Міль

Registration date: 2019-05-16 13:01:37

Nickname: Міль

Comments: 10

Edit personal data


Last comments:

  • Засейфити реальність
    2019-05-22 14:51:01

    Мені ігрова тема дуже близька. Я, як і ГГ, люблю фентезі тематику і не люблю всілякі кулемети-гранати. Класно описані деталі. Нещодавно якраз читала книжку Дяченків "Цифровий", то мені ГГ нагадав їхнього ГГ, порадувало.

    З мінусів, мені незрозуміла мотивація навіщо вони буквально йшли на смерть без якогось внятного плану. Ну підірвуть сервери, нові підняти трохи геморно, але в цілому більше ніж можливо. Нащо воно їм треба щоб аж так жертвувати собою?

    Тому кінцівка трохи зіпсувала враження.

  • Фінальний вихід
    2019-05-22 14:14:06

    З перших речень зрозуміло що це детектив. Ось гості, читачу, вгадай будь ласка хто ж тут в нас всесвітнє зло. Читач шукає ті ключики, які допоможуть відгадати хто ж той Маг. Ключиків немає, тому читач ще більше чекає кінцівку, бо має бути щось неочікуване. І тут, нас настигає фінал і читач розчарований, в розпачі кричить: "Хто маг?" і, не відчуваючи задоволення від оповідання, проходить повз.

    Це обман жанру, обраного автором. Назвалися грибом, – лізьте у кошик. Оповідання хороше, треба тільки додати хто ж той Маг і впродовж тексту старанно заховати підказки. Ввести кілька підставних магів, щоб збити нас з пантелику і ото от усе, що детективщики роблять. По обсягу роботи це могло б бути ще +10% тексту, а по ефекту на читача, ще +50 %. Решта: жертовність, пансіон, вистава, не так щоб дуже оригінально, але добре написано і продумано.

  • Надія
    2019-05-20 13:04:00

    Здається, що оповідання й непогано написано, але чогось не вистачає. Як на мене, то це більш вираженої кульмінації.

    Вибачте за приступ правопису, але "неабиякий", "убік", "увечері" – разом; "поки що" – окремо.

  • Ресторанчик Шона Салана
    2019-05-17 18:25:09

    А мені норм що усі померли і що діти себе ніяк не проявили. Гармонійно воно якось вписується, ніби історія не про них, а лише епізод з життя звичайнісіньких людей у війну. Заглянули одним оком і досить.

    Діти, як символ. Його й не треба дуже розкривати. Були і загули. Чи вони припинили війну – невідомо. Це загадка, до якої не обов'язково знати відгадку.

    Для мене головне в цьому оповіданні, – це люди, які завжди готові прихистити беззахисних, чого б це їм не коштувало. Як ті, що ховали євреїв. Діти – зброя, діти – супертелепати. Ні, для них вони просто діти. Це їхній обов'язок сховати цю надію, нагодувати і передати далі. Саме тому тут і одностатева пара, і священниця-повія, і робот здатний любити. Їх не приймали ні там ні там, тому вони й живуть на межі. Ресторанчик же як пам'ятник людяності, що залишився навіть після їх смерті.

  • Як закінчилася Остання війна
    2019-05-17 18:03:13

    Той випадок коли супермашина не банально повстає проти людей і йде всіх убивати, а виявляється раціональнішою за 73 відсотки. Хороша задумка. Але мені чогось бракує цьому оповіданню, якоїсь банальної інтриги, бо єдина інтрига це коли "Всі на мить завмерли", а ця мить занадто мала щоб відчути інтригу. Якби намалювати лінію оповідання після битви мізків, то вона б вийшла майже прямою. Те розжовування, про яке писали саме коли пояснюється про ВР, його б якось трошки динамічніше розвернути, так щоб не констатацією фактів, а якось показати. Кінцівка теж норм, декартівська така grin

  • Перший день нової епохи
    2019-05-17 17:27:39

    Мене щось зачепило в цьому оповіданні. Звісно, щоб довести його до ладу, треба добряче попрацювати. Основна проблема тут що це просто переказ самої історії, а не власне історія. Нам розказують що було так і так, а не показують як саме це відбувалося. Любов до Кумира, бажання працювати в Бібліотеці, втрату влади над тілом, це все треба показувати читачу, розбавити діалогами, влучними описами, щоб ми це відчули на власній шкурі.

    Бібліотеки – це прекрасно, хоча писати про магічні бібліотеки після Борхеса страшнувато grin Якщо так багато уваги приділяти саме Бібліотеці, то треба ж це якось обіграти, не дарма ж вона така бажана для героїні. Мені особисто здається, що по закону жанру героїня мала б підняти повстання, так як її надії розбиті, вона помилялася зі своїми політичними поглядами, з коханням теж не склалося. Тому тут можна продовжувати. Пишіть далі excaim

  • Війна Ґуто Ренсона
    2019-05-17 14:32:39

    Видно, що писав хтось з досвідом, оповідання добре побудовано, структура, розвиток сюжету, діалоги, описи, все на своєму місці. Приємно читати якісний текст над яким попрацювали.

    Чудовий головний лиходій, не пласке зло, а комплексний, люблю таких. Як кажуть, хороший лиходій досягає правильної мети неправильними методами, тут саме так.

    Сподобалася атмосфера, нагнітання чогось страшного. Мені от зачіски і суконьки зовсім були в тему і дуже сподобались, не йти ж до головного мафіозі як лахудра якась cool grin Це додає шарму оповіданню, такі деталі створюють сеттінг. Якби забрати оцей от "лоск" з Асти, її персонаж би багато втратив. Вона сексі-відьма, такою їй і треба бути.

    Вкінці героїв не шкода, але нам і не треба щоб їх було шкода, вони ніколи не викликали в нас співчуття, тільки бідна накачана наркотою скрипалька викликала, от їй і зустрічати світанок. Мені здається так і задумано.

    Мої ставки що це оповідання далеко піде на конкурсі. Удачі не бажаю, бо навіщо удача якщо є добре написане оповідання? wink

  • Володар Пустоти
    2019-05-16 18:02:58

    Йой! Абзаци в студію. Пожалійте читачів. shock

  • Демілітаризація
    2019-05-16 16:16:55

    Дуже сподобалася ідея оживленого пса й персонаж Сані. Також сподобалася мова й жорстка іронія на початку оповіданя. Сміливо, я люблю таке, коли це доречно, але за таке можуть критикувати добряче, тому ви тримайтесь якщо що grin

    Але тут би трошки допрацювати, бо Саня у вас спочатку прекрасним суржиком-жаргоном говорить, а потім вже як звичайний нудний інтелектуал, не забирайте в нього його ідентичність. Він мені такий щирий простак, деколи дурнуватий, але самовідданий ідеї. Тому в нього й виходить оживитися пса, оцією своєю наївністю. Він не закоханий у своє творіння Пігмаліон і не Франкенштейн, який прагне стати богом, він просто собі вояка, йому наплювати що там можливо а що ні, вийшло, – значить треба любити і цінувати свого пса. Трошки хочеться ще динаміки сюжету наприкінці. Саня пішов і його поранили, кінець історії, хочеться чогось більшого. Ще я не зрозуміла навіщо він сказав залишити зброю коли вони ходили подивитися чого так тихо.

  • М’який теплий вітер
    2019-05-16 15:10:03

    А мене чомусь не переконало. Цей "м'який теплий вітер", що врятував ГГ, надто абстрактний. Нібито отут перед стрибком було дуже погано, настільки що вірус з цих емоцій зносить всю планету, а тут раптом раз, " і стало якось так добре". Просто і без логічних пояснень. Якщо з суміші ось цих двох кардинальних емоцій ліпили вірус, то чому вмерло так багато? Частина ж вижила, бо відчула у вірусі не тільки погане, а й надію, яка непомітно туди прокралася.

    З кінцівкою я спочатку подумала що смерть Софі ліквідувала вірус, бо вмерла першопричина так би мовити, і тоді пронісся цей вітер, але потім перечитала і здається воно само якось. Типу вітер як всюдисуще добре божество, яке так зручно прийшло коли всіх майже винищили.

    З граматичного: перші три речення мене дуже відштовхнули. Не могла зрозуміти в чому справа, потім подумала і побачила що вони майже ідентичні за структурою і тому звучать подібно, особливо по два прикметника на іменник наприкінці. Мені було трохи штучно. Про стрибки з теперішнього в минулий і надаз вже писали, дуже збиває при читанні.

    Ще мене трохи дратував персонаж Софі, особливо пусті діалоги, в яких вона переважно або щось кричить, або волає, або лається. З загальної картини вона досить позитивний персонаж і глибоко присохологічний, хотілись би бачити її такою й на словах. Хоч іноді, бо вона має потенціал.

    Дякую за оповідання.

    Удачі на конкурсі smile