Простіть мене

Простіть мене

Saturday, 7 December 2019 г.
Viewed: 276
Subscribe on comments to RSS
Автор: Сергій Клімович.

18+

- Ще віскі, бармене… - Напівп’яний жіночий голос ледь було чутно в гамірі напівтемного закладу.

- Горе заливаєш, Кандідо?

- А що, так помітно, Шонно? - Дівчина зробила вигляд, що намагається поштиво посміхнутися колезі. - А в тебе що?

- В мене справи, можна сказати, хороші. Я тут разом з Кемпденом. Пам’ятаєш його? Такого, з департаменту монтажу. Уявляєш, нас обох сьогодні викликала в головний офіс внутрішня безпека! Та, здається, минулося

- А ти чула, що Сю опритомнів?- Кандіда вхопила склянку та глянула на Шонну, дійсно схожу на людину у постсресовому стані, яка щойно уникла чогось страшного.

- Серйозно?! Дуже хороша новина! Ми думали, він так і долежуватиме залишенцем.

- Ага. Щось нашу команду якісь негаразди переслідують...

 

І. О-хо-хо-хо-нюшки

 

Вдих. Видих. Вдих. Видих. Швидше. Ще швидше! Вдих! Видих! Ось! Ось! Ааааааа! Не треба стримувати стогін, це ж так приємно, коли в очах, наче маленькі вибухи від салютів… Дякую, коханий...

 

Трішки полежати ще... Потім потрібно вибиратися. Поволі, поволі на не надто слухняних ніженьках. О-хо-хо. О-хо-хо-хо-нюшки-хо-хо… Було добре! Майже так само добре, як з живим Орестом, якому таке теж, здається, сподобалось. Але доки він у відрядженні в Чикаго, є сенс випробувати Distance Touch, цю нову послугу в бруклінській філії FitCurves. Даремно, що починалась та мережа десятки років тому з грошей якихось протестантських бізнесменів. Зараз, у 2039-му, і світ невимовно змінився: і релігія, і саме ставлення до плотських втіх - також. Для багатьох секс є вже просто сексом, тобто фізичною практикою для отримання задоволення. Навіть для деяких східноєвропейських баптистів.

 

А Distance Touch просто пропонує просунутий контакт з кимось на відстані. Ви з партнером займаєте місця у кабінетах в окремих приміщеннях, нерідко на різних континентах. На вас спеціальні комбінезони, електрична начинка яких повторює дії іншої людини. І починається втіха… Найважчим для проектувальників було для потрібного реалізму винайти способи імітації ваги тіла на людині. Якось впоралися. Власне, такий промисловий варіант ще досі надто дорогий для пересічного домогосподарства, його можуть собі дозволити поки що майже лише корпоративні клієнти.

 

Талла задоволено притулила лоба до скляної стінки душової кабинки, відчуваючи, як вода ласкаво стікає по спині. Подумала, що такими простими задоволеннями не варто нехтувати. Для дому зазвичай використовуються іграшки, з’єднані з вашим фоном. Та й люди з кожним роком все частіше замовляють собі примітивних андройдів, переважно від корпорації Piper. Вочевидь, якщо доплатиш за пару додаткових модулів, то людиноподібні роботи можуть виконати не лише вологе прибирання вітальні.

 

Але подібні винаходи дуже важко отримують дозволи на продаж в багатьох країнах з консервативною етикою. Адже вони створюють реальну і невблаганну конкуренцію тим людям, для яких секс був чудовим способом гідно реалізувати своє або дончине тіло на шлюбному ринку. Тобто для доброчесних матрон та вірних прибічників “Домостроя”. Байдуже, як це виглядає - шлюб або контракт, купівля за гроші чи соціальний капітал.

 

Ще б пак, раніше мастурбація була гріхом, а ти, в разі його нечемності, могла контрагента не підпустити до тіла. Тепер же він в тебе на очах “сношає” робота. І це, щиро кажучи, навіть не можна назвати подружньою зрадою, а, відтак, відсудити при розлученні добрячий шмат майна. Щоправда, і обсяги домашнього насильства над живими поменшали - чому не відгамселити залізяку, якщо на неї є довічна гарантія? Втім, Орко у свій час принципово вирішив замовити в дім електро-бону Матильду без додаткових опцій.

 

Але люди змінюються повільніше технологій. Тому медовими пастками ще цілком можна вербувати зрадників і допомагати Батьківщині. Інша справа, що такою приманкою дуже часто треба ставати тобі самій через обмеженість бюджетів та перманентну кадрову кризу. Добре, хоч Орко про це не здогадується. Йому б було боляче…

 

Наступна зупинка - Центральний парк. Все по класиці. Зустріч з куратором Зігфрідом призначено на обід. Тала зі своїм незмінним кухлем брунатного кольору неспішно прочимчикувала до лави в одному із затишних куточків парку, цього зеленого серця Міста Яблука. На обумовленому місці зустрічі вже сидів літній джентльмен, горішня половина тіла якого була схована за циклопичного розміру листами The New York Times - чутки про смерть паперової преси так і лишилися нецікавим поголосом. Поряд стояв точнісінько такий самий сосуд, як у жінки.

- Ти вже запам’ятав, яку каву я п’ю? - З легкою посмішкою Талла присіла поряд.

- Хіба не американо з Hennessy? - Підтримав тон дідусь.

- Теж підійде. Що у нас сьогодні?

- Знову дзизчання. Цього разу для “острова”. - Дід перелиснув газету.

- Ресурси?

- Вже більш-менш прийнятні. Але ймовірно потрібно буде трішки ізгваздатися…

- Переживу. Аби не затримувались логісти. - Тала легко підвелася і, не прощаючись, рушила до південного краю парку. Треба було поспішати, аби забрати малих зі школи.

Вже вдома, відправивши хлопців з Матильдою на соккер, Тала відкрутила дно підмінного кухля і вийняла звідти стару-добру флешку. Так, вмонтовуємо її до ноута. Надягаємо ВР-оки. За кілька секунд ми вже у Компостеллі.

 

За вікном віртуальної кімнати вечоріє. На столі, крім звичайного спаму і чеків за комунальні платежі (подумати тільки! Ми мріяли про міста віртуальної реальності, щоб розважатися, а нам і тут доводиться сплачувати “комуналку” за “житлоплощу” :-( ) чекає акуратний конверт. Всередині - невеличкий металевий ключ, декоративна маска і візитівка “Пармезану”, найпафоснішого віртуального бурдею Компостелли.

 

Невдовзі білокура аватара Тали вже біля входу. Показуємо “вишибалі” (насправді, це потужна капча для непосвячених) візитівку і проходимо всередину. Побачивши білявку, хостес поштиво веде її до одного з кабінетів, біля дверей якого уклінно лишає саму. Відчиняємо запори, потім тихо зачиняємо. На ключ. На столі, цій “долоні Божій”, кілька пухких тек. Тепер можна і попрацювати...

 

Після перегляду первинних документів їй стало зрозуміло, що операцію варто розбити на три частини, а другу з них - ще на чотири підфази… І першу, збір первинних даних, потрібних для планування, варто починати негайно. Бо ж як завжди - дедлайни горять.

 

ІІ. Розчавлена шкарлупочка

 

Завітати до Компостелли цього разу Шонна не хотіла. Відчувала, що тут є щось нечисте. Та й настрій був не надто радісним. Напередодні з інтервалом в кілька днів прийшло два скорботних повідомлення. Calliman Inc. з сумом повідомляли, що в їхньому банку яйцеклітин, розташованому на добре охоронюваній корпоративній території в Орегоні, сталася грандіозна пожежа. І, “на превеликий жаль, Ваш біологічний матеріал не вцілів. Ми готові, як і було зазначено в нашому контракті, компенсувати фінансові збитки у п’ятикратному розмірі в обмін на досудову угоду”.

 

А сьогодні всі стрічки новин інформували про атаку присмерків на Pinkwater Outrage, ще одне сховище біологічного матеріалу. Якщо і з тамтешнею яйцеклітиною Шонни щось станеться, то у неї лишиться лише акаунт в Dobrobut, українській клініці десь там, між Балтійським і Чорним морями. Всередині ворухнулось гливке відчуття страху.

 

Ось-ось, ще пара років, ще півсотні місяців шаленого вкалування на Northrop, і твій срібний парашут перетвориться на золотий. А ти зможеш нарешті стати матір’ю, не оглядаючись ні на людей, ні на гроші, ні на чоловіків. Та для цього потрібно, аби в тебе був збережений персональний backup. Бо ж не дівчинка, а після венесуельського герпесу твоя матка - вже не матка. Щойно на фон Шонна отримала загадкового змісту повідомлення від адресата, профіль якого ні про що не говорив. У листі ввічливо, але дуже наполегливо зазначалося, що з жінкою в Компостеллі хотів би зустрітися таємничий незнайомець.

 

За столиком кав’ярні Colibri на аватару Шонни чекав чекав кремезний брюнет. Вона любила таких. Він відрекомендувався Степаном і запропонував замовляти все, що завгодно. Коли з основною частиною вечері було покінчено, чоловік мовив, що готовий допомогти жінці з Dobrobut. “А що, в мене проблеми з цією поважною клінікою?” - не кліпаючи намальованими очима, спитала американка. “Ні, але можуть цілком виникнути. З Calliman та Pinkwater же виникли”, - чорнявий уважно спостерігав за мімікою аватари Шонни.

 

Тільки не кричи, тримайся гідно, лише подумала тоді Шонна: “Що вам потрібно?” Їм були потрібні креслення двигуна Hummingbird-3, супутника, над яким працювали її колеги з сусіднього відділу. Жінка знала, як можна теоретично їх витягнути з внутрішньої мережі. Вони теж знали: “Ми гадаємо, що вам є сенс бути ніжнішою з Реймондом”.

 

Що ж, доведеться відповісти на недолугі залицяння цього молодого інженера… Але чого не зробиш заради свого, призначеного бути щасливим, майбутнього?

 

Шонна незворушно, як їй здавалось, перепитала: “Я маю час на роздуми?” Степан підвівся, кинув зіжмакану купюру (чомусь у віртуальному місті всім хотілось виглядати якомога натуральніше, офлайніше, ретросексуальніше) і відповів: “Якщо за три години не хочете почути про прикрість з Dobrobut, лайкніть вчорашню світлину королівських пінгвінів на Ohio Tribune”...

***

… лайкніть вчорашню світлину королівських пінгвінів на Ohio Tribune. - Мовила чоловіча аватара Талли і вийшла з Colibri.

 

Звісно, не кожен був в стані мати кількох аватар у віртуальному мегаполісі. Це прямо заборонялося його правилами. Але ситуація була схожою з VPN минулого - якщо дуже хочеться, то змінити своє “місцезнаходження” не важко. “Степан” йшла пішохідною зоною, яку б можна було назвати вулицею червоних ліхтарів. На кожному кроці стояли намальовані повії усіх статей та гендерів, байдуже, у людському вигляді, чи в аватарі якихось інопланетян чи андройдів. І кожне з цих чуд якось намагалось привернути до себе увагу зойками, сміхом, іноді хапаючи за руку...

 

Тепер наступна підфаза. “Ящірки”. Лише треба зустріти Ореста з гіперлупа.

 

ІІІ. Ящірки

 

Кемпден вже третій місяць не міг нормально спати. Через це він зробився не надто уважним до деталей і ймовірно щось пропустив. І його спіймали. Не на гарячому. Але певні артефакти були у цих невідомих справжніми.

 

Коли на ранковому ганку серед газет і паперового спаму він побачив непримітний пакунок, захищений пухирцевою плівкою, то напружився. Всередині лежав ключ з брелоком Ramada Inn - Кемпден скривився, наче від ляпаса, та похапцем засунув знайдене до кишені халату.

 

- Що там? Є щось цікаве для мене? - Почувся сонний голос Рауля, Кемпденового чоловіка.

- Цього разу навіть для мене немає. - Вимучено збрехав оператор зварювального робота.

 

Якось непомітно до кінця 2030-х одностатеві шлюби та партнерства стали для США чимось звичайним, хоч і не надто приємним оку консерваторів всього світу. А от до подружніх зрад ставлення тут не сильно і змінилося. Ця причина була головною для розпаду союзів чоловіка й чоловіка, або жінки та жінки, адже подібні категорії людей завжди відрізнялися високою сексуальною активністю. Подвійному остракізму в цьому середовищі могли піддати за зраду з бісексуалом або іншостатевою людиною. Це чомусь вважалось пострілом в спину власному гендерному профілю. Ну, а що собою являє соціальне засудження в міщанській Америці, навіть такій, яка зі скрипом, але прийняла расову та сексуальну diversity, докладно вивчалось всією тамтешньою літературою на протязі кількох минулих століть.

 

Тому якщо грішок Кемпдена вилізе назовні, то буде навіть складно уявити, якою саме стане перша зірвана ниточка з тих, що робили життя співробітника Northrop прийнятним. Чоловік піде? Та ще й відсудить купу майна. Бос дізнається? Та ще й зірве намічене на осінь підвищення до керівника фюзеляжної бригади Hummingbird-3. Друзі почують? Та ще й відвернуться всі, крім одного - двох...

 

Тому питання можна вважати вирішеним - треба їхати до Ramada Inn. На місце Кемпденового злочину…

***

Всередині номера нічого не видавало того, що тут побував хтось після прибирання робо-покоївок. Нічого, крім паперової теки на столі.

 

Боже мій! Вони про все знають... Ноги чоловіка безсило підкосили тіло на край ліжка. У руках була роздруківка скріншотів. Багато скріншотів, красномовних скріншотів, цих зроблених байдужим об’єктивом свідків падіння Кемпдена в обійми жінки... Жінок... Віртуальний секс... Реальний секс... Хлопці... Дівчата... Дорослі і не дуже, наче ящірки... Хоч експериментів з псом немає… А, ні. Є! Вони і це розкопали! Падлюкииии!!!

 

Кемпден щосили шубовснув лівицею в стіну - і зойкнув від болю. Це був не гіпсокартон. Папір пір’ям розлітався кімнатою. Треба щось робить! Але як? Найгірше, що там було, так це факти зміни аватари в Компостеллі. За таке з його роботою могли і під трибунал віддати...

 

Запілікав фон. Кемпден опустив ВР-оки на перенісся. Екран незнайомого номеру було вимкнено.

 

- Хочете, аби цей фактаж лишився лише між нами? - Спитали глибоким оксамитовим (100 відсотків, змінений!) голосом.

- Що вам від мене потрібно?

 

ІV. Капкан

 

- Співчуваю, місіс Сю! - Якраз співчуття в голосі парамедика і не було чутно. - Я передам інформацію щодо вашого чоловіка соціальній службі. За кілька годин до вас звідти прийдуть. Ще одне - сканер помітив щось у нього в нижній частині тулубу. Ми б забрали Лю до шпиталю, але не можемо відмикати від Мережі - не виключено що він повернеться до нас. Глядячи на тіло старіючого азіата, очі якого бездумно втупилися в стіну, не можна було сказати, що шанси на повернення ще існують.

 

Відсутність емпатії було хоч і не нормальним, але звичайним явищем - щороку ця медбригада констатувала стан залишенця у десятків людей. Тіло тут, а свідомість лишилася десь там, у віртуальному просторі, в нетрях Компостелли. Чи деінде. Щоб знайти того, хто залишився не при свідомості, потрібно було мати якийсь доступ до тієї частини Мережі, куди завітав постраждалий, а потім, взявши його за руку, вивести до індивідуального спауна. З’явилася навіть особлива категорія приватних детективів. Їх за аналогією з класичним ворожим кіберпанком називали пірнальниками.

 

Місіс Лю не пам’ятала, як провела 200 хвилин до того, як до неї завітали троє соціальних працівників. Доки чоловіки облаштовували місце лежання Лю, їх керівниця присіла з жінкою постраждалого та взяла її за руку.

 

- Ми можемо спробувати повернути вашого чоловіка назад. Державна програма передбачає оплату послуг пірнальників. Ви на таке підете?

 

Звісно ж, піде! Важко знаходитися в одному приміщенні з живим, але безтямним тілом.

 

На наступний день у двері подзвонили. На порозі стояла леді середнього віку і абсолютно звичайної зовнішності. Чимось схожа на чоловікову нинішню психоаналітикіню. Вона відрекомендувалася як Солана і показала посвідчення пірнальниці. Після ще одного підтвердження на дозвіл роботи з залишенцем, підписаним пальцем місіс Лю на планшеті, біля лежанки її Сю було розстелено килимок для йоги. Фахівчиня ще рідкісної, але вже затребуваної професії під’єднала до робочої станції якесь своє обладнання, дроти від якого тяглися до її скронь, та лягла на спину, взявши чоловіка за руку. Сю все так само незмигно дивився кудись в далечінь.

***

- Хто тут?! - Голос Сю був непідробно переляканим.

У повній темряві чиркнули, і маленьким сонечком з’явилося полум’я від сірника.

- А хто тут має бути? Твої шалави? - почувся знущальний сміх.

 

Сю відчув злість, страх, огиду до себе. Ніколи в житті не зраджував дружині, лише раз, коли був у Компостеллі, захотів глянути за ріг. Там побачив дивовижну афішу, з якої на нього дивилося досконале жіноче обличчя, мрія всього його життя. Чоловік тоді підвів руку, торкнувся зображення. І… в мить все пожухло навколо. Настала темрява.

 

Коли він опритомнів, то побачив навколо лише чорноту. Навпомацки Сю оцінив приміщення у десять на п’ятнадцять футів без дверей. І ось вже кілька годин провів у цій безвиході. Доки не з’явилося відчуття чиєїсь присутності, а потім вогник. Джерело світла і його власниця знаходилися за міцною металевою сіткою.

 

- Я Солана. Можу тобі допомогти з поверненням.

- Що ти хочеш взамін?

- Твій майстер-пароль. - Без вагань відповіли.

- Мене судитимуть!

- Саме це тебе зараз хвилює?! - ще один знущальний смішок. - В крайньому разі скажеш, що тебе зламали присмерки.

- Як ти мене взяла під контроль? - Серце зрадницьки забилося.

- Звичайне фірмове НЛП від твоєї аналітикині, нічого екстраординарного… Тобі просто було наказано доторкнутися до нашої афіші. Може ще спитаєш, що нам від тебе треба?

- І що?

- Конструкцію енергоустановки одного військового супутника...

- Якщо мене викриють, а вас здам!

- Не раджу. Біля твоєї простати в тіло вмонтовано маленьку тимчасову бомбу. Це ноу-хау за кілька тижнів саме вийде з тіла, коли ти вже нікому не зможеш завадити.

 

V. Поетеса

 

Кандіда прочинила вікно і вгледілася в брудний асфальт під шістьма поверхами свого багатоквартирника. Ніч, як завжди, несла їй звуки Мангеттена, що ніколи не спить. Темна земля манила, кликала, обіцяла душевне полегшення, прагнула пригорнути в твердих обіймах… Кандіда зачинила шибку.

 

Не варта ця сука, аби через неї позбавляти себе життя! Краще вона натравить на своє кохання, відтепер уже колишнє, ФБР. Нехай відповість за її страждання буцегарнею. Кандіда знайшла номер гарячої лінії спецслужби і набрала його.

 

А все так мило починалося! Вони випадково стикнулися на вулиці. Розговорились. Касандра була на десятку старше за неї. Але яке це має значення, якщо людина тобі подобається? Тим більше, якщо вона цікавиться космосом, звісно, не так професійно, як науковий співробітник Northrop Кандіда Преслі, але також фахово. Теж пише вірші, і незлецькі вірші! Вже згодом, у самий розпал депресії, Кандіда прогуглила ті рядки, які ця сука присвячувала їхньому світлому почуттю. Це виявився переклад маловідомого українця минулого століття, якого звали, здається, Олександр Олесь.

 

Роман розвивався стрімко - спочатку текстинг, потім секстинг, довгі прогулянки вечірнім, нічним, ранковим Нью-Йорком. Посиденьки у кав’ярнях, походи до галерей, відверті розмови по душах. І поцілунки, поцілунки, поцілунки… Під час чергового променаду кромкою океану Кандіда наче втратила здоровий глузд... і освідчилася.

 

Тоді, можливо, чи не вперше в житті Кандіда була готова розцілувати кожного перехожого. Касандра відповіла взаємністю на її освідчення. І це було… наче вибух! Після того, як вони попрощалися біля її квартирки в Бронксі, дівчина не зімкнула очі ані на секунду, шалено накидаючи аркани своїх поезій на білий лист планшета. Творилось просто чудовно - не дарма ж кажуть, що Кохання є тими дровами, на яких вариться найкраща творчість.

 

А за пару днів після того Касандра сказала, що її почали шантажувати, погрожуючи життям сина, якщо вона не зможе у Кандіди взяти слайди з деталізацією оптичних систем Hummingbird-3. Після двох діб безперервних сліз і розмов поетка таки вирішила піти на службове порушення, запустивши до офісу “сарану” - щось середнє між мікроскопічним дроном, підслуховуючим “жучком” та флешкою. Ввечері того дня, як комаха почала господарювати в опенспейсі наукового центру корпорації, дівчина замість свого кохання на кухні знайшла шматок паперу, на якому навскоси було написано лише два слова

 

Prosty mene...

 

VІ. Ексфільтрація

 

Зігфрід був таким самим, як і завжди.

- Тобі п’ятірка з мінусом.

- Хоч не за дванадцятибальною системою?

- Пазл з твоїх чотирьох набутків склався ідеально. Але американці вийшли на слід, бо хтось піддався сентиментам та недоладно нашкрябав два нетипових для сучасного Сохо слова. - В голосі резидента не було чутно докорів. - Тобі час починати ексфільтрацію. Маєш час до завтрашнього ранку.

 

Талла задумливо надпила каву з лікером з брунатного сосуду, дивлячись в спину старому, який неквапом майже змішався з натовпом відвідувачів Центрального Парку…

 

Що ж, ексфільтрація так ексфільтрація.

Автор: Сергій Клімович.