Правильний вчинок

Правильний вчинок

Thursday, 16 May 2019 г.
Viewed: 208
Subscribe on comments to RSS
Автор: Анастасія Гетманська.

Теплі промені двох зірок приємно огортали тіло, щиро намагаючись зігріти і душу. Тут, у невеликому прокатному човні далеко від берега, капітан Норд почувався затишно та безпечно.

– Тато, а як ми помремо?

Оманливе відчуття спокою зникло без вороття. Тепер гармонія природи почала здаватись насмішкою. Син навіть не спитав, чи помруть вони. Наче це вже було беззаперечним фактом. Питання лише – як. Але не можна піддаватись відчаю. Це все ті дурні пройдисвіти-псевдонауковці: всюди патякають, буцімто прорахували, що цього разу прибульці оберуть для нападу його планету – Зурон. Капітан космічного винищувача вмів зберігати спокій у найнапруженіших ситуаціях, проте зараз він почувався розгубленим. Що відповісти? Заспокоїти? Сказати, що все точно буде добре? Ні, він не брехатиме. Син звернувся до нього по правду, бо довіряє. Заспокоїти можна і правдою.

– Ти хочеш знати, як померли люди під час попередніх нападів?

Дитина ніяково втупила очі в дно човна, наче питати про таке було проявом слабкості, а хлопчик дуже хотів бути схожим на відважного батька.

– Це нічого, сину, зараз усім страшно. Я розкажу тобі те, що знаю і те, що можу розказати. Усі три попередні рази напад починався з появи порталу біля однієї з планет. Майже одразу усі оборонні та передавальні прилади виходили з ладу, сигнали з планети обривались. Потім з порталу з’являвся корабель ворога і випускав на беззахисну планету сотні ракет, які вибухали в атмосфері, тобто у повітрі, вивільнюючи невідоме нам до того опромінення. Оскільки зв'язок і будь-які записи переривались до вибухів, ми точно не знаємо, що саме відчували люди, але медики стверджують, що смерть наставала миттєво. Тому навряд вони встигли щось відчути.

Капітан був задоволений собою: після такого пояснення будь-хто мав зітхнути з полегшенням. Але хлопчик, вочевидь, не поділяв цього переконання. Він не блимаючи дивився на червону кульку на воді, яка мала сповістити про те, що сита та розморена у теплій воді риба з якогось дива таки заковтнула наживку. Було видно, що він докладає великих зусиль, аби не заплакати.

Так не годиться. Можливо, це його остання розмова з сином перед відбуттям.

– Та годі тобі! Наша армія зараз потужна, як ніколи. Ти ж знаєш, що завтра я відлітаю до штабу. Знаєш що це означає? Що мені дадуть завдання. Ми відіб’ємося, от побачиш!

Хлопчик відвів погляд від поплавця і навіть трохи посміхнувся. Капітан, натхнений цим результатом, поспішив закріпити успіх і не подумавши додав: “Зрештою ще є Альварія. Ворог може обрати її для знищення, і ніхто на Зуроні не постраждає. Тоді ми матимемо ще багато часу, щоб підготуватись”.

Соромитись не було чого. Війни з Альварією тривали десятиліттями, зрідка перемежовуючись роками хиткого перемир’я. Лише невідомий, неосяжний і безжальний ворог зміг об’єднати дві планети для спільної боротьби. Не дивно, що більшість зуронців не довго б горювала, обери прибульці Альварію. Чому ж тоді в голові промайнула думка, просякнута в’їдливим почуттям сорому: “Це не правильно. Не правильно сподіватись на таке”.

– Тато, клює! – червона кулька затріпотіла і різко занурилась у темну блакить.

– Активуй сітку!

Хлопчик впевненим рухом натиснув на маленьку кнопку на вудці. Екран під кнопкою заблимав зеленим – сітка успішно захопила і знерухомила рибу.

– Тягни повільно, не поспішай, щоб сітка не відірвалась.

За хвилину на дні човна вже лежала рибина, дбайливо оповита екосіткою.

– Помісти її спершу до човнового акваріуму, а потім вже дезактивуй сітку, щоб риба не завдала собі шкоди на твердій поверхні.

– Маємо вже дві! – не без гордощів заявив син, запускаючи рибу, до секції з водою, де вже плавала її родичка.

– Так, ти сьогодні молодець.

Капітан глянув на годинник на панелі човна. Як швидко минув час. Це був такий чудовий вихідний і, певно, останній.

– Нам вже час вертатись. Вмикай автопілот, тільки тримай довше – водонепроникні сенсори менш чутливі.

Хлопчик зволікав. Невже хоче ще щось спитати про кінець світу? Капітан вже почав формулювати в голові якусь стандартну фразу, щоб остаточно заспокоїти і перекрити потік можливих питань, як раптом син відважився і заговорив.

– Ті дві риби, які ми зловили. Ми покажемо їх озерній службі?

– Так, усе як минулого разу, – капітан геть не розумів, куди прямує розмова.

– І нам скажуть, яку з рибин можна лишити, а яку треба випустити назад до озера?

– Вони можуть дозволити лишити обидві – залежатиме від результатів огляду.

Хлопчик на мить замислився, а потім рішуче випалив: “А можна, ми випустимо їх обох? Щоб нікому не випало вмирати”.

Капітан зітхнув з полегшенням. Цьому він точно зможе зарадити і виправдати принаймні ці сподівання.

– Ти знаєш, якщо чесно, я не дуже люблю рибу, а вдома ще повно салату.

 

Капітан Норд лише двічі бував у залі для нарад генштабу. Проте він добре пам’ятав великий овальний стіл, який займав половину кімнати. Зараз залу було переобладнано з метою вмістити більше народу. Тепер біля протилежної до входу стіни на невисокому подіумі розмістили трибуну та вузький прямокутний стіл, за яким чотири стільці вже чекали на високопосадовців. Перед подіумом вмістили п’ять рядів стільців для решти учасників заходу. Норд не здивувався, побачивши тут не лише синю форму Зурону, але й не менше десятка темно-червоних мундирів Альварії.

– Капітане Норд! – дзвінкий завзятий голос відволік від підрахунку кількості альварійців.

– Старша помічнице Ксанті, я вже думав, ви вирішили сьогодні вдосталь поспати.

Чорнява струнка жінка ледве помітно усміхнулась кутиками тонких губ. В неофіційній обстановці ці двоє були не лише злагодженою командою, але й хорошими друзями.

– Ви бачили скільки багряних сюди напхалось? – Ксанті обачливо перейшла на шепіт. – Мій батько, певно б повстав з попелу, якби дізнався, що ми тих паскудників до себе пустили.

– У нас вже давно інший ворог, – капітан не збирався підтримувати ці недоречні зараз настрої, особливо коли попереду, судячи з усього, було спільне з альварійцями завдання.

– Ага, давно, та чи на довго? – Ксанті відмовлялась полишати чутливу тему.

Капітан хотів було нагадати, що не лише в неї батько загинув на війні з альварійцями, проте гучний сигнал перервав дискусію, закликаючи усіх зайняти місця.

– А давайте, отут сядемо: якраз добре всіх видно, – Ксанті швидко вгледіла два вільних місця в останньому ряду. Капітан не став сперечатись – насправді йому самому було спокійніше не мати за спиною нових союзників.

Як тільки всі всілись, зі стелі по периметру зали безшумно опустились металеві штори, ізолюючи від зовнішнього світу військові таємниці.

Місце за трибуною зайняв найстарший генерал, якого Норд знав лише з розповідей про запеклі битви за супутники, коли ті ще не зазнали нападу прибульців.

– Вітаю, командувачів, капітанський склад та перших помічників з другої, шостої та дев’ятої космічних дивізій об’єднаної зуронської армії та єдиних оборонних сил Альварії, – генерал повернув голову до почесного столу і злегка кивнув альварійському колезі, не виказавши жодних емоцій з приводу необхідної співпраці з колишнім ворогом.

Зробивши незначну паузу, генерал продовжив промову.

– Часу обмаль, тому стисло нагадаю вам те, що всі ви давно знаєте. Людство зазнало жахливих втрат: життя цілковито стерто з двох супутників і однієї планети. Лишились лише Зурон та Альварія. Дві домівки мільярдів людей. Відступати нікуди! Ми вже вивезли з планет близько п’яти тисяч людей, здебільшого науковців. Чотири космічні станції зможуть прийняти ще не більше тридцяти тисяч. Ще стільки ж зможуть перечекати на цивільних космічних кораблях. Для решти надія лише на вас. Ви єдині, хто зможе стримати ворога! Ви – ті, хто може врятувати майбутнє. Будьте відважними і виконайте свій обов’язок!

Після бурхливих оплесків місце за трибуною зайняла командувач дев’ятої дивізії. Капітан служив саме під її керівництвом. Як людина діла, вона без красномовних вступів одразу перейшла до суті.

– Вітаю усіх присутніх. Є хороша новина: чутки, що науковці досягли значних успіхів правдиві. Вперше ми отримали реальний шанс відбити напад невідомого агресора. Пізніше кожен з вас отримає детальну карту завдання. Ніхто крім присутніх не повинен знати про почуте у цій залі. Від конфіденційності залежить життя усіх мешканців як мінімум однієї планети. Навіть коли будете на завданні, ваша команда не повинна нічого знати. Одразу відповім на важливе для всіх питання: ні, досі не відомо, на яку з двох планет буде вчинено напад. Ви матимете лічені хвилини на виконання завдання, на зв'язок з командуванням може не бути часу. Щоб у рішучий момент правильно виконати наказ, вам необхідно мати базове розуміння загального плану дій. Зараз співробітник дослідницького інституту, який брав безпосередню участь у розробці плану, роз’яснить що до чого.

На мить замислившись, командувач спохмурніла і додала: “Хай нам усім щастить!”

Науковець, трохи старший за Норда, не став відволікатись навіть на вітання.

– Як ви знаєте метод війни прибульців завжди один й той самий. Раз на шiсть з половиною зуронських років біля майбутньої планети-жертви з’являється портал. Його поява, скоріше за все, і є причиною надзвичайно потужної гравітаційної хвилі, яка зі швидкістю світла прямує до обраної прибульцями планети.

У другому ряду над чиєюсь головою в повітрі висвітилась стрілка. Помітивши її, доповідач одразу перервався.

– Так, прошу питання.

– Якщо хвиля є результатом відкриття порталу, то хіба вона не повинна розповсюджуватись всюди довкола?

– Теоретично так би і мало бути. Проте, ми бачимо, що прибульці навчились спрямовувати хвилю у потрібному напрямку, тим самим в сотні разів підсилюючи її потужність. Отож, за дві хвилини з порталу з’являється корабель прибульців, після чого прохід одразу зникає, а корабель випускає радіаційні ракети. Швидкість їхніх ракет значно перевищує нашу. Минулого разу військовий корабель Альварії знаходився майже на межі гравітаційної хвилі, проте йому не вдалося збити жодної.

– Ви зрозуміли, навіщо вони це роблять?

Капітан Норд ніколи не замислювався над цим питанням. Прибульці, чи що вони там є, втягнули їх у цю дивну безкомпромісну війну. Але і правда, заради чого?

– Опромінення вбиває усе крім рослин. Прибульці могли б підірвати планети, натомість вони зачищають їх від нас і заодно спеціально чи вимушено від тварин. Їм потрібна атмосфера, природні ресурси, можливо, флора. Вони вчиняють з нами, як зі шкідниками: вбивають, після чого дезінфікують територію, щоб ми не завелись там знов. Період напіврозпаду радіаційної речовини прогресуючий. Тобто з часом рівень радіації знижується все скоріше. Можливо, вони вже летять до нас, щоб за якихось триста років заселитись на очищеній території.

Генерал голосно кахикнув. Вчений одразу зрозумів натяк.

– Але то все лише теорія. Повернімося поточних реалій. Ми не можемо спинити гравітаційну хвилю, не можемо перехопити ракети. Єдиний наш шанс – це підірвати корабель до того, як він випустить перший залп. Це можливо зробити, якщо один з наших кораблів знаходитиметься одразу позаду порталу, поза межами гравітаційної хвилі.

У залі почалось активне перешіптування. Одразу виникло багато питань.

– Ви знаєте де виникне портал?

– На жаль, ще ні. Проте нам вдалося прорахувати, на якій відстані від планет і в діапазоні якого кута до зірки він може з’явитись. Це значно звужує коло пошуку. Ми розмістимо охопимо увесь простір можливої появи прибульців. Будуть залучені усі військові кораблі Зурону та Альварії. Кожен отримає свій квадрат. Зуронці – навколо Зурону, альварці відповідно біля своєї планети. Присутні тут патрулюватимуть нейтральний космічний простір. У вас буде максимум дві хвилини на виявлення і знешкодження ворожого корабля.

– Як ми зможемо так швидко зреагувати?

– Квадрати розподілено таким чином, щоб ваші радари могли одразу виявити корабель. Крім того, всюди буде розміщено маячки, які покажуть, в напрямку якої планети пішла хвиля, і допоможуть зорієнтуватись, де очікувати корабель. Запам’ятайте – лише дві хвилини зуронського часу. Пізніше усе буде марно – ворожий корабель у будь-якому разі пізніше самознищиться.

Капітана охопили піднесення та надія. План виглядав складним, але здійсненим. Він радісно глянув на свою першу помічницю. На її обличчі не було і сліду оптимізму, а над головою чорніла стрілка.

– Що станеться, після того, як ми підірвемо корабель? Що буде з командою?

Науковець питально глянув на генерала. Той багатозначно кивнув.

– Найімовірніше, що разом з кораблем вибухнуть і ворожі ракети. вибух. Таке опромінення не зможе пережити ніхто з того квадрату.

Зала сповнилась тишею. “Хай так”, – подумав капітан Норд, – все одно хороший план”.

 

З бази підготовки їх вже не випускали. Лишався всього один день до операції. Капітан Норд вшосте передивився односторонній зв'язок з сином. Потім вирішив переглянути наживо проекцію їхнього улюбленого парку. Спершу усе виглядало, як завжди. Проте придивившись можна було помітити, що хлопець, який все літо гасав на аероскутері, зараз неспішно гуляв, уважно роздивляючись навколо, наче щойно побачив казкові барви цього світу; сусіди капітана, пара старших людей, які весь час сварились і завжди по окремо ходили в гості, тепер мовчки йшли, тримаючись за руки; підлітки, які зазвичай своїм не скутим умовностями дорослого життя реготом відлякували перехожих, спокійно щось обговорювали з серйозними виразами обличчя. Капітану стало цікаво, що роблять зараз люди в якомусь такому парку на Альварії. Певно, те саме.

Корабель зайняв потрібну позицію у квадраті. До появи порталу лишались лічені хвилини. Напруження зростало. Усі мовчки пильно вдивлялись в монітори. Капітан Норд спробував уявити, чи хотілось би йому в цей момент бути на Зуроні, поряд з сином та іншими близькими. А на екран сповіщення, затамувавши подих, дивився б хтось інший, хтось, хто замість нього колись давно пішов би до військової академії, продовжуючи батьківську справу. Але ж тоді він був би безсилий, не мав би шансу захисти ані свого сина, ані свою планету. Ні, він би не зміг чекати, доки хтось зробить цю роботу за нього.

– Капітане, зараз почнеться останній відлік до появи порталу.

Над приладами з’явилось об’ємне зображення великої цифри 10...9…8..

Капітан міг не чекати закінчення зворотного відліку: вже знав, що загориться саме їхній червоний індикатор. Відчував, що інакше і не могло бути, бо хто, як не він.

– Усім приготуватись до пошуку цілі!

– О, ні! – Ксанті до останнього не вірила в ймовірність такого жеребу, – А щоб йому! Чому саме ми!

– Спокійно, діємо за інструкцією.

Раптом капітан відчув, як його плече стиснула тендітна, але міцна рука.

– Капітане, дивись – маячок...Хвиля пішла на Альварію!

Капітан не розуміючи витріщився на заступницю.

– Нападуть на Альварію! Зурон в безпеці! Ми зможемо повернутись додому і позбутися наших ворогів.

– Що ти таке кажеш? Там мільярди цивільних!

– Капітане, – голос навігатора тремтів, – ми засікли корабель!

Норд швидко глянув на свою помічницю і взяв її за руку. Був впевнений як ніколи.

– Мені шкода, але так буде правильно… Вогонь!

***

За чотири роки спільна команда вчених Зурону та Альварії знайшли спосіб заблокувати відкриття порталу.

За шість з половиною років прибульці не змогли відкрити портал і черговий напад не відбувся.

За вісім років Альварія здійснила повномасштабне вторгнення на Зурон.

Автор: Анастасія Гетманська.