Додатки Віталія Кривоноса до відгуку

Додатки Віталія Кривоноса до відгуку

Tuesday, 13 November 2012 г.
Rubric: Колонка
Tags:
Viewed: 2179
Subscribe on comments to RSS

Калиновий міст і Тевтонський орден.

***

Додаток №1. Калиновий міст в українській традиції (спеціально для engineer)

Як усім відомо, жодної слов'янської міфології нема і ніколи не було. Бо ніяких слов'ян ніколи не було. Їх німці вигадали (жартую). Відповідно прив'язувати певні міфологічні образи до певної етнічної площини поширення – справа невдячна. Зрештою, ще Кемпбел нам казав (слід за Юнгом), що всі наші міфопоетичні образи є актуалізаціями початкових психічних інстинктів, себто архетипів, спільних для усього людства. І калиновий міст не є винятком.

Так, звичайно, цей образ актуалізується надзвичайно сильно у російській (я би уточнив: північноросійській, ільменській) героїчній традиції, – тобто у билинах. Але! Сюжетно це на загал билини київського циклу, що збереглися на півночі в усній сказительській традиції. А в Україні-Русі не збереглися, і не могли зберегтися, тут після сумних подій кінця ХІІІ століття нічого не збереглося. Чи це свідчить про відсутність місцевої літературно-епічної усної традиції? Ні, не свідчить. Навпаки: образ калинового мосту як межі світів зародився на наших теренах, після чого мігрував на північ.

Утім, рудиментарно цей образ притаманний і нашому фольклору. Знову ж таки – як периферія статусного і маргінального культурно-магічних просторів, як брама зі світу живих до хтонічного, інфернального, зловорожого світу: до пекла, до раю, до чужої землі, коротше, до потойбіччя. Так, низка версій казки про змієборця Івасика Телесика наголошує, що дракона він дубасив саме на калиновому мосту під палаючою рікою.

На Волині побутує легенда про те, як калиновий міст урятував гурт дівчат від наруги. Пішли собі дівчата на річку (найчастіше це Случ), аж раптом зненацька татари налетіли. Тоді дві калини з обох берегів ріки нахилилися одна до іншої, з'єднали гілля, й утворився місток, по якому дівчата перебігли на інший берег. Дурні татари почвалали слід за ними, стріляючи з луків по дівчатам, але ті обернулися на лебідок і полетіли геть, а міст під татарами розвалився, і вони всі потонули. Дешифрувати цей сюжет неважко: ріка символізує межу життя і смерті (а також невпинний час), калина – власне дівоцтво, перетворення дівчат на птахів – «чисту» смерть і пере-хід дівчат у статус отих ніколи не існувавших «берегинь» – духів предків, ангелів, божеств Верхнього світу тощо. Версія цієї легенди тут:

http://rosluna.ucoz.ua/publ/legendi_ta_mifi_pro_roslini/kalina/legenda_kalinovij_mist/28-1-0-95

У словнику-довіднику «Знаки української культури», укладеному В.В. Жайворонком, про калиновий міст написано таке: «калиновий (кленовий, камінний, кам'яний, золотий) міст — уживаються як народнопоетичний символ незворотного шляху прожитих років; в обрядовому фольклорі калинові, кленові й золоті мости згадуються як небесні мости у зв'язку з Паном-Господарем (очевидно, ще з дохристиянським богом, можливо, Білобогом); по них у господарський двір на сімох стовпах і з золотими ворітьми по золотих і калинових мостах приходить у гості богиня Сонце, можливо, дочка Господаря; за народними повір’ями, коли Бог-Творець відчиняє небесну браму, то через неї по калиново-кленово-сонячному мосту приходить до людей весна, чарівна богиня Леля (див. ляля 2); золоті й калинові мости — то хмари, веселка і сонячне проміння: такими мостами могла бути райдуга (дуга в рай); калиновий міст — це міст єднання (див. ще обручка), дівоцтва, що веде до щасливого шлюбного життя: «Марусенька догадалась, Да полюбила мости з калинової трости, Да погатила гати То з рути, то з м'яти» (тут усі рослини — традиційні символи дівоцтва); у зв'язку з цим і символізований образ безповоротних нерозумних молодих літ, все одно бажаних, але недосяжних, щастя, долі, молодості, які їде наздоганяти нещаслива жінка: «Ой, нагнала щастя й долю на калиновім мості: — Вернись, вернись, щастя-долю, хоч до мене в гості! — Не вернуся я до тебе, була вже у тебе, Було тоді шанувати, було поважати»; цей самий образ молодих літ на калиновім мості уживається й стосовно нероз-важливих чоловіків, яких вони, зрештою, застерігають: «Було б же нас шанувати, як здоров'я своє»; небесні мости символізують також зв'язок між небом і землею, Богом і людиною, тому два береги, які з'єднуються двома мостами, — це два світи: земного існування і смерті, вічного життя і безсмертя, це перехід від реального до ірреального; небесні мости подибуємо в народ-них загадках: «Золотий міст на сотню верст» (сонце), «Простягнувся міст на сім верст, а в кінці моста золота верста» (дні тижня і неділя), «Намощений міст на сім верст, на мосту яблуня, на яблуні цвіт на весь вільний світ» (сім тижнів Великого посту і Паска). Запрягайте коні в шори, коні воронії, Та поїдем доганяти літа молодії. Не догнали літа мої в калиновім мості: — Верні-теся, літа мої, хоч до мене в гості — Не вернемось, не вернемось, не маєм до кого: Було ж нас шанувати, як здоров’я свого (пісня); Калиновий мостоньку, гнися, не ломися (пісня); символіку калинового мосту розвиває М. Драй-Хмара: «І знов обвугленими сірниками На сірих мурах дні значу, І без кінця топчу тюремний камінь, І туги напиваюсь досхочу. Напившись, запрягаю коні в шори І доганяю молоді літа, Лечу в далекі голубі простори, Де розцвітала юність золота. — Вернітеся! — благаю, хоч у гості! — Не вернемось, — гукнули з далені. Я на калиновім заплакав мості... І знов побачив мури ці сумні, І клаптик неба, розп’ятий на ґратах, І нездрімане око у вовчку... Ні, ні, на вороних уже не грати: Я в кам'янім, у кам'янім мішку...». (Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 367-368).

Окрім маргінально-героїчної, калиновий міст в українській традиції має виразну весільну конотацію. Західноукраїнські казки містять сюжети про випробування для героя, що претендує на руку і серце королівни, пов'язане із будуванням палацу, до якого має вести калиновий міст по-над жахливим урвищем, і яким герой-тріумфатор зрештою проїжджає з нареченою. Згадується калиновий міст і у весільних обрядових піснях: «Легше перейти калиною, ніж переплисти // Легше любить по-старому, ніж ізрадити».

Згадується калиновий міст і у пісні XVI століття:

Ой, попід мостом, мостом калиновим

Алелуй

Ой, попід мостом, мостом калиновим

Господи, помилуй

Ой там ішли-ішли а і три черниченьки,

Алелуй

Ой там ішли-ішли а і три черниченьки,

Господи, помилуй

А й зустріли вони дяка молодого.

Алелуй

А й зустріли вони дяка молодого.

Господи, помилуй

Чого, дяче, плачеш, а і чого ридаєш?

Алелуй

Чого, дяче, плачеш, а і чого ридаєш?

Господи, помилуй

Загубив я ключі, з раю в пекло йдучи.

Алелуй

Загубив я ключі, з раю в пекло йдучи.

Господи, помилуй

Хотів вивільнити я праведні душі,

Алелуй

Хотів вивільнити я праведні душі,

Господи, помилуй

Тільки однієї та й не вивільнити,

Алелуй

Тільки однієї та й грішної душі,

Господи, помилуй

А що тая душа неньку зневажала,

Алелуй

А що тая душа неньку зневажала,

Господи, помилуй

Та і не ділами, а тільки думкою

Алелуй

Та і не ділами, а тільки думкою

Господи, помилуй

Міфологічна медіативна конотація образу тут, як на мене, цілком очевидна.

Отаке от.

Додаток №2. Спеціально для герра Вальдемара фон Єшкілєва, гросмейстера, про Тевтонський орден

Якщо вірити монографії Вільяма Урбана «The Teutonic Knights», спочатку цей орден називався латиною «Fratrum Teutonicorum ecclesiae Sanctae Mariae Hiersolymitanae» (таку назву за ним визнав 1190 року папа Клемент ІІІ), або ще «Ordo domus Sanctae Mariae Teutonicorum in Jerusalem» (цю назву подарував, здається, Інокентій ІІІ). Але це ще коли вони перебували на Святій Землі, під Аккрою. В Європі вони називалися частіше німецькою «Brüder und Schwestern vom Deutschen Haus Sankt Mariens in Jerusalem», що згодом редукувалося просто до Німецького, чи пак Тевтонського ордену. Саме так, на честь Марії Тевтонської, наше братство зветься і понині. Один із варіантів гімну так і починається: «О Maria, maris stella» («О Маріє, морська зоре!»).