені здається, тут є трошки інший аспект: щоб писати актуально - так, треба жити в тій країні і в мовному оточенні. Але якщо хлопчик або дівчинка пише про вигадані проблеми ельфів середнього чорнозем'я чи десант потраплянців - то місце проживання не має жодного значення. Таку історійку може накидати будь-який мешканець інтернету з пострадянського простору.

9. 2011-12-15 в 08:30:57 | Наталка Ліщинська
   

   Накидати історійку та писати фантастику - різні речі... Може, так і треба. Хай ті, хто базграє фа-фа (фальш-фантастику), роблять це іншими мовами. А справжнє, писане солов"їною, нехай залишається для нас. Утопія, жарт, звісно. Однаково всіх псевдофантастів не переконаєш перекинутися на писання чужою мовою.

10. 2011-12-15 в 17:58:51 | skaerman
    

    Та я б погодився і на кількадесятків (і, навіть, кількасот) псевдофантастичних творів українською, аби вони створили стабільне тло для ринку, на яке може вийти десять добрих старджонівських відсотків.

11. 2011-12-16 в 08:18:32 | Наталка Ліщинська
    

    Розумію та й погоджуюся, воно ж у будь-якій галузі так: щоб з"явилися тих десять, треба, аби були і цих дев"яносто. Тільки видається мені, що то проблема не так авторів, як стану видавничого бізнесу в нашій країні. Та поволеньки і він виросте.

12. 2011-12-20 в 00:11:00 | Д.К.
    

    Не розумію суті наїздів Дівова. Якщо під МТА маються на увазі молоді комерційні письменники, то чим вони Дівову, який далеко не Пєлєвін за своїм місцем у літературі, заважають? Хіба що з ринку його виштовхують... Бо міряти який із комерційних письменників пише більш художньо, а який менш - майже марна справа. І саме прибутки від цих стандартних перевірених ринком шаблонних текстів дозволяє потрапляти у друк і некомерційним текстам, які мають сяку-таку, а то й неабияку художню цінність. Тому їм треба бути тільки вдячним.

    А щодо мови... Якщо письменник, перш ніж щось писати, думає про те, скільки він за це отримає грошей - то це ремісник, а не письменник. Ремісники теж можуть бути талановиті, і навіть дуже, але це зовсім інша сфера діяльності. Жоден з таких "перебіжчиків" не лишав і не лишить якогось помітного сліду в літературі ні українській, ні російській, за виключенням тих, які обирали російську не через гроші (Гоголь, приміром). Тільки й того, що на прожиття собі заробить. У чому теж нічого поганого немає, просто треба називати речі своїми іменами.

13. 2011-12-20 в 18:17:51 | skaerman
    

    Наїзд в нього дуже простий: треба думати. Автору - що пишеш, видавцю - що видаєш

    Звісно, ґрунт має бути, але треба якось орієнтуватися на кращі зразки, а не на середній ґрунт. Принаймні, я так розумію висловлювання Дивова.

    Щодо ремісництва - то тут не можу погодитися. Це визначення трохи з іншої опери. Олді, наприклад, розділяють ремісництво (елементарна грамотність, побудова сюжету, композиції...) і майстерність (акцентування, алюзії...). Ці дві речі відносяться до інструментарію, а не до того, чи отримує людина гроші.

    Якщо брати грошовий аспект, то Дивов є автором вислову "Ми працюємо за гроші, але не заради грошей". Він же чітко розподіляє письменників (людей, які пишуть і публікуються) і літераторів (людей, які текстами заробляють гроші, тобто в них професія така - писати, вони з цього живуть). І я не бачу нічого поганого в тому, що людина, яка обирає професію думає, де за це більше заплатять.

14. 2011-12-20 в 23:29:15 | Д.К.
    

    Термін "ремесло" має традиційне енциклопедичне значення, я нічого не вигадую. Майстерність відноситься передовсім усе до того ж ремесла. Ремеслу можна у певному протиставити, наприклад, художнє мистецтво - тільки якщо мати під цим поняттям на увазі те, чим займається історія і теорія мистецтв, бо ж слово "мистецтво" багатозначне, у нього є також просто значення "майстерність". Не розумію, як можна не пов'язувати ремесло з грошима - це ж його основна характеристика, це створення певних виробів, які задовольняють ті чи інші людські потреби, на продаж. Ці вироби можуть бути високохудожніми, але основна мета їх створення - продаж. Хоча можуть і бути винятки у вигляді якихось відірваних від реальності ремісників, яким подобаєтья сам ремісничий процес, яких не надто турбують гроші, але вони тільки підтверджують правило.

    Справжнє мистецтво теж має точки перетину з ремеслом, але вони незначні, периферійні і необов'язкові.

    Я теж не бачу нічого поганого, що такі письменники-ремісники (термін "літератор" мені не подобається, бо він значно ширший) шукають, де більше платять. Це нормально. Однак із справжнім мистецтвом це має дуже мало спільного. У мистецтві немає професій, вони є тільки у ремеслі. Кафка он писав і не публікував нічого. Хто він за професією? Юрист, а не письменник. Однак саме Кафка для мене є спражньою літературою, а не Дівов, Лук'яненко чи Дяченки. І це не значить, що я зневажаю останніх. Просто картина Веласкеса має займати одне місце, а різьблені панелі безіменного барокового майстра - інше. Потрібне ж і одне, і друге.