Благородна мета

Благородна мета

Субота, 28 лютого 2015 г.
Проглядів: 1272
Підписатися на комментарі по RSS

Космічна тиша. Навколо – безліч зірок, одна з яких – Сонце. Рідне для землян світило було зараз лише трохи більшим за інші. Далеко попереду можна було розгледіти ледь помітну коричневу рисочку – Сатурн. З безкінечності виник корпус корабля, позаду якого вивергалося блакитне полум’я термоядерної реакції, на мить розвіявши пітьму. «Терра», універсальний міжпланетний транспорт, наближалася до пункту призначення. Дев’ятеро членів екіпажу лежали у КПЖ (капсули призупинення життєдіяльності). Рудоволосий і бородатий капітан Олексій, низький коренастий бортінженер Френк, невелика темноока лікарка Лаура і  високий синьоокий титанолог Елвін.  Довірили керування ШІ, квантовому комп’ютеру останнього покоління. Він контролював кожен атом чотирьохсотдесятиметрової «Терри», вага якої складала сорок сім тисяч тонн. Навігаційна система показувала, що мета подорожі вже близько, і в організми космонавтів були введені спеціальні наніти, які відразу ж взялися за розблокування молекул, корі відповідали за метаболізм, відновлюючи природний стан організму. Відновлення після цього швидше скидалося на нове народження, аніж на пробудження, оскільки перебуваючи  в біостазі людина не бачить снів.

Люди вже покинули свої КПЖ, котрі неофіційно космонавти називали «склепами», й пробиралися в невагомості до Командного відсіку, перевіряючи бортовий журнал ШІ. Через великі панорамні ілюмінатори, встановлені в куполі над відсіком, виднівся Сатурн, з його видовищними кільцями, а також найбільший супутник планети – Титан, з колоніями якого за загадкових обставин було втрачено зв’язок.

- «Гюйгенс – 1» не відповідає – повідомив Френк. – Так само, як і «Гюйгенс – 2» і Титанополіс.

- Орбітальна станція? – спитав Олексій

- Бортовий ШІ звітує про відсутність пошкоджень.

- Справді? – підняв брови капітан. – Що передає про останні події?

- Зі станцією вже вісім місяців ніхто не контактував.

В рубці настала тривожна тиша. Що зненацька могло статися з усім населенням Титану?

Було вирішено відвідати «Гюйгенс – 1», не витрачаючи зайвий час на безпілотну розвідку. Крім того, які б не були досконалі квантові комп’ютери (в яких вже була примітивна свідомість), їм було ще далеко до людського осмислення і прийняття рішень.

Екіпаж розмістився у орбітально – поверхневому шатлі «Гідра», залишивши «Терру» кружляти на орбіті.

Корабель входив у щільні шари атмосфери. За ілюмінаторами Сатурн поступово втрачав чіткість, густішала помаранчева імла. Згодом її витіснило багряне світло, спричинене тертям корпуса об атмосферу. Навігаційна система безпомилково відшукала космодром, і «Гідра» увімкнула індуктивні гальма, залітаючи до довгого, увігненого жолобу злітної смуги, покритої надпровідником.

- Посадка через чотири, дві, три, одну! – лунав голос комп’ютера. В кабіні було тепер чутно лише гомін тутешнього вітру. Ніхто не зв’язувався з ними. Ніхто не  зустрічав їх. Ніхто.

Пасажири залишили темний, широкий корпус шатла й прямували по повітряному шлюзу до Головного модуля. З різким шипінням відкрилися шлюзові ворота.

Їх зустріла пітьма й мертва тиша.

- Світло – скомандував подумки командир, і вмить спалахнули лампи денного світла.

Вестибюль був порожнім. На стінах були закріплені скафандри й кисневі балони. Космонавти не поспішали знімати свої шоломи. Комплекси аналізаторів, вбудовані в їхні скафандри показували відсутність вірусів, радіації чи іншої небезпеки для життя, однак потрібно було обійти усю станцію.

Команда пройшла до спального відсіку, і наступна картина їх шокувала.

Хаос. Розкидані по підлозі речі, погнуті спальні койки, сліди крові на стінах.

- Справжня бійня... – мовив Елвін.

- Вони могли збожеволіти? – спитав Олексій Лауру, уважно обслідуючи все навколо.

- В історії космонавтики я не пригадую випадків такого масового безумства. – відповіла та, намагаючись не видавати переляк. – Під - час перших пілотованих польотів до інших планет Сонячної системи, до винайдення біостазу, траплялися випадки емоційної нестабільності і конфліктності, одначе не в таких масштабах. Крім того, робітники станції регулярно обстежувалися лікарями і проводили відпустки на Титанополісі.

В приміщенні настала напружена тиша.

- Існує екстравагантна теорія — мовив нарешті Елвін, — що на поверхні Титана можуть виникати інфразвукові хвилі

- Інфразвукові хвилі? — перепитав командир. — Що може їх спричинити?

- Титанотрус, безпосередньо під поверхнею одного з тутешніх морів чи озер. Враховуючи близькість станції до Моря Кракена, а також досить щільну місцеву атмосферу, ці хвилі могли проникнути через обшивку, і спричинити панічну поведінку й безумство...

- Нічого подібного - озвався Френк. - Я добре знаю ці станції. Їх обшивка має декілька рівнів захисту, ніякий інфразвук не міг проникнути усередину.

Команда вирішила не гаяти час на різноманітні гіпотези, і продовжила пошуки.

«Гюйгенс - 1» виявилася безлюдною, і космонавти вже запускали двигуни «Гідри», попередньо заправивши баки місцевим паливом.

Корабель відірвався від поверхні на ацетиленовій тязі й рушив вперед. Вони летіли над щільними метановими хмарами, гори, ріки й долини внизу були вже за межами видимості

Раптово на радарах виник об'єкт. На такій відстані його ще не можна було точно ідентифікувати, але обєкт стрімко летів назустріч. Через декілька секунд радари показали, що це місцевий пасажирський транспорт, літак на ацетиленовому паливі.

- Прийом, прийом! - мовив бортінженер у мікрофон.  - Місцевий транспорт, це шаттл «Гідра», з Землі! Відповідайте!

Корабель мовчав.

- Можливо, він в автоматичному польоті, безлюдний... - озвалася Лаура.

Транспорт прямував по лінії зіткнення, й «Гідра» почала маневр ухилення.

Та тут сталося непередбачуване - літак теж почав змінювати траекторію, й несамовито летів на таран. Шатл почав маневрувати, люто заревіли додаткові сопла й активувався магнітний екран.

- Тримайтеся!!! - загорлав капітан.

«Гідра» була значно менш маневреною за місцевий транспорт, катастрофічне зіткнення було неминучим.

Пекельний, оглушливий звук заполонив кабіну. Літак врізався в праве крило шатлу, й корабель почав шалено обертатися навколо своєї осі, стрімко подаючи. Магнітний щит ненабагато стримав удар. На передньому склі зявився горизонт, який обертався, мов пропелер. На божевільний швидкості «Гідра» зіткнулася з поверхнею, кабіну заполонив несамовитий скрегіт. Корабель ковзав по Титану, залишаючи за собою багатокілометровий жолоб. Люди сиділи в рубці управління, чекаючи закінчення цьго кошмару. Та ось ніс шатла зіткнувся зі скелею і все стихло. Миттево запустилася процедура авторемонту, однак для відновлення таких пошкоджень потрібно було не менше п'ятдесяти двох годин.

- Всі цілі? — спитав Олексій.

- Здається, у мене зламані ребра - тихо озвався Елвін.

- Дай гляну - миттю озвалася Лаура.

- Що це в біса було?! - гнівно вигукнув Френк.

Командира й самого цікавило це запитання. Корабельні фабрикатори запрограмували на виробництво зброї - тепер команда мала рельсотрони, заряджені нанокулями. Титанолога було переведено до невеликого медвідсіку. Це була лише додаткова підстраховка, оскільки ШІ скафандра автоматично робив операцію.

З боку Титанополіса ледь вцілілі радари помітили ще один транспорт.

- А що б тобі! - вилаявся бортінженер

Літак полетів в напрямку станції «Гюйгенс-1», не звернувши ніякої уваги на «Гідру».

- Всюдихід цілий? - спитав капітан, намагаючись опанувати себе.

- Дивом вцілів - відповів Френк.

Транспорт був швидко виведений назовні. Лауру залишили поряд з Елвіном.

Через низьке тяжіння всюдихід постійно підскакував навіть на найдрібніших камінцях, й повільно падав на поверхню. Кабіна рухалася всередині, наче жовток в курячому яйці, однак це не сильно компенсувало поштовхи. Декілька разів Олексій з Френком обїжджали метанові озера.

- В тебе є якісь припущення щодо останніх подій? - спитав командир.

- Станції захопили прибульці? - спробував пожартувати бортінженер.

- Не можна відкидати й таку версію - відповів капітан, й Френк не зрозумів, чи той говорить серйозно.

Почався дощ. Великі краплини метану дуже повільно падали на поверхню. Це було захопливе видовище - наче уповільнена зйомка.

- Цікава планета, еге ж? - спитав Олексій, намагаючись відволіктися й розрядити обстановку.

- Мені більше до вподоби кораблі - відповів напарник.

- На титані я вже вдруге. Низька гравітація і щільна атмосфера відкривають казкові можливості. Моїм улюбленим твором з дитинства була розповідь про Дадала та Ікара. У мене була мрія - політати серед золотистих метанових хмар Титану, одягнувши крила...

- Звучить непогано - озвався Френк. - Може ще не пізно здійснити дитячу мрію?

- Можливо й так - відповів капітан. - Життя одне й ніколи не знаєш, коли воно скінчиться. - А яка в тебе була дитяча мрія?

- Літати в космосі, стати бортінженером. Змалку любив майструвати й лагодити усілякі речі. Та тепер все аж надто автоматизовано, клопотів на кораблях майже немає. Напевно, скоро й наша професія вимре, як вже вимерло багато до цього. Подальше підкорення космосу візьмуть на себе автоматичні кораблі, відвівши нам роль хіба що туристів.

- Можливо, це не так вже й погано - підбадьорив Френка Олексій.

Вдалечі виднілося море Кракена. Великі хвилі повільно пливли до берега. Ще близько двадцяти хвилин вони їхали по перемішаному з льодом піску,аж доки станція не з'явилася на горизонті. На ацетиленовій тязі стартувала ракета.

Конандир й бортінженер зупинили всюдихід, й вискочили назовні. Френк дістав рельсотрон, однак Олексій вчасно зупинив його. Пролетівши декілька кілометрів, ацетиленова тяга змінилася на сліпуче блакитне світло термоядерної, осяявши все навкруги. Каміння навколо, їхні фігуги й всюдихід почали відкидати контрастні тіні.Навіть на такії відстані вони відчули теплову хвилю, й метанові краплини випарувалися.

Напарники чимдуж побігли до станції, відчуваючи повітряний опір щільної атмосфери.

- Вам залишили повідомлення - озвався ШІ станції.

Капітан не став гаяти часу й миттю увімкнув стереодисплей. На екрані з'явилося обличчя молодої співробітниці, з рудим кучерявим волоссям і веснянками на обличчі.

- Приносимо свої вибачення за таке поводження. - Голос її звучав неочікувано грубо для такої тендітної дівчини. - Але це було необхідно.

Френк з Олексієм переглянулись.

Як ви знаєте, на землі й у космосі вже декілька поколінь триває протистояння Ліберальної Конфедерації і Союзу Порядку. Нові технології, як от нанозброя, загрожують знищенням мільярдів, а то й більше невинних людей. Тут, на Титані, нашими глибоководними зондами були знайдені примітивні форми життя. Тутешні віруси представляють собою серйозну загрозу для людини - імунітету до них немає, а наніти що можуть боротися з ними потрібно було б довго модифікувати. Серед персоналу станції виникла ідея змусити Світовий Уряд піти на компроміс і почати нарешті співпрацювати, не розколюючи людство на дві половини. Інакше ми б випустили вірус в атмосферу. Однак не всі погодилися на такий ризикований план. На «Гюйгенсі - 1» відбулася бійка, ми прийшли зненацька й атакували першу зміну. Разом з іншими незгідними вони були поміщені у біостаз, й зараз знаходяться на Титанополісі. Їх здоров'ю нічого не загрожує. Ваш корабель ми вивели з ладу разом з орбітальною станцією - щоб ви не могли попередити землю, через радіоповідомлення або особисто. Тут ви у безпеці - все інше обладнання працює. «Терру» ми тепер вже захопили й знаходимося долеко від вас. Тільки ваш корабель має надійний запас міцності для можливого протистояння з орбітальним захистом. Ми змінимо історію, заради виживання людства.

Командир й бортінженер вражено дивилися один на одного.

- От стерва! - вигукнув Френк.

У неї блогородна мета - відповів Олексій - Успіху тобі - тихо сказав він, звертаючись до темного екрану.

Всюдихід їхав до «Гідри».

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>