Чоловська Наталія

Déjà vu

Saturday, 28 February 2009 г.
Tags:
Viewed: 4081
Subscribe on comments to RSS

Тьмяний день - точний клон інших, однаково сірих і прісних, почався з похмурого, безбарвного ранку. Дрібний дощик, що розмірено барабанив  по жерстяному сусідському даху, надривний свист чайника на плиті… Віра звичним рухом узяла чашку з самого краю полиці.  Поки, поширюючи свій божественний аромат на весь будинок, заварювалася кава, дістала з кишені халата пачку сигарет,  прикурила від зламаного сірника, з насолодою затягуючись гіркуватим димом.

Далі…

Густу темінь, що пеленою нависла над нічним лісом, пронизало тисячами вогненних променів невблаганне сонце. Продірявлена темрява скидалася на сито, крізь отвори якого рясно лилося яскраве лимонно-жовте світло. Воно лягало на верхівки найвищих дерев, ковзало хаотично по їхніх порепаних стовбурах. Ліс прокидався.

Починався звичайний день, що мав пройти у відповідності із законами природи. Єдиними законами, яким хоч не хоч змушені слідувати всі біологічні види. Будь ти хоч блохою, хоч блакитним китом, хоч вірусом Ебола цих неписаних законів ти будеш дотримуватись, доки відповідаєш статусу живого організму.

А він був синім. Весь, від черешка до країв листкової пластини - абсолютно аквамаринового, небесного відтінку. Він безтурботно тріпотів на вітрі, як і тисячі його зелених братів, і йому, здавалося, було байдуже до власного кольору.

Зливаючись з погожим небом, синій листок займався собі фотосинтезом, ніби нічогісінько не знаючи про те, що так бути не може. Мабуть, він ніколи би і не дізнався про свою неможливість, якби не парочка туристів, що, згадуючи родичів не злим тихим словом, продирались крізь густі зарості ожини.
Далі…