Бійка у божому пабі

Бійка у божому пабі

Четвер, 26 лютого 2015 г.
Проглядів: 1325
Підписатися на комментарі по RSS

Розділ перший. Кілька слів про створення Всесвіту.

Неправильно буде сказати, що спочатку Бог блукав у порожнечі. Неможливо точно сказати, чи було це спочатку. Неможливо визначити, тривало це одну мить чи цілу вічність і чи тривало воно взагалі – адже не було тоді ні простору, ні часу. Відомо тільки, що до створення Всесвіту бог був набором невпорядкованих спалахів – чистих ідей. Він не мав жодної особистості, ніяких ознак інтелекту чи характеру. Все змінилось, коли виник черговий спалах-ідея -  впорядкувати всі ідеї. Після того спалахи почали народжуватись в логічному порядку, складаючись у системи. В таких ідеях з’явились основні закони Всесвіту, і як тільки виникла ідея часу – стався Великий Вибух. Всесвіт зародився і почав розвиватись за заданими законами.

І тільки потім своїми ідеями Бог створив себе, як би парадоксально це не звучало. Як тільки у Бога зародилась перша особистість, він забажав чогось вищого і складнішого. І створив чотири Концепції, зробивши їх опорами світу. А Всесвіт тим часом продовжував рости і розвиватись, і не було ще в ньому ані людей, ані тварин. Богу було самотньо.

Він дав Концепціям імена: Любов, Розвиток, Радість і Обмеженість. З іменами вони отримали і особистості, і отримали ще одну назву – Янголи.

- Ви будете жити зі мною, поки мій Всесвіт не зародить у собі життя, - промовив до них Бог. – А потім вам доведеться жити серед них.

З того часу Богу ніколи не було самотньо.

 

Розділ другий. Любов у фіолетовій сукні.

Паб знаходився в центральній частині Львова, але людей в ньому не було. І була у цього явища логічна причина – цей паб був створений не для людей. Коли дві Концепції з чотирьох вирішили поселитись у Львові, Майстри створили цей заклад для них та їх друзів. Паб був зроблений так, щоб його всі бачили – але ніхто не помічав. І якби ви проходили повз нього (хтозна, може ви і справді проходили) – ви б побачили його, але не звернули б уваги. Не тому, що він непримітний. Просто створений не для вашого сприйняття.

В той день у пабі сидів тільки Радість, хоча тут він взяв собі ім’я Кара. Виглядав він як веселий лисий товстун в шкіряній куртці, накинутій на білу сорочку. Кара постійно жартував, хоч і знав, що його ніхто не чує. Він відчував радість всіх людей у Всесвіті, тому його зовсім не хвилювала відсутність слухачів. Якби хтось міг придивитись до Радості, він би побачив щось дитяче в очах товстуна.

Кара якраз перейшов до кульмінації у смішній історії, коли відчув запах турботи – у приміщення увійшла Любов. Хабе. Вона ступала тихо, але її присутність неможливо було не помітити. Хабе виглядала як молода дівчина у фіолетовій сукні. Сукня явно була не сучасною – виглядала десь на дев’ятнадцяте століття. Волосся її було незачесане, але це не заважало їй виглядати просто прекрасно.

Кара кинувся до сестри (якщо так можна було її назвати) та обійняв її.

- Ти сьогодні раніше, ніж зазвичай – сестричко, - задоволено промовив Радість.

- Тому що маю для тебе хорошу новину! – Хабе підійшла до полиці з напоями та взяла пляшечку з вишневим соком. – Наш брат вже летить у Львів. Горум скоро буде тут.

- До нас завітає Розвиток? – від радості Кара аж підскочив. – Коли він буде тут?

- Сьогодні о шостій обіцяв бути вже в пабі.

- Прекрасно, просто неймовірно! – на мить Радість завмер. – А не казав, чого він хоче?

- Поговорити, - спокійно відповіла Хабе.

- Про що? – не припиняючи усміхатись запитав Кара.

- Про нас, - ніжним голосом відповіла Любов.

 

Розділ третій. Ділішкі цього світу.

Обмеженість ходив довгими коридорами свого палацу. Місяць тому його обрали президентом у невеличкій острівній країні. Одній з тих, де навіть у малих дітей є справжня зброя. Він завжди ходив у своєму мундирі – Обмеженості подобались кольори хакі. Обличчя його було настільки потворним, що доводилось завжди ховати його за металевою маскою.

Обмеженість звали Камі.

Він увійшов до свого кабінету, де прямо над столом висіла величезна ікона з зображенням Ісуса Христа. Око Камі сіпалось – звичайний нервовий тік. На мить йому захотілось витягнути з кишені маленький пістолет і випустити в ту ікону весь магазин, але Обмеженість стримався. Він взяв з шухляди пляшку з віскі та налив трохи у склянку. Випив, вилаявся. Хотілося випити ще, але є важливі плани.

- Як ваші ділішкі, пане Творець? - заговорив він раптом до ікони. – Ех, врозумів би ти з самого начатку, що не вартісно було творити мене таким… Я, бач, багацько мозкував над тим, на фіга ти нас утворив. Ну, себто, ти б і сам спорався б з усіми проблемами, правда ж? Сам-бо міг вмістить всі Концепції в собі. Але тепереч я врозумів, і все стало чисто і ясно. Ти перемінився на самолюбця, правда ж? Сам врозумів, що правда, еге ж. Тобі не в кайф затручатись у ділішкі цього світу, для цього тобі і трежба ми, а? Тому ти нас і утворив, еге ж? Я…

Хтось постукав у двері, і Камі різко замовк.

- Пане президент, ваш літак готовий, - промовив охоронець, що стояв за дверима.

- Добре. Жди… - Обмеженість задумався. – Тобто, чекай на мене біля виходу.

- Так, пане.

Камі ковтнув трохи віскі і знову повернувся до ікони:

- Учора я врозумів, що метою мого жизтя є помста. Себто, помста тобі. І ще я врозумів, як можна помститись. Я вбию їх усіх – то буде не трудно. І тоді настанесь мій тріюмф. Вбию родичів.

А тоді Камі вийшов з кабінету та спустився до виходу. Там на нього чекали охоронці та військовий джип, на якому вони поїдуть до злітної смуги.

- Пане президент, - промовив охоронець. – А навіщо нам у Львів? Я навіть не знав де це, якщо чесно.

- Там зібрались всі мої родичі, - повільно, підбираючи кожне слово, відповів Камі. – Хіба ж я можу таке пропустити?

- О, то у вас є родичі? Я не знав…

- Ти ще мно… - на мить президент замовк. – Багато чого не знаєш.

 

Розділ четвертий. «Механізм» або «Обмеженість знищить світ?».

Розвиток виглядав як молодий хлопець у різнокольоровому довгому плащі. Якби ви його побачили на вулиці, ви б подумали що це якийсь поет чи актор. Хоча іноді його можна було сплутати з молодим вченим. Коли він говорив, людям одразу ставало зрозуміло – це чоловік має рацію. А говорив він багато і швидко – думки в його голові швидко мінялись місцями і Горум намагався розказати все й одразу. Іноді навіть виходило.

Він увійшов у паб і радісно обійняв Хабе та Кара. Потім Радість притягнув з підсобки старий дерев’яний стіл і поставив на нього трохи випивки.

- То про що ти хотів поговорити, брате мій? – спокійно запитала Хабе.

- Це доволі лячна тема, якщо чесно… - почав говорити Горум. – Мені здається, що Камі збирається нас вбити. Він вже летить сюди. Обмеженість прямує до знищення – так завжди було. Але зараз в нашій історії настає кульмінація – він вирішує вдарити по своїх родичах.

- А він може нас вбити? – невпевнено запитав Кара.

- Якщо хтось і може, - задумалась Хабе, - то тільки він.

- Це ще не кінець поганих новин, - швидко процідив Розвиток. – Я тут задумався, а що буде зі світом, якщо хтось з нас помре?

- Ну, мабуть якщо я помру, у світі зникне любов, - припустила Хабе. – А якщо помре Кара – люди перестануть радіти.

- Спочатку я теж так думав, - Горум говорив настільки швидко, що вони ледь встигали вловлювати його слова. – Але я довго аналізував те, як нас створив Художник…

- Ну, він же Бог – взяв і створив, - засміявся Кара.

- Ні, він нас створив як чотири опори Всесвіту, - раптом зрозуміла Любов.

- Саме так! – Розвиток зрадів тому, що його зрозуміли. – Тобто, всесвіт – це ж великий механізм. Як годинник, чи щось типу того. А ми з вами – головні коліщатка в ньому. І якщо знищити хоч одне з головних коліщаток…

- Годинник зупиниться? – продовжив Радість.

- А може й гірше. Це звісно тільки припущення, але я думаю що без нас світ перестане існувати.

- Тобто Обмеженість знищить світ? – не вгавав Кара.

- Не факт. Це тільки теорія, не забувай.

- А хіба Художник не зможе відновити втрачену Концепцію? – раптом запитала Хабе. – Я маю на увазі, Бог же всемогутній. Він зможе полагодити механізм.

- Я не впевнений у всемогутності Бога, - слова Розвитку пролунали як грім.

Всі замовкли, і кілька секунд у пабі висіла абсолютна тиша.

- Т-тобто? – тихо перепитала Любов.

- Знаєте, у вчених вже давно є система, що доводить один простий факт – всемогутність у нашому всесвіті неможлива, - почав пояснювати Горум. – Це називається «Парадокс Всемогутності»: якщо існує всемогутня істота, то можна навести ряд тверджень, які одночасно будуть і правдою і неправдою. Наведу простий приклад: чи може Бог створити проблему, яку НІХТО не зможе вирішити?

- Мабуть може, - обережно сказала Хабе.

- В такому випадку – інше питання: чи може сам Бог вирішити цю проблему? Уявіть всю парадоксальність обох відповідей. Якщо Бог може вирішити цю проблему, то це вже не така проблема, яку НІХТО не може вирішити. А значить таку проблему він створити не здатний. Тобто, це порушує припущення про його всемогутність. А якщо Бог не може вирішити цю проблему, то припущення про всемогутність все одно порушується.

- Але ж Художник сам казав нам, що він всемогутній… - розчаровано прошепотів Радість.

- Так і є, але тільки за межами Всесвіту, - пояснив Розвиток. – Я думаю, він спеціально обмежив свої можливості втручання у Всесвіт, щоб логічних парадоксів не виникало.

- Треба щось вирішувати, поки не прилетів Обмеженість, - Кара встав і пройшовся до полиці з напоями. – Давайте його впіймаємо.

- Точно, - погодилась Любов. – І зачинимо десь, де він не зможе приносити шкоду. І звісно будемо його доглядати – він же наш брат.

- Точно, - Розвиток підійшов до маленьких дверей, що вели у підвал. – Давайте зробимо з підвалу в’язницю.

- Чорт, там зараз моя кімната, і кухня, і туалет … - зітхнув Кара і на мить йому стало сумно. Але Радість не вміє довго сумувати. – Ну і чорт з ними. Щось там для нього залишити?

- Забирай все, що тобі потрібно. Але лиши йому все, що не шкода. Ми ж не бажаємо брату зла, правда?

 

Розділ п’ятий. Бійка у божому пабі.

Вулицями Львова йшов чоловік у мундирі, його обличчя приховувала залізна маска.

Камі залишив своїх охоронців у літаку, тому до пабу прийшов сам. Обережно відчинив двері і увійшов. Вони чекали на нього там. Всі троє. Абсолютно не змінились – хіба що переодягнулись. Востаннє він бачив їх років триста тому…

- Привітствую, родичі, - задоволено промовив він. – Давненько не вбачали одне одного, правда ж?

- Не те слово, Камі, - спокійно відповів Розвиток. – А ти змінив костюм… І маску також.

- О, тут в ній немає штреби!

Обмеженість підніс руку до голови та зняв маску. Кинув її на стіл. Маска гучно вдарилась об дерев’яну поверхню. Обличчя Камі можна було малювати в тлумачних словниках біля слова «потврність». Шкіра була вкрита пухирцями, деякі з них луснули, і з них витікав гній. Ніс майже повністю згнив, в ньому копирсались черв’яки. А очі наче палали від злості. Справжнє обличчя Обмеженості…

Камі різким рухом дістав з кишені маленький пістолет і вистрілив у Горума. Той встиг стрибнути у бік стола і куля врізалась у стіну. Кара кинувся на Камі і вдарив його кулаком в живіт, але Обмеженість контратакував ліктем у голову Радості, і товстун відлетів до стіни та втратив свідомість. Хабе обійшла суперника та вдарила його ззаду – прямо в голову. Обмеженість не впав, але розгубився, і це дало час Розвитку. Горум спробував схопити Камі, але Обмеженість вирвався і почав наносити удари Горуму у груди. Розвиток старанно відбивав кожен удар, намагаючись знайти шанс для контратаки. Боротьба Розвитку з Обмеженістю підходила до кульмінації. Нарешті Камі промазав, і Горум вдарив його ногою в коліно. Обмеженість відійшов і підняв пістолет. Але одразу ж втратив свідомість від сильного удару Любові.

 

Розділ шостий і останній. «Не до знищення, а до самознищення» або «Кляте Огидиво».

Камі прокинувся в підвалі, спробував вийти – двері виявились зачиненими. На мить він відчув неймовірний спокій, якого не відчував все життя. Його замкнули тут назавжди – і Камі це спокійно усвідомлював. Кімната виглядала непогано. Ліжко, телевізор, шафа, дзеркало…

Дзеркало.

Весь спокій зник, коли Обмеженість побачив своє відображення у дзеркалі. Воно наче насміхалось з нього.

- Я тебе ненавизджу, кляте огидиво! НЕНАВИЗДЖУ! – закричав Камі і вдарив дзеркало. Гострі уламки порізали йому руку та посипались на підлогу.

На звук розбитого дзеркала у підвал забігли Хабе, Горум та Кара.

- Слухай, ми справді не хотіли тобі зла, - почав говорити Розвиток. – Просто якби ти вбив когось з нас, могла статись катастрофа. Розумієш, Камі, я не впевнений, але теоретично смерть однієї з Концепцій може привести до знищення світу. Це не факт, тільки припущення, але…

Зараз ми це впровірим! – закричав Камі.

І встромив уламок дзеркала собі у груди.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>