Повернутися на сторінку

Коментарів: 9

  1. 2018-03-22 в 19:26:05 | Лісовик

    Більше оповідань богу оповідань!

    А якщо серйозно, то раджу пригадати принцип "бритви Окама". Не плодіть сутності без міри. Егрегори існують виключно завдяки вірі в них.

    Але починання загалом добре. Звісно я впевнений, що літератори скоро перестануть писати сумну депресивну прозу і називати це "арт-терапією". Світ нікуди не зникне. Просто історія рухається по спіралі. І тому я б не став би кричати, що "О! Я рятую світ! Він вмирає!" Вірмо в майбутнє. Людство переживе підлітковий вік і почне свою дорослу історію. Якби подібна думка була б в оповіданні, я був би за те, щоб цей твір потрапив у фінал, наступний альманах і шкільну програму.

    Успіхів!

  2. Про прибульців і музику вже написали на цьому конкурсі. Тепер про богів та творчість. Звісно, інколи й самому цікаво: а звідки воно береться? Але я не схильний до містики.

    Твір написано непогано, є декілька місць, які здалися програмним перекладом з російської. Авторові є куди розвиватися і бажаю йому успіхів у цій справі grin

  3. Знову оповідання про манію величі письменників...?

    Та гаразд. Трохи манії може й не завадить... smile

    А от спроба очорнення, зневаження якогось виду книг – в даному випадку "бойовичків" – то вже гірше...

    Так, ті книги може й паскудні.

    Але, якщо письменник, маючи змогу їх писати, видавати й достукуватись (хоч якось, хоч натяками) до значних мас людей – починає вередувати й прагнути "богоподібнішої" літератури (і байдуже чи її хтось читатиме), то..., ймовірно, з ним щось не так. Йому "треба шашечки, чи їхати?"

    Найкраще про це писав Стівен Кінг:

    Вступне слово до «Сонячного пса»
    Час від часу хтось та й спитає мене: «Коли ж ти нарешті стомишся писати ці свої страшилки, Стіве, та візьмешся за щось серйозне?»
    Я був схильний вважати, що завуальована образа в цьому питанні радше випадкова, та з плином років переконуюся дедалі більше, що то не так. Я спостерігаю за обличчями людей, що закидають мені цей гачок, і, бачте, більшість із них нагадує мені бомбардирів, що очікують побачити, чи, бува, остання вервечка бомб упаде повз ціль, чи все ж таки влучить прямо в яблучко – завод чи, може, склад боєприпасів.
    А вся справа в тому, що майже все з написаного мною – а це стосується і кумедніших речей – було написано в цілком серйозному настрої. Я пригадую вкрай мало випадків, коли сидів за друкарською машинкою, нестямно регочучи над деякими шаленими дрібничками, котрі саме наштампував. Мені ніколи не бути Рейнолдсом Прайсом чи Ларрі Вейвуді[256] – бо я не такий, – але це зовсім не означає, що я менше шаную те, що роблю. Маю робити те, що можу, та все ж таки – як сказав про це Нільс Лофгрен[257] – «Маю бути паскудним собою… джайву від мене вам не діждатись».
    Якщо реальне – тобто!!ЩОСЬ, ЩО МОЖЕ СПРАВДІ СТАТИСЯ!! – це ваше визначення серйозного, ви помилилися з місцем, тож вам час покинути будівлю. Та йдучи, пам’ятайте, що тут я такий не один; Франц Кафка мав тут офіс, і Джордж Орвелл, і Ширлі Джексон, і Хорхе Луїс Борхес, і Джонатан Свіфт, і Льюїс Керролл. Побіжно зиркнувши на вказівник у лобі, побачите, що серед теперішніх орендарів тут Томас Бергер, Рей Бредбері, Джонатан Керролл, Томас Пінчон, Томас Діш, Курт Воннеґут, Пітер Страуб, Джойс Керролл Оутс, Ісаак Башевіс Зінґер, Кетрін Данн та Марк Хелпрін.
    Те, що роблю, я роблю, керуючись найсерйознішими чинниками: любов, гроші та одержимість. Історії, сповнені ірраціонального, для мене – найпритомніший спосіб змалювати світ, у якому я живу. Ці історії завжди слугували для мене одночасно засобами метафори та моралі; вони продовжують бути найліпшим відомим мені просвітом на таємницю того, як ми відчуваємо світ, а отже – таємницю наших вчинків, здійснених і нездійснених, спираючись на наші відчуття. Я досліджував ці питання, як тільки міг і наскільки давали змогу мої хист і розум. Я, може, й не вдостоєний Національної книжкової премії чи Пулітцерівської, та будьте певні, я серйозний. Якщо іншому не вірите, то вірте цьому: коли я беру вас за руку, мій друже, то щирий у кожному слові.
    Багато з того, що я маю сказати – ті Справді Серйозні Речі, – стосується світу маленьких містечок, у якому я виріс і де живу й досі. Розповіді та романи є макетами того, що ми, кепкуючи, називаємо «реальним життям», і я переконаний, що життя, прожите в маленьких містечках, є моделлю того, що ми, сміючись, називаємо «суспільством». Ця думка, певна річ, відкрита для полеміки, та й полеміка цілком слушна (інакше багато вчителів літератури та критиків зосталося б без роботи); я лише кажу, що письменникові потрібен своєрідний стартовий майданчик разом із твердою впевненістю, що історія може існувати як самодостатня цілісність. Для мене таким майданчиком є уявлення про маленьке містечко як соціальний і психологічний мікрокосм. Я почав досліджувати такого роду речі в «Керрі», продовживши це на значно амбітнішому рівні в «Салемз-Лот». Та вперше повною мірою я виклався з «Мертвою Зоною». ...

    Може, йому й прикро, що не має (і не матиме?) тих Премій.

    Але його хоча би читають. І він може впливати на людей. І може хтось, завдяки йому, стане кращим.

    Тому, мені наразі незрозуміло – то про що ж завершення цього оповідання?

    Яка література "правильна", а яка "ні"? Наїзд на "бойовички" – то було А (і я, загалом, схвалюю smile). Але де Б?

  4. Дивний твір, як на мене. Спочатку починалося непогано, життя дитини за часів Імперії майя, щось типу "Апокаліпто". Але все занадто абстрактно й неконкретно - події й герої не змальовуються, а переказуються.

    Але потім все почало з'їзджати у якусь філософську поему у прозі. Час і простір почали скакати від монахів до мобільників. І я зовсім загубився у цій круговерті - про що це, і навіщо мені все це розказують? Тим більше, що події майже зникли і пішли абстрактні образи та думки автора, та чийсь загатозначні філософські діалоги, де навіть не зрозуміти, хто з ким говорить.

    Центральна ідея "творення/творчість" як противага "руйнуванню/смерті" мені загалом сподобалася. Але ось найголовнішого "Автор - творець світів" фактично змальовано й не було. Світ не склався перед очима читача, тільки слова-думки автора (особливо це помітно на контрасті з сусіднім оповіданням "Сини свого Батька", де все навпаки - СВІТ і СЮЖЕТ вийшли дуже вдало, а от філософія слабкіше).

    Та й "симбіозу" як такого я у оповіданні не помітив зовсім. Не знаю, може не туди дивився.

    Моє враження: гарна спроба зробити філосовсько-поетичний твір, але оповіданням мені це назвати важно.

  5. Дякую всім за відгуки!

    Спробую відповісти.

    Лісовику.

    Підлітковий вік у людства щось дуже затягнувся. Це вже не підлітковість, а інфантилізм. Час дорослішати.

    Murrchiky.

    Дякую за відгук! Твір писався українською, спеціально для конкурсу. Російської версії нема.

    Володу Йовичу.

    Стосовно Стівена Кінга.

    Кінг тому й Кінг, що зміг знайти золоту середину між тим, що є комерційно привабливим, і тим, що хвилює його особисто. Тому він - бог на літературному Олімпі (чи на одному з верхніх небес). Більшість з тих, які йдуть торованим шляхом, творять з кон'юктурних мотивів (сьогодні - бойовик, завтра - про вампірів тощо) не досягає тих вершин.

    Стосовно бойовиків. Я, взагалі-то, проти літературного снобізму, розподілу жанрів на "високі" та "низькі". Талановито можна написати будь про що, у будь-якому жанрі. "Осуд бойовиків" у творі - суб'єктивне відношення героя до своєї творчості, бо він - якраз з тих, який не намагається писати по-справжньому своє, а йде шляхом найменшого спротиву - за коню'ктурою. Звідти й невдоволення, й нічні кошмари. Проте саме бойовики у тексті згадуються не випадково. Мені здається, вони на рівні підсвідомості вкарбовують стереотипи, що вбивати - круто, право сильного - єдине справжнє право, а силовий метод вирішення всіх проблем - найкращий. Але ж це - хоч і відносно легкий, проте дуже небезпечний шлях. Може, саме тому людство все не може подорослішати та не розуміє, що загралося у небезпечні ігри.

    Автор

  6. Роду Величу.

    Дякую за відгук та слушні зауваження! Спробую відповісти.

    Багато з чим згодна.

    Можливо, це - справді не оповідання у класичному сенсі, а нарис.

    Стосовно світу. Створення світів не було метою твору, до того ж там - переплетення декількох, які не змальовані - лише окреслені. На меті було поставити проблему, що, загалом, й зроблено.

    Стосовно симбіозу. Тема конкурсу справді складна. Варіанти, які спадають на думку одразу - ШІ або співвіснування декількох розумних видів, та, щоб гідно впоратися з ними, треба бути технарем або біологом. Тож зроблено спробу розкрити цю тему у філософсько-фентезійному аспекті, адже серед запропонованих варіантів є й "новий/інший світогляд".

    І останнє. У творі не майя - астеки. Майя, хоч і схожі, трохи інші.

    Ще раз дякую за цікавий відгук.

    Автор

  7. Дякую за оповідання.

    Мождиво, щось треба трохи переробити.

    Але оповідання в фінал, це без сумніву.

  8. Створення світів не було метою твору... На меті було поставити проблему, що, загалом, й зроблено.

    Ось саме це мене й здивувало у творі, центральна ідея якого проказана дуже чітко: "Автор як творець світів"! Особисто мені хотілося, щоб у художньому творі автор ілюстрував свої ідеї, не просто окреслював. А "ставити проблеми", то НМСД більше до наукових робіт cool hmm

  9. Роду Величу.

    Проблеми ставляться не лише в наукових працях. В художніх творах - теж.

    Завданням було підвести героя до прийняття певного рішення і лишити його наодинці - хай творить.

    Світ може добудувати і читач.

    автор

Повернутися на сторінку
Прокоментуйте!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Коментувати без реєстрації

(войти без комментирования)

Ім’я та сайт використовуються тільки при реєстрації

Якщо ви вже зареєстровані як коментатор або прагнете зареєструватися, укажіть пароль і свій діючий email.

(обов’язково)