Род Велич

Registration date: 2017-04-19 08:07:41

Nickname: Род Велич

Comments: 20

Birthday: 2027-04-12 00:00:00

About: біомеханоїд:)

Edit personal data


Last comments:

  • Симбіоз
    2018-03-31 20:16:27

    Оу! Я бачу вже є результати smile

    Ну що ж, дякую організаторам. І приємно бачити серед переможців знайомі імена! grin

  • Симбіоз
    2018-03-31 18:42:36
    У Толкієна ГГ це гобіти. які то якраз прості люди що змушені діяти силою обставин.

    Гобіти також йдуть класичним "шляхом героя" (вісник-зов-відмова-згода-заглиблення-битва-нагорода-повернення) все прямо як за Кемпбелом). Точно так само і Люк Скауокер)) Це дуже архаїчні (архетипічні) форми. Вони вічні, але й вічно застарілі (так само як "дамсель ін дістрес", де є дракон, вкрадена принцеса та лицар, шо має вбити дракона та її звільнити) smile

    Навіть Толкін розумів, що це все застаріло, тому поверх міфу став накладати драматургічні прийоми з сучасної літератури smile

    Я думаю, зараз вже час пробувати, щось новіше і цікавіше. Наприклад, коли принцеса є справжнім монстром, а дракон благає лицаря про порятунок від неї LOL

    Щось подібне з фентезійними сюжетами робить хіба що Джорж Мартін cool smirk

    Основна проблема постмодернізму, що цільова аудиторія біле з чорним плутає. І за рахунок цього виправдовується подвійна мораль.

    Не подвійна мораль, а полілог думок. Де дуже перегукується з попереднім постом: це надто архаїчній підхід, робити з опонента "орка" чи "дракона" (тобто суцільне нелюдське зло, з яким неможливо вести діалог, тільки двобій).

    Світ стає все тіснішим і все густонаселенішим. І у кожного є свої інтереси, яки все частіше вступають у конфлікти, але за кожним з них стоять звичайні живі люди, просто з різними точками зору та різними переконаннями. Якщо всіх опонентів ділити на "добро" і "зло", то ми дуже швидко повбиваємо один одного cool mad

    Тому єдиною справді універсальною мораллю я міг би назвати хіба що толерантність до інакшості. Але нажаль саме проти толерантністі найпершим ділом і виступають "борці за чистоту білого та чорного" cool grin

  • Компаньйони
    2018-03-31 14:47:53
    Зображений світ цілком ймовірний

    Що правда? hmmm

  • Симбіоз
    2018-03-31 10:43:50
    ЧИ були персонажі Володаря Перстнів чи Зоряних Воєн простими та одностайними. Так ніж.

    Ет, Ви обрали невдалі приклади для своєї тези. Як раз і фентезі "Володаря перснів", і "Зоряні війни" експлуатують архаїчну поетику міфу з чітким поділом на добро і зло. Яка неоднозначність є у Гендальфі чи Галадріелі? Який позитив є у орках чи Сауроні? Дякуючи таланту Толкієна, він хоч трошки це розбавив внутрішніми ваганнями Фродо і Горлума. А бо була б така саме казочка, як і у "Гобіті" smile

    Те ж саме у "ЗВ" - доброчесні, віддані, духовні джедаї проти ницих, підступних, потворних сітхів! Де там неоднозначність образів? cool hmm Ті ж самі янголи проти демонів - архаїка пре з усіх дір confused

    героїв з однієї риси треба уникати - бо вийде аніме

    Ви ображаєте аніме LOL Якраз у буддистській Японії дуже добре розуміють відносність "добра/зла", тому герої аніме по складності, неоднозначності та довершеності внутрішньої мотивації часто на дві голови вищі за аналогічний американський кіномотлох cool grin

  • Симбіоз
    2018-03-31 07:43:04
    Хайтек література має в собі передбачити складність. Через саме поняття високої техніки. Але складні речі насправді складаються з простих речей. І якщо автор не розбирається в простих речах, в нього виходить те, що виходить.

    Важко не погодитись. Але мені здається тут переставлені місцями причина й наслідки. Будь які технології це не більше ніж фон, обставини. А вся складність творів виникає саме у площині вічних людських запитань (простих у формулюванні і одночасно складних у відповідях). Технології не роблять життя легшим, вони роблять його заплутанішим, при цьому так само лишаючи людей наодинці з необхідністю самим шукати відповідь на вічні теми.

    Тому я вважаю, "хайтек" література чи ні - доброю чи поганої її робить саме торкання людських тем, а не науково-технологічних.

    якщо герой в творі не хороший і не поганий - то він просто сірий.

    Так, "НЕ хороший і НЕ поганий" герой - сірий. Тому мені біль подобається, коли герой "І хороший, І поганий". Тобто чорно-білий. Це дає складність і контраст.

    Споглядання чорного і білого, це зовсім не те ж саме, що споглядання сірого cool smile

    https://orig00.deviantart.net/37da/f/2012/168/9/8/sin_city_by_robgee789-d53s8rb.gif

  • Симбіоз
    2018-03-31 07:27:05
    А Ви хочете війни? Справжної, по всьому кордону, з авіацією...?

    Кажуть, генерали завжди готуються до минулої війни. Мені здається, Ви також...

    Сучасні війни (а тим більше війни майбутнього) ведуться не бомбардувальниками й мінометами, а у інформаційних каналах і свідомості. Навіщо бомбардувати електростанція, коли її може вимкнути комп'ютерний вірус? Навіщо скидати ядерну бомбу на мільйонів людей, коли можна одразу завоювати їхні мізки за допомогою ТБ та соцмереж? Телепропаганда, спотворення інформації та армії мережевих тролів краще за бомб перетягнуть їх на бік противника або принаймні виведуть з ладу, заставивши потонути у безкінечних твітер-срачах між собою.

    І це не справа майбутнього - така війна вже у розпалі. Й персональний "калаш" тут мало чим зарадить.

  • Емпатія
    2018-03-31 07:07:06
    перекорнеіть Корнія в рамках новітніх традицій фентезійних конкурсів, і тут понеслося...

    А якби ГГ отруїла ображена його недбалим відношенням супер-нано-позитронна смарт-чашка, то це було б "Федорине горе"? hmmm

    Й при чому тут взгалі фентезі?? big surprise

    Якщо Ви звинувачуєте мене у плагіаті, то це даремно

    Я теж гадаю, що даремно. В епоху постмодерну абсолютно нормально взяти героїв Шекспіра, перемістити до сучасної загальноосвітньої школи в Японію, додати 300 спартанців у обладунках паладинів Святої Римської імперії з одного боку та інопланетян-трансформерів з іншого, і подати це все у стилістиці еччі-аніме з жартами у стилі Олекси Негребецького. Чом би й ні? cool smirk

  • Співучі
    2018-03-30 15:58:24

    О! Нарешті по-справжньому серйозне оповідання зі складним світом, глибокими думками й живими героями, що дійсно викликають співчуття.

    Мабуть, це й буде мій фаворит cool smile

  • Симбіоз
    2018-03-30 14:45:17
    ...більшість коміксів починаються з чого? ...ПРИХОДИТЬ ГЕРОЙ який наносить справделивість та заподіює винагороду

    Комікси якраз більше до того про що я казав: експлуатація все тих же структур "героїчного міфу", відомого ще з Царя-Гороха. Те ж саме жорстке поділення "хороших" і "поганих хлопців", типове для архаїчного мислення.

    Я не сахаюся від коміксних прийомів, але все ж тяжію до більш складних і неоднозначних образів - коли у хорошому є погане, а у поганому - хороше. З часом я все менш боюсь релятивізму, бо "хороше/погано" дуже часто залежить від точки зору. Найчастіше "лиходій" теж переконаний, що це саме він "хороший хлопець".. Якщо у автоца цього розуміння нема, то це НМСД література "для молодшого шкільного віку" smile

    ми культивуємо в суспільстві комплекс жертви та національної неповноцінності

    Ми не культивуємо. Він вже й без нас давно був. А ми просто намагаємося з ним якось жити чи боротися - хто як)

    Але "супергеройські історії" це, як на мене, і є проявлення такого комплексу - очікувати "героя, який прийде і всіх спасе" замість самим щось робити.

    Я ж особисто більш люблю історії про аж надто пересічних людей, яких сюжет спонукає поступово перетворюватись на героїв (справжніх, без "супер-").

    Третя світова ногою гупає у твері (так між іншим).

    Третя світова війна вже точиться років з 10. Просто світ змінився і зараз вона приймає зовсім інші (гібридні) форми.

  • Перший мільйон
    2018-03-30 11:02:24
    Здається, сперечаємось, чи мають "дияволи" право на "презумпцію невинуватості", чи, може, краще одразу їх розстрілювати, не вступаючи в перемовини

    Перш за все хочеться запитати: чи багато ви зустрічали "дияволів", що бак перейматися цим питанням? LOL

    А якщо вигода, задоволеність – взаємні, то хіба то не є рівноцінність?

    Я тех так вважаю. Думаю, індіанці були абсолютно задоволені скляними бусами. А образу на "неріноцінний" обмін придумали вже їхні далекі нащадки, коли від полювання перейшли до землеробства, а від фігвамів переселилися до типових американських коттеджів - відповідно змінивши культуру й систему цінностей smile

    Навіть партії читачів не існує...

    Хоча б організація для початку cool grin

  • Емпатія
    2018-03-30 09:34:21
    Я викладався на всі 100%, але цього поки що замало, щоб створити справді цікаве та технічно правильне оповідання. Можливо, колись у майбутньому мені це таки вдасться. І вдасться саме завдяки зауваженням читачів.

    Саме тому я й намагаюсь писати розлогі коментарі, а не короткі відписки типу "сподобалось/несподобалось" grin

    Емпатія - це не стільки співчуття, скільки співпереживання, здатність відчувати те, що відчувають інші.

    Саме про це й я написав grin Про подушечку я дуже переживав, як вона сердешна тікала від нього, а він її бив... shut eye

    А от ГГ чи професор з інспектором у мене чомусь таких переживань не викликали. Навіть, якби їх змололи у м'ясорубці... Ні, ніяких відчуттів blank stare

  • Перший мільйон
    2018-03-30 07:07:02
    Взагалі проблема епохи постмодернізму саме в тому, що люди почали сумніватися в усьому, і не виробили нових цінностей. А без цього, замість переходу в еру хайтек та хайтек-літератури ми переходимо в еру цифрового цинізму.

    Так, це факт - ми переходимо в еру цифрового цинізму. Подобається це комусь чи ні. Але питання що з цим робити? Заперечувати реальність? Пристосовуватись до неї? Пропонувати власні шляхи?

    Принаймні я бачу в літературі (а найперше фантастичній) потужний інструмент моделювання варіантів реальності та їх наслідків. Що дає змогу працювати з сучасними й майбутніми проблемами та шляхами їх вирішення.

    А "проблему епохи постмодернізму" особисто я вбачаю у "дорослішанні" людства. Так буває у кожного, на певному етапі життя ти враз розумієш, що Діда Мороза не існує, а улюблена лялька не жива, а це просто добряче потерта ганчірка, напхана ватою. І як не плач, як не бийся головою об стінку - вже ніяк не повернути дитячої віри у живі ляльки та реальність Діда Мороза.

    Можна звичайно повернутися до моралізаторських наративів "виразно чорного" і "непорочно білого". Де звитяжні паладини Світла неодмінно перемагають зловісних демонів Пітьми. Але я у цьому вбачаю лише повернення у моральне дитинство та мислення епохи Середньовіччя. Та й було вже це все - і у фентезі, і у "Зоряних війнах" wink

  • Симбіоз
    2018-03-30 06:45:11
    Може, усі вже проголосували і розважаються?:wink:

    Здається, я зрозумів, як вирішити проблему слабкого коментування: як тільки дати конкурсантам трохи зайвого часу (більше ніж потрібно для читання), одразу ж починаються жваві дискусії у коментарях LOL

    Світ взагалі кольоровий. Але конкретно "Весна" - сіре. Там є іронія і думки, з якими можна не погодитися. Перевага оповідання у зображеному конфлікті.

    Це було продовження дискусії про "світле" й "депресивне". Для мене "натягнуто позитивне" - не обов'язково означає "світле", а "похмуре" - не завжди "темне".

    Я люблю контрастні оповідання, це є і чорне, і біле. Тоді воно сильніше відтіняє одне одне, тоді є розмах емоцій з від щастя до горя, від ненависті до любові, від життя до смерті. Тоді навіть "похмура" історія може нести всередині світло, яке через похмурий фон буде тільки світліше.

    Кінець кінцем "Цар Едіп" та "Ромео і Джульєтта" теж несуть достатньо світлого і позитивного, хоча технічно це - трагедії cool smirk

  • По той бік пристрасті
    2018-03-30 06:25:20
    Технічне: текст переобтяжений зайвими уточненнями. І це при тому, що ви пишете екшен. Збивається ритм, напруга.

    Мені взагалі вже давно хотілося написати, що багатьом авторам варто було б вивчити гарне слово "палеоназми". Себто всі зайві слова, уточнення, надлишкові епітети, описи - все, що можна видалити з твору без шкоди для розуміння основного смислу.

    Щоб після завершення тексту ще раз його критично перечитати й висапати звідти ще 10-20% (а у декого і 60%) зайвої "води" cool hmm

  • Перший мільйон
    2018-03-30 06:16:20

    Не розумію, про що тут взагалі спір)

    Тема конкурса "симбіоз", у цьому оповіданні вона 100% є. Всі варіанти про спасіння людства й ідеальні рішення - з розшифровки теми - це я вважаю за додаткові, але необов'язкові побажання на розсуд кожного автора (і критика).

    Паразитизм - це теж форма симбіозу.

    Рівноцінного (чи себто "справедливого") обміну взагалі немає майже ніде. Цінність взагалі для кожного своя, саме на цьому й тримається будь який обмін.

    P.S. Я бачу читачам просто треба було даті більше зайвого часу на читання, тоді само собою пожвавлюється обговорення у коментарях grin

  • По той бік пристрасті
    2018-03-29 19:09:11
    Раніше були «діти квітів», тепер - «діти грибів». Прогрес міцнішав!

    Чесно кажучи, хіппі не тільки по квітам та шишечкам, але й по грибай виступали дай боже! wink

    Але у данному випадку тут сам дух "грибарів" дуже хіповий. Сам посил єднання з природою та звергнення старих авторитетів, він дуже в дусі хіппі. Кінцева сцена так взагалі "Make Love not War!" Не вистачило тільки, щоб всі обнялися, роздяглися, вигукнули "Peace!" та почала водити хороводи під "Imagine" Ленона! cool smile

  • Симбіоз
    2018-03-29 15:29:38
    Цікаво, а якщо всі проголосують раніше, то і результати будуть раніше?

    Ви кудись дуже поспішаєте? cool hmm

  • Емпатія
    2018-03-29 15:25:41
    - Ви мрійник, Вікторе, - усміхнувся інспектор, - Але мені ваша ідея подобається.

    Прочитав оповідання і не можу зрозуміти: хто більший соціопат-неадекват - неприємний хлопець-торговець, від якого відмовилася сім'я, чи професор-лауреат нобелівки, яки проводить таємні експерименти на живих людях, наперед знаючи, що вони загинуть? Мабуть треба подумати ще... confused

    А взагалі вже у кількох оповіданнях бачу одну й ту саму проблему. На цьому в мене просто терпець урвався, тому напишу зразу за всі. Це ще одне оповідання, котре - не історія, а ілюстрація.

    Автор знайшов цікаву ідею, продумав складний цікавий світ майбутнього і... все! Далі йде просто ілюстрація цього світу. Якийсь абстрактний ГГ по ньому ходить, щось робить, їсть, перевдягає шорти... Але навіщо це все? Тільки щоб проілюструвати чудовий новий світ, який створив автор? Не проглядається якоїсь мети чи проблеми, яка б рухала ГГ через сюжет, що б за ним хотілося слідкувати й переживати за нього. Ні! Просто такий собі безликий пластиковий чоловічок-dummy, таких зазвичай запихують у авто перед краш-тестом, щоб побачити, як він там буде красиво розбиватися.

    Теж саме і з композицією твору. Рівно 60%(!) тексту йде фактично надзатягнута експозиція. Просто ілюстрації з лекціями. Потім відбувається щось хоч трохи схоже на зав'язку. А потім з'являються 2 абсолютно нові персонажі й починається вже зовсім інша казка (бо ГГ ж загинув, якщо то був ГГ) і далі вони до кінця тексту обмінюються довгими монологами, які перетворюються на розлогу лекція для читача "а що ж це все було насправді і навіщо". Навіть це, можна було б якось обіграти, але ні - просто сидять два дідка над трупом і згадують що відбулося за останні 40 років у світі наукий й техніки! Спокійно так, наче трупа й немає shock

    Тобто від початку до кінця маємо просто розгорнуту ілюстрацію авторського світу і більш нічого - історія, як така, відсутня.

    Звісно я віддаю належне фантазії та грунтовній праці автора над створенням цього світу, над закладеними глибокими ідеями (від переробки сміття до технологій на базі напівживої матерії), але найбільше співчуття (себто емпатію smile) в оповіданні у мене викликала хіба що жива подушка cool smile

  • Симбіоз
    2018-03-29 12:53:53

    Чесно кажучи, щось я не бачу явних фаворитів. Поки що не знайшов й цьому турі такого оповідання, щоб хотілося крикнути: "Ось воно неодмінно має бути на 1му місці!" snake

    У фінал пройшли "міцні середнячки" зі своїми очевидними плюсами й не менш очевидними мінусами rolleyes

  • Більше ніж партнери
    2018-03-29 09:41:55

    А що у нас тут? cool mad Так-так. Дууууже непогано, як для зав'язки роману, але зовсім не підходить для конкурсу оповідань. Сюжет "швиденько закруглений" і обірваний в кінці. Гештальти відкриті, та не закритію Питання поставлені, але загадки не розв'язані.

    Навіть сама структура описів пасує більше до великої форми, нагадує більше якесь довге роад-муві, з неквапним спогляданням у вікні все нових деталей світу майбутнього, але ніщо з того не отримує свого продовження. Неначе чекає на сіквел.

    Не зрозуміло чому ГГ враз так міняє своє відношення до фембота (то він її різаком кромсав, то враз "любов навіки"). Але ж розкриття їхнього "партнерства" начебто мала бути центральна ідея твору (яка ще й з назвою перегукується).

    Мова і стиль оповідання досить непогані. Але часом трапляються дивні слова (наче не на своєму місці - типу "орудка" чи "жорстоко посміхнувся"). Також я бачу проблему з іменами. Я так і не зрозумів, як звати ГГ - українським ім'ям "МаркО" (тоді воно мало б відмінюватися "Марку", "до Марка", "Маркові"), чи італійськім ім'ям "мАрко" (тоді те що воно не відмінюється в творі було б логічно). "Віл" також звучить стрьомно (я розумію, що в укр. більш правильно транслітерувати "W" як "В", але коли ми все ж маємо українське слово "віл", то мабуть "Уіл" було б доречніше).

    Також у описах мені часто було забагато зайвих деталей. Гадаю, що не треба весь час казати "автопілотовані таксі", якщо всі таксі у тому світі вже давно є автопілотованими. Так постійно нагадувати (тим більше у діалогах) який супутник до якої планети належить. Думаю таким досвідченим космічним вовкам у розмовах достатньо сказати "Мімас" чи "Енцелад" - і одразу усе зрозуміло cool smirk

    Але загалом мені дуже сподобався складний, продуманий світ твору. Непогані заділи на майбутню інтригу, та цікаві ідеї типу скайліфтів чи персонального помічника-гіноїда. Хоча інколи видається, що у героїв все виходить якось занадто легко - раз! і полетіти! - раз! і прилетіли.

    Маю надію колись побачити цю історію у більш великій і завершеній формі cool smile