Будемо відверті: мало хто зі старших колег по цеху стежить за творчістю молодих письменників. Олег Дивов - один з небагатьох, хто дійсно «у темі». До речі: він був у числі засновників того самого конкурсу «Рвана Грілка», що протягом ряду років є основним полігоном для випробування сил фантастів-початківців.

Підвищений інтерес до феномена МТА не випадковий. Саме МТА зруйнували останній наш корпоративний міф – про фантастику, як бастіон Російської Духовності™ у масовій культурі. Міф цей пестувала цехова критика, і з її думкою було дуже приємно погоджуватися. Тому що за огорожу фантастичного гетто – туди, де буяв «іронічний детектив» і звірствував «кримінальний бойовик», - стало моторошно навіть визирнути. Образ Російського Читача геть розпадався. Замість милого інтелігентного простака, такого собі фізика-лірика, що хитро примружився (зіпун, гармонь, півлітри, дві вищих, у кишені Кафка, православний хрест під сорочкою додається), на письменника раптом уп'явся скляними очима затурканий освітянець зі споживчою авоською (пуховик, плеєр, пиво, курси офіс-менеджерів, Марініна, православний хрест навипуск). Картина має настільки жахливий вигляд, що багато хто повернувся до неї спиною, втішаючи себе думкою про Читача Фантастики, що нехай і нечисленний, зате - особливий.

Перший з текстів запрошених авторів - рецензія на роман Володимира Єшкілєва «Тінь попередника».

Далі…

ВОЛФ-ньюс №11, 2011 (11)

Інформаційний бюлетень

Всеукраїнського Об’єднання Любителів Фантастики

Далі…

Запускаємо новий розділ нашого літературного проекту. Умовна назва «Авторська колонка». Ми попросили кількох наших постійних авторів, котрі відомі не тільки роботами у Літературному проекті «Зоряна фореця», надсилати нам статті.

Це може бути критика, публіцистика, «мануали» на тему «Як написати найкраще оповідання і не з'їхати з глузду» тощо.

Перший наш автор Наталка Ліщинська, її стаття «Сирий» текст.

В подальшому планується залучати до текстів «Авторської колонки» не лише авторів нашого літпроекту.

Як народжується текст? У кожного свій рецепт, звичайно. Когось надихнуть картини улюбленого художника чи пісня, випадково почута дорогою на роботу. У інших все починається з дискусії: чужі аргументи, свої – і ось кортить довести, що саме ти маєш рацію, а співрозмовник – ні. Ще хтось, скажімо, жуючи пиріжка, раптом помічає предмет або живий об’єкт. І зненацька перед очима починає розгортатися кінострічка, яка трансформується у текст, а потім, можливо, знову в фільм (раптом Спілберг зацікавиться).

Далі…