Пробач мені, Ґрето!

Пробач мені, Ґрето!

Thursday, 5 December 2019 г.
Viewed: 481
Subscribe on comments to RSS
Автор: Олег Росткович.

18+

Як я можу почуватися в безпеці знаючи, що ми стоїмо перед найгострішою кризою в історії людства? Коли я знаю, що якщо ми не будемо діяти зараз, то невдовзі буде надто пізно? Коли я вперше почула про проблему перенаселення, я подумала: «Цього не може бути, немає нічого настільки серйозного, що загрожувало б нашому існуванню»

Ґ. Тунберґ1

 

– Таки попався! Сумний смайлик. Халепа, я таки попався! Ще сумні смайлики. Що ж тепер? Як виплутатися? Страшно! Стра-а-а-а-а-а-шно! Чому ж так страшно? Аж, здається, трусить усього. І що тепер зі мною зроблять? – такими були перші думки, після пробудження від дії снодійного. Добре пам’ятаю, як мене схопили. Пригадую перевірку документів, відчайдушну спробу вирватися. Потім недовга погоня, підніжка, падіння, заламування рук за спину, ін’єкція снодійного, чиїсь фрази «від нас не втечеш», «добігався», «лице не розбили?», а далі чорна пелена. І ось очухуюся вже тут, в інкубаторі. Ех, клята повістка з Розмножкомату. Що ж таке цінне в моїй ДНК, що робить мене об’єктом цікавості державних структур.

І оце тепер як? Доведеться розмножуватися? Як в древні темні часи? Це ж означає збільшувати населення Землі! Прискорювати виснаження ресурсів! Я ж принциповий член Руху за очищення Землі від людства імені Ґрети Тунберґ. Відповідно, ні про яке розмноження мови не може бути. Але ж змусять. В Розмножкомату є методи. І як після цього можна говорити про свободу особистості в нашій Європейській Федерації? Як бути з повагою до переконань індивіда?

Може все-таки розплющити очі? Хоч гаплик, як страшно, але ж не вічно отак лежати з закритими очима? Можна і поворухнутися спробувати. Який він – інкубатор зсередини?

– А-а-а-а-а-а! – я голий, і я не один. Зі мною жінка. Чи може дівчина? Як їх розрізняти? Треба ж було прожити 28 щасливих, безтурботних років, щоб потім потрапити в цю тісну клітку? І проблема зовсім не в розмірах приміщення як таких. Проблема, що поряд ще одна істота фізичного та вербального контакту з якою практично неможливо уникнути. Звісно, це зроблено спеціально. Щоб пришвидшити контакт і зачаття.

– Замовкни! Чого верещиш? Ненормальний, чи що? Кого ці ідіоти мені призначили? – істота жіночої статі сиділа на підлозі поряд і спостерігала за мною.

– Ні, не торкайся до мене! Я буду протестувати! Я не дам тобі себе згвалтувати! Я опиратимуся! Я можу ненароком вдарити! Знай: рано чи пізно і ти, і ті хто тебе сюди послав нестимуть відповідальність за свої злочини! – в паніці почав погрожувати я.

– Оце стільки чекала, поки прокинешся, а тепер уже думаю, що краще б не прокидався! – спокійно відповіла істота поруч. – Чому ці придурки з дозою не помилилися або чому в тебе не виявилося смертельної алергії на снодійне.

– Думаю, що з алергією на снодійне, я сюди б не потрапив, – зауважив я, намагаючись сісти спиною до самиці. Якісь невідомі досі інстинкти вимагали заховати від очей незнайомки статеві органи.

Водночас пробую роззирнутися, чи нема де сховатися. Підлога вкрита якимось м’яким покриттям з незрозумілим геометричним візерунком. На вигляд, стіни такі ж як і підлога. Щоб не покалічитися? Невже розмноження таке травмонебезпечне? Жодних меблів. Тільки у дальньому кінці унітаз, душ та умивальник. Яке дикунство. Ми що, звірі? На стелі, яка виявилася несподівано високою, панелі освітлення.

– О, ти ба, філософ-інтелектуал.

– Це також майже логічний висновок.

– Взагалі то, це був сарказм! Що ж давай будемо дитину зачинати, швидше розпочнемо – швидше вийдемо на волю.

– Яку ще дитину? Я послідовник Руху за очищення землі від людства імені Ґрети Тунберґ. Ми проти будь-якого розмноження людей, людство повинно звільнити планету від себе. Інакше воно знищить усе живе. Потрібно дати Землі шанс. Необхідно зменшити людську популяцію мінімум в 10 разів.

– Отже, маємо важкий, запущений випадок. І за що мені таке щастя? Але оскільки тебе чомусь все-таки обрали, є надія, що твої переконання генетично не передаватимуться.

– А вона таки не зовсім дурна, – відзначив я подумки й несподівано впіймав себе на відчутті задоволення цим фактом.

– Нумо почнім спочатку. Привітаємося, познайомимося. Ми ж не дикуни якісь, а цивілізовані … якоюсь мірою цивілізовані люди, – несподівано моя сусідка, як колись казали, «змінила диск», – Привіт, мене звати Лія.

Зрозуміло, що це підла та хитра гра з її боку. Йти їй назустріч чи не йти? Якщо замкнутися і зовсім не відповідати, то це означатиме, що я визнаю її зверхність як в інтелектуальній так і в соціальній парадигмах, що є як невірогідним так і неприйнятним припущенням. Врешті, ми ж справді не дикуни. Вітання та знайомство не можуть бути непоправною помилкою. Хто знає, можливо, в майбутньому це якось посприяє тому, що вона мене не згвалтує.

Слід визнати, що я зовсім не готовий до інкубатора. Припустимо, що я навіть захотів би розмножитися. А як це робиться? Тьху, тьху, тьху! Геть такі ганебні думки. Пробач мені, о непервершена Ґрето, це було тільки миттєве припущення послідовності подій з мінімальною ймовірністю виникнення.

– Привіт, мене звати Роман.

– О, як романтично! Дуже приємно!

Вона пришпилюється, чи серйозно? Що означає романтично?

– Знову сарказм?

– Кмітливець! А що у твоїй субкультурі при знайомстві «шейкхенд» не практикується?

Починаю розуміти древні легенди про хитрість та підступність жінок. То подавати їй руку, чи ні?

Врешті, я повернувся для ритуалу рукостискання. Заодно і роздивився, наскільки це дозволяло досить тьмяне освітлення, з ким мені доводиться ділити житлоплощу.

Ще б знати критерії, для оцінки її зовнішності. Якщо не зморочуватися, і застосовувати ті ж підходи, що й для оцінки чоловіків, то ніби й зовсім непогана. Але ж, як відомо, зовнішність – не головне. Головне – інтелект. Хоча ідеальні риси обличчя, струнка постава, добре розвинута мускулатура з мінімумом відкладень жиру теж справляють на людей добре враження. Це я, щоб ви розуміли – про себе. То ж, яка мені різниця: яка в неї зовнішність чи який інтелект? Вибору нема. Але можливо, якщо я буду стійким та принциповим послідовником Ґрети, то, переконавшись в безперспективності затії з розмноженням, мене комісують та випустять?

Розвитку розмови перешкодило відкриття дверей і поява в нашій клітці службовця Розмножкомату в сумновідомій зеленій уніформі. Неприродно струнка постава, задерте вгору підборіддя та презирливий погляд на опонентів зверху вниз однозначно б вказував на його професію навіть і без уніформи.

– Вітаю, вас у нашій...

– Клітці...

– Нехай клітці. Молодий чоловіче, якщо ви припускаєте, що є автором оригінальної репліки то грубо помиляєтеся.

Встрявати в суперечку чомусь зовсім не хотілося. Та й про клітку було, мабуть, зайве, ще вилізе боком у майбутньому.

– Новобранці встаньте, коли спілкуєтеся з представником адміністрації.

«Ново»-«бранці», промайнуло в голові. Від слова «бранці», тобто чи то раби, чи полонені.

Ми неохоче звелися на ноги.

– Почну спочатку. Вітаю вас з першим днем в структурі Розмножкомату. Вам випала велика честь зачати нову людину. Ваші гени були обрані штучним інтелектом для продовження людського роду. Розумію, у вас стрес, вам страшно та незвично. Це мине. Можливо, ви навіть не маєте уявлення про те як це робиться. Для ліквідації неграмотності вам будуть продемонстровані навчальні фільми, а для підвищення статевого потягу в їжу додаватимуться стимулятори. А головне, якщо ви демонструватимете готовність до співпраці, вам на визначені години видаватимуться засоби ваші мобільні гаджети з наданням виходу в мережу інтернет.

– Про інтернет ви не обманюєте? – вирвалося в мене.

– Займіться сексом і дізнаєтеся, – єхидно пообіцяв містер «постава». – До речі, можете не поспішати.

– Це суцільне порушення прав людини! – знову не втримався я.

– Штучний інтелект вважає такі незручності вимушеними та доцільними. Ми можемо похвалитися успіхами. Народжуваність зростає!

– Це неприпустимо! Депопуляція – це необхідність! – не втримався я.

– Не хвилюйтеся, молодий чоловіче, в Розмножкоматі ви почнете дивитися на звичні речі під дещо іншим кутом.

Я хотів було щось заперечити, що мене так просто не зламати. Але втримався: прямолінійний відвертий опір приречений на безрезультатність, тільки погіршу своє становище.

– Питання є?

– А можна підібрати мені до пари когось менш тупого? – несподівано запитала Лія.

– Не зрозумів!? – мимоволі обурився я.

– Ось! Самі бачите! – не заспокоювалося підступне створіння.

– Розумію вашу стурбованість, але на початках рівень усіх новобранців самців досить таки посередній. Тільки тривале навчання та муштрування дозволяють досягти прийнятної поведінки. Тому навіть, якби це дозволяла генетична карта, я б не радив наполягати на заміні партнера.

– Зрозуміло… – зітхнула Лія.

– Зараз вас погодують. Потім прокажуть навчальний фільм. Після сексу вам видадуть гаджети. До побачення! Бажаю успіху! – «містер «постава» зник так само несподівано як і з’явився.

 

Ну от нарешті я знову в мережі. Гидко і моторошно згадувати якою ціною це дісталося. Збудження після вживання їжі. Що ті катюги туди підсипали? Навчальний фільм, несміливі перші доторки. Бррррррр! Гидота! Штрикання… Конвульсії… Беееее! Та жертви не марні! Тепер мені повернули смартфон. Подивлюся свіжі відосики, почитаю статуси, понакидую на вентилятор у срачах. Тепер можна запостити свіженький статус. Але спочатку виберу якесь відповідне до свого настрою емоджі. «Почувається розлюченим»? Чи «почувається спустошеним»? Потім зроблю допис у свій блог. Чи краще відео зняти? Оце уся підписота здивується, коли дізнається, що зі мною сталося. Опишу все, що зі мною відбувається. За, проти, підводні камені. От чи викладати всю ганебну правду, чи тільки натяками обмежитися? Врешті, що є наша плоть? Атавізм тваринного минулого. Нехай тіло згвалтовано, але ж мій дух, мій мозок не переможено! Але що я таке плету? Кого обманюю? Для кого цей патос? Зізнаюся відверто: я мерзенна слабка тварюка. Мені соромно. Пробач мені, мужня та безстрашна Ґрето. Я підвів тебе і всіх твоїх послідовників. В ті давні часи, коли ти розпочинала боротьбу теж уже був інтернет, були соцмережі. Але ж це не відволікало тебе від боротьби. Не збило зі шляху істинного. А я спокусився. Я зрадив. Але ж я боровся. Я боровся майже добу. Ну не добу, пів доби. Пів доби з моменту затримання. Все ж я людина свого часу – третього тисячоліття, а не дикун, якому не потрібно жодних благ цивілізації. Мій мозок потребує інтелектуальної їжі: свіжої інфи з мережі. Чи можна мене вибачити? Чи може проста людина протистояти системі, яка вміло маніпулює її слабкостями?

– Ромчику, нумо повторимо? Тобі сподобалося? – перервала мої роздуми Лія.

А чому б не погодитися? Виключно для того, щоб надати точніший опис усіх деталей своїм фолловерам. Пробач мені, Ґрето!

 

1переінакшено автором, в оригінальній цитаті Ґ. Тунберг йдеться про глобальне потепління

Автор: Олег Росткович.