Протогенез

Протогенез

Thursday, 5 December 2019 г.
Viewed: 471
Subscribe on comments to RSS
Автор: Дмитро Філімонов.

18+

Палеоліт. В зоряному небі над нічними джунглями виник велетенський космічний корабель у формі тарілки зі спіральними баштами в центрі. Темряву над печерами і водоспадами джунглів розітнуло яскраве світло міріад променів, вихопило з пітьми галявину, оточену зусібіч деревами та скелями. В ущелині скелі, поміж двома водоспадами, спалахнув смолоскип. З печери вийшла старша жінка, загорнута у шкіру та хутро, з кістяним гребенем-діадемою на голові. Чорні коси матері племені, що несла смолоскип, спадали аж до самої землі. Її ледь смаглявого, але все ж тонкого обличчя вже торкнулися зморшки, але роки ще не стерли вишукану вроду. І хоч одяг і прикривав плоть, все ж не міг приховати пишних грудей, тонкої талії та широких стегон. Мати племені і жриця зоряного бога Ташормортепа рухалася неквапно і граціозно, а за нею, смиренно опустивши голови, йшли десятеро оголених дівчат. У глибині печери, також тримаючи факели, стояли десятки м'язистих чоловіків дивлячись вслід матері племені і своїм дочкам та онучкам. Вождь-воєначальник племені, м'язистий широкоплечий здоровань з пошрамованим обличчям, довгою чорною бородою та волохатими грудьми, холодним поглядом вбивці і мисливця дивився, як зникає вдалині силует його старшої дочки. Він відчував занепокоєння і водночас його серце билося дедалі сильніше від надії. Його донька народить воїна чи воїтельку з силою зоряних богів і врятує плем'я від знищення.

 

Жіноча процесія на чолі зі жрицею і матір'ю племені зупинилася на галявині. Жінки стали прямо під стовп світла і підняли голови. Вітер розвівав їхнє волосся. Сяйво небесних вогнів засліплювало і всі дівчата опустили очі. Лише жриця і далі дивилася вгору. Світло спалахнуло ще яскравіше і перед нею виник триметровий зоряний бог. Велет мав тіло гуманоїда, вкрите синьою лускою, та пласку хітинову голову краба. Обабіч тулуба, тягнулися, розвіваючись, довжелезні хітинові щупальця з клешнями на кінцях. З розкритого, мов мушля устриці, хітинового паху істоти вилізли одинадцять синіх слизьких щупалець довжиною зо п'ять метрів і, мов живі змії, стали обвивати і лоскотати одинадцятьох жінок, вкриваючи їх ароматним, мов квітковий нектар, слизом. Щупальця ніжно пестили жінок, а їхні кінці повільно, але цілеспрямовано опускалися дедалі нижче, проникаючи у вологі промежини дівчат і матері племені.

 

У печері біля багаття зібралося все плем’я, щоб поласувати смаженим м'ясом мамонта. Вождь сидів на вибитому в камені троні і спостерігав за тим, як жриця разом з дев'ятьма жінками розписує стіни печери фарбами з глини, смол та квіткового пилу. Жриця і мати племені зображувала подвиги сина доньки вождя і зоряного бога, найсильнішого воїна і найкмітливішого мисливця племені, юного Урумая. Воїни-мисливці і воїни-рибалки обгризали кістки мамонта і час від часу вигукували ім’я великого героя, дивлячись то на настінні зображення його героїчних вчинків, то на нього самого. Молодий воїн сидів поодаль від багаття і обіймав, мацаючи за стегна, темнокосу красуню Саяргдаті. Смаглява пишногруда онучка жриці цілувала коханого, обхопивши кігтистими пальцями його широку, мускулисту спину. Коли плем’я закінчило вечерю, всі спрямували погляди на жрицю. Мати племені, почувши, що запала тиша, дала знак молодшим жрицям прибрати фарби і принести плетені кошики з частуванням. Жінки зникли в природному тунелі, що вів до сусідніх печер, і за якийсь час повернулися з кошиками, повними ягід, фруктів і коренеплодів. Вони пройшлися печерою, розподіляючи дари природи поміж всіма членами племені. Жриця і засновниця клану, найперша коханка зоряного бога, взяла слово, подякувавши зоряним богам за милість і даровані знання. Вона згадала, що саме завдяки мудрій пораді бога Ташормортепа їхнє плем'я більше не вимирає від м'ясної хвороби, що косила їх десятками, не жаліючи ані старих, ані малих, забираючи найсильніших мужів і найгарніших жінок. Та відтоді як плем'я, окрім м'яса, щодня споживає плоди, ягоди і коріння, хвороба більше нікого не забирає до предків у світ тіней і вічного сну. І кожен, хто був у печері, вславив зоряного бога.

Потім жриця згадала про злих зоряних богів і богинь, які владарюють над ворожими кланами і дарують племенам ріки Ва, племенам озер Тхруу і Яаал, племені гір, що димляться в долині Каб Каб, та племені зимового лісу в краї Дррам, свою силу і своє покровительство. Жриця заговорила про жорстокість богів і богинь, що опікуються племенами тих сусідніх і далеких земель, засвідчила дикість і нещадність воїнів чужих кланів. Мати племені згадала імена всіх своїх воїнів, що загинули у сутичках і війнах з ворожими племенами, які моляться злим богам. І всі воїни клану закричали і люто заревіли, згадуючи ворожих воїнів і вождів, і з гордістю та запалом прокричали імена всіх своїх полеглих воїнів.

Жриця нагадала одноплемінникам про войовниче плем'я озер Тхруу і Яаал, воїни якого під корінь вирізали всі сусідні клани болотяних, лісових і лугових берегів. Вождь та тамтешні жерці щороку віддають своїх жінок і молодих полонянок зоряному богу Путекуцорлю, що схожий на лисого мамонта з сотнями лап та двома хоботами, вкритими, як і все тіло, чорною лускою. Під хвостом у Путекуцорля тисяча чорних щупалець, з яких сочиться божественне сім'я. І щороку жінки озерного племені вагітніють, але за тисячі місяців, що минули, жодна з них не змогла привести нормальну дитину. Всі вагітні від злого бога народжують чудовиськ-людожерів, схожих на помісь горил, велетенських равликів, восьминогів і п’явок, а самі помирають в пологах. Жерці кидають цих химер в ями і щодня годують їх м'ясом бранців та впольованих тварин. Вожді озерного племені вірять в пророцтво зоряного бога, де йдеться, що за тисячі місяців одна з жінок клану народить воїна-руйнівника і пожирача племен, і тоді плем'я стане непереможним.

Племена ріки Ва вклоняються зоряній богині Каллет, схожій на людську жінку, з десятьма великими грудями, головою павучихи, великими пазурами і чорними велетенськими крилами, мов у метелика. Жриці племен долини ріки щороку приводять на пагорб з чорними монолітами молодих чоловіків. Каллет кохається з ними, а після зачаття дитини пожирає коханців. А за пів року богиня спускається до жриць із зірок і приносить їм десятки новонароджених дівчаток. Дочки богині виростають схожими на людських жінок, сильними, майже невразливими в бою і неймовірними красунями. Але всі доньки Каллет вбивають і пожирають чоловіків після спільної ночі. Всі жриці їхнього племені дочки богині. Каллет дала своїм донькам здатність отруювати людей і тварин дотиком, а їх зробила невразливими для отрут і хвороб.

Плем'я долини палаючих гір Каб Каб вклоняється зоряному богу Шулесуру, схожому на восьминога з міріадами щупалець, головою таргана і хвостом павича. Шулесур навчив народ гір використовувати вогонь і дав воїнам племені людожерів оливу, що захищає шкіру від вогню. Шулесур живе в священній печері в гарячому підземному озері. Щороку жерці племені приводять в печеру свого бога десятки жінок. Бог Шулесур спарюється з ними, і жінки народжують дочок, схожих на матерів як дві краплі води, так, наче ті привели власних близнючок. А якщо народжується хлопчик, вся земля стогне і плаче, бо син зоряного бога Шулесура виростає велетом, зі зростом і силою мамонта та кровожерливістю тигра.

А плем'я вічно холодного сніжного лісу далекого краю Дррам вклоняється зоряному богу Мілтаю, схожому на ската, з лапами барса, чиє тіло подекуди вкрите хутром, а подекуди панциром і лускою. Бог північного племені спарюється і з людьми, і з дикими тваринами, і щороку десятками запліднює жінок лісового племені, і тисячами - диких північних тварин. Доньки північного бога можуть народжувати до десяти дітей водночас. А воїни, народжені від божества, мають силу перевертнів і можуть обертатися на диких звірів, які щоночі полюють на людей.

І тоді жриця і мати племені промовила ім'я великого воїна Урумая. Жриця подякувала воїну за сьогоднішнє успішне полювання. А коли юрба перестала радісно вигукувати ім'я великого мисливця, жриця звернулася до Урумая і подякувала найсильнішому воїну за всі перемоги племені в прикордонних сутичках і у війнах з племенами чужих і злих богів. Відтоді як Урумай веде разом із вождем воїнів у бій, плем'я долини водоспадів завжди перемагає і всюди стримує і тіснить чужинців.

Жериця назвала всі великі подвиги молодого воїна і нагадала, що він має перед богом Ташормортепом святий борг. Урумай зі своєю коханою мають зачати дівчинку. А коли їхня донька виросте і стане дівчиною, готовою до материнства, її віддадуть в обійми зоряного бога. І від зоряного бога і дочки Урумая народиться ще сильніший, непереможний воїн, який продовжить справу пращура і забезпечить племені виживання.

Всі чоловіки і жінки клану радісно закричали і їхні крики відлунням пронеслися печерою.

Жриця стала біля багаття, кидаючи у вогонь зерна благовонної трави. Заклубочився ароматний дим, жриця дочекалася, коли всі навколо увійдуть в легкий транс від пахучого дурману і почала розповідати людям історію одного з подвигів воїна Урумая.

 

Багато місячних циклів тому.

 

Урумай пройшов лісовою стежкою до галявини, де горіло багаття. Навколо нього, біля входу в печеру, юрмилися десятки чоловіків. Урумай спинився перед вогнищем і кинув на землю тушу впольованого вепра. Голодні чоловіки заходилися квапливо білувати здобич. Урумай оглянув старців і воїнів, і провів поглядом жінок, що з кошиками в руках йшли до лісу по ягоди. Їхній сміх та голоси впліталися в шум водоспаду. Поміж них була й дівчина Урумая. Воїн усміхнувся якимось своїм думкам і теж присів до вогню.

М’ясо ще не встигло гаразд просмажитися, а старі рибалки лише взялися за рибу, впійману юнаками на ріці, коли з лісу донеслися жіночі крики.

Урумай підскочив і, вхопивши списа, побіг у хащі. Воїни племені вчинили так само. Крики вщухли, тож вони бігли, орієнтуючись тільки по слідах. Урумай першим вибіг на галявину з поодинокими кущами, де й побачив двох мертвих жінок. Четверо воїнів у темних шкірах, з сірим волоссям і сірими бородами, поваливши на землю, зв'язували і били трьох дівчат. Ще троє жінок, уже зв'язані і непритомні, лежали поруч, поміж них була й дівчина Урумая. З кущів вибігли шістнадцятеро воїнів племені Урумая зі списами, кістяними ножами і палицями. Четверо воїнів у темних шкірах, із зеленими татуюваннями на лицях і руках вихопили з-за спин свої списи та палиці. Найвищий сіробородий воїн із пошрамованим лицем замахав кістяною дубиною, обвішаною амулетами і закричав щось мовою свого племені. Урумай оцінив супротивників. На шкіряному одязі найстаршого їхнього воїна, з вигляду - вождя, висіли кістяні пластини, що вкривали увесь тулуб. М'язисті могутні руки міцно стискали зброю. На підмогу чужинцям з лісу вибігли двадцятеро здоровенних бородатих чолов'яг у шкірах з кістяними пластинами. Пролунав бойовий клич, розпочався бій. Дубини трощили голови і перебивали руки й ноги. Списи і кинджали проштрикували боки, спини і шиї. Урумай наскочив на ворожого ватажка і ударив його коліном у живіт, розламавши всі кістяні пластини. Потім ухопив того за сірі патли і зацідив кулаком у щелепу. Ватажок відлетів назад на пару кроків, та вмить підскочив, сплюнувши кров з рештками зубів, і кинувся на Урумая замахнувшись дубиною. Урумай встиг ухилитися і вдарив ворога списом по нозі, змусивши впасти на одне коліно; доки ворог не отямився, Урумай, скориставшись нагодою, встромив вістря списа в ліве око велета. Той зойкнув і, востаннє махнувши руками, упав мертвим. Побачивши це, інші чужинці втратили бойовий запал. Урумай кинувся у вир битви і, розмахуючи двома палицями, трощив ворожі черепи та хребти. Останній сіробородий воїн замахнувся на Урумая дубиною, але юнак встиг відскочити і своєю чергою завдати удару. Кров і мізки нападника бризнули навсібіч.

Урумай підбіг до своєї дівчини і кинувся розв'язувати її, цілуючи натерті мотузками руки.

- Айаріна! Вони вбили Айаріну! - зі сльозами на очах закричала дівчина, обіймаючи коханого.

- Я наздожену їх і помщуся! - пообіцяв Урумай, піднявши з трави спис. - Я вистежу їх!

- Ми з тобою! - мовив старший воїн, виступивши з натовпу.

- Ні! - рішуче мовив Урумай. - Ви маєте відвести жінок до печери і захистити плем’я, якщо вороги знову спробують напасти на нас, вдень чи вночі. Ви зостанетеся тут, охороняти жінок, дітей і старих! Я сам піду слідами ворожих воїнів і вистежу їх, і помщуся за вбитих жінок! Сьогодні невідомі чужинці зґвалтували і вбили чотирьох наших жінок. Завтра вони можуть прийти з більшими силами і вбити ще більше наших людей. Я піду їхніми слідами і дістануся їхніх печер. Я помщуся цим убивцям і водночас довідаюся, що це за плем'я, де їхня земля і чого нам варто від них чекати. Якщо це розвідники, то ми маємо знати, навіщо вони прийшли на нашу землю. Вони хочуть нас полонити? Чи, може, з'їсти? А, може, їм потрібні жертви для олтаря їхнього бога чи богині? Ми маємо знати, чи піде це плем'я на нас війною, чи вони лише хочуть час від часу нападати на нас, щоб узяти полонених у рабство, або для жертви чи поживи... Я маю намір вбити стільки їхніх воїнів, скільки буде потрібно, щоб назавжди знищити в них бажання ступати на нашу землю. Скажіть матері племені, щоб вона молилася за мене нашому зоряному богу!

 

Урумай ішов слідами воїнів, убитих ним два заходи сонця тому, і дістався до річки що розділялася на два річища. На березі воїн знайшов давно згасле багаття. Тут чужинці зробили привал, перш ніж вирушити в землі племені Урумая і зустріти там свій кінець. Урумай теж зробив тут привал. Наловив риби. Зібрав хмиз у квітучому гаю і розпалив багаття. Воїн поїв, зігрівся і заснув. А, прокинувшись на світанку, почув плескіт у воді і підскочив, схопивши спис. Він вдивлявся у прибережну смугу ріки. У воді пливло щось дуже велике. Воїн знав, що є чимало хижаків, здатних жити у воді і при потребі виходити на берег. Тому він тихо і обережно відійшов від берега і рушив далі слідами загону полеглих ворожих воїнів. Сліди ці вели юнака на північ, ріка зникла позаду за обрієм. Воїн йшов стежками, протоптаними ворогом, і продирався крізь непролазні лісові хащі. Він переходив степи і гаї, луки й поля. Дістався нарешті до каменистої долини з гейзерами. Воїн йшов долиною так довго, що сонце тричі сідало за небокрай. І от однієї ночі, коли на небі сяяли зорі і пишався поміж них місяць-молодик, сліди привели воїна до високого пагорба з чорної землі. А на вершині пагорба Урумай побачив кам'яні моноліти, довкола яких палали десятки багать.

Урумай піднявся на пагорб і, припавши до землі, оглядівся. Навкруги вогнищ сиділи і стояли воїни невідомого племені. Біля одного з монолітів смажили дичину. Біля іншого декілька воїнів патрали бика. Шкіра вже оббілованих тварин сушилася біля вогню. Деякі воїни танцювали, деякі спали, дехто бився навкулачки, а один воїн, сидячи біля багаття, лагодив спис. Урумай проповз навколо всіх монолітів і оглянув усіх ворогів. Він побачив у центрі кола з монолітів якусь яму чи провалля. Навколо ями теж палали багаття, але біля них нікого не було. Лише раз чи двічі Урумай помітив кількох чоловіків, схожих на шаманів, які щось співали своєю мовою.

Урумай підповз до воїнів, що охороняли моноліт зі сходу. Один вартовий куняв, другий щось жер біля вогнища, третій відійшов відлити. Повернутися до товаришів йому вже не судилося. Урумай підкрався до нього ззаду, затулив ворогу рота долонею і перерізав горлянку кістяним ножем. Воїн впав на каменисту землю, заливаючи її сечею і кров'ю. Вартового, що спав, Урумай придушив, притиснувши до землі і охопивши горлянку міцними долонями. Той, либонь, так і помер, не втямивши, що відбувається. Тим часом третій воїн доїв, і діставши шкіряний бурдюк з водою, зробив кілька ковтків. Урумай захватом лівої руки придавив йому горло, а правицею всадив у бік ножа. Вартовий обм'як і стих. Урумай піднявся схилом до моноліту і спинився на краю великої ями. Яма була заповнена сотнею жінок, що плакали і вили. А жерці невідомого бога, одягнуті в шкіри сірих вовків, з тіарами з козячих і бичачих рогів, переплетених лозою, походжали назад-вперед, співаючи якісь пісні чи молитви. Урумай сховався за монолітом і далі стежив за ворогами, міркуючи, як вчинити. Повернутися до свого племені і прийти сюди з військом? Але хтозна, чи переживуть ці полонянки стільки світанків і заходів сонця?

До ями з південного боку підійшли кілька воїнів і почали штовхати вниз нових жінок. Скинувши полонянок, воїни зникли в мороці. Урумай вже обдумував, як одного за одним вирізати всіх вартових, аж раптом в небесах сяйнула зоря. Зірка стрімко наближалася, спускаючись з неба на землю, ставала дедалі більшою, і от небеса спалахнули сотнями вогнів і над монолітами з’явився багатокутний, багатогранний чорний лискучий камінь. Він опустився до самих монолітів і завис, і Урумай зрозумів, що це не камінь, а справжня летюча скеля, чиє підніжжя вигравало сотнями вогнів. Зі скелі на яму впав стовп світла, а потім зник, і натомість з’явилося велетенське чудовисько. Жінки безпорадно заметушилися, але на краю ями стояли воїни зі списами і стежили, щоб ніхто не виліз із жертовника. Шестеро озброєних воїнів пробігли повз моноліт, за яким стояв Урумай, та юнак вчасно помітив їх і трохи відступив – вони його не завважили. Воїни стали на краю ями, спрямувавши вниз вістря списів, а Урумай обійшов моноліт і тихо наблизився до воїнів ззаду. Через плече найближчого вартового юнак побачив, як велетенський зоряний бог, вкритий шерстю і схожий на помісь горили і гепарда, з тарганячою головою почав ґвалтувати жінок. Урумай ударом в спину простромив списом найбільшого воїна, другого вдарив кинджалом поміж ребер. Троє воїнів розвернулися, спрямувавши списи на нападника, та Урумай кинув ножа в крайнього воїна, і той упав. Двоє ворогів кинулися на Урумая, над його головою просвистіли ворожі списи. Юнак прокотився по землі і ногою підсік одного з воїнів. Доки той падав, Урумай ухилився від чергового удару і, вхопивши з землі той спис, що не поцілив у нього, метнув у ворожого воїна. Ворог, простромлений списом, відлетів, ударившись древком об моноліт, а останній супротивник зірвався на рівні ноги і кинувся на Урумая. Та юнак, замість того, щоб ухилитися, і собі атакував. Ворог заточився, впав удруге і вирубився, отримавши удар ногою в щелепу. Урумай підхопив спис і щосили метнув його в чудовисько. Спис пролетів над головами переляканих жінок і пробив спину божества, вийшовши вістрям з волохатих грудей. Зоряний бог відскочив від своєї жертви, і зламавши держак, що стирчав з грудей, потягнувся іншою рукою до спини, намагаючись висмикнути древко. Бог ревів і гарчав, чорна кров струменіла з рани. Чудовисько, схоже на горилу зі смугастим хутром гепарда, заревіло і кинулося на воїна, розкидаючи навсібіч полонянок. Потвора трьома стрибками вискочила з прірви жертовника, а Урумай стрибнув назустріч і встромив кістяний кинджал в ногу звіра. Той люто загарчав і замахнувся пазурами, намагаючись змести людину, та Урумай не барився і встромив другий ніж у коліно почвари, вихопивши перший кинджал з рани в ступні. Отак, раз у раз завдаючи ран потворі, воїн, мов скелелаз, стрімко піднімався по волохатому тілу бога. Велет махав руками, розсікаючи повітря і намагався збити з себе людину, але воїн щоразу міняв позицію, хапаючись за шерсть і м’язи бога, і вправно ухилявся від ударів. Врешті-решт Урумай заліз потворі на спину. Божество заревло і кинулось бігти вниз із пагорба, потім впало і покотилося схилом, але воїн міцно тримався на його спині. Якоїсь миті почвара перевернулася горілиць, сподіваючись розчавити людину, але Урумай встиг зіскочити і відкотитися. Зоряний бог став на чотири лапи, необачно відкривши шию, а юнак, підстрибнувши, вдарив кинджалом в його горлянку, а потім завдав другого удару. Два ножі увійшли в горло звіра майже водночас і зоряний бог захрипів. Урумай повис над землею, тримаючись за руків’я ножів. Чорна кров водоспадом ринула на нього. Звір закрутився, скинувши з себе людину. Урумай, утім, швидко підскочив і якийсь час спостерігав, як бився в агонії зоряний бог ворожого племені.

 

Увесь забризканий чорною кров'ю чудовиська, юнак обтер кістяний кинджал об мертву тушу, і побіг до трикутника із зелених багатогранних монолітів. Воїн біг каменистими схилами на вершину чорного пагорбу, вкритого попелом і чув попереду одну тільки тишу. І це його непокоїло. Урумай піднявся на пагорб, спинився біля найближчого моноліту та зазирнув у яр. Там лежали сотні закривавлених, пошматованих жінок і дівчат. Урумай не розумів, що трапилося. Коли він став на бій із божеством, жерці і воїни племені почали розбігатися. Він сам бачив, як вони тікали геть. І якщо хтось з них таки залишився, щоб вбити полонянок, то… хіба так швидко можна було вразити стільки людей? Та ще й так, щоб ніхто не закричав? Воїн ніколи раніше не бачив нічого подібного. Жінок, живих ще сотню ударів серця тому, розірвали на шматки за мить, коротку, мов спалах блискавки. Хто на таке здатен? Урумай спустився з крутого схилу в залитий гарячою кров’ю яр. Він йшов по тілах і по рештках сотень жінок, шукаючи живих серед мертвих. І от він побачив, що в одній кривавій купі людських тіл щось ворушиться. Воїн кинувся туди – з-під трупів повільно вилазила молода жінка, закривавлена і брудна, з довгим волоссям, струнка і пишногруда. Урумай підбіг до жінки і допоміг їй вилізти з-під мертвих тіл. Жінка сплюнула з рота кров, і, важко дихаючи, протерла очі. Вона ледве трималась на ногах і тремтіла від холоду та жаху. Від її одягу залишилося саме лахміття.

- Хто вбив усіх цих жінок? - спитав Урумай.

- Воїни племені, що привели нас мене сюди... Вони всіх убили і втекли. Я сховалася під мертвими. Воїни поспішали, бо чули передсмертні крики свого бога і боялися твоєї люті. Тому вони втекли слідом за жерцями, і не встигли добити мене та інших...

- Інших?

- Хіба ніхто більше не вижив?

- Ти єдина залишилася жива. Хіба не бачиш, що навкруги смерть і кров?

- О боги! - закричала жінка і припала до широких грудей молодого воїна. Її руки обвили його м'язисті плечі, мов ліани. - Горе мені і моєму племені! Воїни племені Чатук вирізали всіх моїх сестер і подруг. Вони вбили усіх моїх одноплемінниць! А наших чоловіків, старих і дітей вони вирізали до ноги дві зими тому, коли вперше прийшли до нашого селища за жертвами для свого бога і за нашим добром. Вони вбили всіх! Я остання!

І жінка гірко заплакала.

- Я наздожену всіх воїнів цього поганого племені і всіх їх виріжу! - з люттю прокричав Урумай.

- Як тебе звуть, воїне?! - спитала жінка.

- Я - Урумай.

- Я чула про тебе і про твої подвиги, - мовила жінка, втираючи сльози з очей. - Старійшини і шамани від берегів великих і безкрайніх вод південних земель до північних сніжних лісів і безмежних східних степів щовечора біля багать розповідають молодим і старцям своїх племен про діяння великого Урумая. Я чула від багатьох старійшин і шаманів племені, що ти вбив чотирьох зоряних богів і дев’ятьох вождів войовничих племен. Люди розповідають історії про те, як ти вполював і вбив десятки чудовиськ, народжених від людей і зоряних богів. Люди говорять, що ти непереможний воїн. Кажуть, що ти син людської жінки і зоряного бога, і що ти ніколи не помреш, бо пам'ять про тебе поміж людей житиме завжди. Мудреці кажуть, що ти житимеш вічно у спогадах сотень племен.

- Люди завжди все перебільшують, - мовив молодий воїн. - Я просто людина, яка береже свій рід, своє плем'я.

- Я піду з тобою, - сказала жінка. - Я вмію лікувати рани і знаю, як знайти печери племені Ахуртет. Вони не живуть в цих землях. Ця долина для них священна. Ніхто тут не живе. Люди їхнього племені приходять сюди раз у покоління, щоб принести жертву одному зі своїх зоряних богів.

- У них не один зоряний бог?

- У них були бог і богиня. Ти вбив їхнього зоряного бога. Тепер зоряна богиня залишилася одна. Але вона жадає крові людей не менше, ніж жадав її чоловік. Я знаю, де шукати її храм. Я знаю, де знайти печери племені, що загрожує твоєму клану. Вони далеко на півночі, в червоних горах. Ти маєш взяти мене з собою. Я покажу тобі шлях у ті землі. Крім того, я загину тут без захисту такого воїна, як ти.

 

Урумай, важко дихаючи, стояв у підніжжя монолітного храму, вибитого в червоній скелі. Навколо нього в калюжах власної крові лежали вбиті воїни у шкірах і залізних нагрудниках. Попереду здіймалися сходи, витесані з каменю, що вели до храму. Жінка пройшла повз воїна і, скинувши з себе одяг, пішла вгору по сходах. Воїн дивився їй услід. Вона спинилася і озирнулася.

- Чому ти стоїш, воїне? Ти насмілився кинути виклик трьом зоряним богам, а тепер боїшся зустрітися з богинею Райваал?

Жінка продовжила підніматися в чертог витесаного у скелі храму з настінними барельєфами, що зображували зорі і далекі чужі світи.

Воїн, мов заворожений і вродою діви, і величчю та містичністю цієї доленосної миті, теж пішов вгору по сходах.

 

Урумай увійшов у чертог храму з грубо обтесаними стінами і підлогою. В глибині храмової зали воїн побачив кам'яний трон. Обабіч трону стояли статуї оголених жінок. Статуя ліворуч зображувала молоду струнку жінку, а праворуч - вагітну жінку-матір. У підніжжя трону підлогу вкривав товстий шар людських кісток.

Срібноволоса діва пройшлася храмовою залою, спинилася перед статуєю стрункої молодої жінки і обернулася, пильно дивлячись на молодого воїна. Урумай наблизився до дівчини і, оглянувши храм, запитав:

- Жерці племені Ахуртет вклонялися ідолам? Стільки племен було винищено заради богині, яка ніколи не існувала, або давно полишила це плем'я? Стільки крові і сліз було пролито заради старих традицій і вірувань...

- Ні. Вони вклонялися справжній, все ще живій і вічній зоряній богині.

- І де ж вона?! Десь високо в небесах, поміж зірок?

 

Сріблясте волосся жінки здійнялося, мов від подиху вітру. Довгі коси обплітали її тіло кільцями, дивовижними візерунками. За лічені миті її стан узявся срібним покровом, зітканим зі власного волосся. І відразу волосся на голові і той дивовижний покрив злилися в сріблисту броню, схожу водночас на коріння і панцир. Очі жінки спалахнули синім сяйвом, за спиною в неї виник сяючий напівпрозорий гриб, схожий на медузу, що пульсував і переливався всіма кольорами веселки. Цей гриб розкрився так, що став завширшки з тулуб жінки, і з нього вилізли тисячі прозорих довжелезних щупалець і восьминогів, і медуз. Від жінки повіяло пахощами квітів і свіжістю океану.

- Ти зоряна богиня? - спитав Урумай.

- Я Тіамат. Я мати десятків зоряних богів і богинь. Я мати племені Ахуртет. Я їх створила і я стерла їхній рід з лиця землі. Твоїми руками, воїне.

- Навіщо ти це зробила?

- Що саме? Навіщо створила це плем'я, чи навіщо я його знищила? Вони були не ідеальними. Не такими сильними як ти, Урумаю. Тисячі місяців я ходила континентами і островами твого світу, шукаючи племена з найсильнішими воїнами. Я обирала найсильніших серед великих героїв. Дев'ять воїнів, що жили в різних кінцях світу і прославилися перемогами над богами і чудовиськами, були обрані мною. Усі вони довели, що є найсильнішими представниками людської раси. Я обрала їх і спокусила. Я провела з кожним із тих воїнів ніч. У моєму лоні зараз ростуть дев'ятеро дітей, зачатих від дев'ятьох великих воїнів світу. Коли я їх народжу, вони стануть засновниками нового племені. І це плем'я буде сильнішим за всі інші племена. Я створю плем'я зі ще сильнішою і здоровішою кров'ю. Воно буде плодитися, поглинаючи слабші племена і вбираючи їх своєю сильною породою, і людство стане ще могутнішим і кращім.

- Ти весь цей час мене дурила? Ти мене випробовувала?! Ти показала мені дорогу до храмів усіх зоряних богів п'яти земель, щоб я вбив їх і довів тобі, що я великий воїн?!

- Так! І ти доказав мені, що є гідним зачати в мені десяту дитину. Сьогодні ти віддаси мені своє сім'я і його силу. А я за тисячу місяців народжу нове велике плем'я, що розсіється по світу і пануватиме на всіх континентах і островах...

- Ніч з тобою коштуватиме мені життя, богине?

- Воїн, що гине від злягання зі мною, не гідний бути батьком моєї дитини. Якщо ти виявишся слабким, я вгамую тобою не лише голод плоті самиці до самця, а також і голод до твоєї крові, а на світанку твоє сім'я стече з мого лона. Твої кістки розтягнуть шакали і собаки, а я навіки прокляну воїна, що не зміг стати пращуром нової раси. Ти мені подобаєшся і я щиро сподіваюся, що ти переживеш цю ніч і не загинеш у моїх обіймах.

- То що чекає на мене нині? Смертельна сутичка чи ніч кохання?

- Тебе чекає і бій за життя, і злиття з моєю плоттю. Тебе чекає бій за моє кохання. Цієї ночі ми зійдемося в танку кохання, пристрасті і болю, і обидва пізнаємо і насолоду і близькість смерті...

Автор: Дмитро Філімонов.